Теорія "доміно" і політика США По В'єтнамі

Размещено на http://www.allbest.ru/

2

Теорія "доміно" і політика США По В'єтнамі

Десятніков І.В.,

кандидат історичних наук, доцент, доцент кафедри приватного права,

Східноєвропейський університет економіки і менеджменту (Черкаси, Україна)

У статті розглядається вплив теорії доміно на формування політики США щодо конфлікту у В'єтнамі протягом 1950- 1965років. Метою роботи є дослідити витоки теорії доміно як концептуальної основи зовнішньої політики США середини ХХ століття, прослідкувати її розвиток за каденцій президентів Д. Ейзенхауера, Дж. Кеннеді та Л. Джонсона у контексті формування американської позиції до воєнно-політичного конфлікт у В'єтнамі. Стверджується, що теорія доміно справила значний вплив на бачення в'єтнамської проблеми американським керівництвом.

Ключові слова: теорія доміно, США, Південно-Східна Азія, В'єтнам, політика стримування.

The influence of domino theory on the formulation of US policy on the Vietnam conflict during the 1950-1965 period is article considered in the article. The purpose of this paper is to investigate the origins of the domino theory as a conceptual framework for US foreign policy in the mid-twentieth century to trace its development at the cadences of Presidents D. Eisenhower, J. Kennedy, and L. Johnson in the formation of the US position in the militarypolitical conflict in Vietnam context. The conclusion is that domino theory had a significant impact on the US leadership's view of the Vietnamese problem.

Keywords: domino theory, US, Southeast Asia, Vietnam, containment.

зовнішня політика військовий конфлікт в'єтнам

Воєнно-політичний конфлікт у Індокитаї 19501970-х років став найбільшим після Другої світової війни. З його перебігом пов'язують класичний та найяскравіший прояв теорії доміно, що знайшла своє відображення у політиці до цього конфлікту з боку США. Надалі вона прослідковується у діях цієї держави у інших конфліктах, включно й у ХХІ столітті. Значення наукових розвідок у межах означеного питання військовими діями на Сході України. Сьогодні Україну часто навивають форпостом Європи, оскільки у ній стикнулися інтереси колективного Заходу і Росії. Тому звернення до витоків теорії доміно є актуальним.

Метою роботи є дослідити витоки теорії доміно як концептуальної основи зовнішньої політики США середини ХХ століття, прослідкувати її розвиток за каденцій президентів Д. Ейзенхауера, Дж. Кеннеді та Л. Джонсона у контексті формування американської позиції до воєнно-політичного конфлікт у В'єтнамі.

Теорії доміно стала об'єктом дослідження значної кількості американських та західноєвропейських авторів. Серед них слід виділити праці Ф. Нінковича, Й. Хуві, Л. Баттерлі, С. Стреттон, Р. Джервіс, П. Лісон, Р. Літвак, Дж. Слейтер, М. Уеслі, С. Вітакер, С. Розато та інші. Поряд з теоретичним осмисленням теорії доміно, вони у той чи інших спосіб торкаються її зв'язку з політикою США у Південно-Східній Азії.

Теорії доміно приділяється увага при аналізі витоків втягнення США у конфлікт у Південно- Східній Азії. З огляду на значний інтерес до теми війни у В'єтнамі у США, перелік авторів, які присвятили їх праці, від політичних діячів до науковців і публіцистів, досить значний.

