Ірано-російські відносини в межах інтеграційних об'єднань євразійського простору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут міжнародних відносин

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Ірано-російські відносини в межах інтеграційних об'єднань євразійського простору

Путкарадзе Каха, докторант

Київ

Анотація

іран інтеграційний євразійський простір

У пропонованій статті автор ставить за мету дослідити взаємодію Ірану з Росією з точки зору використання регіональних інтеграційних проектів євразійського політичного та економічного просторів. Головна увага приділяється політиці Ірану щодо вже існуючих регіональних угруповань -- СНД, ОЕС та ЄАЕС, так і виключно іранським геополітичним проектам гуртування держав Західної, Центральної та Південної Азії. Автор робить висновок про прагматичний підхід Ірану щодо розвитку інтеграційних проектів на євразійському просторі у контексті взаємодії з Російською Федерацією. Це забезпечує державі широкі можливості для балансування між трьома напрямами: 1) подальшим розвитком власних геополітичних концепцій та інтеграційних проектів в євразійському регіоні; 2) збереженням необхідного дистанціювання у відносинах з Російською Федерацією; 3) розвитком економічної співпраці з Євразійським союзом у виключно вигідних для себе секторах, серед яких автор виділяє: торговельний, фінансовий, енергетичний та транспортний.

Ключові слова: Іран, Росія, інтеграція, регіональні організації, СНД, ОЕС, ЄАЕС.

Annotation

In the proposed article, the author aims to explore Iran S interaction with Russia in terms of using regional integration communities in the Eurasian political and economic space. The focus is on Iran's policy concerning the existing regional groups (CIS, ECO, EAEU), as well as exclusively Iranian geopolitical projects in Western, Central and South Asia. The author concludes on Iran's pragmatic approach to the development of integration projects in the Eurasian space especially in cooperation with the Russian Federation. This provides the country with ample opportunity to balance between three areas: 1) further development of its own geopolitical concepts and integration projects in the Eurasian region; 2) maintaining the necessary distance in relations with the Russian Federation; 3) the development of economic cooperation with the Eurasian Union in sectors which are particularly advantageous, among which the author distinguishes: trade,financial, energy and transport.

Keywords: Iran, Russia, integration, regional organizations, CIS, ECO, EAEU.

Виклад основного матеріалу

Актуальність дослідження відображається в одній з ключових дилем сучасних міжнародних відносин - кризі вже усталених регіональних інтеграційних проектів і об'єднань, з одного боку, та формуванні нових в умовах загострення політичних протиріч і конфліктів, економічної конкуренції та боротьби між ключовими центрами сили - з іншого боку. Одним з таких проявів наразі є зближення Російської Федерації та Ісламської Республіки Іран в умовах погіршення їх відносин із країнами Заходу, а також посилення міжнародної ізоляції обох держав.

Відповідно метою, що ставить перед собою автор, є дослідження взаємодії Ірану з Росією з точки зору використання інтеграційних проектів, а також залучення держави в багатосторонні регіональні об'єднання в рамках євразійського політичного та економічного просторів.

Проблема ірано-російських відносин загалом є достатньо дослідженою, про що свідчать численні наукові розвідки різних аспектів таких відносин. Серед них, в рамках окресленого нами питання, можна виділити роботи таких іранських дослідників, як Сейєд Хасан Мірфархай [18], Мансур Аскарі [17], Піруз Мойтахед-Заде [15] та Мехді Санаї [10]. Серед російських науковців назвемо: Н. Мамєдову [4], О. Дунаєву [1], О. Поліщука [9]. Цікавим також є окремі спостереження та прогнози вірменських експертів-політологів, зокрема Севака Саруханяна [5; 11].

