Лібералізація британської імміграційної політики на початку ХХІ ст.: передумови та наслідки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

У Великій Британії у другій половині ХХ ст. була сформована одна з найбільш рестрикційних моделей імміграційної політики. Дослідники вказували на те, що британська політика є «особливим» випадком [1], що з усіх країн Європи (Західного світу) саме Сполучене Королівство найближче підійшло до досягнення «нульової імміграції» [2, p.338]. Протягом декількох десятиліть Великобританії вдавалося зберігати на мінімально можливому рівні кількість нових іммігрантів, які приїжджали до країни на постійне проживання чи з метою працевлаштування. Для цього були суворо обмежені усі доступні шляхи для легальної імміграції. До країни могли потрапити лише громадяни країн Європейського економічного простору завдяки положенням про вільне пересування, члени подружжя та неповнолітні діти тих мігрантів, які вже облаштувалися у Британії, за умови, що вони відповідають вимогам імміграційних правил, студенти та невелика кількість висококваліфікованих трудових мігрантів. Також, дотримуючись міжнародно-правових зобов'язань Велика Британія приймала політичних біженців, які дійсно могли довести необхідність в отриманні притулку. Однак, з приходом до влади Лейбористської партії у 1997 р., а особливо у період між 2000 та 2005 рр., у британській імміграційній політиці розпочалася серйозна трансформація, яка ознаменувала «рішучий відступ від попередньої моделі» [3, р. 29]. Метою роботи є аналіз передумов та наслідків лібералізації британської політики щодо імміграції під час перебування при владі прем'єр-міністра Т. Блера. Основні завдання: з'ясувати за яких обставин відбулося пом'якшення підходу до допуску іноземних громадян на територію Великої Британії та чим це було зумовлено; висвітлити основні нововведення, які дозволили говорити про лібералізацію; встановити наслідки трансформацій у сфері імміграційної політики.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Різноманітні аспекти імміграційної політики Великої Британії досліджують такі зарубіжні науковці: З. Лейтон- Генрі, С. Спенсер, Е. Геддес, Р. Хансен, Дж. Солт, А. Шапаров та ін. Особливості імміграційної політики під час перебування при владі Т. Блера отримали детальне висвітлення у працях У. Сомервілля, К. Босуелл та ін. В українських дослідженнях досвіду управління імміграційними потоками Великобританії приділено недостатньо уваги.

Дослідники британської імміграційної політики вказують на те, що протягом другої половини ХХ ст. заходи стосовно управління імміграційними процесами у Великій Британії носили негативний характер, оскільки країна в основному оборонялась від притоків «небажаних» іммігрантів [4, р.288]. Це визнавала й політична верхівка держави: «Імміграційне законодавство в цій країні розвивається в основному у вигляді серії відповідей на окремі тиски і спроби їх регулювати, а не як позитивний засіб досягнення наперед визначених соціальних чи економічних вигод» [5, р.85]. Попри це, до початку ХХІ ст. жодний британський уряд не намагався виправити цю ситуацію. За словами Е. Мессіни, до кінця ХХ ст. неліберальна і обмежувальна ідеологічна база настільки глибоко вкоренилася у Сполученому Королівстві, що британські політики фактично не могли собі дозволити обрати політичний курс на заохочення нової трудової міграції. Він стверджує, що дії кожного наступного уряду були обмежені залежністю від попереднього розвитку (т.зв. path dependence) імміграційної політики, яка бере свій початок з 1960-х рр. [6, р.267-268]. Напрошується висновок, що саме з таких причин імміграційна політика Великої Британії не пом'якшувалася навіть у часи, коли у країні існувало для цього здорове економічне підґрунтя.

Коли у травні 1997 р. Лейбористська партія здобула перемогу на парламентських виборах, у сфері імміграційної політики лейбористи не мали чітко визначених цілей, на відміну від багатьох інших галузей. Програмні заяви нового керівництва радикально не відрізнялися від напрямку попередників. Треба сказати, що так було й раніше, оскільки попри те, що позиції провідних партій Великої Британії стосовно імміграції могли відрізнятися, серед політичної еліти існував консенсус стосовно необхідності зберігати у країні політику «нульової імміграції».

