Тенденції та особливості інноваційного розвитку світової економіки

Annotation

The article deals with tendencies and features of the present stage of the world economy development - deepening of technological asymmetries, R&D monopolization, strengthening of integration processes in the sphere of innovative activity. It analyzes the driving forces and factors of the world economy innovative development. On the basis of the statistical and factual data analysis, classification of the countries depending on the extent of their participation in global innovative processes is offered.

Keywords: knowledge economy, technological globalization, technological asymmetries, innovations.

Період кінця ХХ - початку ХХІ ст. схарактеризувався глибокими трансформаційними змінами у світовій економічній системі, зумовленими посиленням глобалізаційних процесів та прискоренням темпів науково-технічного розвитку. Якщо до кінця ХХ ст. розвиток технологій відбувався переважно автономно, у національних межах, а мотивом для інноваційної діяльності підприємств було прагнення забезпечити конкурентоспроможність продукції на внутрішньому ринку, то нині високотехнологічні компанії орієнтуються на міжнародний ринок та використовують ресурси в міжнародному масштабі. Крім того, тенденції до розгортання науково-технічного прогресу у світі свідчать про неможливість подальшого його розвитку без багатосторонньої співпраці з боку різних країн і формування в них компліментарних підходів щодо розвитку й регулювання НДДКР. Відтак актуальність цього дослідження зумовлена необхідністю розуміння особливостей інноваційного розвитку світової економіки для визначення напрямів розбудови ефективної національної інноваційної системи та її включення в глобальні інноваційні процеси.

Огляд останніх джерел досліджень і публікацій. Проблеми інноваційного розвитку світової економіки, а також особливості формування та функціонування національних інноваційних систем широко висвітлені в дослідженнях багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників. Зокрема, особливості розвитку національних інноваційних систем у контексті глобальної конкуренції та міжнародних аспектів розвитку - в роботах Л. Антонюк, Б. Вікстеда, К. Далмана; проблеми техноглобалізму й інноваційного розвитку економічних систем у контексті цивілізаційних трансформацій - у роботах В. Гейця, Д. Лук'яненка, А. Поручника, Дж. Ріфкінза, Ю. Яковця; проблеми технологічних асиметрій у сучасній світовій економіці - в роботах В. Іноземцева, Я. Столярчук, А. Філіпенко, С. Юрія. Разом з тим сучасний етап інноваційного розвиту світової економіки характеризується новими тенденціями та особливостями, які потребують детального дослідження й теоретичного обґрунтування.

Метою статті є вивчення тенденцій та особливостей інноваційного розвитку світової економіки, їх впливу на процеси формування й функціонування національних інноваційних систем різних країн світу.

Основний матеріал і результати. Динаміка, напрям та особливості розвитку світової економіки на сучасному етапі її еволюції значною мірою детермінуються процесами поступового становлення в провідних країнах світу економіки знань, що супроводжується глибокими трансформаційними змінами у суспільній та економічній, науково-технологічній сферах:

1. Матеріальною основою економіки знань є розвиток комп'ютерної техніки, інформаційно-комунікаційних технологій і прискорення процесів передачі інформації. Відтак в економіці відбувається зростання ролі таких сфер: 1) НДДКР та інновацій; 2) освіти і навчання, які сприяють формуванню людського капіталу; 3) високотехнологічного виробництва; 4) інформаційних і комп'ютерних технологій. Хоча кожна із цих сфер усе ще зберігає свою відносну самостійність, проте фактично відбувається все більша їх конвергенція між собою та з іншими сферами суспільного життя.

2. Трансформуються організаційні форми і механізми економічного розвитку: на зміну ієрархічним організаційним структурам, що існують протягом довгого періоду часу, приходять гнучкі горизонтально інтегровані мережі з тимчасовим характером існування. Така взаємодія може існувати тільки за умов підвищення інформаційної прозорості й довіри між контрагентами у міжнародному бізнесі, виникнення некомерційних взаємозалежностей (неформальних довірчих відносин між економічними суб'єктами, що активізують обмін інформацією та поширення знань).

