Імплементація положень Стамбульської Конвенції до Національного кримінального законодавства

The article deals with the issues which arise in the process of implementation of the the international legislation in the field of combating domestic violence, namely the provisions of the Istanbul Convention to the criminal legislation of Ukraine. The author analyzed the current legislation in the field of the prevention of violence. Also the author used in her article the conclusions of the scientific works of the most famous scientists who worked in this field. It is established that the main feature of the Istanbul Convention is a comprehensive approach for combating violence against women. The Convention is the fundamental document in the field of protection of women against unlawful abuse to their honor, health and dignity. The author notices that the implementation of the provisions of the Istanbul Convention into the national legislation of Ukraine cannot be considered as the fully complete. The article establishes the need of implementation the clause which concerns stalking, as it is not provided for by national law. Stalking can be manifested in the physical pursuit of a person, its main purpose to make person who is being followed to fear about his life or health. Stalking also can be in the persecution of a person in the virtual world, for instance in different social networks. The author draws attention to the fact that persecution should be distinguished from the mental abuse. The article establishes the necessity of criminalization of "genital mutilation" as a discriminatory act against women. The Istanbul Convention states that such mutilation can only be intentional. The author states the necessity of criminalization such an act in the form of coercion, seduction, inciting a woman to suffer such injury. The article describes and characterizes various forms of economic violence, such as deprivation of material resources, the prohibition to work, or the compulsion to perform hard work.

In conclusion, author states that the legislation of Ukraine does not fully comply with the requirements of the Istanbul Convention. Ukraine must make a ratification of this Convention for the further implementation of the norms.

Key words: violence, international law, Istanbul Convention, implementation, violence against women.

Постановка проблеми. Конвенцію Ради Європи із запобігання насильству щодо жінок та домашньому насильству (далі - Стамбульська конвенція) можна вважати найвищим міжнародним стандартом у попередженні та боротьбі з насильством щодо жінок, який має бути втілений у національному законодавстві та практичній політиці. Насильство проти жінок, різні його форми та прояви домашнього насильства розглядаються не як питання особи, яка постраждала, або внутрішні проблеми родини, а як порушення прав людини, відповідальність за реагування на які лежить на державах. Тому проблема імплементації норм цього міжнародно-правового акту до чинного національного законодавства є актуальною. Стамбульською Конвенцією були внесені суттєві зміни до норм про кримінальну відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи та злочини проти статевої свободи та недоторканності. Указані зміни та доповнення до КК України були здійснені з метою приведення законодавства у відповідність до цієї конвенції, що, до речі, так і не була ратифікована Верховною Радою України. кримінальний законодавство насильство

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Певна річ, що проблематика домашнього насильства турбувала не тільки законодавців, а ставала об'єктом наукових пошуків фахівців та науковців різних сфер знань: кримінологів, соціологів, психологів, фахівців із кримінального, адміністративного права тощо. Так, дослідженню зазначеного питання присвятили свої праці А. Байда, О. Баранова, І. Басиста, А. Блага, В. Брижик, А. Галай, В. Галай, Г. Горбова, Л. Головко, О. Гумін, О. Джужа, Н. Довгань-Бочкова, І. Дроздова, Д. Заброда, К. Левченко, М. Легенька, Т. Мали- новська, Т. Мірошниченко, Т. Михайліна, В. Муранова, М. Пашковська, О. Ткаленко, І. Шаповал та інші. Безпосередньо оцінкою відповідності законодавства України вимогам Стамбульської конвенції займалися М.І. Хавронюк, ГО. Христова, Х. ТручероКуевас.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Завданням нашої статті є аналіз положень, якими було доповнено КК України з метою реалізації положень Стамбульської конвенції, і тих положень, які не було імплементовано, які, однак, потребують подальшого вивчення.

Виклад основного матеріалу дослідження. Стамбульська конвенція була відкрита до підписання 11 травня 2011 р. та набула чинності 1 серпня 2014 р. На цей час вона ратифікована 45 з 47 держав - членів Ради Європи та Європейським Союзом, з яких 33 держави ратифікували Стамбульську конвенцію, тоді як інші, включаючи Україну, підписали, але ще не ратифікували її. Серед країн, що вже ратифікували Стамбульську конвенцію - Австрія, Бельгія, Данія, Іспанія, Італія, Польща, Фінляндія, Франція та інші країни Європи, а також ті держави, що прагнуть наблизитись до кращих європейських практик та стандартів (Албанія, Сербія, Румунія та інші).

До основних цілей Стамбульської конвенції, що викладені у статті 1, належить захист жінок від усіх форм насильства; запобігання, переслідування і усунення такого явища, як насильство щодо жінок та домашнє насильство, а також сприяння ліквідації всіх форм дискримінації щодо жінок і досягненню рівності між жінками і чоловіками, в тому числі шляхом розширення прав і можливостей жінок. [8, с. 189]. Стамбульська конвенція поширюється на всі форми насильства щодо жінок, включаючи домашнє насильство, що, як стверджується, зачіпає жінок непропорційно. Втім держави-учасниці можуть також застосовувати положення цієї конвенції до чоловіків, постраждалих від домашнього насильства. Стамбульська конвенція виходить з того, що діти є жертвами домашнього насильства, у тому числі якщо вони стають свідками (очевидцями) насильства, що відбувається в лоні сім'ї.

