Проблема приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів -- територіальний спір між Великою Британією та Аргентиною, який залишається неврегульованим. Фолклендські (або, як їх називають в Аргентині, Мальвінські) острови,

розташовані в південній частині Атлантичного океану. Точна дата та першовідкривачі Фолклендських (Мальвінських) островів залишаються невизначеними. Тривалий час острови не були заселені. Перше поселення було засноване французами у 1763 р. У 1765 р. на островах було засноване англійське поселення. Архіпелаг знаходився під англійським та французьким контролем до встановлення у 1767 р. іспанського контролю над архіпелагом. Після проголошення незалежності Аргентини від Іспанії 9 липня 1816 р., аргентинський уряд неодноразово намагався розширити сферу свого впливу на Фолклендські (Мальвінські) острови. У 1833 р. архіпелаг був окупований британцями. З 1833 р. регулярні протести аргентинського уряду відхиляються урядом Великої Британії. Невирішеність фолклендського (мальвінського) питання спричинила початок Фолклендської (Мальвінської) війни 1982 р.

Актуальність теми дослідження. Конфлікт між Великою Британією та Аргентиною є важливим чинником британсько-аргентинських відносин та істотно впливає на геополітичне становище в Латинській Америці. Наразі проблема приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів залишається невирішеною і є причиною протиріч між Великою Британією та Аргентиною, що перешкоджає налагодженню взаємовигідного співробітництва між країнами. Таким чином, неврегульованість конфлікту у XIX ст. зумовлює актуальність даної проблеми.

Метою моєї роботи є розгляд історичного аспекту проблеми Фолклендських (Мальвінських) островів, аналіз стратегічного положення та економічного значення Фолклендських (Мальвінських) островів та характеристика політичного та економічного становища Великої Британії та Аргентини напередодні Фолклендської (Мальвінської) війни 1982 р.

Об'єктом дослідження є політичні процеси та міжнародні відносини в зазначений період.

Предметом дослідження -- причини фолклендського (мальвінського) конфлікту.

Хронологічні межі дослідження охоплюють період з 1493 до 1982 року. Верхня часова межа обумовлена виданням 4 травня 1493 р. Булли Папою Олександром VІ про поділ Нового світу між Португалією та Іспанією. У ХХ ст., посилаючись на Буллу Папи Олександра VI, аргентинський уряд підтверджував свої претензії на Фолклендські (Мальвінські) острови. Нижня часова межа прив'язана до початку Фолклендської (Мальвінської) війни 2 квітня 1982 р.

Характеристика джерел. Джерельна база даного дослідження складається з документів Організації Об'єднаних Націй, які відображають дипломатичні переговори з метою врегулювання фолклендського (мальвінського) конфлікту. У цих документах можна простежити спроби вирішення проблеми Фолклендських (Мальвінських) островів.

Слід наголосити на резолюції 1514 (ХV) під назвою «Декларація про надання незалежності колоніальним державам та народам» 14 грудня 1960 р. Документ надавав можливість вирішення фолклендського (мальвінського) конфлікту на міжнародній арені.

Також варто згадати про резолюцію 2065 16 грудня 1965 р., яка закріпила визнання фолкленського (мальвінського) конфлікту та закликала уряди Аргентини та Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії розпочати переговори з метою пошуку мирного вирішення проблеми. Було використано інформацію з періодичних наукових видань, наукових журналів та інтернет-видань, переважно британських, аргентинських та українських. В дослідженні використовується значна кількість публікацій із періодичної преси, присвячених висвітленню проблеми Фолклендських (Мальвінських) островів: «The New York Times», «The Guardian», «BBC News Magazine». Джерельна база досліджуваної теми є різнобічною і, таким чином, цінною для проведення дослідження. Використання комплексного підходу та аналізу джерел дозволяє ґрунтовно дослідити проблему фолкендського (мальвінського) конфлікту.

Історіографія. Проблема даного дослідження залишається недостатньо вивченою і вимагає більш докладного розгляду. Незважаючи на це, можна виділити спеціальні дослідження, присвячені Фолклендському (Мальвінському) конфлікту як зарубіжних, так і вітчизняних авторів. Вітчизняна історіографія представлена працями радянських істориків П. Є. Бойка, В. Н. Вольського та ін., а також сучасних істориків А. Г. Спіцина, Я. І. Страшка та ін. Фолклендській (Мальвінський) війни присвячене фундаментальне дослідження Б. Д. Татаркова, в якому автор детально розглянув політичне та економічне становище Аргентини та Великої Британії напередодні війни, а також етапи проведення військових операцій.

Серед фундаментальних праць, присвячених загальнім проблемам Латинської Америки слід виділити праці В. В. Вольського, А. Н. Глинкина, С. А. Гонінського, А. І. Строганова та ін. З правової точки зору до вивчення даної проблеми підходять М. І. Лазарєв та А. Л. Капустін, які займаються вивченням причин появи конфліктів в Латинській Америці та аналізують їх можливе вирішення шляхом міжнародної політики, яка регулює права, свободи людини та механізми їх захисту. Автори розглядають місце латиноамериканського міжнародного права в системі світового міжнародного права, що допомагає розгляду фолклендського (мальвінського) питання. Важливою для вивчення історичного аспекту фолклендської (мальвінської) проблеми є праця В. В. Вольського «Мальвіни. Колоніальна війна ХХ ст.»

