Етапи трансформації шведського нейтралітету

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЕТАПИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ШВЕДСЬКОГО НЕЙТРАЛІТЕТУ

А.В. Трофименко

Н.Е. Чокотило

Анотація

Ключові слова: нейтралітет, Швеція, зовнішня політика, ЄС, НАТО.

Abstract

V. Trofymenko, N.Chokotylo.

STAGES OF THE TRANSFORMATION OF SWEDISH NEUTRALITY.

After collapse of the international relations bipolar system, with alteration of the nature of threats to international security, increase of the number of regional conflicts, the process of reviewing national security policies by current states is becoming relevant. The experience of highly developed states with clear positions in the international arena, such as Sweden, is of special scientific interest. Sweden's experience in this area can help other countries to seek new models of security, solutions to overcome conflicts, and also helps to appreciate the potential for the development of the institution of neutrality in modern international conditions.

Keywords: neutrality, Sweden, foreign policy, EU, NATO.

Після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, із зміною характеру загроз міжнародної безпеки, збільшенням кількості регіональних конфліктів, актуалізується процес перегляду сучасними державами політики в сфері забезпечення національної безпеки, підвищується інтерес, як політиків, так і науковців, до такого інституту, як нейтралітет. Не зважаючи на існуючі позиції, що цей інститут в умовах глобалізації та регіоналізації не відповідає сучасних вимогам системи міжнародних відносин, він все ж зберігається як форма зовнішньополітичної стратегії розвинутих держав світу. шведський нейтралітет політика безпека

З огляду на це, дослідження нейтралітету, за допомогою історичного підходу, розгляд процесу його трансформації та виявлення його особливостей у сучасних мовах, представляється актуальним. При цьому особливий науковий інтерес викликає досвід високорозвинених держав із сталими демократичними традиціями, що мають чітку позицію на міжнародній арені, до яких належить Швеція. Ця країна сьогодні має усталену фінансову систему, розвинену економіку, політичну стабільність, високий рівень розвитку громадянського суспільства, здатна забезпечити своїй державі постійний соціально- економічний розвиток, суверенітет і оборонну самодостатність. Серед чинників, що сприяли досягненню таких результатів можна виокремити і проведення нейтральної політики, якої Швеція дотримувалася з 1814 року. Виокремлення етапів трансформації цієї політики допомагає встановити, як саме Швеція досягла такого положення на міжнародній арені. Крім того, досвід Швеції у цій сфері може бути використаним іншими державами, що знаходяться в пошуку моделей забезпечення безпеки, оптимального механізму позиціонування країни на міжнародній арені, рішень у подолані конфліктів, зокрема для України.

Результати та матеріали статті можуть слугувати фундаментом для подальшого глибокого дослідження такого феномену, як нейтралітет, компаративного аналізу його форм, дозволяють оцінити потенціал його розвитку в сучасних міжнародних умовах,

Метою цієї статті є встановити етапи шведської політики нейтралітету та розглянути специфічні риси, характерні для кожного з них. Об'єктом даної статті є нейтралітет Швеції як елемент зовнішньої політики та основа забезпечення національної безпеки. Предметом - етапи трансформації шведського нейтралітету та їх характерні особливості.

Проблема нейтралітету, зокрема його шведського варіанту є досить популярним предметом наукового аналізу, як серед українських, так і серед іноземних науковців. Дослідженням розвитку шведської політики нейтралітету займаються такі закордонні автори як К. Вальбек, Дж. Вейбуль, Б. Сунделіус. Автори присвячують свої роботи аналізу становлення, розвитку та специфіки шведського нейтралітету. Дж. Вейбуль розглядає історію нейтралітету Швеції і перспективи його розвитку, витоки шведського нейтралітету детально описує К. Вальбек, Б. Сунделіус досліджує окремі сфери зовнішньої політики скандинавських країн та порівнює їх, виділяючи їх вплив на сферу безпеки, міжнародного розвитку та зовнішню політику в цілому.

