Співвідношення суверенітету і наднаціональності в політико-правовій практиці Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК341.211:321](4-6ЄС)(045)

Співвідношення суверенітету і наднаціональності в політико-правовій практиці Європейського Союзу

Майніна М.С.,

студентка, Київський національний університет ім. Тараса Шевченко (Україна, Київ), miroslava_maynina@ukr.net

Метою статті є з'ясування співвідношення суверенітету та основних ознак наднаціональності на прикладі Європейського Союзу, з огляду на посилення наукової зацікавленості до проблем функціонування ЄС. У статті проаналізовано основні риси наднаціональності та встановлено відповідність Європейського Союзу основним ознакам наднаціональної організації. Визначення рис наднаціональності дало нам змогу провести аналіз особливостей реалізації державного суверенітету в умовах Євросоюзу зважаючи на його наднаціональну природу. З метою встановлення особливостей прояву державного суверенітету в Євросоюзі було проведено аналіз поглядів науковців щодо питання обмеження чи розширення суверенітету держав--членів Європейського Союзу.

Ключові слова: Європейський Союз, суверенітет, державний суверенітет, наднаціональність, наднаціональна організація.

наднаціональність європейський союз суверенітет

Mainina M. S., student, Taras Shevchenko National University ofKyiv (Ukraine, Kyiv), miroslava_maynina@ukr.net

Correlation between the Sovereignty and Supranationality in the political and legal practice ofEuropean Union

The purpose of the article is to find out the correlation of sovereignty and the main features of supranationality in the example of the European Union, in a view of the increased scientific interest to the problems of the functioning of the EU. The article analyzes the main features of supranationality and establishes the conformity of the European Union to the main features of a supranational organization. Definition of the essence of supranationalism has enabled us to analyze the peculiarities ofthe implementation ofstate sovereignty in the European Union's reality which depends of supranationalfeatures. In order to determine the peculiarities ofstate sovereignty realization in theEU, -we have analyzed scientists' positions about the restriction or expansion ofthe sovereignty ofthe Member States oftheEuropean Unionwas conducted.

Keywords: European Union, sovereignty, state sovereignty, supranationality, supranational organization.

У XXI столітті Європа переживає особливий етап розвитку. За нетривалий період часу вона встигла зазнати економічних, політичних та соціальних криз. Серед ряду проблем можна назвати інституційну кризу, міграцію, сепаратизм, терористичні загрози тощо. Вирішення спільних для Європи проблемних питань потребує активної залученості кожної з держав у її вирішення, що тягне за собою необхідність делегування державою частини суверенних прав на користь наднаціональних об'єднань (у Європі таким визнають Європейський Союз). Зважаючи на те, що саме суверенітет є тою провідною ознакою, яка визначає державу, як державу, важливим є гарантування їй збереження суверенітету. Відповідно, найактуальнішими проблемами, які стоять на порядку денному є не лише визначення та врегулювання проблемних для європейської спільноти питань, а й гарантування кожній з держав збереження свого суверенітету.

Відсутність однозначної точки зору щодо розуміння суверенітету та особливостей його реалізації у наддержавному утворенні ускладнює процес практичного врегулювання забезпечення суверенітету членів ЄС. Держави-члени Європейського Союзу дедалі більше відчувають втручання в свою внутрішню політику, що не завжди має позитивний вплив на незалежне її проведення. Законодавством Європейського Союзу передбачено ряд поступок щодо не участі в спільних діях та зобов'язаннях членів об'єднання, до прикладу, не всі члени ЄС входять до єврозони, Велика Британія не є учасником Шенгенської угоди. Польща під час підписання Лісабонської угоди мала змогу відстояти власну позицію щодо деталей голосування кваліфікованою більшістю, таким чином забезпечивши собі більше представництво в інститутах ЄС, ніж це було передбачено. Проте все ж таки держави-члени мають йти на ряд поступок, аби чітко дотримуватися норм та стандартів ЄС. Небажання Чехії, Польщі, Угорщини брати активну участь у прийнятті біженців та мігрантів спричинило вкрай негативну реакцію Єврокомісії, через що на них було накладено санкції. Нещодавно розпочата реформа судів у Польщі вкрай загострила ситуацію між Польщею та ЄС, через порушення останньою «цінностей Європейського Союзу», Євросоюз змушений був розпочати процес введення санкцій проти неї. Таким чином, відповідні подвійні стандарти створюють необхідність невідкладного перегляду теорії державного суверенітету з огляду на особливості його реалізації у сучасних умовах.

