Роль Китаю у врегулюванні корейської проблеми

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київського національного лінгвістичного університету

Роль китаю у врегулюванні корейської проблеми

Кан Ден Сік

Після закінчення Другої світової війни і до теперішнього часу багато проблем Північно-Східної Азії зосередилися на Корейському півострові. Як відомо, і Північна і Південна Корея прагнуть до об'єднання. У цих умовах всі країни, які мають політичні, військові та економічні інтереси на Півострові глибоко стурбовані змінами, які відбуваються, так як це перш за все пов'язано з безпекою у Північно-Східній Азії.

Історія вже показала, що протистояння, конфлікт і війна між двома частинами Кореї неминуче призводить до втручання великих держав, і тому не тільки бажання Півночі і Півдня, але і прагнення зовнішніх держав, у даному випадку США і Китаю, до сприяння у вирішенні корейської проблеми буде дієвим.

Як вже зазначалося, величезну роль у врегулюванні корейської проблеми відіграє в США і Китай. Через геополітичне положення Корейського півострова Китай завжди мав вплив на Корею. Необхідно підкреслити, що в залежності від політичної ситуації взаємини Китаю з Корейським півостровом, а пізніше Китай - КНДР, Китай - Республіка Корея носили різний характер. Китай завжди розумів важливість ролі Корейського півострова, тому з давніх-давен докладає великих зусиль для збереження свого впливу.

У період холодної війни після утворення двох держав на Корейському півострові Китай уклав союзний договір з КНДР, причому відносини між Китаєм і Північною Кореєю змінювалися, а іноді доходили до самої критичної точки. Так, після смерті Кім Чен Іра різко погіршилися відносини: протягом 6 років молодий лідер КНДР жодного разу не відвідав Китай. І лише в 2018 році почалося реальне потепління відносин: протягом 2х років Кім Чен Ин чотири рази відвідав Китай, а Сі Дзинь Пінь у 2019 році відвідав Північну Корею.

Аналізуючи важливість Кореї для Китаю, тиск Китаю на проблему об'єднання Кореї важко недооцінити. Південнокорейський учений Кім Джон ще в 1970-х роках зазначав: «Такі фундаментальні та близькі стосунки між Кореєю і комуністичним Китаєм стали настільки серйозними з посиленням їх міці, без урахування цих відносин повністю неможливо думати про проблему об'єднання Кореї» [1, с. 11].

Аналізуючи важливість Кореї для Китаю, американський вчений Д. Барнетт писав у своїй праці «Китай і великі держави Східної Азії», що «Пекін розглядає Корею як незалежну, але ще роз'єднану державу, яка має особливі історичні та стратегічні зв'язки з Китаєм [2, с. 752]. Сьогодні пекінські лідери бачать у Кореї арену, де змагання великих держав може викликати конфлікти, небезпечні для Китаю. Історія переконує китайських лідерів, що необхідно зберегти Північну Корею як буфер і перешкоджати встановленню над нею будь-якого контролю, ворожого Китаю».

Офіційна зовнішня політика Китаю ґрунтується на основі принципів, які характеризуються невтручанням у внутрішні справи будь-яких країн світу, підтриманням миру та політикою дозованого прагматизму. Таку політику проводить Китай і щодо корейського питання. Така політика великою мірою пов'язана з суттєвими перемінами у зовнішньополітичному курсі. Зокрема, через зближення з капіталістичним світом.

Китай намагався до 1970-х років посилити досягнуті раніше кроки по зближенню з Північною Кореєю та подалі відсунути її від соціалістичного табору та СРСР. Китай розглядав Північну Корею як єдиного справжнього союзника в азійському регіоні. Керівництво КНР постійно підтримувало націоналістичні амбіції Північної Кореї та ідеологію підтримки культу особи. В кінці 1970-х років Пекін почав проводити дещо іншу політику - підтримував антияпонську та антиамериканську політику. КНР вже намагалася підштовхнути Північну

Корею вступити у прямий військовий конфлікт з Сеулом, а також підводив Кім Ір Сена до того, щоб Північна Корея займала гнучкішу лінію, яка була зорієнтована на поступовий, багатовекторний підхід у вирішенні проблеми об'єднання держави.

