Трансформація євроінтеграційних намірів України в контексті Брекзиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

Трансформація євроінтеграційних намірів України в контексті брекзиту

М. Ю. Куриляк

Тернопільський національний економічний університет

Постановка проблеми. Іманентною рисою становлення європейської інтеграції є виникнення криз і генерування нових напрямів міждержавних форм кооперації. Останнє загострення внутрішнього характеру сталося через французьке і нідерландське «ні» Конституції ЄС. Проте, виборчі компанії у Франції, Нідерландах і Німеччині призупинили тиск правих партій, які є головними супротивниками європейської інтеграції. Водночас, на континенті виникли нові кризові явища, серед яких міграційна криза; загострення відносин між ЄС і Росією навколо українського питання; криза євроатлантичних відносин. Зрештою, референдум у Великій Британії 23 червня 2013 року щодо виходу із кладу ЄС. Це применшує геоекономічну і геополітичну «вагу» ЄС та загрожує «ефектом доміно» і може призвести навіть до розпаду союзу. Проте, ЄС, як і в минулому, мусить пошукувати шляхи до розв'язання кризи єдності з тим, щоб вийти з неї ще більш єдиним і ефективним союзом. Йдеться про подальше розширення ЄС за рахунок країнкандидатів та інших, адже жодна з країн, які не є членами ЄС можуть нині компенсувати за існуючим потенціалом вихід із Союзу Великої Британії. З огляду на проєвропейські прагнення України, отримання статусу асоційованого члена, вона може стати у довгостроковій перспективі одним із напрямів розв'язання проблеми Брекзиту.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема Брекзиту для науковцівміжнародників почала розглядатися після рішення Великої Британії щодо виходу з ЄС. А. Громико досліджує аспекти політичного лідерства в ЄС, зміни співвідношення сил провідних його іграків унаслідок Брекзиту. Він акцентує увагу на унікальності і неповторності ЄС як суто західноєвропейської моделі з певним включенням в неї Іспанії, Португалії і Греції, та усвідомленням положення договору про створення ЄЕС «все тіснішого союзу» (Шуман у 1950 р. декларував ідею «європейської федерації»). Виключенням у сприйнятті цієї імперативи була лише Велика Британія, яка не сприймала таку норму. З огляду на кризові явища, як вважає А. Громико, Євросоюз перестає бути взірцем для наслідування в інших регіонах світу. Водночас розлучення з Британією ставить під сумнів ідею розмивання державинації, хоча й не відкидає можливість побудови таких наднаціональних елементів в архітектурі ЄС як фіскальний і банківський союз [4, с. 617]. Фінансовим і фіскальнобюджетним проблемам присвячені і деякі публікації Міжнародного валютного фонду, зокрема Гарольд Джеймс (Harold James) досліджує світовий економічний порядок і виклики, які до нього ставляться у процесі розвитку від БреттонВудса до Брекзиту [12]. С. Шеин звертає увагу на стан британської політичної системи в контексті результатів референдуму про членство в ЄС [11, c. 5161]. А. Байков і Л. Димова явище Брекзиту оцінюють з позицій реальності ідеї поступального руху до загального блага. Вони вважають, що вихід Великої Британії з ЄС змінює структуру європейської політики, міняє внутрішній баланс сил та знижує шанси на подальшу консолідацію держав у середині групування [2, c. 3741]. К. Худолей і Н. Єреміна дійшли висновку, що традиційний британський прагматизм і прагнення виходу на ширшу міжнародну арену дозволять Британії утримати і покращити своє положення у міжнародній політиці та подолати негативні наслідки Брекзиту [10, c. 2836]. Е. Сискос і К. Дарвиду наголошують, що розвиток ЄС вимагає підвищення ролі політики згуртування та розвитку, створення нових програм фінансування для країнчленів і країнкандидатів, розширення союзу за рахунок країн Західних Балкан, України, Молдови, Грузії, Ісландії та інших [8, с. 386405]. Результати опублікованих досліджень на разі концентруються на інтерпретації причин Брекзиту, аніж на посткризовій архітектурі об'єднаної Європи.

