Вплив інтеграції на формування спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

08.00.02 - світове господарство і

міжнародні економічні відносини

ВПЛИВ ІНТЕГРАЦІЇ НА ФОРМУВАННЯ СПІЛЬНОЇ ІННОВАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ КРАЇН - ЧЛЕНІВ ЄС

Марковський Ігор Олегович

Львів - 2012

Дисертація є на правах рукопису.

Робота виконана на кафедрі міжнародних економічних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор географічних наук, професор

ПИСАРЕНКО Світлана Марківна,

Львівський національний університет імені Івана Франка

Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України,

професор кафедри міжнародних економічних відносин

Офіційні опоненти: доктор економічних наук, професор

МЕШКО Наталія Петрівна,

Дніпропетровський національний університет імені

Олеся Гончара Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України,

завідувач кафедри «Менеджменту та туризму»

кандидат економічних наук, доцент

МЕДВЕДКІН Тарас Сергійович,

Донецький національний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України,

доцент кафедри «Міжнародної економіки»

Захист дисертації відбудеться «18» грудня 2012 р. о 16.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.21 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий «16» листопада 2012 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

к.г.н., доц. Ю.І. Присяжнюк

Анотація

Марковський І.О. Вплив інтеграції на формування спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС. - На правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2012. інноваційний економіка науковий інтелектуальний

Дисертація присвячена дослідженню особливостей взаємозалежності між процесом євроінтеграції та спільною інноваційною стратегією країн - членів ЄС на основі узагальнення теоретичних, методичних та практичних основ формування та реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС, оцінки організаційно-фінансового механізму забезпечення інноваційного розвитку національних економік країн-членів. У роботі узагальнено та критично осмислено особливості інноваційного розвитку країн - членів ЄС до вступу в ЄС та після набуття членства, визначено взаємозалежність інноваційної діяльності та інтеграційного процесу країн - членів ЄС, їх сукупний вплив на зростання продуктивності національних економік. Автор здійснив комплексну оцінку основних чинників формування інноваційного співробітництва України з країнами - членами ЄС в умовах євроінтеграційних процесів, що дало змогу обгрунтовано визначити пріоритетні напрями розвитку міжнародної інноваційної діяльності України на основі формування відповідної інноваційної стратегії та сукупних переваг України в окремих структурних напрямах розвитку інноваційної сфери.

Ключові слова: спільна інноваційна стратегія, інноваційна політика, європейська інтеграція, інноваційний розвиток національних економік, інноваційна діяльність, організаційно-фінансовий механізм.

Аннотация

Марковский И.О. Влияние интеграции на формирование общей инновационной стратегии стран - членов ЕС. - На правах рукописи.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 - мировое хозяйство и международные экономические отношения. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2012.

Диссертационная работа посвящена исследованию особенностей взаимозависимости между процессом евроинтеграции и общей инновационной стратегией стран - членов ЕС на основе обобщения теоретических, методических и практических основ ее формирования и развития, оценки организационно-финансового механизма обеспечения инновационного развития национальных экономик стран - членов. В работе обобщены и критически осмыслены особенности инновационного развития стран - членов ЕС до вступления в ЕС и после обретения членства; определены взаимозависимость инновационной деятельности и процесса интеграции стран - членов ЕС, их влияние на рост производительности национальных экономик; раскрыто организационно-экономический механизм реализации общей инновационной стратегии стран-членов. Автором систематизированы основные факторы формирования инновационного сотрудничества Украины со странами - членами ЕС, что дало возможность обосновано определить приоритетные направления развития международной инновационной деятельности Украины на основе формирования соотвествующей инновационной стратегии.

Ключевые слова: совместная инновационная стратегия, инновационная политика, европейская интеграция, инновационное развитие национальных экономик, инновационная деятельность, организационно-финансовый механизм.

Summary

Markovskyy I. Impact of integration on the formation of a joint innovation strategy of EU member states. - Manuscript.

Dissertation for the degree of candidate of economic sciences, specialty 08.00.02 - the world economy and international economic relations. - National Ivan Franko University of Lviv, Lviv, 2012.

The thesis enlightens the interdependence between the process of European integration and joint innovation strategy of EU member states on the basis of summarizing the theoretical, methodological and practical bases of formation and development of a common EU innovation strategy, organization and evaluation of the financial mechanism of innovative development of the national economies of member states.

In modern conditions, integration processes have changed the economic order in the world, identifying new prospects and opportunities for the countries - members of European integration associations. The European Union (EU) passed all stages of integration from free trade to full economic integration - the highest form of regional integration associations. The integration processes allowed to join 27 European countries into a single economic and scientific-technological system to hold at the supranational level common policy in various spheres of public life, including the sphere of innovations. Author summarizes and critically comprehends the features of innovative development of EU member states before and after the EU accession.

Particular attention is paid to the main approaches of formation of innovation strategy of the national economy and the organizational-economic mechanism of joint innovation strategy of the EU member states. Author outlined the main innovative strategies of innovation policy and the key strategic decisions to be taken for the economic development. EU member states have adopted national strategies and more specific innovative programs, which in many cases already contain most or many items of EU joint innovation strategy.

Author also analyzed the main factors shaping innovation cooperation of Ukraine with the EU member states, which allowed reasonably determine the priorities of the innovation policy on the basis of national innovation strategy. It should be noted that the prospects for innovative development of Ukraine dependent on the results of the integration priorities of the international strategy of economic relations between Ukraine and cooperation with the EU member states. The results of the dissertation work made it possible to develop propositions of the improvement of innovation climate in Ukraine, institutional and legal mechanisms of innovative strategy and increase the economic development of the country in general.

