Сутність та концептуальні засади конкурентоспроможності країни в контексті сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 330.352.2

Сутність та концептуальні засади конкурентоспроможності країни в контексті сталого розвитку

О.В. Гук,

У статті сталий розвиток розглядається як сукупність трьох компонентів - екологічної цілісності, екологічної ефективності економічної діяльності та соціальної справедливості при доступі до благ. Досягнення сталого розвитку досягається на основі узгодження екологічних, економічних та соціальних складових розвитку і оцінюється через груповий показник, який складається із суми індексів, що характеризують рівень соціального, екологічного та економічного процесів.

Ключові слова: економічна політика, конкурентоспроможність, сталий розвиток, інноваційні технології, державні програми, європейські стандарти, оцінка конкурентоспроможності, нестабільна політична ситуація.

О.В. ГУК,

Суть и концептуальные основы конкурентоспособности страны в контексте устойчивого развития

В статье устойчивое развитие рассматривается как совокупность трех компонентов - экологической целостности, экологической эффективности экономической деятельности и социальной справедливости при доступе к благам. Достижение устойчивого развития достигается на основе согласования экологических, экономических и социальных составляющих развития и оценивается через групповой показатель, который состоит из суммы индексов, характеризующих уровень социального, экологического и экономического процессов.

Ключевые слова: экономическая политика, конкурентоспособность, устойчивое развитие, инновационные технологии, государственные программы, европейские стандарты, оценка конкурентоспособности, нестабильная политическая ситуация.

O. GUK,

Essence and conceptual bases of competitiveness of the country in the context of a sustainable development

In article the sustainable development is considered as set of three components - ecological integrity, ecological efficiency of economic activity and social justice at access to the benefits. Achievement of a sustainable development is reached on the basis of coordination of ecological, economic and social components of development and estimated through a group indicator which consists of the sum of indexes which characterize the level of social, ecological and economic processes.

Keywords: economic policy, competitiveness, sustainable development, innovative technologies, state programs, European standards, competitiveness assessment, unstable political situation.

Постановка проблеми. Глибока криза української економіки обумовлена внутрішніми причинами, які виходять за межі фінансових проблем і супроводжуються економічним спадом виробництва, зростанням безробіття, зниженням рівня життя широких верств населення. Для виходу з економічної кризи Україні слід, перш за все, підвищити конкурентоспроможність національної економіки. Проблема конкурентоспроможності національної економіки займає одне з визначальних місць у макроекономічній політиці розвинених країн світу. Насамперед це пов'язано з тим, що конкурентоспроможність можна вважати основною властивістю, яка має бути притаманна будь-якому економічному суб'єкту незалежно від національного або міжнародного рівня його функціонування. екологічний економічний соціальний справедливість

Аналіз досліджень та публікацій з проблеми. Серед фундаментальних економічних досліджень фактично не існує праць, які хоча б частково не підіймали проблему національної конкурентоспроможності. Теоретичний генезис простежується від праць класиків А. Сміта, Т. Мальтуса, Д. Рікардо, Й. Шумпетера та інших до праць видатних економістів сучасності: Р. Барро, Г. Манківа, Д. Йоргенсена та багатьох інших.

Варто зазначити, що дослідженню проблем сталого розвитку, оцінки досягнень країн у цьому напрямі присвятили багато праць вітчизняні та зарубіжні вчені, зокрема Б. Дани- лишин, М. Деркач, Л. Гринів, А. Шапар, О. Гранберг, Г. Дейлі, Г. Одум та багато інших. Проблема оцінки складових сталого розвитку активно досліджується і міжнародними організаціями, такими як ООН, Світовий банк, Всесвітній економічний форум, Всесвітній фонд дикої природи тощо.

Як відомо, у сучасних умовах економіка України перебуває в умовах кризового стану, який супроводжується зниженням рівня реального ВВП, значним рівнем безробіття населення, недовірою до вітчизняного виробника, наповненістю українських ринків збуту імпортними товарами низької якості, що, безумовно, негативно впливає на конкурентоспроможність економіки України у міжнародному аспекті. Як орієнтир у вирішенні цих аспектів проблеми у значній мірі сприяє державне регулювання, а також прийнятий Указ Президента України «Про Стратегію сталого розвитку «Україна-2020» [1].

