Теоретичні аспекти визначення сили держав у міжнародних відносинах

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 327

Теоретичні аспекти визначення сили держав У МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИНАХ

Роговик О. Д. аспірант, Львівський національний університет ім. Івана Франка (Україна, Львів), ole-rogovik@yandex.ru

Анотація

Стаття покликана створити теоретико--емпіричні підстави для формування шляху з вироблення єдиного методологічного підходу та метатеоретичної конструкції щодо вирішення наукових проблем у визначенні сили держав у міжнародних відносинах.

Теоретичні аспекти визначення сили держав у міжнародних відносинах є одними з найбільш фундаментальних у класичній та сучасній теорії міжнародних відносин, а, отже, були предметом глибинних наукових досліджень у рамках значної кількості теоретичних напрямів (реалізм та неореалізм, ідеалізм, лібералізм та неолібералізм, інституціоналізм, конструктивізм, неомарксизм, постмодернізм та ін.). За великий час наукової еволюції теорії міжнародних відносин не вдалося виробити єдиного об'єктивного методологічного підходу до дослідження поняття та явища “сила”. Дослідження цієї теми пов'язане з виконанням таких наукових завдань науки про міжнародні відносини як опис, пояснення та прогнозування, оскільки це сприятиме зміцненню емпіричного базису науки з огляду на необхідність теорії міжнародних відносин у формулюванні комплексних показників сили держав, а, отже, і всебічної інтерпретації системи міжнародних відносин.

Цілі статті:

1. Розглянути основні наукові підходи до проблеми математичного розрахунку сили держав у міжнародних відносинах;

2. Проаналізувати основні підходи до визначення структурних компонентів сили держав у науковому дискурсі теорії міжнародних відносин;

3. Дослідити наукові дилеми в контексті визначення та обрахунку сили держав у міжнародних відносинах;

4. Запропонувати загальну формулу визначення сили держав у міжнародних відносинах та сформулювати на її основі шляхи вироблення єдиного методологічного підходу та метатеоретичної конструкції щодо визначення та обрахунку сили держав у міжнародних відносинах.

Серед наукових праць з відповідних питань варто зазначити праці таких вчених-міжнародників, що є представниками пострадянського простору, як: Ю. Давидов, М.Капітоненко, В.Конишев, М.Мальський, М.Мацях, В. Могилевська, Е. Смірнова, Т.Тимофеєв, М. Шепєлєв та Т. Шустрова. Серед зарубіжних-вчених західної школи міжнародних відносин варто відзначити наступних: Д.Болдвін, М.Барнетт, К.Волтц, Д.Ґолдстейн, Р.Дювалл, Р.Кері, М.Коівісто, Р.Коогейн, Д.Меттерн, Д. Най, М. Фіннемор.

Аналіз останніх досліджень та публікацій дає можливість зробити висновки про наявність досліджень окремих аспектів теми, як: проблеми математичного розрахунку сили держав у міжнародних відносинах; наукових дилем щодо вироблення єдиної формули сили держав у міжнародних відносинах.

Вчені розходяться в думках не тільки щодо ролі сили, але і щодо природи сили. Ґ. Моргентау припускає, що “поняття політичної сили представляє одну з найбільш складних і суперечливих проблем політичної науки”. К. Волтц відзначає, що “її правильне визначення залишається предметом суперечок”. Р. Ґилпін описує концепцію сили як “одну з найбільш проблемних в галузі міжнародних відносин” і припускає, що “кількість і різноманітність визначень повинно бути найбільшою неприємністю для вчених- політологів. Існує, однак, широка згода серед зарубіжних вчених щодо необхідності визначення ролі сили та незадовільного стану дослідженості цієї теми [1, р.236].

У всіх різновекторних визначень є спільне: сила - це насамперед здатність впливати на поведінку іншої держави в бажаному для себе напрямку, це здатність встановлювати різні форми залежності однієї держави від іншої [2].

Б. Галлі зазначає, що сила по суті є спірною концепцією. Її статус зобов'язує не тільки до бажання вчених “погоджуватися чи не погоджуватися”, але і до розуміння того, що сила реалізується в різних формах і має різні вирази, які не можуть бути охоплені єдиним формулюванням [3, р. 2].