Основна частина дослідження. Присутність Ірану в інтеграційних структурах та інститутах, створених під егідою Росії не є особливо характерними для Тегерану за всю історію конструювання Москвою пострадянського простору. Це пояснюється не стільки слабкою привабливістю та, як правило, нежиттєздатністю багатьох з таких структур, скільки особливостями самого позиціонування Ірану в сучасному світі. З цього приводу зазначимо, що на початку XXI століття революційний ісламський Іран продовжує залишатися носієм власної потужної геополітичної ідеї, а його геостратегія націлена на посилення і розширення свого впливу в світі шляхом нового піднесення ісламської цивілізації. У військово-політичному відношенні, подібно до Росії, Іран також прагне стати однією з домінуючих держав Євразії і безумовним лідером на Середньому Сході.

Вже на середину 1990-х рр. стало зрозуміло, що Іран фактично програв битву з Росією за геопо- літичний вплив у колишніх радянських республіках. Ця втрата була викликана сукупним впливом політичних і економічних недоліків, які не дозволили Ірану взяти на себе зобов'язання, необхідне цим республікам для посилення їх політичної та економічної незалежності. До цього слід додати й рішучу американо-ізраїльську політику блокування розширення іранського впливу в регіоні. Також загальна конкуренція з боку Росії і суперництво з Туреччиною, Пакистаном і Саудівською Аравією ускладнили Ірану досягнення його північних геополітичних устремлінь [13; 16]. Аби подолати ситуацію, що склалася, Іран, з одного боку, сформулював нові стратегії, засновані на поглядах, що ближчі до поглядів Росії, а з іншого боку, розширив двосторонні і тристоронні відносини з новопосталими республіками Центральної Азії.

Суттєвим чинником служила і сама політика Москви щодо вибудовування багатосторонніх відносин та розвитку співробітництва на пострадянському просторі, а саме з використанням майданчика СНД. У цьому сенсі намір Кремля домогтися домінування Росії в рамках СНД не завжди був хорошим для розвитку діалогу не лише в межах самого об'єднання, але також і між Співдружністю та тими державами, що з нею межують. Насамперед це стосується Ірану як безпосереднього сусіда та потенційного учасника інтеграційних проектів ініційованих під проводом РФ. У деяких випадках уряд Росії вважав підтримання добрих відносин із країнами СНД більш важливішим, ніж розвиток конструктивних відносин з Іраном. Так було зокрема під час розв'язання проблеми поділу Каспійського моря між Азербайджаном, Казахстаном та Росією у 2002 році, коли Москва порушила попередню угоду щодо вирішення цього питання виключно у повноцінному багатосторонньому форматі, що передбачав залучення усіх п'ятьох прибережних держав - Азербайджану, Ірану, Казахстану, Росії та Туркменістану. Це дозволило росіянам покращити відносини з Астаною та Баку, але тимчасово пошкодило відносини з Тегераном, влада якого розраховувала, що всі територіальні питання будуть вирішуватися спільно [3].

Особисте концептуальне бачення Тегераном власного регіонального місця і ролі багато в чому пояснюють та демонструють низький рівень взаємозв'язків ІРІ з інтеграційними угрупування- ми, що були створені Росією (насамперед з СНД та ЄврАзЕС) упродовж 1990-х - 2000-х років. З явним виключенням можна говорити хіба що про окремі сектори і галузі економіки, у яких традиційно прослідковуються іранські інтереси. Серед них назвемо сектор торгівлі, інфраструктурний сектор та галузь енергетики.

Показовим прикладом тут може служити розвиток транспортної кооперації між Росією та пострадянськими державами, в рамках якого починаючи з 2013 року Іран був асоційованим членом (фактично спостерігачем), і лише у 2019 році - став постійним членом Ради із залізничного транспорту СНД. Розвиток транспортної інфраструктури в цьому сенсі розглядається як довгострокова стратегічна мета. Це стосується всіх видів транспорту, перевезень як вантажів, так і пасажирів. Важливими тут є також і внутрішні водні шляхи Росії, що можуть зіграти важливу роль у вирішенні цього завдання. З будівництвом транс-іранского каналу і каналу між Каспійським та Азовським / Чорним морем в Євразії може сформуватися трансконтинентальна глибоководна транспортно-енергетична система.