РОЗДІЛ І. ІСТОРИЧНИЙ АСПЕКТ

Фолклендські (Мальвінські) острови є гарячою точкою та об'єктом суперечностей між впливовими державами, а питання їх приналежності досі залишається неврегульованим. Суперечності щодо Фолклендських (Мальвінських) островів починаються з питання відкриття архіпелагу. З початком Великих географічних відкриттів до того невідомі землі почали з'являтися на мапах. Протягом століть архіпелаг був невідомим для мореплавців, адже віддалене розташування скелястої, важкодоступної місцевості ускладнювало наближення до островів. Точне визначення першовідкривачів Фолклендських (Мальвінських) островів є неможливим. Примітивні навігаційні прилади та мапи, якими користувались моряки протягом XVI ст. ускладнюють дослідження відкриття островів. Відомо, що вперше мореплавці помітили архіпелаг у XVI ст. За твердженням французів, саме їм належить «гілка першості», оскільки французькі моряки-малуїни з Сан-Мауло були частими відвідувачами островів, де полювали на морську здобич. Історикам наразі не вдалося встановити точну дату відкриття Фолклендських (Мальвінських) островів французькими моряками [26]. Можливими першовідкривачами вважаються флорентійський мореплавець Америго Веспуччі у 1501-1502 рр., португальський мореплавець на іспанській службі Фернан Магеллан у 1520р., іспанський мореплавець Франциско Камарго у 1540 р., англійський мореплавець та дослідник Джон Девіс 14 серпня 1592 р., англійський мореплавець та дослідник Річард Хокінс у 1594 р., голландський мореплавець Себальд де Веерт у 1600 р. Америго Веспуччі був першим мореплавцем, який відвідав Південну Атлантику. Розпочавши свою експедицію у травні 1501 р.. у листі до П'сро Содеріні Америго Веспучі повідомляє, що близько до географічної широти розташування Фолклендськких (Мальвінських) островів побачив нову незаселену землю. Його географічне визначення та опис є неточними, тому оцінка його маршруту є неможливою. Доказів відкриття архіпелагу Америго Веспуччі немає [14]. Перше навколосвітнє плавання -- іспанська морська експедиція під керівництвом Фернана Магеллана 20 вересня 1519-6 вересня 1522 рр. стала першим в історії людства навколосвітнім плаванням. Важливим було відкриття шляху до Азії та Островів Прянощів (Молуккських островів), доведення правильності гіпотези про неподільність океанів та кулястість Землі. Але свідчення про відкриття Фолклендських (Мальвінських) островів не були зафіксовані або були відсутні. Відкриття архіпелагу Фернаном Магелланом є малоймовірним [22]. Найбільш вірогідними є відкриття архіпелагу мореплавцем Франциско Камарго. Корабель «Інкогніто» під його командуванням вирушив у географічну експедицію із Севільї у серпні 1539 р. для колонізації району Магелланової протоки. У січні 1540 р. 4 кораблі географічної експедиції затонули внаслідок шторму. Вцілілий «Інкогніто» прибув на невідомі землі. Після повернення «Ікогніто» у 1541 р. була опублікована картографія протоки, що включає 2 невеликі острови, які вважаються Фолклендськими (Мальвінськими) [14]. Англійський мореплавець і дослідник Джон Девіс також вважається імовірним першовідкривачем архіпелагу. 26 серпня 1591 р. з Плімута вирушила експедиційна команда на судні «Дізаер». Шлях пролягав через небезпечну Магелланову протоку. Команда потрапила у сильний шторм, втратила зв`язок. Вцілілий «Дізаер» 14 серпня 1592 р. прибув на невідомі землі, що вважаються Фолклендськими (Мальвінськими) островами. Факт відкриття архіпелагу не можна вважати достовірним через відсутність опису та чітких деталей подорожі [28]. Англійський мореплавець і дослідник Річард Хокінс та його експедиційна команда розпочала плавання у червні 1593 р. на судні «Дайнті». За експедиційними описами, 2 лютого 1594 р., коли корабель досяг приблизно 48° північної широти, команда помітила невідому землю. Факти вказують на малоймовірність того, що невідомі землі були Фолклендськими (Мальвінськими) островами, адже їх географічні координати становлять 51°45? південної широти.

Острови з`явились на карті на початку XVII ст. завдяки голландському мореплавцю Себальду де Веерту у 1600 р. 24 січня 1600 р. мореплавець, командувач судна «Гелуф» відкрив 3 острови. Їх географічні координати становили 50°40?. Себальд де Веерт назвав їх Себальдінськими. Ці острови є частиною Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу [14]. Густаво Пласер Сервера, відомий кубинський історик та секретар Академії історії Куби, маючи доступ до архівних документів, у свої книзі «Мальвінський конфлікт» доводить приналежність Фолклендських (Мальвінських) островів Аргентині. Історик зазначає, що саме індіанці яманас першими розпочали освоєння архіпелагу [20].

Початок проблеми приналежністі островів можна датувати 4 травня 1493 р., коли папа Олександр VI видав Булу (Bula Inter caetera), за якою нововідкриті неєвропейські землі були поділені між Іспанією та Португалією, таким чином розв`язавши їх конфлікт. Так званий «кордон поділу» проходив через сучасну Бразилію, більша частина південноамериканської частини материка відходила іспанцям [33].

