Місце країн ЄС серед зовнішньополітичних інтересів Бразилії в епоху президента Ф.Е. Кардозу

The article deals with the place of EU in the Brazil foreign policy at the end of1990s - the beginning of 21st century. For this purpose the fundamental objectives of Brazil foreign policy of that period were assigned and analyzed. The greater focus was made on the place of Latin American region in the system of American national interests. The factors which influenced the development of Brazil-EU policy and it's evolution during the particular time were analyzed. Author made a conclusion, that Brazil-EU policy and the place of European countries in the Brazil government's foreign policy priorities in the 90-th - beginning of 21st-century have been subject to certain changes. After coming into power of the democratic forces in Brazil in 1985 and the beginning of the process of democratization, the EU began to consider Brazil as an alternative to relations with the United States. That is why the experience of Brazil is in many ways valuable and useful for Ukraine in the context of using practical experience that has established traditions and adequately responds to the new challenges and threats of the 21st-century globalized world in the context of relations with the European Union.

Keywords: foreign policy, EU diplomacy in Brazil, presidential diplomacy, autonomy of new countries.

Актуальність проблеми зумовлена необхідністю наукового аналізу історії зовнішньої політики Бразилії, її зовнішньополітичного курсу в контексті двосторонніх відносин та регіональних процесів. Важливе місце серед них займає бразильсько-європейське співробітництво, його політичний й економічний аспект.

Дослідження відносин Бразилії та країн ЄС проводилися як вітчизняними, так і закордонними науковцями. Дане питання аналізувалося і відомими бразильськими дослідниками, такими як Маріам Гомеш Сарайва [10], Амаду Черво [4], Карлос Лесса [7] і європейськими , наприклад К. Лабаунером [6]. В Європі, Бразилії й Сполучених Штатах Америки існує чимала кількість робіт, що вийшло за цією тематикою. Багато з них присвячено загальним питанням бразильсько-європейських відносин в кінці 90-их років XX - початку XXI ст. Проте у вітчизняній науці проблематика, що стосується європейського напрямку зовнішньої політики Бразилії, є недостатньо висвітленою. Також у якості джерела використано висловлювання президента Бразилії Ф.Е. Кардозу.

Незважаючи на наявність певної кількості публікацій, присвячених політиці Бразилії щодо ЄС, робіт, в яких був би проведений підсумковий аналіз положення, яке займають країни ЄС у бразильській зовнішній політиці, вкрай мало. Мета дослідження в рамках даної публікації полягає у спробі визначити місце країн ЄС серед зовнішньополітичних інтересів Бразилії в кінці 90-тих років XX - середині ХХІ ст. Вивчення якісних змін європейської політики Бразилії у зазначений хронологічний період кінець 90-тих років XX - початку XXI ст., дозволить простежити еволюцію ролі ЄС у системі бразильських національних пріоритетів у сфері зовнішньої політики.

Саме тому основними завданнями нашого дослідження пропонуються наступні: визначити основні лінії спадковості та характер зовнішніх та внутрішніх перетворень, які відбувались в Бразилії в цей період, при цьому приділяючи особливу увагу головним напрямкам її зовнішньої політики. У роботі використано низку загальнонаукових методів досліджень, таких як історико-логічний, метод системного аналізу, структурно-функціональний підхід, індуктивно-логічний і компаративний метод.

Фернандо Енріке Кардозу був обраний президентом Бразилії в 1994 році коаліцією партій: Бразильською соціал-демократичною партією (СДИБ), Партією ліберального фронту (ПФЛ) і Бразильською Лейбористською партією (БЛП). Ставши президентом, Фернанду Кардозу провів глибокі інституційні реформи в економічному і соціальному житті Бразилії, здійснивши фінансову стабілізацію, що зіграло визначну роль у відновленні довіри й міжнародного престижу Бразилії. У міжнародному плані головною метою його політики стало збільшення конкурентоспроможності Бразилії в глобалізованій економіці. Президент Кардозу вважав, що внутрішні проблеми, пов'язані з соціальною нестабільністю, бідністю, інфляцією впливають як на внутрішню, так і зовнішню політику. Тому загальні напрямки розвитку країни були викладені президентом Кардозу у виступі в Національному конгресі 1 січня 1995 року.

