Антикризова політика Німецького федерального банку

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНТИКРИЗОВА ПОЛІТИКА НІМЕЦЬКОГО ФЕДЕРАЛЬНОГО БАНКУ

Р.П. Лазаренко

Анотація

Стаття присвячена вивченню особливостей антикризової політики Німецького федерального банку (НФБ), застосованої у кризові 2008-2009 рр. та в післякризові 2010-2012 рр. Особливу увагу приділено аналізу ефективної антикризової політики НФБ із метою використання його позитивного досвіду Національним банком України. Грошово-кредитна політика та незалежність центральних банків, а також забезпечення ними довгострокової фінансової стабільності є найактуальнішими питаннями, які дискутуються в економічних і фінансових колах України і світу та потребують якнайшвидшого та якомога ефективнішого вирішення. Зазначене зумовлене останніми кризовими явищами у світовій фінансовій системі, а також європейською валютною інтеграцією, створенням європейської системи центральних банків на чолі з ЄЦБ, який виконує головну функцію центрального банку об'єднаної Європи, а саме гаранта стабільності євро.

Ключові слова: Німецький федеральний банк, антикризова політика, грошова та кредитна політика, Європейський центральний банк, Європейський валютний союз, єврозона.

Р.П. Лазаренко. Антикризисная политика Немецкого федерального банка

Статья посвящена изучению особенностей антикризисной политики Немецкого федерального банка (НФБ), примененной в кризисные 2008-2009 гг. и посткризисные 2010- 2012 гг. Особое внимание уделено анализу эффективной антикризисной политики НФБ с целью использования его положительного опыта Национальным банком Украины. Денежно-кредитная политика и независимость центральных банков, а также обеспечение ими долгосрочной финансовой стабильности являются наиболее актуальными вопросами, которые дискутируются в экономических и финансовых кругах Украины и мира и требуют как можно более быстрого и эффективного решения. Отмеченное обусловлено последними кризисными явлениями в мировой финансовой системе, а также европейской валютной интеграцией, созданием европейской системы центральных банков во главе с ЕЦБ, который выполняет главную функцию центрального банка объединенной Европы, а именно гаранта стабильности евро.

Ключевые слова: Немецкий федеральный банк, антикризисная политика, денежная и кредитная политика, Европейский центральный банк, Европейский валютный союз, еврозона.

Ruslan Lazarenko. The anti-crisis policy of the Deutsche Bundesbank

This article is dedicated to studying the peculiarities of anti-crisis policy of the German central bank - Deutsche Bundesbank (DBB), which was implemented in the crisis years 2008-2009 and after crisis years 2010-2012. The author concentrates its specific attention on analysis of successful anti-crisis policy of the DBB with purpose of using its positive experience by the National Bank of Ukraine. The most urgent issues that are discussed today in scientific, economic and financial circles of Ukraine and the whole world are the problems of monetary policy and central bank independence as well as ensuring long-term fiscal stability. These questions require rapid and effective practical solutions. Necessity of further theoretical research is caused by the recent crisis events in the global financial system as well as by events associated with European monetary integration and creation of the European system of central banks which is headed by the European Central Bank, which performs the main function of the central bank of the united Europe, being the guarantor of stability of the euro.

Keywords: German Central Bank, anti-crisis policy, monetary policy, European Central Bank, European Currency Union, Euro zone.

Антикризова політика центральних банків є одним із найактуальніших питань, котрі сьогодні дискутуються світовою науковою спільнотою. З огляду на складну економічну ситуацію та рух у напрямку інтеграції до Європейського Союзу, Україна потребує ефективної антикризової політики, впровадити яку зможе Національний банк України. У Німеччині таку політику впровадив Німецький федеральний банк, за моделлю котрого створений Європейський центральний банк - центральний банк об'єднаної Європи та гарант стабільності євро.

