Цифрова дипломатія як елемент побудови ефективної міжнародної політики та іміджу України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Цифрова дипломатія як елемент побудови ефективної міжнародної політики та іміджу України

Шелемба М. М.

У статті здійснено дослідження феномену цифрової дипломатії та її інструментів як нового засобу ведення зовнішньої політики та створення іміджу держави на міжнародній арені XXI ст. Констатується, що поява Інтернету змінила роль інформації, а відтак, революція в інформаційно-комунікаційних технологіях (ІКТ) внесла корективи у перелік застосовуваних елементів для побудови вигідного образу держави.

Охарактеризовано соціальні мережі як основний інструмент просування цифрової дипломатії у сфері зовнішньополітичної діяльності. Розглянуто особливості даного феномену на прикладах передових країн.

Автор акцентує увагу на тому, що Україна як держава, що трансформується повинна активно долучатися до процесів цифровізації дипломатичної сфери та використовувати досвід інших суб'єктів міжнародних відносин. Доводиться думка про вагомість функціонування цифрової дипломатії у сучасних зовнішньо політичних реаліях.

Ключові слова: цифрова дипломатія, імідж, зовнішня політика, соціальні мережі, діджиталізація.

The article examines the phenomenon of digital diplomacy and its tools as a new means of conducting foreign policy and creating the image of the state in the international arena of the XXI century. It is stated that the advent of the Internet has changed the role of information, and thus, the revolution in information and communication technologies (ICT) has made adjustments to the list of elements used to build a profitable image of the state.

Social networks are characterized as the main tool for promoting digital diplomacy in the field of foreign policy. The peculiarities of this phenomenon are considered on the examples of advanced countries.

The author emphasizes that Ukraine, as a transforming state, should actively participate in the processes of digitalization of the diplomatic sphere and use the experience of other subjects of international relations. The idea of the importance of the functioning of digital diplomacy in modern foreign policy realities is proved.

Keywords: digital diplomacy, image, foreign policy, social networks, digitization. цифрова дипломатія міжнародний

Міжнародні відносини ХХІ ст. залишаються асиметричними, вони піддаються процесам глобалізації, інтеграції та, в той же час - регіоналізації. Через всесторонню різноманітність цих факторів дедалі більшого значення набуває інформаційний простір, який став чи не основним осередком існування масової комунікації між людьми. В результаті - держави почали активно використовувати глобальну мережу Інтернет для посилення власного впливу та вирішення інших дипломатичних завдань. До того ж, це призводить до появи і поширення нових методів спілкування між творцями світової політики, що структуризуються поняттям «цифрова дипломатія». За рахунок наявності технічних засобів, що обумовлюють публічний контакт з необмеженим колом споживачів інформації, миттєвому створенню і реагуванню на контент та уникненню часових і матеріальних затрат - е-дипломатія стає дедалі популярнішою.

Для України, в умовах загальносвітових тенденцій та її теперішнього становища, особливо актуальним постає завдання вчитися використовувати інноваційні прийоми для реформування своєї дипломатичної діяльності. Крім того, знання інститутів та інструментів електронної дипломатії дозволить краще керувати зовнішньою політикою та оцінювати ефективність інформації та іміджу країни.

У Західному світі дане явище набуло широкого поширення, однак залишається недостатньо опрацьованим - різні його аспекти були досліджені такими закордонними науковцями, як: Ф. Хансон, Дж. Купер, А. Сандре та ін. У вітчизняній науці галузь цифрової дипломатії аналізувалася В. Вербицькою, І. Харечко, І. Тихоненко, В. Шаховою та ін.

Доцільно стверджувати, що основна частка праць, котрі стосуються окресленої проблеми мають фрагментарний характер і не надають повного відображення перспектив реалізації цифрової дипломатії у зовнішньополітичній діяльності держави.

Виходячи з цього, метою статті є опрацювання специфіки цифрової дипломатії як ключового сегменту для здійснення «м'якої сили», з метою формування позитивного міжнародного іміджу держави. Досягнення зазначеної мети можливе при постановці та реалізації таких завдань як: з'ясування сутності та цілей цифрової дипломатії, розгляд історичної ретроспективи цього явища. А також важливою потребою є аналіз ефективності залучення Україною іноземного досвіду з поставленого питання.

