Трансформація відносин України та НАТО в 1991-2019 рр.: історичний аспект

The purpose of the research is to study the transformational processes of relations between Ukraine and the North Atlantic Treaty Organization (NATO), the tendencies of complex transition from cooperation to strategic partnershipas well as the dynamics of the basic parameters of interaction and prospects in the context of the latest arrangement of the world order.

The methodology of the paper is a set of scientific principles, general scientific and special historical methods as well as the interdisciplinary and complex approaches to the Ukraine - NATO relations historical discourse on the basis of holistic use of sources on this problem.

The scientific novelty. For the first time in the Ukrainian historiography, the historical-and-political discourse of the relations of Ukraine - NATO in 1991-2019 as a component of the all- historical process of Euro-Atlantic integration have been violated and substantively covered, the author's periodization of their formation in modern conditions has been proposed, problems and perspectives have been defined.

The Conclusions. The paper proves that Ukraine's current relations with NATO, based on the institutional and legal frameworks, have undergone a difficult and contradictory path of upward trajectory modernization within the Partnership for Peace Programme, the North Atlantic Cooperation Council (NACC) and the European-Atlantic Partnership Council (EAPC), and have reached a new level after the signing of the Charter on a Special Partnership between Ukraine and NATO, other cooperation forums, in which a considerable experience of the relations transformation to the Euro-Atlantic course legitimation in the Constitution of Ukraine has accumulated. The special partnership between Ukraine and NATO is an important part of the new architecture of the European security, plays a significant role in enhancing Ukraine's defence capability, reforming security due to the Alliance standards, implementing the democratic reforms, proving its viability, objective validity and historical perspective into a multifaceted complex of practical cooperation for the sake of peace and security in the Euro-Atlantic area.

Keywords: Ukraine, North Atlantic Treaty Organization, transformation, relations, historical discourse, Euro-Atlantic integration

Із перших років незалежності Україна розпочала активно розбудовувати свої відносини з європейськими та євроатлантичними структурами. У сфері зовнішньополітичної діяльності пріоритетним національним інтересом стало формування стабільних відносин, співпраці й партнерства з Організацією Північноатлантичного договору, що залишається найпотужнішою світовою системою колективної оборони як основи збереження миру й ґарантування безпеки та стабільності.

В українській історичній науці інтерес до вивчення різноманітних аспектів діяльності НАТО, зокрема відносин з Україною, виправданий і закономірний. Літературу з проблеми умовно можна поділити на дві групи: загальні та спеціальні праці в контексті їх розгляду за проблемно-хронологічним принципом. До першої зараховано студії, що стосуються означених проблем зовнішньої політики нашої країни та міжнародних відносин у нових геополітичних умовах. Виокремимо праці таких вітчизняних фахівців, як О. Івченко, А. Гальчинський Івченко О. Україна в системі міжнародних відносин: Історична ретроспектива та сучасний стан. - К., 1997. - 688 с. Гальчинський А. Україна на перехресті геополітичних інтересів. - К., 2002. - 180 с., І. Тодоров Тодоров І. Україна на шляху до європейської та євроатлантичної спільноти. - Донецьк, 2006. - 268 с., С. Віднянський Віднянський С. Незалежна Україна: двадцять років між Європою та Євразією // Україна - Європа - Світ: Міжнар. зб. наук. праць: Серія «Історія, міжнародні відносини». - Вип.6/7. - Тернопіль, 2011. - С.24-38., Л. Чекаленко Чекаленко Л. Зовнішня політика України. - К., 2011. - 290 с., А. Мартинов Мартинов А. Відносини Євросоюзу і НАТО: історичні уроки // Україна - Європа - Світ. - Вип.17. - Тернопіль, 2015. - С.191-201., Л. Алексієвець і С. Прийдун Алексієвець Л., Прийдун С. Україна в системі міжнародних відносин: деякі особливості і проблеми (1991-2011) // Там само. - Вип.10. - Тернопіль, 2012. - С.179-183., М. Алексієвець та Я. Секо Алексієвець М., Секо Я. Зовнішня політика України: від багатовекторності до безальтернативності // Там само. - Вип.17. - С.34-49.. Серед узагальнюючих досліджень із вивчення еволюції зовнішньої політики України в контексті євроатлантичної інтеґрації вирізняються студії В. Горбуліна Горбулін В. Національна безпека України та міжнародна безпека // Політична думка. - 1997. - №1. - С.76-88., А. Зленка Зленко В. Зовнішня політика України: від романтизму до прагматизму: Виступи. Промови. Інтерв'ю. Статті. - К., 2001. - 370 с. Сивак О.В. Формування та здійснення зовнішньої політики України (1990-1999 рр.): Дис. ... канд. політ. наук. - К., 2000. - 208 с., О. Сивака, Л. Гайдукова Гайдуков Л. Міжнародні відносини та зовнішня політика (1980-2000 рр.). - К., 2001. - 622 с., О. Ковальової Ковальова О. Стратегії євроінтеграції: як реалізувати європейський вибір України. - К., 2003. - 340 с., Ю. Щербака Щербак Ю. Україна: виклик і вибір: Перспективи України в глобалізованому світі ХХІ ст. К., 2003. - 578 с., Ю. Макара Макар Ю.І. Зовнішня політика України: наміри та реалії // Україна - Європа - Світ. - Вип.1. - Тернопіль, 2008. - С.189-198., С. Жильцова Жильцов С.С. Эволюция внешней политики Украины: современный этап (1991-2013 гг.) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - Вип.20(2). - К., 2013. - С.13-23. та ін. Визначальною ознакою згаданих авторів було намагання об'єктивно підійти до висвітлення зовнішньої політики України в контексті створення новітньої системи міжнародних відносин, неупереджено обґрунтувати інтеґрацію нашої держави в євроатлантичний простір. Зауважимо, що для більшості праць характерна україноцентричність, автори значну увагу приділяли питанням розбудови національної державності, внутрішніх змін в євроатлантичному континуумі, натомість шляхи зближення України з НАТО мають порівняно незначне відображення. Зазначимо, що публікації згаданих фахівців заклали науково- методологічні основи для подальшого предметного дослідження проблеми.

