Внутрішньо-британські обставини Брексіт

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внутрішньо-британські обставини Брексіт

Тетяна Бузило

(студентка ІІ курсу другого (магістерського) рівня

вищої освіти факультету історії та права)

Науковий керівник - кандидат політичних наук,

старший викладач Сичик К.Б.

У статті розглядається історія членства Великої Британії у Європейському союзі та стислий аналіз внутрішніх причин, які стали визначальними для позитивного голосування з питання виходу Великої Британії з Європейського Союзу. Також проаналізована економічна складова перебування Британії в Європейській спільноті та фінансування європейських інституцій.

Ключові слова: Велика Британія, Європейський Союз, референдум, економіка, інтеграція, політика, партія, лідерство

Аналіз останніх досліджень і публікацій

Проблемам європейської інтеграції в сучасній теорії міжнародної економіки, міжнародних відносин приділяється досить багато уваги. Ґрунтовні теоретичні дослідження питань розвитку євроінтеграційних процесів можна виділити як серед зарубіжних праць, зокрема С. Біскопа, Дж. Аттали, С. Гузелите, М. Геффернена, А. Кіра, Л. Ліндберга, Д. Мітрані, Е. Дж. Піндера, П. Пірсона, Ф. Тоді, С. Тостмана, Дж. Хабера, Е. Хааса, С. Хоффмана, Л. Хуга та інших, так і серед вітчизняних науковців, зокрема, це праці С. Гончаренко, Н. Діденко, Є. Кіш, Л. Ямпольської, Н. Яковенко, В. Копійки, І. Піляєва, В. Посельського, А. Решетніченко, О. Руденко, М.Чепікова, П.Федосєєва, А.Філіпенка та інших. В цьому широкому колі питань євроінтеграційного розвитку досить актуальним на сьогодні стає обговорення питання участі Великої Британії в євроінтеграційних процесах. Дослідженням даної тематики присвятили свою увагу такі науковці як Р. Айзіг, І. Бонтуш, Ю. Борка, О.Бруслик, А. Грубінко, Д. Дайнен, М.Емерсон, Л. Зідентоп, М. Леонард, М. Полак, В.Крушинський, О. Олійник, Ю. Шишкова та інші. Попри численні дослідження проблем європейської інтеграції, низка питань практичного і теоретичного характеру, можливого дезінтеграційного розвитку, зокрема питання виходу Великої Британії з ЄС, його ефективної результативності та можливих наслідків для кожної з сторін, потребують нового розгляду та поглибленого вивчення. Усе це зумовлює актуальність теми дослідження.

Мета дослідження полягає в системному аналізі проблем, основ і тенденцій взаємодії Великобританії з Європейським Союзом і розвиток подальшої політики Великобританії.

Методами дослідження у статті були: метод системного аналізу та метод політико-правового аналізу

брексіт європейський союз

Виклад основного матеріалу

Складний шлях пошуку оптимальної побудови відносин Великобританії з країнами Західної Європи після приєднання до ЄС, не подолав суперечності і не припинив боротьбу за лідерство. Попри те, що саме Великобританія прагнула набути членства в об'єднаній Європі, увійшла до ЄЕС на особливих умовах, які вона послідовно відстоювала у подальшому, перебуваючи осторонь від більшості інтеграційних процесів, у 1974 р. лейбористи, що прийшли до влади поставили питання про перегляд ряду умов вступу країни до ЄЕС. 5 червня 1975 р. Лондон вперше виніс на загальнонаціональний референдум питання про членство країни в ЄЕС де 67,2 % виборців висловилися на користь збереження членства у ЄЕС. Вже на той час, головною вимогою уряду було зменшення внеску країни в бюджет ЄЕС, що наразі було прийнято ЄЕС.

Поглиблення європейської інтеграції в останні десятиріччя спричинило створення великої кількості наднаціональних структур та організацій Європейського Союзу. Саме проблема узгодження національних та наднаціональних інтересів в ЄС, їх загострення в процесі розбудови інтеграційних механізмів, щонайбільше виразно представлена в політиці Великої Британії. Особлива позиція яку Велика Британія мала з часу вступу до ЄЕС, стосовно поступки частиною національного суверенітету спільним інтеграційним інституціям відрізняє країну від решти провідних західноєвропейських держав, які погоджувались на їх користь, виходить з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі її зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності [1, 8].