Натомість чимала увага упродовж 1990-х - 2000-х рр. Тегераном була зосереджена на незалежних від Росії проектах регіональної інтеграції та участі в них. У цьому напрямі Іран, після розпаду у 1991 році Радянського Союзу, певний час намагався використовувати платформу Організації економічного співробітництва (ОЕС) - об'єднання, що постало в результаті відновлення діяльності колишньої Організації регіональної співпраці для розвитку (на рівні Ірану, Пакистану та Туреччини упродовж 1964 - 1979 рр.) та приєднання до нього п'яти республік Центральної Азії, а також Азербайджану та Афганістану. Метою діяльності оновленої організації стало сприяння сталому економічному розвитку держав-членів; усунення торговельних бар'єрів та сприяння внутрішній регіональній торгівлі, підвищення ролі регіону ОЕС у розвитку світової торгівлі, сприяння раціональному використанню ресурсів регіону; просування регіонального співробітництва в цілях боротьби зі зловживанням наркотиками, сприяння охороні навколишнього середовища, а також зміцнення історичних і культурних зв'язків між народами регіону [14].

Утім, діяльність ОЕС не позначилася будь- якими суттєвими успіхами як у створенні єдиної регіональної інфраструктури, так і в зменшенні торгівельних бар'єрів між державами-членами. Досить швидко далася взнаки відсутність необхідної згуртованості між ключовими державами-членами організації щодо рівня економічної інтеграції. Так, Туреччина як важливий член ОЕС до кінця 2000-х рр. не проявляла особливої прихильності тому, щоб зробити цю регіональну організацію успішною, орієнтуючи більшу увагу на власних проблемах у відносинах з Європейським Союзом. Аналогічним чином, основна частина гео- політичної уваги Пакистану була зосереджена на індійському субконтиненті, що також не сприяло його повноцінній економічній та політичній інтеграції в рамках ОЕС [15]. У цих умовах Ірану не залишалося альтернативи, як переслідувати власну геополітичну мету формування якісно нових регіональних угруповань.

Показовими у цьому плані стали спроби Тегерану виробити новий і, головним чином, власний формат регіональної інтеграції, пропонуючи зокрема сценарій, який був представлений на міжнародній конференції «Надійна база майбутнього розвитку Південно-Західної Азії». Остання пройшла 12 - 13 лютого 2008 року в Тегерані під егідою Асамблеї по визначенню доцільності прийнятих рішень ІРІ і його глави та колишнього президента країни аятоли А. А. Хашемі-Рафсанджані. На цій конференції іранськими експертами була запропонована ідея створення спільноти з 25 держав Південно-Західної Азії. Нова регіональна організація повинна об'єднати, відповідно до карти Центру географічних досліджень м. Тегерана, такі підсистеми: Близький і Середній Схід (Йорданія, Ірак, Ємен, Ліван, Палестина, Саудівська Аравія, Сирія, Туреччина, Іран, Афганістан), Кіпр, Пакистан, Центральну Азію (Казахстан, Киргизстан, Туркменістан, Таджикистан, Узбекистан), Кавказ (Азербайджан, Вірменія, Грузія) і Перську затоку (Бахрейн, Катар, Кувейт, ОАЕ, Оман). Серед головних завдань перспективної регіональної організації із співпраці країн Південно-Західної Азії були названі такі: створення внутрішньої регіональної системи безпеки на противагу західній і формування спільного ринку, який можна було б порівняти за його потенціалом з ринком Євросоюзу [9, с. 65].

З іншого боку, потреби у розвитку торгівлі з Росією в умовах зовнішнього (санкційного) тиску та одночасних процесів поглиблення Москвою проектів регіональної інтеграції, змушує Іран переглядати власні підходи до багатосторонніх структур на пострадянському просторі. Додатковим чинником служить і дедалі більше проникнення в євразійські інтеграційні процеси Китаю. З цього приводу іранський дослідник Університету Алламех Табатабаї, Сейєд Хасан Мірфархай, зазначає, що Іран змушений реагувати на зміни в Євразії та залучатися в інтеграційні процеси, що там відбуваються, в силу вже наявного свого геополітичного та геоекономіч- ного послаблення в зазначеному регіоні [18].