7 червня 1494 р. в місті Тордесільяс (зараз провінція Вальядолід, Іспанія) був підписаний міжнародний Тордесільяський договір між Іспанією і Португалією. Усі нововідкриті землі були поділені між країнами меридіаном

(за сучасними координатами -- 49°32'56" західної довготи). Нововідкриті землі на захід від меридіану відходили до Іспанії, а землі на схід -- до Португалії. У порівнянні з Булою папи Олександра VI лінія розподілу була перенесена на 1500 км (270 ліг) на захід. Меридіан проходив посередині між островами Вест-Індії, на які претендувала Іспанія та португальськими Островами Зеленого Мису. 2 липня 1494 р. Кастилія та Арагон ратифікували договір, Португалія -- 5 вересня 1494 р. [30]. Подвійна назва островів має історичний підтекст. Після географічної експедиції Річарда Хокінса у 1594 р. архіпелаг вперше був названий Землею Діви на честь незаміжньої королеви Єлизавети Тюдор. У жовтні 1689 р. розпочалась наступна англійська географічна експедиція на чолі з капітаном Джоном Стронгом. 27 січня 1690 р. він досяг Фолклендських (Мальвінських) островів. Джон Стронг відкрив протоку, яка розділяє архіпелаг. Її назвали Фолклендською на честь лорда Луціуса Кері Фолкленда. Ідентичну назву з англійської сторони отримали нововідкриті острови [14].

Точна дата запровадження французького варіанту назви островів не встановлена, але відомою є її одночасність з наданням островам англійського варіанту іменування. Вона пов`язана з малуїнами, тобто моряками-піратами, які наприкінці ХVI ст. активно збагачувалися за рахунок піратських набігів на Іспанію, Англію, Антільські острови, Бразилію. Після експедиції француза Жака Гуена де Бошена у 1668-1671 рр. та інформації про наявність біля острівних берегів великої кількості риби, малуїни почали частіше відвідувати територію островів, а пізніше створили там торговельну базу. Таким чином, виникла назва «Малуїнські острови». В іспанському варіанті назва видозмінювалась і тому звучала як «Мальвінські острови» [24].

У XVIII ст. в науковому обігу був запроваджений ще один, голландський варіант назви -- «Себалдські острови» [27].

Впродовж ХVII ст. англійський уряд готував проголошення англійського володіння над Фолклендськими (Малівінськими) островами.

Британці звернули увагу на питання приєднання архіпелагу у 1748 р., після доповіді адмірала Джорджа Ансона, який зазначив можливий економічний потенціал архіпелагу. До цього острови не вважалися придатними для життя. Іспанці оголосили ноту протесту проти британської експедиції [32]. Історик Юлій Гобель зазначав, що Фолклендський (Мальвінський) конфлікт був парадигмою історії європейського імперіалізму XVIII-XIX ст. [1, с. 289-291]. Конфлікт за території архіпелагу існував через прагнення урядів Іспанії та Англії контролювати колоніальні імперії та отримати перевагу сил в Європі. Боротьба зосереджувалась на економічному контролі західної півкулі [14]. Вплив на посилення конкуренції за території Фолклендських (Мальвінських) островів мала Семирічна війна 1756-1763 рр. Королівство Франція виявилось переможеним Британським Королівством у колоніальній боротьбі. 10 лютого 1763 р. в Парижі була підписана Паризька мирна угода. Разом з Губертусбурзьким миром Паризька мирна угода завершила Семирічну війну. Відбувся колоніальний переділ територій. Більшість французьких колоній перейшли до Британського Королівства, яке стало найбільшою колоніальною державою у світі [18]. Луї Антуан де Бугенвіль -- французький військовий, мореплавець та дослідник. Мореплавець був призначений капітаном французького фрегату. Після втрати Францією майже всіх колоніальних володінь в Північній Америці, державі буди необхідні нові землі. Необхідним було отримання плацдарму для загарбницьких експедицій. На початку 1763 р. Луї Антуан де Бугенвіль вирішив, що цим плацдармом можуть стати Фолклендські (Мальвінські) острови. Території розглядались як місце проживання франко-канадських біженців, французька база, а також порт для французьких кораблів, які прямували з Атлантики до Тихого океану. Мореплавець запропонував Морському міністерству особисте фінансування колонізації архіпелагу, а також за допомогою фінансової підтримки родичів та купців. 15 вересня 1763 р. ескадра з двох кораблів -- «Орел» та «Сфінкс», розпочали географічну експедицію. Так як не було точно визначеного місяця для створення франко-канадського поселення, моряки обрали для цього затоку у східній частині архіпелагу, яку іменували Французькою затокою. Сьогодні вона має назву Берклі-Саунд. Так на острівних берегах з'явились французькі поселення та Порт-Луї, названий на честь французького короля Людовіка ХV. Між територіями був встановлений морський шлях, по якому французи могли постачати продовольство, будівельні матеріали, могли прибувати нові мешканців островів, які займалися дослідженням земель, описом архіпелагу, зміцненням поселення, розвитком господарства. На початку 1766 р. чисельність колонії налічувала 150 людей. Фолклендські (Мальвінські) острови, за свідченням іспанців, становили продовження іспанських володінь в Південній Америці. Іспанія вимагала передачі архіпелагу у їх володіння. Французьких уряд вирішив передати архіпелаг іспанцям, передбачаючи боротьбу англійців за володіння островами [19].