Даний аспект в британській позиції викликав завжди протиріччя: Великобританія стримано ставилася до процесу поглиблення інституційного будівництва ЄС, водночас підтримуючи процес розширення, виступала за посилення ролі національних парламентів, за надання права блокувати прийняття європейських ініціатив сукупності парламентів держав членів ЄС, за більш відповідальне застосування на практиці принципу субсидіарності. Відстоювання такої позиції змусило Велику Британію до доволі активної участі у роботі Конвенту, що працював над проектом Європейської Конституції, покликану оновити нормативно-правову базу Європейського Союзу, однак яка так і не була ратифікована. Існували розбіжності між Великою Британією і Європейським Союзом і в одному з найважливіших питань функціонування ЄС. Британський уряд, а також уряди Польщі та Чеської Республіки з метою захисту національних інтересів не погоджувались з наданням обов'язкової юридичної сили Хартії основних прав ЄС.

Після набрання чинності Лісабонського договору 1 грудня 2009 р., на Велику Британію повністю не поширювалася юридична сила Хартії основних прав ЄС. Глобальні геополітичні зміни 1990-х років викликали глибокі дискусії всередині ЄС щодо зміни зовнішньої політики. Політика ЄС в даному випадку була непослідовна, а також виявила значні розбіжності та суперечності позицій країн-членів Співтовариства щодо даної проблеми. Незначні підсумки роботи політики СЗБП як інструменту дипломатичної діяльності ЄС швидко викликали численну критику як щодо самого механізму формування СЗПБ, так і положень Договору про ЄС. Великобританія, дотримуючись традиційної орієнтації на НАТО та США, розглядала СЗБП ЄС як загрозу виникнення в майбутньому франко-німецького домінування [4].

Особлива позиція Сполученого Королівства існує і в сфері юстиції та внутрішніх справ, де Велика Британія бере лиш часткову участь, відмовляючись від певних ініціатив (наприклад, Британія є одним із головних 12 противників введення інституту Європейської прокуратури, ключовим завданням якої повинна стати боротьба з фінансовими махінаціями, пов'язаними з бюджетом ЄС). Одна з перших учасниць, заснованої в 1979 р. Європейської валютної системи, Велика Британія вже через два роки вийшла з механізму, що діяв у рамках регулювання обмінних курсів. При підготовці Договору про Європейський Союз (1992 р.) Британія погодилася підписати його при двох умовах: по-перше, збереження за нею права не брати участь у заключній фазі створення Економічного й Валютного Союзу і тому не перейшла на євро. Механізми звільнення країн від тіснішої співпраці у грошово-кредитній та курсовій політиці докладно описані в протоколах, у додатку до установчих договорів ЄС; по-друге, невключення в текст договору угоди про соціальну політику, підписаної іншими 11 державами-членами ЄС. Не приєдналася вона й до єдиного візового режиму, введеному більшістю країн ЄС відповідно до Шенгенської угоди.

Певні суперечності між Британією і ЄС виникають у функціонуванні бюджетної системи ЄС, де найгострішою проблемою Велика Британія вважає - нерівномірний розподіл бюджетного навантаження. Велика Британія, Італія і Франція виступали за перегляд правил, на відміну від Німеччини, яка наполягає на повазі до правил бюджету. Основними платниками коштів до бюджету є Німеччина, Франція, Італія та Велика Британія. Основними отримувачами коштів стали Польща, Іспанія, Франція та Німеччина. Тому для корегування надмірних внесків держав-членів ЄС до бюджету, зокрема Великої Британії протягом 20072013 рр. використовувалися так звані «Поправки для Великої Британії»: їй відшкодовувалося 66% різниці між внеском країни в бюджет та тим, що вона отримувала з нього у вигляді дотацій та проектів підтримки. Сума компенсації розподіляється між іншими державами учасницями ЄС шляхом збільшення розміру їх внеску до ВНД ЄС. Проте, Німеччина, Нідерланди, Австрія і Швеція, платять лише 25% від їх нормального фінансування частки компенсації Великої Британії [2].