Keywords: joint innovation strategy, innovation policy, European integration, innovative development of national economies, innovation, organizational and financial mechanism.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В умовах глобалізації інноваційний чинник є вирішальним у реструктуризації національних економік, реалізації моделі сталого економічного розвитку, підвищенні конкурентоспроможності та активізації експортної діяльності. Основою для забезпечення лідерства національної економіки на світовому ринку є принцип поєднання інвестицій з інноваціями.

У сучасних умовах інтеграційні процеси змінили економічний порядок у світі, окресливши нові перспективи та можливості для країн - членів інтеграційних об'єднань. Європейський Союз (ЄС), пройшовши всі етапи інтеграції від зони вільної торгівлі до повної економічної інтеграції, став вищою формою регіонального інтеграційного об'єднання. Успішність інтеграційних процесів дозволила об'єднати 27 країн Європи в єдину господарську та науково-технологічну систему, а отже запровадила на наднаціональному рівні спільну політику в різних сферах суспільного життя, в тому числі і в інноваційній сфері.

Спільна інноваційна стратегія країн - членів ЄС визначає загальні підходи до формування та використання інновацій - підвищення рівня розвитку наукових досліджень та інноваційної діяльності на основі запропонованих Європейською Комісією заходів, які здатні принести користь не лише споживачам і підприємствам, а й суспільству та економіці загалом.

Спільна інноваційна стратегія спрямована на розвиток національних економік країн-членів та забезпечення їх конкурентоспроможності, полегшення доступу країн-членів до наукових досліджень та інновацій, створення нових робочих місць, економічне зростання на основі реалізації новаторських ідей. Вступаючи до ЄС, країни не лише отримують нові можливості для інноваційного розвитку національних економік, але й зазнають структурних змін їх національних інноваційних стратегій. Це пов'язано з тим, що більшість країн до вступу в ЄС (2004 р., 2007 р.) застосовувала стратегію перенесення, що передбачала використання досягнень зарубіжного науково-технологічного досвіду, реалізацію його у власній економіці. Країни ЄС-15 використовують досягнення власного науково-технічного потенціалу та вчених інших країн в розробці нововведень і впровадженні їх у виробництво (стратегія нарощування). Таким чином інтеграційні процеси в ЄС змінюють напрям інноваційної стратегії країн-членів - від політики перенесення до політики нарощування, що є однією з основ формування спільної інноваційної стратегії ЄС. Виявлення стану інноваційного розвитку як в окремих країнах-членах, так і в ЄС загалом є тим підгрунтям, яке надає можливість у рамках спільної інноваційної політики ЄС здійснювати керований вплив на їх соціально-економічний розвиток.

Дослідження досвіду, практики формування та реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС, особливо його нових країн-членів, є важливим і для України, що обрала курс європейської інтеграції і яка щойно перебуває на стадії пошуку власної ефективної національної інноваційної стратегії.

Теоретичні основи інноваційного розвитку стали предметом дослідження багатьох вчених. Вагомий внесок у розвиток наукових досліджень різнопланової інноваційної діяльності зробили такі українські вчені: О. Барановський, В. Борщевський, А. Гальчинський, В. Геєць, Б. Губський, М. Денисенко, М. Долішній, С. Злупко, Р. Квасницька, Б. Кваснюк, М. Крупка, А. Кузнєцова, О. Кузьмін, О. Лапко, І. Лютий, Т. Медведкін, Н. Мешко, С. Мочерний, С. Онишко, Б. Патон, С. Писаренко, С. Покропивний, В. Семиноженко, М. Туган-Барановський, Л. Федулова, М. Флейчук, І. Школа, М. Чумаченко, А. Чухно, М. Якубовський, Л. Яремко та інші. Із зарубіжних економістів варто згадати роботи Р. Дорнбуша, П. Друкера, Дж. Кейнса, М. Кондратьєва, С. Кузнєца, Г. Манківа, Г. Менша, М. Портера, Дж. Стігліца, С. Фішера, Р. Фостера, У. Шарпа, Р. Шмаленза, Й. Шумпетера та інших.

У сучасних умовах у формуванні інноваційних стратегій національних економік існують ще значні невирішені проблеми. Насамперед вони пов'язані з нерівномірністю економічного розвитку та індивідуальними особливостями національних економік як країн - членів ЄС, так і країн, що визнали своїм зовнішньоекономічним пріоритетом вступ до ЄС. У зв'язку з цим актуальними є дослідження, спрямовані на визначення особливостей взаємозв'язків спільної інноваційної стратегії ЄС з євроінтеграційним процесом, оцінка інноваційної діяльності його країн-членів. Представлене дисертаційне дослідження спрямоване не тільки на розробку питань, які сприяють вирішенню зазначених проблем, а й на конкретизацію їх вирішення в умовах реалізації євроінтеграційного курсу України.

Зв'язок рoбoти з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу виконано відповідно до плану наукових досліджень кафедри міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка «Секторальна інтеграція в економічній системі Європейського Союзу» Д.Р. № 0110U003148 (2010- 2014 рр., науковий керівник - проф. Писаренко С.М.).

Особистий внесок автора полягає у дослідженні методологічних, методичних та прикладних проблем становлення та розвитку спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС, а також у визначенні взаємозалежності між інноваційним розвитком країн-членів та інтеграційними процесами, оцінці сучасного рівня реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС.

Мета і завдання дoсліджeння. Метою дисертаційного дослідження є узагальнення теоретичних, методичних та практичних основ формування та реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС у взаємозв'язку з процесом євроінтеграції, визначення організаційно-фінансового механізму забезпечення інноваційного розвитку національних економік країн-членів.