Маловідома теорія доміно стала відомою широкому загалу після прес-конференції президента США Д. Ейзенхауера 7 квітня 1954 року. Відповідаючи на запитання журналіста, чи не міг би він пояснити стратегічну важливість Індокитаю для вільного світу, президент сказав: «...слід взяти до уваги і більш загальні положення, суть яких зводиться до розуміння того, що я б назвав принципом «падаючого доміно». У вас є ряд окремих кісточок доміно, які поставлені в ряд один за одним. Якщо звалити кісточку, яка стоїть в ряду першої, всі інші, найімовірніше, теж впадуть аж до останньої. Подібним чином може початися і процес дезінтеграції, що може мати дуже істотний вплив. В Азії більше 450 мільйонів людей опинилися під владою комуністичних диктатур, і ми просто не можемо дозволити собі нових втрат. Коли мова заходить про можливі наслідки подій, що відбуваються, про втрату Індокитаю, Бірми, Таїланду, тобто всього півострова, і слідом за тим - Індонезії, то мова йде вже не просто про території, втрата яких примножує наші збитки, пов'язані з втратою ресурсів і їх джерел, а й про мільйони і мільйони людей. Нарешті, багато що визначається географічним аспектом ситуації, що склалася. На південь від регіону проходить так званий острівний оборонний периметр через Японію, Тайвань, Філіппіни. Виникає загроза для Австралії і Нової Зеландії. В економічному плані можлива ізоляція Японії. Їй треба з кимось торгувати. Може виявитися, що Японія заради свого виживання буде змушена звернутися до територій, що належать комуністам. Це зробить втрати для сучасного світу просто незліченними» [3, с. 381-382].

У словах президента Д. Ейзенхауера під кісточками доміно малися на увазі дружні щодо США режими у Азії. У квітні І954 року у В'єтнамі розгорнулася вирішальна битва французької армії та військ В'єтміня біля Дьєнб'єнфу. Керований комуністами, В'єтмінь був близький до перемоги, яка б кардинально змінила розстановку сил у Південно-Східній Азії. Тому ідея промови Д. Ейзенхауера полягала у тому, що захоплення комуністами влади у В'єтнамі може швидко призвести до здійснення такого ж сценарію у сусідніх з ним країнах.

У своєму оригінальному формулюванні теорія доміно призначалася для описання взаємозв'язку всередині групи більш чи менш нестабільних режимів. При цьому основна ідея полягала у тому, що падіння одного дружнього режиму створить серйозну загрозу, що за ним незабаром підуть інші. У цьому випадку звідси з усією очевидністю витікає, що США не могли допустити падіння цього першого режиму [12, с. 225-226].

Активна протидія поширенню впливу комуністичних режимів обумовлювалася також економічними причинами. Представники американської адміністрації вважали, що захоплення комуністами влади у Південно-Східній Азії може викликати серйозні наслідки для японської, британської та французької економіки. Тобто теорія доміно крім політичної та ідеологічної, мала ще економічну складову [7, с. 30, 1, с. 27].

Теорію доміно варто розглядати як частину політики «стримування», яка здійснювалася США щодо Радянського Союзу у період «холодної війни». Хоча термін «стримування» старший теорії доміно. Вперше він був використаний у 1946 році у телеграмі Дж. Кеннана у Держдепартамент США. У ній він описав, на його думку, найкращу стратегію стримування радянської експансії після Другої світової війни. Докладніші рекомендації щодо політики твердого і терплячого стримування відносно Радянського Союзу, розрахованої на довготривалий період, він дав 1947 року у своїй статті у журналі «ForeignAffairs»: «Ясно, що основним змістом будь-якої політики США відносно Радянського Союзу повинно бути тривале, терпляче, але тверде і неусипне стримування російських експансіоністських тенденцій... Тиск Радянського Союзу на вільні інститути західного віту цілком можна стримати шляхом майстерного і своєчасного застосування протидіючої сили у низці географічних і політичних точок, які постійно змінюються відповідно до змін і маневрів радянської політики» [12, с. 214].

Рішучі кроки з боку США радянському впливу у інших країнах, які обгрунтовувалися попередженням їх втрати для Сполучених Штатів, можна прослідкувати у реакції адміністрації президента Г Трумена під час кризи у Східному Середземномор'ї 1947 року, викликану радянською ініціативою переглянути доктрину Монтре [12, с. 226].

Після встановлення контролю комуністів у Китаї у 1949 році і переходу Америки на жорсткіші антикомуністичні позиції, «значення Індокитаю для безпеки Сполучених Штатів на Далекому Сході сприймалося як щось само собою зрозуміле» [10, с. 258].

