Транспортування українських товарів до Західної Європи в перші роки нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТРАНСПОРТУВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ ДО ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В ПЕРШІ РОКИ НЕПУ

Постановка проблеми. Україна як морська держава здавна експортувала до Західної Європи сировину і матеріали за допомогою власного та іноземного морського транспорту. Протягом 1914-1921 рр. із-за воєнних і політичних подій Україна втратила свій торговий флот і опинилась в ізоляції від зовнішнього світу. Лише у 1922 р. завдяки новій економічній політиці українські експортери насилу відновили порушені стосунки з іноземними промисловцями, комерсантами і судновласниками - перевізниками експортних вантажів до Західної Європи.

Сьогодні Україна знов залишилась без свого морського торгового флоту й постачає до європейських країн сільськогосподарську продукцію і промислові матеріали, залучаючи іноземних перевізників. Саме тому попередній історичний досвід з фрахтування іноземного морського транспорту для вантажоперевезень є дуже корисним і потребує детального висвітлення.

Аналіз попередніх досліджень і публікацій. Транспортування експортних вантажів з українських до європейських портів у перші роки непу розглядали і висвітлювали у тогочасній пресі і економічній літературі А. Золотарьов, О. Попов, Л. Фрей, М. Фрумкін, Г. Ходько, А. Шатхан та деякі інші автори.

У радянській економічній і технічній літературі 1930-1980 рр. досвід торгових представництв Укрзовнішдержторгу з фрахтування іноземних трампових суден залишився поза увагою авторів.

Сучасні вітчизняні вчені - фахівці з міжнародної торгівлі В. Будкін, І. Бураковський, Ю. Козак, О. Охріменко, Н. Супрун, А. Філіпенко, М. Черкес та ін. також не розглядають питання, пов'язані з транспортуванням українських експортних вантажів до Західної Європи в перші роки непу.

Мета дослідження полягає в тому, щоб, ознайомившись з організацією транспортування експортних вантажів з України до Західної Європи на початку 1920-х років, рекомендувати сучасним українським експортерам враховувати досвід попередників з налагодження відносин з іноземними морськими перевізниками.

Виклад основного матеріалу. Українські купці протягом багатьох століть вивозили до сусідів по суходолу гужем, а по річках і морях човнами і вітрильниками зерно, мед, руду, вугілля, натомість закуповуючи у іноземців тканини, вироби з дорогоцінних металів, вино, бакалію тощо.

Розвиток науки і техніки в XIX ст. сприяв розширенню асортименту і збільшенню обсягів українського експорту. На зміну валкам і вітрильним човнам прийшли залізничні потяги і пароплави, здатні перевозити великі партії вантажів на значну відстань.

На початку ХХ ст. (1909-1911 рр.) з України щорічно вивозили по 300 млн пудів хліба, 50 млн пудів цукру, значну кількість агро- та промислової сировини. Загальна вартість українського експорту становила пересічно 368,6 млн золотих руб. на рік. У свою чергу в Україну із-за кордону щорічно доставляли сільськогосподарський реманент, промислове обладнання, різні фабрикати на суму 10б,2 млн золот. руб. Баланс міжнародної торгівлі України був активним, оскільки вивіз до зарубіжжя втричі з лишком перевищував довіз чужоземних товарів [1, с. 31].

У міжнародній торгівлі українського господарства головну роль відігравав морський флот. Його головними перевагами над річковим і залізничним видами транспорту були масовість і низька собівартість вантажоперевезень, можливість безпосередньої доставки експортних вантажів з вітчизняних до іноземних портів і, навпаки, імпортних товарів із-за кордону в українські губернії. Ось чому в означений час понад 80% українського експорту надходило до Одеського, Миколаївського, Маріупольського та Бердянського портів, звідки морськими суднами перевозилось до країн Західної Європи, що мали морські кордони.

Європейські промисловці й комерсанти, зацікавленні українськими товарами, насамперед зерном, у 1910-і роки створили регулярні морські лінії, що поєднували Одеський і Миколаївський порти відправлення з портами призначення у Гамбурзі, Лондоні, Роттердамі, Антверпені та Марселі. Протягом 1912-1913 рр. морські торгові судна під іноземними стягами вивозили з України до Західної Європи 89% експортних вантажів, а вітчизняний флот піддавав транспортній обробці лише 11% експортного тоннажу [2, с. 30].

Внаслідок розв'язаної між Німеччиною і царською Росією імперіалістичної війни (1914-1918 рр.), що більшою мірою відбувалась на українській території, боротьби українців з іноземними інтервентами, громадянської війни, яка завершилася у середині 1920-х років, Україна була відсторонена від міжнародної торгівлі. Не сприяло поверненню України на зовнішній ринок запровадження більшовицьким урядом у 1919-1921 рр. політики «воєнного комунізму», яка остаточно призвела промисловість республіки до розвалу, сільське господарство - до зубожіння, а торгівлю взагалі перетворила на товарообмін.

Дійшовши висновку, що без докорінної зміни економічної і соціальної політики більшовикам владу в країні утримати не вдасться, Х з'їзд правлячої партії РКП(б) у березні 1921 р. визнав необхідним відновити ринкову форму господарювання, відтворити товарно-грошові відносини між галузями матеріального виробництва, між містом і селом. Згідно обраного курсу, який одержав назву нової економічної політики (неп), держава, залишаючи за собою командні висоти, а саме: землю, велику промисловість, банки і грошову емісію, зовнішню торгівлю, сприяла радикальним перетворенням у народному господарстві.