Серед основних принципів, на яких мала базуватися його політика, бразильський президент виділив:

1) економічні свободи при розв'язанні соціальних проблем;

2) більша відкритість для міжнародної конкуренції економіки;

3) захист прав людини, навколишнього середовища та захист національних меншин;

4) боротьба зі злочинністю та незаконним обігом наркотиків.

Окремо у виступі президент Кардозу виокремив основні цілі своєї зовнішньої політики:

1) розширення зовнішніх відносин для покращення внутрішньої економічної стабільності для відновлення стійкого і соціально справедливого розвитку країни;

2) доступ бразильських товарів до світових ринків для підвищення конкурентоспроможності та зростання продуктивності внутрішнього виробництва;

3) більш широка участь Бразилії у регіональному і глобальному процесах; прийнятті рішень в рамках політичних та економічних форумів; реформуванні ООН;

4) допомога бразильцям за кордоном [1, Р.267].

У своїй політиці Кардозу одразу почав формувати нову стратегію зовнішньої політики країни, виступаючи за активнішу роль Бразилії на міжнародній арені. Його адміністрація прагнула до внутрішнього засвоєння та консолідації ліберальних змін, до яких глобалізація привела через залучення країни до міжнародного суспільства протягом 1990-х років. Нова позиція, що була сформована Кардозу, отримала назву «автономія через участь». Вона містила більший контроль Бразилії над своєю долею і найкращим чином впливала на внутрішні проблеми шляхом активної участі країни на світовій арені. Таким чином, власною участю в міжнародних організаціях і регулюванні міжнародних відносин, бразильська дипломатія сприяла створенню сприятливих умов для економічного розвитку країни. У цьому сенсі, ініціативи країни проходили апробацію на численних фронтах, демонструючи багатогранну перспективу власної політики.

Питання про демократію та принцип самовизначення також були цінними і захищеними під час перебування Кардозу при владі. Саме за його каденції було сформовано президентську дипломатію та відновлено імідж Бразилії у світі.

Вразливі питання, пов'язані з правами людини, правами меншин, правами дітей, з правами корінних народів, які населяють країну, злочинністю, навколишнім середовищем та торгівлею наркотиками - стали факторами погіршення іміджу Бразилії, факторами, які не можна було компенсувати за допомогою урядової активності, або навіть дотримання країною правил гегемонії на арені макроекономічної стабільності.

Президентська дипломатія Кардозу характеризувалась розвитком південноамериканського напрямку зовнішньої політики, а також поліпшенням стосунків із США, країнами ЄС й розвитком відносин країни з іншими регіональними лідерами такими, як Китай, Південна Африка та Росія. Президентська дипломатія Кардозу позитивно оцінювала міжнародну інтеграцію країни, але не применшуючи при цьому важливість регіональної інтеграції. З точки зору самого Кардозу, ще одним важливим принципом його адміністрації була відмінність між загальноприйнятими цінностями та національною ідентичністю.

Що стосується формування чіткої позиції в зовнішній політиці, то тут адміністрація Кардозу виокремлювалась сильною підтримкою про- меркосурської риторики та налагодженням відносин з рештою Південної Америки. Крім політики регіоналізму Кардозу намагався тісно співпрацювати як з країнами ЄС, так із самим Європейським Союзом, в якості провідного гравця на міжнародній арені.

По закінченню Холодної війни, Європейське співтовариство, що трансформувалось в Європейський Союз, далі - ЄС) прагнуло покращити відносини з Латинською Америкою, аби мати власне панівне положення своєї зовнішньої програми в регіоні. З початку 1990-х років почали проводитися щорічні зустрічі на вищому рівні між країнами Латинської Америки і Європейським Союзом [6, р. 159-160].