Оцифровування різних сфер людського життя стає характерним процесом ХХІ століття. Владні структури прагнуть підтримувати всесторонній зв'язок із авдиторією та вести з нею конструктивний діалог. Постає ряд актуальних проблем щодо ефективного використання інформаційних систем та технологій. Одним із найновіших інструментів міжнародних відносин наразі вважають саме цифрову дипломатію [10].

Існує варіація визначень окресленого поняття. Однак найбільш загальновживаною дефініцією є те, що це можливість використання світової павутини і нових ІКТ для підтримки і реалізації зовнішньополітичних цілей, яка була сформульована австралійським вченим - Ф. Хансоном [12]. Крім того, саме він у 2012 році запропонував термінологічний синонім цифровій дипломатії - «електронна дипломатія».

Різними авторами в наукових працях паралельно можуть вживатися й інші тотожні поняття: «віртуальна дипломатія» (популярне у ФРН, Франції), «медіа-дипломатія», «е-дипломатія» (Велика Британія), «Twitter-дипломатія» (США), «дипломатія Web 2.0», «дипломатія електронних ЗМІ» та подібні [6].

Говорячи про державу як суб'єкта міжнародних відносин, можна констатувати, що будь-яке із вищевказаних позначень характеризує та об'єднує ключові цілі:

вирішення зовнішньополітичних проблем;

здійснення впливу або тиску на інших акторів;

формування та підтримка іміджу надійної країни-партнера;

оперування масштабною масою даних у безперервному інформаційному потоці;

стимулювання змін всередині урядової організації [11].

Батьківщиною зародження досліджуваного явища стали Сполучені Штати Америки. Всередині 90-х років ХХ ст., у поєднанні із розвитком концепції «м'якої сили» (концепція нової дипломатії Америки), розробленої Дж. Найєм, було запропоновано поняття «віртуальної дипломатії». З того часу Держдепартамент США починає активно займатися розробкою стратегій для посилення практики глибокого ненав'язливого ідеологічного впливу на світову спільноту. А також впровадження системи базових американських цінностей та ідеалів в масовій свідомості [6].

1996 рік став основоположним поштовхом на шляху до розвитку новітньої дипломатії. Директор інформаційного агентства США - USIA (United States Information Agency) - Дж. Даффі об'єднав кілька журналів і створив перший інтернет-жур- налу Washington Files. Вже у 2001 році держава заявляє про створення мережевої дипломатії - NetDiplomacy. Наступні кілька років відзначилися впровадженнями спеціальних стратегій та створе- ням груп спеціалістів для моніторингу інформації та дезінформації про США [8].

Як відомо, повноцінне ефективне функціонування такого виду дипломатії було б не можливим без залучення медіа-платформ. Тому, цифрова дипломатія зазнала наступних каталізаційних процесів після 2004 року, коли з'явилися перші соціальні мережі. Зокрема, у США спроектовано і запущено платформу Facebook, яка незабаром стала найпо- пулярнішою соціальною мережею у світі. Особливу роль для дипломатичної сфери приписують мережі Twitter, яка з'являється у 2006 році. Зараз вона практично перетворилася на «осередок існування полілогу» між світовими лідерами.

Для 20-х років ХХІ століття не новою вважається практика транслювання заходів наживо у прямому ефірі різноманітних соціальних майданчиків так само, як створення і функціонування віртуальних представництв.

Сьогодні у світі ведеться дуже багато дискусій щодо законодавчого забезпечення сфери цифрової дипломатії, щодо питань можливостей її реорганізації, відповідальних управлінських структур, висуваються вимоги до посилення міжінституційної кооперації та координування [9, с. 88]. Однак, обсяг нормативно-правової бази даного явища у окремих державах різниться. Так у США розроблені різнопланові стратегії розвитку та посилення процесів цифровізації у всіх напрямках. На противагу, деякі держави ЄС, Німеччина зокрема, не визнає електронної дипломатії як самостійної частини зовнішньополітичної діяльності, а розглядає її у контексті публічної дипломатії. Відтак, можна підкреслити, що кожна національна держава-член розуміє та приймає принципи й ідеї електронної дипломатії по-своєму.

Якщо говорити про медіа засоби, що забезпечують всестороннє функціонування електронної дипломатичної сфери - доцільно наголосити, що основними ресурсами є:

Офіційні веб-сайти, що представляють країну та її установи;

Інформаційні ресурси;

Інтернет-сервіси та інтерактивні інструменти;

Платформи соціальних медіа [7, с. 36].