Питання забезпечення суверенітету країн-членів Європейського Союзу, а також визначення його правового статусу було досліджено як зарубіжними А. Алби, Д. Дінан та Н. Нугент, так і вітчизняними В. Ковтун, І. Левін, О. Мещерякова, І. Троян, І. В. Яковюк вченими. Також слід зосередити увагу на тому, що здебільшого дане питання досліджено з точки зору юридичної, а не політичної науки. Відповідно, метою даної статті є визначення основних рис наднаціональності, а також політологічний аналіз співвідношення принципів наднаціональності та державного суверенітету в умовах Європейського Союзу.

Традиційний підхід до розуміння державного суверенітету дещо трансформується під впливом глобалізаційних процесів, які вимагають від держави делегування частини своїх повноважень на користь інших політичних акторів із метою найбільш ефективного вирішення проблемних питань. Важливою умовою є забезпечення рівності кожної зі сторін, яка бере участь у прийнятті рішень [7, с. 159].

Сьогодні, коли акторами міжнародних відносин є не лише окремо взяті держави, а й міжнародні організації, необхідним є розуміння форм реалізації суверенітету в контексті міжнародних відносин: яким чином держави, як члени міжнародних організацій та об'єднань забезпечують захист свого суверенітету, не посягаючи на суверенітет інших держав.

На рівні міжнародних договорів принцип не втручання у державні справи протягом декількох століть був основним у відносинах між державами. Дана система міжнародних відносин отримала назву Вестфальської, яка визначала внутрішній та зовнішній суверенітет головними принципами. Наприкінці XX - поч. XXI століть формується нова система, за якої держави з одного боку все ще є головними суб'єктами міжнародних відносин та мають право проводити самостійну політику, проте з'являються і нові політичні актори - міжнародні організації та об'єднання, отже, держави, які вже ввійшли до складу таких об'єднань, як, до прикладу, Європейський Союз по факту перестали функціонувати як внутрішньо цілісні одиниці. Для характеристики такої системи міжнародних відносин науковці почали використовувати термін поствестфальська система. Таким чином стосунки між державами виходять на новий, наднаціональний рівень [4, с. 12].

Найскладнішою проблемою у взаємодії держави та міжнародних організацій є співвідношення державного суверенітету й елементів наднаціональних структур [9].

Наднаціональна організація передбачає створення таких умов, коли держава має виконувати рішення прийняті цією організацією, а також забороняють приймати рішення в тій частині компетенції, які були делеговані цій організації [12, с. 122].

На нашу думку, для визначення Європейського Союзу як наднаціональної організації, необхідно з'ясувати риси наднаціональності:

ступінь добровільності делегування державами- членами суверенних прав наднаціональній організації;

здатність наднаціональної організації керуватися власними цілями та завданнями навіть за умови, якщо її інтереси не збігаються з інтересами держави-члена;

можливість приймати рішення більшістю голосів, а не одноголосно;

формування інститутів та органів міжнародної організації з чиновниками, які діятимуть незалежно та неупереджено, не зважаючи на позицію держави, яка висунула відповідну кандидатуру;

визнання державою верховенства міжнародного права (зокрема права міжнародного об'єднання, до якого входить держава) над національним правом;

обмеження певних сфер впливу національних урядів повністю або частково;

можливість втручання до питань внутрішньої компетенції держав.

Не зважаючи на обмеження компетенції держави у певних сферах, важливою рисою наднаціональної організації є те, що до її складу входять саме суверенні держави, інакше організація не може вважатися наднаціональною [12, с. 123].

Як зазначають науковці, саме наднаціональність є невід'ємною складовою правової природи Європейського Союзу, який увібрав у себе риси наднаціональності.

