Внутрішньоєвропейські суперечності як стримуючий чинник інтеграції України до ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Внутрішньоєвропейські суперечності як стримуючий чинник інтеграції України до ЄС

Щедрова Г. П.

Доведено, що впливовим чинником, яким визначає характер та швидкість інтеграції України, є внутрішньоєвропейські суперечності та ризики соціально-економічного розвитку ЄС. До них віднесено: критичне ставлення деяких країн-членів ЄС щодо спроможності України системно реформувати політичну та економічну системи; існуючі в ЄС проблеми щодо остаточної інтеграції з країнами, які отримали членство у ХХІ ст.; проблеми економічного розвитку ЄС, який демонструє останніми роками падіння темпів приросту ВВП; підвищення впливовості в Європарламенті (після виборів 2014 р.) групи т.зв «євроскептиків», які виступають за звуження повноважень наднаціональних органів ЄС, аж до його розпаду.

Ключові слова: Європейський Союз, євроінтеграція, геополітика, «єврооптимісти», «євроскептики», консолідація.

Доказано, что влиятельным фактором, который определяет характер и скорость интеграции Украины, являются внутриевропейские противоречия и риски социально-экономического развития ЕС. К ним отнесены: критическое отношение некоторых стран-членов ЕС относительно способности Украины системно реформировать политическую и экономическую системы; существующие в ЕС проблемы по окончательной интеграции со странами, которые получили членство в XXI в.; проблемы экономического развития ЕС, который демонстрирует в последние годы падение темпов прироста ВВП; повышение влияния в Европарламенте (после выборов 2014) группы т.н. «евроскептиков», которые выступают за сужение полномочий наднациональных органов ЕС, вплоть до его распада.

Ключевые слова: Европейский Союз, евроинтеграция, геополитика, «еврооптимисты», «евроскептики», консолидация.

It is proved that an influential factor that determines the nature and speed of integration of Ukraine, are intra-European contradictions and risks of social and economic development of the EU. These include: the critical attitude of some EU member countries on Ukraine's ability to systematically reform the political and economic system; existing problems in the EU for final integration with the countries that received membership in the XXI century; problems of economic development of the EU, which shows in recent years, decline in GDP growth; increase the influence of the European Parliament (after elections in 2014) of the so-called «Euro-skeptics», who advocate the restriction of the powers of supranational bodies of the EU, up to its collapse.

Keywords: European Union, European integration, geopolitics, «Euro-optimists», «Eurosceptics», consolidation.

Проблема геополітичного вибору виявилася настільки складною, що протягом своєї державності Україна не могла довгий час визначитись з пріоритетами. У переведеному на новий рівень протистоянні «Російська Федерація - ЄС - США» Україні відведено роль фактора стримування, який заважає її чіткому геополітичного визначенню. Концепція багатовекторності на початку становлення української держави, спроба реалізації різноспрямованого стратегічного партнерства не сприяла встановленню як внутрішньої стабільності, так і закріпленню особливого статусу на міжнародній арені. Стратегічні прорахунки політичної еліти, відсутність чіткого розуміння шляху розвитку, зміни геополітичного курсу, неузгодженість позицій представників виконавчої та законодавчої влади не гарантували ефективності даної геостратегії і стимулювали пошук нової. Окрім того, існує низка зовнішніх чинників, які впливають на процес євроінтеграції України, серед яких, на нашу думку, необхідно визначити, з одного боку, позиції дійсних країн-членів ЄС щодо потенційної можливості вступу України до ЄС, а з іншого, характеристики політичної та соціально-економічної сфери самого Європейського Союзу, які можуть нести певні загрози і для подальшого розвитку України.