Проблематиці функціонування центральних банків, а також їхніх антикризових політик присвячено праці таких вітчизняних учених, як А. Гальчинський, О. Плотніков, О. Шнирков [1-3] та ін. Із метою проведення різнобічного й поглибленого аналізу автором було опрацьовано науково-практичні статті зарубіжних і вітчизняних авторів, публікації міжнародних фінансових організацій та європейських дослідницьких установ.

Метою статті є аналіз ефективної антикризової політики Німецького федерального банку з метою використання його позитивного досвіду Національним банком України.

Німецький федеральний банк (НФБ) протягом останніх 55 років доводить ефективність своєї роботи та впроваджених ним політик. Виважена й дієва антикризова політика центрального банку допомагає зберегти стабільність грошової одиниці, цінову стабільність у країні, захистити підприємства й банки від банкрутств, а робочі місця від скорочення та забезпечити стабільні доходи населення.

Фінансово-економічна криза, що розпочалася в ІІІ кв. 2008 р., завдала великої шкоди багатьом країнам світу, в т. ч. Україні, яка належить до групи держав, центральні банки котрих не були готові вжити оперативних і ефективних заходів для пом'якшення наслідків кризи. Тому для нас є дуже цікавим досвід Німеччини як країни зі стабільною фінансовою системою завдяки діям НФБ.

Взаємодія Німецького федерального банку та федеральних міністерств економіки й фінансів у період кризи була чіткою та скоординованою. Грошова й кредитна політики країн єврозони останніми роками є доволі стабільними, адже фундамент цієї стабільності був закладений НФБ. Центробанк Німеччини справді довів стабільність і ефективність своєї грошової політики [4, с. 301].

Пом'якшенню впливу світової фінансово-економічної кризи на німецьку економіку сприяли такі кроки:

— пакет заходів у обсязі 500 млрд євро з метою стабілізації фінансових ринків - для системних фінансових інститутів (жовтень 2008 р.);

— кон'юнктурний пакет I у розмірі 37,7 млрд євро (листопад 2008 р.);

— кон'юнктурний пакет II в обсязі 46,3 млрд євро (березень 2009 р.);

— створення Економічного фонду Німеччини (кредити й поручительства) в розмірі 115 млрд євро, з яких 40 млрд євро були спеціальними програмами Кредитного банку відродження та 75 млрд євро призначені для програми поручительств;

— відокремлення так званих токсичних цінних паперів із балансів комерційних банків у обсязі 190 млрд євро;

— прийняття Закону про прискорення економічного зростання, що передбачав надання на ці цілі 8,5 млрд євро на рік;

— заплановано гальмування зростання боргів із 2011 р. [5, с. 16].

Усі ці дії сприяли стабілізації фінансово-економічної ситуації в Німеччині на початку кризи та заклали міцний фундамент для зростання показників національної економіки, насамперед експорту, який став другим за розмірами після Китаю протягом останніх декількох років.

Л. Ерхард, який був відповідальний за валютну реформу Німеччини 1948 р., названий батьком німецької марки, у своїй книзі "Добробут для всіх" зауважив: "Соціальна ринкова економіка не можлива без послідовної політики цінової стабільності" [6, с. 15]. Міцним фундаментом економічного добробуту є стабільна грошова одиниця. Захисником цієї політики був і залишається НФБ. Важлива роль правил гри, що встановлюються такими інституціями, як центральні банки, стає очевидною в періоди криз. Якраз таку роль відіграв НФБ під час кризи 2008-2009 рр. Саме існування НФБ, незважаючи на передачу частини його функцій Європейському центральному банку (ЄЦБ), залишається психологічно дуже важливим для населення Німеччини. НФБ також регулярно інформує суспільство про всі заходи, які активно протидіють кризовим явищам.