При обговоренні параметрів довгострокового бюджету ЄС на 2014 - 2020 рр. (Багаторічний фінансовий план) Британія висловила низку вимог, серед яких однією з найважливіших стала вимога про скорочення бюджету ЄС. Д. Кемерон навіть пропонував створити два бюджети ЄС: один - для єврозони, другий - для всього ЄС. Також Великобританія відмовилася в березні 2012 р. приєднатися до Бюджетного пакту - Договір про стабільність, координацію і управління Економічним і Валютним союзом. Цим договором було закріплено більш жорсткі вимоги до фінансової дисципліни держав-членів, які мають прагнути досягнути бездефіцитних (збалансованих) бюджетів. Суперечності у Великобританії виникають і в економічних питаннях. Однак, в меншій мірі, ніж в політичній сфері та інституційній діяльності. Єдиний внутрішній ринок став тим інтеграційним проектом, умови якого незмінно Великобританія виконує. У міру просування по шляху поглиблення інтеграції розрив зменшувався, згладжувалися протиріччя Великобританії з іншими учасниками в області аграрної, регіональної, енергетичної політики [3].

Одним з найболючіших питань для Великої Британії та одним із найбільш важких випробувань для Європи стала проблема імміграції, яка серед інших причин, в найбільшій мірі для британців, відігравала роль каталізатора від'єднання від ЄС. Починаючи з 2015 р. Європа зіткнулася з найбільшою хвилею міграції з середини 1990-х років. Це біженці з охоплених війнами країн Африки і Близького Сходу - Сирії, Афганістану, Лівії, Іраку та інших держав, націлених отримати притулок в Європі, здебільшого, в найбільш економічно розвинених країнах Старого Світу. За підрахунками Агенції з охорони зовнішніх кордонів країн- членів Європейського союзу FRONTEX, з початку 2015 року до країн ЄС прибуло понад 1,2 млн мігрантів, за даними Міжнародної організації з міграції (International Organization for Migration), до Європи у 2015 році, в період європейської міграційної кризи прибуло понад 907 тис. мігрантів, у 2016-2017 рр. темпи міграційних потоків до ЄС уповільнилися. Неочікуваний сплеск масштабів нелегальної міграції до Європи фактично показав слабкість та неготовність як європейських 14 інституцій, відповідальних за охорону зовнішніх кордонів та надання притулку: агенції FRONTEX та Бюро з питань надання притулку EASO, так і відверті прорахунки європейської політики контролю на кордонах. Зростання кількості іммігрантів, викликало розбіжності у відносинах між країнами Євросоюзу. Британське зовнішньополітичне відомство закликало переглянути міграційне законодавство ЄС і запропонувало ввести законодавчі заходи, які гарантували би повернення на батьківщину біжінців. Оскільки Великобританія не входить до Шенгенської зони, однією з британських вимог було встановлення більш жорстких правил імміграції також і з середині самого ЄС через механізми, які б дозволили державам-членам, таким як Великобританія, відновити почуття справедливості імміграційної системи і зменшити натиск імміграційного потоку на освітню, медичну системи і соціальне забезпечення. Одна з важливих пропозицій полягала в забороні вільного руху населення майбутніх нових членів ЄС до тих пір, поки їх економіка не вирівняється за показниками з іншими членами ЄС.

Виходячи з тих проблем, що виникли у взаємовідносинах Великобританії і ЄС, всередині угрупування, для спасіння ситуації й упередження виходу Великої Британії з ЄС британським урядом у лютому 2016 р. було запропоновано напрями реформування інтеграційного об'єднання в сфері економічного управління, забезпечення конкурентоспроможності, імміграційного законодавства. ЄС погодився на запропоновані Британією кроки реформування, через досягнення компромісу між «британським викликом» та чинною європейською моделлю, що дало підстави Камерону заявити про підтримку збереження членства Британії в ЄС і призначити референдум на 23 червня 2016 р, сподіваючись на позитивний результат референдуму. Результати голосування стали несподіванкою для всього світу: за Brexit проголосували 51,9 %, а проти - 48,1%. Отже, причини Великої Британії для виходу з ЄС вже зародилися давно, а ідея того, що без ЄС економічна ситуація у Великобританії поліпшиться і проблеми будуть вирішені є досить дієвою і реальною у думках багатьох британців [5].

