Постійність та зміни політичних відносин між Польщею й Україною, викликані наслідками Революції гідності
Виявлення фактів наявності зміни політичних відносин між Польщею та Україною. Переосмислення зовнішньої політики країни та пошук додаткових соратників серед країн-членів ЄС. Резолюція Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом серед винних.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.05.2018 |
| Размер файла | 32,0 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
УДК 327(477+438):323.272
Постійність та зміни політичних відносин між Польщею й Україною, викликані наслідками Революції гідності
Алєся Павлюк
Анотація
політичний польща волинський геноцид
У статті простежуються зміни у політичних відносинах між Польщею і Україною, що їх викликала Революція гідності. Зауважено, що Польща від початку незалежності України всіляко підтримувала європейський напрям політики України. Проте їй довелося стикнутися з непередбачуваними для себе обставинами не лише з боку ЄС, залежного від російського газу, а й з боку власного суспільства, яке не погоджується вважати історичні питання вичерпаними. Звісно, для України зміна політичного ставлення Польщі досить невчасна. Однак ці події наштовхують її на шлях пошуку нових союзників серед країн Заходу, а також змушують ретельніше впроваджувати реформи на шляху до ЄС. Тому практичним значенням статті є не лише виявлення фактів наявності зміни політичних відносин між Польщею та Україною, а й потреба часткового переосмислення зовнішньої політики нашої країни та пошуку додаткових соратників серед країн-членів ЄС.
Ключові слова: Революція гідності, Польща, Україна, ЄС, міжнародні відносини, політика.
Annotation
Pavliuk Aliesia. Changes of Political Relations Between Poland and Ukraine Caused by the Impact of the Revolution of Dignity. The objective of the article is to determine how The Revolution affected on political relations between Poland and Ukraine. Event analysis as a part of explicative method enables the researcher to understand if Maidan events in 2013-2014 had an impact on the current situation between the two countries. Statistical method provides the most accurate data to operate. Application of situation analysis, including methods of observation, document analysis and comparison, to help investigate the cause of changes in political relations between Poland and Ukraine. The aim of the research is determination of the activities in which there are changes that affect political relations between Poland and Ukraine. Summarizing, it is possible to notice that Poland since the beginning of the independence of our country strongly supported European direction of Ukraine's Policy. However, it faced with unpredictable circumstances, which are not only the EU dependence on Russian gas, but also its own society that disagrees to consider historical questions outspent. Of course, for Ukraine such change of the political attitude of Poland were untimely. However, these events push her on the way of search new allies among countries from the West and make a thoroughly implement reforms towards the EU. Therefore, the practical meaning of this article, consider not only the idea of the existence of political change in relations between Poland and Ukraine, but also the need for partial reconsideration of the foreign policy of our country and seeking additional allies among the other member states.
Key words: Dignity revolution, Poland, Ukraine, EU, international relations, politics.
Аннотация
Павлюк Алеся. Постоянность и изменения политических отношений между Польшей и Украиной, вызванные последствиями Революции достоинства. В статье рассмотрены изменения в политических отношениях между Польшей и Украиной, вызванных Революцией достоинства. Отмечается, что Польша с начала независимости нашей страны всячески поддерживала европейское направление политики Украины. Однако ей пришлось столкнуться с непредсказуемыми для себя обстоятельствами не только со стороны ЕС, зависимого от российского газа, но и со стороны собственного общества, которое не соглашается считать исторические вопросы исчерпанными. Конечно, для Украины смена политического отношения Польши является достаточно несвоевременной. Однако эти события наталкивают на пуп. поиска новых союзников среди стран Запада, а также заставляют более тщательно проводить реформы на пути к ЕС. Поэтому практическим значением данной статьи является не только предоставление фактов наличия изменения политических отношений между Польшей и Украиной, но и необходимость частичного переосмысления внешней политики нашей страны и поиска дополнительных соратников среди стран-членов ЕС.
Ключевые слова: Революция достоинства, Польша, Украина, ЕС, международные отношения, политика.
Постановка наукової проблеми та її значення. Революційні події 2013-2014 рр. в Україні спричинили трансформаційні процеси в державі, які викликали також і зміну політичних відносин з окремими державами, зокрема у відносинах із найближчим сусідом - Польщею.