Виклад основного матеріалу. Регіональна структура Європи у другій половині XX і початку XXI століть визначалася формуванням і розвитком Європейського Союзу. Його основи були закладені створенням у 1951 році «Європейської спільноти з вугілля та сталі», що початково об'єднала кам'яновугільну, залізорудну і металургійну промисловість Бельгії, Західної Німеччини, Італії, Люксембургу, Нідерландів і Франції. Це була перша міжнародна організація, яка базувалася на наднаціональних принципах [16]. Ці країни у 1957 році з метою створення спільного ринку із ширшою номенклатурою товарів і послуг заснували Європейську економічну спільноту. У рамках шістки були повністю скасовані митні збори, розвивалися спільні економічні політики, насамперед в галузях торгівлі і сільського господарства. З часу створення Європейський Союз поглиблював свої ідейні та організаційні основи і набував все більшої притягальної сили. Це забезпечувало йому досягнення стійкої тенденцію розширення членства. Результатом розвитку ЄС є визнання статусу кандидатів на вступ до співтовариства Македонії, Сербії, Туреччини, Чорногорії та Албанії. Крім того, Боснія і Герцеговина, що подала заявку на членство, є потенційним кандидатом і як така розцінюється Косово, хоча вона ще не подавала заявки. Відкладені або заморожені заявки з різних причин Ісландії, Норвегії, Ліхтенштейна і Швейцарії. брекзит євроінтеграційний союз

Зрештою, перспективу членства мають Україна, Молдова і Грузія.

Отже, можна стверджувати, що Європа набула форми регіонального міждержавного утворення з елементами федерації і конфедерації. Вона розвинула систему наднаціональних інституцій і нові форми міждержавної демократії. До таких здобутків можна віднести Європейський Парламент, Європейську Раду, Європейську Комісію, Раду Європейського Союзу, Суд Європейського Союзу, Європейський Суд, Європейський суд аудиторів, Європейський центральний банк. Поряд з цим, розроблена і діє стандартизована система законів. 19 державчленів використовують у якості національної єдину європейську валюту -- євро.

Процес розширення Європейського Союзу, розробка нових форм і методів міжнаціональної спільної діяльності задля загального блага та їх поширення на всі країничлени призвів водночас до виникнення певних суперечностей і навіть кризових явищ. До них можна віднести насамперед конституційну кризу, яка сталася через провальний референдум. Йдеться про те, що після публічного обговорення проекту конституції ЄС, яке тривало майже рік, і урочистого ухвалення главами і урядами країнчленів 18 червня 2004 року, він не набув чинності. Попри ратифікацію Конституційного договору 13 країнами, референдуми у Франції (травень 2005) і Нідерландах (червень 2005) не дали позитивного результату. Альтернативою Конституції ЄС стала Лісабонська угода від 13 грудня 2007 року, яка передбачає введення посади Президента ЄС та інституції з вирішення питань безпеки, зміни клімату та міграції. Питання міжнародних відносин покладаються на Верховного представника ЄС із Зовнішньої політики.

Протягом останнього десятиліття у Європейському Союзі виникали проблеми, які могли поставити під сумнів збереження надбань, накопичених за п'ятдесятирічну історію співтовариства. Через некероване зростання державного боргу Греція пошукувала інструменти ухилення від дефолту. Вирішення проблеми вбачалося у виході із ЄС, поверненню до національної грошової одиниці -- драхми. Для грецьких політиків таке рішення розцінювалося як шлях до зростання експорту і економічної стабілізації через оживлення туризму, перешкоджання дорогому імпорту тощо. Цей процес став виражатися терміном «Грекзит» (Grexit) від англійських слів Greece та Exit (Gr[eece]+Exit). Грекзиту вдалося уникнути завдяки проведенням дострокових виборів і формуванням нового уряду, який 30 червня 2015 року оголосив технічний дефолт і розпочав проведення радикальних реформ.

Криза ЄС у період Грекзиту виявила дві загрози для об'єднання -- виходу окремих країн із складу союзу або його цілковитого розпаду. Для останнього загроза може стати реальною, якщо країнизасновки ЄС прийняли б рішення щодо виходу, насамперед Німеччина і Франція. Така ситуація склалася напередодні президентських виборів у Франції через високу активність правих сил, які представляла політична партія Народний фронт на чолі з Маріан Лепен. У її політичній програмі переважали антизахідні і антиєвропейські устремління, що фінансово щедро фінансувалося Росією, а сама Лепен є прихильником ідеології президента РФ В. Путіна. Проте, Маріан Лепен на президентських виборах програла проєвропейському молодому політику, очільнику партії «Вперед!» Емануелю Макрону, який впевнено переміг, отримавши 66,1% голосів.