Законодавство України тривалий час не містило всеохоплюючого визначення насильства щодо жінок і ґендерно зумовленого насильства (водночас останнє має багато проявів: домашнє насильство, зґвалтування, фізичні напади, переслідування, сексуальні домагання тощо), не передбачало ефективного цивільно-правового захисту потерпілих, ґендерного складника у проведенні превентивних заходів. [2, с. 30]. Стамбульська конвенція ж впроваджує комплексний підхід до боротьби з насильством щодо жінок і домашнім насильством, посилює захист від дискримінації за ґендерною ознакою, чим суттєво доповнює існуючі інструменти. Тому необхідність підписання та ратифікації Україною Стамбульської конвенції зумовлена багатьма причинами різного характеру. Це і зобов'язання України перед Радою Європи, і необхідність наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу в контексті набуття Україною повноправного членства в ЄС, і потреба зміни культурного сприйняття проблеми населенням.

6 грудня 2017 року Верховна Рада України прийняла Закон № 2227АШ "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" [3], а 7 грудня 2017 року був прийнятий Закон "Про запобігання та протидію домашньому насильству" № 2229АШ [4].

На жаль, імплементацію положень Стамбульської конвенції в національне законодавство України не можна вважати повною і досконалою.

Варто зазначити, що у відповідних законах було враховано значну частину положень Стамбульської конвенції, зокрема: відбулася криміналізація домашнього насильства, було введено додаткові обтяжуючі обставини та передбачено створення притулків для отримання допомоги та ізолювання від особи, що вчинила насильство.

На жаль, положення Закону № 2227^Ш від 06.12.2017 не забезпечують встановлення кримінальної відповідальності за будь-яке примушування та будь-які погрози, наслідком яких є тяжке порушення психіки особи, за переслідування (сталкінг), за схилення жінки (чи дівчини) до каліцтва геніталій і за підбурювання дівчини до того, щоб вона зазнала зазначеного каліцтва, як того вимагають статті 33, 34 і 38 Стамбульської конвенції.

Відповідно до статті 34 Стамбульскої Конвенції переслідування (сталкінг) - неодноразове погрожування комусь через фізичне переслідування, залучення до небажаного спілкування чи навмисне інформування когось про те, що за ними ведеться нагляд, щоб змусити їх боятися за свою безпеку. Це загрозлива поведінка, яка повторюється, стосовно визначеної особи, а наслідком такої поведінки стає почуття страху, яке вселяється в неї. Вона може проявлятися в постійному слідуванні за особою, небажаному спілкуванні з іншою особою або в доведенні до відома цієї особи факту, що за нею стежать. Це передбачає фізичне слідування за особою, появу на місці роботи, в спортивних або навчальних закладах, а також стеження за особою у віртуальному світі (в чатах, на сторінках соціальних мереж тощо) [2, с. 69].

Важливим є те, що переслідування відмежовується від психологічного насильства.

Так, психологічне насильство відповідно до статті 33 має два прояви: примушування та погрози. Переслідування ж являє собою поведінку, яка супроводжується погрозами, метою якої є змусити особу боятися за свою безпеку. Варто вказати, що така поведінка є систематичною, тобто сукупність дій, поєднаних спільною метою, тоді як психологічне насильство може бути неповторюваним.

Чинне кримінальне законодавство не встановлює відповідальності за переслідування як за окремий вид злочину, але хочемо зазначити, що було б доцільним визнати "переслідування" окремим злочином, аби попередити насильство як суспільно-небезпечне явище. Так, в Італії переслідування стало кримінальним злочином ще у 2009 році. Воно карається позбавленням волі від шести місяців до чотирьох років. Якщо кривдник - колишній чоловік або дружина, чи був у близьких відносинах з жертвою, санкції можуть бути підвищені до шести років позбавлення волі [6, с. 129].

Також слід розглянути зміни до ч. 1 ст. 121 КК України, зокрема, щодо доповнення її такою ознакою, як "каліцтво статевих органів". На відміну від ч. 1 ст. 121 КК, ст. 38 Стамбульської конвенції передбачає саме відповідальність за каліцтво жіночих статевих органів, аргументуючи це як перешкоду для досягнення рівності між жінками та чоловіками. У ст. 38 Конвенції передбачено злочин за фактом каліцтва жіночих статевих органів, жертвами якого стають жінки чи дівчатка. Вона спрямована на криміналізацію традиційної практики видалення певних частин жіночих статевих органів, характерної для деяких спільнот, які застосовують її до жіночого населення. КК України встановив кримінально-правову заборону щодо каліцтва статевих органів як статево нейтральну норму, відповідно передбачивши відповідальність за каліцтво як жіночих, так і чоловічих геніталій. Також відповідно до Стамбульської конвенції каліцтво жіночих геніталій може бути спричинене лише умисно та характеризується дискримінаційним характером щодо жінок, які стають його жертвами. Тоді як ст. 121 КК України містить базове визначення тяжкого тілесного ушкодження, що використовується іншими нормами цього кодексу, в тому числі закріпленими в ст. 128 КК України, ч. 2 ст. 286 КК України, ст. ст. 287, 288 КК України, які передбачають спричинення зазначеної шкоди здоров'ю з необережності.

