Азійський феномен - Сінгапур

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Азійський феномен - Сінгапур

Катерини Сенчук

студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету історії та права

Науковий керівник - кандидат історичних наук,

доцент Ковальков О.Л.

Економічний розвиток Сінгапуру став одним з найбільш показових прикладів переходу країни, що розвивається до лав економік "першого світу". Протягом декількох десятиліть, демонструючи незмінно високі темпи зростання, економіка Сінгапуру досягла високого ступеня володіння найрізноманітнішими фінансовими активами, кожен з яких має різний рівень ризику. Спроби розібратися в причинах цього східно-азійського «економічного дива» тривають до сих пір. Його намагаються пояснити послідовним використанням ринкових механізмів, «відкритістю» економіки і її експортною орієнтацією, макроекономічною стабільністю, верховенством закону і наявністю технократичного уряду.

ХХІ століття - це час глобалізації світу та намагання багатьох країн успішно перейти до ринкової економіки. Сінгапур - це приклад того, як маленька країна всього за чотири десятиліття перетворилася на конкурентну державу. Нажаль, цей успіх з історичної точки зору описується дуже мало. Джерельною базою для вивчення цього питання виступають саме мемуари Лі Куан Ю. Все ж таки економічне чудо розглядається більше галузях економіки та макроекономіки, і представниками цього напрямку виступають Герменчук В., Зельднер А., Безновська В. та інші.

Сінгапур - основна військово-морська база Великої Британії на Далекому Сході, не мав жодних шансів та надії стати незалежною державою, аж поки Друга світова війна не призвела до колапсу влади колоніальних держав і початку перерозподілу політичної карти Південно-Східної Азії. Під час першої хвилі деколонізації Сінгапур увійшов до складу Малайї, але згодом стало зрозуміло, що китайська більшість Сінгапуру почала визначити себе як «країна з малайською більшістю». Тому Малайя вивергнула з себе Сінгапур, не в змозі дати раду з таким чисельним китайським населенням, або виявилась неспроможною навчитись підкоряти Сінгапур, навіть якби він став частиною Федерації Малайзія.

У суперечці - що саме визначає хід подій - обставини чи особистість - терези схиляються на користь саме останньої щодо сінгапурської історії незалежної держави. Саме тогочасні обставини навряд чи могли бути ще гіршими для молодої держави. Розташований на піщаній мілині сукупності островів, без жодних природних ресурсів, все що тоді у 50-х роках мав Сінгапур - багатомовне населення, яке складалося з більшості китайців (75,4%), потім з малайців (13,6%) та індійців (8,6%). Будучи чи не найменшою країною у Південно-східній Азії, Сінгапур, здавалося, приречений стати сателітом одного з могутніх сусідів.

Проте Лі Куан Ю, «батько» Сингапуру як незалежної держави, був зовсім іншої думки. Він вважав, що кожна велика перемога спочатку існує в мріях, а потім перетворюється у життя. Саме в його мріях існувала країна, яка не тільки стане незалежною і виживе, але й підніметься вище за інші. Її природними ресурсами повинні стати розум, дисципліна та винахідливість жителів, а не просто певні корисні копалини, які спростять становлення сильної держави. Лі Куан Ю мобілізував своїх співвітчизників на виконання завдань, про які вони навіть і не замислюватися раніше: спершу розчистити своє місто, а потім скерувати всі зусилля на подолання ворожнечі між сусідами, яка існувала, а також на подолання етнічних бар'єрів усередині сінгапурського суспільства. Тому сьогоднішній Сінгапур - це доказ його правоти.

За час його правління було прийнято рішення розвинути нафтопереробний бізнес. Була налагоджена співпраця з Брунеєм і Індонезією, які хоч і займалися розробкою покладів нафти, але самостійно і які сно її переробити не могли. Для реалізації проекту були запрошені найбільші світові компанії. За допомогою їх коштів, досвіду і зв'язків була побудована найбільша нафтопереробна галузь, яка сьогодні є лідером у світі. Відразу після розквіту даного сегмента економіки було розпочато будівництво першого сінгапурського порту, аеропорту, розвиток банківського бізнесу, сектору електроніки, сфери торгівлі і туризму. Все це і стало передумовами пишноти сучасного Сінгапуру. На території Сінгапуру, населення якого становить близько чотирьох мільйонів осіб, живе не менше 50 тисяч мільйонерів і мільярдерів. Сінгапурське диво сьогодні вважається прикладом для багатьох країн світу.