За словами Дж. Ная: “Сила в міжнародній політиці як погода. Усі про неї говорять, але мало хто її розуміє” [4, р.270].Така увага до сили пояснюється декількома факторами. По-перше, розкриття природи та структури сили мало надати можливість пояснювати проблеми міжнародних конфліктів та широкого кола проблем міждержавної взаємодії. По-друге, концепція сили мала б допомогти при вивченні зовнішньої політики окремих держав. По-третє, концепція сили надавала можливість аналізувати співвідношення можливостей держав в глобальному масштабі (“баланс сил”) [5]. На думку Ю. Давидова, цілком зрозуміло, чому “сила” стала найбільш важливою категорією в теорії та практиці міжнародних відносин, чому поняття “сили” так легко вписується в логіку самої міжнародної системи [6, с.48].

У науці міжнародних відносин неодноразово робились спроби математичного розрахувати сили. В якості кількісної міри обираються прості чисельні параметри або складові. Суб'єктивність не обов'язково позбавляє параметри об'єктивного змісту. І все ж це не скасовує питання, як переконатися в тому, що обрана тим чи іншим способом міра сили не є помилковою [7].

Під час “біхевіористичної революції” в теорії міжнародних відносин зроблено не одну спробу знайти можливість емпіричного визначення коефіцієнтів могутності держав (К. Джерман, Р. Клайн та ін.) [8, с.365-367].

Формули комплексної державної могутності, що враховують виключно кількісні показники більше підходять для оцінки ресурсу hardpower (“жорсткої сили”), а формули, які включають в себе ще й якісні показники, можуть використовуватися для оцінки наявних у країни ресурсів hardpower (“жорсткої сили”) і softpower (“м'якої сили”), а також їх пропорційного співвідношення [9].

Важливим для подальшого аналізу були наступні формули визначення сили держави:1) Давутоглу (Davutoglu) 2001 р., що вираховував коефіцієнт геополітичної та геоекономічної сили на основі стратегічних, економічних, культурних, військових та технологічних показників

сила держава міжнародний дилема

(G = (SV + PV) ^х SZ х SP ^х SI,

де SV = t + c + n + k, а PV = ek + tk + ak);

2) Агеєва (Ageev) 2004 р., що виводив свій інтегральний індикатор на основі оцінки управління, території, природних ресурсів, населення, економіки, культури та релігії, науки та освіти, збройних сил та зовнішньої політики

(IPI = (M + T + NR + P + E ^х 1.5 + C&R + S&E + A + FP) / 9.5;

3) Заргані (Zarghani) 2006 р., що виводив національну силу держави на основі економічного, політичного, культурного, соціального, військового, територіального, науково-технічного, транснаціонального та астрокосмічного факторів

(NP = (EC + PL + CL + SC + MI + TR + ST + TN + AS) / 9

Проблема суб'єктивності у виборі міри сили стоїть досить гостро. Для підтвердження спроможності (об'єктивності) параметрів, вибраних як міри сили, їх одержують за допомогою двох і більше обчислювальних методик [7].

До прикладу, за моделлю Т. Шустрової, встановлення рангу держави за рівнем впливу в прийнятті рішень і радіусу дії цього впливу може бути здійснено на основі моделі, що має наступну структуру:

_{R Kt Хр=і Ка_ XjLi cDv}

(де; R - ранг приписаний досліджуваній державі, виходячи з оцінки її сукупної потужності на основі частки в загальносвітових або регіональних ресурсах, коефіцієнта НТП держави та політичної активності керівництва та ін.).

Оцінки значень факторів можуть бути встановлені експертним шляхом на основі визначеного переліку атрибутів та математичних методів [11].

Безумовно, що комплексність явища сили учасників міжнародних відносин потребує врахування максимальної кількості показників. А. Воскресенський зазначає: “Світовий статус визначається за чотирма параметрами: економічним, політичним, військово- політичним та культурно-ідеологічним” [12, с.211] А. Бакен виділяє такі параметри сили як: військовий потенціал, економічна міць, національна воля, якість дипломатії. Д. Ніхтерлейн визначає такі елементи сили держави як: економічна та технологічна сила, рівень освіти населення, географічне розташування, доступ до природних ресурсів, стабільність політичної системи, ефективність керівництва країною [13, с.320]. В основі підходу китайського дослідника Я. Сюетуна лежить концепція вимірювання сили держави у рамках військових, політичних та економічних факторів [14, с.31].