Завдання статті - дослідити, як Революція гідності вплинула на політичні відносини між Польщею й Україною. Івент-анадіз як спосіб експлікативного методу дає змогу зрозуміти дослідникові, чи події Майдану 2013-2014 рр. уплинули на сьогоднішню ситуацію між країнами, а статистичний метод дає можливість оперувати найбільш точними даними. Застосування методів аналізу ситуації, зокрема методи спостереження, аналіз документів і порівняння, допоможуть дослідити причину змін у політичних відносинах між країнами. Мета дослідження - визначити напрями діяльності, у яких простежуються зміни, які впливають на політичні відносини між Польщею та Україною.
Виклад основного матеріалу й обґрунтування отриманих результатів дослідження. Революція гідності - це період політичних і суспільних змін в Україні з 21 листопада 2013-го до лютого 2014 р., викликаний недотриманням політичним керівництвом країни законодавчо закріпленого напряму європейської інтеграції та подальшою йому протидією. Головною причиною подій було непідписання Угоди про асоціацію між Європейським Союзом і Україною, яке планувалося на 28 листопада 2013 р. Серед інших причин протестів, стали надмірна концентрація влади, що надавала додаткові, навіть позаконституційні повноваження Президентові України, Адміністрації Президента й уряду,
Ланцюгова реакція трансформації України накопичила за короткий період багато драматичних подій: убивство протестувальників спеціальною поліцією; падіння репресивного урядового апарату Януковича після його втечі з території держави; приєднання Криму до Російської Федерації; проведення дострокових виборів (із вибором президента в першому турі); радикальний сепаратизм і «гібридна» війна, яку офіційно називають «антитерористичними діями»); сотні вбитих на Донбасі військових солдатів і цивільних людей; найбільш складний суспільно-економічний наслідок радикально обраного геополітичного напряму Європи [15, с. 11]. 22 листопада 2013 р. ЄС відхилив пропозицію Кабміну про проведення переговорів у тристоронньому форматі ЄС-Україна-Росія як таку, що «те є виходом і не має прецедентів» у європейській практиці [13]. Саме тоді в містах України - Донецьку, Хмельницькому, Луцьку, Рівному, Харкові, Києві, Львові та інших - почали повставати стихійні «модіани» як форма громадянського протесту проти рішення влади. Рушійною силою революції стали студенти, футбольні фанати й інші організовані групи молоді, різних верств населення, що прагнули кращої долі та майбутнього для своєї країни.
Як наслідок, ці події призвели до драматичної, хоч і довгоочікуваної трансформації держави. Серед реформ 2014-2016 рр. можна назвати такі:
- децентралізація системи державного управління (деле^га^га економічних, регуляторних, фінансових, адміністративних повноважень місцевим адміністраціям);
- початок проведення адміністративно-територіальної реформи (утворення територіальних об'єднань подібно до прорипів створення польських змін);
- реформи в «стаовому блоці» (Міністерстаі оборони України, Міністерстві внутрішніх справ України);
- реформи в міністерствах і державних монополіях (Міністерстві соціальної політики, Міністерстві юстиції України, НАК «Нафтогм України» та ін.) [9, с. 144].
Як відомо, з 2015 р. за Законом Верховної Ради України проводиться процес декомунізації (зміна й повернення колишніх назв населеним пунктам та вулицям, демонтаж пам'ятників Леніну та іншим діячам тоталітарного минулого). Крім цього, до системи управління державою запрошуються фахівці з-за кордону - Грузії, Литви, Польщі. Зокрема, керівником «Укрзалізниці» було призначено Войцеха Бальчуна, колишнього голову Ради директорів компанії PKP, PKP Cargo в Польщі [5], а представником Президента України в Кабінеті Міністрів став Лешек Бальцерович - економіст і реформатор, один із «трансформаторів» польської економіки [3].
Тривалий і ретельний вибір голови та працівників Національного антикорупційного бюро України (^АБУ), який є органом виявлення, розслідування та розкриття корупційних правопорушень, учинених вищими посадовими особами; створення центрального органу виконавчої влади - Національного агентства з питань запобігання корупції (^АЗК), наявність органів боротьби з корупцією в кожному міністерстві, структурах Служби безпеки України та Національної поліції [9, c. 144] свідчить, що найбільшою нерозв'язаною проблемою України залишаються корупційні правопорушення та їх ризики.
