Міжнародне співробітництво у сфері запобігання злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 343.9

МІЖНАРОДНЕ СПІВРОБІТНИЦТВО У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ЗЛОЧИННОСТІ

В. В. Топчій,

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України, директор Навчально-наукового інституту права,

Т. В. Цуман, здобувач вищої освіти Університету державної фіскальної служби України

Досліджено види міжнародної співпраці щодо запобігання злочинності; проаналізовано основні документи багатостороннього співробітництва.

Ключові слова: злочинність, запобігання, міжнародне співробітництво, документи, договори.

Исследованы виды международного сотрудничества по предотвращению преступности; проанализированы основные документы многостороннего сотрудничества.

Ключевые слова: преступность, предотвращение, международное сотрудничество, документы, договоры.

The types of international cooperation on prevention of crime are investigated; basic documents of multilateral cooperation are analyzed.

Key words: crime, prevention, international cooperation, documents, agreements.

Проблемам запобігання злочинності постійно приділяється увага у нормативних актах, у виступах політиків та інших посадових осіб, у наукових працях тощо. Злочинність набрала стрімкого зростання і поширилася за межі України та набула міжнародних масштабів. Злочинність становить загрозу як усьому світовому товариству, так і окремим державам, основним правам і свободам людини.

Міжнародну співпрацю щодо запобігання злочинності досліджували Н. В. Пронюк, О.Г. Волеводза, Л. Н. Галенська, Л. Д. Тимченко, О. М. Джужа, Ю. Ф. Іванов та ін.

Злочинність стає все більше організованою, озброєною, корумпованою, інтелектуальною, вміло використовує досягнення науки й техніки для реалізації своїх цілей. Україна стає об'єктом підвищеної заінтересованості міжнародних злочинних угруповань (у сферах легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом; торгівлі людьми; нелегального переміщення зброї; небезпечних матеріалів та наркотичних засобів). Також спостерігається збільшення кількості нелегальних мігрантів, що теж негативно впливає на криміногенну ситуацію в країні. Завданням цієї наукової статті є визначити форми та місце України у міжнародному співробітництві.

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю має значне історичне підґрунтя: його становлення починається в ті давні часи, коли ще не було системи норм міжнародного права, але вже з'явилися перші ознаки дипломатії [7].

Як відомо, принцип співробітництва держав є нормою juscogens (незаперечне право, тверде право), одним із принципів міжнародного права, закріплених у Статуті ООН 1945 р., Конвенції про право міжнародних договорів 1969 р., Декларації про принципи міжнародного права 1970 р., Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі 1975 р. та інших міжнародних документах.

В. Ф. Цепелєв визначає, що міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю є складною системою відносин, що включають узгоджені політику, законодавство, правозастосовну, організаційно-управлінську, інформаційну, науково-дослідну діяльність держав, державних органів і посадових осіб, а також міжнародних організацій із запобігання злочинності, боротьби з нею і поводження з правопорушниками [7].

Відповідно, міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю можна визначити як діяльність держав, їхніх компетентних органів, міжнародних організацій, що ґрунтується на нормах міжнародних договорів та національного законодавства й спрямована на розслідування, кримінальне переслідування, судовий розгляд та запобігання злочинам.

Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю реалізується згідно з певними напрямами, рівнями та формами. На думку Л. Д. Тимченка, співробітництво у боротьбі з міжнародною злочинністю розвивається у трьох напрямах: 1) це укладення двосторонніх договорів, у яких держави регламентують питання надання правової допомоги у кримінальних справах, видачі злочинців, передачі засуджених осіб для відбування покарання у держави, громадянами яких вони є; 2) співробітництво держав у боротьбі зі злочинністю на регіональному рівні; 3) співробітництво в універсальних міжнародних організаціях (ООН, Інтерпол) [7].

О. М. Джужа та Ю. Ф. Іванов до основних напрямів міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю зараховують: а) прийняття і реалізацію договорів про боротьбу зі злочинами, що становлять міжнародну небезпеку; б) надання правової допомоги в кримінальних справах, включаючи екстрадицію; в) розробку міжнародних норм і стандартів, що забезпечують захист прав людини у сфері охорони правопорядку; г) регламентування питань національної і міжнародної юрисдикції; д) взаємодію в запобіганні, виявленні, припиненні та розкритті злочинів міжнародного характеру [1].

Уперше питання запобігання злочинності і поводження з правопорушниками були поставлені Організацією Об'єднаних Націй (далі ООН) у резолюції Економічної і Соціальної Ради 155С (VII) від 13 серпня 1948 р. "Запобігання злочинності і методи поводження з правопорушниками". Резолюція постановила, що з огляду на важливість вивчення в міжнародному масштабі питання про запобігання злочинності й методах поводження з правопорушниками ООН повинна взяти на себе ініціативу в заохочуванні цієї діяльності, беручи до уваги наявність міжнародних і національних організацій, заінтересованих і компетентних у цій сфері, з тим, щоб повністю використовувати їхні знання і досвід. Резолюція поклала початок вивчення ООН питань запобігання злочинності і поводження з правопорушниками. Центром координації діяльності держав і міжнародних організацій у запобіганні злочинності, таким чином, є ООН, у рамках якої приймаються єдині стандарти і норми поводження з в'язнями, визначаються стратегічні напрями протидії злочинності.