1760-1770 рр. -- період Фолклендської кризи, дипломатичного протистояння між Іспанією та Британією за володіння Фолклендським (Мальвінським) архіпелагом. Англійці слідкували за політичним та економічним становищем французів, розвитком Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу, підкреслювали наявність доказів відкриття островів англійськими мореплавцями та дослідникам. Острови займали важливе стратегічне положення на шляху з Атлантичного в Тихий океан. Англійці планували розпочинати боротьбу за архіпелаг. Порт-Луї було перейменовано на Пуерто-Соледад. Позитивним для французької сторони було відшкодування іспанцями коштів, витрачених на розбудову та розвиток островів [24]. Джон Байрон -- англійський мореплавець, офіцер королівського флоту Британії. У червні 1764 р. мореплавець вирушає у навколосвітню подорож. Основною метою було захоплення Фолклендських (Мальвінських) островів, яке приховувалось за намірами географічних відкриттів та досліджень. Експедиція проходила важко, численні шторми та несприятливі погодні умови не давали підплисти до архіпелагу. 12 січня 1765 р. англійський мореплавець висадився на західний землях у гавані Порт-Егмонту. Важливим на цьому етапі було закріплення на необхідних позиціях та отримання королівського підтвердження володіння англійською острівною частиною. Джон Байрон повернувся до Британського Королівства, а наступного року його замінив англійський капітан Джон Макбрайд. Він відверто стверджував наміри усунення французів з територій архіпелагу, що ускладнювало французьке становище.

Іспанці та французи дізнались про британську присутність на островах у грудні 1769 р., коли біля Фолклендських (Мальвінських) островів було помічено декілька англійських кораблів.

З отриманням колонії іспанський суд зажадав звільнення островів від англійців. У червні 1770 р. іспанською короною був підписаний таємний наказ, за яким генеральний капітан Буенос-Айреса Франциско Букарелі мав звільнити територію архіпелагу від англійців. До Порт Егмонта було надіслано 5 фрегатів, які атакували англійців. 14 липня 1770 р. англійці залишили Фолклендський (Мальвінський) архіпелаг. Англійці були обурені діями іспанського уряду і вважали це образою англійської національної гідності. Англійський уряд розпочав мобілізацію до можливої війни.

Неабияку роль у конфлікті зіграла підписана 15 серпня 1761 р. Третя Сімейна угода під назвою Паризький договір між Людовиком ХV та Карлом ІІІ. Франція та Іспанія засвідчували свою двосторонню допомогу у випадку воєнних дій. Метою договору було створення сильного флоту та запобігання британського посилення. Французький міністр військових та закордонних справ Етьєн Франсуа де Шуазель стверджував необхідність втручання Франції у конфлікт, але Людовік ХV відмовився надавати іспанцям підтримку. Іспанія була вимушена шукати компроміс з англійцями. Британський форт у Порт Егмонті був відновлений у січні 1771 р., що зміцнило позиції англійського прем'єр-міністра Фредеріка Норта. 22 травня 1774 р. англійці залишили Порт Егмонт через економічні причини у рамках підготовки до війни за незалежність США. На Фолклендских (Мальвінських) островах англійці залишили табличку, на якій зазначалося те, що архіпелаг належать англійській короні [14]. Іспанська корона наприкінці XVIII ст. включала до свого складу 2 генерал-капітанства -- Чилі, Венесуелу та 3 віце-королівства -- Перу, Гранаду та Ла-Плату. У 1776 р. Фолклендські (Мальвінські) острови увійшли до складу території віце-королівства Ла-Плати. В такому становищі розпочався новий історичний етап розвитку архіпелагу [24]. Протягом 1810-1816 рр. тривала війна за незалежність Аргентини від Іспанії, спричинена невдоволенням колоніальною владою. Іспанська влада була підірвана Наполеонівськими війнами. 6 травня 1808 р. король Фердинанд VII зрікся престолу на користь Наполеона Жозефа Бонапарта. Незалежність іспанського віце-королівства була проголошена 9 липня 1816 р. Конгресом Об`єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати. Іспанія визнала незалежність новоствореної держави 21 вересня 1821 р. Офіційну назву «Аргентина» країна отримала у 1826 р. [21]. Після проголошення незалежності Об`єднаних провінцій Ріо-де-ла-Плати 9 липня 1816 р., уряд новоствореної держави наголосив на правах володіння Фолклендськими (Мальвінскими) островами як правонаступника Іспанії. У результаті аргентинської експедиції під командуванням Даніеля Джювета 6 листопада 1820 р. над Фолклендськими (Мальвінськими) островами з'явився аргентинський прапор. Даніель Джювет проголосив архіпелаг аргентинським володінням, обґрунтовуючи дії аргентинського уряду принципом uti possidetis -- принцип у міжнародній політиці, який означав, що новостворена держава, яка була колонією або залежною територією і отримала незалежність, залишається територіально незмінною у межах своїх кордонів. У 1823 р. губернатором архіпелагу був призначений Пабло Арегуаті. Перші аргентинські поселенці прибули у 1826 р. на Фолклендські (Мальвінські) острови на чолі з Луї Верне. Колонія була оголошена вільною від сплати податків. 10 червня 1826 р. Луї Верне був призначений на посаду політичного та військового командувача Фолклендських (Мальвінських) островів.