В українській історіографії не представлене комплексне дослідження проблеми шведського нейтралітету, проте розглянуто окремі тенденції в низці наукових статей. Серед вітчизняних авторів можна виділити В. М. Вдовенко, яка у своїх працях розглядає зміни понять «нейтралітет» та «позаблоковість» в умовах трансформації європейських структур безпеки. Також цікавими є роботи Н. А. Мельник, у яких автор розглянула класифікацію видів і форм нейтралітету, визначила особливості впливу процесів глобалізації на сутність концепції нейтралітету. Заслуговують уваги праці В.К. Антошкіна, в яких визначаються позиції європейських нейтральних держав відносно питань колективної безпеки та оборони. Окрім цього, є ряд авторів, які аналізують у своїх працях окремі держави Європи з нейтральним статусом. До них відноситься, наприклад, праця О.В. Коломієць, де автор розглядає характеристики країн і пропонує класифікацію моделей безпеки. Слід відзначити спільну працю А. В. Манжоли та В. М. Вдовенко, де аналізується місце і роль нейтралітету та позаблоковості у європейській системі міжнародних відносин.

Політика нейтралітету трактується вченими, як політика невтручання країни у військові конфлікти, неприєднання до військових блоків та відмова від війни як способу вирішення конфліктів. Шведський нейтралітет має специфічні риси, які не притаманні іншим нейтральним державам, таким як Швейцарія та Австрія. Різниця між її нейтралітетом та нейтралітетом інших країн полягає в тому, що їх нейтральний статус базується на багатосторонніх угодах та міжнародних гарантіях, у Швеції ж він не вказується в жодному міжнародному договорі, його не засвідчила жодна країна чи міжнародна організація. Шведський нейтралітет - це її самопроголошений статус [2].

Беручи участь у 28 війнах менш ніж за триста років, Швеція вирішила відійти від завойовницького ставлення до сусідів і дотримуватися нейтралітету [1]. Вчені й досі ведуть дискусії щодо часу прийняття Швецією свого нейтрального статусу. Розглянемо два основні погляди стосовно цього питання. Перший ґрунтується на тому факті, що Швеція не брала участі в жодному військовому конфлікту з 14 серпня 1814 р. (підписання договору з Норвегією) [23]. Це було обумовлено тим, що після Наполеонівських війн 1799-1815 рр. маршал Бернадот (в майбутньому Карл XIV Юхан - король Швеції) вирішив закріпити свої позиції після успішної війни з Норвегією й виступив з заявою про формальне неприєднання країни до військових блоків і неучасті в війнах [11]. Пізніше ці принципи були закріплені в зверненні Карла XIV Юхана до Риксдагу в 1818 р. [22]. Згідно іншого погляду нейтральною Швеція стала лише в 1834 р., коли Карл Юхан відіслав меморандуми урядам Великобританії і Росії, в яких повідомив про намір Швеції зберегти нейтралітет у можливому конфлікті відносно Східного питання між цими двома країнами, що було обумовлено її занепокоєнням щодо можливого перетворення країн Балтії на арену бойових дій, коли Росія почала посилювати свої позиції на Аландських островах, і поширювати свій вплив. Ці погляди об'єднує той факт, що ключовим моментом у виборі зовнішньополітичного курсу Карла XIV стало його бажання зберегти суверенітет та забезпечити національну безпеку країни.

Обравши нейтралітет як основу зовнішньополітичної стратегії він надалі зазнав низку істотних змін під впливом внутрішніх та зовнішніх факторів. У процесі його трансформації можна умовно виділити наступні етапи.