Після президентських виборів у Франції стало зрозуміло, що ідея єдності Європи залишається на майбутнє непорушною. Проте, це не знімало з порядку денного проблему європейської кризи. Попри велику чергу країн Європи на отримання статусу членства у Європейському Союзі, Консервативна партія Великої Британії наполягала на проведенні референдуму щодо перебування країни у складі ЄС. Він пройшов 23 червня 2016 року, результатом чого стало те, що 51,9% виборців виявили бажання покинути ЄС при тому, що більшість громадян Шотландії та Північної Ірландії залишилися прихильниками членства країни в ЄС. Процес виходу Великої Британії з ЄС виражається нині за аналогією із грецьким Грекзитом терміном Брекзит (Britain+Exit).

Брекзит дещо перервав безперервність семидесятилітнього процесу розширення ЄС, однак не зупинив. Очевидно, проблема Брекзиту з огляду на варіабельність британської позиції потребує особливого дослідження. Адже історія євроінтеграції налічує дві безуспішні спроби включення Великої Британії до цього процесу -- у 1961 і 1967 роках. Важливо й те, що ініціатором відхилення її заявок на вступ був президент Франції де Голль. Лише з третьої спроби, що відбулася у 1973 році після відставки де Голля, Велика Британія отримала статус члена ЄС, хоча й не підтримала ряд європейських інновацій, зокрема не увійшла до Єврозони. До того ж, вже через два роки після вступу в ЄС мало місце проведення референдуму щодо членства Великої Британії в ЄС, на якому більшість виборців підтвердили доцільність продовження участі країни в Європейському Союзі [14, p. 110131; 6, c. 916].

Явище Брекзиту у міжнародній політиці має два виміри: геополітичний і європейський. Для міжнародного співтовариства він посилився обранням Дональда Трампа президентом США, що призвело до появи нового стилю світової політики. Йдеться про те, що США і Велика Британія після Другої світової війни були головними архітекторами нового світового порядку ліберального типу, так званої БреттонВудської системи, і створення Організації Об'єднаних Націй. Нинішня позиція цих країн дає підстави для висновку, що вони стають першопроходьцями у зворотному напрямку, прокладаючи звивистий, непослідовний і внутрішньо суперечливий курс убік від багатостороннього підходу [12, р. 5]. Водночас, інші країни з різних причин не спроможні взяти на себе функції глобального лідера, хоча й не готові підтримати нового гегемона. Адже післявоєнна система, що сформована на БреттонВудській конференції, забезпечила економічне зростання, скорочення бідності, недопущення руйнувальних торгових війн, співробітництво у вирішенні важливих проблем людства, зокрема проведення політики світового оподаткування, фінансове регулювання, забезпечення фінансової стабільності, попередження наслідків зміни клімату, боротьба з фінансуванням тероризму.

Брекзит і нова політична лінія команди Трампа («Америка передусім») ставлять геополітичну проблему світового лідерства. Серед держав G7 на домінантне положення у міжнародних відносинах можуть претендувати лише Китай і Європейський Союз, які за рівнем ВВП знаходяться в одній «ваговій категорії». Проте, Китай поступається у науковотехнічному потенціалі європейцям і, що найважливіше, світ нині орієнтується на євроатлантичні цивілізаційні цінності і цю орієнтацію не стане змінювати через те, що вони увібрали в себе досягнення всієї людської цивілізації.

З огляду на геополітичні зміни через Брекзит для Європейського Союзу постає завдання стати повноцінною Європою регіонів, тобто об'єднати максимальне число європейських країн при одночасній реалізації політики вирівнювання рівнів економічного розвитку. Це не має розумітися як відсторонення від світового лідерства США. Проте, якщо вони відходять від вирішення світових проблем, ініціатива перебирається Європою. У перше така ситуація сталася на саміті G29 У Гамбурзі (78 липня 2017 р.), де німці і ЄС розійшлися в організації «справедливої» світової торгівлі. Європейці за визнання відданості вільній і (неодмінно) справедливій торгівлі, американська сторона в особі Трампа -- за справедливі торговельні угоди. Водночас Трамп оголосив, що виходить із Паризької кліматичної угоди. Така ізоляціоністська позиція змусила Німеччину і Францію на нових умовах побудувати співпрацю у вирішенні кліматичних проблем. Вони для розробки ноухау залучають Велику Британію, яка поділяє європейські позиції, країни Азії і Африки, а також розвивають контакти з американськими штатами, регіонами і містами. Відтак, Європа поступово стає макрорегіоном з якостями держави, тобто свого роду Сполученими Штатами Європи. Гальмом у цьому процесі, як це не парадоксально, є досягнення окремих країн Європи, адже не завжди розвинуті країни готові тимчасово поступитися своїми благами з біднішими заради того, щоб сприяти підтягуванню їх до свого рівня. Нині євроінтеграційні прагнення притаманні переважно біднішим країнам. Саме Брекзит відбувся переважно через переоцінку Великою Британією своїх зобов'язань перед союзом. З іншого боку, характерним є приклад Ісландії, яка планувала вступ у ЄС в умовах фінансової кризи, але, маючи високий рівень економічного розвитку, не прийняла рішення щодо вступу в ЄС, зокрема і через існування квот на рибальство.