Проведення реформ здебільшого затягувалося, а їх результати скасовували суди (люстрація, обмеження доступу до декларацій). Дедалі більше реформування нагадувало потурання нелогічно високій оплаті праці чиновників, керівників державних монополій та інших високопосадовців.
Ці події вплинули на відносини між державами-сусідами - Польщею й Україною. Протягом усього свого незалежного існування країни підтримували одна одну. Польща від початку незалежності України й під час Революції гідності підтримувала її прагнення до стандартів ЄС. Проте згодом Польща зіткнулася з непередбачуваними наслідками не тільки з боку Європи, залежної від російського газу, а й також з боку власного суспільства, яке почало дуже радикально виражати свою думку стосовно українців. Більше того, події, які донедавна об'єднані держави, виявилися причинами їхнього протистояння. Така зміна політичного напряму вразила Україну. У такий важкий для себе час вона була змушена переглянути стратегічне партнерство з Польщею. Причини зміни політичного напряму обох держав достатньо прозорі.
Одна з найбільш драматичних розбіжностей у поглядах Польщі з Україною - історичне питання 1943 р., іменоване волинською трагедією. У час, коли Друга світова війна наближалася до завершення, кожна зі сторін очікувала, що територія Волині та Східної Галичини стане частиною її країни. Аби закріпити право на територію за Україною, Українська повстанська армія (ЭД1А) почала кампанію проти поляків, які мешкали на цій території. Для самозахисту поляки вирішили дати військову відповідь. Унаслідок цього близько 100 тис. поляків і 10-20 тис. українців загинуло в конфлікті в 1943-1944 рр. на Волині, що стало доказом т. зв. етнічної чистки польської меншини.
Конфлікт мав величезний вплив на долю Східної Галичини й Волині. Польщі та Україні значною мірою вдалося подолати ці історичні розбіжності або щонайменше обмежити їх відображення на взаємні відносини між країнами. Конфлікт уважається вичерпаним значною мірою завдяки людям, які після 1989 р. шукали альтернативу зовнішній комуністичній політиці Польщі, дотримуючись цих переконань навіть після закінчення угод Ялтинської конференції. У 1997 р. президенти Польщі й України прийняли спільну заяву «до порозуміння і єднання», закликаючи обидві держави «пам'ятати минулий час, але думати про майбутнє». Україна, однак, ніколи формально не вибачилася за трагедію на Волині, яка досі розділяє обидва народи. У 2013 р. польський Сейм ухвалив резолюцію, щоб увіковічити цей випадок, представляючи українські антипольські дії як такі, що супроводжувалися етнічною чисткою населення та мали прояви геноциду [16, с. 62]. Загалом польські політики правлячої партії «Право і справедливість» переживають певну кризу ідентичності через невичерпані історичні питання. Не встановлена остаточно правда про події на Волині досі турбує значну частину польських політичних еліт та їхній електорат. Справді, Польща й Україна не мали сталого діалогу щодо історичних занепокоєнь (передусім польських) упродовж 25 років. Так, один із польських дипломатів назвав цю ситуацію «здороженим конфліктом» між двома державами, адже він набрав обертів саме тоді, коли в Україні вважали питання примирення країн давно врегульованим.
З одного боку, сьогоднішня історична політика Польщі, так само, як і глорифікація УПА з боку України, - своєрідна відповідь на запит її громадян, а не чергове намагання посваритися з країною-сусідом, з іншого - мала обізнаність щодо історичних питань, а також суб'єктивна їх інтерпретація призвела до хибних висновків та розбіжностей у поглядах обох країн. Саме асиметрія взаєморозуміння вплинула на зміни політичних відносин між Польщею й Україною. Польському народові важко прийняти те, що червоно-чорні прапори під час Революції гідності разом із глорифікацією УПА в Україні - джерело натхнення, адаптоване до сучасної боротьби за незалежність країни, і в жодному разі не мають антипольського значення. Водночас українцям складно погодитися, що резолюція парламенту Польщі, підписана в липні 2016 р., не є антиукраїнською [6, с. 13-14].
Резолюція Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом серед винних у вбивстві поляків указує Організацію українських націоналістів (ОУН), Українську повстанську армію (УПА), дивізію СС «Гмичина» та інші «української організації, які співпрацювали з німцями».