Основна думка щодо обгрунтування американської участі у справах Індокитаю була вперше недвозначно сформульована у рішенні Радою національної безпеки від 18 квітня 1950 року щодо військової допомоги Франції у цьому регіоні. У висновку рішення, зокрема, зазначалося: «З точки зору інтересів безпеки Сполучених Штатів дуже важливо, щоб були вжиті усі можливі заходи для попередження подальшої комуністичної експансії у Південно-Східній Азії. Індокитай - ключовий район і піддається безпосередній загрозі. Можна припустити, що сусідні Таїланд і Бірма опиняться під пануванням комуністів, якщо Індокитай потрапить під контроль комуністичного уряду. Рівновага у Південно-Східній Азії була б у цьому випадку поставлена під серйозну загрозу» [5, с. 747].

Протягом усіх 1950-х років у подальших рішеннях Ради незмінно і все більш широко повторювалося це формулювання.

У документі Ради, схваленому президентом Д. Ейзенхауером у січні 1954 року, передбачалося, що «втрата хоча б однієї країни» у Південно-Східній Азії у кінцевому рахунку призведе до втрати усієї Південно-Східної Азії, потім Індії та Японії, і, нарешті, до виникнення загрози стійкості і безпеки Європи [10, с. 258].

На засіданнях 8 і 12 серпня 1954 року Рада національної безпеки прийшла до висновку, що женевське врегулювання загрожує «катастрофічними» наслідками, які «завершать крупний наступ комунізму, здатний призвести до втрати Південно- Східної Азії». Не дивлячись на певні заперечення з боку розвідки та Комітету начальників штабів, державний секретар А. Даллес дійшов висновку, що необхідність призупинити подальше просування комунізму у В'єтнамі наполегливо вимагає дій [10, с. 264].

20 серпня 1954 року президент схвалив «Огляд політики США на Далекому Сході». Рада національної безпеки дійшла висновку, що США повинні настільки серйозно розглядати підривну діяльність комуністів у Південно-Східній Азії, що крім надання всієї можливої прихованої та відкритої підтримки, «президент повинен одразу розглянути питання про вимогу повноважень Конгресу вжити відповідних заходів, які можуть, якщо це необхідно та здійснено, включати використання військових сил США на місцевому рівні або проти зовнішнього джерела підривної діяльності чи повстання» [4, с. 774], інакше «Втрата Південно-Східної Азії загрожує утриманню Японії як ключового елемента ланцюга прибережних островів» [4, с. 772].

Цим рішенням американська політика у після- женевському В'єтнамі була остаточно сформульована. Сполучені Штати взяли на себе тягар захисту Південного В'єтнаму.

Політика президента Дж. Кеннеді у В'єтнамі стала продовженням політики Ейзенхауера, але й мала певні відмінності. Зусилля адміністрації Дж. Кеннеді у В'єтнамі припали на значну активізацію В'єтконгу та підрозділів армії Північного В'єтнаму, що проникали на Південь. Не останній, а, можливо, і більший вплив на формування зовнішньої політики Дж. Кеннеді справляли інші виклики «холодної війни», найбільш значимими серед яких були Берлінська та Кубинська кризи.

У інавгураційній промові 20 січня 1961 року новообраний президент Джон Кеннеді зокрема зазначив: «Нехай кожна держава, бажає вона нам добра чи зла, знає, що ми заплатимо будь-яку ціну, винесемо усі труднощі, подолаємо будь-які перешкоди, підтримаємо своїх друзів і зупинимо ворогів заради порятунку і зміцнення свободи... Новим державам, які ми раді вітати у лавах вільних країн, даємо слово, що колоніальна форма правління уходить у минуле не для того, щоб поступитися місцем більш жорстокій тиранії» [6]. Тобто Дж. Кеннеді заявив, що Сполучені Штати активно протидіятимуть поширенню комуністичних режимів у постколоні- альних країнах, таких як В'єтнам.

Ставлення Дж. Кеннеді до теорії доміно проявилося під час кризи у Лаосі. Весною 1961 року, коли він прийняв свої перші рішення щодо В'єтнаму, ситуація у сусідньому Лаосі була значно критичнішою. Вона змусила СЕАТО терміново коректувати свої військові напрацювання - від відбиття зовнішнього нападу на державу-члена союзу переходити до планування, фактично, втручання у внутрішній конфлікт у країні, що не входить до блоку. Проте вирішення лаоської кризи було переведено у дипломатичну площину, що викликало негативну реакцію з боку Таїланду [11, с. 149]. Це та реакція деяких інших союзників у Європі та Азії визначило необхідність Сполученим Штатам продемонструвати силу у В'єтнамі.