Під час призначення аргентинським урядом Луї Верне на посаду губернатора архіпелагу, англійці знову зацікавились Фолклендськими (Мальвінськими) островами: їх вигідним стратегічним розташуванням, економічним потенціалом територій. Англійський уряд висунув протест щодо дій уряду Буенос-Айреса, наголосив на відсутності обґрунтованих аргентинських територіальних претензій. Справжньою причиною англійського протесту було усвідомлення зростаючого значення Фолклендських (Мальвінських) островів для широкомасштабної тихоокеанської торгівлі. Офіційно протест був прийнятий 19 листопада 1831 р. Зазначалося, що після того, як англійці у 1774 р. покинули архіпелаг, вони залишили знаки володіння територіями та дотримувалися усіх формальних дій, які доводять англійське право власності на архіпелаг. Уряд Буенос-Айреса закріплював за Аргентиною виключне право вилову риби біля Фолклендських (Мальвінських) островів. Економічний розвиток островів стримувався безконтрольними браконьєрськими діями. Аргентинський уряд заявляв про заборону браконьєрської діяльності під загрозою арешту. Заява не сприймалася серйозно іноземними риболовецькими суднами. За наказом Луї Верне у 1831 р. аргентинці захопили 3 північноамериканські судна: «Гаррієт», «Брейквотер», «Суперіор». Американських капітанів було заарештовано. 19 листопада 1831 р. «Гаррієт» прибув до Буенос-Айреса. Уряд США зазначав, що захоплення суден є незаконним. Джордж Слакум, консул США, висунув протест проти незаконних дій Аргентини та подав заяву до аргентинського уряду щодо захоплення американських суден. США заявляли про про свободу дії американських суден на території Південної Атлантики та не визнавали Луї Верне. Джорж Слакум зв'язався з капітаном судна «Лексінгтон» Сіласом Дунканом. Вимагалася нагальна капітуляція Луї Верне та притягнення до відповідальності. 28 грудня 1831 р. американське судно «Лексінгтон» прибуло в Пуерто-Соледад. Аргентинське поселення було зруйновано, захоплено у полон більшість жителів архіпелагу. Сілас Дункан оголосив Фолклендські (Мальвінські) острови res nullis, тобто вільними від уряду.

Наприкінці 1832 р. для англійської корони склалася сприятлива ситуація для відновлення панування над Фолклендськими (Мальвінськими) островами. 20 грудня 1832 р. на чолі з капітаном Джеймсом Онслоу у Порт Егмонт прибув корвет «Кліо», пізніше до нього приєдналося судно «Тіна». Аргентинський підполковник Хосе Марія Пінеда намагався чинити опір, але більшість його екіпажу були британськими найманцями, які не хотіли боротися зі співвітчизниками. Хосе Марія Пінеда протестував в усній формі, 5 січня 1833 р. без бою залишив Фолклендський (Мальвінський) архіпелаг. Аргентина була молодою країною, яка все ще формувалася та претендувала на власні території. Ситуація не була врегульована. Британському уряду було вигідно знову вимагати території архіпелагу, без ризику воєнного протистояння. Таким чином, архіпелаг був переданий під управління англійської корони. Перший аргентинський «Протест» був представлений Мануелем Морено, аргентинським представником англійського уряду, 17 червня 1833 р., де зазначалося, що Великобританія не має права претензій на Фолклендський (Мальвінський) архіпелаг. Генрі Джон Темпл Пальмерстон заявив 8 січня 1834 р., що права Великобританії на володіння островами ніколи не скасовувалися. 29 грудня 1834 р. був представлений другий аргентинський «Протест», який залишився без відповіді британців [14].

З 1833 р. регулярні протести аргентинського уряду відхиляються англійським урядом.

Аргентина була слабкою з військової точки зору, тому військового конфлікту з Великобританією на відбулося. Після встановлення панування англійської корони над архіпелагом, фолклендське (мальвінське) питання набуло особливого значення для аргентинців, стало приниженням національної гідності.

Протягом 1831-1836 рр. Чарльз Роберт Дарвін здійснив свою навколосвітню подорож на кораблі «Бігль». Наприкінці 1833 р. він прибув на Фолклендські (Мальвінські) острови. Дослідник був здивований наявністю англійського прапору на островах. Британська окупація островів не розголошувалась в пресі, а в Аргентині була загальновідомою [10, с. 1-6]. У 1842 р. Фолклендські (Мальвінські) острови отримали офіційний статус британської колонії. Розпочалося британське освоєння архіпелагу. У 1843 р. столиця острові була перенесена з Порт-Егмонту у Порт-Стенлі. Першим британським губернатором Фолклендських (Мальвінських) островів став Джордж Ренні у 1847 р. Після чертвертого аргентинського Протесту 1849 р. з намаганням затвердити права володіння територіями Фолклендських (Мальвінських) островів. До 1852 р. губернатор Буенос-Айресу розроблював нові протести з приводу архіпелагу. Аргентинський уряд сконцентрував ресурси на внутрішньому розвитку країни.. Після останнього Протесту Аргентини, до 1884 р. фолклендське (мальвінське) питання не з`являлось на порядку денному.