Першу угоду, яка була підписана між державами-членами Європейського Союзу і країнами членами Меркосур Меркусор - економічний союз держав у Південній Америці. До нього входять Аргентина, Бразилія, Парагвай, Уругвай та Венесуела, як асоційовані члени - Чилі, Болівія, Перу, Колумбія та Еквадор. про міжрегіональне співробітництво, було підписано в Мадриді 5 грудня 1995 року. Ця Рамкова угода, яка містить 36 статей, включала співпрацю у торговельно-економічній області та інтеграцію.

На наступній зустрічі у листопаді 1996 року на Іберо-американській Іберо-Америка - визначення, що використовується з другої половини XIX століття для позначення частини світу, що об'єднує іспано- і португаломовні держави Європи і Латинської Америки. Термін походить від назви Іберійського (Піренейського) півострова, на якому розташовуються Іспанія і Португалія, які захопили в ХУІ-ХУП століттях землі Центральної і Південної Америки. конференції у Вінья-дель- Мар (Чилі), іспанським урядом Хосе Марії Аснара, було запропоновано ідею започаткувати зустрічі глав держав й урядів країн Європи, Латинської Америки й Карибського басейну. У 1997 році відбувся візит Жака Ширака до Бразилії, де французький президент висунув ідею про зустріч між лідерами Меркосур і Європейським союзом.

Через труднощі у встановленні цілей зустрічей, перші конструктивні перемовини на найвищому рівні відбулись на конференції в Ріо-де-Жанейро в червні 1999 року, де Бразилія була співголовою й країною, що приймає подію. Однак, цей саміт, який повинен був просувати рамкову угоду 1995 року, зіткнувся з низкою труднощів, що стосувались отримання переговорного мандату Європейської комісії [6, р. 159-160]. У цій ситуації представники від Франції, одні з творців зустрічі, переконували своїх партнерів по ЄС, що європейські проблеми протекціонізму повинні бути прийняті в Сіетлі, де вони будуть обговорюватися на раунді СОТ, який відбудеться в грудні того ж року [6, р. 159-160]. Однак саміт завершився для країн Меркосур розчаруванням, все через те, що з моменту створення організації і до 1999 року, експорт з Європейського Союзу збільшився близько на 330%, а в той час експорт членів Меркосур не досягнув і 30% збільшення [6, р. 159-160].

Після зустрічі в рамках саміту в Ріо президент Бразилії Фернанду Кардозу у своєму посланні до Конгресу заявив про стратегічний аспект переговорів між Бразилією та Європейським Союзом у зв'язку з переговорами ФТАА. Кардозу виголошував: «Європа традиційно є найбільш важливим економічним партнером для Бразилії, тому, що доля її зовнішньої торгівлі і інвестицій становить 50 млрд доларів США - третину нашого фінансового обороту. Тому в інтересах Бразилії, підтримувати та зміцнювати це співробітництво» [2, р. 357].

Проте криза в Меркосур у 1999 році викликала сумніви в Європі про ефективність більш тісного партнерства з цією південноамериканською спільнотою. За словами бразильської дослідниці Міріани Сарайви: «криза показала відсутність координації макроекономічної та фіскальної політики в цьому блоці і, отже, що це був не найбільший потенціал зростання ринку між безперервною інтеграцією - майбутньою моделлю інтеграції південь - південь» [10, р. 42-59].

Відносини з Європою у міжнародній системі були відзначені бразильською дипломатією як стратегічні. З політичної точки зору бразильська зовнішня політика знайшла в обличчі Європи підтримку у захисті своєї багатосторонності й противагу однобічності США. Відповідно до цієї точки зору, історичну спадщину Європи для Латинської Америки містили в собі світогляд і набір принципів, які в основному базувались на захисті демократії [5, р. 148].