Проте, для реалізації свого потенціалу досягнення всеосяжного і визнаного лідерства Європі потрібно розробити механізми єднання, які спроможні забезпечити злагоджене функціонування всіх державчленів задля спільних інтересів і загальної мети. Водночас європейський союзний механізм має бути убезпечений від впливу відцентрових сил, особливо націоналістичних і сепаратистських. У цілому результати існування союзу мають складатися з діяльності кожної країни, як було би за умов повної самостійності і за доданим ефектом від кооперації, тобто синергічного типу.

На разі важливим є аспект втрат Європейського Союзу у наслідок Брекзиту. Напередодні британського референдуму йшлося про те, що найбільшого значення «набувають загрози і наслідки виходу, враховуючи економічний розмір Великобританії» [6, с. 916]. Однак головні конкурентні переваги євроінтеграції -- це вільна торгівля у формі безперешкодного руху товарів і послуг, вільний рух капіталів та робочої сили і громадян усіх вікових категорій. Саме ці свободи насамперед стали фактором зростання добробуту населення ЄС [13, р. 29496]. Втрата європейської єдності несе на собі загрозу скорочення частки у сукупному виробництві до 2050 року на 10% при тому, що у 1950 році вигоди складали 30% [6, с. 916].

Отже, європейська єдність -- це завдання номер один. Щодо суттєвих втрат Європейського Союзу в наслідок Брекзиту, то до них мають бути віднесені територіальні, людський капітал та ємність ринку в аспектах розмірів попиту і величини пропозицій товарів та послуг.

Насамперед, відносно територіального фактору. Велика Британія -- країна з порівняно великими територіальними володіннями. За територією вона посідає 77 місце у світі та 11 -- в Європі. В Європейському Союзі на британську територію припадає 17,72%. Це суттєві втрати геоекономічного і геополітичного потенціалу. Для внутрішньо економічного розвитку ці втрати виражаються у зменшені ефекту масштабу та синергічного ефекту.

Територіальні компенсатори у перспективі Європейський Союз може включити на основі політики подальшого розширення. Країноюкандидатом у члени ЄС з 1999 року є Туреччина, хоча лише 3% її території знаходяться на Європейському континенті. Туреччина за територією перевищує Велику Британію більше як у 3 рази (табл. 1). Проте, питання вступу в ЄС для неї, очевидно, не на часі передусім через порушення принципів демократії. За оцінками експертів, у країні народжується нова постісламська демократія, що, очевидно, не може співіснувати у системі європейських цінностей, які сповідують крани ЄС. З огляду на репресії, що мають місце у Туреччині з 2016 року, вона у найближчий час втратила перспективу вступу до ЄС. Є достатньо підстав вважати, що відносини ЄС -- Туреччина будуть підтримуватися у «замороженому» вигляді головним чином задля рішень щодо контролю над потоками біженців та підтримки повстанців у Сирії. До того ж, урядовці Туреччини офіційно заявляють, що їхню країну не цікавить питання вступу до ЄС.

Водночас, і не всі європейські лідери погоджуються на доцільність прийому Туреччини до складу ЄС. На думку Саркозі, «у Європи є визначені кордони, і далеко не всі країни можуть стати її повно правними членами. Це торкається і Туреччини, якій не місце в Євросоюзі» [3]. На думку колишнього прем'єрміністра Бельгії і голови Європейської ради Германа ван Ромпея, «Туреччина -- не частина Європи і ніколи не стане її частиною. Розширення ЄС за рахунок Туреччини не може бути прирівняне до любого розширення, що мало місце у минулому. Універсальні цінності, які втілюють могутність Європи і які є фундаментальними цінностями християнства, втратять силу з приєднанням великої ісламської держави -- такої, як Туреччина» [1]. Процеси на Близькому Сході і особливо у Туреччині, які відбуваються в останні роки, дають достатньо підстав, щоб сприйняти позитивно такі точки зору.