Одночасно, змінилася дипломатія Китаю і щодо Південної Кореї. Китайські політики все більше схилялися до економічної співпраці і тісних контактів й з Сеулом.

На думку більшості політологів, Китай, в той же час, прагнув посилити й зберегти свій вплив у Північній Кореї і домінувати на Корейському півострові, не допускаючи іншого авторитету.

Відомий дослідник Дональд Загорія в своїй праці «Тристоронні відносини: Китай - Радянський Союз - Північна Корея» зазначав, що Північна Корея була завжди і є для КНР «губами, що захищають рот»; завоювання Північної Кореї для Китаю страшніше, ніж завоювання будь-якої прибережної китайської провінції [3, с. 143].

Пекін у кінці 1970-х років впроваджував стратегію уникання будь-яких ускладнень на Корейському півострові і конфліктів з цього приводу з Японією і Вашингтоном. Непорозуміння щодо Китаю у зв'язку з цим викликали певне заморожування в взаєминах цих країн-лідерів.

Властиві Китаю обережність і прагматизм в зовнішній дипломатії і ослаблення ідеологічної непримиренності, осуд культу Мао Цзедуна, неповне виконання Китаєм своїх зобов'язань з економічної допомоги Північній Кореї - все це викликало опір з боку Пекіну.

Отже, політика КНР щодо корейського питання була змотивована зростаючим прагненням зберегти статус-кво та не дати жодних можливостей Північній Кореї порушити баланс сил і викликати напруження.

Очевидним є те, що посилена політична підтримка Північної Кореї з боку КНР ускладнить досягнення загальної мети - стабільності на Корейському півострові. Однак, немає жодних сумнівів, що КНР є супротивником тих кроків, що можуть викликати військовий конфлікт, який би зіштовхнув його з Вашингтоном.

КНР та всі учасники, які вирішують корейську проблему, свідомі того, що у випадку конфліктної ситуації грунт до вирішення питання мирним шляхом на основі зближення буде зруйнованим. Тут необхідно ще раз наголосити, що наразі пріоритетним для Пекіну є збереження свого контролю та впливу на Пхеньян.

Попри такий стратегічний інтерес до Корейського півострова, зовнішня політика Пекіну щодо корейського питання на найближчий період поля- гатиме у таких пунктах:

КНР демонструє спротив новій війни і військовим суперечкам у Кореї, тому всіляко сприяє збереженню безпеки і стабільності на Корейському півострові.

Разом з тим Китай всіляко перешкоджає несподіваному падінню диктаторської каденції Північної Кореї і підтримує тісні контакти з Пхеньяном.

Одночасно Пекін буде збільшувати і поглиблювати економічне і культурне співробітництво з Сеулом.

Китай позиціонує себе як миролюбна країна і буде намагатися підтримувати хороші відносини з сусідніми країнами.

Китай підтримує розміщення збройних сил США в Республіці Корея, з мотивації запобігання військового зміцнення Японії. Однак при цьому Пекін застерігається наближення військових США до корейсько-китайського кордону на 1,400 км. через проблему Тайваню і певні конфронтаційні питання з цим пов'язані.

Китайський уряд однак різко критикує розміщення у Південній Кореї американських проти- воракетних систем THAAD.

Враховуючи таке прагматичне відношення і наявні внаслідок цього подвійні стандарти у впровадженні зовнішньої політики, можна зробити висновок, що найважливіше для Пекіна - тактика поділу політики та економіки щодо Корейського півострова, а також збереження стабільності і миру в регіоні. Така позиція Китаю свідчить про те, що як і в минулі роки, Пекін буде вести себе лицемірно - демонструвати лояльність Північній Кореї в політичній сфері, а економічно - продовжувати контакти з Сеулом.