Сучасне сінгапурський диво можна спостерігати завдяки активному залученню інвесторів до країни всіма можливими способами. Уряд усіма силами намагався допомогти іноземцям реалізувати їх проекти. За неофіційними даними, іноземні інвестори зберігають в банках країни не менше п'ятисот мільярдів доларів. Сьогодні ВВП країни прирівнюється до 55 тисяч доларів на душу населення. Саме з цього макроекономічного показника країна вдвічі випередила Саудівську Аравію, Великобританію, Німеччину і навіть США [1].

Особливою частиною історії острівної держави можна назвати боротьбу з корупцією. У країні функціонує Бюро з розслідування корупції (БРК - Corrupt Practices Investigation Bureau), засноване англійцями в 1952 році з метою боротьби з хабарниками в нижніх чинах поліції, інспекцій з контролю лоткової торгівлі, землевпорядників, які за службовим обов'язком повинні були припиняти дії тих, хто порушував встановлені правила, скальпелем.

Крім того, увагу БРК було зосереджено на великих корупціонерах у вищих ешелонах влади. У 1960 році змінили застарілий «Закон про боротьбу з корупцією» (Anticorruption Law), прийнятий в 1937 році, і розширили визначення хабаря так, що воно стало включати будь-які блага, які мали якусь вартість. Поправки до законів дали широкі повноваження слідчим, включаючи пошук, арешт та розслідування банківських рахунків і банківських документів підозрюваних та їх дружин, дітей і агентів. Відпала необхідність доводити, що людина, яка отримала хабар, дійсно мала можливість надати необхідну послугу. Податкові інспектори зобов'язані були видавати будь-яку інформацію, що стосувалася підслідного. Внесені зміни в законі дозволяли судам встановлювати ту обставину, що обвинувачений жив невідповідно до своїх достатків або володів об'єктами власності, які він не міг придбати на свої доходи, як підтвердження того, що обвинувачений отримував хабарі. Директор БРК, працюючи під егідою канцелярії прем'єр-міністра, мав владу розслідувати дії будь-якого службовця і будь-якого міністра, справедливо заслуговуючи репутацію борця з тими, хто зрадив довіру людей [2, с. 63].

З 1963 року була ліквідована анонімність, тобто введено обов'язкове правило для свідків, що викликаються БРК для дачі інформації. У 1989 році був збільшений максимальний штраф, що накладається за корупцію, з 10 000 до 100 000 сінгапурських доларів. Дача неправдивих свідчень БРК або введення слідства в оману стало порушенням, з подальшим ув'язненням і штрафом до 10 000 сінгапурських доларів. Суди були уповноважені проводити конфіскацію доходів, одержаних внаслідок корупційних дій [2, с. 65].

Сінгапурське «економічне диво» Лі Куан Ю почалося з інтеграції в світову банківську систему. Статус фінансового центру країна отримала завдяки тому, що банківське обслуговування стало можливим цілодобово. Країна зайняла «нішу», яка раніше була вільна. Так, наприклад, кошти з Цюріха, банки якого відкриваються о 9 ранку, перенаправляются до Франкфурта, а далі в Лондон. Після закриття банків Цюріха в обід і більш пізнього закінчення роботи фінансових інститутів у Франкфурті та Лондоні естафету приймає Нью-Йорк, на зміну якому приходить Сан-Франциско. В силу специфіки часових поясів з моменту закриття банків на території Сан-Франциско і до 9 ранку по Швейцарії фінансовий світ раніше спав. А сьогодні ця «ніша» належить саме банківського сегменту Сінгапуру. Такий підхід до розвитку фінансової галузі зробив країну не тільки великим фінансовим центром в регіоні, а й забезпечив їй гідне місце на світовій арені. На думку експертів, сінгапурський економічне диво - еталон того, як повинна будуватися ефективна економічна система [4, с. 154].