Для всебічної оцінки внутрішньої та зовнішньої сили держави у міжнародних відносинах пропонується наступна загальна версія формули, що є результатом аналізу попередніх наукових досліджень:

СД = В + Пв + Пз + Ев + Ез + SP + Ів + Із

(де: СД - сила держави у міжнародних відносинах; В - військова сила держави; Пв - внутрішня політична сила держави; Пз - зовнішня політична сила держави; Ев - внутрішня економічна сила держави; Ез - зовнішня економічна сила держави; SP - показник SoftPower; Ів - внутрішня інформаційна сила держави; Із - зовнішня інформаційна сила держави).

Визначення ознак кожного з елементів сили та обґрунтування коефіцієнтів, що будуть відображати взаємне співвідношення різних структурних компонентів сили, є одним з пріоритетних завдань у історії розробки пропонованої теорії.

Е. Телліс та її колеги з RAND пропонують перегляд концепції національної сили. Вони висувають ідею щодо перевірки можливостей, що втілюються в таких змінних, як здатність до інновацій, природа соціальних інститутів і якість знань. Для Е. Телліс і її колег, всі ці фактори впливають на здатність країни виробляти один елемент, а саме ефективну військову силу [15, р.16]. Військова сила держави - це частина військової потужності держави, що призначена для безпосереднього застосування в системі міжнародних відносин. У свою чергу військовий потенціал держави (потенційна військова потужність) розкриває можливості, що можуть бути використані державою для реалізації своїх національних інтересів військовими засобами, а військова потужність держави - це вже сукупність виділених та реалізованих на цей час сил та засобів [16, с.43]. Як і сила загалом, військова сила як величина інтегрована має свої структурні компоненти як: військово-економічна (комплекс військових підприємств та інфраструктури), військово-наукова (розвиток техніки та технології) та сукупна військова сила (створення військово-політичних союзів, блоків) [16, с.48-50].

Політичну силу держави можна визначити як здатність уряду до залучення ресурсів з метою досягнення національних цілей, тобто здатність політичної системи до перетворення її потенційних можливостей в реальні. А. Органскі та Я. Куглер пропонували формулу вимірювання державної сили через множення показника ВВП країни на її політичний потенціал. Політичний потенціал вони пропонували визначати як відсоток від фактичних ресурсів, які держава виробляє, до фактично доступних уряду [17, р.13]. У сенсі відповідних здатностей уряду важливим компонентом політичної сили є якість національного уряду, що ілюструється крізь призму його здатності знайти (забезпечити) рівновагу між наявними ресурсами і здійснюваною зовнішньою політикою, здатність забезпечити підтримку суспільством міжнародного курсу держави [6, с.75-77].

Політична сила держави у системі міжнародних відносин створюється:1) прямим нарощуванням власних політичних можливостей, в тому числі шляхом залучення на свій бік інших держав; 2) послаблення політичних можливостей суперника; 3) використання в своїх інтересах суперництва інших держав або груп [2]. Поля дослідження політології та міжнародних відносин стали настільки тісно пов'язаними, що стало важко у багатьох випадках їх диференціювати. Зміни в глобальних владних відносинах (підкреслені реалізмом, а також більш широкими теоріями асиметричної взаємозалежності); установ та інформації (підкреслено інституційною теорією); ідеї й ідентичності (підкреслено конструктивізмом) стають все важливішими [18, р.31].

Важливою і цікавою є теза про інституційну силу держави. Я. Джонстон аналізує дебати в Раді Безпеки ООН для того, щоб зрозуміти, як юридичний дискурс допомагає стримувати найпотужніші держави “за столом”. Оскільки держави часто захищають свої дії, посилаючись на правові норми, Я. Джонстон запитує, хто визначає, які інтерпретації у рамках допустимого різночитання правових норм, набувають легітимності. Держави будуть використовувати ці правові норми як спосіб для формування поведінки інших і частину примусової сили [3, р.29]. М. Барнетт та М. Фіннемор у рамках свого аналізу висувають аргумент, що міжнародні організації є самостійними суб'єктами, які можуть реалізувати свою силу” [19,р.220]. В цьому контексті цікавим виглядає місце такого особливого міжнародного політико-правового явища як право “вето” постійних членів Ради Безпеки ООН у структурі сили відповідних держав.

