Політико-правові аспекти принципів підтримання міжнародного миру та безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 341.223

Політико-правові аспекти принципів підтримання міжнародного миру та безпеки

Філяніна Л.А.

кандидат юридичних наук, доцент (Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ)

Розкрито політико-правовий аспект принципів підтримання міжнародного миру та безпеки, а саме: територіальної цілісності держав, незастосування сили або погрози силою. Дано визначення термінів: анексія, агресія, «гуманітарна інтервенція». міжнародний безпека анексія інтервенція

Ключові слова: анексія, «гуманітарна інтервенція», забезпечення миру, міжнародна безпека, принцип територіальної цілісності.

Филянина Л.А. Политико-правовые аспекты принципов поддержания меж-дународного мира и безопасности. Раскрыт политико-правовой аспект принципов поддержания международного мира и безопасности, а именно: территориальной целостности государств, неприменения силы или угрозы силой. Акцентировано внимание на определении терминов: аннексия, агрессия, «гуманитарная интервенция».

Ключевые слова: аннексия, «гуманитарная интервенция», обеспечение мира, международная безопасность, принцип территориальной целостности.

Filyanina L. A. Political and legal aspects of the principles of maintaining the inter-international peace and security. The authoe has disclosed the political and legal aspects of the principles of international peace and security, namely the territorial integrity of States, non-use or threat of force. The attention is focused on the definition of terms: annexation, aggression, "humanitarian intervention". International cooperation of states is based on the system of criteria and standards elaborated by the international community, which include basic international principles. Principles of international law are fundamental mandatory rules of conduct for all subjects of international law, that contain obligations erga omnes. They combine international law at various levels, distributing its effect on any participants in international relations into a single legal system.

One of the principles for maintaining peace and security in the states is the principle of non-use of force or threat of force. This principle is characterized by the inadmissibility of the use of force and the threat of its use to address any international disputes or even international conflicts.

According to the existing doctrine and practice of ideas it has been recognized that the use of force is a violation of the principle of non-use of force or threat of force and is seen as aggression. When aggression refers to the use of armed force by a State against the sovereignty, territorial integrity or political independence or any other manner inconsistent with the Charter of the United Nations.

One of the most important criteria for the definition of an act of aggression is the principle of primacy, according to which the use of armed forces of the first in violation of the UN Charter is prima facie evidence of an act of aggression (article 2).

Some states to justify their aggressive actions using such concepts as "humanitarian intervention." Often under humanitarian intervention they understand interference in the internal affairs of a state, involving the use of force by one state on the territory of the other, the "noble" purpose in order to eliminate massive and gross violations of human rights or a specific group of people in the state that is unwilling or unable to independently perform protection of rights in the territory of their own country.

Thus, the maintenance of international peace and security is a prerequisite for cooperation among states. Violation of this principle leads to the creation of a variety of problems between nations, including the various armed conflicts of an international character.

Keywords: annexation, "humanitarian intervention", maintaining

Постановка проблеми. Однією з основних задач ООН є забезпечення міжнародної безпеки у світі. Співробітництво держав-учасниць ООН щодо вирішення поставлених задач пов'язане з розробкою і реалізацією політи- ко-правових засобів забезпечення територіальної цілісності держав, недоторканності державних кордонів, попередження збройних конфліктів, війн, підтримання та поновлення міжнародного миру. Задля забезпечення миру існують норми права міжнародної безпеки, основне призначення яких пов'язане з реалізацією принципів територіальної цілісності держав, незастосування сили або погрози силою.

Аналіз публікацій, в яких започатковано розв'язання даної про-блеми. Проблематикою забезпечення міжнародної безпеки, що пов'язана з реалізацією принципів територіальної цілісності держави і незастосування сили або погрози силою, цікавилися вітчизняні і російські вчені: М. Анто-нович, В. Буткевич, І. Лукашук, Б. Тузмухамедов, Г. Тункін та ін.

Мета статті - дослідження різноманітних підходів до визначення змі-сту принципу територіальної цілісності держави.

Виклад основного матеріалу. Міжнародне співробітництво держав базується на системі критеріїв та стандартів, які напрацьовані міжнарод-ним співтовариством, насамперед на основі міжнародних принципів. Принципи міжнародного права є основоположними загальноо-бов'язковими правилами поведінки для всіх суб'єктів міжнародного права, тобто містять зобов'язання erga omnes. Вони об'єднують в собі норми міжнародного права різних рівнів, що розповсюджують свою дію на будь-яких учасників міжнародних відносин, в єдину правову систему. «Принципи обов'язкові для виконання всіма суб'єктами. Вони наділені вищою імперативною силою у міждержавних відносинах» [1, с. 7]. Характер імперативної норми сучасного міжнародного права принципи набули після Другої світової війни та стали основою правового механізму забезпечення міжнародної безпеки, закріпленою у Статуті ООН.

Всі загальновизнані принципи міжнародного права поділяються на основні і галузеві (спеціальні). Основні принципи застосовуються в усіх сферах міждержавних відносин, врегульованих міжнародним правом. Най-частіше, говорячи про загальновизнані принципи міжнародного права, ма-ють на увазі саме основні його принципи.