Для досягнення цієї мети у дисертаційному дослідженні поставлено такі основні завдання:

- розкрити сутність та економічний зміст понять «інновація» та «інновацій-на стратегія», визначити структуру та закономірності інноваційного розвитку національної економіки;

- узагальнити сутність та значення інноваційної стратегії для розвитку національної економіки;

- обгрунтувати взаємозалежність інноваційного та євроінтеграційного процесів;

- визначити основні концептуальні підходи до формування спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС;

- з'ясувати головні відмінності інноваційного розвитку країн - членів ЄС;

- розкрити роль програмування та кластерного підходу у формуванні та забезпеченні інноваційного розвитку країн - членів ЄС;

- проаналізувати існуючий організаційно-фінансовий механізм забезпечення спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС;

- визначити перспективи реалізації спільної інноваційної стратегії країн -членів ЄС;

- проаналізувати сучасний стан інноваційного розвитку України та виявити головні напрями формування інноваційної стратегії України в умовах реалізації євроінтеграційного курсу;

- розробити рекомендації щодо державного регулювання реалізації інноваційної стратегії в Україні.

Oб'єктoм дoсліджeння є процеси становлення та розвитку спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС.

Прeдмeт дoсліджeння - особливості та механізми формування і реалізації спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС.

Мeтoди дoсліджeння. Методологічною основою дослідження є принцип наукового абстрагування та об'єктивності в аналізі явищ та процесів. У дисертації використано загальнонаукові та спеціальні методи наукового дослідження: системний та узагальнення (при дослідженні сучасного стану інноваційного розвитку країн - членів ЄС); історико-логічний (при дослідженні передумов формування інноваційної стратегії, напрямів та перспектив розвитку інноваційної політики); кількісного та якісного аналізу (при дослідженні структурних залежностей інноваційної діяльності в країнах - членах ЄС, при порівнянні особливостей функціонування інноваційного середовища окремих країн-членів);

структурно-логічний (при формулюванні методичних рекомендацій щодо механізмів максимізації позитивних інноваційних кроків в країнах - членах ЄС та в Україні); абстрактно-логічний, матричний, емпіричний і статистичний методи при побудові таблиць і схем, графічної інтерпретації даних (при узагальненні та візуалізації результатів дослідження), методи моделювання й оцінювання статистичних та логічних закономірностей впливу економічних чинників на інноваційні процеси, методи статистичного та порівняльного аналізу - для ранжування та кластеризації країн - членів ЄС за рівнем їхньої інноваційної привабливості. Використано офіційні матеріали міжнародних організацій (Євростат, ЄБРР, МВФ, Світовий банк, СОТ, ЮНКТАД), інші зарубіжні й українські інформаційні матеріали та літературні джерела.

Наукова новизна одержаних результатів. Найважливішими результатами дисертаційного дослідження, що характеризують їхню новизну, розкривають зміст дисертації і виносяться на захист, є такі:

Вперше:

– доведено, що істотний вплив інноваційної діяльності на продуктивність

національної економіки країн - членів ЄС відбувається після їх приєднання до інтеграційного об'єднання. Результати дослідження доводять вплив вступу до ЄС на зростання економічної продуктивності країн - членів ЄС, покращення показників їх інноваційної діяльності, формування в країнах - членах ЄС сприятливого середовища для наукових досліджень та технологічного розвитку, доступу до інвестицій та інновацій інших країн - членів ЄС, що стає основним чинником структурних змін в інноваційних стратегіях національних економік країн - членів ЄС;

Удосконалено:

– поняття «інноваційна інфраструктура», яке доцільно розуміти як систему

головних і допоміжних державних і приватних структур, їх об'єднань, що забезпечують становлення та розвиток усіх стадій інноваційного процесу шляхом прямого фінансування, корегування, навчання кадрів, контролю діяльності; поняття «технологічний парк», яке розглядається як сукупність економічно взаємопов'язаних організацій, компаній, фірм, створених для узгодження діяльності щодо впровадження й виконання інноваційних та інвестиційних проектів, підвищення науково-технічного потенціалу країни;

– етапи формування інноваційної стратегії, що визначають пріоритетні напрями інноваційної політики держави, основні стратегічні рішення, які необхідно приймати, обираючи ефективну інноваційну стратегію;

– рекомендації щодо вдосконалення організаційно-економічного механізму реалізації національної інноваційної стратегії України із врахуванням досвіду країн - членів ЄС на основі формування інноваційної стратегії, яка базується на високотехнологічних укладах.

Отримали подальший розвиток:

– формування блокової структури інноваційної стратегії, яка складається з контролюючого, моніторингового та адекватного реагування на зміну інноваційної ситуації в країнах й відповідного вчасного державного корегування (планування) інноваційної діяльності;

– визначення пріоритетних напрямів спільної інноваційної стратегії ЄС у формуванні та забезпеченні інноваційного розвитку країн-членів, а саме: покращення умов й можливостей фінансування та впровадження досліджень й інновацій, що сприятиме економічному зростанню та створенню нових робочих місць, удосконаленню якості освіти та досліджень, інформаційному забезпеченню поширення інноваційних технологій та знань в ЄС на основі оцінювання результатів програмного та кластерного підходів до підтримки інноваційної діяльності країн - членів ЄС;

– систематизація основних чинників формування інноваційного співробіт-ництва України з країнами - членами ЄС, що дало підстави визначити пріоритетні напрями розвитку інноваційної діяльності України на основі формування відповідної інноваційної стратегії, яка передбачає перехід від моделі національної економіки, побудованої переважно на низькотехнологічних (1-4) до використання високотехнологічних (6-7) укладів, що забезпечить її конкурентоспроможність;

– рекомендації щодо усунення бар'єрів на шляху залучення іноземного капіталу та забезпечення сприятливих умов для впровадження інновацій в Україні, що передбачають: створення ефективної нормативно-правової бази, узгодження повноважень виконавчих органів з питань інновацій з метою уникнення розпорошеності функцій, формування єдиного координованого механізму та відповідних структурних підрозділів; застосування ефективних економічних стимулів для проведення підприємствами технологічної модернізації на основі нових знань, покращення системи оподаткування, застосування податкових стимулів; фінансову підтримку запровадження високотехнологічних інноваційних проектів (як внутрішніх - розвиток власних наукових розробок, так і зовнішніх - використання готових технологічних рішень); підвищення якості формування інноваційних фондів, основне призначення яких - допомога вченим у розробці їх ідей і просування інновацій на ринок; ефективний розвиток кластерних програм та стимулювання розширення об'єктів інноваційної інфраструктури.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дослідження можуть становити практичний інтерес для органів державної влади, місцевого самоврядування, вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ та їх об'єднань, фінансових установ, які працюють над розробкою та реалізацією інноваційних стратегій.