У підсвідомості німців міцно закріпився страх перед гіперінфляцією 1920-х років. Німецька марка завжди була стабільнішою за інші валюти, що досягалося завдяки плідній, інтенсивній роботі протягом перших десяти років після її створення з боку уряду та центрального банку [7, с. 113]. НФБ заслужив на велику повагу населення ще в 1950-і роки, коли його рада відмовилася друкувати зайві гроші на догоду експортній кон'юнктурі країни. Керівництво банку завжди дбало про стабільність та ніколи не боялося висловлювати власну точку зору політикам, фінансистам і промисловцям. Дії НФБ завжди знаходили величезну масову підтримку з боку громадян Німеччини. Без цього йому було б дуже важко послідовно проводити свій курс, орієнтований на стабільність. Із запровадженням євро для НФБ майже нічого не змінилося.

Створення Європейського валютного союзу (ЄВС) передбачало утворення довгострокового об'єднання у формі політичного союзу. Адже валютний союз не може існувати без великого політичного союзу. У НФБ уже тоді передбачали проблеми, що постануть перед ЄВС у зв'язку з великою кількістю фінансово й політично суверенних країн-членів та пропонували спосіб їх уникнення - відмову від такого міцного суверенітету. На жаль, до керівництва НФБ тоді не дослухалися, звинувативши банк у замаху на існування валютного союзу, щоб не втратити свого значення. Фінансова криза засвідчила, що НФБ мав рацію [8, с. 41].

Банк чітко дав зрозуміти, що ця боргова криза на європросторі є надзвичайною подією, що він усіма силами підтримував і підтримуватиме євро. Для цього йому потрібно врахувати всі ризики, які постали перед євросистемою. Для центрального банку це передусім балансові ризики та криза довіри. Також у період подолання цієї затяжної кризи межі між фіскальною й грошовою політиками стали менш помітними. Утім, державні дефіцити все одно не можуть фінансуватися за рахунок друкарського верстата. Євросистема залишається тим незалежним механізмом на європейському просторі, котрий гарантує стабільність вартості грошей. Сама по собі грошова політика не вирішить кризове питання в єврозоні. Особливість останньої кризи полягає в тому, що вона є насамперед кризою довіри, яка коштує дуже дорого. Проблеми такого рівня розв'язуються за допомогою фінансової й економічної політик. Якщо з кризовими явищами протягом багатьох років борються лише центральні банки, то реформи в економічній і фінансовій сферах, котрі давно назріли, знову відходять на другий план. Стабільність єврозони не може базуватися лише на грошових інтервенціях та фінансуванні з боку ЄЦБ і центробанків. Громадяни країн ЄС повинні прискорити прийняття політиками конче потрібних рішень у фінансово-економічному секторі країн-членів.

На сьогодні існує єдина європейська грошова політика й водночас 27 незалежних фінансових політик країн-членів. Отже, країни-члени не відповідають за борги одна одної. У разі стрімкого зростання заборгованості цей процес може бути зупинений шляхом застосування відповідних санкцій. Тому фінансова свобода окремих країн-членів не повинна перетворюватися на безвідповідальність стосовно інших членів ЄС. Самовідповідальність є базовим принципом стабільного процвітання, порушення котрого призводить до фінансової кризи. До речі, саме криза заборгованості групи країн ЄС виявила недоліки в Маастрихтській угоді, а саме недостатнє та не в повному обсязі врахування ризиків і небезпеки для фінансової стабільності з огляду на наслідки останньої світової фінансової кризи. Зараз треба відновити втрачену довіру до фінансової політики країн-членів та їхніх фінансових систем. Для цього вже розроблено цілу низку програм, які стимулюватимуть національні економіки та сприятимуть їх відновленню.

У попередні роки фінансова допомога країнам-членам надавалася на дуже жорстких умовах та під досить велику процентну ставку. На довгострокову перспективу важливим питанням є рамкові умови фінансової відповідальності для країн-членів. Якщо країни більше жорстко не дотримуються Маастрихтської угоди, але де-факто починають фінансово відповідати одна за одну, то свобода кожної з них у прийнятті фінансових рішень повинна бути обмежена. Щоб досягти цього, потрібно створити наднаціональну фінансову структуру ЄС, яка контролюватиме ці процеси та візьме на себе всю відповідальність за бюджетний баланс і фінансову дисципліну в країнах єврозони. Зазначені кроки потребують тривалого часу, але вони необхідні для збереження стабільності в єврозоні, котра починається із загальної відповідальності всіх учасників та створення фінансового союзу [9, с. 9].