До другої групи літератури із запропонованої теми відносимо праці авторів, предметом вивчення яких стало безпосередньо формування відносин України з НАТО, їх трансформація відповідно до сучасних викликів, а також впливу Північноатлантичного альянсу на забезпечення обороноздатності країни, зміцнення безпеки на Європейському континенті. Теоретичному і практичному осмисленню ролі альянсу в безпеково-оборонній сфері в умовах складної міжнародної та реґіональної обстановки, дослідженню особливостей еволюції зовнішньої політики України в історичному контексті, у тому числі взаємодії з НАТО присвячено розвідки О. Черноусенка Черноусенко О. Партнерство Україна - НАТО: еволюція розвитку // Політика і час. - 2003. №10. - С.18-27., Т. Боєцького Боєцький Т. Доцільність вступу до НАТО // Економічний часопис-ХХІ. - Вип.9/10. - К., 2006. - С.8-9., О. 3уйка Зуйко О. Основні пріоритети євроатлантичної інтеграції України // Там само. - С.10-11., С. Джерджа Джердж С. Безпідставність міфів щодо НАТО та шляхи їх подолання в контексті європейського договору // Там само. - Вип.1/2. - К., 2006. - С.38-39., Л. Полякова Поляков Л. Україна - НАТО: 10 років співробітництва в ім'я безпеки та миру // Вісник України. - 2007. - №7. - С.6-9., А. Кудряченка Кудряченко А. Євроатлантичний поступ України та її відносини з Росією // Україна дипломатична. - Вип.10. - К., 2009. - С.772-786., М. Кордона Кордон М.В. Європейська та євроатлантична інтеграція України. 2-ге вид. - К., 2010. - 172 с., О. Долгова Долгов І.О. Еволюція партнерства (Україна - НАТО) // Науковий вісник Дипломатичної академії України. - Вип.19. - К., 2012. - С.30-39., І. Тодорова Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і НАТО // І: Незалежний культурологічний часопис. - Вип.77. - Л., 2014. - С.84-108. тощо. Із досліджень проблем євроатлантичного напряму зовнішньої політики України та вступу її до НАТО варто виокремити колективні праці за редакцією Г. Перепелиці Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства / За заг. ред. Г.М. Перепелиці. - К., 2002. - 400 с., О. Соскіна Партнерство заради безпеки: досвід країн НАТО та українська перспектива / За заг. ред. О.І. Соскіна. - К., 2007. - 336 с.; Вступ до НАТО - стратегічний вибір України / За заг. ред. О.І. Соскіна. - К., 2008. - 192 с. та О. Власюка Україна - НАТО: сучасний стан відносин та перспектива розвитку / За заг. ред. О.С. Власюка. - К., 2008. - 352 с.. У цих студіях виявлено й фахово проаналізовано процес еволюції НАТО, інституційних структур альянсу, євроатлантичного спрямування зовнішньополітичного курсу України та організаційних аспектів співробітництва з блоком у сучасних умовах. Численні виклики й ризики, що постають перед Україною на її шляху до членства в НАТО, розглянуто в монографіях О. Дергачова, В. Корендовича, С. Мітряєвої, Г. Муляра і В. Мунтіяна Дергачов О.П., Корендович В.С., Мітряєва С.І., Муляр Г.М., Мунтіян В.І. Україна на шляху до НАТО: через радикальні реформи до набуття членства. - К., 2004. - 407 с. та С. Джерджа Джердж С.Ф. Україна - НАТО: співробітництво заради безпеки. - К., 2007. - 96 с.. Зразком розгляду досліджуваної теми в історіософському вимірі стала праця Є. Марчука Марчук Є. На шляху до НАТО. - К.; Париж; Дакар, 2016. - 608 с..

Україна має тривалу, із початку 1990-х рр., історію відносин з Організацією Північноатлантичного договору. Значущість їх із часом не тільки не послаблюється, а навпаки, зростає. Доречним буде виявити етапи взаємодії. Вони пройшли історичний шлях від найпростіших форм до поглибленої євроатлантичної інтеґрації:

— перший етап, 1991-1997 рр. - підготовчо-початковий, що полягав у розбудові нормативно-правових та інституційних осередків, здійсненні візитів і проведенні консультацій щодо визначення теоретико-концептуальних основ, програмних завдань євроатлантичної складової зовнішньополітичної діяльності України;

— другий етап, 1998-2000 рр. - продовження політичного діалогу обох сторін, пошук нових форм та шляхів співпраці України з НАТО в межах Ради євроатлантичного партнерства відповідно до плану дій на 1998-2000 рр., який було ухвалено задля дієвішого партнерства на основі пропозицій альянсу, передбачуваних заходів зовнішніх зв'язків, розроблених у результаті різноманітних навчальних курсів, семінарів, конференцій, робочих зустрічей, експертних засідань тощо за визначеними галузями й напрямами;