Наднаціональне утворення у своїй діяльності ставить свої інтереси вищими за інтереси конкретно взятої держави-члена. Дана ознака проявляється, зокрема, у процесі прийняття рішень інститутами Євросоюзу. Якщо до моменту прийняття Лісабонского договору кожен з членів ЄС міг скористатися правом вето, заблокувавши прийняття рішень, то наразі вони приймаються кваліфікованою більшістю, що спрощує саму процедуру прийняття рішень, однак враховує інтереси, більшості (а не всіх) [2]. Дана процедура є ефективною в межах наднаціональної організації, що допомагає вирішити глобальні питання, проте негативно впливає на внутрішню політику окремо взятих держав- членів. До прикладу, актуальне з 2015 року питання біженців із Близького Сходу, викликало багато дискусій серед членів-держав ЄС. До виконання дворічного плану, запропонованого Європейською Комісією, лише 16 28 членів країн були згодні створити сприятливі умови для розміщення біженців. Негативно до даного рішення поставилися Польща, Угорщина та Чехія, які станом на червень 2017 року не прийняли жодного з кроків, які були передбачені стратегією. Європейська комісія змушена була відкрити провадження проти цих країн, не зважаючи на те, що виконання стратегії щодо даного питання могло бути загрозою не лише для економіки, а й перш за все внутрішньої безпеки. У свою чергу канцлер Австрії Крістіан Керн також висловлював прохання про неучасть Австрії в розподілі мігрантів із Греції та Італії, проте дане прохання було відхилено, посилаючись на принцип солідарності між країнами ЄС. Таким чином, Єврокомісія поставила інтереси Євросоюзу вище за інтереси конкретно взятих держав.

Особливим є питання функціонування правової системи ЄС. Держава, підписуючи Угоду про членство в Євросоюзі, визнає верховенство його правової системи. Суд Європейського Союзу є найвищою інстанцією, яка покликана вирішувати спірні питання як і між державами-членами, так і між державами-членами та Союзом. Не виконання рішень Суду Європейського Союзу може мати вкрай тяжкі, перш за все в економічному плані, наслідки для країни-порушника, адже на неї може бути накладено санкції.

Обмеження сфер впливу національних урядів проявляється в чіткому закріплені стандартів ЄС, які мають виконувати усі держави-члени. Спроба ухилитися від норм тягне за собою не лише правові наслідки, а й економічні. Як приклад, судова реформа у Польщі викликала занепокоєння у Європейському Союзі. Єврокомісія через порушення Польщею «цінностей Європейського Союзу», розпочала процес введення санкцій проти неї. Цей процес активно розпочався наприкінці 2017 - початку 2018 року і чи дійде він свого логічного завершення залежатиме в тому числі й від того чи зупинить Польща процес реформи.

Отже, те, що за своєю структурою, функціонуванням та розподілом компетенцій Європейський Союз цілком відповідає ознакам наднаціонального об'єднання, дає повну підставу визначитися з правовою природою даного об'єднання. Однак, деякі дослідники схиляються до того, що Європейський Союз дедалі більше набирає ознак федеративної держави. З цим можна погодитися з огляду на співставлення таких ознак федеративної держави та особливостей функціонування ЄС: дворівнева структура управління, яка проявляється окремо в загальноєвропейських інститутах та органах управління держав-членів ЄС; єдину валюту; відсутність внутрішніх кордонів; принцип субсидіарності; спільне ведення зовнішньої політики тощо. Проте, федерація передбачає наявність суб'єктів федерації, які є невід'ємними складовими держави та не володіють абсолютними суверенними правами, що не можна сказати про членів Євросоюзу [10, с. 360].

Можна стверджувати, що Європейський Союз має лише ознаки федеративної держави, проте по факту такою не є. Як зазначає Ю. Хоббі, саме наднаціональність виступає гарантом збереження суверенітету членів ЄС, адже поки вони не втратять свого суверенітету (як мінімум зовнішнього), говорити про федерацію не доречно, якщо ж ЄС отримає статус федерації, питання наднаціональності втратить свою сутність [8].