3. Відбувається модифікація конкурентних відносин: традиційне протистояння й конфронтація конкурентів трансформується у співробітництво та взаємовигідну взаємодію. Усе частіше на глобальних ринках фіксується створення тимчасових об'єднань компаній - стратегічних альянсів - для проведення масштабних наукових досліджень.

4. Основними ресурсами економічного розвитку виступають нематеріальні активи, а також компетенції (знання, навички). Здатність до навчання та мобільність в оволодінні новими компетенціями визначають конкурентні позиції суб'єктів господарювання на міжнародних ринках. Відбувається переоцінка людського ресурсу в економіці: зростає роль творчих кадрів - людей, що володіють знаннями і є носіями нововведень у сфері організаційної, науково-технічної та екологічної культури.

5. Відбувається глобалізація технологічних інновацій - вихід за національні кордони масштабів їх створення й поширення, формування глобальних ринків високотехнологічних товарів і послуг, що дозволяє прискорити процес створення й упровадження епохальних і базисних інновацій, об'єднати ресурси різних країн для їх реалізації. За умов техноглобалізму циклічність зміни технологічних укладів набуває синхронізованого характеру, відкриваючи перед кожною країною широкі можливості долучитися до передових досягнень науки і техніки та світових структурно-технологічних зрушень за наявності розвинутого промислового потенціалу, численного контингенту високоосвіченого людського ресурсу, а також безперешкодного доступу до зовнішніх джерел капітальних та інформаційних ресурсів.

6. Відбувається прискорення темпів науково-технічного розвитку, що проявляється у скороченні життєвого циклу поколінь техніки (технологій), скороченні часових лагів між епохальними відкриттями, що докорінно змінюють параметри економічної системи й людського побуту, прискорюють заміну технологічних укладів та ритми інноваційного оновлення економічних систем.

7. Відбувається індивідуалізація економіки - виробництво стає більш зорієнтованим не на масового споживача, а на специфічні потреби окремих індивідів, тобто на невеликі за місткістю ринки. Високими темпами зростає чисельність підприємницьких структур, особливо малих і середніх підприємств, які спроможні швидко адаптуватися до вимог зовнішнього середовища. Швидкі темпи модернізації життя людей призводять до зростання вимог до якості товарів та послуг, до їх різноманітності.

8. Відбувається соціалізація й гуманізація економічного розвитку на основі соціалізації: 1) власності (корпоратизація, поширення інтелектуальної власності); 2) праці (перетворення праці на засіб саморозвитку та самореалізації особистості, зростання ролі й значення творчої розумової діяльності, визнання людського та інтелектуального капіталу основним багатством нації); 3) результатів виробництва (перерозподіл ВВП із метою зниження соціальної нерівності, розвиток інститутів соціального захисту населення, зростання частки середнього класу).

9. Відбувається поєднання й органічне взаємодоповнення регулювання та саморегулювання економіки, ринкових, державних, корпоративних, громадських механізмів організації господарського життя й суспільства на національному і глобальному рівнях [2; 3; 11].

Розвиток зазначених соціальних, економічних та технологічних трансформаційних процесів у часі й за країнами світу відбувається вкрай нерівномірно, що обумовлює системну асиметрію світового господарства, яка проявляється в асинхронності розвитку країн та регіонів світу, різнорівневому характері участі країн у техноглобалізаційних процесах, глобальних фінансових дисбалансах, диспропорційності інноваційного й інфраструктурного розвитку країн, поглибленні диспропорцій щодо участі країн у глобальній економічній системі тощо. Свідченням масштабів асиметрії інноваційного розвитку можуть слугувати сучасна структура світового ринку високотехнологічних товарів і послуг, структура світового ринку прав інтелектуальної власності, державна та галузева структура витрат на фінансування НДДКР, динаміка інноваційного розвитку різних країн і регіонів світу. Розраховані значення коефіцієнта Джині для основних показників інноваційного розвитку свідчать не тільки про нерівномірність світової економіки (значення коефіцієнта понад 0,8), але й про її поступове поглиблення в частині ліцензійної торгівлі та рівнів витрат на НДДКР (рис.1).