Реально обговорювати роль країн балканської групи у компенсації втрат ЄС через Брекзит. Йдеться про кандидатів на вступ до ЄС, якими є Албанія, Македонія, Сербія і Чорногорія та потенційних кандидатів, які ще не подали заявку на членство -- Боснію і Герцеговину та Косово. їхня територія за площею наближається до розмірів Великої Британії у співвідношенні 100,00 / 89,61. Проте, на багато більшою мірою компенсуються територіальні втрати ЄС через Брекзит розглядом в якості варіанта розширення кандидатури асоційованої з ЄС України. Вона майже у 2,5 раза перевищує за територію Велику Британію.

Варто зазначити, що відповідно Копенгагенських критеріїв, які визначають вимоги країнкандидатів щодо вступу до Євросоюзу, територіальні показники не входять. Однак Європейський Союз як самостійний суб'єкт геоекономіки і геополітики не може не враховувати його поза офіційними вимогами до окремих країн. Власне, цей фактор формує політику розширення, яка була, є й буде формулюватися і розвиватися Євросоюзом як політикоекономічним утворенням. Через це прийом групи балканських країн, а в перспективі й України дозволяє проводити соціальноекономічну політику із зростаючим синергічним ефектом. З огляду на ці обставини, територія ЄС27 може зрости на 13,5%, що компенсує втрати через Брекзит і забезпечить отримання додаткових конкурентних переваг у соціальноекономічному розвитку (табл. 2).

Брекзит зменшує чисельність населення ЄС на 63 181 775 тис. Розширення ЄС у разі прийому до його складу балканських країн Албанії, Боснії і Герцеговини, Македонії, Сербії та Чорногорії компенсує зменшення населення ЄС лише на 31,6% (табл. 3). У разі орієнтації політики розширення на асоційовану з ЄС Україну, чисельність населення союзу зросте на 67,4%. Отже, відновлення ринку ЄС за чисельністю споживачів може бути цілком забезпечене наданням членства балканським країнам та Україні.

Грецькі економісти Е. Сискос і К. Дарвіду у статті «Потенціал зростання ЄС та компенсація Brexit. Чи є приєднання України прийнятним варіантом?» задалися питанням чи «в довгостроковій перспективі приєднання країн Західних Балкан, новоасоційованих з ЄС країн (України, Молдови, Грузії) та Туреччини може стратегічно допомогти ЄС зберегти свій вплив у світовій економіці» [8, c. 400]. У своєму дослідженні вони концентруються на потенціалі України, позаяк вона «має економічний потенціал, який можна порівнювати з британським з огляду на чисельність її населення, територію і частково структуру економіки, а також проєвропейські прагнення» [8, c. 400]. Ними зроблені порівняльні розрахунки територіальнодемографічного потенціалу України і Великої Британії за формулою Tdp = A тис. km2 *P млн жителів. Розрахунок показав, що територіальнодемографічний потенціал України (27282,72) майже вдвічі перевищує територіальнодемографічний потенціал Великої Британії (15273,72).

Головною проблемою відновлення економічного потенціалу Європейського Союзу є втрата через Брекзит обсягів виробленої продукції, що на нинішньому етапі лише країнипретенденти і потенційні претенденти не спроможні компенсувати через надто малі економіки (табл. 4). Нині ВВП країн Західних Балкан складає лише 3,3% до ВВП Великої Британії. Практично на такому ж рівні знаходиться і ВВП України. Найбільший потенціал має Туреччина, ВВП якої до ВВП Великої Британії сягає 28,52%. Проте, ця країна на разі не є на порядку денному на предмет вступу до ЄС.

