Інформаційна війна США та Великої Британії під час Другої світової війни (1939–1945 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інформаційна війна США та Великої Британії під час Другої світової війни (1939-1945 рр.)

Информационная война США и Великобритании во время Второй мировой войны (1939-1945 гг.)

Information war USA and Great Britain during the World War II

(1939 - 1945)

Клиніна Тетяна Сергіївна, к.і.н., викладач кафедри історії та документознавства Національного авіаційного університету

Клынина Татьяна Сергеевна, к.и.н., преподователь кафедры истории и документоведения Национального авиационного университета.

Klynina Tatyana Sergiivna, PhD (History), lecturer of the history and records management department of the National aviation university.

Анотація

Стаття розкриває питання інформаційної війни, яку проводили США та Велика Британія по відношенню до Німеччини. Зазначається, що для ведення інформаційної діяльності були створені спеціальні державні органи, які виконували різноманітні функції по забезпеченню пропагандистської діяльності закордоном. Увага наголошується на двох найбільш розповсюджених методах веденні інформаційної війни - використання радіоефіру та надсилання листівок військовому та місцевому населенню.

Ключові слова : США, Велика Британія, інформаційна війна, пропаганда, радіомовлення, листівка, Міністерство інформації, Управління воєнною інформацією.

Анотация

Стаття разкривает сущность ведения информационной войны США и Великобритании во Второй мировой войне по отношению к Германии. Указывается, что для обеспечения деяльности в данном направление, государственными структурами были созданы специальные органы, исполняющие разнообразные функции по обеспечению пропагандической деяльности за границей. Внимание сосредоточено на двух основних средствах ведения информационной войны - использование радиовещания и сбрасывание открыток и плакатов.

Ключевые слова: США, Великобритания, информационная война, пропаганда, радиовещание, открытка, Министерство информации, Управление военной информацией.

Постановка проблеми. XXI століття в історії людства характеризується становленням інформаційного суспільства та широким розповсюдженням ЗМІ, що, по-суті, надає поштовх для розвитку інформаційної війни в умовах сьогодення. Ні для кого не секрет, що сьогодні ці елементи є основою міжнародної інформаційної політики, а саме явище «інформаційна війна» використовується багатьма державами як ефективний інструмент реалізації своєї зовнішньої політики. Поняття «інформаційна війна» протягом історичної еволюції увібрало в себе цілий ряд явищ й у відповідності з цілями впливу на людей отримувало визначення як пропаганда, контрпропаганда, психологічна війна, техніка дезінформації тощо.

Дослідження і публікації з проблеми. Теоретичні аспекти інформаційної війни, яка в сучасних умовах переросла у психологічну війну як обов'язковий атрибут підготовки і ведення збройного конфлікту, сьогодні є предметом пильного вивчення з боку вітчизняних і зарубіжних вчених. Серед них слід назвати роботи Варенка В.М. [1], Почепцова Г.Г. [4, 5], Волковського Н.Л. [6], Вінклера А. [11] та інших, які дають визначення поняття «інформаційна війна», висвячують стратегію інформаційної війни та методи маніпулювання суспільною свідомістю тощо. Наприклад, А. Вінклер у своїй роботі [11] через висвітлення діяльності головного американського органу з пропаганди - Управління воєнної інформації, показує та аналізує основні напрямки інформаційної війни союзників у Другій світовій війни, не відокремлюючи їх від розвідувальної діяльності. У свою чергу Волконський Н.Л. в своїй роботі «Історія інформаційних війн» [6] робить спробу цілісного висвітлення інструментарію інформаційної боротьби у найбільших війнах та кризисних ситуаціях людства, даючи можливість дослідити трансформацію розвитку інформаційної боротьби тієї чи іншої країни у певний відлік часу, в той час як Почепцов Г.Г. [4, 5] концентрує увагу на механізмах, які є основою інформаційно-психологічних війн та засобах протистояння ним.

Разом з тим, простеження початків сучасних інформаційних воєн, що дає можливість узагальнень і відстеження наявних тенденцій, є окремою важливою темою і потребує розширеного аналізу.

Формування мети та завдань дослідження. Істинно міжнародного масштабу інформаційна війна вперше набула на початку XX століття, коли загострення економічних та політичних протиріч між країнами світу призвело до Першої світової війни. Однак саме за часів Другої світової інформаційна війна стала невід'ємним елементом зовнішньої політики та партнером дипломатії. Саме тому предметом та метою нашого дослідження було обрано інформаційну війну США та Великої Британії у 1939 - 1945 рр., аби зрозуміти сутність явища з метою можливості оцінювання наслідків глобалізаційного тиску сьогодення.