Україна, як і інші держави пострадянського простору, є учасником Організації Об'єднаних Націй. Вона здійснює свою політику в галузі між-народного співробітництва керуючись принципами міжнародного співро-бітництва держав; незастосування сили або погрозою сили; невтручання у внутрішні справи держав; територіальної цілісності; недоторканності дер-жавних кордонів; мирного вирішення міжнародних суперечок та ін., що закріплені у Статуті ООН, схвалені на ХХУ сесії Генеральної Асамблеї ООН 24.10.1970 р. та остаточно сформульовані в Декларації про принципи міжнародного права щодо дружніх відносин і співробітництва між держа-вами відповідно до Статуту ООН 1970 р. Ці принципи зумовлюють повно-важення суб'єктів взаємодії. Всі загальновизнані принципи міжнародного права взаємопов'язані між собою, вони не можуть існувати ізольовано один від одного та визначати ієрархію.

Одним із принципів підтримання миру та безпеки у державах є прин-цип незастосування сили або погрози силою. Даний принцип характеризу-ється неприпустимістю використання сили та погрози її застосування з метою вирішення будь-яких міжнародних спорів чи взагалі міжнародних конфліктів. Останні можуть виникати і при відсутності предмета спору, на-приклад у результаті необгрунтованих односторонніх претензій, протилеж-них політичних думок, що не пов'язані з висуненням конкретних претензій. Водночас принцип незастосування сили зумовлюється співробітництвом на основі мирних та дружніх стосунків з іншими державами. На сферу внутрішньодержавних відносин цей принципи не розповсюджується. В п. 4 ст. 2 Статуту ООН визначено, що всі члени ООН утримуються в міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності чи політичної незалежності будь-якої держави, так і будь- яким іншим засобом, не сумісним зі Статутом ООН [2, с. 15].

Відповідно до існуючої в доктрині й практиці думки визнається, що застосування сили є порушенням даного принципу і розглядається як агресія. Генеральна Асамблея ООН 14 грудня 1974 р. прийняла без голосування визначення агресії. Тобто під агресією розуміється застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності або політичної незалежності чи будь-яким іншим чином, несумісним із Статутом ООН. Зокрема, як акт агресії, згідно зі ст. 3 «Визначення агресії», визнається будь-яка дія, незалежно від оголошення війни, а саме: вторгнення чи напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, що є результатом такого вторгнення чи нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або її частини [3, с. 643]. Так, положення даної статті може розглядатися в якості звичаєво-правової норми, що має обов'язкову юридичну силу як для держав-учасниць ООН, так і для Ради Безпеки, враховуючи те, що «Визначення агресії» представляє собою авторитетне тлумачення та конкретизацію ряду положень Статуту ООН, яке прийняте на основі консенсусу і протягом багатьох десятиліть існування даного документа жодна з держав не піддавала сумніву значення та зміст його положень.

Одним із найважливіших критеріїв для визначення акту агресії є принцип першості, відповідно до якого застосування збройної сили державою першою в порушення Статуту ООН є prima facie свідченням акту агресії (ст. 2).

Наведений перелік актів не є вичерпним. Рада Безпеки ООН має право визначати відповідно до положень Статуту ООН інші акти, що представ-ляють собою агресію. Необхідно акцентувати увагу на тому, що забороне-но не тільки пряме використання сили, наприклад вторження регулярної армії однієї держави на територію іншої, військова окупація та таке інше, але і непряме застосування сили - заслання на територію іншої держави озброєних банд, найманців, надання допомоги одній із сторін у громадян-ській війні, організація терористичних актів на території іншої держави.

Отже, цей міжнародно-правовий акт кваліфікує агресію як злочин проти міжнародного миру, що тягне за собою міжнародну відповідальність.

Як ми вже зазначали, незастосування сили або погрози силою є імпе-ративною нормою. Статус даної норми було підтверджено рішенням Між-народного Суду Справедливості у 1986 р. у справі Нікарагуа проти США. Міжнародний Суд Справедливості встановив, що не існує загального права на інтервенцію у сучасному міжнародному праві [4, с. 334].

Існує всього два випадки правомірного застосування сили, а саме: в цілях самооборони (ст. 51 Статуту ООН) або за рішенням Ради Безпеки ООН.