24 квітня 1963 року, на прес-конференції, відповідаючи на запитання, чи розглядає він ситуацію у Лаосі відокремлено, чи, навпаки, переймається наслідками, які матиме втрата цієї країни для Таїланду і В'єтнаму та інших країн регіону, Дж. Кеннеді відповів, що «якщо Лаос потрапить до комуністичних рук, це збільшить небезпеку вздовж північних кордонів Таїланду, це зробить додатковий тиск на Камбоджу і надасть додатковий тиск на Південний В'єтнам, що саме по собі надасть додатковий тиск на Малайю» [8, с. 343]. Тобто риторика президента цілком відповідала концепції теорії доміно.

Поступово заглиблюючись у в'єтнамські проблеми, 17 липня 1963 року Дж. Кеннеді сказав: «На мою думку, відмова від зусиль для нас означатиме крах не лише Південного В'єтнаму, але й Південно-Східної Азії». Він додав: «Ми вважаємо В'єгнам частиною стратегічної рівноваги. Він знаходиться на розі материкової Азії, на перехресті торгових шляхів зі Сходу на Захід, і в такому положенні, яке зробить його прекрасною базою для подальшої агресії комуністів проти решти вільної Азії». У інтерв'ю 9 вересня 1963 року президент заявив: «Я вірю [теорії доміно]. Я вважаю, що боротьба досить близька. Китай настільки великий, що розшириться далеко за межі фронтиру, що якби Південний В'єтнам пішов, це не тільки дало б йому покращене географічне положення для партизанського нападу на Малайю, але й створило б враження, що майбутнє Південно-Східної Азії - це Китай та комуністи» [8, с. 162].

Протягом президенства Дж. Кеннеді - 19611963 років - допомога США Південному В'єтнаму значно збільшилася. Причому відбувається зміщення акцентів у використанні американської допомоги у від Плану протидії повстанцям до умиротворення. Економічна допомога зменшилася до 159 млн. доларів у середньому за 1961-1964 роки порівняно з 231 млн. доларів щорічно у попередні шість років. Натомість військова допомога зросла - з 73 мільйонів доларів 1960 році до 191 мільйона доларів у 1964 році. Кількість американських військових радників протягом 1960-1963 років зросла з 700 до 16000 осіб. Тепер вони брати участь у бойових операціях армії Республіки В'єтнам. Остання теж зросла на 80% [2, с. 8].

Очевидно, це дало міністру оборони Р. Макна- марі 16 березня 1964 року у меморандумі президенту Л. Джонсону зазначити: «Ми шукаємо незалежного некомуністичного Південного В'єтнаму. Ми не вимагаємо, щоб він служив західною базою або був членом західного альянсу. Однак, Південний В'єтнам повинен бути вільним приймати сторонню допомогу, необхідну для підтримання її безпеки. Ця допомога повинна мати форму не лише економічних та соціальних заходів, але й допомоги поліції та військових для усунення та контролю повстанських елементів. Якщо ми не зможемо досягти цієї мети у Південному В'єтнамі, майже вся Південно-Східна Азія, ймовірно, потрапить під панування комуністів (увесь В'єтнам, Лаос та Камбоджа), пристосується до комунізму, щоб усунути ефективний вплив США та антикомуністів (Бірма), або потрапить під панування сил, котрі не є явно комуністичними, але, швидше за все, стануть такими (Індонезія через Малайзію). Таїланд, можливо, буде триматися певний час з нашою допомогою, але буде під сильним тиском. Навіть Філіппіни стануть хиткими, і загроза Індії на заході, Австралії та Новій Зеландії на півдні, а Тайваню, Кореї та Японії на півночі та сході значно зросте. Усі ці наслідки, ймовірно, були б істинними, навіть якби США не з 1954 року, а особливо з 1961 року, стали так активно займатися Південним В'єтнамом. Однак цей факт підкреслює вплив комуністичного Південного В'єтнаму не лише на Азію, а й у всьому світі, де конфлікт у Південному В'єтнамі розглядається як тестовий випадок спроможності США допомогти країні перемогти комуністичну «визвольну війну» [9, с. 499-500].