У 2016 році на загальнодержавному референдумі британці проголосували за вихід Великобританії з Європейського Союзу. У світі миттєво вигадали назву для цієї безпрецедентної ініціативи - Брексіт (Brexit - від Britain (Британія) та Exit (вихід), а у королівстві розпочалися політичні чвари, що не завершилися до сьогодні. Спершу вихід Великобританії з ЄС мав відбутися 29 березня 2019 року, але парламент не схвалив угоду про Brexit. Потім з'явилася ще одна дата виходу - 30 червня, однак її знову перенесли - цього разу на 31 жовтня. Отож сьогодні, коли Брексіт є чи не найбільш обговорюваною темою світової спільноти, а у Великобританії тривають невладнані конфлікти між політичними силами, світ розмірковує - навіщо британцям знадобилося виходити з ЄС та як країна житиме після доленосного рішення [6].

Свят намагається відшукати приховані причини, які штовхали понад половину британців проголосувати за вихід із ЄС. Проте причини прості, і британців легко зрозуміти. Окрім престижу від членства у Євросоюзі, впливу на світову економіку та політику і надійне плече сусідів по ЄС, Великобританія багато віддає. Британці вважають, що від членства у ЄС вони втрачають більше, завдаючи збитків своєму добробуту та стримуючи розвиток країни. Отож, причини, якими керувалися британці на референдумі 2016 року, чіткі і зрозумілі - вони втомилися жити у країні, яка віддає у спільний «євробюджет» мільярди фунтів, накладає надто багато правил на бізнес. Цікаво, що окрім внутрішнього добробуту, на який британці сподіваються після Брексіту, вони хочуть, аби країна відновила жорсткий контроль над кордоном, зменшивши потік трудових мігрантів, котрі залишаються жити у Британії. Загалом британцям перестав подобатися головний принцип Євросоюзу - «свобода пересування», що дає право подорожей та переїзду до країн-членів євроспільноти без візи.

Експрем'єрка Великобританії Тереза Мей, очоливши уряд у 2016 році, узгодила так званий «запасний варіант» або «бекстоп» (backstop) - тимчасовий режим вільної торгівлі між ЄС та Республікою Ірландією і Північною Ірландією, що входять до складу королівства. 15 січня 2019 року парламентарі вперше відхилили її проект угоди про вихід Британії з ЄС, 12 березня - вдруге, а 29 березня - втретє. Після цього - у квітні - британський парламент ухвалив закон щодо узгодження з ЄС відстрочки Брексіту, аби уникнути «жорсткого» виходу. Зрештою, на екстреному квітневому саміті у Брюсселі лідери держав ЄС перенесли Брексіт, узгодивши остаточну дату - 31 жовтня [4, 7].

Наприкінці липня 2019 року прем'єр-міністром Великобританії став Борис Джонсон, котрий одразу сказав, що проситиме у Брюсселя вигідної угоди по Брексіт, на заміну «бекстопу» Терези Мей. Так, Джонсон вирішив переглянути угоду про «бекстоп», зазначаючи, що вона обмежує суверенітет Великобританії та негативно відобразиться на розвитку відносин між Великобританією та ЄС. Однак, голова Європейської Ради Дональд Туск зазначив, що «бекстоп» є гарантією того, що острів не відгородиться жорстким кордоном.

Експерти одноголосно стверджують, що у британському уряді досі не втихають жорсткі непорозуміння. Також вони допускають - Брексіт може призвести до розколу королівства, що об'єднує Шотландію, Уельс, Англію та Північну Ірландію. Аналітики прогнозують, що Брексіт зашкодить британській економіці. Після виходу Великобританії з ЄС, ВВП у країні може скоротитися на 1,5%, а курс фунта стерлінгів - впасти на 10% по відношенню до євро. Обсяги торгівлі, вірогідно, скоротяться, а економічний ріст протягом наступних 15 років сповільнюватиметься на 0,5% на рік. Європейський Союз у випадку Брексіту також не залишиться у виграші. Збитки будуть, і це очевидно - друга за обсягами економіка ЄС різко припинить брати участь у регулюванні спільного ринку.

Єврокомісія хоче, аби Лондон запропонував ЄС максимально гармонійне рішення щодо виходу з ЄС. Г олова Єврокомісії Жан-Клод Юнкер зазначив, що найкращий вихід - це заміна «бекстопу» і недопущення встановленню жорсткого кордону між членом ЄС Республікою Ірландією та британською Північною Ірландією. Інакше кажучи, у Євросоюзі все ж сподіваються, що питання Брексіту вдасться залагодити, уклавши угоду та уникнувши «жорсткого» виходу Великобританії.