В першу чергу це стосується вибудовування якісно нових форматів відносин з Росією в рамках Евразійського економічного союзу. У цьому відношенні між ІРІ та РФ у травні 2016 році були підписані міжурядова угода про співробітництво і взаємну допомогу в митних питаннях та Протокол про спрощений митний коридор. Оскільки дія цих документів поширюється на п'ять держав-членів ЄАЕС, то можна вважати, що було зроблено перший крок на шляху до взаємодії ІРІ з цією структурою [12].

В Ірані усвідомлюють, що негативне сальдо в торговому балансі з РФ також ускладнює взаємодію у фінансовій сфері та стримує подальший розвиток відносин. У власній участі в інтеграційних проектах ЄАЕС іранці бачать можливості для вибудовування інституційних фінансових відносин і оптимізації механізмів співпраці з РФ. Офіційні особи Ірану заявляли про готовність форсувати процес торгівельної взаємодії з євразійським інтеграційним об'єднанням [2].

У свою чергу, за словами представників Євразійської економічної комісії ЄАЕС, Іран також знаходиться в числі країн, що є пріоритетними для ЄАЕС з точки зору створення ЗВТ, так як попередні підрахунки показали, що прийняття повно- форматної угоди про ЗВТ між ЄАЕС і Іраном може забезпечити приріст ВВП всіх країн союзу, в тому числі ВВП Росії - на 1,3 млрд дол. США [8].

Згідно з позицією російської сторони, привабливість ІРІ для ЄАЕС полягає не тільки в розширенні торговельних зв'язків і залученні іранських інвестицій в ряд південних районів. Розворот Росії на Схід та ідея про сполучення ЄАЕС, ШОС, Економічного поясу «Шовкового шляху» і АСЕАН вимагає створення нової карти транспортних маршрутів і підвищує інтерес до Ірану як країни, що володіє величезним транзитним потенціалом. Відкриваються можливості для створення множинних транспортних коридорів за участю ЄАЕС і перетворення його в один з основних транспортних вузлів макрорегіону [1, с. 196].

Іранські експерти також розглядають транспортні проекти та енергоресурси як сфери, які можуть стати віссю розвитку інтеграційних процесів. На думку Мехді Санаї, беручи до уваги загальні моменти в історії і культурі Ірану з країнами і націями євразійського регіону, його особливе значення в регіоні Середнього Сходу і вельми вигідне становище з точки зору транзиту, це держава в якості регіональної сили може відігравати значну роль в зміцненні регіонального співробітництва [10, с. 38].

У свою чергу окремі експерти, зокрема вірменські, вбачають достатньо великі перспективи для поглиблення інтеграції Ірану з ЄАЕС з точки зору поглиблення економічного співробітництва з країнами Центральної Азії. Так, на думку відомого вірменського експерта Севака Саруханяна, Іран у майбутньому буде йти шляхом лібералізації власної економічної та торговельної системи. У цьому контексті Іран та ЄАЕС - потенційні партнери не тільки і не стільки через російсько-іранські відносини, скільки через те, що Іран є дуже важливим економічним партнером також й для інших держав-членів ЄАЕС, зокрема Казахстану. Відтак, як вважає експерт, можливості співпраці по лінії «Іран - ЄАЕС», наприклад, є набагато ширшими, ніж по лінії «Туреччина - ЄАЕС» [5].

Вироблення угоди про приєднання Ірану до ЗВТ залишається сьогодні найважливішим аспектом конструктивного діалогу між євразійським інтеграційним об'єднанням та ІРІ. Тривалий час консультації по лінії Євразійської економічної комісії носили неформальний характер, і в ході переговорів узгоджувалися групи товарів обопільного експортного інтересу. 7 березня 2017 року учасники Євразійської міжурядової ради підписали розпорядження про організацію роботи з підготовки тимчасової угоди по створенню Зони вільної торгівлі між ЄАЕС та Іраном [7]. Дана угода була підписана 17 травня 2018 року. Її дія розрахована на термін у три роки. За цей час сторони мають узгодити умови переходу до повноформатного режиму вільної торгівлі в розумінні СОТ.