Теоретичні положення та методичні підходи, викладені у дисертації, використовує Інститут стратегічних оцінок в аналітичних розробках та рекомендаціях, які періодично готуються та вносяться на розгляд органам законодавчої та виконавчої влади для визначення пріоритетних напрямів та механізмів регулювання сучасних інноваційних стратегій, аналізу ситуаційної та перспективної інноваційної привабливості України з метою формування сприятливого інноваційного середовища на шляху інтеграції до ЄС. Комітет з питань європейської інтеграції Верховної Ради України використав у своїй діяльності результати дисертаційного дослідження, що стосуються досвіду країн - членів ЄС щодо формування та реалізації спільної інноваційної стратегії у контексті їх інтеграції в ЄС (довідка про впровадження № 04-18/16-819).

Основні результати досліджень, викладені у кандидатській дисертації, використовує Управління міжнародного співробітництва Львівської обласної державної адміністрації для визначення пріоритетних напрямів та механізмів регулювання інноваційної діяльності України, аналізу особливостей інноваційного розвитку із врахуванням досвіду країн - членів ЄС (акт впровадження №743).

Результати дисертаційного дослідження також використовує у навчальному процесі Львівський національний університет ім. І. Франка у викладанні економічних дисциплін «Світова економіка», «Міжнародний менеджмент» та «Державне регулювання зовнішньо-економічної діяльності» на кафедрі міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин.

Oсoбистий внесок здобувача. Наукові результати, висновки і пропозиції, наведені в дисертації та публікаціях, автор здобув особисто.

Апробація результатів дисертації. Oснoвні ідеї та положення дисертації доповідались і здобули позитивну оцінку на міжнародних та національних конференціях, мeтoдoлoгічних семінарах, зoкрeма, ІІІ науково-практичному семінарі з міжнародною участю «Проблеми розбудови митної системи в інтересах економічної безпеки України» (м. Тернопіль, 26-28 листопада 2009 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених, аспірантів та студентів «Актуальні проблеми теорії та практики міжнародної економіки за умов глобальної трансформації» (м. Київ, 28-29 жовтня 2010 р.), І міжнародному науковому конгресі «Економіка-Освіта-Культура» (м. Кєльце, Польща, 7-8 грудня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Економіка, фінанси та бізнес: проблеми та перспективи розвитку» (м. Одеса, 17-18 грудня 2010 р.), ІІI міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні національні економічні моделі: проблеми та перспективи розвитку» (м. Сімферополь, 24 грудня 2010 р.), міжнародній науковій конференції факультету міжнародних відносин Львівського національного університету ім. І.Франка (м. Львів, 8-9 лютого 2011 р.).

Публікації. За тeмoю дисертації oпублікoванo 10 одноосібних наукових праць загальним обсягом 5,34 авт. арк., з них 6 статей у наукових фахових виданнях та 4 тези доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація містить вступ, три розділи (11 підрозділів), висновки, додатки та список використаних джерел. Основний текст дисертації викладено на 187 сторінках, він містить 17 таблиць, 29 рисунків та 6 додатків. Список використаних джерел налічує 172 позиції на 19 сторінках.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми роботи, визначено мету і завдання, конкретизовано об'єкт, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну, сформульовано практичне значення результатів дисертації та особистий внесок здобувача у розробку обраної теми.

У першому розділі «Методологічні основи формування інноваційної стратегії національної економіки» розкрито сутнісно-змістовну характеристику понять «інновація» та «інноваційна стратегія»; узагальнено теоретичні основи дослідження засад інноваційного розвитку національних економік; визначено основні концептуальні підходи до формування інноваційної стратегії національної економіки; досліджено класифікації інноваційних стратегій, які пріоритетні для країн - членів ЄС; проаналізовано організаційне забезпечення реалізації спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС та запропоновано авторське трактування понять «інноваційна інфраструктура» та «технологічний парк».

Проведене узагальнення підходів дослідників до змісту поняття «інновація» та «інноваційна стратегія» дало змогу автору розробити власне бачення цих понять та проаналізувати фактори, що мають істотний соціально-економічний вплив на розвиток країни та встановлення напрямів реалізації інноваційної стратегії. Здійснений моніторинг моделей та методів дослідження інновацій та інноваційної діяльності дав можливість оцінити вплив різноманітних чинників на розвиток інноваційного потенціалу країн - членів ЄС. Автор приходить до висновку, що інноваційну економіку характеризують такі основні чинники, як високий індекс економічної свободи, рівень розвитку освіти і науки, якість життя, частка інноваційних підприємств, високий попит на інновації тощо, а також розвинена інноваційна інфраструктура, створення та впровадження в практику інновацій, ефективна інноваційна політика та відповідно інноваційна стратегія.

У дисертаційному дослідженні ефективним засобом досягнення конкурентоспроможності національної економіки вважається впровадження інновацій на основі реалізації ефективної інноваційної стратегії. Інновації мають важливе значення для підвищення продуктивності праці та сталого економічного зростання національних економік. Щоб досягнути високого рівня конкурентоспроможності національної економіки в сучасних умовах, необхідно сформувати правильну інноваційну стратегію, яка б відповідала інноваційним цілям національної інноваційної політики і була спрямована на реалізацію її пріоритетних засад.