Тому метою статті є дослідження сутності сталого розвитку, конкурентоспроможність країни, визначивши її складові елементи, оцінити стан запровадження концепції сталого розвитку в Україні за допомогою аналізу значень показників, які характеризують досягнення країни за окремими елементами розвитку.

Врахування так званих сталих принципів дасть можливість поєднати інтереси різних політичних, соціальних, економічних та екологічних сил в суспільстві, налагодити взаємозв'язки між ними, створити цілісну систему сталого розвитку. Це своєю чергою створить необхідні умови для досягнення поставлених цілей і завдань сталого розвитку.

Виклад основного матеріалу. Поняття «конкурентоспроможність» є центральним в оцінці позицій країн у світовому господарстві. Проте до теперішнього часу у вітчизняному та зарубіжному науковому співтоваристві не склалося стійкого системного уявлення про конкурентоспроможність.

Конкурентоспроможність країни на зовнішньому ринку являє собою комплексний механізм реалізації конкурентних переваг на основі ефективного використання наявних ресурсів з метою збільшення обсягів виробництва та реалізації товарів і послуг на світовому ринку. Саме цей аспект економіки передбачає виробництво продукції, що відповідає запитам міжнародного ринку і конкретних споживачів. Ці товари повинні мати високу якість і відповідати рівню світових стандартів.

До теперішнього часу оптимальна модель конкурентоспроможності поки ще не розроблена. Очевидно, що глобалізація, економічний і соціальний прогрес, стійкість і конкурентоспроможність розвиваються паралельно та чинять вагомий вплив один на одного. Конкурентоспроможність має ґрунтуватися на широкому баченні економіки та суспільства.

У сучасних умовах виникає необхідність у проведенні дослідження з розробки нової концепції «стійка конкурентоспроможність», або «конкурентоспроможність у контексті сталого розвитку» в умовах глобалізації, причому більша частина досліджень, спрямованих як на сталий розвиток, так і на конкурентоспроможність, повинні взаємодіяти. Такі додаткові дослідження приведуть до появи нових теоретичних моделей, що описують відносини між міжнародною глобалізацією, економічним зростанням, стійким розвитком, благополуччям і конкурентоспроможністю. Світова практика свідчить, що нова стратегія зайнятості та економічного зростання в розвинених країнах, які належним чином будуть зосереджені на ключових галузях національної економіки, спрямовані на вжиття заходів підвищення потенціалу цих країн для стійкого зростання та конкурентоспроможності. Тому з цього погляду актуальним стає питання розробки нової концепції «конкурентоспроможність у контексті сталого розвитку» і підвищується необхідність у виявленні взаємозв'язків між стійким розвитком і конкурентоспроможністю.

Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) пропонує під конкурентоспроможністю розуміти «здатність компаній, галузей, регіонів, нації чи наднаціональних регіонів, які під впливом міжнародної конкуренції одержують відносно високий коефіцієнт доходів і забезпечують рівень зайнятості на стійкій основі» [2]. За даними ОЕСР, конкурентоспроможність - це здатність країни виробляти товари та послуги за вільними і рівними ринковим умовам, які проходять випробування на міжнародному ринку і в той же час забезпечують довгострокове зростання рівня життя. Всесвітній економічний форум (ВЕФ) визначає конкурентоспроможність як «набір інститутів, політики, а також фактори, які визначають рівень продуктивності країни. Рівень продуктивності, своєю чергою, встановлює стійкий рівень процвітання, що може бути забезпечений економікою» [3]. Іншими словами, під конкурентоспроможною економікою, як правило, необхідно розуміти здатність забезпечення більш високого рівня доходів для своїх громадян.