Задля досягнення зазначеної мети, автор ставить певні завдання, а саме: - проаналізувати державну інформаційну політику США та Великої Британії; - дослідити основні методи ведення інформаційної війни країнами союзниками; - показати вплив та результати інформаційної війни на супротивника.

Виклад основного матеріалу. Друга світова війна дала новий поштовх створенню у західних країнах потужного апарату зовнішньополітичної пропаганди [7, c. 125].

На момент вступу Сполучених Штатів Америки до війни у 1941 році, вони мали дві установи, які забезпечували ведення інформаційної війни за кордоном.

Перша установа - Управління по координації міжамериканських справ (Coordinator of inter-American Affairs, CIAA), на чолі якої стояв Нельсон Рокфеллер, якого було рекомендовано Ф. Рузвельту помічником президента Гаррі Гопкінсоном. [6, c. 260]. Дана організація була створена ще у 1936 році за ініціативи президента Ф. Рузвельта та мала на меті надання інформації та пропаганди в дусі панамериканізму у країнах Латинської Америки [3, c. 51]. В розпорядженні даної організації знаходились ЗМІ, радіо, кіно, а культурні обміни розглядались, як один з найважливіших елементів в їх інформаційній діяльності.

Друга - Управління координації інформації (УКІ), яке було створене у 1941 році під головуванням полковника (пізніше генерала) У. Донована, того самого, який згодом очолив Управління стратегічних служб, яка стало підґрунтям для виникнення ЦРУ. Відповідальним за відділ УКІ з розповсюдження інформації закордоном був призначений драматург за професією та особистий друг Ф. Рузвельта Р. Шервуд [2, c. 33].

Головною задачею установи У. Донована було зібрати, узагальнити та проаналізувати інформацію, яка надходила з усіх театрів військових дій. Зрозуміло, що великий об'єм інформації, який надходив з усіх куточків земної кулі, не достатньо підлягав всебічному оцінюванню [8, c. 19]. Саме тому в урядових колах США почала з'являтися думка про неспроможність Управління координації інформації справитися з усім об'ємом завдань, поставлених перед ним. Зокрема зазначалось, що інформація недостатньо перевірялась, а в питаннях політики взагалі був суцільний хаос [6, c. 261]. Саме тому, задля усунення недоліків у роботі Управління координації інформації, у липні 1942 році Ф.Рузвельтом було створено Управління воєнною інформацією (далі - УВІ) [9]. Спочатку зазначена служба створювалась як допоміжний орган в діяльності Управління координації інформації, але згодом перебрала на себе всі її функції, що, врешті-решт, й призвело до ліквідації останньої [Там само]. Таким чином, УВІ зосередило в своїх руках питання контролю всієї внутрішньої інформації і так званої «білої пропаганди» (інформація, яка розповсюджується й визнається її джерелом або офіційними представниками), яка надсилалась закордон. Питання «чорної пропаганди» (інформація, яка видається за вихідну з іншого, недостовірного джерела) залишалось в обов'язках стратегічних служб [2, c. 53]. Політична лінія для УВІ вказувалась президентом та Держдепартаментом США, які поклали на УВІ головну відповідальність за проведення інформаційної діяльності за кордоном [13, c. 219].

На чолі УВІ президент США поставив досвідченого журналіста Ел. Девіса, який, в свою чергу, запросив на службу своїх колег, спеціалістів з реклами та просто прибічників пропаганди [2, c. 34]. 9 березня 1943 року Ф. Рузвельт видав президентський указ, який більш чітко окреслював обов'язки УВІ в галузі зовнішньополітичної інформаційної війни: «УВІ - агентство з проведення інформаційних та відкритих пропагандистських операцій закордоном…. Однак в районах, де проходять військові дії, дані операції мають бути скоординовані з командуючими…» [10].

