З розвитком людства, появою нових більш складних викликів глобалізованого світу трансформуються підходи та методи їх подолання, тим самим еволюціонують і міжнародні відносини. На сьогодні, регіональна інтеграція є логічною відповіддю на виклики глобалізації. Одним з вдалих прикладів такої інтеграції є Європейський союз. На сучасному етапі розвитку Європейський союз опинився перед необхідністю вирішення комплексу проблем соціального та економічного характеру, пов'язаних з глобалізацією. Необхідність конкурувати в світі економіці ЄС, зростаюче культурне різноманіття на його території створили особливі умови, коли знання, вдосконалення людського капіталу, підвищення мобільності людських ресурсів набувають визначальне значення для перспектив зміцнення позицій Європейського Союзу на міжнародній арені.

Згідно з Законом України “Про засади внутрішньої та зовнішньої політики”, який було прийнято в липні 2010 року одним із пріоритетів зовнішньої політики України, - є інтеграція в Європейське співтовариство [4]. Згідно з “Національною стратегією розвитку освіти в Україні на період до 2021 року”, ухваленою Указом Президента України від 25 червня 2013 р, “стратегія розвитку національної системи освіти повинна формуватися адекватно сучасним інтеграційним і глобалізаційним процесам, вимогам переходу до постіндустріальної цивілізації, що забезпечить стійкий рух та розвиток України в першій чверті XXI століття, інтегрування національної системи освіти в європейський і світовий освітній простір”. Сьогодні освітня політика України спрямована на світовий ринок і формується з урахуванням інтеграційних процесів, зокрема виступає одним із напрямів руху України до Європи, одночасно наближуючи освітню систему України до європейських освітніх систем [8].

Актуального значення набуває роль освіти в умовах сталого людського розвитку. Як зазначав у свої статті О.А. Зигало, у дослідженнях багатьох авторів освіта виступає в ролі основного джерела трансформації змісту світогляду в умовах глобалізованого світу. Сьогодні освіта розглядається і як стратегічний пріоритет будь - якої державної політики, проблема формування якої потребує особливої уваги [5].

Сьогодні міжнародні відносини носять більш складний характер. З глобалізацією та трансформацією міжнародних відносин з'являються і “нові актори” на міжнародній арені. З'являються “неурядові організації”, які починають відігравати все більш активну ролу в міжнародному житті, та починають впливати на розвиток подій. Співпрацю з ЄС можна розглядати крізь призму відносин з інституціями ЄС. Тобто співпраця окремих урядових та неурядових організацій ЄС з аналогічними інституціями в країнах-партнерах. Такий спосіб міжнародної співпраці дає змогу “неурядовим організаціям” приймати активну участь в процесах євроінтеграції України [9].

Отже, актуальність статті полягає в тому, що сьогодні неурядові організації займають важливу роль в суспільно-політичних відносинах в усьому світі. Україна не є винятком. Неурядові організації сьогодні беруть активну участь в процесі євроінтеграції України, зокрема в інтеграції України в європейський освітній простір. Для розвитку економіки країни та зміцнення її політичного впливу потрібен людський капітал, який має бути конкурентоспроможним на міжнародному ринку праці. Для цього потрібно приділити увагу освітній системі, та постійно її вдосконалювати відповідно до вимог сучасності. Також, саме неурядові організації сьогодні, як представники громадської думки, роблять великий внесок в інформаційну освіту, та приймають активну участь в інформуванні громадян щодо євро інтеграційних процесів ЄС.

Метою роботи є дослідити роль неурядових організацій в процесі євроінтеграції України, зокрема освітньо-інформаційну складову цього процесу.

Даній проблематиці присвячена значна кількість публікацій таких науковців та дослідників, як Б.В. Бабін [1], О.А. Зигало [5], О.П. Старицька [11], Т.Г. Полухтович [10], Г.Г. Тараненко [12], О.М. Ващук [3], О. Є. Пожидаєв [9], А.В. Бодров [2], К.О. Меркулов [7], Т. Є. Кристопчук [6] та інших.