— третій етап, 2001-2004 рр. - змінна інтенсивність політичних контактів, прагматичність наповнення конкретним змістом у рамках Хартії про особливе партнерство між Україною й альянсом, динаміка за висхідним шляхом до середини 2004 р., коли поступ до НАТО було згорнуто;

— четвертий етап, 2004-2009 рр. - українсько-натовські відносини після «Помаранчевої революції» та за часів президентства В.Ющенка набули якісно нового формату, значної активізації, посилення і прискорення інтеґрації України з альянсом, особливо в межах індивідуальної участі у програмі «Партнерство заради миру», радах північноатлантичного співробітництва та євроатлантичного партнерства й інтенсифікованого політичного діалогу з питань набуття членства в НАТО, започаткованого комісією Україна - НАТО у Вільнюсі 21 квітня 2005 р.;

— п'ятий етап, 2010-2019 рр. - послаблення політичного діалогу України з альянсом за часів президентства В.Януковича і значне пожвавлення після обрання 2014 р. президентом України П.Порошенка. Пріоритетними національними інтересами у сфері зовнішньополітичної діяльності дедалі більше ставали творення та поглиблення відносин України й НАТО, посилення співпраці у сфері оборони відповідно до натовських стандартів, здійснення заходів із підтримки України у протистоянні аґресії та «гібридній війні» з боку Росії.

Зауважимо, що хронологічно означені періоди окреслено схематично, адже історико-політичні події трансформації відносин Україна - НАТО впродовж окресленого часу виступають пізніше або раніше на кілька років. Власне, перебіг внутрішньо- та зовнішньополітичних процесів у 1991- 2019 рр. визначив основні засади створення авторської концепції періодизації відносин між Україною й НАТО.

Більшість вітчизняних дослідників уважають, що перші спроби євроатлантичних прагнень України було означено вже в Декларації про державний суверенітет, в якій визначався курс (тоді ще УРСР) на безпосередню «участь України в загальноєвропейському процесі та європейських структурах» Декларація про державний суверенітет України // Відомості Верховної Ради України. 1990. - №31. - С.429.. Відтак євроатлантичний вектор було законодавчо закріплено в постанові Верховної Ради «Про основні напрями зовнішньої політики України» від 2 липня 1993 р. - програмному документі, де сформульовано основні завдання щодо інтеґрації в міжнародні організації, зокрема членства у системі колективної безпеки, формування якої активізувалося після закінчення «холодної війни» Постанова Верховної Ради України «Про основні напрями зовнішньої політики України» // Там само. - 1993. - №37. - С.379..

Історія налагодження політичних контактів між Україною й НАТО почалася восени 1991 р., а у січні наступного року представник нашої країни взяв участь у засіданні робочої групи високого рівня Ради північноатлантичного співробітництва, 22-23 лютого 1992 р. відбувся перший візит ґенерального секретаря НАТО М.Вернера до Києва та відтоді розпочався активний діалог України з альянсом. 8 липня 1992 р. з візитом до штаб-квартири блоку прибув президент України Л. Кравчук. 16 листопада того року українську столицю відвідав головнокомандувач збройних сил альянсу в Європі ґенерал Дж. Шалікашвілі, а 1993 р. штаб-квартиру НАТО - міністр закордонних справ України А. Зленко. Знаковою подією стало відкриття у вересні 1992 р. посольства України у Брюсселі, що було сполучною ланкою у відносинах між нашою державою та альянсом. Поглибленню взаємодії між Україною й НАТО сприяло приєднання нашої держави 10 березня 1992 р. до Ради північноатлантичного співробітництва. У 1997 р. Україна стала співзасновницею й учасницею її наступниці - Ради євроатлантичного партнерства, яка на сьогодні об'єднує держави-члени НАТО та країни-партнери. У травні 1992 р. Україна набула статусу асоційованого члена в Парламентській асамблеї НАТО, де була представлена постійною делеґацією Верховної Ради. Активізація дій України на початковому етапі співпраці з альянсом поглиблювала відносини, що схвально сприймали обидві сторони. Здійснено десятки візитів, які визначали політико-правові засади взаємодії, програмні завдання державної політики щодо співпраці з НАТО в конкретних військових та цивільних сферах, вироблення принципів, суть яких полягала у визнанні територіальної цілісності й недоторканності кордонів, підтримці демократичного шляху України.