«Шкода, що перевагу було надано односторонній політичній оцінці подій, а не фаховим міжнародним чи хоча б українсько-польським експертним дослідженням та відповідним правовим висновкам того, що сталося» [4]. Так прокоментував ухвалу резолюції Андрій Дещиця - Надзвичайний і Повноважний посол України в Республіці Польща. Так чи інакше цю думку поділяє й висловлює більшість українських істориків, науковців, дипломатів і політиків, а також значна кількість польських. Хоча в цьому випадку слово «поділяє» має ключове значення, адже висловлюватися в такому дусі нині в Польщі непопулярно [4].
Варто зазначити, що Україна та Республіка Польща вже спробували дати спільну об'єктивну оцінку історичним подіям, зокрема щодо «волинського питання», у погоджених обома сторонами документах. Серед них:
1. Заява Президентів України та Республіки Польщі <До порозуміння і єднання» від 21 травня 1997 року;
2. Заява парламентів України та Республіки Польща у зв'язку з 60-ю річницею Волинської трагедії від 10 липня 2003 року;
3. Спільна заява Президентів України та Республіки Польща «Про примирення - в 60-у річницю трагічних подій на Волині» від 11 липня 2003 року;
4. Послання греко-католицьких єпископів України та римо-католицьких єпископів Польщі з нагоди акту взаємного пробачення й поєднання від червня 2005 року;
5. Спільна заява Президента України та Президента Республіки Польща з нагоди 60-ї річниці акції "Вісла" від 27 квітня 2007 року;
6. Спільна Декларація між Українською греко-католицькою церквою та римо-католицькою церквою Польщі з нагоди 70-х роковин злочину на Волині від 28 червня 2013 року.
У зв'язку із цим у заяві Комітет Верховної Ради України в закордонних справах ідеться, що ухвалення Сенатом і Сеймом Республіки Польща антиукраїнських постанов здатне перекреслити всі конструктивні політичні й дипломатичні надбання та спільні зусилля Польщі й України, спрямовані на взаємне «^ощенга та примирення», а також ушанування пам'яті загиблих з обох сторін громадян. У повідомленні також висловлено стурбованість, що Сейм Республіки Польща не прийняв пропозиції Верховної Ради України вшанувати жертв волинських подій ухваленням спільної заяви, проект якої був попередньо переданий польській владі, але залишився без будь-якої реакції [11].
Окрім цього, досі немає згоди між країнами й щодо кількості жертв Волинської трагедії. Польська історіографія називає кількість від 100 до 200 тис. загиблих із польського боку, а українська підтверджує лише 40-60 тис. поляків та 15-20 тис. українців. Однак важливіше те, що для польського суспільства тема Волині - жива й періодично викликає сильні емоції, а для українців - це, що має значно менше значення, ніж, скажімо, України, Росії чи СРСР [1].
Варто також згадати про фільм польського режисера Войцеха Смажовського, який не мав наміру представляти свій твір як історично достовірний. Усупереч цьому, велика частина «нейтральних» поляків після перегляду кінострічки почала негативно ставитися до українців. Так чи інакше прояви національної приналежності знайшли своє відображення у відносинах між Польщею й Україною. Більш значущими для міжнародної спільноти стали політичні взаємини між державами.
Революція гідності й «гібридна війна», ініційована Росією проти України, спричинили кумулятивний ефект у вигляді хвилі патріотичного піднесення народу. Це спонукало українських політиків теж намагатися відповідати електоральним інтересам. Унаслідок цього з'явилися проекти про декомунізацію як своєрідна спроба моделювання нової соціальної ідентичності країни. Проте вони мали багато суперечливих рішень. Серед таких можна назвати ідею Київської міської ради перейменування Московського проспекту в проспект Степана Бандери. Як наслідок, це спровокувало непорозуміння з польськими партнерами.
Звичайно, зміну політичних напрямів не можна розглядати лише в односторонньому порядку, адже тут простежується конфлікт національних ідей. Прийшовши до влади, президент Польщі Анджей Дуда представив чітке розуміння свого бачення моделі політичного курсу країни. Воно передовсім полягає в становленні зміцненої та впливової держави, здатної не лише вести діалог із ЄС, а й обстоювати інтереси свого суспільства, а також докладати максимальних зусиль для закріплення країни в статусі регіонального лідера та найвпливовішого представника НАТО в Східній Європі. Тому не дивно, що політична платформа з такими амбіціями стала сприятливим середовищем для зростання національної ідеї в Польщі [10]. Варто також зазначити, що політичне сьогодення Польщі переважно зосереджене на боротьбі за виборців між двома правими силами: «Право та справедливість» і «Громадянська платформа». Політичні погляди цих партій відрізняються ставленням до України.