Наступного дня Рада національної безпеки схвалила аргументи Р. Макнамари. Це рішення - меморандум №288 стало визначати політику США у В'єтнамі за каденції Л. Джонсона.

Хоча меморандум №288 явно взяв на озброєння теорію доміно, новий президент не надто їй довіряв, хоч і обіймав посаду віце-президента в уряді Дж. Кеннеді. У червні 1964 року Л. Джонсон направив офіційний запит ЦРУ з запитанням: «Чи дійсно решта Південно-Східної Азії неминуче впаде, якщо Лаос чи Південний В'єтнам будуть підпорядковані контролю Північного В'єтнаму?»

У своїй відповіді від 9 червня ЦРУ заперечувало теорію доміно, яка у тій чи іншій мірі користувалася широкою популярністю в уряді. «Можливо, за виключенням Камбоджі», - відмічалося у меморандумі ЦРУ, - «цілком вірогідно, що жодна країна у цьому районі не стане незабаром жертвою комунізму внаслідок падіння Лаосу і Південного В'єтнаму. Крім того, подальше поширення комунізму у цьому районі не буде чимось непереборним, і будь-яке поширення, яке відбудеться, вимагатиме часу - часу, протягом якого уся ситуація в цілому може у найрізноманітніших формах змінитися на шкоду комуністичній справі». У аналізі ЦРУ визнавалося, що втрата Південного В'єтнаму і Лаосу «спричинить серйозну шкоду позиції США на Далекому Сході» і підвищить престиж Китаю «як керівника світового комунізму» за рахунок більш поміркованого Радянського Союзу. Але у аналізі відмічалося, що до тих пір, поки Сполучені Штати зуміють зберегти свої основні бази, як, наприклад, бази на Окінаві, Гу- амі, Філіппінах і у Японії, вони зможуть мати у Азії достатню військову міць, щоб втримати Китай і Північний В'єтнам від відкритої агресії проти Південно-Східної Азії загалом. Навіть у «найгіршому випадку» - якщо б Південний В'єтнам і Лаос впали внаслідок «незаперечної перемоги комуністів», Сполучені Штати, як вказувалося у аналізі, надалі зберегли б якийсь важіль, щоб вплинути на кінцевий результат подій у Південно-Східній Азії. У аналізі відмічалося, що «питання про те, якою мірою окремі країни відійдуть від Сполучених Штатів і зблизяться з комуністами, значною мірою буде залежати від сутності і характеру американської політики у період після втрати Лаосу і Південного В'єтнаму» [10, с. 32].

Але президент і його старші посадові особи не були схильні змінювати політику відповідно нового аналізу ЦРУ, який заперечував теорію доміно.

У листопаді 1964 року, вже після Тонкінської резолюції і напередодні президентських виборів, Л. Джонсон призначив міжвідомчу робочу групу і попросив її провести ретельний перегляд політики у В'єтнамі та представити йому альтернативи та рекомендації щодо майбутнього курсу дій.

Першим завданням Робочої групи було вивчення інтересів та цілей США у Південному В'єтнамі. Хоча її підсумковий документ різко відкидав теорію доміно як занадто спрощену, все ж таки описував ефект падіння Південного В'єтнаму приблизно такими ж умовами. Конкретно вказуючи на небезпеку для інших країн Південно-Східної Азії та для Азії загалом, він містив висновок: «Ми можемо ще багато зробити, щоб заспокоїти ці країни, але чітко порушена картина оборонної лінії може мати серйозні наслідки і може з часом легко розладнати усі тихоокеанські та південноазіатські оборонні структури» [9, с. 113-114].