Не можна й оминути думку науковців щодо визначення Європейського Союзу конфедерацію. Згідно з визначенням конфедерації, яке наводить П. П. Шляхтун «Конфедерація - форма союзу держав, за якої держави зберігають свій суверенітет у повному обсязі. К. утворюється для досягнення певних спільних державних цілей - економічних, військових, зовнішньополітичних. Конфедерація характеризується наступними ознаками: утворення на основі договору між суб'єктами конфедерації; право сецесії - вільного виходу з К. її суб'єктів, віднесення до предмета відання К. невеликого кола питань; утворення тільки тих спільних органів, які необхідні для вирішення завдань, особливо виокремленнях за договірними актами, відсутність постійно діючих спільних органів владних повноважень; право нуліфікації - відмови суб'єкта К. від визнання або застосування актів спільних органів; відсутність спільних судових органів; відсутність зазвичай єдиної грошової системи обігу...» [11, с. 224].

І хоча Європейський Союз дійсно є об'єднанням держав, створеним для досягнення спільних цілей на підставі міжнародних договорів, має спільні органи управляння, а держави-члени не втрачають суверенітет, все ж таки не доцільно вважати ЄС конфедерацію (можливо зафіксувати лише те, що Євросоюз відповідає лише окремим ознакам конфедерації), адже Європейський Союз не є тимчасовим об'єднанням, це постійно діюча організація, яка динамічно розвивається і вирішує проблемні питання, має спільну валюту (за виключенням Великої Британії), відсутність митних кордонів, Маастрихським договором було передбачено єдине громадянство, а також визнає верховенство Суду Європейського Союзу [10, с. 361].

Європейський Союз цілком можна вважати наднаціональною організацією, яка має риси федеративної держави. Проте, щодо майбутнього Європейського Союзу існує багато варіантів визначення форми його устрою, до прикладу Ф. Шміттер вважає, цілком можливим перетворення ЄС у повну федеративну державу, або часткову конфедерацію й консорціум для виконання деяких часткових функцій [6, с. 476].

Правова природа та визначення статусу Європейського Союзу, як наднаціональної організації з ознаками федеративної держави, прямо впливає на реалізацію суверенітету держав-членів. Зважаючи на те, що у державі суб'єктами відносин і основним носієм суверенітету є народ, у контексті міжнародних відносин, суб'єктами і носіями суверенітету виступають держави. Звичайно, будучи учасником певної міжнародної організації держава ставить не меті не лише вирішення світових, а перш за все відстоювання власних інтересів, а отже і інтересів своїх громадян.

З огляду на те, що Європейський Союз все ж таки є наднаціональною організацією з федеративними ознаками, держави-члени делегують частину своїх повноважень, у межах яких Євросоюз має змогу приймати рішення обов'язкові для виконання всіма країнами членами. До того ж, слушним буде зауваження, що держави, які прагнуть вступу у Європейський Союз також мають виконати ряд положень, аби отримати статус «країни-кандидата», таким чином навіть на моменті висловлення бажання певної держави вступу до ЄС можемо бачити вплив Союзу у її внутрішню політику.

До прикладу, досвід Албанії, яка у 2014 році отримала статус країни-кандидата, говорить про те, що вона має повністю відповідати європейським стандартам. У 2014 році перед нею було поставлено дві основні задачі: боротьба з корупцією у судовій гілці влади, а також зниження рівня злочинності в країні. Як зазначила Голова Комітету у закордонних справах Албанії Мімі Коделі під час свого візиту до України на початку лютого 2018 року - наразі Албанія «виконала все домашнє завдання» від ЄС і вже літом 2018 року готова продовжити перемовини щодо вступу до Євросоюзу.

У питанні прояву суверенітету держав-членів ЄС серед науковців також існують певні розбіжності. В. Левін та Ю. Тихоміров зазначають, що не зважаючи на те, що країни-члени делегують частину повноважень наднаціональній структурі, вони не втрачають і не звужують свій суверенітет, а навпаки відбувається розширення суверенних прав з огляду на те, що країни набувають влади в рамках всієї Європи. Інша позиція, якої дотримуються М. Костенко, Д. Дінан та Н. Нугент - передбачає звуження державного суверенітету внаслідок делегування частини повноважень наднаціональній структурі та відчуження в держави частини суверенних прав.