У роботі досліджені суть та значення спільної інноваційної стратегії для розвитку національних економік країн - членів ЄС. На думку автора, зв'язок між інноваційним розвитком національних економік країн - членів ЄС та спільною інноваційною стратегією ЄС має дуалістичний та змінний характер і повинен розглядатися комплексно. Спільна інноваційна стратегія є однією зі складових національної інноваційної стратегії. Це набір правил, методів і засобів пошуку найкращих перспективних напрямів розвитку науково-технічних досліджень в умовах об'єднання зусиль усіх країн - членів ЄС. Проведені автором дослідження свідчать, що завдання національної інноваційної стратегії визначаються особливостями соціально-економічного розвитку країн-членів. Вони є гнучким набором довгострокових цілей реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС.

Узагальнення існуючих наукових підходів до формування інноваційної стратегії дало підстави автору розробити послідовність вибору інноваційної стратегії, яка відображає пріоритетні напрями інноваційної політики держави, основні стратегічні рішення, які визначають правильність вибору інноваційної стратегії.

У роботі показано, що моделювання інноваційного процесу дає можливість виділити в інноваційній діяльності окремі складові, що можуть бути основою ефективної реалізації інноваційної стратегії з урахуванням кон'юнктурних змін. У дисертації визначено, що ефективна реалізація інноваційної стратегії предбачає низку етапів (діагностичний, прогностичний, організаційний, практичний, узагальнюючий, впроваджувальний), кожен з яких має свою змістовну специфіку, виконує специфічні функції і певною мірою є складно структурованим явищем.

Інноваційна діяльність, яка спрямована на використання, комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок, повинна базуватись на надійній та ефективній інноваційній інфраструктурі, яка характеризується системною залежністю усіх її складових - інноваційно-формуючих чинників (як головних, так і другорядних), швидкістю реагування на зміни ринку тощо. У країнах - членах ЄС успішно функціонує інноваційна інфраструктура, а саме: інноваційні центри (інкубатори), інноваційно-технологічні центри, технопарки, навчально-ділові центри, заклади з підготовки та перепідготовки кадрів у галузі технологічного менеджменту, фінансові структури, що підтверджує ефективну реалізацію спільної інноваційної стратегії країнами - членами ЄС. Для поглибленого дослідження значення інноваційної стратегії для інноваційного розвитку країни існуючі підходи запропоновано доповнити аналізом програм підтримки кластерів та кластерних стратегій, що реалізуються як в рамках національної інноваційної політики, так і спільної інноваційної політики ЄС і залежать від рівня розвитку інноваційної інфраструктури країн-членів.

Дослідження методики визначення рівня інноваційного розвитку дало підстави зробити такі висновки: 1) рівень інноваційного розвитку країн - членів ЄС може бути розрахованим як на основі опосередкованих індикаторів (перед усім ІГК), так і безпосередніх показників-індексів: міжнародного - Глобальний інноваційний індекс та європейського - Інтегральний інноваційний індекс; 2) залежно від цілей дослідження та аналізованого періоду, враховуючи особливості методики обчислення, обидва індекси інноваційного розвитку можуть застосовуватись для проведення аналізу інноваційного розвитку національних економік країн-членів.

У другому розділі «Організаційно-економічний механізм реалізації спільної інноваційної стратегії в країнах - членах ЄС» досліджено сучасний стан інноваційного розвитку країн - членів ЄС; розкрито інституційні засади формування спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС; проаналізовано особливості фінансового забезпечення реалізації спільної інноваційної стратегії та значення кластерного й програмного підходів у формуванні та забезпеченні інноваційного розвитку країн-членів; обґрунтовано вплив європейської інтеграції на інноваційний розвиток країн - членів ЄС, а також визначено переваги реалізації країнами-членами спільної інноваційної стратегії ЄС.

Дослідження засад спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС дали підстави зробити висновки, що основні завдання розвитку інноваційної економіки відповідають цілям ЄС, які закладені у його відповідних нормативно-правових документах. Інституційне забезпечення інноваційної політики ЄС пройшло багаторічну еволюцію, неодноразово доповнювалися цільові настанови, напрями, спектр методів та інструментів, що використовуються. Це було спричинено посиленням міжнародної конкуренції і переходом від простих форм інтеграції до більш складних (від створення зони вільної торгівлі до повної економічної інтеграції).

Аналіз європейського ринку інновацій дав змогу констатувати такі тенденції його розвитку: у сучасних умовах інноваційні процеси в більшості країн - членів ЄС не тільки розвиваються значними темпами, але й з врахуванням власної історії становлення дозволяють аналізувати і прогнозувати їх тенденції. Інноваційний розвиток країн - членів ЄС характеризується різноманіттям і нерівномірністю. Причина полягає у різних економічних ситуаціях країн-членів, різночасовістю членства в ЄС, різноманіттям внутрішньої і зовнішньої економічної політики країн - членів тощо.

Серед країн - членів ЄС мінімальні показники інноваційної активності, згідно з даними статистичного бюро ЄС, мають Португалія - 26 % та Греція - 29 %, але навіть вони удвічі вищі, ніж в Україні. Порівняно з групою країн-членів, де лідерами є такі країни, як Нідерланди (62 %), Австрія (67 %), Німеччина (69 %), Данія (71 %) та Ірландія (74 %), розрив з Україною ще більший (3-4 рази). Усереднений показник Інтегрального інноваційного індексу та Глобального інноваційного індексу по країнах - членах ЄС свідчить про значну стабільність та відносну їх взаємозалежність. Активними лідерами на ринку інновацій є Швеція, Фінляндія, Данія, Німеччина та Великобританія, а серед країн, що вступили до ЄС у 2004 р. - Словенія, Мальта, Кіпр, Естонія, Чеська Республіка. Болгарія та Румунія, займаючи найнижчі позиції, поступово розвивають інноваційне середовище, що сприяє їх соціально-економічному розвитку та стимулює їх інноваційну діяльність.