Треба зазначити, що обсяги виробництва, розраховані за паритетом купівельної спроможності по країнах, можливих членах ЄС у майбутньому, перевищують ВВП, розрахований у поточних цінах і дають вищий результат у порівнянні з цим же показником Великої Британії. Зокрема, ВВП за ПКС країн Західних Балкан до ВВП Великої Британії склав 8,52%, хоча при розрахунках у поточних цінах він має рівень лише 3,3%. По Туреччині такі розбіжності складають відповідно 59,74 і 28,52% на користь ВВН за паритетом купівельної спроможності. Ще більший розрив має Україна: ВВП України у поточних цінах до британського обсягу складає 3,15%, а за ПКС -- 12,4%. Фактично ВВП України за ПКС перевищує ВВП у поточних цінах більше як в чотири рази (співвідношення 347 885$ до 83 550$). Це свідчить про наявність менших відмінностей у створенні продукції і наданні послуг між претендентами на вступ до ЄС і Великою Британією, яка покинула співтовариство.

Розширення ЄС за рахунок країн із слабкою економікою, до яких відноситься й Україна, потребує нових міжнаціональних підходів до регулювання валютних курсів, позаяк величезні розбіжності у вартості ВВП за поточними цінами і за паритетом купівельної спроможності виникають через заниження реального курсу національних валют. Щодо гривні, то на початок 2017 року вона недооцінена на 69,5% і увійшла до трійки найбільш недооцінених валют. Долар має коштувати 8,3 гривні за «Індексом БігМака» (The Big Mac Index) на 2017 рік. Знайти механізм, а ще важливіше забезпечити його надійне функціонування -- шлях до сталого економічного розвитку.

Пошук нових механізмів активізувався після останніх світових фінансових криз, передусім міжнародними організаціями, функціями яких є управління фінансовою стабільністю на світовому ринку, має здійснюватися в рамках формування нового світового порядку, включно з фінансовоекономічним. Традиційні форми, які зародилися після БреттонВудса, в епоху глобалізації вже недостатні. Саме така оцінка дається в актуальних виданнях МВФ, з якою не можна не погодитися. Йдеться про судову й квазісудову практику щодо недооцінки валют, через високу складність проблеми незбалансованості обмінних курсів для міжнародного вирішення. Так само неефектним виявилися різного роду консультації, особливо неофіційна процедура арбітражу як механізму для обговорення занижених курсів валют. Зрештою, до них можна віднести публічні напучування з публічними місіями МВФ і Світового банку, про які колишній прем'єрміністр Великої Британії Гордон Браун полюбляв використовувати фразу «казати правду урядам» [12]. Дія такого роду механізмів зрештою була великою мірою умовною -- лідери світового ринку на них практично не реагували, а малі гравці не мали впливу на структуру міжнародних відносин. Показово, що утримався від офіційного оголошення заниженості валютного курсу у 1980х роках Японією і 2000х роках Китаєм.

Якщо повертатися до проблеми малих економік як претендентів на вступ до ЄС, то для них валютнокурсові проблеми є переважно внутрішнього порядку. Зміна його від 5 до 27 грн за долар стало результатом економічної кризи через відсутність реформ і високий рівень корупції. У таких випадках має вводитися механізм зовнішнього правління. Менше з тим, для країнпретендентів на членство в ЄС такі механізми повинний мати сам союз. Одним з них може бути Європейський механізм прискореного розвитку країнпретендентів на членство. Його можна створювати за аналогією з Європейським стабілізаційним механізмом, який заснований у 2012 році для країн Єврозони. Основним джерелом його функціонування мають бути внески країнчленів ЄС. Країнипретенденти на вступ повинні формувати додаткові кошти, питома вага яких може сягати до 30% фонду. У цьому механізмі доцільно ввести положення Європейського стабілізаційного механізму, за яким від країни, яка запитуватиме допомогу, вимагатиметься участь у податковобюджетній угоді. Мається на увазі вимога ведення фіскального механізму і організації бюджетних відносин.

У дослідженнях європейських науковців економічного потенціалу України в аспектах Брекзиту відзначається наближення регулювання бізнесу до рівня ЄС та Великої Британії у багатьох напрямах: перевищення експорту останньої по важливих сільськогосподарських продуктах, корисних копалинах, енергії, добривах, залізу і сталі. Високо оцінюється також геополітична і геоекономічна роль України як четвертої космічної держави світу, зокрема володіння нею усіма технологіями виробництва космічних ракет і супутників, їх компонентів, ракетного палива та ракетних двигунів. Позатим, вона вирізняється у числі небагатьох європейських держав, спроможних виробляти літаки, авіаційні двигунів, радіоелектронне устаткування, шасі [8, с. 401403]. Немаловажне й те, що Україна є дев'ятою державою світу з експорту озброєнь [15].