Аналіз передвиборчого маніфесту партії [7] дає підстави стверджувати, що нове керівництво, як і попереднє, робило основний акцент на вдосконаленні системи надання притулку. це цілком зрозуміло, оскільки основною проблемою імміграційної політики кінця ХХ - початку ХХІ ст. були саме шукачі притулку. Тому найбільша увага у сфері імміграційної політики спрямовувалася на зменшення привабливості Великої Британії для шукачів притулку. Єдиним нововведенням, про яке йшла мова в маніфесті, була обіцянка скасувати правило «основної мети».

Цікаво, що на виборах 1997 р. не було жодної згадки про трудову міграцію, яка врешті зайняла чільне місце на порядку денному імміграційної політики Т. Блера. Значна увага британського керівництва до трудової міграції, особливо під час другого терміну при владі, була зумовлена низкою чинників, які, окрім того, спричинили певну лібералізацію імміграційної політики й дали змогу обґрунтувати її як економічно вигідний крок [8, p.299]. По-перше, наприкінці ХХ ст., коли Т Блер прийшов до влади, економічний клімат ставав дедалі сприятливішим для зміни імміграційної політики стосовно трудової міграції у бік лібералізації. По-друге, у Британії зростало занепокоєння щодо можливого негативного впливу старіння населення на майбутню пропозицію на ринку праці та пенсії. По-третє, у цей період рівень безробіття у країні впевнено спадав. Нестача робочої сили обмежувала здатність країни надавати адекватні послуги громадянам, зокрема, у галузі освіти та охорони здоров'я. Різноманітні компанії все частіше почали повідомляти про труднощі найму.

Реагуючи на вимоги з боку роботодавців, британський уряд пом'якшив правила в'їзду для працівників медичних закладів і вчителів. Так, якщо у 1995 р. було видано лише 1,6 тис. дозволів на роботу у сфері охорони здоров'я, то у 1999 р. кількість виданих дозволів склала 10,7 тис. [9, р.12]. Враховуючи це зрушення, потрібно розуміти, що Велика Британія - країна з багатим досвідом прийняття «небажаних» іммігрантів. Протягом майже 40 років її імміграційна політика була спрямована на подолання спадщини колоніального минулого, а конкретніше, - на обмеження імміграції до Великобританії з країн т.зв. «Нової» Співдружності (колишні колонії в Азії, Африці та Карибському басейні). Цей досвід закріпив певне негативне ставлення до іммігрантів як у політичної еліти, так і у суспільства. Як наслідок, розуміння можливих економічних вигод від міграції були витіснені на другий план. Однак, на зламі ХХ і ХХІ століть британське керівництво усвідомило, що міжнародна міграція кваліфікованих працівників означає отримання реальних вигод від поширення знань та задоволення попиту на кадри у передових галузях економіки [10, с.44], а тому політика «нульової» імміграції, яка проводилася останніми роками, більше не відповідає реаліям. Тепер постало завдання переконати у цьому й суспільство. Саме з цих причин, починаючи з 2000 р. спостерігаються тенденції до зміни погляду на трудову міграцію в офіційній риториці керівництва країни. Переслідуючи мету покращення сприйняття суспільством імміграції, офіційні джерела почали звеличувати міграцію за економічні, культурні, соціальні та інші переваги, які вона приносить приймаючим країнам та Великій Британії. Про це робимо висновок, наприклад, із виступів Міністра з питань імміграції та надання притулку Великої Британії Б. Рош. Узагальнивши численні згадки про міграцію бачимо, що вона прагнула змістити тон громадського дискурсу, підкреслюючи, що іммігранти мають дуже позитивний вплив на суспільство, до якого вони приєднуються, оскільки вони можуть зіграти позитивну роль в економіці та допомогти полегшити економічні наслідки старіння населення [11]. Б. Рош наголошувала, що для задоволення потреб британських роботодавців трудова імміграція повинна бути збільшена. На думку С. Спенсер, підхід, який пропонувала Б. Рош представляв собою «зміну риторики імміграційного «контролю» на «управління» імміграцією і означав можливість розробки більш послідовного, позитивного і цілісного підходу до міграційної політики у Великобританії» [12, р.350].