Розширення сфери повноважень членів Євросоюзу передбачає можливість приймати рішення в межах Європейського Союзу, таким чином визначаючи політику не лише окремо взятої держави, а й значно впливаючи на геополітичну ситуацію, таким чином навіть якщо держава не є геополітичним лідером, її голос в рамках міжнародної організації може бути вирішальним для розвитку подальшого світового порядку. Відповідно, розширення суверенітету проявляється в можливості впливати не лише на розвиток власної держави, а на більш глобальні рішення та процеси. Обгрунтовуючи свою позицію, Д. Дінан та Н. Нугент акцентують увагу на тому, що держави, створивши наднаціональну організацію передали частину повноважень у її компетенцію, таким чином обмеживши свій суверенітет на користь організації [13].

Держава, приймаючи рішення вступу до Євросоюзу, добровільно делегує частину своїх суверенних прав на корить ЄС, цілком логічно, що добровільний вступ має передбачати і добровільний вихід із ЄС, якщо політика та прийняті рішення у межах Союзу будуть суперечити внутрішній політиці держави, дана норма виступила б гарантом забезпечення та не посягання ЄС на суверенітет держав, а лише на користування ним у межах наданих компетенцій з метою вирішення глобальних проблемних питань. Однак, багато суперечностей викликає той факт, що до прийняття Лісабонського договору процедура виходу країни-члена з Європейського Союзу не була розроблена [2].

Суперечливим є також процес прийняття рішень у ЄС, з огляду на те, що рішення, які приймаються кваліфікованою більшістю, є обов'язковими для виконання всіма членами, що вкрай негативно може впливати на всі сфери внутрішньополітичного життя держави, таким чином зачіпаючи її суверенні права на визначення власної політики. Проте, для прийняття рішень у сфері безпеки все ж таки передбачає право вето для урядів країн-членів ЄС.

На користь тези про розмивання суверенітету держав-членів, В. І. Ковтун наводить аргумент щодо обмеження повноважень у сфері функціонування фінансової системи, що також проявляється в існуванні міжнародно-правового арбітражу на валютних ринках, у міжнародній торгівлі, а також певні обмеження держави у питаннях розпорядження природними ресурсами власної держави, яке має здійснюватися лише в рамках стандартів ЄС [3, с. 295].

Таким чином, у ході розгляду питання співвідношення державного суверенітету та наднаціональності в політико-правовій практиці Європейського Союзу ми дійшли наступних висновків:

Європейський Союз - наднаціональна організація з федеративними ознаками, яка динамічно розвивається та є найбільш інтегрованим у соціальному, економічному та політико-правовому відношенні об'єднанням.

Важливою умовою забезпечення суверенітету держави-члени є гарантія добровільності вступу та виходу із Євросоюзу, а також можливість через своїх представників відстоювати інтереси власної держави у межах передбачених у Договорах та Угодах.

Дискусія щодо реалізації державного суверенітету дає підстави стверджувати про недосконалість існуючої системи забезпечення прав окремих країн-членів ЄС, проте чітко вставлено факт делегування частини суверенітету державою-членом, а також принцип дії інституцій ЄС лише у межах наданої йому компетенції.

Не зважаючи на те, що питання гарантії суверенітету держав-членів потребує вдосконалення, суверенітет є гарантом функціонування Європейського Союзу у межах тих повноважень, які були визначенні із початку його створення. Зникнення суверенітету - буде підставою для зміни першопочатково закладеної сутності Європейського Союзу.

Список використаних джерел

1. Иванов Е., Конуров А. Реализация государственного суверенитета в политической практике / Иванов Е., Конуров А.11 Власть. -2012.-№7.-С.36-39.

2. Лісабонська угода [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://eu.prostir.ua/catalogue/159827.html

3. Ковтун В. І. Окремі питання державного суверенітету в аспекті посилення інтеграційних і глобалізаційних процесів [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/jpdf/ FP_index.htm_2013_3_50.pdf.

4. Коппель О. А. Новий міжнародний порядок: структурні характеристики та особливості формування / О. А. Коппель,

5. Кісільова // Актуальні проблеми міжнародних відносин: зб. наук, пр. - К.: КНУ ім. Тараса Шевченка, 2009. - Вип.87, 4.2. - С.11-17.

6. Левин И. Д. Суверенитет / И. Д. Левин. - М.: «Юридическое издательство министерства юстиции СССР», 1948. - 376 с.