Постійну трансформацію відносин України й НАТО було значною мірою зумовлено виникненням нових викликів безпеці та потребою адекватної відповіді. З огляду на це, на думку авторів, варто виокремити період 1994- 1997 рр. 8 лютого 1994 р. Україна підписала рамковий документ програми «Партнерство заради миру», а 25 травня до штаб-квартири НАТО передано презентаційний документ із приводу участі в ній, де висловлювалася готовність до співпраці в конкретних військових і цивільних сферах, визначалася низка пріоритетних напрямів Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і НАТО. - С.87-88.. У березні 1994 р. розпочалися безпосередні перемовини України з альянсом за формулою «16+1» (кількість на той час країн-членів НАТО та Україна). їх тематика доповнювала й розвивала принципи відносин Києва та Брюсселя, визначені під час візиту Л. Кравчука до штаб-квартири НАТО, суть яких полягала у визнанні політичної цілісності й недоторканності кордонів України, а також її без'ядерного статусу. Із 1994 р. Україну залучено до започаткованого «Процесу планування та оцінки сил» для надання їй можливостей підготовки збройних сил для спільних дій із членами НАТО, а також участі в обміні інформацією з питань оборонного та бюджетного планування Україна - НАТО: Хронологія відносин [Електронний ресурс]. У червні 1995 р. альянс і МЗС України обмінялися відповідними листами, в яких визначено завдання першої індивідуальної програми партнерства між Києвом та Брюсселем, запланованої на 1996-1998 рр. Спільна заява обох сторін від 14 вересня 1995 р., офіційно затверджена на спеціальному засіданні Північноатлантичної ради, фактично поглиблювала відносини та створила основи для проведення 20 березня 1997 р. офіційних двосторонніх консультацій щодо формалізації особливого партнерства між Україною й альянсом Бурдяк В., Мороз І. Перспективи співробітництва «Україна - НАТО» і роль у цьому польського фактора [Електронний ресурс]. Надалі співпраця утверджувалася на взаємовигідних засадах, причому наша країна брала участь у миротворчих операціях та вреґулюванні кризових ситуацій під проводом НАТО. Було зреалізовано низку важливих ініціатив і програм. Так, у січні - березні 1996 р. ухвалено спільний документ «Реалізація розширення та поглиблення відносин між Україною й НАТО», а 3 квітня того року проведено перше засідання Політичного комітету альянсу та України з питань вироблення архітектури загальноєвропейської безпеки й безпеки України, збереження миру в реґіоні, а також розвитку співпраці з НАТО. 10 грудня 1996 р. більшість пропозицій Києва щодо розширення відносин Україна - НАТО було відображено у завершальному комюніке засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ, а також підтверджено створення Інформаційного центру альянсу в Україні Україна - НАТО: Хронологія відносин [Електронний ресурс].

Із 1997 р. відносини набули якісно нового рівня. Логічним етапом стало підписання в Мадриді 9 липня 1997 р. Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору Хартія про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору [Електронний ресурс], яка досі залишається базовим документом, що визначає пріоритети українсько- натовських відносин. У документі прописано головні зобов'язання сторін на найвищому рівні щодо розвитку особливого й ефективного партнерства та співпраці, які вможливлюватимуть забезпечення більшої стабільності, спільних демократичних цінностей у Центрально-Східній Європі, а також він став законодавчим підґрунтям для консультацій між НАТО й Україною в континуумі євроатлантичної безпеки та запобігання конфліктів, уреґулювання криз, підтримки миру, гуманітарних операцій Там само.. Хартія затвердила принципи й інструменти зміцнення взаємодії України з НАТО, визначила тематику консультацій та напрями співробітництва. Зокрема задля успішного розвитку відносин між Україною й альянсом та розв'язання завдань хартії було створено комісію Україна - НАТО, у межах якої почали працювати спільні робочі групи з питань військової реформи, озброєнь, економічної безпеки, планування на випадок надзвичайних ситуацій, питань науки й захисту довкілля. На думку І. Тодорова, «цей консультативний механізм [...] і був одним із головних досягнень хартії, а також і всієї співпраці між Україною і НАТО. Він надавав теоретичну можливість Україні консультуватися з НАТО одразу під час загострення зовнішньої загрози у будь-який момент, коли Україна відчує таку небезпеку» Тодоров І. Історичні, геополітичні та політико-правові засади співробітництва України і НАТО. - С.89.. Згадана комісія повинна була збиратися не менше двох разів на рік для взаємного контролю за виконанням Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО. Час підтвердив, що комісія Україна - НАТО виявилася дієвим органом.

Важливим актом у справі розвитку відносин між Україною та НАТО стало відкриття 7 травня 1997 р. українського представництва в альянсі, а того ж року в Києві - Центру інформації та документації Північноатлантичного договору, котрий сприяв інформуванню громадськості про діяльність альянсу й переваги, які дає співробітництво, організовував проведення досліджень, фінансував здійснення проектів, поширював документи та публікації щодо практичних переваг співпраці між НАТО та Україною Допомога НАТО Україні: Стислий огляд. - К., 2018. - С.2.. Підкреслимо, що наша країна стала першою на пострадянському просторі, де відкрився подібний заклад. Наприкінці 1997 р. було ухвалено меморандум про взаєморозуміння щодо планування за надзвичайних ситуацій цивільного характеру та готовності до катастроф, прийнято робочий план імплементації Хартії про особливе партнерство на 1998 р., тим самим визначивши вектор руху реалізації державної політики у сфері планування й координації на випадок надзвичайних ситуацій та діяльності спільних органів. україна північноатлантичний партнерство інтеграція

Дедалі виразнішою тенденцією у відносинах, що впливала на їх видозміну, стало розширення альянсу на схід, у результаті чого Україна опинилася у своєрідному геополітичному стані: на західних кордонах - нові учасники альянсу, а на східних - члени Організації договору про колективну безпеку, що виводило Україну в особливий об'єкт новітньої системи міжнародних відносин, у ключову країну для європейської безпеки. Посилювалися діалог, пошуки нових форм і тенденцій співпраці Україна - НАТО в рамках Ради євроатлантичного партнерства й хартії відповідно до плану дій на 1998-2000 рр., вироблялися проекти зміцнення партнерства на основі пропозицій альянсу. Обопільні відносини посилювалися. Так, згідно з індивідуальною програмою партнерства між Україною та НАТО, було залучено представників українських збройних сил до участі в 1998-2000 рр. у 369 заходах, у тому числі 38 військових навчаннях у рамках програми «Партнерство заради миру», «Щит миру», «Сі-Бриз», «Козацький степ-2000» та ін. Участь Збройних сил України у програмі «Партнерство заради миру» // І. - Вип.77. - С.72-73.