В Україні неп почався з провідної на той час галузі матеріального виробництва - сільського господарства. На зміну продовольчий розкладці прийшов менш жорсткий за формою вилучення і нижчий за обсягом стягнення з селян продовольчий податок. Залишки агропродукції селяни могли використовувати за власним бажанням, у тому числі продавати за вільними цінами на міських базарах городянам, реалізовувати оптом, представникам споживчої кооперації і офіційним державним заготівельникам. Підйом продуктивності праці на селі сприяв відродженню харчової, легкої і хімічної промисловості, забезпечив сировинно-товарною масою зовнішню торгівлю республіки.

22 березня 1922 р. в Україні було створено Управління уповноваженого Народного Комісаріату із зовнішньої торгівлі (НКЗТ). Управління уповноваженого НКЗТ при Раднаркомі УСРР здійснювало дозвільні, регулюючі та контрольні функції щодо організацій, бажаючих займатися експортом і імпортом. Першими, хто отримав від управління УповНКЗТ ліцензії на здійснення експортно- імпортних операцій, були Держбанк України, Українбанк, Укрхліб, Хлібопродукт, Укрмлинтрест, Вукоопспілка і товариство «Сільський Господар» [3, с. 16].

Державні та кооперативні організації, що одержали право виходу на зовнішній ринок, почали закуповувати у підприємств і селян надлишки промислових матеріалів і агропродуктів, але одразу зіткнулися з проблемою подальшого вивозу сировинно- матеріальних ресурсів за межі республіки. Справа була в тому, що в перші роки непу в Україні не залишилося власного морського транспорту, яким зручніше перевозити експортні вантажі до Західної Європи. Його ще у 1918-1919 рр. знищили або захопили як воєнну здобич численні окупанти. За сім років відсутності України на європейському ринку іноземні судновласники, котрі раніш обслуговували вітчизняних експортерів, переключилися на інших вантажовідправників і одержувачів вантажів, створили для них нові регулярні морські лінії, що обминали водні кордони УСРР.

Отже українські експортери могли користуватися лише послугами торгових суден нерегулярного мореплавання, або так званих трампів («tramp» англійською означає бродяга, бурлака). Кожному експортерові доводилось самотужки знаходити суднотрамп під час його вивантажування в будь-якому з європейських портів і домовлятися зі шкіпером (капітаном) судна-бродяги щодо обсягів і терміну перевезення вантажів, обговорювати розмір фрахту - перевізної плати. При досягненні порозуміння сторони укладали договір морського перевезення - чартер. Такий договір передбачав завантаження усього судна чи його окремих приміщень - трюмів, люків, палуб. Чартер укладався на один рейс або на декілька послідовних рейсів. У чартері визначалися права, обов'язки і матеріальна відповідальність вантажовідправника і перевізника. Чартер укладали німецькою чи англійською мовою в двох екземплярах.

Зрозуміло, що далеко не кожний з нових українських експортерів мав необхідний досвід і був у змозі розбиратися в особливостях фрахтування іноземних пароплавів. Внаслідок цього шкіпери трампових суден навмисно завищували фрахти і виторговували для себе вигідні умови мореплавства, а у разі незгоди взагалі відмовлялись від вантажоперевезень. Саме тому в першій половині 1922 р. із України до Європи надійшло досить мало експортних товарів. Так, незважаючи на домовленість з німецькими партнерами, до них у порт Данциг прибуло тільки 8 великих транспортів зі спиртом, сирою щетиною і кишками тварин, а до Гамбургу лише 2 пароплави з марганцевою і залізною рудою [4, с. 17].

Фахівці Управління УповНКЗТ, проаналізувавши результати діяльності організацій, які одержали дозвіл на зовнішньоторговельні операції, зробили висновок, що обсяги фактичного вивозу товарів значно поступаються експортним можливостям України. 30 серпня 1922 р. Управління УповНКЗТ в Україні заснувало власну Державну контору з експорту та імпорту - Укрзовнішдерж- торг. Незабаром у Києві, Полтаві, Одесі та інших губернських центрах республіки були відкриті місцеві філії Укрзовнішдержторгу [5, с. 196]. Протягом 1922-1923 рр. Укрзовнішдержторг відкрив торгові представництва у Берлині, Лондоні, Римі, Варшаві, Празі, Відню, Ризі, Константинополі та Самсуні (Туреччина) [6, с. 3-4]. Торгпредства були укомплектовані досвідченими спеціалістами, які ще до революції працювали в галузі міжнародного морського права і мореплавання, були обізнані з торговельними правилами і звичаями в країнах Європи, вільно володіли іноземними мовами.

Фахівці торгових представництв постійно перебуваючи за кордоном, швидко налагодили стосунки з тамтешніми діловими колами, зацікавленими в українській агросировині і промислових матеріалах. Працівники торгпредства в Лондоні брали участь в роботі міжнародного фрахтового ринку, який був розташований там же, і домовлялися із власниками трампових кораблів стосовно морських перевезень заготовлених в Україні сировинно- матеріальних ресурсів до іноземних портів призначення.

Таблиця 1 Вивіз українських товарів до країн Європи і світу в перші роки непу (у млн золот. крб за довоєнними цінами)