Після парламентських виборів 2001 р., Д. Бланкетт, ставши Міністром внутрішніх справ, продовжив підхід Б. Рош. Він широко пропагував переваги, які приносила первинна трудова імміграція, стверджуючи, що вона може збільшити виробничі потужності економіки, допомагаючи ліквідувати дефіцит робочої сили. Загалом, Д. Бланкетт вважав, що відсутність легальних каналів для працевлаштування мігрантів у Британії сприяє нелегальній міграції та подовженню черг на отримання притулку. І навпаки, зниження нелегальної міграції та збільшення відмов у наданні притулку може означати закриття деяких джерел надходження необхідної робочої сили [12, p.350]. Таким чином, Д. Бланкетт розглядав лібералізацію трудової міграції як один із способів відвернути людей від незаконних маршрутів прибуття до країни.

Проаналізувавши виступи політичних діячів можна припустити, що новий уряд добре знав про суспільну опозицію міграції, тому був обережним у своїх висловах. Примітно, що жодного разу, говорячи про імміграцію, не вказувалося які повинні бути встановлені квоти на в'їзд до країни чи про вплив нової політики на чисельність, щільність і етнічний склад населення. Увага зверталася здебільшого на економічні вигоди.

Найважливішим документом цього періоду стала Біла книга «Захищені кордони, тиха гавань: різноманіття форм інтеграції в сучасній Британії», опублікована 2002 р. У ній були викладені основні цілі імміграційної політики. Саме тут була визначена політична стратегія т.зв. «керованої міграції». Ця стратегія полягала в об'єднанні раціонально контрольованих маршрутів для економічної міграції із справедливими надійними процедурами для тих, хто просить про політичний притулок. Тобто, розширення можливостей для контрольованої легальної трудової міграції чітко прив'язувалося до намагань мінімізувати неконтрольовану нелегальну імміграцію. Згідно зі стратегією, зазначалася необхідність створення належних умов для в'їзду в країну людей із тими вміннями і талантами, яких потребує економіка Великобританії. По-суті, відкрите визнання цього факту значно відрізняється від колишньої риторики «нульової» імміграції, яка не враховувала потреб ринку праці. Для цього пропонувалося створити нові і покращити вже існуючі програми залучення трудових мігрантів. «Всі, хто шукає роботу у Великій Британії повинні знати, що існують законні шляхи. Програми для трудової імміграції і наша ширша політика в галузі зайнятості сприятиме тому, що, по-перше, вимоги ринку праці задовольнятимуться за допомогою законних джерел, а по-друге, ті, хто хоче працювати у Великобританії, матимуть легальні маршрути доступні для них [13, р.77-78]. Таким чином, стратегія «керованої міграції» передбачала поєднання ліберального підходу до трудових мігрантів, особливо високої кваліфікації та трудової мобільності всередині ЄС з рестрикційними заходами у сфері надання політичного притулку та ефективним прикордонним контролем у єдину справу.

Повільно, але впевнено уряд здійснював поступові кроки у напрямку лібералізації трудової імміграції. Так, якщо у 1995 р. було видано лише трохи більше 24 тис. дозволів на роботу, то у 1999 р. цей показник зріс майже удвічі (41,9 тис.), а у 2000 р. він склав вже 85,6 тис. [14, р.233-234]. З вересня 2000 р. по вересень 2002 р. була введена експериментальна програма для підприємців/винахідників із винятковою бізнес-ідеєю (Innovators Scheme). За два пробні роки функціонування цієї системи найбільше дозволів було видано для підприємців у сфері комп'ютерних технологій та медичних послуг, які становили - 20 % і 23 % відповідно [13, р.40]. Таким чином, починаючи з 2000 р., уряд Нових лейбористів відійшов від попереднього консенсусу щодо стримування імміграційних потоків. Натомість, він закликав до зміни погляду на міграцію, пропонуючи розглядати її як актив, а не проблему.