Аналіз історіографії дозволив зробити висновок про те, що попри існуючу кількість досліджень, присвячених окремим аспектам євроінтеграції України, та зокрема освітній євроінтеграції України, практично відсутні роботи, в яких би комплексно й ґрунтовно вивчалась роль та місці неурядових організацій в процесі інтеграції України в Європейське співтовариство, зокрема аналізувався б освітньо-інформаційний аспект.

В даному дослідженні великий вплив має вивчення інформації яку надає ЗМІ. Вони не просто інформують, повідомляють новини, але й поширюють певні ідеї, погляди, вчення, політичні програми та, тим самим, беруть участь у соціальному управлінні. ЗМІ володіють маніпулятивно-управлінським потенціалом, змінюючи установки, моделі поведінки та сприйняття дійсності. Більшість неурядових організацій висвітлюють свою діяльність в ЗМІ, тому це є важливим для більш глибоко вивчення теми. Це впливає на формування громадської думки, вироблення певних соціальних установок та формування переконань.

Як вже зазначалося, сьогодні незворотною тенденцією розвитку світового суспільства є його глобалізація. Глобалізація поширюється на всі сфери життя та починає диктувати свої правила розвитку міжнародних відносин. Глобалізація передбачає перехід не лише до глобального ринку, міжнародного розділення праці, а і до спільних правових норм, до єдиних стандартів в галузях економіки, правосуддя, державного управління, а отже і освіти. Сучасні проблеми носять глобальний характер, тому змушують країни об'єднуватись проти них. Саме тому, сьогодні все більш популярним процесом стає регіональна інтеграція, як адекватна та логічна відповідь на виклики глобалізації [10].

На сучасному етапі проблемі інтеграції приділяється багато уваги. З розвитком європейських інтеграційних процесів, їх розширенням на нові сфери суспільного життя, появою нових складніших інтеграційних завдань, пов' язаних як з поглибленням інтеграції, так і з розширенням самого інтеграційного об' єднання. В основу європейського будівництва було покладено, передусім, концепцію функціональної інтеграції. Основна ідея полягала в “запобіганні політичних розбіжностей шляхом розширення мережі міжнародних агентств, націлених на інтеграцію життєвих інтересів усіх націй”. Прихильником концепції функціональної інтеграції був французький державний діяч Ж. Монне. У своїх міркуваннях він виходив з того, що національні уряди швидше погодяться на втрату своїх суверенних прерогатив, якщо процес інтеграції буде здійснюватися поетапно й погалузево (насамперед - в економічній сфері) відповідно до чітко визначених функцій і завдань [1].

Для вироблення спільних політичних та економічних рішень країнам-членам ЄС потрібно було спільне розуміння сучасних процесів, в цьому їм допомогла спільна система освіти. Саме тому однією з найважливіших сфер розвитку євроінтеграції є освітня сфера, як першочергова складова соціальної сфери [3].

Освіта виступає з одного боку як європейська відповідь на явища глобалізації і як спосіб надання освіті “Європейського виміру”. Під впливом глобалізації економіки і інформаційних технологій керівництво країн Європейського Союзу зрозуміло також, що знання стають основним економічним ресурсом, і тому природно, лише інтегрувавши освіту, яка постачає кваліфікованих робітників для спільного ринка праці, можна забезпечити економічну конкурентоздатність Європи [10].

Для євроінтеграції України освітній аспект є так само важливим, як і для країн Європейського Союзу. Для інтеграції економічної, політичної для України сьогодні є важливою інтеграція соціальна, інтеграція в інформаційно-освітній сфері. Прийняття курсу щодо євроінтеграції змушує нашу країни реформувати багато сфер суспільного життя, потребують змін законодавчі документи, державна політика, а тому і освітня сфера - яка є фундаментом майбутніх змін [8].