7. Політика європейської інтеграції: навчальний посібник / за ред. д.ф.н., проф. В. Г. Воронкової. - К.: ВД «Професіонал», 2007. - 512 с.

8. Троян І. Трансформація державного суверенітету в умовах глобалізації / І. Троян // Українська національна ідея: реалії' та перспективи розвитку: зб. наук. пр. - Львів, 2008. -Вип.23. -С.158-164.

9. Хоббі Ю. С. Наднаціональність та суверенітет держав-членів Європейського Союзу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://vuzlib.com/content/view/2271/73/

10. Чекаленко Л. Д. Міжнародні організації і суверенітет держави [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.niss. gov.ua/vydanna/panorama/issue.php?s=gpgs0&issue=2005_2

11. Швед В. С. Правова природа Європейського Союзу [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://dspace.onua.edu.ua/ handle/11300/3569

12. Шляхтун П. П. Конституційне право: словник термінів / П. П. Шляхтун. - К.: Либідь, 2005. - 568 с.

13. Яковюк І. В. Прояв наднаціональності в Європейському Союзі /1. В. Яковюк // Державне будівництво та місцеве самоврядування. -X.: Право, 2006. -Вип.12. -С.121-128.

14. Nugent N. The Government and Politics of the European Union: Fourth edition / Nugent N. // Durham, North Carolina. - 1999. - 491p.

References

1. Ivanov E., Konurov A. Realizacija gosudarstvennogo suvereniteta v politicheskoj praktike / Ivanov E., Konurov A. // Vlast'. - 2012. - №7. -S.36-39.

2. Lisabons'ka ugoda [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: https://eu.prostir.ua/catalogue/159827.html

3. Kovtun V. I. Okremi pytannja derzhavnogo suverenitetu v aspekti posylennja integracijnyh і globalizacijnyh procesiv [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://nbuv.gov.ua/jpdf/FP_index.htm_2013_3_50.pdf.

4. Koppel' O. A. Novyj mizhnarodnyj porjadok: strukturni harak- terystyky ta osoblyvosti formuvannja / O. A. Koppel', Z. Kisil'ova // Aktual'ni problemy mizhnarodnyh vidnosyn: zb. nauk. pr. - K.: KNU im. Tarasa Shevchenka, 2009. - Vyp.87, Ch.2. - S.ll-17.

5. Levin I. D. Suverenitet /I. D. Levin. - M.: «Juridicheskoe izdatel'stvo ministerstvajusticii SSSR», 1948. - 376 s.

6. Politykajevropejs'koi' integracii': navchal'nyj posibnyk/ za red. d.f.n., prof. V. G. Voronkovoi'. - K.: VD «Profesional», 2007. -512 s.

7. Trojan I. Transformacija derzhavnogo suverenitetu v umovah globalizacii' / I. Trojan // Ukrai'ns'ka nacional'na ideja: realii' ta perspektyvy rozvytku: zb. nauk. pr. -L'viv, 2008. - Vyp.23. - S.158-164.

8. Hobbi Ju. S. Nadnacional'nist' ta suverenitet derzhav-chleniv Jevropejs'kogo Sojuzu [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http:// vuzlib.com/content/view/2271/73/

9. Chekalenko L. D. Mizhnarodni organizacii' і suverenitet derzhavy [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.niss.gov. ua/vydanna/panorama/issue.php?s=gpgs0&issue=2005_2

10. Shved V. S. Pravova pryroda Jevropejs'kogo Sojuzu [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://dspace.onua.edu.ua/ handle/11300/3569

11. Shljahtun P. P. Konstytucijne pravo: slovnyk terminiv / P. P. Shljahtun. - K.: Lybid', 2005. - 568 s.

12. Jakovjukl. V. Projavnadnacional'nostiv Jevropejs'komu Sojuzi /1. V. Jakovjuk // Derzhavne budivnyctvo ta misceve samovrjaduvannja. -H.: Pravo, 2006. - Vyp.12. - S.121-128.

13. Nugent N. The Government and Politics of the European Union: Fourth edition / Nugent N. // Durham, North Carolina. - 1999. - 491p.

Размещено на Allbest.ru