Перший етап бере початок у 1814 р. (закінчення Наполеонівських війн) і закінчується в 1907 р. підписанням Гаазької конференції. Швеція в ці роки вперше проголосила про наміри дотримуватися політики нейтралітету й підтвердила ці наміри в офіційному документі - шведсько-норвезькій унії 1814 року. Важливим у цей період став розпад шведсько-норвезька унії у 1905 р., внаслідок якого Швеція втратила значні території [20]. Розрив унії пройшов мирно, проте міжнародна обстановка в ті роки загострювалася, і незважаючи на те, що Швеція продовжувала дотримуватися політики нейтралітету, вона з іншими скандинавськими країнами зміцнила свої оборонні сили.

У цей період Швеція підписала декілька конвенцій з іншими державами на конференції в Гаазі, намагаючись спільними зусиллями створити загальні правила нейтралітету. Такими документами стали «Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни» та «Конвенція про права і обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку морської війни» 1907 року [14], що визначають права та обов'язки нейтральних держав у випадку війни або військового конфлікту.

Другий етап припадає на початок ХХ ст. до 1939 рр. (початку Другої Світової війни). На початок Першої Світової війни Швеція мала сильну економіку, була постачальником залізної руди та сталі, при цьому не мала значного впливу на європейську політику. З перших днів війни проблема зовнішньополітичного курсу країни стала першорядним питанням суперечностей шведської еліти: ліберали і соціал-демократи виступали за збереження політики нейтралітету й симпатизували Антанті, в той же час, праві і консерватори були прихильниками Троїстого союзу. Уряд турбував, з одного боку, німецький ультиматум - примус вступити у війну, з іншого - превентивні військові міри Росії проти Швеції. Як результат, шведська еліта прийшла до спільного рішення зберегти свій нейтралітет у цій війні. Нейтралітет дозволяв шведським діловим колам торгувати з обома коаліціями та в кілька разів збільшувати свої прибутки: зросла інтенсивність економічних відносин з Німеччиною та Росією [16].

Цей етап характеризується створенням засад взаємного нейтралітету. 8 серпня 1914 року Швеція і Норвегія прийняли Декларацію про взаємний нейтралітет, де зобов'язалися проводити консультації відносно політики нейтралітету, не піднімати зброї один проти одного. У листопаді того ж року Швеція, Данія і Норвегія підготували спільну ноту воюючим країнам, яка містила в собі протест проти порушення скандинавського нейтралітету [5]. Ця необхідність була викликана тим, що в Гаазьких конвенціях були прописані тільки права та обов'язки, а самому поняттю «нейтралітет» приділялося менше уваги. Проте розробка засобів захисту основних принципів міжнародного права і санкцій в разі їх недотримання так і залишилася не обумовленою, що давало змогу у майбутньому Швеції проводити більш гнучку політику нейтралітету, яка може змінюватися в залежності від зовнішніх обставин.

Хоча Швеція була нейтральною, під впливом Німеччини вона все ж певним чином відступила від своєї політики: країна відправляла добровольців для боротьби фінської Білої гвардії разом з німцями проти червоних та росіян під час громадянської війни у Фінляндії. А під кінець закінчення війни Швеція у травні 1918 підписала торгову угоду з Антантою, тим самим вчасно встигнувши продемонструвати свою прихильність переможцям, опинившись поза економічною війною між країнами-переможцями та країнами, що програли.

Перша світова війна визначила важливу межу у політиці нейтралітету Швеції: вона стала здобувати традиційний характер, вважалася предметом національної гордості. У 1930 р. у Заяві Конституційного комітету № 17, знов наголошувалося на дотриманні правил політики нейтралітету під час війни та військового конфлікту [17].

Третій етап трансформації нейтралітету Швеції пов'язаний з Другою Світовою війною (1939 - 1945 рр.), у цей період, боячись загрози з боку СРСР та не побачивши в Лізі Націй гаранта своєї територіальної цілісності, Швеція проголосила замість позаблокового статусу статус «неворожості», під яким постачала зброю, волонтерів, продовольчі товари, Фінляндії у Радянсько-фінській війні [4], знов засвідчивши гнучкість своїх зовнішньополітичних позицій. Німецька окупація Фінляндії, Данії та Норвегії стала випробуванням для шведської політики нейтралітету, тому коли масштаби загрози досягли максимально допустимого рівня, шведський уряд поступився тиску Німеччини та підписав Транзитну угоду у липні 1940 року і Швеція стала однією з провідних економічних опор Німеччини [18]. Проте не дивлячись на її співпрацю із Німеччиною, під тиском союзників та зі зміною ходу воєнних дій, внаслідок подій під Сталінградом, Швеція все ж припинила надавати підтримку Німеччині.