Входження України в європейський простір, інноваційний розвиток економіки та соціальної сфери вимагає високого рівня освіти, підготовки нової генерації людей, здатних створювати найновітнішу техніку й технології, активно втручатися і здійснювати реформування та піднесення економіки [11].

Сьогодні високорозвинені держави світу переконливо демонструють наскільки важливою є система вищої освіта для здійснення структурних перетворень, інноваційного розвитку, що несуть людині свободу самореалізації та самовдосконалення, матеріальні блага, задоволення зростаючих потреб, соціальний захист тощо [5].

Україна також повинна відкрити для себе значущість освіти в умовах переходу на інноваційний шлях розвитку. Тому першою проблемою, яка постає перед нами - осмислення вищої освіти як основного важеля та орієнтира в подальшому соціально-економічному розвитку країни, в тому числі й інноваційному [5].

Освітня сфера України є визначальною точкою динаміки соціально-економічного прогресу нашої держави. Глобалізація світу, швидкий розвиток наукових досліджень, нові інформаційні технології вимагають прискореного випереджувального інноваційного розвитку освіти, створення умов для розвитку особистості, її інтелекту і духовності.

Задля задоволення нових потреб людства потрібні нові структури, а також задля подолання нових викликів глобалізації потрібні і нові актори в міжнародних відносинах. Такими новими структурами, або акторами, і були “неурядові організації" на початку двадцятого століття. Перші прототипи сучасних “неурядових організацій" з'являються в США, і їх починають називати “Think Tanks" (Мозгові центри). Проблема Think Tanks є самостійною проблемою епохи інтенсифікації глобалізації, інтенсифікації інформаційних технологій, переходу суспільства до постіндустріального етапу свого розвитку. Першими Фабриками думки стали академічні університетські структури, що працювали над політичними рекомендаціями американському уряду: Брукінгський інститут (1916), інститут Гувера (1919), Стенфордський університет (1919) [2].

Мозгові центри згодом починають з'являтися в усьому світі та починають відігравати важливу роль в аналізі та прогнозуванні процесів сучасності. Вони трансформуються та здобувають нових видів та форм. З'являються “неурядові організації”, які в різних країнах називаються по-різному: недержавні інституції, аналітичні центри, фонди, спілки, товариства, тощо. В нашій статті ми зупинилися на усталеній назві “неурядові організації" [12].

З неймовірною швидкістю розвитку інформаційних та інтернет-технологій, сьогодні для всіх зрозуміло, що одними з найактивніших видів нових акторів є неурядові організації. Утім, їхня сутність і впливовість у світовій політиці викликає багато дискусій серед дослідників та експертів, що відповідно позначається на дефініції НУО.

Недержавних акторів називають "новими акторами" (М.К. Смутс), "акторами поза суверенітетом" (Дж. Розенау), "транснаціональними силами" (М. Мерль), "транснаціональними організаціями" (Ш. Зоргбіб) і т.д. На думку Дж. Розенау, діяльність міжнародних інститутів обмежена суверенітетом, а дії НУО, навпаки, вільні від таких обмежень [12].

Отже, аналізуючи різні підходи і критерії до визначення неурядової організації, використані у вітчизняній і зарубіжній літературі, можна визначити “неурядову організацію" - як добровільне громадські об'єднання індивідів або груп за певними інтересами, утворене не на основі міжурядового договору, яке не передбачає отримання комерційного прибутку та здобуття політичної влади. У випадку визначення міжнародної НУО зазначена дефініція доповнюється критерієм - діяльність принаймні у двох державах.

Так сталося, що в українському суспільстві (як у кожному пострадянському) не склалась традиція функціонування недержавних (приватних) громадських інституцій, які у спосіб самоорганізації сприяли б реалізації тих чи інших (політичних, культурних, релігійних, світоглядних, професійних, освітніх) волевиявлень. Тому поява та розвиток “неурядових організацій" в Україні почався набагато пізніше ніж в США, та країнах Західної Європи [9].