З появою зазначених органів, основна частина роботи з проведення інформаційної війни перемістилась на театри військових дій. Показово, що контроль за проведенням інформаційної війни на різних фронтах був неоднаковий і не завжди знаходився в компетенції Управління воєнної інформації. Наприклад, в Європі робота над «інформаційною складовою» Другої світової війни здійснювалась УВІ разом з Управлінням стратегічних служб, тоді як на інших театрах військових дій УВІ використовувалось лише як постачальник необхідного інформаційного матеріалу, контроль за розповсюджуванням якого займався безпосередньо головнокомандуючий театру військових дій [6, c. 262]. Характерно, що уряд Сполучених Штатів не уявляв собі інформаційну війну у відриві від розвідувальних операцій та диверсійної діяльності за кордоном Загалом, можна сказати, що на протязі всього військового періоду інформаційна війна була не більш і не менш як одним з напрямів діяльності розвідки [3, c. 52].

4 вересня 1939 році на наступний день після проголошення Великою Британією війни Німеччині, було створено Міністерство інформації та Комітет психологічної війни. Функцією міністерства було «просування національної справи для громадськості в країні і за кордоном під час війни» шляхом випуску «Національної пропаганди» та контролю новин та інформації [7, c. 317]. Спочатку Міністерство інформації було відповідальним за цензуру, видаючи офіційні новини та рекламу як вдома так і за кордоном в союзних і нейтральних країнах. Виконання цих функцій підкріплювалось відповідальністю за моніторинг громадської думки через мережу регіональних інформаційних бюро [11, c. 45]. Відповідальність за рекламу на ворожих територіях було покладено на відділ EH (Electra House - британська організація для виконання спеціальних операцій) [12, c. 76]. Міністерство інформації мало 3 тис. штатних співробітників, які працювали безпосередньо в Англії та 3,6 тис. співробітників - за кордоном, які підпорядковувались англійським посольствам та дипломатичним місіям. Діяльність Міністерства інформації, яке відповідало перед парламентом за проведення англійської пропаганди, визначалась прем'єр-міністром та Міністерством закордонних справ [13, c. 70].

Зі вступом Сполучених Штатів Америки до війни на порядок денний постало питання про створення спільних військово-політичних організаційних структур, здатних регулювати різні аспекти англо-американських відносин, а саме Об'єднаного комітету начальників штабів, через який Велика Британія та США здійснювали загальне керівництво війною. Однак лише наприкінці літа 1943 року був створений орган для спільного керівництва інформаційної діяльності союзників - Лондонський комітет з координації політичної війни, до якого входили представники урядових установ обох союзників [6, c. 263]. У лютому 1944 р. був створений це один союзний орган - Шосте управління верховного штабу, який очолив генерал Макклюр. Однак діяльність управляння було недовгою й у квітня 1944 року воно було розділено на два органи: відділ психологічної війни та відділ друку, завданням яких було розповсюдження серед німецької армії «настроїв поразки», демонструючи велику перевагу в людських та військових факторах. За для цього були розроблені плани досягнення цілей й зазначалось, що методами та засобами проведення інформаційної війни є широкомовленні радіопередачі, використання агентури, закидання листівок, плакатів тощо [6, c. 264; 13, c. 95].

Програма інформаційної війни союзників була направлена на виконання верховним командуванням поставленої перед ним ціллю - перемогою - з найменшим застосуванням військ, техніки та озброєння. Малось на увазі, що союзники мають підкреслювати недостатність людських ресурсів, озброєння, авіації у супротивника й підкреслювати перевагу всього цього у союзників. Німецький офіцер мав повірити, що він, як військовий, вже виконав своє завдання. Відділ психологічної війни намагався донести до кожного німецького солдата, що здатися супротивнику після того, як він чесно приймав участь у боях, не є ганебним [6, с. 271].

Що стосується використання радіомовлення, то для здійснення своєї інформаційної діяльності британці використовували радіоефір й перш за все, створену ще у 1922 р, компанію БІ-БІ-СІ. На кінець 1940 року БІ-БІ-СІ вела радіомовлення майже у всіх країнах Європи [4, c. 503].

Так, англійці створили радіостанцію, яка, начебто, вела мовлення з території Німеччини. Насправді, радіостанція розташовувалась у Лондоні й мовлення вів британський журналіст, який, бездоганно володіючи німецькою мовою, розповідав про життя в Німеччині. Під виглядом німецького офіцера британський журналіст передавав всілякі плітки про інтриги армійського командування, особистого житті фюрера тощо. За оцінками британців дана акція призвела до збільшення незадоволеності німецьким командуванням серед офіцерів Вермахту [3 с. 53]. Зрозуміло, що спиратися на інформацію, надану безпосередньо організаторами акції, не варто, але можна припустити, що даний метод ведення інформаційної боротьби все ж таки мав хоч не великий, але вплив на свідомість військового офіцера.