Новий етап у відносинах між Україною й НАТО розпочався з утворенням 1998 р. спільної робочої групи з питань оборонної реформи та відкриття у квітні наступного року в Києві Офісу зв'язку НАТО в Україні, діяльність якого спрямували на тісніше налагодження контактів і співпраці українських державних установ, міністерств та відомств із відповідними структурами альянсу. Офіс сприяв реформуванню оборонної галузі в Україні та її участі у програмі «Партнерство заради миру» Допомога НАТО Україні: Стислий огляд. - С.2.. Для модернізації двосторонніх угод з альянсом в Україні було прийнято кілька винятково важливих законодавчих актів. Так, наприкінці 1998 р. президент України Л.Кучма затвердив державну програму співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору на період до 2001 р. Державна програма співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО) на період до 2001 р. Затверджено Указом Президента України від 4 листопада 1998 р. №1209/98 [Електронний ресурс]; 23 квітня 1999 р. український парламент ухвалив постанову «Щодо відносин України і Організації Північноатлантичного договору (НАТО)». В обох документах зазначалося, що стратегічною метою нашої країни є повномасштабна інтеґрація до європейських та євроатлантичних структур і повноправна участь у системі загальноєвропейської безпеки Там само..

Активізувалися взаємні робочі та офіційні візити. Так, 25-28 червня 1998 р. в Україні перебувала делегація альянсу на чолі з помічником ґенерального секретаря НАТО з політичних питань К.-П. Кляйбером; 29-30 червня того ж року відбувся перший візит експертів спільної робочої групи з питань військової реформи до Києва, а 8-9 липня 1998 р. на запрошення Л. Кучми з нагоди першої річниці підписання хартії в Україну з офіційним візитом прибув ґенсек НАТО Х. Солана. 24 квітня 1999 р. в рамках саміту глав держав та урядів альянсу у Вашинґтоні президент України взяв участь у першому засіданні комісії Україна - НАТО на найвищому рівні й т. д. Подібні візити офіційних осіб безумовно надавали потужні імпульси партнерству.

Процесу відносин України із НАТО впродовж 2001-2004 рр. були притаманні змінна інтенсивність політичного діалогу, посилення його прагматичності й наповнення реальним змістом, динаміка поглиблення, на думку авторів, аж до другої половини 2004 р., коли успішні кроки до членства в альянсі було припинено (тоді євроатлантичний курс України вилучили з Воєнної доктрини). Нагадаємо, що то було літо 2004 р., а вже восени країна переживала перший Майдан Торба В. Хто саботує рух до НАТО? // День. - 2016. - №19/20. - С.5.. При цьому зазначимо, що наша держава після проголошення незалежності перебувала в перманентному реформуванні та була практично приречена на кореляцію свого зовнішньополітичного курсу. Але й за таких умов рух до НАТО не припинявся. Підтвердженням цього стали знакові події 2000 р., коли до Києва вперше прибули з офіційним візитом члени Політичної комісії альянсу на чолі з ґенеральним секретарем Дж. Робертсоном - для вироблення нової концепції співдії на перспективу, зміцнення безпеки на євроатлантичному просторі та співпраці щодо проведення миротворчих операцій на Балканах Україна - НАТО: Хронологія відносин. - С.5.. У цьому зв'язку згадаємо 16-те засідання комісії Україна - НАТО, яке відбулося в Києві на рівні послів, що було першим подібним заходом в Україні та першим засіданням Північноатлантичної ради НАТО за межами блоку. Комісія визнала стратегічний характер обопільних відносин та ухвалила послідовні зусилля щодо їх поглиблення Там само.. Було розроблено проміжну формулу відносин, що передбачала внутрішні трансформації відповідно вже до вимог членства в альянсі Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних організаціях. - Чернівці, 2009. - С.798..

Далі відбувалися радикальні зміни в євроатлантичному векторі України, які змінилися від простої співпраці з НАТО до узаконення курсу на вступ у майбутньому. Особливо змістовним співробітництво було, коли відповідну державну комісію очолював секретар Ради національної безпеки та оборони України Є. Марчук. Незважаючи на ускладнення зовнішньополітичної ситуації навколо нашої держави, відносини України з НАТО набули динамічного характеру. Інтенсифікації співпраці посприяло утворення поряд із Державною радою з питань європейської та євроатлантичної інтеґрації Національного центру євроатлантичної інтеґрації, основним завданням якого стали координація й контроль за діяльністю міністерств та відомств, місцевих органів влади щодо співробітництва з альянсом Марчук Є.К. На шляху до НАТО. - С.109.. Уперше на офіційному рівні намір України приєднатися до НАТО було зафіксовано у стратегії, схваленій РНБО 23 травня 2002 р. Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних організаціях. - С.798. Прийняття політичного рішення щодо набуття в майбутньому повноцінного членства стало переломним етапом у відносинах і новим кроком на фоні трансформації НАТО з військово- політичної організації в політично-військову, ґлобалізації міжнародного середовища безпеки після 11 вересня 2001 р., реалізації стратегії розширення альянсу на схід Марчук Є.К. На шляху до НАТО. - С.109.. Нашій державі знадобилося одинадцять років, щоб остаточно визначити євроатлантичний вектор найбільшим пріоритетом і покласти край ваганням, невизначеності, поставити складні, але конкретні завдання перед органами влади щодо вступу в майбутньому України до НАТО.