У двосторонніх відносинах, бразильський уряд прагнув до зміцнення відносин з європейськими країнами. Таким чином, двостороння стратегія, могла розвиватися швидше, ніж багатосторонні переговори. Крім того, на двосторонній основі, бразильська дипломатія мала «розв'язані» руки перед Меркосур у переговорних інтересах зовнішньої політики Бразилії.

Основні партнерські відносини Бразилія мала з такими європейськими країнами, як Німеччина, Португалія, Іспанія, Франція та Великобританія. Основні питання, що представляли інтерес для Кардозу, полягали у залученні інвестицій у створенні нового образу Бразилії та успішні досягнення в області демократії й економічної стабільності. Також уряд Кардозу хотів аби країни Європи підтримали кандидатуру Бразилії як постійного члена Ради Безпеки ООН. американський європейський зовнішній політика бразилія

У 90-х роках ХХ століття Німеччина втратила позицію другого за величиною торговельного партнера Бразилії на користь Аргентини. В першу чергу це було пов'язано з Меркосур, а також через відтік німецьких інвестицій з Бразилії, на відміну від інших інвесторів в ЄС. Як зазначав бразильський історик Амаду Черво: «Німеччина відмовилася від історичної конкуренції зі Сполученими Штатами в бразильській виробничій системі, не беручи участь в приватизації, й тому Бразилія не змогла вийти на німецький ринок» [4]. Відзначимо, що німецькі інвестиції були спрямовані до Східної Європи, зокрема Польщі, Чехії та Угорщини. Та все ж німці залишились ключовими гравцями в тих областях співпраці з Бразилією, які стосувалися охорони навколишнього середовища, промислових досліджень, ядерної енергетики та інформаційних технологій. Що стосується останнього, а саме експорту технологій, то тут були труднощі ще з 1970-х років і продовжувались у 1990-ті роки. Тоді Німеччина представила необхідність дотримання чинних угод про гарантії продовжувати передачу технології. Перш за все Бразилії потрібно було дотримуватися міжнародних угод, пов'язаних з ядерною технологією.

Двосторонні політичні контакти між країнами стали більш жвавими, коли Фернандо Кардозу відвідав Німеччину вперше в 1995 році, зустрівшись з федеральним президентом Романом Херцогом. Після чого наступна зустріч бразильського президента була з німецьким канцлером Герхардом Шредером у квітні 1999 року в Бонні. Потім президент Фернандо Кардозу ще раз відвідав Німеччину, де двічі брав участь у бразильсько-німецькій економічній нараді. Після чого протягом 13-14 лютого 2002 року відбувся візит німецького канцлера у супроводі великої делегації бізнесменів до Бразилії. У ході візиту було досягнуто домовленості з ініціативою вивчити співробітництво між Бразилією та Німеччиною в секторах інфраструктури та енергетики й до того ще додатково було сформовано германо-бразильський альянс за реформу Ради Безпеки ООН. Під час візиту канцлера Шредера, Кардозу зазначав: «Варто також відзначити збіг наших поглядів на реформу Організації Об'єднаних Націй, зокрема Ради Безпеки. Бразилія та Німеччина поділяють переконання, що нинішній склад Ради вже не відображає міжнародну реальність нашого часу. Тому ми повинні визначити його велику наочність і легітимність» [3, р. 156-157].

Окрім Німеччини для Бразилії епохи Кардозу велику роль зіграла Португалія. Основними вимірами відносин з Португалією Фернандо Кардозу бачив португальські інвестиції, питання Східного Тимору й відзначення 500-річчя відкриття Бразилії. У жовтні 1995 року прем'єр-міністр Португалії Антоніо Гутерріш, розробив політику зближення з Бразилією і прагнувши поліпшення відносин і роблячи акцент на стимулюванні інвестицій та торгівлі [8]. Насправді, навіть не зважаючи на невеликі розміри своєї тереторії, Португалія була одним з основних інвесторів в Бразилію. Протягом 1990-х років з боку Лісабона було інвестовано близько 5 мільярдів доларів [4]. Важливо підкреслити, що окрім економічної співпраці, присутньою була і політична. Так, Португалія оголосила у 2000 році свою підтримку кандидатурі Бразилії в Раді Безпеки ООН [5, р. 148].