Через велику кількість та різноманітне визначення терміну “неурядові організації”, існує велика кількість їх класифікацій. Задля кращого розуміння сфери та напрямку діяльності НУО, які працюють на території України, ми їх поділимо за декількома критеріями.

Перша група - за походженням; неурядові організації, які ведуть свою діяльність на території України:

представництва закордонних НУО, які мають свої постійні офіси в Україні;

НУО, які засновані в Україні, проектна діяльність спрямована на українське населення, склад та керівні кадри - це представники України та інших країн;

НУО, які засновані в Україні, та засновниками та членами цієї організації є лише громадяни України.

Друга група - за джерелами фінансування:

НУО, що фінансуються європейськими урядовими інституціями, Міністерствами закордонних справ країн - членів ЄС, та іншими органами на конкурсній та грантовій основі.

НУО, що фінансуються європейськими неурядовими організаціями, на основі спільної кооперації та спільних міжнародних культурно-освітніх проектів.

НУО, що фінансуються національними донорами на конкурсній та грантовій основі.

Третя група - за проектною діяльністю:

НУО, які проводять проекти (інформаційні компанії, освітні семінари) лише на території України і чиєю цільовою аудиторією є населення України.

НУО, які проводять проекти на території України та інших держав (часто це сусідні країни, регіонально об' єднані країни, тощо) і чиєю цільовою аудиторію є як населення України так і інших держав (часто це спільні міжнародні проекти, які націлені на молодь країн - сусідів).

Кожна категорія НУО, має свою цільову аудиторії, до якої й адресовані проекти, що реалізую та чи інша організація. Сьогодні більшість неурядових організацій, котрі працюють в Україні, працюють з молоддю. Молодь завжди вважалася рушійною силою в епоху змін.

Досвід країн, що приєдналися до ЄС, показує, що такого роду співпраця державних органів влади з організаціями громадянського суспільства повинна мати належну оцінку, особливо в ситуаціях, коли необхідно отримати прихильність громадської думки для певних дій або опрацювання компромісів у складних та суперечливих питаннях [1].

Неурядові організації в Україні також вже стали фактом суспільно-політичного життя країни, одним із суб'єктів політичного процесу. Діяльність неурядових організацій є одним із показників того, що громадянське суспільство в Україні народжується й прагне ствердження. Неурядові організації беруть дедалі активнішу участь у формуванні державної політики. На рівні Президента України, Верховної Ради, Кабінету Міністрів зроблені перші кроки до залучення незалежних експертів до вироблення державних рішень. Представники окремих неурядових аналітичних центрів (НАЦ) беруть участь у дорадчих органах при відповідних державних структурах.

Сьогодні держава зрозуміла, що неурядові дослідницькі структури виступають генераторами нових ідей для влади, пропонуючи аналітичну продукцію, новаційні рішення, механізми їх реалізації, використовуючи при цьому для їх розробок позабюджетні кошти.

Неурядові організації - не тільки посередники між інтелектуальним громадянським середовищем і держапаратом, а й інструмент громадянського контролю, ініціатор публічного обговорення найгостріших внутрішніх і зовнішніх проблем, що стоять перед країною [9].

Виступаючи генераторами свіжих ідей, альтернативних пропозицій та ефективним каналом “зворотного зв'язку” між владою й громадськістю, неурядові організації стають ефективною рушійною силою інтеграційного процесу.

Неурядові організації сьогодні, як невід'ємний елемент громадянського суспільства виконують низку важливих завдань, зокрема,: захист соціальних, економічних, творчих, наукових та освітніх інтересів громадян; формування загальнонаціональної підтримки процесу інтеграції до ЄС [3].

Проаналізувавши причини появи “неурядових організацій”, їх функції та становлення, як нових впливових акторів в міжнародних відносинах та житті держави, треба приділити окрему увагу НУО - як додатковій силі в евроінтеграції України, яка інформує населення та промотує європейські стандарти, зокрема популяризує європейську інтеграцію в сфері освіти [7].