Дотичним до інституційної сили і одним з аспектів політичної сили держави є якість дипломатії. Усі інші фактори національної сили слугують сировинним матеріалом, з якого формується зовнішньополітичний ресурс держави і його національна сила. Здійснення дипломатами у мирний час зовнішньої політики держави з точки зору формування її сили рівнозначна тому внеску, що вкладають військові керівники, користуючись певною військовою стратегією і тактикою у ході бойових дій [6, с.74-75]. Крім того, додатковим компонентом політичної сили держави є якість її спеціальних розвідувальних служб (особливо якість служб зовнішньої розвідки). Саме ці компоненти формують зовнішньополітичний потенціал, що є можливістю суб'єкта в рамках просторово-часових обмежень, пов'язаних із ситуативним станом міжнародного середовища, використовувати для задоволення своїх зовнішньополітичних цілей необхідні ресурси і поновлювати їх запаси [20, с.197].

У позиціях ідеологів неомарксизму (І. Валлерстайн, А. Франк, Ф. Кордозо) сила є комплексним поняттям, що включає в себе економічну, політичну та соціальну складові. Проте основна роль все ж відводиться економіці [21, с.132]. К. Кнорр, звертаючи увагу на довгострокові показники могутності, вважає економічний розвиток найбільш адекватним відображенням сили держави [22,с.14].

На думку Дж. Грехема: “Економічна сила може бути визначена широко як здатність впливати на інші держави економічними засобами” [23], а її структурними складовими варто визнати: “рівень забезпеченості економіко-технічними ресурсами; рівень уразливості економіко-технологічного сектора країни; рівень динамічності економіки; рівень динамічності технологій та комунікацій” [11].

Надзвичайно важливим у сенсі сили держав є значення поширеності у фінансово-економічному просторі їх національної валюти (роль долара США як світової валюти в структурі сили США). Держави активно використовують свою зовнішню торгівлю, інвестиції за кордоном, свою економічну присутність у інших державах для впливу на їх внутрішню і зовнішню політику [6, с.52]. Розглядаючи концепцію структурної сили, французькі соціологи Б. Баді і М.-К.Смулц особливо виділяють в її складі такий елемент, як технологія. Технологічна потужність є не тільки продовженням економічної сили, а й відіграє самостійну роль в системі засобів міжнародних акторів [20, с.201].Тому можна говорити і про використання науково-технічної сили держави.

Під “м'якою силою” (softpower) Дж. Най розуміє “здатність держави (союзу, коаліції) досягти бажаних результатів у міжнародних справах через переконання (тяжіння), а не придушення (нав'язування, насильство, примус), що характерно для “жорсткої сили”[2]. М'яка сила держави базується в першу чергу на трьох ресурсах: її культурі (де вона привабливіша для інших), її політичних цінностях (коли вона існує відповідно до них у своїх національних та міжнародних відносинах), а також її зовнішній політиці (коли вона розглядається як законна і спричиняє формування морального авторитету)[24,р.11]. Ця теорія безумовно доповнюється позиціями теоретиків конструктивізму (до прикладу, М. Вайта), в яких, сила, окрім військової складової, повинна також включати культуру, ідеологію, знання [21,с.133]. А. Вендт зазначає: “Значення розподілу сили в міжнародній політиці ґрунтується на важливості розподілу інтересів і змісту інтересів, що у свою чергу, у значній мірі формуються ідеями. Установка на відмову від сприйняття причинного-наслідкового характеру цієї позиції спричиняє певне викривлення” [25, р. 135], тобто ідеї формують інтереси, що у свою чергу визначають питання розподілу силу. Культурні цінності, які викликають повагу надають державам моральний авторитет. Сила морального авторитету, для ідеалізму, також виходить з послідовного застосування культурних цінностей у світовій політиці. М' яка сила і привабливість культурних цінностей, пов'язана з “битвою за серця і розуми”, що особливо важливі у сучасній боротьбі [26, р.107].