Однак, на думку південнокорейського вченого Ан Бен Джуна, не дивлячись на культурні контакти та економічні зв'язки між Південною Кореєю та Китаєм, останній вважає прийнятною зовнішню політику Пхеньяну [4]. Водночас необхідно підкреслити, що не все було так добре у відносинах між Китаєм і КНДР. Північнокорейські лідери були розчаровані китайською зовнішньою, а також внутрішньою політикою. Нові риси дозованого прагматизму в економічній програмі КНР, звертання до розвиненого індустріального світу за допомогою, ослаблення ідеологічної діяльності - все це суперечило внутрішній і зовнішній політиці лідерів Північної Кореї. Не могло не турбувати Північну Корею і зближення Китаю з США та Японією щодо вирішення питань стратегічного характеру. Окрім цього, Північна Корея була незадоволена через скорочення китайської допомоги для її економіки.

Однак, навіть охолоджені відносини Китаю та Північної Кореї, у випадку критичної ситуації, не вплинуть на позицію Китаю щодо надання усесторонньої допомоги для Північної Кореї.

Трагічна подія 11 вересня 2001 року дала США і Китаю перспективу нового співробітництва. Перш за все адміністрація Буша перемістила центр зовнішньополітичної стратегії на священну війну з терористичними організаціями, і як наслідок, звернулася до Китаю. США зажадали від Китаю спільних дій у зборі інформації щодо тероризму і перекритті фінансових потоків терористичних організацій. Китай, в свою чергу, визнав необхідність війни проти тероризму, розпочату США, хоча з деякими застереженнями. Китай ішов на компроміс із США, щоб заручитися толерантністю до власної політики пригноблення національних меншин у Тібеті, Сіцзян. У результаті, відносини США та Китаю, що характеризувалися обмеженим співробітництвом, відновилися. В адміністрації Буша були змушені максимально використати економічне співробітництво, враховуючи зростання торгового обороту, поглиблення економічної взаємозалежності. Адміністрація Буша застосовувала до Китаю стратегію подвійних стандартів: у сфері економіки і боротьби з тероризмом йде на співпрацю, але в області дотримання людських прав тисне, розгортаючи систему протиракетної оборони. Такий перспективний хід спрямований на попередження, стримування або контроль над швидким зростанням Китаю як сильної країни.

Лідери КНР чудово усвідомлюють, що обговорення конфронтаційного поняття про так звані «країни-вигнанці» є для Вашингтона лише прикриттям, насправді Сполучені Штати воліють завчасно обмежити посилення наддержави Пекіну за допомогою системи протиракетного захисту. Так було в свій час, коли Вашингтон намагалися послабити СРСР гонкою озброєнь. Пекін на сьогоднішній день не має можливостей протидіяти планам США. КНР сьогодні не може не хвилюватися з приводу можливих наслідків: або реалізація намірів Сполучених Штатів призведе Китай до стратегічної нежиттєздатності, або теперішня ударна, наступальна сила Китаю в кількості 300 ракет, спрямованих на Тайвань, стане безсилою, якщо Тайвань приєднається до плану США з протиракетної оборони. КНР не підтримує такий план та стверджуює, що цей план містить загрозу для стабільності та стратегічної збалансованості в сучасному світі; він викликає тільки новий виток гонки озброєння. Якщо США будуть підтримувати військове зміцнення Японії і втягнуть Тайвань у «театр» військових дій протиракетної оборони, то це безпосередня загроза національним інтересам і іміджу КНР в стратегічному плані. Можна вважати що це є аспектом тяжкої праці США зі стратегічного оточення Китаю. Але Китай не висуває такий план як одну з необхідних умов розвитку відносин.