Показова позиція найбільш впливової партії "Право та справедливість", до якої раніше належав Андрей Дуда - президент Польщі, була викладена під час однієї з конференцій партії. Як консервативна націоналістична партія, вона планує, аби Польща відігравала більш важливу роль на міжнародній арені, могла бути ефективним представником східноєвропейських політичних інтересів у ЄС і могла впливати на політику в Східній Європі. Ця політична сила переконана, що роль Польщі в ЄС полягає в чіткому висловлюванні за європейське майбутнє для України. «Право та справедливість» підтримує й засуджує агресивні дії Росії. Вона вважає, що Польща повинна наполягати на тому, щоб НАТО й західні країни забезпечили військовий захист та надали військове обладнання Україні. Мотивацією для цього слугує думка, що лише незалежна, демократична Україна здатна нівелювати загрозу російського імперіалізму [17, с. 79].
Ставлення політичної сили «Громадянська платформа» до України, на відміну від інших провідних політичних партій, уключено до її програми, у якій зазначено про наміри продовження боротьби за єдність і солідарність Західного світу, а також протистояння ламанню Росією міжнародного права та війни в Україні. Окрім цього, наголошуються наміри підтримувати Київ на важкій стежці реформування й демократизації. Ідеться також про те, що «Громадянська платформа» має намір реалізовувати свою стратегічну мету, якою вважає прогресуючу інтеграцію держав Східної Європи, зокрема України, з Європейським Союзом. «Ми будемо продовжувати підтримувати реформаторські зусилля влади та суспільства в Україні, а також укріплювати наші двосторонні відносини, які також мусять опиратися на пошану спільної історії» [14, с. 68-69]. Крім цього, у програмі «Громадянської платформи» зазначено про бажання ділитися досвідом сприятливої трансформації, з подальшою адміністративною підтримкою й фінансовою допомогою Україні у вигляді доступних ресурсів та гуманітарної допомоги.
Зацікавленість політичних партій країни в підтримці України має прагматичний характер і спрямовується на розв'язана питань безпеки, економічних, соціальних, політичних цілей Польщі. Упродовж тривалого часу Варшава - презентаційний провайдер Києва в Європі.
Вважаючи себе спеціалістом у сфері питань про ситуацію на Сході, Польща зацікавлена в прогресивній інтеграції і в можливому вступі України до структур Євросоюзу. Такий напрям зовнішньої політики зумовлений не лише значенням України для Польщі, а й бажанням зміцнити позиції Польщі на міжнародній арені, зокрема в Європейському Союзі. Як наслідок, Польща, з одного боку, вважає, що Європа має звертатися до неї за консультацією стосовно ситуації на Сході України. Адже раніше, під час Помаранчевої революції, вона чудово проявила свою обізнаність і впливовість в Україні. З іншого - Польща усвідомлює, що не має таких політичних і економічних знарядь, аби ефективно підтримувати трансформацію України самостійно. Тому вона висловлюється за інтеграцію України до західних установ та організацій і переміщення кордону ЄС далі на схід [16, с. 64].
Проте існує й інша сторона медалі. Адам Бальцер - польський політолог - наголошує, що відверто антиукраїнські погляди має політичний рух «Кукіз-15», представники якого походять із радикальних націоналістичних угруповань і відкрито закликають до зірвання партнерства з Києвом. Виборчий комітет «Кукіз-15» належить до тієї політичної сили, що виступає проти політики сприяння українцям. Доказ цього - запропоноване депутатами цієї партії в лютому 2016 р. виділення коштів на будівництво стіни на східному кордоні Польщі, щоб зупинити проникнення незаконних мігрантів до Польщі [12].
«Очевидно, у Польщі відбудеться повна зміна влади, а потенційна коаліція “Права та справедливості” й партії “Кукіз-15” може створити загрозу для українсько-польських відносин. Обидві політичні партії не поспішають кидатися з обіймами назустріч Україні, що потребуватиме від офіційного Києва прагматичного й дієвого підходу у відносинах з Варшавою», - зазначає український політолог Євген Магда із Центру суспільних відносин [2]. Розглядаючи питання ставлення до України польських державних діячів, потрібно зазначити, що в Україні сьогодні відсутні реальні політичні сили чи політичні партії, які мали б за мету тіснішу інтеграцію з Польщею. Українська влада орієнтується більше на Брюссель, Вашингтон, Берлін, звідки сподівається отримувати фінансову, військову та політичну допомогу.