Крім Португалії в контексті залучення інвестицій з Піренейського півострова тут треба зауважити, що Іспанія на той час зміцнила концепцію Іберо-америки, залучивши Бразилію до цієї сфери для формування латиноамериканських зустрічей на вищому рівні. У комерційному плані, Іспанія не мала істотних політичних відносин з Бразилією протягом 1990-х років, але з точки зору інвестицій, Бразилія займала одне з основних місць іспанського капіталу, що був направлений до Латинської Америки. Переважно ці інвестиції були спрямовані до сектору послуг [5, р. 157].

Також з початку президентства Фернандо Кардозу змінилося відносини між Бразилією і Францією. Тут треба сказати, що з середини 1990-х років, з'явилися ознаки того, що виникли нові можливості в бразильської економічної стабільності та зміцнення демократії. В рамках цього, у 1995 році був створений Стратегічний комітет з франко-бразильської економічної комісії, який відповідав за пошук шляхів заохочення інвестицій та двосторонньої торгівлі між країнами. У травні 1996 року президент Фернандо Кардозу відвідав Францію з першим державним візитом, з часів бразильського президента Гейзаля до Парижу. У Франції бразильський президент в жовтні 1996 року брав участь у виставці «Франція 2000», з метою залучення бразильських фінансових кіл до французької економіки.

Наступним кроком у розвитку відносин між країнами став візит у березні 1997 році президента Франції Жака Ширака до Бразилії, а в листопаді 1997 року, Кардозу відвідав французьку Гайану, яка вважається територією Франції за її межами. Слід зазначити, що франко-бразильські відносини відійшли від класичної картини зустрічей на вищому рівні. Візити президентів супроводжувались бізнес-делегаціями, був чіткий й точний перелік питань, що стосувались інвестиційних проектів та активізації двосторонньої торгівлі, а також перегляду судових процесів, що стосувались тарифних і нетарифних податків у рамках тарифної системи Європи [7, р. 50]. Французький уряд стверджував, що зміцнення двосторонніх відносин і співробітництво в рамках багатосторонніх переговорів є важливим для обох країн. Під час свого візиту до Бразилії у 1997 році, президент Франції запропонував, зміцнити відносини між Меркосур і Європейським союзом, аби мати важливі аргументи у відносинах обох блоків зі Сполученими Штатами. Незважаючи на те, що країни підтримували політичні контакти високого рівня, відносини Бразилії й Франції у цей період були обмежені позицією, що стосувалась торгових переговорів. Річ, у тім, що Бразилія грала провідну роль у критиці сільськогосподарських субсидій з боку країн Європи, а Франція, одна з країн ЄС яка стояла на захисті спільної сільськогосподарської політики Єврозони.