Проблеми, переваги та ризики, пов'язані зі вступом України до ЄС, активно вивчаються в українському науковому середовищі. Так, О. Зеркаль, А. Круглашов, О. Ревуцька, Ю. Шемшученко вивчають механізми адаптації законодавства України до норм ЄС. М. Іванюк, А. Красносільська, М. Лациба, І. Солоненко, Р. Хорольський, Н. Шаповалова досліджують роль інститутів громадянського суспільства у розбудові демократичного політичного режиму, який є важливою передумовою євроінтеграції. І. Богданович, М. Гончар, М. Крисько, О. Лібман аналізують економічні ризики та переваги від процесу інтеграції з ЄС. Ф. Барановський, Б. Зажигаєв, А. Костенко, О. Пашкова розглядають внутрішньополітичні умови вступу України до ЄС. Т. Герасимчук, В. Зубач, О. Полтораков вивчають геополітичні чинники, які визначають спрямованість інтеграційних процесів України. Парламентський вимір євроінтеграції аналізують Т. Бурячок, І. Запатріна, О. Кулаков, С. Плачкова, А. Шатковська. Проте формування реальних передумов (у вигляді підписання Угоди про асоціацію), а також існування суспільного запиту щодо вступу України до ЄС зумовлює мету даної статті, яка полягає у визначенні внутрішньоєвропейських суперечностей, що стають певною загрозою євроінтеграційного процесу в Україні.

Імідж України як перспективного учасника ЄС визначаться багатьма факторами, на які може впливати ефективність модернізаційних перетворень в Україні, позиція країни-члена ЄС щодо перспектив розширення Євросоюзу в цілому, «особисті» відносини між Україною та іншими державами-членами. Так, на думку провідного експерта Центру Сполучених Штатів і Європи в Інституті Брукінгса С. Пайфера, небажання ЄС заявити, що Україна може сподіватися на вступ до нього, є наслідком кількох факторів. По-перше, існує стурбованість стосовно довгого шляху реформ, яким Україна має пройти для створення політичної та економічної систем, сумісних з європейськими. По-друге, деякі країни-члени ЄС вважають, що процес розширення, який розпочався в 1990-х роках і досяг піку зі вступом 12 нових членів у 2004 р. і 2007 р., зайшов надто далеко й був надто швидким. Вони не бажають, щоб ЄС давав нову перспективу членства, оскільки йому потрібен час для повної інтеграції останніх новачків. По-третє, Україна - велика за розмірами й населенням країна. Деякі країни-члени ЄС побоюються, що в разі вступу Україна потребуватиме значних фінансів, спрямованих на розвиток ЄС, тим самим відволікаючи кошти, які дісталися б іншим країнам-учасницям [1, с. 71].

Необхідно відзначити, що в цілому в представницьких структурах ЄС формуються два протилежні табори - «єврооптимісти» (вважають, що ЄС являється функціональною та ефективною організацією, яка має певний потенціал та можливість розширення у майбутньому) та «євроскептики» (наголошують на тому, що ЄС несе загрозу суверенітету держав-членів, тому має бути ліквідований).

Останні, до речі, значно посилили свої позицій після виборів до Європарламенту у 2014 р. Так, більшість своїх голосів - 29 % - жителі Великої Британії віддали євроскептикам з правої Партії незалежності Великобританії, програмною метою якої є вихід країни з Євросоюзу. Лідер партії Н. Фарадж наголошує на необхідності боротьби з вимогами ЄС, з безконтрольною імміграцією зі Східної Європи, яка для Британії стала справжньою проблемою. Окрім Британії противники євроінтеграції зміцнили свої позиції в Данії, Австрії, Угорщини, Швеції та Іспанії. У Греції перемогу здобула ліворадикальна коаліція СІРІЗА, яка виступає проти економічних реформ, що проводяться Євросоюзом. Найбільш резонансними стали підсумки виборів у Франції - 25 % французів віддали свої голоси за ультраправий Національний фронт. За кілька днів до виборів його лідер М. Ле Пен заявила: «Завдання євроскептиків - зупинити оскаженілу машину, на яку перетворився Євросоюз. Це означає блокувати будь-яку нову передачу суверенних прав, відмовлятися від будь-яких обмежень, що накладаються Європейським Союзом, відмовлятися від будь-якого нового розширення» [2].

На нашу думку, такий успіх ультрарадикальних партій зумовлений не сподіваннями на високу ефективність цих партій, а відповіддю на провальну національну політику політичних еліт. Тобто можна говорити про протестне голосування проти політики діючого уряду або президента (наприклад, Ф. Олланда), внаслідок якого спостерігається ефект «перекладання відповідальності» за внутрішньополітичні проблеми країни на рівень усього ЄС. Будь-які вибори в державі зі сталими демократичними традиціями представляють собою політичну «оцінку», яка «виставляється» громадянами політичній еліті за термін перебування при владі. Тому вдала політика уряду А. Меркель отримала 40 % підтримку Християнсько-демократичного союзу, натомість політичне фіаско Ф. Олланда призвело до здобуття 25-відсоткової підтримки ультраправого «Національного фронту» М. Ле Пен. Отже, отриманий значний результат євроскептиків не означає майбутній розпад Євросоюзу, а скоріше сигналізує національним урядам про необхідність термінового вирішення внутрішніх проблем.