Окрім цього, не менш важливу роль у зміні політичних відносин між Польщею й Україною відіграє міграційна ситуація. Для українців тимчасове працевлаштування в Польщі вже давно стало незмінною традицією. Згідно з інформацією Міністерства сім'ї, праці і соціальної політики у 2015 р. агентства зайнятості пропонували українським заробітчанам 760 тис. робочих місць. У 2016 р. кількість лише офіційних вакансій збільшилася до 1 млн. Обсяг приватних грошових переказів в Україну з Польщі минулого року становив 55,1 млн дол., а роком раніше - лише 40 млн дол. [7]. Польський уряд підтверджує, що українські спеціалісти потрібні на їхньому ринку праці, оскільки багато поляків виїхало на заробітки до країн Західної Європи. Крім цього, наших заробітчан цінують не тільки за професійність і порядність, а й за мовну та побутову інтегрованість. За словами колишнього посла Польщі в Україні Генріка Літвіна, згідно з даними 2015 р., українці отримали понад 900 тис. польських віз, більшість із яких робочі, тобто йдеться про легальне працевлаштування.
Проте, незважаючи на наявність доступних трудових ресурсів, завдяки яким польська економіка покращується, маргінальні представники спільноти занепокоєні збільшенням кількості іноземних заробітчан. Така міграційна ситуація дедалі більше викликає такі побічні соціальні ефекти серед польського населення, як невиправдана ксенофобія та загрозливе почуття зменшення власної національної домінації [10].
Усе більше українців прибуває до Польщі. Проте вони шукають не лише працевлаштування. Українці - це також найбільша за чисельністю група закордонних студентів у Польщі. Якщо у 2013-2014 рр. їх кількість становила 15 тис., то у 2014-2015 це число досягло 20 тис. Українці прибувають до Польщі на навчання не тільки з огляду на нинішню ситуацію в Україні, але також зважаючи на якість освіти, яка є кращою, а вартість навчання - значно нижчим, беручи до уваги корупційний складник в Україні. Крім цього, Польща фінансує спеціальну програму «Еразмус для українців», що охоплює 550 студентів із цілої України, зокрема зі східних територій, яких торкнулася війна з Росією. Українці, особливо ті, що походять із Кримського півострова, анексованого Росією, та Донбасу, шукають у Польщі також тимчасового й постійного місця проживання. Щораз більша кількість українців у Польщі, разом із великою хвилею еміграції впродовж подій із 2013-2015 рр., значною мірою сприяла поширенню в Польщі знань про українську меншість, Україну та її культуру загалом. Ще кілька років тому українські іммігранти були непомітні, але тепер вони засновують власні неурядові організації, лобіюючи інтереси українців та України в Польщі [16, с. 69-70].
Україна - цікава держава, з потужним потенціалом, але також нестабільна для іноземних і польських інвесторів. Географічна близькість, культурна й мовна схожість, доступні трудові ресурси, щораз вищі потреби українського суспільства, які часто не можуть бути задоволені місцевими підприємцями, приваблюють польський бізнес і західні (зокрема ЄС) «ноу-хау» до інвестування в Україні. Провідні польські підприємства, такі як польський банк PKO чи страхова фірма PZU SA, як і декілька індустріальних чи агропромислових виробників, сьогодні представлені на українському ринку (Kredobank, PZU Україна та ін.). Однак вони досі стикаються з кількома проблемами: корупцією, протиправними «рейдами» на підприємства, відсутністю прозорості й частою зміною законодавства, слабкістю української судової системи, слабкою інфраструктурою, запізненнями виплати (чи невиплатою) податку на додану вартість, повільним упровадженням стандартів СОТ і
ЄС, зокрема утриманням декількох позатарифних бар'єрів. Ці проблеми повинні бути одним із пріоритетів для двосторонніх відносин у рамках співробітництва, однак вони часто ігноруються не лише українською, а й польською стороною [16, с. 63-64].