Конкурентоспроможність полягає не тільки в економічному зростанні або підвищенні економічних показників, тут слід брати до уваги розгляд деяких «м'яких факторів» конкурентоспроможності, таких як навколишнє середовище, якість життя, технології, знання тощо. Економічне зростання є не що інше, як сума зростання створеного в усіх галузях країни ВВП. Потенціал зростання по всій країні може бути підвищений за рахунок збільшення місцевої та регіональної конкурентоспроможності та створення більш сприятливого клімату для розвитку підприємництва, інновацій та інвестицій. Сумісність сталого розвитку та конкурентоспроможності залежить від таких технологічних змін, які сприяють зниженню викидів забруднюючих речовин, поліпшенню ефективності використання природних ресурсів, землі та водокористування. Дотримання екологічного виміру стає найважливішим при виборі та розповсюдженні технологій в рамках конкурентоспроможності. З цього погляду стає важливим обговорення питань еколого-технологічних інновацій в реалізації конкурентоспроможності господарюючих суб'єктів і політики сталого розвитку.

Стало очевидно, що економічне зростання, досягнуте за рахунок деградації навколишнього середовища, загрожує існуванню людини як біологічного виду, його фізичному і психологічному здоров'ю і, особливо, здоров'ю майбутніх поколінь. У цій ситуації у людини є єдиний вихід - знайти стійку рівновагу між економічним зростанням і збереженням сприятливого для неї середовища існування і вийти на траєкторію сталого розвитку. Більшість науковців сучасності глибоко переконані, що питання сталого розвитку повинні як ніколи стати головними питаннями сучасної економічної науки, оскільки реальне досягнення гідного життя, вирішення стратегічних проблем розвитку регіонів і зон, в тому числі і досягнення продовольчої безпеки країни, стає неможливим [4-6]. Без такого підходу тенденцію забезпечення сталого розвитку країни та її регіонів можна завести в глухий кут, і на порядку денному рано чи пізно постане питання розробки теоретичних і методологічних основ забезпечення сталого розвитку всього господарського комплексу країни.

Сучасний розвиток світової економіки і особливо процеси глобалізації світового господарства, що посилили взаємозалежність економік, формування глобальних товарних і фінансових ринків призвели до посилення інтересу до проблеми підвищення міжнародної конкурентоспроможності в країнах, включених в ці процеси. Питання конкурентоспроможності на рівні економіки за ступенем актуальності виходять на перше місце серед питань національної значимості, оскільки тісно пов'язані з досягненням динамічного економічного розвитку країни та підвищенням рівня життя її населення.

Проблема визначення рівня конкурентоспроможності національної економіки та розробки заходів його підвищення особливо загострилася після того, як світова фінансова та економічна криза внесли фундаментальні зміни як в динаміку розвитку світової економіки, так і в економічний розвиток величезної кількості країн, у тому числі що належать до найбільших економік, що впливає своєю чергою на розвиток світової економіки. Зміни, які відбулися, відповідно зробили помітний вплив на рівень конкурентоспроможності багатьох країн світу, в результаті чого в рейтингах за даним показником відбулися істотні зміни. Крім цього, наслідки світової фінансової та економічної кризи викликали процес коригування методик розрахунку показника конкурентоспроможності, які, як виявилося, не враховували чинники, які впливають на здатність національної економіки виробляти конкурентні на світовому ринку товари і послуги, одночасно підвищуючи рівень добробуту своїх громадян. Деякі зміни, що враховують зазначені трансформації, вже були включені в опубліковані дослідження в наступні після кризи, однак слід очікувати, що надалі такі методики піддадуться набагато більш значним змінам. У даний час важливі для більшості країн світу проблеми вивчення того, які економіки займуть вершини рейтингу конкурентоспроможності в майбутньому і які шляхи підвищення конкурентоспроможності для окремої економіки будуть найбільш ефективними, вирішуються в мінливих умовах функціонування всієї світової економіки. Таким чином, кожна країна в ситуації, коли немає єдиної думки про те, яким шляхом піде майбутній світовий розвиток після закінчення фінансової та економічної кризи, повинна виробити стратегію підвищення національної конкурентоспроможності в цьому невизна- ченому майбутньому. Відкласти вирішення даного питання на посткризовий час, коли проявляться основні тенденції в подальшому розвитку світової економіки, неможливо, оскільки проблема підвищення конкурентоспроможності значною мірою пов'язана з вирішенням найважливіших питань для розвитку будь-якої країни - стійким економічним і соціальним розвитком, досягненням високого рівня життя населення.