Але в умовах сучасної конфігурації політичних сил у Європарламенті, враховуючи послаблений консолідаційний потенціал країн-членів щодо внутрішньої політики ЄС, можна прогнозувати, що подальше розширення ЄС у східному напрямку відбуватиметься чітко в рамках прийнятої програми «Східне партнерство», без виключень та зниження вимог для певних країн, а також дуже уповільненими темпами.

Для продовження реалізації даної програми ЄС має вирішити ряд завдань, які постали після його істотного розширення у ХХІ ст. Саме від ефективності їхньої реалізації залежатиме здатність ЄС адсорбувати нових членів: інтеграція україна європейський союз

· завершити процес конституювання основних засад відносин, а також реформу інститутів Європейського Союзу, покликану підняти їхній політичний статус й, головне, ефективність;

· завершити створення єдиного внутрішнього ринку (ЄВР) і Економічного й валютного союзу в рамках ЄС-28. Найбільші труднощі представляє будівництво повномасштабного ЕВС. Нині до нього входять 18 держав. Перспективи приєднання інших держав-членів нечіткі. Але, не вирішивши це завдання, не можна побудувати повністю інтегровану економічну систему, рівну або близьку по ефективності до американської економіки;

· виконати прийняту в 2000 р. Лісабонську програму створення нової «економіки, заснованої на знаннях», перетворити останню в «саму динамічну й конкурентноздатну економіку у світі, що забезпечує стійке економічне зростання, підвищення зайнятості й зміцнення соціальної солідарності». Це питання місця об'єднаної Європи у світовій економіці XXI століття;

• досягти проведення дійсно всеосяжної Спільної зовнішньої політики й політики безпеки, а також загальноєвропейської політики безпеки й оборони. Це найважливіше завдання було декларовано ще у Договорі про Європейський Союз (Маастрихт-1992 й Амстердам-1997), але зі становленням ЄС-28 доволі складно підтвердити здатність його говорити на міжнародній арені «єдиним голосом»;

· домогтися помітного прогресу в економічному й соціальному зближенні старих і нових держав-членів, а також у реальній інтеграції нових країн-членів в систему інститутів Євросоюзу [3, с. 17-18].

Окрім проблем інституційного характеру в межах ЄС останні 10 років спостерігаються економічні проблеми, які, у свою чергу, можуть стати додатковим ризиком для відносин України та ЄС. Так, якщо у 1960-х рр. середньорічний приріст ВВП в євроспільноті становив 8,7 % і був значно вищим, ніж у світі загалом, то у 70-90-х рр. приріст ВВП істотно зменшився і став нижчим, ніж у світі загалом. З початку ХХІ ст. динаміка приросту ВВП впала до 1,4 % і стала майже вдвічі нижчою, ніж у світі (Рис. 3.2.) [4, с. 83].

Рисунок 3.2 - Середньорічні темпи приросту ВВП в ЄС і світі

Проте зауважимо, що навіть найбільше падіння ВВП Греції є удвічі меншим майже 15-відсоткового падіння ВВП, яке було в Україні у 2009 р.

Ґрунтовний аналіз структурних економічних проблем ЄС міститься у дослідженні директора Інституту стратегічних оцінок при Президентському фонді Леоніда Кучми «Україна» П. Гайдуцького. Експерт пропонує взяти до уваги досвід та проблеми, з яким стикнулися країни ЦСЄ при вступі до ЄС, адже їхній результат є найціннішим для України, враховуючи спільне соціалістичне минуле та геополітичну близькість.