Визначними віхами в розвитку відносин з альянсом стало ухвалення на засіданні комісії Україна - НАТО на найвищому рівні 22 листопада 2002 р. в рамках Празького саміту НАТО плану дій Україна - НАТО та річного цільового плану на 2003 р., де визначено пріоритетні напрями й державні завдання подальшої співпраці. Тим самим було започатковано новий, вищий режим відносин, погоджений обома сторонами не просто план співпраці, а пріоритетну програму внутрішньої трансформації нашої країни до стандартів НАТО, і не тільки у військовій справі, а й реформування судової та правоохоронної систем, економіки, свободи слова, прав людини тощо. Указом президента було запроваджено систему державних координаторів співпраці з альянсом на рівні заступників міністра, виникли нові громадські організації, які підтримують євроатлантичний курс.

Прагнення нашої країни щодо інтеґрації у структури альянсу підтвердив закон «Про основи національної безпеки України» від 19 травня 2003 р. Закон України «Про основи національної безпеки України» // Урядовий кур'єр. - 2003. - №14. - С.1-3. Конкретніше мету України щодо вступу до НАТО викладено в новій редакції Воєнної доктрини України, схваленій РНБО і введеній у дію указом президента 15 червня 2004 р. У документі акцентувалося: «Зміцнення довіри між державами, послідовне зниження загрози використання військової сили, проведення політики євроатлантичної інтеграції, кінцевою метою якої є вступ до НАТО як основи загальноєвропейської безпеки [...], пов'язане з цим глибоке реформування оборонної сфери держави відповідно до європейських стандартів належать до найважливіших критеріїв як зовнішньої, так і внутрішньої політики» Воєнна доктрина України // Народна армія. - 2004. - №116. - С.3.. Зазначимо, що відтоді, як 23 травня 2002 р. Україна вперше офіційно заявила про вступ до альянсу, Київ, незважаючи на перешкоди, упевнено йшов в євроатлантичному напрямі. Уже на той час країна наблизилася до підписання плану дій щодо членства. Проте черговий Стамбульський саміт НАТО (28-29 червня 2004 р.) з огляду на критичне ставлення до внутрішньополітичних процесів в Україні жодних кардинальних змін у відносини не вніс, не ухваливши рішення щодо приєднання до офіційних програм підготовки й набуття членства в альянсі. До того ж під тиском Російської Федерації президент України Л. Кучма після Стамбульського саміту НАТО зробив розворот на 180 градусів від альянсу, вилучивши з Воєнної доктрини тезу про вступ країни до Організації Північноатлантичного договору Капсамун І., Руденко А., Торба В. 276 // День. - 2017. - №97/98. - С.4.. Знадобляться роки для того, щоб Україна знову розпочала роботу стосовно повноправного членства в НАТО.

Після «Помаранчевої революції» та президентства В. Ющенка відносини між Україною й НАТО набули якісно нового рівня. Новообраний керівник держави та уряд підтвердили євроатлантичний курс, особливо участь у межах індивідуальної програми у заходах «Партнерства заради миру» та інтенсифікованого політичного діалогу з питань членства України в НАТО, започаткованого на засіданні комісії Україна - НАТО у Вільнюсі 21 квітня 2005 р. Уже у червні того року В. Ющенко під час візиту до Києва ґенсекретаря НАТО Я. де Гооп Схеффера передав йому початковий дискусійний документ, в якому підтверджено набуття членства в НАТО кінцевою метою співпраці, викладено позицію щодо реформування всіх сфер суспільного життя країни для досягнення високих стандартів Організації Північноатлантичного договору Макар Ю., Гдичинський Б., Макар В., Попик С., Ротар Н. Україна в міжнародних організаціях. - С.799.. Зауважимо, що на шляху до членства в альянсі країна проходить певні етапи, послідовність яких визначено 1999 р. на Вашингтонському саміті НАТО. Зокрема план дій щодо членства є обов'язковою вимогою підготовки на цьому шляху, а набуттю плану передує інтенсифікований діалог із питань членства. Практичне обговорення аспектів приєднання відбулося під час візиту в Київ делеґації Північноатлантичної ради НАТО на чолі з Я. де Гооп Схеффером 18-20 жовтня 2005 р. Україна - НАТО: Хронологія подій. - С.7. У рамках відвідин у МЗС було проведено засідання комісії Україна - НАТО за участі послів МЗС України та вперше в історії відносин нашої країни з альянсом - спільний саміт Північноатлантичної та РНБО під головуванням президента України. Тут було погоджено програму інтенсифікації євроатлантичної інтеґрації, висловлено підтримку реформ з орієнтацією на вступ. Виокремимо указ президента України від 27 грудня 2005 р., за яким набуло чинності рішення РНБО від 25 листопада «Про невідкладні заходи дальшого розвитку відносин України з Організацією Північноатлантичного договору (НАТО)» Там само. - С.9.. Цим документом В. Ющенко підтвердив незворотність одержання членства України в НАТО, доручивши уряду створити Міжвідомчу комісію з підготовки до вступу й наділивши її широкими повноваженнями стосовно утворення робочих груп з окремих напрямів співробітництва з альянсом на чолі з відповідними координаторами в усіх сферах. У континуумі відносин Україна - НАТО В. Ющенко підписав укази №215/2006 («Про національну систему координації співробітництва України з Організацією Північноатлантичного договору») та №295/2006 («Про затвердження цільового плану Україна - НАТО в рамках плану дій Україна - НАТО»), в яких визначено пріоритети подальшої співпраці та прискорення динаміки політичного діалогу і практичного співробітництва в галузі безпеки та оборони, а також в економічній сфері, науці й охороні довкілля в рамках Ради євроатлантичного партнерства Там само..