Окрім вищезгаданих країн в період президентства Кардозу, Бразилія мала відносини і з Великобританією. Так у грудні 1997 року бразильський президент відвідав Англію, де мав зустріч з королевою Єлизаветою ІІ й прем'єр-міністром Тоні Блером. На двосторонніх перемовинах з британським урядом було підписано «Спільний план дій Бразилія - Великобританія», в якому був запропонований перелік пріоритетних областей співробітництва між країнами. План складався з ініціатив для Латинської Америки, який був започаткований попереднім британським урядом консерваторів. Новий уряд лейбористів, прийшов до спільного рішення, включити Бразилію до списку з десяти країн, що розглядаються британською дипломатію, як стратегічні [9]. У липні 2001 року Тоні Блер відвідав Бразилію. Це був перший візит голови британського уряду до Бразилії. Тоді ж Фернандо Кардозу й Тоні Блер підписали переглянутий план спільних дій Бразилія-Великобританія, який було підписано в 1997 році. Новий документ підтвердив зростання важливості відносин між двома країнами. Там також говорилось про зміцнення відносин між Меркосур і Європейським союзом. Початковий план спільних дій між країнами включав вісім областей співробітництва між Великобританією та Бразилією, основними серед яких були: торгівля та інвестиції; міжнародні та фінансові питання; освіта; наука та техніка; навколишнє середовище та сталий розвиток; права людини; боротьба з незаконним обігом наркотиків, тероризм й пов'язані з ними питання; а також оборона й підтримання миру.

Таким чином, ми бачимо, що упродовж президентства Кардозу Бразилії вдалося налагодити широкий спектр відносин з провідними країнами ЄС, а також зайняти важливе місце в політиці Євросоюзу. Зі зміною біполярної системи міжнародних відносин на багатополярну, Бразилія провела зміни не тільки у зовнішньополітичній стратегії, а й в економічній системі та зовнішній торгівлі. Отже, позитивні перетворення й дали можливість повною мірою президенту Кардозу реалізувати власну політику, яка відрізнялася від політики інших урядів й виокремила Бразилію як повноправного регіонального лідера через Меркусор, а також налагодити відносини з провідними країнами Європейського Союзу.

Список використаних джерел

1. Brasil, Presidente (1995 - F.H. Cardoso) Mensagem ao Congresso Nacional: abertura da 1a Sessao Legislativa Ordinaria da 51a Legislatura/Fernando Henrique Cardoso. - Brasьia: Presidкncia da Repщblica, Secretaria de Comunicaзao de Governo, 1999. P. 295. - (Documentas da Presidкncia da Repщblica)

2. Cardoso, Fernando. Discurso Na Reuniao Final Da Reuniao De Chefes De Estado E De Governo Da Amйrica Latina E Caribe E Da Uniao Europeia, Em 29 De Junho. In: The President's Word Volume 9, 2002. P.483.

3. Cardoso, Fernando Enrique. Discursando Em Um Jantar, Ele Propфs Ao Chanceler Alemao Gerard Schoder, 14 De Fevereiro De 2002. In: Discurso Do Presidente, Volume 15, 2002. P. 157.

4. Cervo, Amado Luiz&Bueno, Clodoaldo. Histфria da PoHtica Exterior do Brasil. Sao Paulo: Editora Atica, 1992, P.482.

5. Cidade, Mirian. Relaзфes Entre O Brasil EA Europa De 1990 A 2004 Op. Op., P.148.

6. Lohbauer, Cristao. Brasil-Alemanha (1964-1999): Etapas Da Parceria. Sao Paulo: Fundaзao Conrad Adenauer, P.156.

7. Lessa, Antonio. Picos De Fronteira Do Chamado Universal: Relaзфes Entre A Franзa EO Brasil De 1945 Atй O Presente. Rev. Bras. Pol. Int 43 (2): 28-58, 2000, P.50.

8. Noz, Rui; Franзa, William. Portugal Abre A Fronteira. Folha de Sao Paulo, Sao Paulo, Primeiro Capftulo, P. 11 de Abril de 18, 1996 [Електронний ресурс]

9. Rossi, Clovis. The Initiative Strengthens The New Brazilian Image. Folha de Sao Paulo. Sao Paulo, First Section, 20. November 30, 1997 [Електронний ресурс]

10. Saraiva, Gomes Miriam As estrategias de cooperafдo Sul-Sul nos marcos da pohtica externa brasileira de 1993 a 2007. Rev. bras. poht. int., Brasflia, v. 50, n. 2, Pp. 42-59, Dec. 2007. [Електронний ресурс]

Размещено на allbest.ru