На початку 1942 року до інформаційної війни в «ефірі» приєдналися й Сполучені Штати Америки [14]. 24 лютого 1942 року починається новий етап в діяльності радіостанції «Голос Америки», а саме радіомовлення іноземними мовами [5, c. 498]. Один американський коментатор під псевдонімом Роберт Лі Норден, який начеб-то служив у ВМС США, виступав із серією радіопередач, присвячених внутрішнім подіям у німецькому підводному флоті. Матеріал для цих радіо мовлень був наданий розвідкою, а коли достовірність інформації привернула увагу німецьких моряків, Роберт Лі Норден змінив тематику бесід на «необхідну», якій так само довіряли. Кращім доказом того було спростування німецькими пропагандистами «брехні» Нордена [2, с. 37]. Також значення радіомовлення та їх ефективне застосування простежується й у період італійських подій 1943 р., коли, після падіння Муссоліні, вирішувалось питання про подальшу судьбу військово-морського флоту. Радіостанція УВІ повідомляла про подробиці падіння італійського уряду, інструктуючи командний склад про процедури здачі в полон на чистоті, які використовувались для сигналів лиха. Як результат, через три дні весь флот Італії здався союзникам згідно радіо інструкціям [там само].

Інформаційна війна проти німців з використанням листівок особливо посилилась після відкриття другого фронту 6 червня 1944 року. Використовуючи літаки, артилерію й агентуру відділ психологічної війни закидав у розташування військ противника велику кількість газет й мільйони листівок, які попередньо перевірялись на військовополонених задля визначення ймовірного психологічного ефекту [12, c. 82]. Звісно, зі свого боку Німеччина не залишалась осторонь, намагаючись, шляхом розповсюдження листівок налаштувати союзників один про одного. Німецькі пропагандисти, слідуючи в дусі Геббельса, говорили німецькому офіцеру, що краще вмерти, аніж жити у завойованій ворогом Німеччині [8, c. 275].

Не останню роль у проведенні інформаційної війни шляхом розповсюдження різноманітних публікацій відігравали інформаційні служби США (ЮСИС - United States Information Service), військові відділи УВІ [15]. Разом з оригінальними виданнями це були журнали та буклети УВІ, які включали в себе статті, цитаті з документів, промови державних діячів США та Великої Британії. Вся ця продукція розглядалась як рекламування американського способу життя [2, c. 38].

Загалом, Управління військової інформації та Міністерство інформації відігравали вели значення у боротьби країн антигітлерівської коаліції, оскільки разом з популяризацією своїх країн, вони також займались викриттям істинних цілей Німеччини [7, c. 349]. Одразу після закінчення війни УВІ було ліквідовано, а його функції передані державному департаменту США. Дещо схожа участь наздогнала й Міністерство інформації, яке було закрито у 1946 році, а функції передані Центральному бюро інформації [11, c. 206].

Висновки

Таким чином, перші прояви інформаційної війни почали з'являтись на початку XX століття, але найбільш широке розповсюдження отримали за часів Другої світової війни. Не останню роль в цьому відігравали Сполучені Штати Америки та Велика Британія, які, шляхом створення мережі інформаційних установ, всілякими засобами змінювали сутність інформації, поступово перетворюючи її на засіб досягнення своєї головної мети - перемоги. Основними провідниками цієї мети стали Управління воєнної інформації (США) та Міністерство інформації (Велика Британія), які, уособлюючи в собі головні інституції зовнішньополітичної пропаганди, забезпечували розробку інформаційних матеріалів, аби досягти потрібного тлумачення тактики ведення воєнних дій та їх результатів. Основними методами ведення інформаційної війни по-суті стали друкована та радіопропаганда, яка найчастіше використовувалась союзниками у війні. Негативною рисою німецької пропаганди, яка спиралась на брехню, зберігала свою ефективність лише певний момент часу. Тому, згодом, багато німецьких солдат та місцеве населення, шукаючи правдиву інформацію, прослуховували американські та британські радіопередачі, ефективність яких хоча б доводить той факт, що прослуховування закордонного радіомовлення прирівнювалось у Німеччині до державної зради. Саме тому, зазначені методи відіграли не останню роль у кінцевому результаті бойових дій, піддаючи перевірці життєвість теоретичних положень про ефективність вміло організованого інформаційного впливу на війська та населення німецького супротивника.