Протягом президенстства аргентинського військовика і політика Хуліо Рока, у 1884 р., Аргентина відновила цикл претензій до англійського уряду. Висувалася пропозиція вирішення конфлікту за допомогою арбітражу. Британський уряд зазначав, що не жодна дискусія з приводу приналежності Фолклендських (Мальвінських) островів не допускається.

Аргентинський Протест 1888 р. був відхилений. Аргентинський уряд підкреслював, що як і раніше вважає окупацію островів незаконною і ніколи не відмовиться від своїх прав на ці території. Британський уряд зазначав свої беззаперечні права володіння фолклендськими (мальвінськими) територіями.

У наступі 20 років в історії англо-аргентинських відносин не будо зафіксовано продовження дискусії щодо фолклендського (мальвінського) питання. В середині 1908 р. розпочався новий етап обговорення фолклендського (мальвінського) питання під час президентства Хосе Фігероа Алькорта. Того ж року Великобританія анексувала острів Південна Джорджія та Південні Сандвічеві острови, які були передані під управління губернатора Фолклендських (Мальвінських) островів. У 1911 р. кількість населення Фолклендських (Мальвінських) островів досягла найвищого рівня за всю історію архіпелагу -- 3 278 жителів [14]. 8 грудня 1914 р, під час Перщої світової війни, відбулася важлива Фолклендська битва між британською та німецькою ескадрами під командуванням британського віце-адмірала Доветона Старді та німецького віце-адмірала Максиміліана фон Шпеє. Битва закінчилася перемогою англійської ескадри. Перемога зумовила поліпшення позицій британського флоту у Тихому океані та Південній Атлантиці. Та ще раз підтвердила важливе значення Фолклендського (Мальвінського) архіпелагу. До 1945 р. відмова англійського уряду розглядати Фолклендське (Мальвінське) питання була незмінною.

Після Другої світової війни держави почали шукати шляхи вирішення міжнародних проблем. 24 жовтня 1945 р. з метою підтримання миру та міжнародної безпеки була заснована Організація Об`єднаних Націй. 26 червня 1945 р. п`ятдесятьма державами був підписаний Статут ООН, серед яких були Аргентина та Велика Британія. Стаття 73 під назвою «Декларація щодо несамоврядних територій» стверджує: «Члени Організації Об'єднаних Націй, які несуть або приймають на себе відповідальність за управління територіями, народи яких ще не досягли повного самоврядування, визнають той принцип, що інтереси населення цих територій є першорядними, і, як священний обов'язок, приймають зобов'язання максимально сприяти благополуччю населення цих територій у рамках системи міжнародного миру й безпеки, встановленої даним Статутом» [25]. 5 липня 1946 р. аргентинським урядом було прийнято рішення надання позову до Ради Безпеки ООН для вирішення питання про суверенітет Фолклендських (Мальвінських) островів. Аргентинський уряд стверджував, що ніколи не визнавав окупацію островів, що правильною є назва «Мальвінські острови», але що це не впливає на дружні зв'язки між Великою Британією та Аргентиною [14]. 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила резолюцію 1514 (XV) під назвою «Декларація про надання незалежності колоніальним державам та народам». Документ є надзвичайно важливим, адже надавав можливість вирішення фолклендського (мальвінського) питання на міжнародній арені. В 5 пункті зазначалося: «В підопічних і не самоврядних територіях, а також у всіх інших територіях, які ще не досягли незалежності, повинні бути негайно вжиті заходи для передачі всієї влади народам цих територій, відповідно до вільно вираженої ними волею і бажанням, без яких би то не було умов або застережень і незалежно від раси, релігії або кольору шкіри, з тим щоб надати їм можливість користуватися повною незалежністю і свободою» [17]. Англійський уряд наголошував на ефективному управлінні архіпелагом та пропонував надати жителям Фолклегдських (Мальвінських) островів визначити приналежність архіпелагу самостійно. 16 грудня 1965 р. Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята резолюція № 2065, яка закріпила визнання фолклендського (мальвінського) конфлікту щодо суверенітету над територіями. У 1 пункті зазначалося, шо Генеральна Асамблея ООН: «Закликає уряди Аргентини та Сполученого Королівства Великобританії та Північної Ірландії негайно розпочати переговори, рекомендованих Спеціальним комітетом з питання про хід здійснення Декларації про надання незалежності колоніальним країнам та народам з метою пошуку мирного вирішення проблеми, враховуючи належним чином положення і цілі Статуту Організації Об`єднаних Націй і резолюції 1514 (XV) Генеральної Асамблеї, а також інтереси населення Фолклендських (Мальвінських) островів» [23].

Переговори між урядами Аргентини та Великобританії розпочалися. Протягом 2 років аргентинськими дипломатами та представниками Міністерства закордонних справ Південної Америки проводились офіційні та неофіційні конфіденційні зустрічі з метою досягнення компромісу щодо суверенітету Фолклендських (Мальвінських) островів.