По-перше, спостерігається уповільнення зростання ВВП (Рис. 3.2). Так, середньорічні темпи приросту ВВП у країнах ЦСЄ за період їх членства в ЄС (2005-2012 рр.) виявилися значно нижчими, ніж за такий самий період до вступу в ЄС (1997-2004 рр.). Особливо великі втрати динаміки відчули країни Балтії, Словенія та Угорщина. За вісім років до вступу в ЄС ці країни мали середньорічні темпи приросту ВВП від 4 % до 7 %, а після вступу - від 0,4 % до 4 %, тобто удвічі-втричі нижчі. По-друге, знизилася динаміка зовнішньої торгівлі та приплив прямих іноземних інвестицій, при очікуванні протилежного ефекту. По-третє, погіршилася ситуація з державними боргами. Наприклад, у країнах ЦСЄ з початком кризи вони зросли з 38 % до 49 % ВВП, а в Угорщині - до 80 %, і вже перевищили Маастрихтський критерій. По-четверте, відбувається офшоризація та тінізація капіталу, рівень якої в ЄС, хоч як це не дивно, є удвічі вищим, ніж у неєвропейських країнах-членах ОЕСР. Ця «фінансова хвороба» ЄС швидко поширилась і на його нових членів. У багатьох країнах ЦСЄ відплив капіталу вже перевищує половину зовнішнього боргу, а в Угорщині - його загальну суму. По-п'яте, гальмування економіки при загальноприйнятих значних витратах у сфері соціального забезпечення призвело до виникнення серйозних диспропорцій в соціальній сфері країн ЄС та особливо єврозони. У багатьох країнах ЄС видатки на соціальний захист і соціальну допомогу становлять від третини до половини суми ВВП у розрахунку на душу населення. Серед лідерів - країни з високим борговим навантаженням: Греція, Італія, Португалія, Ірландія. Вони мають держборг більший за ВВП, а соціальні видатки становлять понад його половини [5].

Істотно знижує можливість подолання цих проблем внутрішні суперечності між країнами-членами щодо можливих варіантів їхнього вирішення. Основними опонентами виступають Франція та Німеччина. Якщо Франція виступає за обмеження впливу ЄС на національні уряди з метою максимального збереження суверенітету (при цьому пропонується ідея «комунізації європейського боргу»), то Німеччина пропонує посилити внутрішньополітичні зв'язки (мова йде про необхідність реформування по суті конфедеративного устрою ЄС у федеративний) та зауважує, що без наднаціонального контролю над національними бюджетами політика «комунізації європейського боргу» є нездійсненною.

Проте історія існування та здобутки ЄС демонструють високу економічну та політичну ефективність даного інтеграційного об'єднання. Усі члени ЄС - це держави з високим рівнем демократії, захисту прав та свобод людини, прозорою системою відносин між владою та громадянином. У середньому ВВП на душу населення у країнах ЄС становить - $34500, а середня тривалість життя - 79,7 років (для порівняння, в Україні за оцінками МВФ станом на квітень 2014 р. ВВП на душу населення складає $7423, а за даними Держкомстату середня тривалість життя у 2013 р. становила 71,4 роки) [6], [7].

Європа є одним із масштабних платоспроможних та інноваційних ринків - інноваційність виробництва в ЄС перевищує 75 %. Продуктивність праці в єврозоні є у 2,5 разу вищою, ніж у Росії, і вчетверо - ніж в Україні. Середній рівень енергоефективності економіки в ЄС є утричі вищим, ніж у Росії, і вчетверо - ніж в Україні. Провідні країни ЄС мають ще кращі показники. Сьогодні ЄС - світовий лідер у розвитку т.зв. «зеленої енергетики» і дає понад 40 % світової відновлюваної енергії. Інвестиційний потенціал країн ЄС-15 удесятеро, а ЄС-28 - ушестеро перевищує інвестиційний потенціал Росії. І цей потенціал уже працює в Україні. ЄС давно став лідером із ввезення прямих іноземних інвестицій до України. Якщо 12 років тому на ЄС припадала лише третина інвестицій в Україну, у 2012р. - вже три чверті. Показники реформ і модернізації суспільства в ЄС також є одними із найвищих у світі. У рейтингах економічної свободи, легкості ведення бізнесу, конкурентоспроможності економіки, ефективності влади, сприйняття корупції Україна значно відстає від країн ЄС, нерідко майже на 100 позицій серед 170-180 досліджуваних країн світу [8, с. 85-86].