Оцінюючи перспективи партнерських відносин з Іраном в рамках ЄАЕС, варто мати на увазі, що іранська сторона поки розглядає лише обмежений формат своєї участі і приєднання до цієї структури на найнижчому інтеграційному рівні [7]. В першу чергу у контексті розвитку відносин між Іраном і країнами-членами ЄАЕС необхідно відзначити малі обсяги взаємного товарообігу і його незбалансовану структуру. У 2017 році основними експортованими з Ірану в ЄАЕС продуктами були сільськогосподарські продукти (фрукти і овочі, фісташки і родзинки), фармацевтична продукція і медичне обладнання, нафтохімічна продукція і нафта. Основними товарами, що імпортуються в Іран з країн ЄАЕС, є кормові продукти і сталеві вироби, а також нафтохімічна продукція, які або не виробляються на місцевому рівні, або виробляються недостатньо. Загалом, станом на 2017 рік згідно з показниками зовнішньоторговельної статистики, на країни ЄАЕС припадало лише 2% торгового обороту Ірану, що складало приблизно 1,3 млрд дол., в той час як торговий оборот з Китаєм в 2017 році склав 40 млрд, а з країнами ЄС - 13 млрд дол. [5].

Таким чином, поглиблення взаємодії буде залежати від оцінки реальних вигод і ризиків за результатами спільної діяльності. В Ірані усвідомлюють і внутрішні складнощі взаємин між членами ЄАЕС, різноспрямованість їхніх інтересів, побоюються прямого диктату з боку Росії, можливого приєднання Ізраїлю і посилення тиску зовнішніх чинників. Незважаючи на той факт, що політичне рішення про взаємодію з ЄАЕС прийнято, складність економічної ситуації всередині країни і не- готовність до зниження своїх тарифів на ввезення товарів з державами-членами ЄАЕС ускладнюють процес взаємодії. Відзначаються й інші проблеми, характерні для всіх членів - відсутність необхідних капіталів, низький технологічний рівень і сильний вплив російсько-української війни на ситуацію всередині об'єднання [6].

Висновки

Загалом, підсумовуючи все вищезазначене, можемо зробити висновок про достатньо прагматичний підхід Ірану щодо розвитку інтеграційних проектів та формування міждержавних об'єднань на євразійському просторі, особливо у контексті політичної та економічної взаємодії з Російською Федерацією. Відповідний прагматизм іранської зовнішньої політики та дипломатії, за нашим переконанням, забезпечує сьогодні державі широкі можливості власного руху (балансування) одразу ж у трьох напрямах: 1) подальшому розвитку власних геополітичних концепцій та інтеграційних проектів в євразійському регіоні (безпосередньо поєднуючи собою Західну, Центральну та Південну Азію); 2) збереження необхідного (зовнішньополітичного) дистанціювання у відносинах з Російською Федерацією та убезпечення себе від потрапляння у зайву (безпекову) залежність від останньої; 3) розвитку економічної співпраці з Євразійським союзом у виключно вигідних для себе секторах: торговельному, фінансовому, енергетичному та транспортному. Всі з окреслених вище напрямів відповідно представляють сьогодні окремий науковий інтерес та можуть служити предметом подальших наукових розвідок.

Список використаних джерел

1. Дунаева Е. В., 2017. Иран и интеграционные процессы в Евразии. B: Белокреницкий В. Я., Ульченко Н. Ю. ред., Труды Института востоковедения РАН. Вып. 5: Мусульманский мир на исторических рубежах России. Москва: ИВ РАН, с.188-203.

2. Евразийская экономическая комиссия, 2016. Иран и ЕАЭС могут создать зону свободной торговли. Режим доступа: <http://www.eurasiancommission.org/ru/nae/ news/Pages/2016-12-05.aspx>. [17 марта 2020 г].