Також відповідно до ст. 38 Конвенція, крім зазначеного каліцтва жіночих геніталій, пропонує Сторонам криміналізувати: примушування, схилення, підбурювання жінки (чи дівчини) до того, щоб вона зазнала такого каліцтва. Український законодавець ці діяння не криміналізував, а кваліфікувати їх за ст. 121 і частинами 3, 4 і 5 ст. 27 КК як організацію, підбурювання чи пособництво в умисному тяжкому тілесному ушкодженні, звісно, не можна, оскільки у ст. 27 КК йдеться про відповідну форму взаємодії з іншим співучасником, але не з потерпілим.

Подібні ушкодження безпосередньо пов'язані з певними релігійними течіями та етнічними групами, які не є притаманними українському суспільству, а підставою криміналізації чи внесення певних додаткових ознак до чинного КК є, зокрема, відповідне кримінологічне підґрунтя. Розділ VIII Загальної частини КК України не містить таких обставин, як згода чи прохання потерпілої особи, що виключають злочинність діяння. Тому посилання на те, що каліцтво жіночих геніталій було вчинене за згодою або на прохання жінки чи дівчини, є нікчемним. Тому вважаємо за необхідне встановити відповідальність за умисне каліцтво жіночих геніталій.

У КК України було упроваджено такий вид насильства, як економічний. Під економічним насильством у Законі України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" розуміється форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру [7, с. 70].

Зазначимо, що Стамбульська конвенція, власне, не вимагала криміналізації саме економічного насильства, тому погоджуємось з думкою Н. Довгань-Бочкової, яка зазначає: "Якщо потерпілого позбавляють житла, їжі, одягу тощо, щоб заподіяти йому страждань, то це насильство. Якщо ж із корисливою чи іншою метою, то це злочин проти власності або інший злочин, передбачений КК України, а не насильство. Вважаємо, що, незважаючи на протиправність вищезазначених дій, якщо вони вчиняються не шляхом впливу на тіло чи психіку особи і не з метою заподіяти шкоду життю, здоров'ю чи свободі, то очевидно, що не може йтися про насильство, навіть якщо ми назвемо його "економічним" [5, с. 189].

Економічне насильство здатне проявлятися в різних формах: позбавлення матеріальних ресурсів для належного фізичного та психологічного добробуту, повна звітність за витрачені гроші (аж до копійки), відбирання всіх зароблених грошей, заборона працювати члену сім'ї всупереч його бажанню і працездатності, примус члена сім'ї виконувати тяжку, непосильну роботу, відмова члена сім'ї працювати й робити рівнозначний внесок у добробут родини тощо [1, с. 90].

В. Чайка зазначає, що аналіз чинних кримінально-правових приписів свідчить, що в КК України передбачені злочини, що прямо пов'язані з економічним домашнім насильством: експлуатація дітей (ст. 150 КК України); використання малолітньої дитини для заняття жебрацтвом (ст. 150-1 КК України); зловживання опікунськими правами (ст. 167 КК України) [9, с. 105].

1. Довгань-Бочкова Н.В. Домашнє насильство: аналіз об'єктивної сторони складу злочину. Вісник Львівського університету. Серія юридична. 2018. Львів. Вип. 66. с. 187-197.

2. Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами: Довідник для членів парламенту. Київ: К.І.С, 2013. 102 с.

3. Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами: Закон України від

06.12.2017 р. № 2227-VMI. URL : http ://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2227-19 (дата звернення: 22.04.2020).

4. Про запобігання та протидію домашньому насильству: Закон України від 07.12.2017 № 2229-VIII. URL : http://zakon5.rada.gov.ua/ laws/show/2229-19 (дата звернення: 22.04.2020).

5. Проценко Т.О. Запобігання насильству в сім'ї : метод. посібн. для працівників міліції. Київ: Тютюкин, 2011.91 с.

6. Храмцов О.М. Кримінально-правове та кримінологічне забезпечення охорони особи від насильства: монографія. Харків: Ніка- Нова, 2015. 472 с.

7. Христова Г.О. Освітній курс "Розгляд судами справ, пов'язаних з насильством в сім'ї". Методичний посібник / упоряд. Г. Христова. Київ: ВАІТЕ, 2011.86 с.

8. Христова Г.О. Судовий захист від насильства в сім'ї. Інформаційні матеріали для судів. Київ: Юрінком Інтер. 2010. 32 с.

9. Чайка В.В. Соціальна обумовленість криміналізації насильства в родині. Молодий вчений. 2018. № 4 (56) квітень. С. 104-107.

Размещено на Allbest.ru