Задля реалізації своїх проектів, та ефективної діяльності неурядові організації сьогодні залучають громадськість до вироблення державної політики та популяризації ідеї європейської інтеграції. Через поширення своїх аналітично-дослідних матеріалів, які виробляють неурядові організації, вони підвищують загальний рівень поінформованості населення про ЄС, його історію, сучасний стан і перспективи розвитку, відносини з Україною. Однією з ефективних форм співробітництва національних неурядових організацій на сьогодні є встановлення партнерських відносин з неурядовими організаціями країн Європи, залучення приватного бізнесу до некомерційної суспільної діяльності.

В Європейському союзі велику увагу приділяють неформальній освіті. Така тенденція має місце і в Україні. Сьогодні неурядові організації, більшість яких фінансується донорськими організаціями ЄС, займаються неформальною освітою молоді, тим самим промотують та інформують молодь про європейські традиції, цінності [6].

Більшість НУО в Україні сьогодні працюють з молоддю та націлені на інтеграцію молоді в європейське суспільство шляхом освітніх семінарів та інформаційних компаній. Проевропеська позиція часто обумовлюється тим, що більшість організацій сьогодні фінансуються за рахунок ЄС (державними або недержавними інституціями). Вище було зазначено про важливість соціальної інтеграції (зокрема освітньою) як складової євроінтеграції України. Розглянемо основні механізми роботи НУО в освітньо-інформаційній сфері сьогодні, та проектні напрямки, за допомогою яких НУО популяризують та впливають на евроінтеграційний курс Украйни в сфері освіти.

НУО за допомогою європейських та національних партнерів здійснюють незалежні аналітичні дослідження та соціологічні опитування. Результати досліджень оприлюднюють в інтернет мережах та друкованих виданнях. Часто вони приймають форму рекомендацій та додатків, які використовують державні органи влади при розробці тих чи інших нормативно-правових документів. Наприклад: розробка Інститутом Євро-Атлантичного співробітництва звернення громадських організацій щодо укладання Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС, розробка Громадською Радою при МЗС України, до складу якої входять неурядові організації, Рекомендації щодо пріоритетів головування України в ОБСЄ.

НУО співпрацюють з міжнародними організаціями, і таким чином здобувають міжнародний досвід, який реалізують потім на національному рівні. Це відбуваються шляхом участі у міжнародних конференціях, запрошенні міжнародних експертів для виступу в Україні, наслідком чого є нові тенденції в освіті та нові пропозиції для державних органів.

НУО активно співпрацюють зі ЗМІ, кожні свої проекти та заходи вони анонсують та висвітлюють в засобах масової інформації та Інтернеті. Таким чином, їм вдається залучити більшу аудиторію, хоча б пасивно долучитися до їх проектів. Такого роду інформування робить свій внесок в популяризацію європейської інтеграції.

Підсумовуючи вище сказане, важко переоцінити роль неурядових організацій в сучасному суспільстві. Поява неурядових організацій є результатом глобалізації. Сьогодні НУО задовольняють нові потреби суспільства. Процес розвитку та активної діяльності НУО в Україні почався набагато пізніше, ніж в країнах Західної півкулі. Сьогодні українські неурядові організації потребують підтримки з боку національних донорів тому, що більшість проектів та ініціатив реалізовуються за рахунок закордонних структур, що може нести за собою певні наслідки. Оскільки молодь, є цільовою аудиторією більшості НУО, велика кількість проектів носить освітній та інформаційний характер. Це проекти, які націлені як на реформування системи формальної освіти, так і проекти яка популяризують неформальну освіту. Україна на шляху нових звершень, і саме неурядові організації мають допомогти державі знайти свій шлях розвитку, оскільки вони відображають стан суспільства та його потреби.

Список використаних джерел