Л. Цзай-ци пише: “тверда сила і м'яка сила знаходяться у взаємозалежності і потребують одне одного. Обидві форми сили мають однакову стратегічну значимість і повинні враховуватись у однаковій мірі” [27,с.270]. Тверда і м'яка сила взаємопов'язані, але це не є одне і те ж саме. С. Гантіґтон правий, коли він каже, що матеріальний успіх робить культуру та ідеологію привабливими, а зменшення економічного та військового успіху веде до невпевненості у собі та кризи ідентичності. Але як зазначають Р. Коогейн та Дж. Най “він помиляється, коли стверджує, що м'яка сила лише тоді є силою, коли вона спирається на тверду силу. М'яка сила Ватикану не зменшилася від зменшення розміру папської держави. Канада, Швеція та Нідерланди мають більший вплив за деякі інші держави з еквівалентними економічними та військовими можливостями” [28, р.211]. К. Кемпбел та М. О' Генлон запропонували тлумачення поняття “жорсткої сили” як політико-економічної спроможності певної держави використовувати військову могутність для задоволення найважливіших національних цілей [29, с.131]. Необхідність як і раніше визнавати значення жорсткої сили змушує західних вчених шукати формули, які б комбінували її з м' якою силою. Так, наприклад, К. Свіні в 1995 р. запропонував так званий “композитний індекс жорсткої і м'якої сили” [14, с.30].

М' яка сила пов'язана з тим, що називають структурною силою. С. Стрендж описала її як “силу вирішувати як усе має бути зроблено, силу формування меж, в яких держави пов'язані одна з одною, людьми чи транснаціональними корпораціями”. Така сила може випливати з факторів репутації та культури [4, р.271].

З концепцією “м'якої сили” (softpower) пов'язана і інформаційна сила держави. З позиції інформаційно- кібернетичного підходу, заснованого на роботах К. Дойча, інформаційна сила постає як нескінченний, але керований потік інформаційних ресурсів у сфері глобальної політики і міжнародних відносин. Якщо ж спиратися на комунікативний підхід Ю. Габермаса, то інформаційна сила визначається як сукупність зв'язків і відносин, які формуються навколо встановлених інформаційних потоків, пов'язаних з вирішенням певних політичних завдань, в тому числі і глобальних проблем [30, с.51-52]. А. В. Зобнін, використовуючи концепцію комунікаційних процесів Дж. Томсона, виділяє семантичний (виникнення змістовної комунікації між акторами), технологічний (механізм збору, аналізу та передачі політичної інформації) і інфлюентальний (можливість актора впливати на свідомість і поведінку суб'єктів за допомогою маніпулювання політичної інформацією) рівні інформаційної сили [30, с.57-58].

Пов'язаною з інформаційною силою держави є не менш цікава теза у контексті сили, а саме - теза про психологічну силу держави. Основним компонентом психологічної сили є репутація держави, тобто сприйняття іншими акторами можливостей держави та її рішучість їх використовувати (і взяти на себе витрати) в процесі реалізації своїх національних інтересів. Репутація формується в результаті історичного досвіду, що ілюструє можливі моделі майбутніх дій держави [17, р.21]. І. Кисельов визначає конфігурацію Я-образу держави у конкретній історичній ситуації. При цьому залежно від домінування того чи іншого компонента можна виділити три типи такої конфігурації: ідентифікаційний паттерн (держава керується насамперед тими цінностями, які відображені в її історії та культурі і закріплені в соціально-політичній системі); статусний паттерн (залежить від місця держави в міжнародній системі, особливості відносин з іншими державами); рольовий паттерн (робиться наголос на виконання державою прийнятих нею на себе зобов'язань) [31, с. 279].

Психологічна сила держави є інструментом зміцнення її ідеологічної сили, що пов'язана з виникненням у інших держав бажання добровільно підпорядкуватись лідеру, дослухатись до його думки чи просто імітувати його поведінку [32, с.162], а також реальною здатністю геополітичного актора до експансії у ідеологічному просторі, що визначається сукупністю його ментальних ресурсів [33, с.168].

Р. Арон критикує різні варіанти структури державної могутності, представлені в роботах прихильників американської школи політичного реалізму. Він зазначає, що їхні погляди на структуру сили держави носять довільний характер, не враховують змін, що відбуваються в ній з часом [34].