У 2006-2008 рр. альянс оголосив політику «відчинених дверей» стосовно вступу України, акцентуючи увагу на поглибленні співпраці, боротьбі з тероризмом та збереженні миру і стабільності разом із силами реагування НАТО. 15 січня 2008 р. було подано офіційну заявку щодо можливості приєднання України до плану дій із членства в НАТО («лист трьох» - президента, прем'єр-міністра й голови Верховної Ради України) Галик В.М. Україна в Європі і світі. - К., 2013. - С.174.. На Бухарестському саміті 2008 р. глави держав та урядів держав-членів Північноатлантичної ради НАТО ухвалили декларацію, в якій Україну (та Ґрузію) запевнили в майбутньому набутті членства в альянсі Бухарестський саміт НАТО завершився [Електронний ресурс]. У ході ювілейного саміту у Страсбурзі та Келі було підтверджено намір НАТО продовжувати політику «відчинених дверей» та рішення Бухарестського саміту стосовно України Україна - НАТО: Хронологія подій. - С.9.. У Брюсселі 21 серпня 2009 р. підписано декларацію про доповнення Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, що й досі залишається головним документом, в якому відображено зміни у взаєминах із часу ухвалення хартії 1997 р., зокрема у світлі Бухарестського саміту про майбутнє членство України в альянсі та практичні заходи щодо наближення до цієї мети Декларація про доповнення до Хартії про особливе партнерство України і НАТО [Електронний ресурс]. Декларація, відобразивши певні зміни й досвід співпраці в останні роки, закріпила за комісією Україна - НАТО вирішальну роль у відносинах, у розвитку історичного процесу, визначеного на самітах у Бухаресті та Страсбурзі й Келі Там само.. Значною подією у відносинах України з НАТО стало ухвалення рішення Північноатлантичної ради альянсу від 4 грудня 2009 р., яким було оприлюднено реалізацію Україною першої річної національної програми на 2009 р. із питань підготовки до членства. Цим документом визначалися проблеми й перспективи подальшої співпраці, а також підтверджувалося зобов'язання союзників щодо майбутнього вступу України до НАТО та їх готовність сприяти здійсненню в нашій державі реформ, її демократичного розвитку Україна - НАТО: Хронологія подій. - С.11..

Трансформації відносин України з НАТО впродовж 2010-2019 рр., на думку авторів, міцно пов'язані з перебігом подій у внутрішньополітичному житті. Перемігши в 2010 р. на антинатовській риториці президент В. Янукович розпустив Міжвідомчу комісію з питань підготовки України до вступу в НАТО, ліквідував Національний центр із питань євроатлантичної інтеґрації, а у законі України «Про основні напрями внутрішньої і зовнішньої політики» було визначено позаблоковий статус, тим самим знято законодавчі засади щодо членства в альянсі Закон України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» // Голос України. - 2010. - 20 липня.. Проте й за цих умов співробітництво України з НАТО тривало, хоча політичний діалог значно послабився. Згадаємо, що у квітні 2010 р. з робочим візитом до Києва прибув заступник ґенерального секретаря НАТО з політичних питань і безпекової політики Д. Бренґельманн, а 23 вересня того року відбулася перша зустріч президента України з ґенсеком А. Расмуссеном, який, своєю чергою, 24 лютого 2011 р. на запрошення В. Януковича завітав з офіційним візитом до Києва. Під час перемовин було роз'яснено пріоритети керівництва України у внутрішній і зовнішній політиці й засвідчено спільну готовність продовжувати контакти, зокрема в рамках комісії Україна - НАТО, практичну взаємодію щодо виконання домовленостей у проведенні реформ в галузі оборони й інших сферах. Під час зустрічі з А. Расмуссеном В. Янукович зазначив, що Україна співпрацюватиме в межах річних національних програм, у межах комісії Україна - НАТО та спільних робочих груп. Із метою подальшого розвитку співпраці 19 квітня 2011 р. було підписано президентський указ «Про затвердження річної національної програми співробітництва Україна - НАТО на 2012 р.», згідно з яким передбачалася співпраця з альянсом у напрямі підтримання безпеки і стабільності в реґіоні, визначалися пріоритети щодо оптимальних механізмів у координації зусиль, котрі становлять спільний інтерес Україна - НАТО: Хронологія подій. - С.17..