Четвертий етап охоплює період «холодної війни», коли шведський Риксдаг у 1949 р. сформулював позицію нейтралітету в зовнішній політиці як «позаблоковість у мирний час, націлена на нейтралітет під час війни» [4]. Швеція мала намір використовувати його для просування миру та безпеки в рамках ООН. У радянсько-шведському комюніке від 3 квітня 1956 р. міститься наступне: «Швеція підтримує нейтралітет у випадку війни в рамках зобов'язань, які накладає членство в ООН... ця зовнішня політика відповідає не тільки інтересам Швеції, але й зобов'язана підтримувати мирні і дружні зв'язки у цій частині Європи» [10].

Швеція стала однією з перших держав, в яких проблеми війни і миру розглядалися на академічному рівні. У 1964 році був створений Стокгольмський інститут дослідження проблем миру та Інститут мирних досліджень при Ґетеборзькому університеті на честь 150-річчя шведського нейтралітету. При цьому Швеція була і залишається одним з лідерів міжнародного руху за роззброєння [15].

П'ятий етап трансформації нейтралітету Швеції бере початок після закінчення «холодної війни», саме на цьому етапі він зазнає найбільш істотні зміни. Його аналіз показує, яким чином змінюються засади нейтралітету під впливом процесів глобалізації та регіоналізації. В умовах нових викликів кінця ХХ - початку ХХІ ст. нейтралітет Швеції завадив належним чином зреагувати на міжнародні кризи [9]. Після подій у Косово, Швеція дещо змінила погляди на свій нейтралітет, стала допускати співробітництво у випадку загрози миру та безпеці. Це можна наглядно побачити у звіті комітету з конституційних і закордонних справ Швеції (2002 р.): «Нейтральний напрямок політики безпеки добре працював при появі конфліктів. Але в майбутньому безпека - це дещо більше, ніж відсутність військових конфліктів. Тому для нашої країни буде краще співпрацювати з іншими державами в галузі безпеки. Це буде також проявлятися у сприянні співробітництва з ООН й через членство в ЄС. Розумна обороноздатність - це зараз першорядне для нашої політики безпеки» [19].

Цей етап характеризується активізацією участі Швеції в міжнародних структурах, зокрема співпраці в сфері безпеки. Так, у 1995 році Швеція приєдналася до ЄС, активізувала співробітництво з НАТО [5]. Після ратифікації Швецією Лісабонського договору була закладена правова база розвитку спільної політики в галузі оборони та безпеки. Швеція надає допомогу PESCO - Постійному структурному співробітництву ЄС у сфері безпеки та оборони, виявляє позитивне ставлення до спільної зовнішньої політики і політики в галузі безпеки (СЗПБ) [3].

У 1994 р. Швеція долучилася до програми «Партнерство заради миру», (ініціативи НАТО), в рамках якої вона є асоціативним членом Ради Євроатлантичного Співробітництва. У форматі даної організації проводилася спільна миротворча діяльність в Боснії (1995 - 2004 рр.), Косово (1999 р.), Лівії (2011 р.) та Афганістані (2001 - 2014 рр.). Ця програма дала змогу Швеції стати партнером НАТО без вступу до цієї організації. Розвивається співпраця у військово-технічній сфері [13].