Згодом стало зрозуміло, що таке зрушення в політиці, яке відбулося на початку 2000-х рр. щодо трудової міграції орієнтованої на ринок, буде продовжуватися. У січні 2002 р. уряд розпочав ширшу програму набору кваліфікованих робітників з країн поза межами Європейської економічної зони (Highly Skilled Migrant Programme), засновану на прикладі бальної системи Канади та Австралії. Програма для висококваліфікованих мігрантів представляла собою систему балів. Бали можна було набрати на основі критеріїв у чотирьох сферах: 1) рівень освіти; 2) досвід роботи; 3) попередні доходи; 4) професійні досягнення. На момент введення в дію програми, необхідний мінімум балів складав 75. Особи, які задовольнивши зазначені критерії, набирали достатньо балів могли вільно в'їхати до Великобританії без гарантії зайнятості, а потім шукати роботу в країні. Після того, як іноземний працівник забезпечувався роботою на рівні, який відповідав його кваліфікації, додатково видавався дозвіл на перебування, а також визнавалося його право на возз'єднання сім'ї. Пробувши у країні чотири роки іноземний працівник міг подавати запит на отримання права на довгострокове проживання. Особливістю Програми для висококваліфікованих іммігрантів стало те, що вона дозволяла в'їзд іноземних робітників на територію Великої Британії без спонсора. Таке явище спостерігалося у Великій Британії вперше за багато десятиліть.

За роки функціонування Програми для висококваліфікованих іммігрантів кількість працівників, які прибували до Британії цим шляхом, стабільно зростала: 1,2 тис. у 2002 р., 4,9 тис. у 2003 р., 7,4 тис. у 2004 р., 17,6 тис. у 2005 р., 21,9 тис. у 2006 р, 28 тис. у 2007 р. У 2008 р. знизилася до 17,8 тис. і у цьому ж році була замінена Рівнем 1 Системи набору балів [15, р.109].

Було також визнано попит на некваліфікованих трудових іммігрантів. Про це можна стверджувати на основі того, що для цієї категорії мігрантів були розширені вже існуючі програми, як наприклад: Програма для сезонних сільськогосподарських робітників, яка з 1940-х рр. давала можливість роботодавцям у сфері сільського господарства наймати на роботу іноземців, була розширена у 2004 р. до 25 тис. дозволів (із 21 тис. у 2003 р.), також була створена нова програма для некваліфікованих працівників у певному секторі економіки, зокрема, вона передбачала можливість найму трудових мігрантів у сфері готельного бізнесу та харчової промисловості. Ці програми передбачали видачу тимчасових дозволів на роботу на основі короткострокових контрактів. Іммігранти, які входили до цієї категорії не мали права на возз'єднання сім'ї та отримання соціальної допомоги. Тимчасові дозволи на проживання, видані некваліфікованим робітникам залежали від тривалості їх трудових контрактів і були схожі на програми для гастарбайтерів, які раніше існували в певних європейських країнах, наприклад у Німеччині.

Існувала ще одна категорія іммігрантів, для яких були полегшені правила в'їзду та працевлаштування, - іноземні студенти. Уряд Нових Лейбористів переслідував мету перетворення Великобританії на «найбільш привабливе місце навчання для іноземних студентів» [3, р.36]. Як тільки уряд Т. Блера прийшов до влади значно зросла кількість іноземних студентів і в подальшому в'їзд в країну цієї категорії мігрантів продовжував зростати. Так, у 1997 р. до Британії приїхало на навчання близько 85,3 тис. іноземних студентів, а у 2004 р. їх кількість зросла до 136,1 тис.[3, р.36]. Загалом, уряд вітав збільшення їх числа визнаючи їхню користь: «вони приносять близько 5 млрд фунтів стерлінгів на рік у економіку ... є ключовим чинником для стійкості багатьох навчальних закладів, і ... [навчання у Британії], дозволяє талановитим молодим людям з-за кордону набувати зв'язок з Великобританією, що принесе довгострокову вигоду для країни [16, р.15].