Тим часом в уряді Франції вважають, що вихід Великобританії з ЄС без угоди з Брюсселем сьогодні є головним сценарієм, за яким розвиваються події. Повідомляється, що реалізація цього варіанту Brexit стане каталізатором відновлення митного контролю на кордонах ЄС та Великобританії. До того ж, у Франції вважають, що навіть «жорсткий» Брексіт не означає, що Великобританія ухилиться від сплати фінансових зобов'язань ЄС у розмірі $47 млрд [6].

США не має наміру залишатися осторонь процесу Брексіту. Повідомляється, що США і Великобританія проведуть переговори щодо великої угоди про вільну торгівлю одразу після Брексіту. У липні про таке домовилися президент США Дональд Трамп і прем'єр Великобританії Борис Джонсон. Отож, США готові стати плечем для Лондона, погодившись торгувати з королівством без участі Європейського Союзу.

Ангела Меркель підкреслила, що Німеччина готова до «жорсткого» Брексіту, проте не виключає, що Великобританія має шанс укласти угоду щодо виходу з ЄС. За словами канцлерки, Німеччина робитиме все, аби угода між ЄС і королівством все ж була укладена, адже Меркель розуміє, що після виходу Великобританії Євросоюз стане слабкішим.

Звісно, якщо Великобританія найближчим часом залишить Євросоюз, усім трудовим мігрантам, котрі роками працюють та живуть у королівстві, стане важче.

Навіть тепер, коли Брексіт ще не відбувся, до поляків - найбільшої групи європейських трудових мігрантів у Великобританії - стали ставитися, м'яко кажучи, вороже. Британці чи не щодня закликають їх покинути країну.

Незважаючи на те, що до виходу королівства з ЄС залишився останній крок, все ж очевидно - британці не були одноголосними - «за» Брексіт проголосували 51% громадян. Це значить, що не усі піддані королівства готові бачити себе поза ЄС. До того ж, поки неясно, як невелика Великобританія зможе зберегти високі економічні показники особливо, якщо «посвариться» з Брюсселем, жорстко залишивши ЄС. Яке економічне та політичне життя розпочнеться для Великобританії у реаліях, коли Європа замислюється над формуванням так званих «Сполучених Штатів Європи», світ побачить уже 1 листопада [6, 7].

Висновки

Дослідження євроінтеграційного розвитку Великої Британії та процесу її дезінтеграції дають підстави для наступного висновку:

1. З самого початку процесів інтеграції на європейському континенті, своєрідність геополітичної позиції Великої Британії в прагненні зберегти імперський статус, переважання національних інтересів над спільними європейськими відкладали її вступ до європейського об'єднання. Однак і після приєднання до ЄС розвиток відносин Великобританії з країнами Західної Європи характеризується ускладненнями в пошуку напрямів оптимальної взаємодії, суперечностями і боротьбою за лідерство. Саме, проблема узгодження національних та наднаціональних інтересів в ЄС, їх загострення в процесі розбудови інтеграційних механізмів, щонайбільше виразно представлена в політиці євроінтеграції Британії і відрізняє країну від решти провідних західноєвропейських держав, які погоджувались на їх користь.

2. Особливість геополітичної думки Великої Британії виходить з відмінностей у політичній та правовій системах, структурі зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних пріоритетів, ставленні до культурної ідентичності. Основний зміст протиріч в британській позиції зводився до низки проблем, що і стали причинами Brexit, а саме: стримане відношення до процесу поглиблення; розбіжності у формуванні спільної зовнішньої політики; суперечності у функціонуванні бюджетної системи ЄС; принципові заперечення у функціонуванні єврозони; імміграційна політика ЄС. Суперечності у Великобританії виникають і в економічних питаннях, однак, в меншій мірі, ніж в політичній сфері та інституційній діяльності. Єдиний внутрішній ринок став тим інтеграційним проектом, умови якого незмінно Великобританія виконує. Саме заради доступу до європейського ринку Британія свого часу і вступала до континентального об'єднання. У міру просування по шляху поглиблення інтеграції розрив зменшувався, згладжувалися протиріччя Великобританії з іншими учасниками в області аграрної, регіональної, енергетичної політики.