Аналіз та оцінка впливу європейської інтеграції на розвиток інноваційної діяльності в країнах - членах ЄС підтверджують значну їх взаємозалежність, існування позитивних тенденцій, поширення передового досвіду і технологій в різні сфери суспільного життя. Інноваційно слабші країни-члени отримують можливість для залучення передових знань та використання технологічного потенціалу інноваційно розвинених країн - членів ЄС, кращі умови розвитку та удосконалення наукової діяльності. Це пов'язано з тим, що ЄС продовжує залучати свої інвестиції в інноваційний розвиток країн - членів ЄС, насамперед в рамках створення нових соціальних та бізнес-моделей, нових моделей споживання. Однак різниця рівнів інноваційного розвитку країн - членів ЄС може поглиблюватися, оскільки інноваційно розвинені країни удосконалюють спеціалізацію наукомістких видів економічної діяльності, забезпечуючи робочі місця для найбільш кваліфікованих спеціалістів та посилюючи свої позиції на ринку інновацій та технологій.

Спільна інноваційна стратегія ЄС ґрунтується на трьох основних принципах: єдність, інтеграція та зближення. При цьому зближення в сфері інновацій є найважливішим компонентом успішності європейської інтеграції, оскільки, з одного боку, інновації забезпечують підвищення економічної ефективності й конкурентоспроможності, а з іншого, полегшують конвергенцію соціально-економічного розвитку країн - членів ЄС. Водночас відсутність зближення в інноваційній діяльності може поставити під загрозу єдність інноваційної політики ЄС.

У дисертації визначено, що впровадження спільної інноваційної стратегії ЄС передбачає формування інноваційних програм, які надають можливість бізнесменам, дослідникам здобути підтримку у проведенні науково-дослідних робіт та впровадженні своїх нововведень. Для визначення пріоритетних напрямів реалізації спільної інноваційної стратегії автор провів аналіз кластерного та програмного підходів до реалізації спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС, мета яких - сприяння структурним змінам, створення умов для інших напрямів інноваційної політики. Впровадження досвіду формування та реалізації інноваційних програм та кластерної моделі соціально-економічного розвитку країн - членів ЄС можуть стати одним із способів забезпечення інноваційного розвитку України в умовах реалізації інноваційних проектів та формування інноваційних кластерів.

Для визначення значення європейської інтеграції для формування та реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС автор здійснив економетричний аналіз та розробив відповідні економетричні моделі із використанням двох логарифмічно-лінійних специфікацій моделі (базової та розширеної) з додаванням до аналізу низки чинників, які можуть впливати на зростання економічної продуктивності країн - членів ЄС.

Базову логарифмічно-лінійну специфікацію представлено в рівнянні (1), що співвідносить сукупну продуктивність факторів (logP_it) країн - членів ЄС до таких їхніх показників, як: відкритість торгівлі (logT_it); прямі іноземні інвестиції (logFDI_it); людський капітал як рівень освіченості в країні (logE_it); показник внутрішньої інноваційної діяльності (logI_it) або, альтернативно, витрати на наукові дослідження і розробки у відношенні до ВВП; показник вступу країни до ЄС як фіктивна змінна: 0=не член ЄС в році t, 1=член ЄС в році t.

, (1)

де i та t характеризують відповідно країни та періоди часу, a_i - змінна інтеграції до ЄС, c_i - неспостережуваний фіксований (по країнах) ефект та е_it є похибками.

Розширена логарифмічно-лінійна специфікація охоплює ширший перелік чинників зростання продуктивності (внесено такі індикатори, як використання іноземних прав інтелектуальної власності (logFIit) та якість інституцій (logIit)), які автор обґрунтував теоретично. Автором визначено, що інновації можуть мати більший вплив на економічний розвиток, коли країна стає рівноправним членом інтеграційного об'єднання. Для врахування цього ефекту був застосований показник взаємодії між торговельною відкритістю, інвестиційними, інноваційними чинниками та змінною інтеграції до ЄС.

(2)

Результати проведеного дослідження доводять взаємозалежність вступу до ЄС та інноваційного розвитку його країн-членів. Тестування впливу інтеграції до ЄС на продуктивність національної економіки країн-членів із запровадженням лагових значень показників інноваційної діяльності свідчить, що показники інноваційної діяльності можуть мати вплив на продуктивність не відразу в рік приєднання до співтовариства, а з певним лагом (у дослідженні використано лаг в один рік) (рис.1).

Рис.1. Сукупна продуктивність факторів для країн до та після набуття членства в ЄС (2003-2005 рр.)

Отримані результати дослідження підтверджують, що інноваційна стратегія кожної з країн - членів ЄС повинна відповідати спільній інноваційній стратегії ЄС та реалізувати пріоритетні засади спільної інноваційної політики. Для її проведення необхідно враховувати такі фактори: 1) високий рівень поляризації країн - членів ЄС з точки зору створення знань; 2) існуючі потенційні можливості системи державних витрат на науково-дослідні розробки та розвиток людського капіталу; 3) значення для нових країн - членів ЄС участі у великомасштабних інноваційних проектах, які вимагають адаптації людських ресурсів. Дивергенція інноваційного потенціалу не є вигідною для країн - членів ЄС, особливо при зростаючій конкуренції зі США, Китаєм, Японією, Індією на ринку технологій.