К. Вотлц у цьому сенсі зауважує, що проблемою, що ускладнює дослідження явища сили є його багатовимірність [1, р.245]. Вимір сили держав значно інтегральніший та складніший, про що наочно свідчать методологічні проблеми теорії міжнародних відносин, пов'язані з труднощами у визначенні єдиного, універсального показника, за допомогою якого можна було б її відобразити [8, с.362]. Складність визначення елементів сили пояснюється тим, що їх потенційний вплив залежить від обставин (до прикладу, у переговорній ситуації між конфліктуючими сторонами) і особливо від того як лідери сприймають ці обставини [35, р.279], тобто сила є контекстною та відносною [36, р.61]. У цьому сенсі конкретне застосування певних елементів сили держави перебуває під впливом психологічних особливостей децидентів чи лідерів та фактору випадковості у міжнародних відносинах, оскільки, сила має перцептивний характер. Іноді актор може маніпулювати іншими, думаючи, що має більше сили, ніж це дійсно є [4, р.275].

Р. Кері зауважує: “Змінні при вимірюванні сили практично безмежні. Будь-який розрахунок сили здійснюється у одній точці в часі” [36, р.63]. Сила не є монолітною конструкцією, оскільки, вона постійно оскаржується, перекручується, обговорюється і переглядається з плином часу, простору і взаємодії. Після творів М. Фуко і А. Грамші, більшість учених приймають теорему, що сила не може бути представлена як повністю раціональний процес, і не може бути усвідомлена як ірраціональний. Ці відносини сили визначаються в значній мірі суб'єктивно і в кращому випадку є лише частково усвідомленими [37,р.72-73]. Звертаючи увагу на зростання ролі соціального фактору у концептуалізації сили Е. Рінґмар проникливо зауважує про це зміщення в осмисленні сили як кроку в міжнародних відносинах від акторо- центричного поняття “сили над” до продуктивних концептів “сили для” [38,р.87], де під концептом “сили для” вже розуміють розумну силу (smartpower).

М. Фіннемор та Д. Ґолдстейн зазначають: “У нашому мисленні особливо важливими є три зміни. По- перше, ми повинні розширити наше розуміння, що таке сила і як вона створює результати. Сила має багато “граней”, і увага до її різноманітних характеристик може збагатити наші трактування. По-друге, ми повинні переосмислити наші припущення про державу і природу суверенітету. По-третє, ми повинні переглянути наші уявлення щодо контекстів, в яких йде мова про реалізацію сили [18, р.4]. До прикладу, О. Гламазда відзначає такі особливості військової сили, що створюють наукові дилеми з її вивчення, як: “мінливість військової сили в процесі її використання; залежність використання військової сили від стану військово-політичної ситуації в країні і в світі; тенденція зростання “комерціалізації” військової сили в розвинених країнах Заходу; відмінність важливості окремих функцій військової сили в різних районах світу” [39].

Однією з проблем визначення сили держави є відсутність системності розуміння явища сили держав та її реалізації у міжнародних відносинах. Д. Меттерн зауважує: “Міжнародні відносини не тільки не мають загальної концепції сили, але також не мають спільних меж, в яких мають бути розташовані різні концепції і їх вираження”[40, р.695]. Якщо ми говоримо, до прикладу, про визначення сили США у міжнародних відносинах, то формула має відображати, як внутрішній потенціал, так і зовнішній вияв цієї сили. Для об'єктивного визначення сили має існувати теорія, що синтезує силу держави та силу її політичних союзників. У цьому випадку цілком слушно запозичити розроблене та апробоване в теоретичних концепціях геополітики поняття “сфера впливу”, яку розуміють як частину географічного простору, де розміщені держави чи інші учасники міжнародних відносин, що перебувають під впливом певного учасника міжнародних відносин [8, с.369].

Певна плутанина щодо сили виникає з парадоксу нереалізованої сили, що полягає у складності співвідношення між контролем держави над ресурсами (якими вона володіє), з одного боку, і її здатністю впливати на поведінку інших або для контролю результатів в міжнародних суперечках, конфліктах та війнах (що вона може зробити), з іншого боку [26, р.98- 99]. Варто враховувати, до прикладу, що за ознакою сили США були сильнішими, ніж Північний В'єтнам, як за ресурсами, так і за їх якістю. Якщо ми хочемо пояснити, чому, проте, Сполучені Штати фактично зазнали поразки від Північного В'єтнаму, то ми повинні враховувати більшу кількість параметрів. У першу чергу, ми повинні ввести в наших розрахунках такі фактори як якість керівництва двох країн, а також ставлення внутрішніх політичних і соціальних структур щодо ведення війни, мистецтво в'єтнамської армії [41, р.84] та ін. Важливо розуміти проблеми співвідношення кількісного та якісного вимірів сили держави.