Польща хоче, щоб її український сусід був стабільною, прогресивною, демократичною та «європейською» державою (не тільки в географічному сенсі). Такий розвиток ситуації захистив би Польщу від таких загроз, як можлива громадянська війна, зростання організованої злочинності чи збільшення хвиль емігрантів. Поліпшення ситуації в Україні також обмежило б тиск міграції до Польщі й відкрило нові перспективи для польських експортерів та інвесторів, які сьогодні представлені в Україні. Упродовж декількох років неурядові організації, фінансовані Польщею у вигляді фонду Польсько-українського співробітництва (PAUCI) та іншими спонсорами із Заходу, працюють над поглибленням демократичних цінностей в Україні. Після Революції гідності Польща зобов'язалася підтримувати реформи в Україні, оскільки це надзвичайно важливо для обох держав. Адже, крім політично важкої модернізації держави, додатковою перешкодою є сепаратистські проросійські тенденції [16, с. 63-64].
Висновки
Узагальнюючи, можна сказати, що Україна й український народ завдяки Революції гідності поступово втілюють свою європейську мрію, незважаючи на дорогу ціну, яку довелося заплатити. З відомих причин загострення ситуації з польським сусідом негативно впливає на її сприйняття в ЄС. Україна потребує стратегічно стабільного партнера, яким бачить Польщу. Тому польській владі варто узгодити з населенням своєї країни позицію на міжнародній арені та визначитись із роллю для України.
Джерела та література
1. Бабакова О. Кіно розбрату. Чим «Волинь» корисна, а чим небезпечна для польсько-українських відносин [Елек^онний ресурс] / Олена Бабакова // Європейська Правда. - 2016. - Режим доступу : http://www.eurointegration.com.ua/artides/2016/10/6/7055456/
2. Бабакова О. Польська влада не буде кидатися з обіймами назустріч Україні [Еле^^онний ресурс] / Олена Бабакова // Польське радіо. - 2016. - Режим доступу : http://www.polradio.pl/5/38/Artykul/226281
3. «Бадьцеровт повертається в політику. В Україні» [Елек^онний ресурс] // Радіо Польща. - 2016. - Режим доступу : http://www.radiopolsha.p1/6/115/Artykul/250124
4. Волошка Л. Курс - «людобуйство». Як польські політики закреслюють дружбу з Україною [Електронний ресурс] / Леся Волошка // Новинарня. - 2016. - Режим доступу : http://novynarnia.com/2016/07/22/ dovga-doroga-do-gluhogo-kuta-yak-polski-politiki-perekreslyuyut-druzhbu-z-ukrayinoyu/
5. Головою правління «У^зюіізниці» призначили поляка - лідера рок-^эту [Елек^онний ресурс] //
5 канал. - 2016. -¦ : http://www.5.ua/suspilstvo/hlavom-pravlinma-ukrzaliznytsi-pryznachyly-
poliaka- 111338.html
6. Зарембо К. Аудит зовнішньої політики: Україна - Польща, Дискусійна Записка / Катерина Зарембо. - Київ : Ін-т світової політики, 2016. - 46 с.
7. Зарембо К. Чи витримає партнерство з Польщею випробування історією / Катерина Зарембо // Аудит зовнішньої політики. - Київ : Ін-т світової політики, 2016.
8. Звернення Секретаря РНБО України О. Турчинова з нагоди Дня Гідності та Свободи [Електронний
] //. - 2016. - Режим доступу : http://www.
rnbo.gov.ua/news/2638.html
9. Луценко М. М. Корупція в Україні: сучасний стан і проблеми протидії / М. М. Луценко, Л. І. Щербина // Наук. вісн. Міжнар. гуманіт. ун-ту. Серія : Юриспруденція. - 2015. - Вип. 15 (2). - С. 142-145.
10. Найчук А. Як розвиватимуться відносини України з Польщею: основні проблеми і перспективи [Елек^онний ресурс] / Антон Найчук // Хвиля. - 2016. - Режим доступу : http://hvylya.net/analytics/ geopolitics/yak-rozvivatimutsya-vidnosim-ukrayim-z-polshheyu-osnovm-problemi-i-perspektivi.html
11. Політика України за кордоном, Волинська трагедія [Елек^онний ресурс] // Цензор.ШЇТ. - 2016. - Режим доступу : http://ua.censor.netua/news/398624/tse_provokatsiyim_aktsiya_mtsionalistychnyh_syl_ spryamovana_na_pidryv_ukrayinskopolskyh_vidnosyn_komitet
12. Польские националисты предлагают построить стену на границе с Украиной [Элек^онный ресурс] // Журнал Фокус. - 2016. - Режим доступа : https://focus.ua/country/346288/
13. У ЄС відкинули пропозицію Києва про тристоронні переговори за участю Росії [Елек^онний ресурс] //