Питаннями запобігання злочинності і кримінального правосуддя в системі ООН займаються органи, які опікуються загальними проблемами соціального розвитку і захисту прав людини, а також спеціальні органи, створені для цієї мети. За Статутом ООН, основними її органами є: Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний суд і Секретаріат.

Провідну роль в організації' протидії злочинності на міжнародному рівні відіграє економічна і соціальна Рада ООН (ЕКОСОР). В її структурі працює комісія із запобігання злочинності і з питань кримінального правосуддя, яка виконує такі функції: визначає керівні принципи для ООН у сфері запобігання злочинності і кримінального правосуддя; розробляє і контролює процес здійснення програми роботи ООН у цьому напрямі; сприяє і допомагає координації заходів інститутів ООН щодо запобігання злочинності і поводження з правопорушниками.

Значну роль у протидії злочинності відіграють функціональні Комісії ЕКОСОР: Комісія з наркотичних засобів (КНЗ), Комісія з прав людини, Комісія з питань положення жінок і Комісія з транснаціональних корпорацій, а також Міжнародний комітет контролю над наркотичними засобами, який контролює дотримання державами учасницями договорів обов'язків щодо боротьби з незаконним виробництвом і розповсюдженням наркотиків та зловживання ними. Комітет активно працює.

Усе більше уваги питанням протидії злочинності приділяє Рада Безпеки ООН. На підставі Статуту ООН РБ ООН може вживати примусових заходів щодо підтримання або відновлення міжнародного миру і безпеки. Такі заходи можуть бути різними: від економічних санкцій, ембарго до міжнародних воєнних акцій.

Активними суб'єктами міжнародного співробітництва у сфері протидії злочинності виступають такі організації, як Міжнародна група з розробки фінансових заходів щодо боротьби з відмивання грошей (ФАТФ), Азіатсько-тихоокеанська група щодо боротьби з відмивання грошей, Міжнародна організація кримінальної поліції (МАУК), Міжнародна організація з питань міграції (MOM) та ін.

Міжнародна організація кримінальної поліції створена у 1923 р. Міжнародним конгресом кримінальної поліції. Її чинний Статут був підписаний у 1956 р. З цього часу за нею закріплюється назва Інтерпол, робочими органами якого є Національні центральні бюро (далі - НЦБ) членів Інтерполу. Правова компетенція НЦБ Інтерполу обмежується тільки сферою протидії загальнокримінальним злочинам [2].

Співробітництво відбувається за сприяння міжнародних організацій регіонального рівня. Україна є членом Ради Європи (з 1995 р.), Організації з безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) (з 1992 р.), СНД (з 1991 р.). Слід зазначити і взаємодію з Європейським Союзом, Європолом, з якими Україна співпрацює на окремих засадах.

Встановлено, що існують такі форми міжнародного співробітництва у сфері запобігання злочинності: 1) укладення міжнародних угод (про правову допомогу у кримінальних справах, конвенції щодо боротьби з окремими злочинами міжнародного характеру); 2) створення міжнародних організацій (Інтерпол, ООН, ОБСЄ, Рада Європи та ін.).

А. Г. Каткова, П. М. Сивуляк виділяють такі форми міжнародного співробітництва:

1) профілактика і припинення злочинів, щодо яких укладені спеціальні угоди між державами;

2) передача осіб, засуджених до позбавлення волі, для відбування покарання в державі їхнього громадянства або постійного місця проживання;

3) передача органам іншої держави нагляду за умовно засудженими чи умовно звільненими правопорушниками;

4) видача злочинців іншій державі або передача міжнародному органу для кримінального переслідування;

5) захист прав і свобод громадян держави при здійсненні правосуддя в іншій країні;

6) спільне вивчення причин та інших проблем злочинності, а також обмін досвідом роботи поліцейських та інших органів;

7) підготовка кадрів, надання експертних послуг, поставка спеціальних технічних засобів і надання матеріально-технічної допомоги іншим державам;

8) обмін оперативною, правовою та іншою інформацією тощо [3].

В. Ф. Цепелєв виділяє такі форми міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю: 1) надання взаємної правової допомоги у кримінальних справах; 2) видача осіб, які вчинили злочини, для притягнення їх до кримінальної відповідальності чи виконання покарання; 3) передача засуджених до позбавлення волі для подальшого виконання покарання в держави їхнього громадянства або постійного місця проживання; 4) виконання доручень з міжнародного розшуку; обмін оперативною, правовою та іншою інформацією; 5) забезпечення прав і свобод громадян цієї держави при здійсненні кримінального судочинства в іншій; 6) підготовка кадрів, обмін досвідом роботи правоохоронних органів різних держав; 7) надання експертних і консультаційних послуг, спеціальних науково-технічних засобів і матеріально-технічної допомоги іншим державам/

Україна в особі своїх державних органів у процесі здійснення своїх повноважень проводить роботу щодо встановлення відповідності національного законодавства до міжнародних правових норм у межах здійснення міжнародного співробітництва. Наприклад, ст. 542 КПК України визначає, що міжнародне співробітництво під час кримінального провадження полягає у вжитті необхідних заходів з метою надання міжнародної правової допомоги шляхом вручення документів, виконання окремих процесуальних дій, видачі осіб, які вчинили кримінальне правопорушення, тимчасової передачі осіб, перейняття кримінального переслідування, передачі засуджених осіб та виконання вироків. Міжнародним договором України можуть бути передбачені інші, ніж у цьому Кодексі, форми співробітництва під час кримінального провадження [5].