Л. Джонсон і його найближчі цивільні радники - Д. Раск, Р. Макнамара і М. Банді, очевидно, дивилися на проблему В'єтнаму значно ширше. Вони глибше розуміли, що Сполучені Штати - тепер наймогутніша країна у світі, що результат подій у Південному В'єтнамі продемонструє волю і здатність Сполучених Штатів домагатися свого у міжнародних справах. Війна, таким чином, вважалася важливою не стільки з точки зору того, що вона значила для південнов'єтнамського народу, скільки з точки зору того, що вона значила для становища Сполучених Штатів на земній кулі. У глибині душі ті, хто приймав рішення на вищому рівні і чия позиція дійсно мала значення, вірили, що якщо ця наймогутніша країна у світі наважиться використати свою колосальну могутність, інша сторона здасться. В. Ростоу згодом підкреслив цю віру у пам'ятній записці державному секретарю Д. Раску: «Я добре знаю побоювання і ускладнення з нашого боку. Але можливо існує тенденція недооцінювати страхи і ускладнення іншої сторони, а також недооцінювати той обмежений, але реальний вплив на результат подій, обумовлений тим простим фактом, що ми найвеличніша держава у світі - якщо тільки ми будемо вести себе відповідно» [10, с. 33].

Отже, теорія доміно, яка перш за все пов'язана з застосуванням США військової сили у Південно- Східній Азії, була лише частиною риторики американських президентів та високопосадовців. Ми не можемо привести посилання у офіційних документах США на цю теорію як на офіційну доктрину урядів країни. Але їх зміст свідчить, що теорія доміно у 1950-1960-х роках однією з найвпливовіших концептуальних основ зовнішньої політики США, зокрема щодо В'єтнаму. Сама по собі суперечлива, вона проте давала прості і чіткі висновки, фактично зводячи вибір до двох можливих варіантів поведінки США щодо подій у інших країнах. Якщо у Д. Ейзенхауера, який вперше вніс теорію у використання американського істеблішменту, вона була відповіддю на виклики «холодної війни», то Дж. Кеннеді поставив чітке запитання: «або ми - або вони». Л. Джонсон продовжив, не без вагань, політику свого попередника.

Список використаних джерел

1.Butterly L. `Rhetoric and Reality - A History of the Formation of the «Domino Theory»', History Studies, Vol. 13, 2012, P. 25-46.

2.Dacy D. C. `Foreign Aid, War, and Economic Development: South Vietnam, 1955-1975', Cambridge: Cambridge University Press, 324 p.

3.Eisenhower D. `Dwight D. Eisenhower: 1954: containing the public messages, speeches, and statements of the president, January 1 to December 31, 1954', Washington: Office of the Federal Register, National Archives and Records Service, General Services Administration, For sale by the Supt. of Docs., U.S. G.P.O., 1960, 1202 p.

4.`Foreign Relations of the United States, 1952-1954', vol. XII, Part I, Washington: United States Government Printing Office, 1984, 1113 p.

5.`Foreign Relations of the United States. 1950', vol. VI, Washington: United States Government Printing Office, 1976, 1581 p.

6.`Inaugural Address' URL: https://www.jfklibrary.org/ learn/about-jfk/historic-speeches/inaugural-address

7.Olson J. S., Roberts R. W. `Where the domino fell : America and Vietnam, 1945-1995' 5th ed., Malden : Blackwell Pub., 2008, 323 p.

8.`The Pentagon Papers', M. Gravel Edition, Volume 2, Boston: Beacon Press, 1972, 834 p.

9.`The Pentagon Papers', M. Gravel Edition, Volume 3, Boston: Beacon Press, 1972, 746 p.

10.`ДокументыПентагона', Сост. Д. Ф. Кузнецов, Благовещенск: Благовещенскийгосударственныйпедагогическийуниверситет, 2017, 310 с. URL: http:// kuznetsov.ucoz.org/publications/dokumenty_pentagona.pdf

11.Дубинин Ю. А. `СЕАТО - феномен военно-политического союза на переферии холодной войны', Многосторонняя дипломатия в биполярной системе международных отношений. Сборник научных статей /русский фонд Содействия Образованию и Науке, Москва, 2012, С. 127-156.

12.Хуви Й. `Теория домино. Если упадет первая фишка, остальные последуют за ней', Теория и методы в современной политической науке: Первая попытка теоретического синтеза / под ред. С. У. Ларсена, М.: Российская политическая энциклопедия (РОССИЭН), 2009, С. 213-239.

Размещено на Allbest.ru