Не дивлячись на активізацію співпраці в сфері безпеки з міжнародними акторами, політика нейтралітету продовжує бути основою сучасної зовнішньополітичної стратегії держави [8]. Прикладом цього є позиція Швеції з приводу газопроводу «Північний потік - 2», на будівництво якого у червні 2018 року вона дала згоду. Згідно заяв керівництва держави, Швеція планує дотримуватися норм міжнародного права, принципу нейтралітету, адже міжнародно-правових причин заборони будівництва немає [6]. Проте Швеція не дала згоду на розміщення газопроводу на острові Готланд, попередивши поширення впливу Росії на Балтійському морі.

Певний відхід Швеції від політики нейтралітету на сучасному етапі обумовлений декількома причинами. По-перше, це внутрішній фактор, а саме криза шведської економіки наприкінці 1980-х - початку 1990-х рр., яка потребувала змін й у зовнішній політиці [12]. Навіть консервативні партії країни бачили необхідність у виході країни на глобальний рівень. По-друге, це зовнішній фактор - розпад Радянського Союзу, з новим багатополярним світом збройний нейтралітет став перешкоджати можливостям Швеції реагувати на міжнародні кризи, і політики стали готові змінити свої погляди на нейтралітет [7].

Сучасний стан шведської політики нейтралітету допомагає визначити Заява про зовнішню політику Риксдага в 2018 році, яку представила Міністр закордонних справ Марго Валструм: «Наше неприєднання до військових об'єднань добре нам служить і підтримує стабільність та безпеку в Північній Європі. Це потребує ініціативних, широких та відповідальних кроків щодо зовнішньої політики та політики безпеки, щоб захистити наших громадян і країну» [21].

Отже, після проголошення на початку ХІХ ст. політика нейтралітету Швеції зазнала істотних змін. Умовно еволюцію шведського нейтралітету можна поділити на п'ять основних етапів. Перший етап (1814 - 1907 рр.) - це перші спроби Швеції проголосити свій нейтральний статус, обумовлені втратою провідної ролі в Північній Європі, неспроможністю держави належним чином забезпечити національну безпеку. На другому етапі (початок ХХ ст. - 1939 р.) визначається межа у політиці нейтралітету країни: вона стала здобувати традиційний характер, вважатися предметом гордості громадян. Третій етап (1939 - 1945 рр.) позначився проголошенням статусу «неворожості» замість позаблокового статусу, щоб запобігти загрозі з боку СРСР та певним відходом від нейтральності в Другій Світовій війні. Четвертий етап (1950-ті - 1990-ті рр.) включає зміну сутності нейтралітету на «позаблоковість у мирний час, націлену на нейтралітет під час війни», а також активну діяльність в ООН, участь у миротворчих операціях. П'ятий етап (з кінця ХХ ст.) характеризується змінами під впливом процесів глобалізації та актуалізації нових загроз міжнародній безпеці.

Сьогодні особливістю шведської політики нейтралітету є її неформальний характер, нейтральний статус документально не закріплений, але його постійно підкреслюють в зовнішньополітичній декларації. Завдяки цьому шведський нейтралітет носить досить гнучкий характер, його трактування змінюється в залежності від внутрішніх та зовнішніх обставин, що в свою чергу дозволяє державі досить швидко адаптуватися до нових умов у міжнародному середовищі.

Список використаної літератури

1. Антошкін В. Трансформації концепції нейтралітету та позаблоковості європейських країн в умовах глобалізації / В. К. Антошкін, В. В. Цвірова // Стратегічні пріоритети. - 2013. - № 2. - С. 161-167; Antoshkin V. Transformatsii kontseptsii neitralitetu ta pozablokovosti yevropeiskykh krain v umovakh hlobalizatsii / V. K. Antoshkin, V. V. Tsvirova // Stratehichni priorytety. - 2013. - № 2. - S. 161-167.

2. Безкоровайний В. Політика нейтралітету. Так чи ні? / В. Безкоровайний // Морська держава. - 2010. - № 49. - С. 58-60.; Bezkorovainyi V. Polityka neitralitetu. Tak chy ni? / V. Bezkorovainyi // Morska derzhava. - 2010. - № 49. - S. 58-60.