Р. Коогейн зауважує: “Наша помилка полягає у тому, що ми відмовляємось зрозуміти той факт, що найсильніші держави, які коли-небудь існувати на планеті, можуть бути вразливими перед малими терористичними групами згідно з моделями асиметричної взаємозалежності” [42, р.277].

Проблемою також є залежність наукових теорій, концепцій та суджень від термінології, що лежить у їх основі. Як справедливо зауважує Р. Носсал: “у той час як ми схильні розглядати американську могутність в епоху після закінчення Холодної війни в умовах Холодної війни, ми не припустили, що термінологія, пов'язана з цією більш ранньою епохою більше не відображає основні зміни, які відбулися в міжнародній системі” [43]. Проблема кількісного виміру також є наслідком недостатньо чіткого визначення понять [7].

Як слушно зауважує М. Капітоненко: “Наявність консенсусу з цього питання дивним чином не допомагає вирішити проблем із концептуальним розумінням сили. Скоріше, навпаки - центральність поняття сили робить його надзвичайно важливим для кожної альтернативної теорії. До розробки всеохоплюючої теорії сили ще далеко в політичній науці, і ілюстрацією того, як складно буває створювати фундаментальні концепції” [22, с.16]. М. Капітоненко зауважує: “Комплексність розуміння сили держави виявляється в тому, що силовий потенціал є складним утворенням, оцінка якого не зводиться до суми оцінок його елементів” [22, с.17], але завдяки протистоянням у рамках дисципліни цей метатеоретичний дискурс змушує науку міжнародних відносин стати більш теоретично плюралістичною, щоб вмістити більш широкий спектр дискурсів [40,р.694].

Отже,“біхевіористична революція” у теорії міжнародних відносинах змінила акценти дослідження сили держав, а її результатом стали запропоновані різними науковцями методологічні та емпіричні підходи до визначення сили. Визначення загальної формули сили держав лежить крізь призму визначення таких структурних компонентів сили, як: військова, політична (що доповнюється якістю уряду, дипломатії та розвідувальних служб, інституційною силою), економічна, науково-технічна, м'яка, культурна, структурна та інформаційна сила.

На шляху до вироблення єдиного методологічного підходу та метатеоретичної конструкції щодо визначення сили держав у міжнародних відносинах теорія зіткнулася з такими науковими дилемами та особливостями сили, як: багатовимірність, інтегральність, складність, контекстність та відносність явища сили, перцептивний характер сили, раціональність та ірраціональність процесів застосування сили, змінність та динамічність явища сили, залежність від умов національного та міжнародного середовища. Це спричиняє інші теоретично-методологічні труднощі та наукові дилеми, як: довільність наукового трактування сили, ускладненість кількісної оцінки сили, відсутність системності підходів до визначення сили у міжнародних відносинах, залежність наукових теорій від суб'єктивної наукової термінології, недостатнє врахування соціального фактору у реалізації відносин сили та ін.

Незважаючи на те, що формування єдиного універсального об'єктивного методологічного підходу та метатеоретичної конструкції видається занадто складним у найближчій перспективі варто говорити про формування чітких напрямів подальших наукових досліджень у теорії сили, що значно покращують шанси наукового співтовариства на вироблення відповідного єдиного підходу. Зокрема, для досягнення цієї мети науці міжнародних відносин бракує, як мінімум, наступних теоретичних розробок: єдиного методологічного підходу до визначення поняття “сили” та складових елементів цього явища; єдиної математичної формули визначення окремо внутрішньої (економічної, військової, політичної, інформаційної, м'якої) сили та аналогічних структурних компонентів зовнішньої сили, а, отже, єдиної формули сили; єдиної математичної моделі, що пояснює взаємозв'язок структурних компонентів сили держав у міжнародних відносинах; єдиної теорії визначення сфер впливу держав та врахування цих сфер у загальній формулі сили; теорії постійних та змінних чинників, що визначають трансформацію міжнародних відносин; теорії врахування впливу тенденцій у рамках дилеми суб'єктності на силу учасників міжнародних відносин та взаємозалежності між силою різних учасників міжнародних відносин.