Взаємини співпраці розвиваються завдяки прагматичній дипломатії вищого керівництва двох країн, але і в майбутньому розмови між ними залишаться актуальними через зміцнення військової міці КНР, відповідної сили країни, через негативний торговий баланс між Вашингтоном і Пекіном, через намагання КНР приєднати до себе Тайвань, із яким Сполученні Штати має особливі відносини тощо.

Пріоритет політики Китаю відносно корейського питання лежить в площині збереження миру і безпеки, посилення впливу в регіоні. Китай і в майбутньому буде надавати навіть мінімальну допомогу для збереження цілісності Півночі. Пекін, з одного боку, буде переконувати Пхеньян в бажаності політики відкритих дверей, а з іншого - буде намагатися до відтворення традиційних сусідніх відносин задля, поширення свого впливу на Пхеньян. зовнішньополітичний переговорний денуклеаризація

По-перше, для КНР розпад соціалістичного устрою в КНДР не є бажаним з власних міркувань.

По-друге, Пекін може відкинути власну попередню стратегію на ізоляцію та взяти курс на зміни та відкритість.

По-третє, Китай має намір відновити традиційні добросусідські відносини. Китай надає Кореї сприяння в стратегічних речах, він є для Півночі плацдармом для виживання. Певний час щорічна продовольча допомога складала понад 500 000 тонн, що було вагомим аргументом у подоланні проблеми можливого голоду на Півночі. Китай також надає сприяння у розв'язанні енергетичної кризи, транспортуючи у Північну Корею нафту в потрібному обсязі. Пхеньян є важким, незручним тягарем для КНР, проте він і надалі буде допомагати їй стратегічними матеріалами для збереження свого значення.

Щодо розробки Північною Кореєю зброї масового знищення то Пекін не підтримує Пхеньян, бо самому Китаю загрожує ракетне або ядерне озброєння Північної Кореї. Крім того, північнокорейська ракетно-ядерна тема спровокувала військові перегони Японії, Республіки Корея, Тайваню, і стала підставою для розташування системи протиракетного озброєння ТНААБ США і зміцненню дружніх відносин із Японією і Південною Кореєю. Однак КНР демонструє нейтральну позицію у обмежанні планів Пхеньяна. КНР прямо і дотично переконував Північну Корею, що необхідно впроваджувати відкриту економічну політику, адже сам Пекін зацікавлений в найшвидшому здоланні економічних перешкод та досягненні стабілізації соціалістичного правління Північної Кореї через реформування економічної сфери. КНР підтримувала дії з поліпшення відносин між Півднем і Північчю, оскільки нестабільність ситуації в регіоні може негативно вплинути на економічну сферу і безпеку Китаю, а також зміцніти тиск Сполучених Штатів по всьому Північно-Східному басейну. Крім того, Китай підтримує курс поліпшення відносин між Північчю, Японією і Сполученими Штатами, маючи сподівання мирним шляхом вирішити ядерну проблему Північної Кореї, оскільки це допоможе подоланню економічної проблеми і початку процесу реформ у Північній Кореї. Китай декларує стратегію невтручання у внутрішні процеси будь-якої держави. Він вважає це наріжним каменем сучасної міжнародної політики й економічного устрою, тим самим протиставляючи свою дипломатію новій стратегії НАТО з квітня 1999 року та політиці уряду США, які чинять вплив на Пекін. У цьому сенсі Китай застережено ставиться до розв'язання внутрішніх проблем Пхеньяна.

Сьогодні Китай є найбільшою державою із залучення капіталу. В торгівлі з Америкою також щорічно задіяний великий капітал. Для Китаю у зв'язку з цим небажано, щоб Вашингтон здійснювали вплив на нього в питаннях ядерного озброєння Півночі та можливих ядерних суперечок в Тайвані. Саме тому КНР робить спроби схилити Північну Корею до до- мовленностей. Лише у випадку, коли Пхеньян спровокує військовий конфлікт з боку Америки, то це може призвести до падіння режиму влади Пхеньяна. Це і зумовлює необхідність посадити Північ за стіл переговорів і змусити вирішувати питання.