Також постала потреба в заснуванні Європейського відомства нагляду за банківськими установами, або банківського союзу, що сприятиме тіснішій інтеграції в рамках єврозони. При цьому теж необхідно забезпечити збалансованість відповідальності та контролю. Безпосередньо рекапіталізація комерційних банків у країнах - членах ЄС повинна починатися з узяття на себе відповідальності насамперед країнами - учасницями створення цього відомства. антикризовий федеральний банк міністерство

Створення нового відомства потребує розроблення нового порядку регуляторних рамкових умов нагляду та поступового обмеження національних фінансових і економічних політик, що може призвести до перевантаження нагляду взагалі. Крім того, залишається важливим питання контролю з боку парламентських органів, які приймають рішення на високому рівні. Варто враховувати й конфлікт інтересів із ЄЦБ, котрий може забажати взяти на себе функцію такого нагляду. Тому Європейське відомство нагляду за банківськими установами не є короткостроковим інструментом розв'язання нагальних проблем, а дуже важливим інституціональним механізмом, який можна поставити поряд із ЄВС та монетарною політикою єврозони загалом.

Варто зауважити, що спочатку ЄС був передусім великим політичним проектом і лише згодом став міцним промисловим, економічним, фінансовим і валютним союзом. Коли в післякризові 2010-2012 рр. виникли великі проблеми між країнами - нетто-платниками (Німеччиною, Австрією, Нідерландами, Фінляндією, Словаччиною) та державами-боржниками (Португалією, Іспанією, Ірландією, Грецією, Італією), з'явилися дуже неприємні сценарії, котрі знайшли підтримку в більш ніж половини населення країн - нетто-платників. Розглянемо подібний сценарій на прикладі Німеччини. Пакет допомоги в розмірі 750 млрд євро для фінансово слабких країн - членів ЄВС та купівля ЄЦБ державних облігацій призвели до знецінення європейської валюти: у 2008 р. курс євро до долара США впав на 17 %, або до 1,21 дол. за 1 євро [10, с. 5]. Опитування того року показало, що більше ніж половина німців хочуть повернути німецьку марку. З'явилися навіть чутки, що НФБ уже почав її друкувати.

Німці стали побоюватися, що стануть занадто великими нетто-платниками, а ЄВС перетвориться на борговий, інфляційний і трансферний союз. Тиск на уряд Німеччини міг призвести до прийняття рішення про вихід країни з ЄВС. Хоча цей крок спричинив би великі потрясіння в ЄС та крах єдиної європейської політики, технічно такий вихід цілком можливий. НФБ здатен забезпечити комерційні банки країни необхідною ліквідністю, адже він досі проводить операції на відкритому ринку. Крім того, банк має доступ до національних золотовалютних резервів у розмірі близько 142 млрд євро, які складаються із золота, валют і цінних паперів [11]. У перехідний період головним платіжним засобом могли б залишатися євро-банкноти й монети, відповідно позначені, котрі згодом можна було б замінити на нову німецьку марку. Ідентифікувати німецькі банкноти й монети легко, тому що вони позначені літерою "Х" і зображенням орла.

Спочатку курс марки міг би зрости у зв'язку з припливом капіталу, що не дуже добре для німецького експорту, та навіть знизитися, щоправда ненадовго. Валютний курс для Німеччини не є дуже впливовою величиною, стійка валюта робить його дешевим. Він більш ніж на 40 % формується з імпортованих складових і послуг, що надає німецьким експортерам можливість робити певні знижки на свої товари й послуги у складні для світової економіки часи. Важливим чинником німецького експорту є світова кон'юнктура. Виявлено, що зі збільшенням світового ВВП на 1 % експорт Німеччини зростає більш ніж на 2 %. Якби країна вийшла з єврозони, євро знецінився б не тільки по відношенню до марки, а й до долара США, і єни, фунта і юаня, що підвищило б шанси збуту німецьких товарів і послуг не лише на європейському, а й на світовому ринку.