Студентам було дозволено працювати під час навчання, оскільки уряд розглядав їх як додаткове джерело працівників для некваліфікованих професій. Окрім того, чоловік/дружина іноземного студента автоматично отримував право на в'їзд, і, на відміну від свого чоловіка/дружини - студента, міг на законних підставах працювати повний робочий день.

Таким чином, нова імміграційна політика в Сполученому Королівстві за своїми цілями і заходами регулювання стала наближатися до імміграційної політики Канади або США. Вона стала більш ліберальною до кваліфікованих мігрантів та іноземних студентів. Для них значно прискорилася процедура отримання в'їзної візи, багатьом з кваліфікованих фахівців для отримання візи терміном на один рік не потрібно було мати дозволу на роботу, вони, також, отримували можливість залишатися в Сполученому Королівстві на постійне проживання.

Однією з найбільш знакових подій, яка була лише частково зумовлена міркуваннями імміграційної політики, однак мала безпосередній вплив на її подальший розвиток, стало відкриття британського ринку праці для восьми країн, які приєдналися до Європейського Союзу в 2004 р. Уряд Великобританії прийняв рішення не використовувати можливість накласти обмеження на в'їзд громадян із нових країн-членів ЄС. Цей крок мав як позитивні, так і негативні наслідки для Великобританії. З одного боку, трудові мігранти з Центрально-Східної Європи дійсно зменшили нестачу робочої сили на ринку праці. З іншого - масштаби і темпи імміграції з нових країн-членів ЄС разом із тиском на місцеві громади (наприклад, забезпеченням житлом) та надання соціальних послуг зумовила негативні настрої у суспільстві.

Масштабна імміграція з нових країн-членів ЄС стала поштовхом для певних змін в імміграційній політиці. Так, були посилені обмежувальні заходи для громадян тих країн, які не входять до ЄС. Зокрема, приплив некваліфікованих робітників з «третіх країн» почав контролюватися строгими квотами. Іншим заходом стало введення правового механізму (Resident Labour Market Test), який зобов'язував усіх роботодавців довести, що вони дійсно не можуть знайти працівника необхідної кваліфікації з-поміж громадян Європейського Союзу.

Британська імміграційна політика набула більш обмежувального характеру після парламентських виборів 2005 р. Ці вибори стали знаковими у тому, що на них питання імміграції набуло пріоритетного значення для британських виборців - тенденція, яка не спостерігалася у Великобританії з кінця 1970-х рр. Користуючись цим, Консервативна партія зробила більш рестрикційну імміграційну політику (у тому числі щодо трудової імміграції) ключовим компонентом своєї передвиборчої платформи у 2005 р. У передвиборчому маніфесті зазначалося, що Великобританія отримувала вигоду від імміграції, але уряд, фактично, втратив контроль над британськими кордонами [17]. Однак, перемогу на цих виборах знову вибороли лейбористи. Розуміючи свою вразливість у питаннях імміграції, вони дещо відійшли від попереднього курсу.

У 2005 р. Чарльз Кларк представив нову Білу книгу, призначену для підтримки суспільної довіри до імміграції та системи надання притулку [16]. У той час як Біла книга 2002 р. містила оцінку економічних вигод від імміграції, документ 2005 р. зазначав лише підпорядкування припливу іммігрантів національним інтересам. Відтепер, підхід «керованої міграції» був замінений безпековим підходом. Однак, тут також визнавалося, що Великобританія продовжуватиме шукати кваліфікованих робітників, використовуючи систему балів, приймати обмежену кількість мігрантів через возз'єднання сім'ї, а також «справжніх» біженців. Ця Біла книга інтегрувала систему набору балів, яку запропоновала опозиція. Система набору балів являла собою програму відбору іммігрантів, які прагнуть працевлаштуватися чи навчатися у Сполученому Королівстві. Для цього пропонувалося впровадження структури, яка охоплювала п'ять рівнів: І - висококваліфіковані мігранти, ІІ - середньо- та висококваліфіковані працівники із запрошенням на роботу, ІІІ - низькокваліфіковані робітники, IV - студенти, V - різні категорії тимчасових робітників. Бали повинні надаватися робочим спеціальностям, відображаючи професійну придатність, досвід, наявні заробітки, вік, а також потребу в цих спеціальностях у будь-якому взятому секторі. Система набору балів почала діяти з 2008 р., замінивши близько 80 різноманітних програм для економічної міграції.