Нове генерація керівництва Китаю пропонує нові підходи і в китайській дипломатії. Нова каденція серед пріоритетів означує роботу зі створення добросусідського міжнародного клімату для економічного поступу, тому активно співпрацює з іншими державами у питаннях міжнародної боротьби з тероризмом, має активний інтерес до стратегії багатополярності, а також підтримує ідеї багатосторонньої безпеки. Все вище означене спрямовано на збереження і розвиток стабільних відносин із Сполученими Штатами. Китай у цьому зв'язку може відмовитися від так званих особливих відносин з КНДР, а також продемонструвати принцип взаємності на обговорення. Таким чином, за негативної позиції Північної Кореї відносно політики відкритості та реформ, можуть виникати ідеологічні суперечки між країнами.

В цей період, доки Китай перебуває на етапі становлення як наддержава, він не буде йти на відкрите протистояння зі Сполученими Штатами. Зокрема і тому, що поки в найважливіших стратегічних питаннях щодо Корейського регіону в них багато спільного, так в питаннях і щодо запобігання війни і щодо денуклеарізації Корейського півострова.

Враховуючи той факт, що в історії не було пре- ценденту мирної передачи влади між держава- ми-лідерами, а швидкість накопичення державної могутності Китаю не може не вражати, виникають різні перспективи розвитку цих стосунків. Однак поки стабільність, заснована на добросусідських китайсько-американських відносинах, викликає позитивні сподівання. За сприятливих обставин, Китай хотів би, аби США в майбутньому лишили цей регіон без свого нагляду. Майбутнім кроком Китаю тоді стало, спираючись на фактор корейського націоналізму, укладення антияпонського альянсу з Північною та Південною Кореями. Остаточними діями могли б стати кроки, спрямовані на фактичну нейтралізацію Корейського півострова. Така політика в корені відрізняється від американської, яка має в основі «контроль і експансію». За умов концентрації дипломатичних і військових сил у вирішенні стратегічних питань Китаю і США, стратегічна важливість Кореї може на порядок зрости. Однак частіше держави-лідери, обходячи інтереси малих держав, знаходять прийнятну для себе модель. Саме через те влада Південної Кореї уважно моніторить обставини, що відбуваються навколо неї.

Ми не можемо стверджувати, що участь Пекіна є незначною, оскільки Китай - це єдина сторона, здатна привернути керівництво Північної Кореї до конструктивної співпраці. КНР може зіграти значну роль якщо його зусилля підтримають США. Така підтримка має бути у формі політичної позиції, яка ясно дасть зрозуміти готовність Вашингтона мирно співіснувати з Північною Кореєю і здійснити необхідні дії, якщо Північна Корея погодиться залишити свої ядерні зазіхання. Такий підхід був би більш ефективним, якби це було виділено в «особистому зверненні» американського лідера до керівництва Пхеньяна за сприяння Китаю.

Загалом, проблема постає таким чином - як сприйме американський уряд дану переміну в політиці. Сполучені Штати зазначили, що не мають наміру поступатися, щоб Північна Корея повернулася до переговорів. А також США обіцяли повпливати на інші країни, щоб вони зайняли одностайну позицію в цьому питанні. Сумнівно, що в даній ситуації США поступляться та змінять переконання. Уряд США поки що веде безкомпромісну політику. У випадку, якби переговори відновилися, немає ні в кого сумніву, що вони матимуть значні результати.

Таким чином, Сполучені Штати змушені будуть шукати нові підходи в північнокорейському питанні, а уряд Південної Кореї всіма силами допомагатиме в цьому. Адміністрація Мун Дже Іна та Китай докладатимуть значних зусиль для переконання уряду Сполучених Штатів, аніж Північної Кореї. В зв'язку з тим, що криза на Корейському півострові спричинилася в першу чергу через наполегливість Північної Кореї щодо власної ядерної програми, з другого боку через непоступливість в цьому питанні Сполучених Штатів, тому в результаті дане питання не має вирішення з позиції сили, яку показують обидві сторони.