Відносини України з НАТО набули нових масштабів і темпів після подій Євромайдану та обрання президентом України П. Порошенка. Уже у грудні 2014 р. Верховна Рада України підтримала законопроект про відмову від позаблокового статусу Україна відмовилася від позаблокового статусу [Електронний ресурс]. Відтоді співпраця значно активізувалася й набула нових форм. З огляду на російську аґресію, постійну ескалацію небезпеки Україна посилила консультації і співпрацю, наповнила програму співробітництва в галузі безпекової та оборонної реформ реальним практичним змістом. Починаючи з 2014 р. в нашій країні здійснювали достатньо послідовну і змістовну співпрацю з альянсом на взаємовигідних умовах. Україна брала активну участь у миротворчих операціях та місіях під егідою НАТО. Важливим системним документом розвитку співробітництва та дієвим інструментом здійснення реформ у всіх сферах залишалися річні національні програми співпраці. Їх реалізація наближала Україну до стандартів альянсу, сприяла нарощуванню системної взаємодії з урахуванням усіх можливостей НАТО та держав-членів заради зміцнення обороноздатності країни і протидії російській експансії Україна - НАТО: Хронологія подій. - С.17.. У рамках виконання річної національної програми впродовж 2014-2019 рр. експерти альянсу провели серію практичних консультацій на підтримку України, зростання її статусу як європейської держави, що використовує всі можливості для зміцнення безпеки і стабільності в Євроатлантичному реґіоні. Пріоритетними національними інтересами в міжнародній діяльності України дедалі більше ставали модернізація та неухильна трансформація відносин нашої країни з НАТО в бік стратегічного партнерства на основі подальшої реалізації Хартії про особливе партнерство та декларації про її доповнення і практичної діяльності комісії Україна - НАТО щодо поглиблення відносин у сфері безпеки та оборони держави відповідно до натовських стандартів, здійснення заходів із підтримки нашої країни у протистоянні аґресії з боку Російської Федерації.

У червні 2017 р. Верховна Рада України ухвалила закон, яким знову відновила один із наріжних каменів зовнішньої й безпекової політики, зробивши вступ країни до НАТО стратегічним зовнішньополітичним пріоритетом, а 7 лютого 2019 р. набуття членства в альянсі було закріплено в

Конституції України. Власне, російська аґресія проти України призвела до безальтернативності щодо вступу до альянсу. Потреба членства в Організації Північноатлантичного договору є незаперечним імперативом новітньої історії України. Візит Північноатлантичної ради НАТО, представників усіх держав-членів альянсу та Північної Македонії, яка незабаром може стати 30-м членом організації, до Києва 30-31 жовтня 2019 р. на чолі з ґенеральним секретарем Є. Столтенберґом, його виступ на засіданні Верховної Ради стали потужним сигналом підтримки України, свідченням того, що НАТО залишається й залишатиметься на стороні нашої країни, надалі підтримуватиме суверенітет і територіальну цілісність України Вінніков А. Нові виклики й можливості // Тиждень: Український випуск. - 2020. - С.138.. Окрім політичної підтримки, альянс надаватиме практичну допомогу Там само.. Такі заходи є частиною комплексного пакета допомоги і сприятимуть реальним змінам через десять трастових фондів країн-членів НАТО Там само.. У 2020 р. в нашій країні розпочнеться новий цикл оборонного й безпекового планування, очікуються подальші кроки для імплементації закону «Про національну безпеку України» Там само.. У травні поточного року Україна вперше в історії прийматиме весняну сесію Парламентської асамблеї НАТО Там само. - С.138-139.. 5 лютого цього року Кабінет Міністрів України ухвалив річну національну програму інтеґрації в НАТО. Без сумніву, 2020-й рік принесе нові виклики й можливості - для України та НАТО. Альянс так само, як і Україна, засвоїв уроки історії співпраці в тому, що мир, безпеку можуть ґарантувати наше особливе партнерство, спільне відстоювання демократичних цінностей, дії однодумців, які співпрацюватимуть разом, об'єднані солідарністю та дружбою. Така філософія є основною місією Організації Північноатлантичного договору впродовж понад 70-річної історії її існування.

Таким чином, відносини України з НАТО вже мають власну історію, їх трансформація відбувається відповідно до викликів і запитів становлення сучасної системи міжнародного облаштування та вироблення механізмів їх постійної модернізації з урахуванням внутрішньо- та зовнішньополітичних умов. Відносини НАТО з Україною пройшли довгий і непростий шлях у рамках програм «Партнерство заради миру», рад північноатлантичного співробітництва та євроатлантичного партнерства, Хартії про особливе партнерство між Україною та НАТО, що стало важливою й органічною складовою новітньої архітектури загальноєвропейської безпеки та стабільності. Нині співробітництво нашої держави з НАТО є ширшим, різноплановим, активним, набуває більш практичних та ефективних ознак у політичній, військовій, військово-технічній, інших сферах. Особливого значення взаємодія з Північноатлантичним альянсом набуває в контексті російсько-українського воєнного конфлікту й, відповідно, посилення підтримки з боку НАТО безпекових спроможностей України. Партнерство довело свою об'єктивну обґрунтованість та історичну перспективу, сформувалося в багатопланову програму практичного співробітництва. Характерним для нього є процес структурного оформлення, створення нормативно-правової бази й активізації політичного діалогу в політичній і військовій сферах. Усе це сприятиме зміцненню національної безпеки, реформуванню збройних сил за стандартами НАТО, демократичному розвитку України. Приєднання нашої країни до альянсу є проблемою історичного вибору між європейською та євразійською цивілізаціями. Воно виглядає безальтернативним в умовах сучасної міжнародної та реґіональної безпекової ситуації і знаменуватиме новий історичний етап у динамічному розвитку відносин Україна - НАТО в інтересах національної безпеки і стабільності на євроатлантичному просторі. Продовження дослідження відносин між Україною й НАТО в новітніх історичних умовах стане науковою базою сприяння розкриття потенціалу національних інтересів і забезпечення досягнення стратегії України щодо вступу в альянс.