Література

1. Варенко В.М. Інформаційно-аналітична діяльність: Навч. Посіб. / В.М. Варенко. - К.: Університет «Україна», 2014. - 417 с.

2. Валюженич А.В. Внешне политическая пропаганда / А. В. Валюженич. - М.: Междунардные отношения, 1973. - 216 с.

3. Кашлев Ю., Галумов Э. Информация и РR в международных отношениях / Ю. Кашлев, Є. Галумов. - М.: Известия, 2003. - 432.

4. Почепцов Г.Г. Информационные войны / Г.Г. Почепцов . - К.: Ваклер, 2000. - 576 с.

5. Почепцов Г.Г. Психологические войны / Г.Г. Почепцов. - К.: Ваклер, 2000. - 528 с.

6. Волконский Н.Л. История информационных войн: в 2-х тт. / Н.Л. Волконский. - СПб.: Полигон, 2003. - 736 с.

7. Balfour M. Propaganda in War 1939-1945: Organizations, Policies and Publics in Britain and Germany / M. Balfour. - L.: Faber and Faber, 2011. - 538 p.

8. Rhodes A. Propaganda: The Art of Persuasion World War II / A. Rhodes - L.: Wellfleet Press, 1987 - 319 p.

9. Roosevelt F. D. "Executive Order 9312 Establishing the Office of War Information" (13 June, 1942) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=16273

10. Roosevelt F. D. "Executive Order 9182 on the Office of War Information" (9 March, 1943) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=16372

11. Winkler А. The Politics of Propaganda: The Office of War Information, 1942-1945 / A. Winkler. - New Haven: Yale University Press, 1978. - 230 p.

12. Weinberg S. "What to Tell America: The Writers' Quarrel in the Office of War Information" / S. Weinberg // The Journal of American History. - 1968. - № 1. - Р. 73 - 89.

13. Overy R. Why the Allies Won / R. Overy. - L.: W.W. Norton & Company, 1997. - 416 p.

14. USA: Washington telegram No 5307. Co-ordination of Political Warfare Executive and Office of War Information (US) propaganda. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://discovery.nationalarchives.gov.uk/details/r/C6567485

15. War (General): To Ministry of Information. Statement about W(g)/42/67 for issue to the Press. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://discovery.nationalarchives.gov.uk/details/r/C6568365

німеччина війна інформаційний пропаганда

Referencies

1. Varenko V. (2014), Informatsiino-analitychna diyalnist', Universitet Ukraina, Kyiv, 417 p. (ukr).

2. Valyuzhenich A. (1973), Vneshnepoliticheskaya propaganda, Meshdynarodnye otnosheniya, Moskva, 216 p. (rus).

3. Kashlev Y., Galymov E. (Eds) (2003), Informatsiya i PR v mezhdynarodnyx otnosheniyax, Izvestiya, Moskva, 432 p. (rus).

4. Pocheptsov G. (2000), Informatsionnye voiny, Vakler, Kyiv, 576 p. (rus).

5. Pocheptsov G. (2000), Psixologicheskie voiny, Vakler, Kyiv, 576 p. (rus).

6. Volkonskii N. (2003) Istoriya infornatsionnyx voin, Poligon, Sant-Peterburg, 736 p. (rus).

7. Balfour M. (2011), Propaganda in War 1939-1945: Organizations, Policies and Publics in Britain and Germany, Faber and Faber, London, 538 p. (engl).

8. Rhodes A. (1987), Propaganda: The Art of Persuasion World War II , Wellfleet Press, London, 319 p. (engl).

9. “Executive Order 9182 Establishing the Office of War Information" available at: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=16273 (engl).

10. “Executive Order 9182 on the Office of War Information" available at: http://www.presidency.ucsb.edu/ws/?pid=16372 (engl).

11. Winkler А. (1978) The Politics of Propaganda: The Office of War Information, 1942-1945, Yale University Press, New Haven, 230 p. (engl).

12. The Journal of American History (1968), 1, pp. 73 - 89. (engl).

13. Overy R. (1997), Why the Allies Won, W.W. Norton & Company, London, 416 p. (engl).

14. USA: Washington telegram No 5307. Co-ordination of Political Warfare Executive and Office of War Information (US) propaganda available at: http://discovery.nationalarchives.gov.uk/details/r/C6567485

15. War (General): To Ministry of Information. Statement about W(g)/42/67 for issue to the Press available at: http://discovery.nationalarchives.gov.uk/details/r/C6568365

Размещено на Allbest.ru