В основі сінгапурського суспільства лежить дисципліна на кожному з соціальних рівнів. Сімейна дисципліна вибудувана на традиціях одразу трьох культур: китайської, малайської та індійської. Жителі Сінгапуру мають унікальні за своєю природою риси характеру, такі як високий рівень працездатності, ділову хватку і прагнення до успіху. «Батько» сінгапурського дива прем'єр-міністр Лі Куан Ю, акцентував увагу ще на одну особливість народу - на його слухняності. Суспільство закону, порядку і фінансового успіху спирається на культурні особливості народу [5, с. 245].

У соціально-економічному плані в країні зроблений наголос на зацікавленості населення у своєму особистому зростанні і високих доходах. Під керівництвом уряду функціонують шлюбні агентства з метою розвитку і створення високоінтелектуальних сімей, які дадуть життя здоровому і розумному поколінню, що в перспективі надасть сприятливий вплив на економіку в цілому. Було також прийнято рішення надати всім дітям однакові умови розвитку. У будь-якому навчальному закладі щороку проводяться тести на IQ. Діти, які показали найкращі результати, автоматично стають учнями елітної школи країни Raffles. Саме там відбувалося навчання майбутнього керівництва держави [3, с. 24].

Сучасний Сінгапур - це мрія будь-якого туриста, що з'єднує класичний пляжний відпочинок з екзотичним вояжем по островам, що зберіг стародавні сінгапурські традиції, шопінгом і екскурсіями. Відмінною рисою Сінгапуру є особлива атмосфера, колорит життя і побуту місцевих жителів і всієї держави, основою якого стали економічні та географічні особливості країни.

Незважаючи на очевидні економічні успіхи - зростання середньодушового ВВП з $ 400 в 1959 році до $ 60,6 тис. в 2011, відсутності корупції і встановлення «прозорого» законодавства, сьогодні Сінгапур критикують за відсутність демократії, свобод, називаючи цю країну «золотою кліткою», де високий рівень життя, але держава контролює всі аспекти людської діяльності. Наприклад, на вулицях не можна смітити, плювати, в країну заборонено ввозити жуйку, щоб мати машину потрібно не тільки купити автомобіль, але ще і право ним користуватися на аукціоні [5, с. 674].

Отже, модель економіки Сінгапуру є інтеграцію в світову спільноту за провідної ролі внутрішнього попиту і орієнтації на інноваційний розвиток країни. Аналіз економічного розвитку Сінгапуру показав, що країна продовжує стрімко розвиватися. Сприятливий інвестиційний клімат, провідні місця в рейтингах економічної свободи і стабільність економіки привертає в країну все більше іноземних підприємців. Значні інвестиції в нові знання і технології відіграють важливу роль в економічному зростанні, що допомагає Сінгапуру залишатися на верхніх рядках в рейтингах країн за багатьма показниками. А також досвід економічного розвитку Сінгапуру можна використовувати в практиці інших країн.

Історія цієї маленької держави показує, що не розмір має значення. Сінгапур можна порівняти з невеликим підприємством, якому доводиться конкурувати з більш великими сусідами-суперниками. І в цій конкуренції він має передові позиції. Саме в цьому і є феномен маленької острівної держави.

сінгапур інноваційний економічний

Бібліографія

1. Азійський вектор: Сінгапур. [Електронний ресурс]. - Режим доступу. - URL: http://asiavector.ru/countries/singapore/

2. Герменчук В. В. Борьба с коррупцией в Сингапуре: слагаемые успеха / В. В. Герменчук // Банкаунскі веснік, снежань. - 2011. - С. 62 -66.

3. Зельднер А. Социализация общественных отношений и государственно-частное партнерство/ А. Зельднер // Проблемы теории и практики управления. - 2012. - №7-8. - С. 22-28.

4. Сигов Ю. Сингапур. Восьмое чудо света / Ю. Сигов // Альпина Паблишер. - 2017. - С. 334.

5. Ю Лі Куан. Із третього світу в перший. Сінгапурська історія: 1965-2000. Мемуари. - Т.2 / Лі Куан Ю. / Пер. з англ. К. Сисоєва - К.: Видавництво Олексія Капусти - 2011. - С. 684.

Размещено на Allbest.ru