Призначення у березні 2006 р. Джона Рейда на посаду міністра внутрішніх справ посилило обмежувальні тенденції. Про це свідчить, наприклад, згортання програми для низькокваліфікованих мігрантів у певному секторі економіки у грудні 2006 р. Також, відкидаючи ліберальний підхід до міграції усередині ЄС, Дж. Рейд оголосив про закриття британського ринку праці для громадян нових країн-членів ЄС: Болгарії та Румунії, які приєдналися до ЄС у січні 2007 року. Таке рішення виправдовувалося посиланням на інтенсивність імміграції з країн, які приєдналися у 2004 р., незважаючи на переконання, що рівень імміграції з цих двох країн буде нижчим [18].

Відхід від ліберального підходу після 2006 р. можна пояснити через низку факторів. По-перше, введення обмежень можна інтерпретувати як загалом відповідь проти лібералізації, яку проводив уряд. Ліберальні зрушення у політиці щодо трудової імміграції при уряді Т Блера не поширювалися на зрушення у суспільних дебатах стосовно цього питання. Його спроба створити позитивне сприйняття реформ стосовно категорії низькокваліфікованих мігрантів виявилася досить неефективною. Найбільш ймовірною причиною цього є те, що уряд недооцінив труднощі у переконанні щодо вигод, які несе лібералізація трудової міграції, одночасно переслідуючи вельми помітну стратегію мінімізації кількості шукачів притулку і інших «небажаних» іммігрантів. Спроба таким чином навести лад у питанні стосовно надання притулку не призвела до нейтралізації цього питання, а навпаки звернула увагу на проблему (про це свідчить важливість імміграційного питання на виборах 2005 р.). Іншим наслідком було те, що різниця між шукачами притулку та трудовими іммігрантами стала розмитою. Це підірвало зусилля уряду Т. Блера створити позитивне сприйняття релаксації імміграційного контролю, які були втрачені на тлі інтенсифікації занепокоєння навколо надання притулку. За словами С. Спенсер: «Позитивні повідомлення від Міністерства внутрішніх справ стосовно економічних вигод від трудової міграції потонули у негативних повідомленнях про шукачів притулку ... Громадськість не зуміла почути повідомлення прямо від міністрів, але почула те, що казала преса. На перших шпальтах таблоїдної преси продовжували регулярно друкувати розповіді, які налаштовували до ворожого сприйняття шукачів притулку, незважаючи на зниження їхньої кількості ...[і] громадськість, незважаючи на очікування уряду, не могла розрізнити шукача притулку, трудового іммігранта чи іноземного студента» [12, p.348-349, 359].

Нездатність уряду передбачити розмір припливу працівників з нових країн-членів ЄС після розширення було другим чинником. Однак, варто зауважити, що підвищення негативного ставлення до імміграції було зумовлене не її впливом на економіку країни, а масштабністю, швидкістю та тим тиском, який вона чинила на соціальну сферу, а саме: місцеві громади були незадоволені тим, що не могли давати ради з підвищенням попиту на житло, освітні послуги та послуги медичних закладів.

У наступні роки, в умовах світової фінансової кризи, новий уряд відійшов від політики Т. Блера стосовно трудових мігрантів. У своїй першій промові на посаді прем'єр-міністра на конгресі профспілок у вересні 2007 р., Г. Браун оголосив про намір представити «усі вакантні робочі місця у першу чергу британським робітникам» [19]. Більше того, з вересня 2007 р. були введені нові критерії доступу іммігрантів до Сполученого Королівства, включаючи тести на володіння англійською мовою для висококваліфікованих мігрантів та ін.