3. Кузнецова О., 2014. Роль и место Исламской Республики Иран в развитии ситуации вокруг каспийской нефти. В: Мамедова Н. М., ред., Иран и Россия. Сборник статей. Москва: ИВ РАН, с.147-1б6.

4. Мамедова Н. М., 1995. Проблемы и перспективы экономических связей России и Ирана в условиях новой геополитической ситуации в Центральной Азии. В: Западная Азия, Центральная Азия и Закавказье. Интеграция и конфликты. Сб. статей. Москва: Ин-т востоковедения РАН, с.153-167.

5. Мартиросян С., 2018. Армения, Иран и ЕАЭС: подводные камни сотрудничества [электронный документ]. Ритм Евразии. Режим доступа: <https://www.ritmeurasia. org/news--2018-04-12--armeniia-iran-i-eaes-podvodnye- kamni-sotrudnichestva-35902> [18 марта 2020 г].

6. Мешкова Т. А., Изотов В. С., Демидкина О. В., Коф- нер Ю. К., 2019. ЕАЭС в меняющемся геополитическом контексте: приоритеты международного сотрудничества. Вестник Российского университета дружбы народов. Серия: Политология, 21(1), с.7-33.

7. Мир 24, 2017. ЕАЭС готовится к зоне свободной торговли с Ираном. Режим доступа: ^Цу«://тіг24. tv/news/15801654/eaes-gotovitsya-k-zone-svobodnoi- torgovli-s-iranom>. [7 марта 2020 г.].

8. Панфилова В., 2019. Иран идет на сближение с Евразийским экономическим союзом [электронный документ]. Независимая газета. Режим доступа: <http://www. ng.ru/cis/2019-10-01/5_7690_kazakhstan.html> [18 марта 2020 г].

9. Полищук А. И., 2009. О конференции «Надежная база для будущего развития Юго-Западной Азии». В: Мамедова Н. М., А., Эбрахими, Торкеман, ред., Иран и исламские страны. Москва: ПРОБЕЛ-2000, с.65-71.

10. Санаи М., 2011. Евразия и место Ирана в региональном сотрудничестве. В: Политика РФ и ИРИ в региональном контексте (ЦА, Кавказ, Ближний Восток). Москва: Ин-т востоковедения РАН, Фонд Розы Люксембург, Центр по изучению Ирана и Евразии, с.28-34.

11. Саруханян Севак, 2004. Международный транспортный коридор «Север-Юг» и российско-иранские отношения в транспортной сфере. 21-р.ц ЯЦГ, 2, с. 74-93.

12. Форбс, 2016. Россия и Иран упростили таможенные процедуры. Режим доступа: <https://www.forbes. ru/news/320933-rossiya-i-iran-uprostili-tamozhennye- protsedury>. [17 марта 2020 г.].

13. Boucek Ch., 2004. The Impact of Israeli Foreign Policy in Central Asia: the Case of Uzbekistan. Central Asia And The Caucasus, 4(28), с.70-81.

14. Economic Cooperation Organization, 2017. ECO Vision 2025 & Implementation Framework. Available at: <http://www.eco.int/parameters/eco/modules/cdk/upload/ content/general_content/3624/1506486491201cflnbtm0acra 83f5arho4dgc65.pdf>. [17 марта 2020 г.]

15. Pirouz, Mojtahed-Zadeh, 1998. Iranian perspectives on the Caspian Sea and Central Asia. In: Iwao, Kobori and Michael, H. Glantz, ed. 1998. Central Eurasian water crisis: Caspian, Aral, and Dead Seas. The United Nations University. Available at: <http://archive.unu.edu/unupress/ unupbooks/uu18ce/uu18ce09.htm.>. [17 марта 2020 г.].

16. Whitlock E., 2003. Iran and Its Neighbors: Diverging Views on a Strategic Region. Berlin: Stiftung Wissenschaft und Politik.

Размещено на Allbest.ru