. - 2013. -: http://www.pravda.com.ua/news/2013/11/22/7002724/
14. Polityka zagraniczna i europejska // Polska przyszlosci - Program platformy obywatelskiej. - 2015. - S. 68-69.
15. Stepanenko V. Ukraine After The Euromaidan, Challenges and Hopes / V. Stepanenko, Y. Pylynskyi // Ukraine's Revolution: The National Historical Context and the New Challenges for the Country and World. - Bern : Peter Lang, 2015. - Vol. 13. - P. 11-25.
16. Szeptycki A. Poland-Ukraine Relations / Andrzej Szeptycki // UNISCI Journal. - 2016. - S. 57-76.
17. Waszczykowski W. Bezpieczna Polska / Witold Waszczykowski // Myshtc Polska. - 2015. - S. 78-80.
Стаття надійшла до редколегії 12.01.2017 р.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Закономірності та тенденції розвитку економічних відносин між Європейським союзом та Україною. Надходження в Україну прямих іноземних інвестицій з країн-членів Євросоюзу та країн-кандидатів на вступ до ЄС. Бар'єри, що перешкоджають ініціації експорту.
контрольная работа [4,2 M], добавлен 06.10.2013Характеристика політичних відносин між Україною і Великобританією та їх торговельно-економічні контакти. Сучасний стан двосторонніх українсько-британських відносин та розвиток офіційних контактів. Проблеми інтеграції до європейських політичних структур.
курсовая работа [29,8 K], добавлен 07.12.2011Загальнонаукові методи дослідження зовнішньої політики держави. Головні напрямки політики Швеції. Оцінка її місця на політичній арені світу. Аналіз зв’язків держави як впливового актора міжнародних відносин. Сценарії розвитку відносин Швеції з Україною.
курсовая работа [82,4 K], добавлен 01.12.2014Передумови і шляхи інтенсифікації євроінтеграційного курсу України, їх перспективи. Аналіз характеру відносин між Україною і Європейським Союзом: торгівля, інвестиційна діяльність країн ЄС; формування договірно-правових і політичних засад співробітництва.
курсовая работа [599,7 K], добавлен 03.07.2012Міжнародні відносини та зовнішня політика. Класифікація та принципи міжнародних відносин. Функції, засоби та принципи зовнішньої політики. Принцип відповідності нормам міжнародного права та поважання прав людини. Тенденції у зовнішній політиці держав.
реферат [38,9 K], добавлен 14.01.2009Динаміка зовнішньої торгівлі Австрії за 2008-2012 рр. Географічна структура імпорту, експорту країни. Комплекс економічних заходів щодо стимулювання зовнішньої торгівлі України, валовий внутрішній продукт. Розвиток українсько-австрійських відносин.
контрольная работа [538,0 K], добавлен 08.09.2013Суб'єкти здійснення зовнішньоекономічної діяльності України та Австралії. Динаміка експорту та імпорту країн. Характеристика формування взаємовідносин між Україною та Польщею. Поняття спеціальної митної зони. Принципи митного й податкового регулювання.
контрольная работа [37,9 K], добавлен 13.11.2013Стан наукової розробки проблеми відносин щодо врегулювання спільного кордону між Україною та Росією. Делімітація та демаркація кордонів. Становлення системи міжнародних відносин. Правовий статус та режим використання Азовського моря і Керченської протоки.
дипломная работа [86,2 K], добавлен 15.06.2016Дослідження польсько-українських прямих інвестицій на тлі євроінтеграційних процесів і економічної ситуації. Аналіз негативних і позитивних тенденцій взаємної інвестиційної діяльності. Розвиток і стимулювання взаємних інвестицій між Україною і Польщею.
дипломная работа [907,3 K], добавлен 09.01.2011Аналіз багаторічного моніторингу українсько-російських відносин. Соціально-політична ситуація, яка склалася в країні після Революції гідності. Анексія Криму, невизнання українською владою результатів нелегітимної зміни влади в Сімферополі та Севастополі.
доклад [74,2 K], добавлен 07.08.2017