Попри величезний потенціал України у промисловості і сільському господарстві, її загальна «вага» в європейській економіці невелика. Серед нових країн і країн, що розвиваються в Східній Європі і на Балканах питома вага української економіки у 2010 році складала 6,7%, а у 2016 році вона зменшилася до 8,8%. З урахуванням економіки Туреччини питома вага зменшилася за період з 2010 по 2016 рік з 6,7% до 4,9% (табл. 5). Така тенденція значною мірою пояснюється агресією Російської Федерації і анексією Криму. Проте головною причиною є те, що за роки незалежності в Україні створена і функціонує модель олігархічної економіки і уряди не можуть спромогтися перебороти корупцію. За оцінкою неурядової міжнародної організації Transparency International Україна посідає 131 місце серед 176 країн, отримавши 29 балів із 100 можливих за індексом сприйняття корупції. Український парадокс полягає в тому, що власні посади посідаються і перерозподіляються між олігархами і олігархічними угрупованнями.

Тож, про економічний потенціал України є достатньо підстав говорити як про такий, що заморожений і через це занепадаючий. Нині його рівень нижче рівня 2010 року при тому, що у 20112013 роках він був у межах 170,1 -- 187,2% до прогнозованого МВФ рівня 2017 року (табл. 6). Відтак, стратегія економічного розвитку України має будуватися на ідеї відродження шляхом сприяння відновленню кращих позицій минулого з урахуванням новітніх науковотехнічних досягнень і становлення конкурентоспроможних на світовому ринку галузей нової економіки. У цих рамках треба буде визначитися з ефективним використанням земельних, степових, лісових і водних, туристичнорекреаційних, історикокультурних ресурсів, морського узбережжя, флори і фауни (лісові ягоди, гриби, плоди дикоростучих рослин, лікарські рослини, обліпиха, журавлина, аїр, цмин пісковий, горицвіт весняний, звіробій, валеріана, кизил), запасів бурштину тощо. Все це може збагатити і різнобарвити населення європейського континенту аналогічно внеску північних і південних територій їхніми унікальними природними багатствами, які породженні особливими кліматичними умовами.

Унікальність України полягає в тому, що попри найнижчий у Європі рівень заробітної плати, вона не понесла суттєвих втрат у освітній сфері. За світовим рейтингом освіти Україна посідає 38 місце і не набагато відстала від США (28 місце) і Великої Британії (20 місце) [5]. Є достатньо підстав очікувати у найближчі роки покращення цього показника завдяки зростання добробуту і використання ЗНО як загальноукраїнського незалежного органу оцінки знань учнів. За рейтингом людського капіталу Україна посіла 31 місце між Південною Кореєю й Угорщиною [5].

Близькі позиції займає Україна й у рейтингу вищої освіти -- 42 місце в цілому (втратила 7 позицій). При цьому вона посідає 28 місце по «ресурсах», 43 -- по середовищу, 38 місце -- по «випуску». Водночас Україна входить в Топ10 по видатках на вищу освіту у відсотках до ВВП, хоча витрати на одного студента є низькими [9].

Посідання України у верхній половині освітніх рейтингів дає підстави для оптимістичних висновків, адже рівень освіти є потужним засобом спрогнозувати економічне зростання і заможність країни на довшу перспективу. Тож, орієнтуючись на європейську інтеграцію, Україна має розробити стратегію соціальноекономічного розвитку, у якій перші пріоритети займатимуть освітні галузі.

Висновки та перспективи подальших досліджень. Європейський Союз на нинішньому етапі набув форм федерації і конфедерації, розвинув систему наддержавних інституцій і нові форми міждержавної демократії. Членами ЄС стали двадцять вісім держав, одна з яких після референдуму 2016 року вийшла із складу. Економічні втрати Брекзиту не можна компенсувати на основі прискорення внутрішнього розвитку у далекій перспективі. Короткостроковим шляхом є розширення ЄС і включенням до його складу Західнобалканських країн, Грузії, Молдови та України. Внеском України на початковому етапі є територіальнодемографічний потенціал, який цілком компенсує втрати від Брекзиту. Водночас в останні десятиліття Україна понесла великі економічні втрати через перехід на олігархічну економіку, затягування процесів проведення реформ та військовий конфлікт на сході країни та анексію Криму. Економічне відродження України потребує розробки і реалізації нової стратегії розвитку на ідеях нової економіки.

Список використаних джерел

1. Анищенко Н. Господин председатель [Електронний ресурс] / Н. Анищенко. -- Режим доступу: https://lenta.ru/ articles/2009/11/20/eu/.