Звертаючи увагу на перший із перерахованих

засобів, можна запевняти, що офіційні веб-сайти державних інституцій (зокрема, сайт МЗС) включають сторінки дипломатичних представництв в інших країнах та міжнародних організаціях. До такого інструменту, як інформаційні ресурси можна віднести поширені Інтернет-ЗМІ. Особливим успіхом користуються ті, що доступні на іноземній мові. Беручи до уваги Україну, можна згадати, наприклад, про KyivPost - прототип американського «Голос Америки». Інтернет-сервіси та інтерактивні інструменти передбачають можливість користувачам отримувати якусь додаткову інформацію, на кшталт емоційної. До прикладів таких засобів можна включити інтерактивну карту. Наприклад, карта такого плану давала можливість спостерігати за подіями Євромайдану в Україні в режимі реального часу.

Чи не найдоступнішим і популярним засобом медіа дипломатії та, водночас, інструментом просування міжнародного образу є платформи соціальних мереж. Поняття «соціальні мережі» виникло всередині 1950-х років, а його першочергове значення полягало у тісних взаємозв'язках між двома чи більше людьми у контексті сім'ї або племені - певної групи [14]. Сьогодні під цим терміном ми розуміємо службу, яка дозволяє будувати комунікацію на тих же принципах, але відмінність полягає у тому, що у реальних людських спільнотах має місце географічна віддаленості учасників один від одного, а у віртуальній соціальній мережі ця проблема анулюється.

Порівнюючи рейтингові списки використання соціальних мереж за кордоном та в Україні, можна помітити, що статистика нашої держави відрізняється від провідних країн Заходу і містить перелік тих соціальних платформ, які притаманні для пострадянських держав. Через своє геополітичне розташування українці були більш схильні надавати перевагу російським соціальним платформам (Вконтакте, Одноклассники), тоді як у світі «домінував» Facebook. Ситуація почала кардинально змінюватися після Революції Гідності, яка призвела інтернет-трафік у Facebook та Twitter до залежності від політичних подій.

Поряд із низкою позитивів виникає і ряд викликів. Світові актори починають нову «гонку», прагнучи постійно вдосконалювати Інтернет-засо- би, перетворюючи їх на «всеосяжну зброю». Найпоширеніші загрози, які можуть стояти на шляху у дипломата - це загроза інформаційній безпеці, що включає витік та неконтрольованісті інформації, поширення дезінформації та нових форм міжнародного тероризму.

Говорячи про досвід оперування новими інструментами у дипломатичній сфері різними державами, можна констатувати їхню єдину мету: створити свій якісний позитивний бренд. За останні роки Італією, Францією та Британією розробляються за- конопроєкти, які покликані сприяти розвитку веб- середовища, серед них, до прикладу, закон «Про цифрову республіку» (Франція), який передбачає посилення процесу діджиталізації усіх сфер державної влади [5].

Не дивлячись на те, що підвалини політики країн Азії базовані на традиціях - перехід до інноваційної політики також стає їхньою стратегічною ціллю. У Ірані е-дипломатія використовується для ведення ідеологічної кампанії проти Західного світу. Чи не єдиною державою, яка може скласти серйозну конкуренцію США у віртуальному світі наразі є Китай. На території Китаю побутує - Weiplomacy, від назви масштабної китайської соцмережі Sina Weibo (прототип Twitter) [15]. Сьогодні уряд держави готовий вкладати мільярди дол. для того, щоб розгортати мережу 5G, і таким чином ставати всевидячим оком. Вони дають приклад ведення жорстко керованої дипломатичної діяльності.

Використання закордонної практики різних держав із західних чи східних регіонів світу - є безцінним досвідом для суб'єктів, котрі трансформуються, в тому числі і для нашої країни. Абстрагуючись на українську дипломатію можна зауважити, що залучення Інтернету відбувається доволі нерішуче. Імовірно, це пов'язано з тим фактом, що наша держава лише готується до викликів, які постали перед інформаційним суспільством. Тому українська політична еліта почала використовувати віртуальні платформи для взаємодії із широкою авдиторією лише у 2009-2010 роках. З'явилися перші електронні робочі сторінки деяких українських політиків та журналістів. Процес пожвавився після приходу до влади п'ятого Президента - П. Поро- шенка у 2014 р., який активно вів сторінку у Twitter та Facebook, дублюючи пости українською та англійською мовами, залучаючи таким чином більше фолловерів.