У роботі показано, що існує істотна відмінність між країнами - членами ЄС щодо інтенсивності проведення досліджень, відносної важливості різних науково-дослідних розробок, їх взаємозв'язку, значення результатів дослідження, рівня розвитку економічних структур, відкритості інноваційної системи тощо. Відмінності країн -членів ЄС у швидкості впровадження інновацій можна пояснити: по-перше, накопиченням капіталу та розвитком інституцій; по-друге, рівнем інвестицій в освіту і якості людського капіталу; по-третє, різними обсягами фінансування науково-дослідних розробок.

Система стимулювання інноваційної діяльності в рамках ЄС не є сталою. Вона вразлива до економічного спаду і зовнішніх потрясінь у світовій економіці, що було засвідчено значним скороченням витрат країн-членів на науково-дослідні розробки у період з осені 2008 р. по весну 2010 р. Проте зростання лише витрат на науково-дослідні розробки не є панацеєю для сталого інноваційного розвитку. Необхідно вийти за рамки обмеженої національної інноваційної політики країн-членів та сприяти ефективній реалізації саме спільної інноваційної стратегії ЄС, яка передбачає забезпечення конкурентоспроможності кожної країни - члена із поєднанням інноваційного потенціалу усіх країн - членів ЄС.

На думку автора, інвестиції та інноваційна діяльність мають більший вплив на економіку в умовах євроінтеграції, оскільки країна має кращий доступ до інвестицій та інновацій інших країн - членів ЄС, які є виробниками і постачальниками високотехнологічних продуктів. З існуючої поляризації генерації знань та інновацій в рамках ЄС можна зробити висновок, що деякі країни несуть відповідальність за більшу частину інновацій і знань. Технологічний розрив надає чимало можливостей інноваційного розвитку для відстаючих та наздоганяючих країн-членів.

У третьому розділі «Інноваційний розвиток України із врахуванням досвіду країн - членів ЄС» обгрунтовано існуючі проблеми та перспективи реалізації спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС, розглянуто сучасний стан інноваційного розвитку України, засади формування та реалізації інноваційної стратегії України із врахуванням досвіду ЄС, особливо його нових країн-членів.

Щоб стати конкурентоспроможнім і займати провідні позиції на світовому ринку, ЄС потребує ефективної та послідовної політики, що передбачає реалізацію та підтримку стратегічних партнерських відносин між країнами - членами ЄС. Як показують результати проведеного дослідження, країни забезпечують інноваційний розвиток завдяки науково-дослідним розробкам, проектуванню, інжинірингу, імпорту обладнання і машин, розвитку інституцій. Вплив економічної інтеграції не обов'язково однаковий на всі ці процеси. Незважаючи на те, що економічна інтеграція може сприяти розвитку інноваційної інфраструктури, вона може мати протилежний вплив на основні види діяльності, пов'язані з отриманням нових знань й інновацій через поглиблення спеціалізації в інноваційних секторах найбільш розвинених країнах - членах ЄС. Тому спільна інноваційна стратегія країн - членів ЄС повинна базуватися на комплексному підході до стимулювання внутрішньої інноваційної діяльності з поєднанням полегшення притоку іноземних технологій та знань через імпорт, прямі іноземні інвестиції, придбання прав інтелектуальної власності. Отож, спільна інноваційна стратегія стає тим зв'язуючим елементом, що зміцнює позиції країн-членів та забезпечує сприятливі умови для економічного зростання національної економіки після набуття членства в ЄС.

Взаємозалежність між інтеграційними процесами та інноваційною стратегією країн - членів ЄС зумовлюється необхідністю формування ефективної інноваційної політики, існування якої можливе лише за умов взаємозалежності усіх елементів ланцюжка (освіта>дослідження> інновації> впровадження) на рівні ЄС. У контексті власних досліджень автор дійшов висновків, що: 1) торговельна політика та спільна інноваційна політика ЄС мають бути узгоджені, впливати на стимулювання підвищення економічної продуктивності країн - членів ЄС; 2) реалізація спільної інноваційної політики країн - членів ЄС є виправданою, оскільки сприятиме зближенню відстаючих і більш інноваційно розвинених країн, а також зростанню обсягів інноваційних продуктів ЄС, більшій гармонізації ринку праці та системи освіти; 3) масштабні європейські проекти у галузі фундаментальних досліджень повинні охоплювати все більшу частину країн - членів ЄС та їх регіонів, зменшувати технологічний розрив між ними. Це буде ефективним засобом обміну та поширення знань для всіх країн - членів ЄС і отже, сприятиме формуванню умов їх конвергенції, особливо, якщо пріоритетним є створення можливостей інноваційного розвитку для країн - членів ЄС із нижчим рівнем інноваційного потенціалу; 4) країнам, що відносно нещодавно вступили до ЄС (2004 р., 2007 р.), необхідно створити умови для розвитку науково-дослідних розробок, поглинання знань і технологій, створених в інших країнах - членах, а також залучення висококваліфікованих людських ресурсів. Більше уваги варто приділяти інвестиціям в дифузію (поширення) технологій та знань і врахуванню особливостей у конкретній національній економіці інноваційно розвинених країн - членів ЄС.

Україна, обравши курс європейської інтеграції, має враховувати досвід і практику формування та реалізації спільної інноваційної стратегії країн-членів ЄС. На сучасному етапі в Україні спостерігається помітне покращення інноваційного клімату та створення передумов для виходу на новий рівень конкурентоспроможності національних підприємств. Доведено, що Україна має значний нерозкритий потенціал формування та реалізації інноваційних технологій, однак для його ефективного використання повинна бути створена дієва система стимуляції інтелектуальної діяльності наукових кадрів (спрямована не тільки на досягнення актуальних практичних результатів, але й на фундаментальні дослідження), оновлення науково-дослідних інструментів та принципів управління знаннями за світовими зразками. Усе це може перевести інноваційну діяльність в Україні на проривні тенденції розвитку.