2. Байков А. Выход Великобритании из ЕС и устойчивость европейской региональной структуры / Андрей Байков, Ляна Дымова // Современная Европа. -- 2017. -- № 3 (75). -- С. 3741.

3. Вопрос о вступлении Турции в Европейский

Союз [Електронний ресурс]. -- Режим доступу:

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%BE%D0%B F%D1%80%D0%BE%D1%81_%D0%BE_%D0%B2%D1 %81%D1%82%D1%83%D0%BF%D0%BB%D0%B5%D 0%BD%D0%B8%D0%B8_%D0%A2%D1%83%D1%80% D1%86%D0%B8%D0%B8_%D0%B2_%D0%95%D0%B 2%D1%80%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D0%B9%D1% 81%D0%BA%D0%B8%D0%B9_%D1%81%D0%BE%D1 %8E%D0%B7.

4. Громыко Ал. А. Европейские исследования: дилеммы универсальности и уникальности (к 60летию региональной интеграции) / Ал. А. Громыко // Современная Европа. -- 2016. -- № 2 (74). -- С. 617.

5. Кохлан Ш. Світовий рейтинг освіти: Україна стала 38ю / Шон Кохлан // [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.bbc.com/ukrainian/ science/ 2015/05/150513_vj_education_rankings_it.

6. Ланг Ф.П. Економічні наслідки «Брексіту» для Європейського Союзу / Ф.П. Ланг, О.В. Мельниченко // Wspуtpraca europejska nr 6(13) 2016 / European cooperation. -- 2016. -- Vol. 6(13). -- P. 916.

7. Наше місце в світових рейтингах (Інфографіка) [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://ukr.segodnya.ua/life/stories/nashemestovmirov yhreytingahinfografika684681.html.

8. Сискос Е. Потенціал зростання ЄС та компенсація Brexit. Чи є приєднання України прийнятним варіантом / Евангелос Сискос, Константія Дарвіду // Журнал Європейської економіки. -- 2016. -- Т. 15 (4). С. 386405.

9. Україна на 42 місці в рейтингу вищої освіти [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://osvita. ua/vnz/41217/.

10. Худолей К.Брекзит: новый «старый» выбор Великобритании / Константин Худолей, Наталья Ерёмина // Современная Европа. -- 2017. -- № 3 (75). -- С. 2836.

11. Шеин С. Всеобщие выборы в Британии: победа двухпартийности или движение к системе крайнего плюрализма/ С. Шеин // Мировая экономика и международные экономические отношения. -- 2017. -- Т. 60. -- № 12. -- С. 5161.

12. James H. Bretton Woods to Brexit / Harold James // Finance & Development. -- September 2017. -- P. 410. [Електронний режим]. -- Режим доступу: https://www. imf. org/ external/pubs/ft/fandd/2017/09/pdf/fd0917.pdf.

13. Lang, F. P. (2013). Integration durch Systemwettbewerb: Ein besserer Weg zu einer lebens^higen Union? in: Popow, G. u.a. (Hrsg.), Wirtschaft und Technologie im Dienst der Gesellschaft. Sofia 2013. -- S. 29 -- 49.

14. MusiatKarg, M., & Lesiewicz, E. (2015). Brytyjskie i greckie referenda a grozba Brexitu i Grexitu. Przeglqd Europejski Nr 3 (37), p. 110 -- 131.

15. SIPRI: Україна на дев'ятому місці у світі серед експортерів зброї (05.12.2016). -- [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www.dw.com/uk/sipri%D1%81%D1%88%D0%B0%D1%82%D0%B0%D1% 80%D0%BE%D1%81%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1 %96%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B8%D0%BD% D0%B0%D1%81%D0%B2%D1%96%D1 %82 %D0%BE %D0%B2%D0%BE%D0%BC%D1%83%D1%80%D0% B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%D0%BE%D0%B7%D 0%B1%D1%80%D0%BE%D1%94%D0%BD%D1%8C/a 37627900The.

16. The European Communities [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: https://www.cvce.eu/obj/the_ european_communitiesen3940ef1d7c104d0f97fc0cf1 e86a32d4.html.

17. World Economic Outlook Database April 2017 [Електронний ресурс]. -- Режим доступу: http://www. imf.org/external/pubs/ft/weo/2017/01/weodata/weoselgr. aspx.

Размещено на Allbest.ru