З приходом до влади у 1997 р. Т. Блера, а особливо під час другого терміну при владі, імміграційна політика Великої Британії зазнала суттєвих трансформацій. Уряд нових лейбористів покінчив із традицією імміграційних обмежень, що домінувала у британській політиці попередні півстоліття і пом'якшив підхід до певних категорій мігрантів. Загалом, цей період перебування Т. Блера на посаді прем'єр-міністра можна охарактеризувати доповненням реакційної імміграційної політики активною. Так, реагування на виклики пов'язані із біженцями залишалися на порядку денному, проте почали спостерігатися певні кроки у напрямку підпорядкування імміграції економічному процвітанню.

Поява дефіциту робочої сили в контексті сталого економічного зростання створили чітку економічну мотивацію для лібералізації імміграційного контролю стосовно трудових мігрантів. У період між 2000 і 2005 рр. Великобританія була рішуче відкрита для трудової міграції - за менше ніж п'ять років країна пройшла шлях від унікальності за обмеження до винятковості своїм лібералізмом. Однак, урядові не вдалося переконати суспільство у тих вигодах, які несе економічна міграція. Масштабний та швидкий рух іммігрантів до Британії, підвищення тиску на місцеві громади зумовили посилення ворожості до іммігрантів. Імміграційне питання знову стало помітним на виборах. Таким чином, після досить нетривалої лібералізації керівництво країни було вимушене знову перейти до обмежувальних заходів.

Література

імміграційний ліберальний партія політика

1. Freeman G. Britain, the Deviant Case / G. Freeman // Controlling Immigration: A Global Perspective. - Stanford: Stanford University Press, 1994. - P. 297 - 300.

2. Hansen R. Commentary / Randall Hansen // Controlling Immigration: A Global Perspective. Stanford: Stanford University Press, 2004. - P. 338 - 342.

3. Somerville W. Immigration Under New Labour / W. Somerville. - Bristol: Policy Press, 2007. - 240 p.

4. Joppke C. Why Liberal States Accept Unwanted Immigration / C. Joppke // World Politics. - 1998. - Vol. 50 (2). - P. 266-293.

5. Spencer S. The impact of immigration policy on race relations / S. Spencer // Race Relations in Britain A developing agenda / Ed. by Blackstone T.

6. Messina A. The impacts of post-WWII migration to Britain: Policy constraints, political opportunism and the alteration of representational politics / A. Messina // The Review of Politics. 2001. - Vol. 63(2). - P. 259 - 285.

7. The Labour Party Manifesto 1997.

8. Layton-Henry Z. Bratain: From Immigration Control to Migration Management / Z. Layton- Henry // Controlling Immigration: A Global Perspective / Ed. by W. Cornelius, T. Tsuda, P. Martin, J. Hollifield. - Stanford: Stanford University Press, 2004. - P. 297 - 333.

9. Messina A. The Logics and Politics of Post-WWII Migration to Western Europe / A. Messina. New York: Cambridge University Press, 2007. - 304 p.

10. Денисенко М. Миграционная политика в зарубежных странах и Российской Федерации: опыт сравнительного анализа / Денисенко М.Б., Фурса Е.В., Хараева О.А., Чудиновских О.С. - М.: Институт экономики переходного периода, 2003. 283 c.

11. Roche B. UK migration in a global economy.

12. Spencer S. Immigration / Sarah Spencer // Blair's Britain, 1997-2007 / Ed. by A Seldon - NY: Cambridge University Press, 2007. - P. 341 - 360.

13. Secure borders, safe havens: Integration with diversity in modern Britain.

14. Dobson J. International Migration and the United Kingdom: Recent Patterns and Trends / Dobson J., Koser K., Mclaughlan G., Salt J. - London: Home Office, 2001. 280 p.

15. Salt J. International Migration and the United Kingdom: Report of the United Kingdom SOPEMI Correspondent to the OECD / J. Salt. - London: MRU, 2009. - 130 p.

16. Controlling our borders: Making migration work for Britain.

17. Conservative Party Manifesto 2005, Are You Thinking What We Are Thinking?

18. Drew C. EU Enlargement: Bulgaria and Romania - Migration Implications for the UK / C. Drew, D. Sriskandarajah // Institute for Public Policy Research Fact File. London, 2006. - 37 p.

19. Gordon Brown's speech to the TUC in full.

Размещено на Allbest.ru