Хід створення документальної бази, яка б торкалася питання цифровізації державних структур було покладено законом України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки» [4]. Однак, наразі він втратив свою часову та суттєву актуальність. З початку російської агресії правильно сформовані цифрові потоки інформації за кордон отримали додаткової ваги для України. З 2014 функціонує Міністерство інформаційної політики, яке покликане популяризувати державу у світі [1]. А у 2018 році розроблено масштабну маркетингову кампанію Ukraine now, задля побудови бренду, залучення інвестицій та покращення туристичного потенціалу держави [13].

У 2019 році в Україні почали працювати над розвитком цифровізаційних процесів. 2 вересня 2019 року Кабмін затвердив положення про Міністерство цифрової трансформації (МЦТ) [3]. Державний орган до 2024 року має на меті займатися питаннями оцифровування політичної діяльності, її інформатизації та розвитку цифрової грамотності громадян.

2020 рік має стати роком тотальної цифрові- зації. У зв'язку із цим на базі МЦТ було створено Єдиний державний веб-портал електронних послуг - «Дія. Держава у смартфоні», презентований у грудні 2019 року. Крім того, функціонує однойменний мобільний застосунок, який з квітня 2020 року дав можливість «зберігати» на смартфоні чи іншому гаджеті особисті документи, такі як: закордонний паспорт, водійські права, ID-картку та студентський квиток. Таким чином, Україна стала першою державою у світі, де можна користуватися цифровими паспортами без паперових чи пластикових аналогів [3]. В майбутньому такі розробки сприятимуть впровадженню електронного голосування на виборах, як це зараз можливо у Естонії.

Доречно підсумувати, що насправді вербальні ноти та інші «незмінні атрибути» класичного дипломатичного життя, яке є вкрай консервативним

нікуди не зникли. Навпаки, цифрова дипломатія вдосконалила попередні інструменти, через необхідність у нестандартних та швидких рішеннях. Вона допомагає нехтувати часовими, фізичними та матеріальними обмеженнями. Так в умовах пандемії Covid-19 на початку 2020 року - здійснення е-дипломатії стало чи не єдиною можливістю, щоб підтримувати світову політику на плаву.

26 березня 2020 року відбувся перший у історії віртуальний саміт, на якому представники G20 в режимі «онлайн» обговорили питання поширення коронавірусу та методи протистояння [16]. Заходи такого масштабу доводять, що цифрова трансформація державної служби стала невід'ємною складовою полілогу між представниками політичних еліт, тому світ має бути готовим активніше входити в нову еру.

Перспективи подальшого дослідження полягають у більш детальному аналізі та вивченні можливостей Twitter-дипломатії. Її застосування для функціонування світової політики та разом із тим творення вигідного образу України на глобальній арені.

Список використаних джерел

Офіційний веб-сайт Міністерства інформаційної політики України - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://mip.gov.ua

Офіційний веб-сайт Міністерства закордонних справ України - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://mfa.gov.ua

Офіційний веб-сайт Міністерства цифрової трансформації - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://thedigital.gov.ua

Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки: Закон України від 6 лютого 2007 р. № 537-V // Відомості Верховної Ради України. - 2007. - № 12. - ст. 102 / Офіційний сайт Верховної Ради України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/537-16

LOI n° 2016-1321 du 7 octobre 2016 pour une

Rйpublique numйrique. - [Electronic resource]. - Mode of access:https://www.legifrance.gouv.fr/eli/loi/2016/10/7/

ECFI1524250L/jo/texte

Вербицька В. В. Аналіз термінологічного поля віртуальної дипломатії / В. В. Вербицька // Гілея. - 2015.

[Електронний ресурс]. - Режим доступу до ресурсу: file:///C:/Users/x/Downioads/gileya_2015_92_73%20.pdf

Вербицька В. В. Теоретичні основи віртуальної дипломатії / В. Вербицька // Грані. - 2015. - Вип. №11/1 (127). - С. 35-37

Гайдай Д. Twitter-політика, або Революція у політичному процесі / Д. Гайдай [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://obozrevatel.com/abroad/07924- twitter- politika-abo-revolyutsiya-v-politichnomu-protsesi.htm

Тихоненко І. В. Цифрова дипломатія як інструмент зовнішньої політики США у ХХІ столітті / І. В. Тихоненко // Політичне життя. - 2019. - № 1. - С. 85-90. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov. ua/UJRN/pollife_2019_1_14

Размещено на Allbest.ru