Разом з тим рішення з процедурних питань у Раді Безпеки ООН прий-мається, якщо за нього проголосувало не менше десяти будь-яких учасни-ків Ради. Для прийняття рішення з інших питань, до яких належить і засто-сування сили, необхідна згода не менше дев'яти держав, включаючи одностайність її постійних членів. Це означає, що достатньо хоча б одному або декільком постійним членам Ради проголосувати проти прийняття будь-якого рішення - воно вважається не прийнятим. У цьому випадку говорять про накладення вето постійним членом. Тобто Статут ООН виходить з необхідності погодження дій між постійними членами Ради Безпеки ООН щодо підтримання міжнародного миру та безпеки. Таким правом скористалася Російська Федерація при прийнятті рішення у Раді Безпеки ООН щодо останніх подій навколо територіального питання в Україні. Водночас Російська Федерація не взяла до уваги практику застосування ст. 27 Статуту ООН, а саме: сторона, яка бере участь у суперечці, повинна утриматися від голосування при прийнятті рішення [2, с. 246]. Дане утримання при голосуванні постійних членів не може бути розцінено як вето, а застосовується процедура «неучасті» у голосуванні з метою прийняття не- упередженого рішення. Досвід показує, що неприпустимо використовувати військову силу для прискорення політичного процесу врегулювання конфлікту без відповідного рішення Ради Безпеки ООН. Крім цього, в діях щодо підтримання миру при використанні сили розглядається можливість застосування легкої стрілецької зброї із суворим дотриманням принципу мінімального і адекватного загрозі використання сили, а залякування, погроза силою і військові репресалії забороняються.

Деякі держави для виправдання своїх агресивних дій використовують таке поняття як «гуманітарна інтервенція». Найчастіше під гуманітарною інтервенцією розуміють втручання у внутрішні справи держави, пов'язане із застосування сили однією державою на території іншої, з «благород-ною» метою усунення масових та грубих порушень прав людини або окремої групи людей на території держави, яка не бажає або неспроможна самостійно здійснювати захист людини на території власної держави. Існує декілька думок щодо правомірності гуманітарної інтервенції. Так, М. Антонович наголошує, що після набуття чинності ст. 2 Статуту ООН гуманітарна інтервенція є неправомірною, а виправданою вона може бути тільки з політичною метою у вузькому значенні (sensu stricto) як втручання за допомогою використання чи погрози використання сили для захисту своїх громадян, які страждають від пригноблення на території іншої держави [4, с. 334].

У свою чергу, Міжнародний Суд Справедливості відкидає взагалі існування і тим паче використання гуманітарної агресії. Так, даний суд визнав як порушення міжнародного права застосування сили США проти Нікарагуа з метою забезпечення поваги до прав людини в останній [5]. Ще одним беззаперечним прикладом акту агресії є застосування сили Росії проти Грузії у 2008 р., після чого Грузія звернулася до Міжнародного Суду Справедливості з проханням застосування заходів у Південній Осетії і Абхазії. Суд зобов'язав держави-учасниці конфлікту утриматися від будь-яких актів, що можуть порушувати права на безпеку, свободу пересування і проживання осіб у межах держави та власності переміщених осіб і біженців, а також державні органи повинні гарантувати расову недискримінацію.

Крім цього, держави у своїй діяльності, для збереження миру і безпе-ки відповідно до Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., повинні утримуватися від пропаганди агресивної війни. Тобто пропаганда агресивної війни визнається як порушення принципу незастосування сили. Також необхідно державам утримуватися від підбурювання та розпалу громадянської війни на території іншої держави.

Як ми вже зазначали, у п. 4 ст. 2 Статуту ООН вказано на неприпус-тимість застосування сили або погрози силою насамперед проти територі-альної цілісності та політичної незалежності держав. Під цілісністю розу-міється юридична єдність території держави, а не географічна (окремі частини території держави можуть бути фізично не пов'язані одна з ін-шою), наприклад, територія Калінінградської області фізично відокремле-на від Російської Федерації такими державами як Білорусь і Литва. Як окремий принцип міжнародного права територіальна цілісність держави була закріплена в Заключному акті НБСЄ 1975 р.

Висновки. Отже, аналізуючи відповідні положення Статуту ООН 1945 р., Декларації про принципи 1970 р., Визначення агресії 1974 р., За-ключного акта НБСЄ 1975 р. та інших міжнародних документів, ми при-йшли до висновку, що територія держави не може бути об'єктом придбання іншої держави в результаті погрози силою або її застосування, тобто не може бути анексованою, а також об'єктом військової окупації. Територіальні придбання, що були здійсненні в результаті погрози силою або її застосування визнаються неправомірними та недійсними.

Бібліографічні посилання

1. Галенская Л.Н. Правовые проблемы сотрудничества государств в борьбе с пре-ступностью. - Л., 1978.

2. Статут ООН / Международное право в документах : учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков. - 3-е изд., перераб. и доп. - М., 2002.

3. Определение агрессии от 14.І2.1974 г. / Международное право в документах : учеб. пособие / сост.: Н.Т. Блатова, Г.М. Мелков - 3-е изд., перераб. и доп. - М., 2002.

4. Антонович М. Міжнародне право : навч. посібник / М. Антонович. - К., 2011.

5. Nicaragua case // ICJ Rep. - 1986. - P. 14.

6. Декларация о принципах международного права, касающихся дружественных отношений и сотрудничества между государствами в соответствии с уставом ООН от 24.10.1970 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: // zakon1.rada.gov.ua.

7. Заключительный акт Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе от 1.08.1975 г. [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: // zakon1.rada.gov.ua.

Размещено на Allbest.ru