Тож, незважаючи на кризові моменти (які вже зустрічалися в понад 60-річній історії ЄС та були ефективно вирішені), рівень життя і соціального захисту, навіть у так званих «бідних» країнах ЄС залишається вищим, ніж в Україні або інших державах Митного союзу (який представляє собою геополітичну альтернативу ЄС).

Зрозуміло, що для просування інтересів України на рівні ЄС нашій державі потрібне потужне проукраїнське лобі в політичних і бізнесових колах ЄС. Найбільш активною є підтримка Польщі, яка є найбільшим українським патроном в євроінтеграційних справах, «адвокатом України» у Європі, держав Балтії (особливо Литви), можливо Чехії, Словаччини, Угорщини, Румунії, Болгарії, а також Швеції та Данії, які, зокрема, неодноразово заявляли про свою підтримку євроінтеграційних прагнень України.

Однак, необхідно констатувати, що наразі в України немає злагоджених механізмів ефективного представлення та відстоювання своїх національних інтересів у Євросоюзі. При цьому найпотужніші держави ЄС - Франція та Німеччина, незважаючи на відсутність єдності між ними щодо низки аспектів інтеграції, обидві недвозначно виступають проти надання Україні європейських перспектив. Тому сьогодні відчутною є потреба пошуку прихильників України всередині самого інтеграційного утворення та лобіювання поширення такого підходу до єдиної Європи, який включатиме й Україну [9].

Отже, ефективність євроінтеграційного процесу залежить від низки потужних зовнішніх чинників - геополітичних, економічних, соціальних. Досліджуючи ці чинники, необхідно також враховувати внутрішньоєвропейські суперечності, що можуть нести певні ризики для соціально-економічного розвитку України. До останніх можна віднести посилення позицій «євроскептиків» після виборів 2014 р. до Європейського Парламенту; послаблення консолідаційного потенціалу країн-членів щодо внутрішньої політики ЄС; необхідність завершення ряду системних реформ, зумовлених останнім розширенням ЄС; економічні проблеми, що виникли внаслідок неоднорідного економічного розвитку окремих регіонів. Проте існуючий позитивний досвід подолання Європейським Союзом внутрішніх криз дозволяє прогнозувати подальше зростання його економічної потужності та геополітичної впливовості.

Література

1. Пайфер С. Зовнішні впливи на європейську інтеграцію України / Стівен Пайфер // Національна безпека і оборона. Ї 2013. Ї № 4-5. Ї С. 71-74.

2. Цена и ценности [Электронный ресурс] // Контуры. Ї 2014. Ї 01 июня. Ї Режим доступа : http://ont.by/programs/programs/kontyry/topics/00117847

3. Україна в Європі: пошуки спільного майбутнього / [Керівник авторського колективу і наук. ред. д.і.н., проф. А. І. Кудряченко]. Ї К. : Фенікс, 2009. Ї 544 с.

4. Гайдуцький П. Україна: проблеми інтеграції / Павло Гайдуцький // Національна безпека і оборона. Ї 2013. Ї № 4-5. Ї С. 74-89.

5. Гайдуцький П. Україна - ЄС: проблеми інтеграції / Павло Гайдуцький // Дзеркало тижня. Ї 2013. Ї 7 червня.

6. Населення [Електронний ресурс] // Офіційний сайт Державного комітету статистики України. Ї Режим доступу : http://www.ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2007/ds/nas_rik/nas_u/nas_rik_u.html

7. Report for Selected Countries and Subjects [Electronic resource] // Official website of The International Monetary Fund. Ї Mode of access : http://www.imf.org/

8. Гайдуцький П. Україна: проблеми інтеграції / Павло Гайдуцький // Національна безпека і оборона. Ї 2013. Ї № 4-5. Ї С. 74-89.

9. Лях М. Роль внутрішніх і зовнішніх чинників у процесі європейської інтеграції Польщі: уроки для України [Електронний ресурс] // Науковий блоґ НаУ «Острозька Академія». Ї 2012. Ї 24.05. Ї Режим доступу : http://naub.oa.edu.ua/2012/rol-vnutrishnih-i-zovnishnih-chynnykiv-u-protsesi-jevropejskoji-intehratsiji-polschi-uroky-dlya-ukrajiny/

Размещено на Allbest.ru