Утім, є й негативні наслідки виходу Німеччини з єврозони. По-перше, це великі витрати для німецьких компаній і громадян у зв'язку з обміном валют, а також підтримкою валютного курсу, котрі за оцінками фахівців становитимуть до 1 % ВВП країни, або від 12 до 24 млрд євро [11]. По-друге, припинення існування єдиної валюти, а також поява ризиків, пов'язаних із обмінним курсом.

З огляду на зазначене можна зробити такі висновки:

— оперативні й чіткі дії центрального банку в період кризи дають змогу пом'якшити її удари та наслідки;

— центральні банки повинні дуже уважно й виважено реагувати на зміни цін на ринках нерухомості та фінансів;

— грошова політика центрального банку певної країни повинна бути спрямована передусім на збереження стабільного рівня цін;

— створення банківського союзу єврозони поряд із існуючими ЄВС і грошовою політикою ЄС є дуже важливим, впливовим інструментом, який не є короткостроковим;

- теоретично Німецький федеральний банк завжди готовий перейти на власну валюту (нову німецьку марку) та забезпечити необхідну стабільність національної економіки, проте всі його останні заходи свідчать про те, що він і уряд країни роблять усе можливе, щоб цього не сталося.

Список використаних джерел

1. Гальчинський А. Світова грошова криза: витоки, логіка трансформацій / А. Гальчинський // Дзеркало тижня. - 2008. - № 42. - С. 8.

2. Плотніков О.В. Фінансова політика в Україні під впливом світового економічного розвитку в кризових умовах / О.В. Плотніков, О.О. Сльозко, Т О. Панфілова // Збірник наукових праць Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України. - 2010. - Вип. 63. - С. 40-63.

3. Шнирков О.I. Європейський валютний союз: навч. посіб. / О.I. Шнирков, О.В. Кузнєцов, С.В. Культнський. - К. : ВПЦ "Київський Університет", 2001.

4. Бураковский И.В. Мировая экономика: глобальный финансовый кризис / И.В. Бураковский, А.В. Плотников. - Х. : Фолио, 2010. - 415 с.

5. Die Antworten der Politik: Gipfel diplomatie auf alien Ebenen: Reform des Weltfinanz- systems / Westfalische Wilhelms-Universitat Munster, Institut fur Politikwissenschaft. - Mtinster, 2000. - 30 s.

6. ErhardL. Wohlstand fur Alle / L. Erhard. - 8 Auflage. - DUsseldorf, 1964.

7. ErhardL. Zehn Jahre D-Mark / L. Erhard // Bulletin des Presse- und Informationsamtes der Bundesregierung. - Juni 1958. - Nr. 108. - 120 s.

8. Stellungnahme der Deutschen Bundesbank zur Errichtung einer Wirtschafts- und Wahrungsunion in Europa. - Frankfurt/Main : Deutsche Bundesbank, 1990.

9. Fabio di U. Das europaische Schuldendilemma als Mentalitatskrise / U. di Fabio // Frankfurter Allgemeine Zeitung. - Juni 2012. - 36 s.

10. "Tagesanzeiger". - 2008 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http:// www.tagesanzeiger.ch/wirtschaft/konjunktur/Nur-ein-schwacher-Euro-ist-ein-guter-Euro/ story/14506775.

11. Fischer M. ...ist eine RUckkehr zur D-Mark nicht unmoglich - und welche Konsequenzen hatte das / M. Fischer // Wirtschaftswoche. - Mai 2010. - Nr. 21.

Размещено на Allbest.ru