3. Вдовенко В.М. Роль і місце європейських нейтральних країн в загальноєвропейській системі безпеки / В. М. Вдовенко // Актуальні проблеми міжнародних відносин. - 2005. - Вип. 55, Ч. ІІ. - С. 68-77.; Vdovenko V.M. Rol i mistse yevropeiskykh neitralnykh krain v zahalnoievropeiskii systemi bezpeky / V. M. Vdovenko // Aktualni problemy mizhnarodnykh vidnosyn. - 2005. - Vyp. 55, Ch. II. - S. 68-77.

4. Гулякин С. С. Двойной нейтралитет Швеции в 1940-1970 годах / С. С. Гулякин // Научно-технические ведомости Санкт-Петербургского государственного политехнического университета. Гуманитарные и общественные науки. - 2018. - Т. 9, № 1.

- С. 45-53.; Gulyakin S. S. Dvoynoy neytralitet Shvetsii v 1940-1970 godakh / S. S. Gulyakin // Nauchno-tekhnicheskie vedomosti Sankt-Peterburgskogo gosudarstvennogo politekhnicheskogo universiteta. Gumanitarnye i obshchestvennye nauki. - 2018. - T. 9, № 1. - S. 45-53.

5. Коломієць О. В. Безпекова парадигма Скандинавського нейтралітету: на прикладі Швеції та Фінляндії / О. В. Коломієць // Проблеми міжнародних відносин. - 2013. - Вип. 6. С. 81-98.; Kolomiiets O. V. Bezpekova paradyhma Skandynavskoho neitralitetu: na prykladi Shvetsii ta Finliandii / O. V. Kolomiiets // Problemy mizhnarodnykh vidnosyn. - 2013. - Vyp. 6. - S. 81-98.

6. Куса І. 7 причин, які вплинули на Стокгольм: чому Швеція дала дозвіл «Північному потоку-2» [Електронний ресурс] / І. Куса, А. Прокіп // Європейська правда. - 2018.- 14 червня. - Режим доступу: https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/06/14/7083066/; Kusa I. 7 prychyn, yaki vplynuly na Stokholm: chomu Shvetsiia dala dozvil «Pivnichnomu potoku-2» [Elektronnyi resurs] / I. Kusa, A. Prokip // Yevrorpeiska pravda. - 2018. - 14 chervnia. - Rezhym dostupu: https://www.eurointegration.com.ua/experts/2018/06/14/7083066/ (дата звернення: 02.10.2019)

7. Манжола В. А. Нейтралітет та позаблоковість у європейській системі міжнародних відносин: моногр. / В. А. Манжола, В. М. Вдовенко. - Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. - 167 с.; Manzhola V. A. Neitralitet ta pozablokovist u yevropeiskii systemi mizhnarodnykh vidnosyn: monohr. / V. A. Manzhola, V. M. Vdovenko. - Kyiv: Vydavnycho-polihrafichnyi tsentr «Kyivskyi universytet», 2007. - 167 s.

8. Мельник О. Нові виклики та загрози вимагають нових підходів до оборони: досвід Швеції / О. Мельник, А. Чернова // Національна безпека і оборона. - 2009. - № 1. - C. 30-36.; Melnyk O. Novi vyklyky ta zahrozy vymahaiut novykh pidkhodiv do oborony: dosvid Shvetsii / O. Melnyk, A. Chernova // Natsionalna bezpeka i oborona. - 2009. - № 1. - C. 30-36.

9. Пашков М. Шведська модель безпеки: миролюбний, добре озброєний нейтралітет / M. Пашков // Національна безпека і оборона. - 2009. - № 1. - С. 40-43.; Pashkov M. Shvedska model bezpeky: myroliubnyi, dobre ozbroienyi neitralitet / M. Pashkov // Natsionalna bezpeka i oborona. - 2009. - № 1. - S. 40-43.