У листопаді 1966 р. британським урядом було запропоноване «замороження» питання про суверенітет на 30 років. Протягом цього періоду не проводилися б зустрічі урядів щодо нормалізації фолклендського (мальвінського) питання. Після закінчення періоду «замороження» жителі архіпелагу змогли б вирішити питання приналежності островів шляхом проведення референдуму. Пропозиція була відхилена аргентинським урядом [14]. У серпні 1968 р. був представлений текст Меморандуму про взаєморозуміння, підписання якого намагалися досягти англійський та аргентинський уряди. Згідно з документом, уряд Великобританії погоджувався на передачу суверенітету Фолклендських (Мальвінських) островів за умови урахування інтересів жителів архіпелагу та встановлення зв'язку між островами та Аргентиною. У 3 пункті Меморандуму про взаєморозуміння зазначалося:

«З цією метою та прагнучи сприяти цьому рішенню, уряд Аргентинської Республіки сприятиме вільній комунікації та переміщенню між континентом та островами, а уряд Сполученого Королівства співпрацюватиме у здійсненні цієї політики. Обговорення заходів, які слід вжити, відбудеться негайно в Буенос-Айресі» [15]. У липні 1971 р. з`явились перші результати співпраці. Розвиток архіпелагу ускладнювався віддаленістю островів від Великобританії та напруженою політичною ситуацією між аргентинським та англійським урядами. На Фолклендських (Мальвінських) островах була вирішена проблема повітряного сполучення -- був побудований аеропорт. Аргентинський уряд зробив важливі внески у розвиток островів: надав допомогу у будівництві аеропорту, дозволив проведення телефонного зв'язку та природного газу з Аргентини. Уряди домовилися вирішити проблему медичного обслуговування, адже до 1971 р. на островах не було лікарень [24].

Результатами співпраці було покращення інфраструктури та рівня життя на островах, але фолклендське (мальвінське) питання залишалось невирішеним.

РОЗДІЛ ІІ. СТРАТЕГІЧНЕ ПОЛОЖЕННЯ ТА ЕКОНОМІЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ФОЛКЛЕНДСЬКИХ (МАЛЬДІВСЬКИХ) ОСТРОВІВ

Фолклендські (Мальвінські) острови -- архіпелаг, який знаходиться поблизу південно-східних берегів Південної Америки в південній частині Атлантичного океану. Архіпелаг має важливе стратегічне значення. Фолклендські (Мальвінські) острови -- необхідний блок-пост для колонізації Антарктики, в чому зацікавлена і Аргентина, і Велика Британія. Острова надають можливість для розташування на територіях військових сил та науково-дослідних груп [11]. Антарктика -- полярний регіон Землі у Південній півкулі. Багато країн (серед яких Австралія, Нова Зеландія, Франція, Норвегія, Велика Британія, Чилі, Аргентина) висувають претензії щодо цих територій. Однією з головних причин є не тільки зацікавленість дослідженням біоресурсів та клімату, але і пошук нових родовищ корисних копалин [34]. Антарктика -- це міжнародна територія, на яку не поширюється суверенітет жодної держави. Правовий статус і режим Антарктики закріплюється Договором про Антарктику від 1 грудня 1959 р. Він закріплює принцип мирного використання континенту. Заборона ядерних вибухів та видалення радіоактивних матеріалів у південному полярному регіоні визначає без`ядерний статус регіону. Заборонений видобуток корисних копалин та мілітаризація регіону. Важливим є принцип свободи наукових досліджень та співробітництва. Перешкод для наукових досліджень немає [35, с. 4]. Вчені зазначають, що в антарктичній зоні розміщені значні поклади мідної руди, кам`яного вугілля, слюди, графіту, цинку, нікелю. Геологічна служба США підтверджує наявність величезних запасів нафти (7 млрд т) і природного газу (понад 4 трлн кубометрів) [6]. Аргентинська Антарктида -- частина Антарктиди, на яку претендує Аргентина. Територія є департаментом провінції Вогняна Земля, Антарктида та острови Південної Атлантики. Аргентинські претензії ґрунтуються на історичних фактах постійної присутності аргентинців на територіях та близькості до континентальної Аргентини. Початок присутності аргентинців в Антарктиді датується другою половиною ХІХ ст., коли аргентинські кораблі з порту Буенос-Айресу дісталися Південних Шетладнських островів для полювання на тюленів. 22 лютого 1904 р. аргентинський прапор вперше був піднятий в Антарктиді. Шотландською національною антарктичною експедицією у 1903 р. була заснована перша постійна науково-дослідна полярна станція Аргентини -- Оркадас, найстаріша з тих, що зараз функціонують, та перша постійна заселена база. Станція розташована на острові Лорі. Станція була передана під управління Аргентини у 1904 р. У 1927 р. на станції з`явився перший на континенті телеграф. Протягом 40 років Оркадас була єдиною науково-дослідною станцією на островах. У 1946 р. британці заснували літню базу Кейп-Ґеддес на острові Лорі. У 1965 р. відбулася перша наземна аргентинська експедиція до Південного полюсу під командуванням полковника Хорхе Е. Леаля з метою вдосконалення методів полярної розвідки та демонстративному заявленні аргентинських прав на поширення своїх сухопутних земель, оголошених папою Олександром VI в Тордесільському договорі 1494 р. Декрет № 149 виданий 8 квітня 1970 р. губернатором провінції Вогняна земля поділив провінцію на 4 департаменти. Аргентинський антарктичний сектор почав іменуватися Аргентинською Антарктидою [13]. Таким чином, Фолклендські (Мальвінські) острови є важливим блок-постом для контролю аргентинських територій в антарктичному регіоні.