У Кримінально-процесуальному кодексі України викладено такі форми міжнародної співпраці:

1) міжнародна правова допомога при проведенні процесуальних дій (гл. 43 КПК України);

2) видача осіб, які вчинили кримінальне правопорушення (екстрадицію) (гл. 44 КПК України);

3) кримінальне провадження у порядку перейняття (гл. 45 КПК України);

4) визнання та виконання вироків судів іноземних держав та передача засуджених осіб (гл. 46 КПК України) [5].

Україна під час здійснення своєї зовнішньої політики підписала ряд документів багатостороннього співробітництва, серед яких є: 1. Конвенція про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 1993 р. (регламентує співробітництво з питань видачі злочинців; здійснення кримінального переслідування; розгляд справ, підсудних судам двох або декількох держав; передача предметів, що використовувалися при скоєнні злочинів; обмін інформацією про звинувачувальні вироки й судимості тощо); 2. Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини в цивільних, сімейних і кримінальних справах від 1997 р.; 3. Меморандум між Міністерством внутрішніх справ України та Міністерством внутрішніх справ Чорногорії про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю, підписаний 13 червня 2013 року; 4. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року та додаткові протоколи до неї; 5. Єдина конвенція про наркотичні засоби від 3 0 березня 1961 року і додатковий Протокол від 25 березня 1972 року до неї; 6. Конвенція про психотропні речовини від 21 лютого 1971 року; 7. Конвенція Організації Об'єднаних Націй про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин від 20 грудня 1988 року; 8. Конвенція Організації Об'єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності від 15 листопада 2000 року та додаткові протоколи до неї: Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї та Протокол проти незаконного ввозу мігрантів по суші, морю і повітрю; 9. Угода між Кабінетом Міністрів України та Федеральним Урядом Республіки Австрія про співробітництво у сфері боротьби зі злочинністю, підписана 21 листопада 2013 року, ратифікована Україною 17 липня 2014 року, набрала чинність 27 червня 2015 року;

Додатковий протокол про імплементацію Статті 1 Угоди про співробітництво між Урядом України та Урядом Турецької Республіки в боротьбі зі злочинністю, підписаний 7 червня 2005 року. Протокол затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2006 № 806; Угода про співробітництво між Міністерством внутрішніх справ України і Міністерством внутрішніх справ Республіки Вірменія у боротьбі із злочинністю, підписана та ратифікована 21 жовтня 1992 року та інші.

Отже, міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю являє собою скоординовану діяльність держав, міжнародних організацій, органів, спрямовану на попередження, припинення і розкриття злочинів, притягнення осіб, винних у їхньому вчиненні, до відповідальності. Аналізуючи всю міжнародну співпрацю, що здійснює Україна, можна зробити висновок про доцільність використання державою міжнародних договорів. Адже завдяки ним вдається боротися з транснаціональною злочинністю, з використання законодавства відповідних держав. І також слід відмітити важливість для України бути учасницею міжнародних організацій, що ведуть боротьбу зі злочинністю.

міжнародне співробітництво злочинність боротьба

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Джужа О. М. Роль міжнародних організацій у боротьбі зі злочинністю / О. М. Джужа, Ю. Ф. Іванов // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2003. - № 5. - С. 59-67.

Запобігання злочинності (теорія і практика) : навч. посіб. / В. В. Голіна. - X. : Нац. юрид. акад. України, 2011. - 120 с.

Каткова А. Г Международное сотрудничество правоохранительных органов в борьбе с преступностью (процессуальный аспект) / А. Г. Каткова, П. М. Сывуляк // Международное сотрудничество в борьбе с преступностью : учеб. пособ. - Ирпень : Нац. акад. гос. налоговой службы Украины, 2005. - С. 104-120.

Конституція України // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 1996. - № 30. - Ст. 141.

Кримінальний процесуальний кодекс України : станом на 1 грудня 2017 // Відомості Верховної Ради України (ВВР). - 2013. - № 9-10, № 11-12, № 13. - Ст. 88.

Соглашение о взаимодействии министерств внутренних дел независимых государств в сфере борьбы с преступностью : подпись : 24.04.1992 // Правові основи міжнародної діяльності МВС України : зб. міжнар.-правових договірних докум. : у 2-х т. / МВС України. Відділ міжнародних зв'язків. - К., 1997. - Т 2. - С. 68-73.

Чорноус Ю. М. Міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю / Ю. М. Чорноус // Право та державне управління. - 2013. - № 4. (13). - С. 106-111.

Размещено на Allbest.ru