Отже, бажання України стати активним учасником європейської інтеграції передбачає формування ефективної інноваційної стратегії, що спрямована на забезпечення всебічного інноваційного розвитку та конкурентоспроможності на світовому ринку. В Україні пріоритетне місце займають інноваційні стратегії перенесення та запозичення, однак існування тільки таких стратегій викликають загрози трансферту до країни застарілих технологій. Країні необхідно орієнтуватися на стратегію нарощування, яка може забезпечити високий технологічний рівень розвитку країни на основі власного науково-технологічного потенціалу.

Перспективний розвиток інноваційної діяльності в Україні повинен передбачати пріоритети цільового фінансування інноваційної діяльності. Для цього необхідно довести фінансування науки до 1,7 - 2,0% ВВП, а також створити пільгові умови щодо оподаткування інноваційної діяльності та створення стабільного фонду держзамовлень. У роботі запропоновано рекомендації, які направлені на забезпечення інноваційного розвитку України, і передбачають: пряму державну підтримку усіх етапів інноваційного процесу; створення інноваційних кластерів для реалізації інноваційних проектів; використання системи позабюджетних фондів та створення нових інноваційних структур для фінансування інноваційної діяльності; взаємодію органів держуправління з науково-технічними організаціями; удосконалення підходів до фінансування та впровадження інновацій в українську економіку, що дозволять підвищити ефективність інвестиційних вкладень та модернізувати інституційно-організаційне середовище відповідно до потреб ринку.

У дисертаційній роботі здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано науково-практичні рекомендації щодо інтеграції України до світового ринку інновацій із врахуванням досвіду країн - членів ЄС в контексті формування інноваційного середовища та інтеграційних пріоритетів країн - членів, реалізації спільної інноваційної стратегії ЄС та її взаємозв'язок з євроінтеграційними процесами.

За підсумками проведеного дослідження сформульовано такі висновки:

1. Вивчення еволюції поглядів на поняття «інноваційна стратегія» дало підстави прийти до висновку, що характер розвитку підходів до стратегічного управління інноваціями був пов'язаний із зростанням вимог зовнішнього середовища, а також змінилися принципи формування стратегічної поведінки суб'єктів господарювання. Автором обґрунтовано етапи формування інноваційної стратегії національної економіки, що визначаються стратегічним напрямом інноваційної діяльності, основним засадам та цілям інноваційної політики країни. Теоретично доведено, що реалізація інноваційної стратегії не повинна залежати ні від політичних, ні від будь-яких інших коливань, водночас на практиці така залежність достатньо реальна, оскільки у сучасних умовах інноваційно-орієнтована економіка стає визначальною складовою стійкого розвитку країни, вирішальним фактором економічної безпеки, конкуренто-спроможності, фінансової незалежності і соціального прогресу.

2. Кожна країна - член ЄС має право визначати власну політику з питань інновацій і відповідно формувати національну інноваційну стратегію. Проте в ЄС існують законодавчі акти, які є основою спільної інноваційної політики країн-членів та встановлення певних зобов'язань перед співтовариством. Відмінності між країнами з питань інституційного та інформаційного забезпечення, різноманіття підходів до регулювання та реалізації спільної інноваційної стратегії можна пояснити тим, що у більшості країн - членів ЄС (ЄС-15) законодавство з питань інноваційної діяльності було розроблене, головним чином, на основі існуючих національних правових актів. Однак у країнах, які приєдналися до ЄС у 2004 та 2007 рр., комплексні підходи були розроблені здебільшого у формі законів у сфері наукових досліджень, розробок та інновацій (наприклад, Чеська Республіка, Словаччина, Болгарія), що було зумовлено необхідністю реформування існуючого законодавства в цих країнах з метою приєднання до ЄС. Отож, спільна інноваційна політика ЄС потребує постійного корегування відповідно до безперервного процесу розширення ЄС.

3. Інтеграція країн до ЄС впливає на зміну їх інноваційної стратегії, оскільки країни повинні адаптувати національну інноваційну стратегію відповідно до основ спільної інноваційної стратегії ЄС. Більшість країн до вступу в ЄС (2004 р., 2007 р.) застосовували стратегію перенесення, що передбачала використання зарубіжних науково-технологічних досягнень і реалізацію її у власній економіці. В той час країни ЄС-15 використовують стратегію нарощування, яка, окрім розвитку власного науково-технічного потенціалу, залучає досягнення вчених з інших країн для розробки нововведень і впровадження їх у виробництво. Крім того, країни ЄС-15 ухвалили національні стратегії і інноваційні програми, які у багатьох випадках вже містять у собі багато елементів, які цілком відповідають цілям спільної інноваційної стратегії ЄС. Отож, щоб у сучасних умовах досягнути високого рівня конкурентоспроможності національної економіки, країнам - членам ЄС необхідно привести національну інноваційну стратегію у відповідність до спільної інноваційної стратегії ЄС, яка спрямована на реалізацію пріоритетних напрямів інноваційного розвитку країн - членів ЄС.

4. Кластерний та програмний підхід до реалізації спільної інноваційної стратегії країн - членів ЄС є потужним «локомотивом» економічного розвитку і стимулом впровадження інновацій в ЄС. ЄС активно використовує інструменти та механізми підтримки кластерів та інноваційних програм з метою сприяння структурним змінам, створення сприятливого бізнес-середовища для великих компаній, малих і середніх підприємств, забезпечення нових робочих місць в країнах-членах, а також сталого економічного розвитку, солідарності, безпеки та збільшення ролі ЄС у світі. Доведено, що інноваційні програми та кластерна модель соціально-економічного розвитку країн - членів ЄС можуть стати одним із засобів інноваційного розвитку України в умовах реалізації спільних інноваційних проектів, формування інноваційних кластерів та участі у інноваційних програмах.