10. Смирнова А. А. Соотношение понятий «мир» и «нейтралитет» во внешней политике Швеции / А. А. Смирнова, В. В. Фёдоров // Studia Humanitatis Borealis. - 2016. - № 1(6). - С. 16-27.; Smyrnova A. A. Sootnoshenye poniatyi «myr» y «neitralytet» vo vneshnei polytyke Shvetsyy / A. A. Smyrnova, V. V. Fёdorov // Studia Humanitatis Borealis. - 2016. - № 1(6). - S. 16-27.

11. Alin O. Carl Johan och Sveriges yttre politik 1810-1815 / O. Alin. - Stockholm, 1899. - 78 p.

12. Berger S. The great paradox of swedish neutrality in the Cold War and today [Electronic resource] / S. Berger // War On The Rocks. - Mode of access: https://warontherocks.com/2015/12/the-great-paradox-of-swedish-neutrality-in-the-cold-war-and- today/ (дата звернення: 28.09.2019).

13. Chang F. K. Sweden's Foreign Policy: Nonaligned, But Not Entirely Neutral [Electronic resource] / F. K Chang. // Foreign Policy Research Institute. - Mode of access: https://www.fpri.org/2017/11/swedens-foreign-policy-nonaligned-not-entirely-neutral/ (дата звернення: 30.09.2019)

14. Hague Convention (V) Respecting the Rights and Duties of Neutral Powers and Persons in Case of War on Land [Electronic resource]. - Mode of access: https://www.refworld.org/docid/3ddca4e14.html (дата звернення: 08.09.2019).

15. Hetmanchuk N. Swedish Foreign Policy: Neutrality vs. Security [Electronic resource] / N. Hetmanchuk. - Mode of access: https://pol.illinoisstate.edu/downloads/conferences/2012/2AHetmanchuk_Swedish.pdf (дата звернення: 12.09.2019)

16. Joesten J. Phases in Swedish Neutrality [Electronic resource] // Foreign Affairs. - Mode of access: https://www.foreignaffairs.com/articles/sweden/1945-01-01/phases-swedish-neutrality (дата звернення: 30.09.2019)

17. Konstitutionsutskottets utlдtande 1930:Ku17 (Заява Конституційного комітету № 17 1930 року) [Electronic resource] // Sveriges riksdag. - Mode of access: https://www.riksdagen.se/sv/dokument-lagar/arende/utlatande/konstitutionsutskottets-utlatande- nr-17_DR10Ku17 (дата звернення: 23.09.2019).

18. Lindberg F. Skandinavien und das Deutsche Reich // Europa und die Einheit Deutschlands. Eine Bilanz nach 100 Jahren. / F Lindberg; Hrsg. von Walter Hofer. - Kцln, 1970. - S. 161-162.

19. Sammansatta konstitutionsoch utrikesutskottets betдnkande 2002/03 (Звіт комітету з конституційних і закордонних справ від 2002/03) [Electronic resource] // Sveriges riksdag.. - Mode of access URL: https://www.riksdagen.se/sv/dokument-lagar/arende/betankande/eus--yttre- forbindelser-i-ett_GQ01KUU2/html (дата звернення: 29.09.2019).

20. Sundelius B. Foreign Policies of Northern Europe / B. Sundelius. - Colorado: Westview press, 1982. - 225 p.

21. Utrikesdeklarationen 2018. (Декларація зовнішньої політики) [Electronic resource]. // Regeringskansliet. - Mode of access: https://www.regeringen.se/tal/2018/02/utrikesdeklarationen-2018/ (дата звернення: 04.09.2019)

22. Weibull J. Neutralitet - da, nu och framgent / J. Weibull // Tidskrift I sjovasendet. 1998. - S. 93-103.

23. Wahlback K. The Roots of Swedish Neutrality / K. Wahlback. - Uppsala: Ord-- Form AB, 1986. - S. 35-37.

Размещено на Allbest.ru