Рис.1. Динаміка асиметрій інноваційного розвитку світової економіки

Джерело: розраховано автором за даними [7] та [8]

Незважаючи на те, що корпоративний сектор відіграє ключову роль у фінансуванні та проведенні НДДКР, а також у патентуванні їх результатів, основна частина фундаментальної науки, як і раніше, базується в університетах, що виступають у ролі основного генератора нових знань та технологій. Дослідницькі університети часто розглядають як центральну ланку інноваційних мереж, які можуть бути визначені як складні відкриті організаційні структури, що складаються з великої кількості самостійних суб'єктів, об'єднані партнерськими зв'язками у сфері бізнесу, технологій та наукових досліджень, що забезпечують максимальне використання ними наявних науково-технічних ресурсів для виробництва і реалізації товарів та послуг, розвитку інноваційного, виробничого й кадрового потенціалу на базі єдиного комунікаційно-інформаційного простору.

Відтак конкурентні переваги національних інноваційних систем багато в чому визначаються такими чинниками, як якість наукового та освітнього секторів, забезпеченість країни дослідниками й масштабами співробітництва між бізнесом і науковими установами. У цьому контексті безперечним лідером як за якістю дослідницьких та освітніх установ, так і за ступенем їх залучення в бізнес-проекти корпорацій є США (табл. 2). Висока якість американських дослідницьких університетів пояснюється їх інноваційністю, достатністю ресурсів для проведення досліджень, високою концентрацією талантів, системною інтеграцією дослідницької та освітньої діяльності, поглибленням міжнародного співробітництва, високим рівнем наукової продуктивності викладачів тощо.

Уряди США, Японії, країн ЄС та нових індустріальних країн сприяють інноваціям на основі використання інструментів економічної, інвестиційної, кредитної політики, а також за допомогою створення організаційних умов для швидкої комерціалізації новинок (широке використання податкових і амортизаційних пільг, правовий захист інтелектуальної власності, сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву, підтримка інноваційних проектів тощо). У результаті цих дій вони спромоглися сформувати потужні національні інноваційні системи та забезпечити собі лідируючі позиції у світовому науково-технологічному просторі. Разом з тим аналіз національних інноваційних систем у площинах «витрати - потенціал - результати» свідчить, що всі вони значно різняться за рівнем ефективності й векторною спрямованістю.

Таблиця 2.Розподіл ТОП-400 університетів світу за країнами

Джерело: побудовано за даними [4], [5], [6]

Порівнюючи національні моделі інноваційного розвитку, слід наголосити на принципових стратегічних відмінностях, закладених в основу державної інноваційної політики різних країн. Зокрема, серед країн - інноваційних лідерів можна виділити такі групи:

1. Країни - лідери в науці, орієнтовані на реалізацію великих цільових проектів. Як правило, значна частка науково-технічного потенціалу цих країн зосереджена в державному секторі економіки (США, Японія, Великобританія і Франція).

2. Країни, орієнтовані на розвиток сприятливого інноваційного середовища та раціоналізацію всієї структури економіки (Німеччина, Швеція, Швейцарія).

3. Країни, що розвивають сприйнятливість до досягнень світового науково-технічного прогресу і координують дії різних секторів у науково-технічній галузі (Південна Корея, Сінгапур);

4. Країни з новою моделлю науково-технічного розвитку, орієнтовані на створення розвиненого індустріального середовища з використанням фактора інновацій. Розвиток економік країн цієї групи відбувається за рахунок запозичення досягнень світового науково-технічного прогресу (Китай, Індія).

Характерною рисою розвитку національних інноваційних систем країн - ключових інноваторів є поглиблення ступеня їх взаємодії й інтегрованості між собою. Поступово формується міжнародна інноваційна система в ЄС, у межах якої відбувається формування міжнародного простору для проведення досліджень та інноваційної діяльності. Інтеграція національних інноваційних систем здійснюється також і в рамках ОЕСР, де важливим напрямом діяльності є стимулювання інноваційного розвитку та науково-технічного співробітництва країн-членів. Розбудова й розвиток міжнародного простору для проведення досліджень та інноваційної діяльності відбувається одночасно з поглибленням економічної інтеграції країн і є результатом виникнення міжнародних інноваційних процесів, стадії яких відбуваються в різних країнах.