Кількісне визначення конкурентоспроможності на макро- рівні пов'язане з кількістю продукції, що реалізується і визначається такими показниками, як величина частки країни на світових ринках продукції. Однак такого визначення недостатньо для сучасного повного розуміння конкурентоспроможності, де відправною точкою є розуміння джерела процвітання нації. Національні стандарти життя визначаються продуктивністю економіки, яка вимірюється вартістю вироблених товарів і послуг на одиницю національного людського капіталу, капіталу та природних ресурсів. Продуктивність залежить як від вартості національних товарів і послуг, що вимірюється в цінах, які встановлюються на відкритих міжнародних ринках, так і від ефективності, з якою вони можуть бути зроблені. Продуктивність також залежить від здатності економіки мобілізувати доступні людські ресурси. Продуктивність дозволяє нації підтримувати високий рівень заробітної плати, сильну валюту і привабливий рівень доходу на вкладений капітал, а отже і високий рівень життя.

Водночас зв'язок продуктивності та конкурентоспроможності враховується в багатьох визначеннях конкурентоспроможності, що наводяться відомими дослідниками і міжнародними організаціями. Хоча часто під продуктивністю в цих визначеннях розуміється можливість виробляти конкурентні товари. Наприклад, в ранніх роботах «Європейського форуму з розвитку менеджменту» промислова конкурентоспроможність визначалася як здатність підприємців сьогодні і в майбутньому виробляти і продавати на національному та світовому ринку товари, які за ціною і якістю більш привабливі, ніж в іноземних або національних конкурентів [8]. Разом із розвитком теорії міжнародної конкурентоспроможності визначення цього терміна помітно модифікувалися в напрямку ускладнення і розширення охоплення факторів, що впливають на конкурентоспроможність економіки.

Одне з найбільш змістовних визначень того періоду дає Міжнародний форум з розвитку менеджменту, що визначає конкурентоспроможність як галузь економічного знання, яка аналізує факти і політику, формує здатність нації створювати і підтримувати середовище, що витримує створення постійно зростаючої вартості на своїх підприємствах і зростаюче процвітання свого народу.

У сучасних умовах обмежити поняття міжнародної конкурентоспроможності тільки успіхом торговельних операцій країни на зовнішніх ринках або продуктивністю національних компаній неможливо, так само як, наприклад, обмежити все управління конкурентними перевагами економіки маніпуляціями з валютним курсом, хоча ці компоненти, безумовно, є важливими, що чинять вплив на рівень конкурентоспроможності окремої країни. На наш погляд, визначення міжнародної конкурентоспроможності має включати як комплекс умов, так і цілі досягнення більш високого рівня національної конкурентоспроможності. Ґрунтуючись на тлумаченні конкурентоспроможності провідними експертами у цій галузі, таких як В. Андріанов [8], С.Ю. Хамініч [9], В.Г. Бодров [10], варто запропонувати таке формулювання визначення національної конкурентоспроможності: конкурентоспроможність - це набір факторів, інститутів і напрямків політики, що визначають рівень продуктивності в країні і дозволяють зберігати або підвищувати реальні доходи населення.

У досягненні високої конкурентоспроможності визначена національна ідея України, проте досі в економічній науці немає однозначного трактування і суворого визначення цього поняття, що ускладнює можливість її адекватної оцінки. Узагальнюючи розробки вітчизняних вчених, можна вважати, що конкурентоспроможність країни характеризує її положення на світовому ринку і відображає здатність вітчизняних економічних суб'єктів в умовах вільної сумлінної конкуренції продавати товари та послуги, що задовольняють вимоги світового ринку, реалізація яких підвищує суспільний добробут.

Серед найбільш поширених методичних підходів до оцінки рівня конкурентоспроможності країни виступають методики Світового банку [11], Всесвітнього економічного форуму [12].

Конкурентоспроможність країни розраховується за формулою:

^К„=Іп+Іе+І,+Іб+Ік+ Ібан +Іф+ Іфф = 100 балів (1)