Як відомо, після провалу Ханойського саміту і Стокгольмської зустрічі 2019 року переговорний процес знаходився у критичному стані. Кім Чен Ин у своєму новорічному привітанні оголосив, що якщо США не знайде новий підхід до проблеми денуклеаризації, Північна Корея піде по новому шляху. Очевидно, що 2020 рік стане вирішальним у переговорному процесі по денуклеаризації Корейського півострова. Не виключено, що Північна Корея піде по шляху денуклеаризації з Китаєм і Росією «по-північнокорейськи», тобто поетапно, синхронно. У такому випадку міжнародні санкції втратять будь-який сенс, а економічна та політична співпраця з Китаєм і Росією значно посилиться. Сьогодні час грає знову на Північну Корею і Китай, роль Китаю у вирішенні питання денуклеаризації і посилення позиції Китаю в Північно-Східній Азії буде значним.

Підводячи підсумок вищевикладеному, можна зробити висновок, що політика Китаю на Корейському півострові спрямована на закріплення і посилення свого впливу в КНДР і Республіці Корея підтвердили свою ефективність. Пекін підтримував і буде підтримувати КНДР, економічно співпрацювати з Республікою Корея і протидіяти небезпечним тенденціям дестабілізації на Корейському півострові, крім цього буде докладати зусиль щодо денуклеа- ризації і економічних реформ Північної Кореї.

Список використаних джерел

1. KimJun Yop, The Signifacation and problems of Korean unification// Korean Quaterly. - winter 1970 - 1971, Vol. 12, №4, p.11.

2. Barnett A. Communist China and Asia, NY, 1961, p.752.

3. Zagoria D. Triangular relations: Mainland China - Soviet Union - North Korea - Seoul, 1997, p.143.

4. Ahu Pyong Joon. Triangle: Japan - China - USSR and Korea - Soviet policy in Usia: Expansioner Accomodation Seoul, 1980.

Анотація

У даній статті проводиться аналіз змін, що відбулися в Північно-Східній Азії, де розташований і Корейський півострів. Як відомо за останні роки в значній мірі змінився зовнішньополітичний курс Китаю і перш за все це пов'язано з різким зростанням ролі Китаю на міжнародній арені. У статті докладно проводиться аналіз еволюції політики Китаю по відношенню до двох держав Корейського півострова, етапи, зміни відносин між Північною і Південною Кореєю. Різке зближення з КНДР протягом 2018-2020років і різке охолодження відносин з Республікою Корея після розміщення американської протиракетної системи THAAD на території Південної Кореї. Звичайно, різке загострення протистояння з США теж зіграло свою роль у регулюванні корейської проблеми і переговорному процесі з дену- клеаризації Корейського півострова. У статті розкриваються фактори, які впливають на зміну зовнішньополітичного курсу Китаю на Північну та Південну Корею.

Ключові слова: загострення протистояння, денуклеариза- ція, санкції, геополітика, саміт.

This article analyzes the changes that have taken place in Northeast Asia, where the Korean Peninsula is located. As we know, in recent years China's foreign policy has largely changed, and this is primarily due to China's increasing role in the international arena. The article analyzes in detail the evolution of China's policy towards the two states of the Korean Peninsula, stages, changes in relations between North and South Korea. Sudden rapprochement with North Korea during 2018-2020 and a sharp cooling of relations with the Republic of Korea after the deployment of the US missile system THAAD in South Korea. Of course, the sharp escalation of the confrontation with the United States also played a role in the Korean problem regulating and in the process of the Korean Peninsula denuclearization. The article reveals the factors that influence the change in China's foreign policy towards North and South Korea.

Keywords: confrontation aggravation, denuclearization, sanctions, geopolitics, summit.

Размещено на Allbest.ru