Британська Антарктична Територія включає Південні Шетландські острови, Антарктичний півострів, Південні Оркнейські острови, узбережжя моря Вадделла. Велика Британія претендує на територію з 1908 р. Південні Шетланські острови були відкриті в лютому 1819 р. британським мореплавцем Вільямом Смітом на кораблі «Вільямс». У грудні 1821 р. були відкриті Південні Оркнейські острови Джорджем Пауеллом. Офіційна британська претензія на території датується 1908 р. як на частину коронної колонії Британської імперії -- Залежні території Фолклендських (Мальвінських) островів 1843-1985 рр., що об'єднувала кілька груп субантарктичних островів Південної Атлантики і суміжні території Антарктиди. Британська Антарктична Територія була створена 3 березня 1962 р. До цього вона була залежною від Фолклендських (Мальвінських) островів. Управління територією з Фолклендських (Мальвінських) островів продовжувалося до 1898 р. Після 1898 р. відповідальність за управління територіями належить Комісару Британської Антарктичної Території [5]. Таким чином, Фолклендські (Мальвінські) острови та антарктичні території складали одну коронну британську колонію протягом 1843_1985 рр. через намагання Великої Британії ефективно контролювати території. Їх взаємна залежність була необхідною. Володіння територіями Фолклендських (Мальвінських) островів є стратегічно необхідним як для Аргентини, так і для Великої Британії як блок-посту для контролю над антарктичними територіями. Природні ресурси мають геополітичну цінність. Сейсмічні дані про величезні поклади нафти на Фолклендських (Мальвінських) островах з`явились у 1950-х роках. Доповідь комісії лорда Шеклтона у 1976 р. про можливість знаходження значних покладів нафти посилила зацікавленість британців Фолклендськими (Мальвінськими) островами.

Зазначалося, що багатомільярдна нафтова промисловість в майбутньому зробить Фолклендські (Мальвінські) острови одним з найбільш прибуткових регіонів. Нафтовий потенціал території оцінювався в межах від 180 000 до 200 000 млн барелів. За оцінками американських спеціалістів, запаси нафти на Фолклендських (Мальвінських) островах можна порівняти з нафтовими запасами Кувейту. В регіоні можна налагодити видобуток до 2 млн барелів нафти в день.

Уряд Аргентини зазначав, що британський уряд не має права односторонньо використовувати ресурси у спірних територіях без отримання дозволу від уряду Аргентини, хоча аргентинська військова хунта мала схожу мету у 1982 р., коли генерал-лейтенант Леопольдо Гальтьєрі спровокував протистояння з Великою Британією. Леопольдо Гальтьєрі піддавали критиці через неефективне економічне управління та порушення прав людини. Захоплення Фолклендських (Мальвінських) островів було здатне покращити економічну ситуацію в Аргентині [31].

У 2010 р. британські компанії почали пошуки родовищ нафти на фолклендському шельфі. Зараз існує вже 5 британських компаній (Rockhopper, Desire, Argos, Border& South, FalklandOil& Gas), які отримали дозвіл уряду островів на дослідження та видобуток нафти з шельфу, що оточує острови [16].

Таким чином, володіння Фолклендськими (Мальвінськими) островами надавало б можливість дослідження покладів нафти та їх видобутку, що є вагомим внеском в економіку держави.

Вирощування худоби, особливо вівчарство, та рибний промисел -- основа економічної діяльності островів. Економіка Фолклендських (Мальвінських) островів підтримувалася китобійним промислом та стала сильно залежною від вівчарства протягом з 1870-х років. Протягом 150 років експорт вовни був основою економіки Фолклендських (Мальвінських) островів. 700 000 овець виробляли 2,7 млн кілограмів вовни на рік. Налічувалося близько 35 значних землевласників. У 1898 р. кількість овець досягла 807 тис., в той час, коли кількість жителів архіпелагу складала 2 000 жителів. Виникало занепокоєння тим, що економіка островів фактично є монокультурною. Виникала нестача земель і багато землевласників були змушені емігрувати до Патагонії наприкінці ХІХ ст.

З 1980-х років важливими складовими економіки островів стали туризм, комерційне рибальство та землеробство.

Рибний промисел є найбільшою частиною економіки Фолклендських (Мальвінських) островів. Встановлення ліміту риболовлі у 200 миль (370 км) було рекомендовано звітом лорда Ернеста Шекелтона у 1982 р. спричинило розвиток рибного промислу. В результаті звіту була створена Корпорація розвитку Фолклендських (Мальвінських) островів, яка надавала можливість розвитку та використання морського середовища для рибальства. Це стабілізувало економіку островів та підвищило економічну незалежність від Великої Британії [8, с.394-403]

Таким чином, важливе стратегічне положення та значний економічний потенціал робив Фолклендські (Мальвінські) острови предметом бурхливих суперечок між урядами Великої Британії та Аргентини.

РОЗДІЛ ІІІ. ПОЛІТИЧНЕ ТА ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ ВЕЛИКОЇ БРИТАНІЇ НЕПЕРЕДОДНІ ФОЛКЛЕНДСЬКОЇ (МАЛЬВІНСЬКОЇ) ВІЙНИ 1982 Р.