3. Проведення референдуму щодо виходу Великобританії з Європейського Союзу стало серйозним викликом для обох сторін. Вихід зі складу ЄС може викликати складні наслідки, як економічного так і політичного характеру. В цьому аспекті слід визначити основні проблемні сфери та можливі ризики. Порівняння макроекономічних показників до проведення переговорів про вихід Великобританії з ЄС та після референдуму довів прояв тенденції негативного впливу на економіку Великої Британії. Негативні зміни відбулися в зовнішній торгівлі, інвестиційній сфері, валютно-фінансовій. Отже, можемо підсумувати, що на сьогоднішній день досить складно спрогнозувати виграє Великобританія від Brexit чи програє. Але вже сьогодні зрозуміло одне, досить проблематичний вихід Великобританії та супротив більшості наразі зменшує економічні показники країни порівняно з іншими країнами ЄС.

4. Вихід Великої Британії зі складу ЄС змінює існуючі реалії міжнародних відносин ХХІ століття та вносить суттєві корективи в зовнішню політику як Сполученого Королівства так і країн Європи. В цих умовах Великій Британії необхідно здійснити ревізію зовнішньополітичних пріоритетів та виробити чітку стратегію щодо взаємодії з окремими країнами та регіонами.

5. Brexit безумовно, матиме значний вплив на ситуацію в ЄС та на його майбутнє. Після виходу Великої Британії, яка є одним з політичних та економічних лідерів об'єднання, ЄС очікуватимуть докорінні зміни, в першу чергу, в його організації та політиці.

Найбільшою загрозою, яка виникає внаслідок сецесії Британії, є можливий розпад об'єднання. Новітні геополітичні та геоекономічні процеси, що відбуваються на європейському континенті «змотивували» лідерів ЄС до пошуку рішень у подоланні глобальних викликів, які стають більш, ніж очевидними. 6. Виявлено, що вихід Великої Британії зі складу ЄС є формою прояву глобальної тенденції до відродження елементів ізоляціонізму у МЕВ; встановлено, що напрацювання Єврокомісії та уряду Британії щодо подальшої співпраці Євросоюзу та Великобританії можуть бути використані у виробленні моделей співробітництва країн Східного партнерства з ЄС у майбутньому.

Список використаних джерел

1. Газін В. П., Копилов С. А. Новітня історія країн Європи та Америки 1918-1945 рр.: підруч. для студ. вищ. навч. закл. / Міністерство освіти і науки України. - Вид. 2-е, доп., перероб. - Київ: Слово, 2008..

2. Грубінко А. В. Європейська політика Великої Британії в контексті проблем та перспектив розвитку СЗППБ ЄС (2010-2014 рр.) / В. Грубінко // Наукові праці історичного факультету Запорізького національного університету. - 2014. - Вип. 41. - С. 175-181.

3. Дерега. В.В. Характерні риси й особливості розширення ЄС / В. Дерега // Світова та європейська інтеграція: Навч. посіб. / За ред. Багмет М. О. - Миколаїв: Вид-во МДГУ, 2008. - С. 120 - 139.

4. Європейська інтеграція: Навч. посібник. / за ред. М. І. Макаренка, Л. І. Хомутенко; [М. І. Макаренко, Л. І. Хомутенко, І. І. Д'яконова та ін.]. - Київ: ЦУЛ, 2014.

5. Політичні позиції щодо європейської економічної та соціальної моделі: мозаїка інтересів / Фонд ім. Фрідріха Еберта, Регіональне представництво в Україні та Білорусі. Маріус Буземайєр, Крістіан Келлерман, Александер Петрінг, Андрей Штухлік - Київ: Заповіт, 2009.

6. Сабадаш В. В. Економіко-інституційний аналіз наслідків дезінтеграційних процесів у Європейському Союзі / В. В. Сабадаш, В. Гаврилова // Механізм регулювання економіки. - 2016. - № 4. - С. 127-137.

7. Яковюк І. В. Brexit: причини і наслідки британського референдуму / І. В. Яковюк // Європейська інтеграція в контексті сучасної геополітики: зб. наук. ст. за матеріалами наук. конф., м. Харків, 24 трав. 2016 р. - Харків, 2016.

8. Ямпольська Л. М. Інтеграційні процеси в Європі та Велика Британія (1973- 1997 рр.): Автореф. дис.... канд. іст. наук. 07.00.02. / Харк. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. - Харків, 2004.

Размещено на Allbest.ru