Список використаних джерел

1. Давыдов Ю. Понятие “жесткой и мягкой силы” в теории международных отношений / Ю. Давыдов // Международные процессы. - 2013. - Т.11.-№3-4. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.intertrends.ru/four/006.htm

2. Barnett M. Power in global governance / M. Barnett, R. Duvall. Cambridge: Cambridge University Press, 2005. - 368 p.

3. Mansbach R. W. Introduction to global politics / R. W. Mansbach, K. L. Rafferty. - New York: Routledge, 2008. - 838 p.

4. Капітоненко М. “Сила” в основних парадигмах міжнародних відносин(Частина перша) / М. Капітоненко [Електронний ресурс].-Режим доступу :http://kiev.convdocs.org/docs/1096/index-33776.html

5. Давыдов Ю. П. Норма против силы. Проблема мирорегулирования / Ю. П. Давыдов [Отв. ред. В. А. Кременюк]. М.: Наука, 2002. - 287 с.

6. Конышев В. Н. Американский неореализм о природе войны: эволюция политической теории / В. Н. Конышев.- СПб.: Наука, 2004.[Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://all- politologija.ru/knigi/amerikanskij-neorealizm-o-prirode-vojny- evolyuciya-politicheskoj-teorii-konyshev

7. Мальський М. 3. Теорія міжнародних відносин: Підручник. 3-тє вид., перероб. і доп. / М. З. Мальський, М. М. Мацях. - К.: Знання, 2007. - 461 с.

8. Смирнова Е. Сила есть. Ума не надо? / Е. Смирнова. - 2011.

[Електронний ресурс].-Режим доступу :http://www.mgimo.ru/news/experts/document185128.phtml

9. Geopolitics and Measurement of International Power / Powermetrics information network [Електронний ресурс]. - Режимдоступу: http://powermetrics.bplaced.net/formulas/

10. Шустрова Т. В. Структура модели геополитического статуса государства / Т. В. Шустрова // Журнал научных публикаций аспирантов и докторантов. - 2010. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://jurnal.org/articles/2010/polit7.html

11. Практика зарубежного регионоведения и мировой политики: учебник / под ред. проф. А. Д. Воскресенского. - М.: Магистр: ИНФРА-М, 2014. - 560 с.

12. Шепєлєв М. А. Теорія міжнародних відносин: Підручник / Передм. Д. В. Табачника. - К.: Вища шк., 2004. - 622 с.

13. Тимофеев О. А. Концепты “власть” и “сила” в зарубежной

науке о международных отношениях / О. А. Тимофеев // Ученые записки Комсомольского-на-Амуре государственного технического университета. - 2011. - №3-2 (7). - С.27-33. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.uzknastu.ru/files/pdf/2011-7-2/27-33.pdf

14. Treverton G. Measuring National Power / G. Treverton, S. Jones. - Arlington: RAND Corporation, 2005. - 21 p.

15. Военная сила в международных отношениях: учебное пособие / коллектив авторов; под общ.ред. В. И. Анненкова. - М.: КНОРУС, 2011. - 496 с.

16. Finnemore M. Back to basics: power state in a contemporary world / M. Finnemore, J. Goldstein. - Oxford: Oxford University press, 2013. - 359 p.

17. Jackson R. Introduction to international relations: theories and approaches / R. Jackson, G. Sorensen. - Oxford: Oxford University press, 2013. - 348 p.

18. Могилевська В. П. Міжнародні відносини: навч. посіб. для дистанційного навчання / За наук. ред. В. І. Мунтіяна. - К.: Університет “Україна”, 2009. - 395 с.

19. Нікулішин Н. Поняття “сила” у сучасних теоріях міжнародних відносин / Н. Нікулішин // Українська національна ідея: реалії та перспективи розвитку. - 2013. - Вип.25. - С.130- 134.

20. Капітоненко М. Силовий фактор у міжнародних відносинах: парадигми, теорії, концепції / М. Капітоненко // Вісник Київського Національного Університету ім. Т. Шевченка. - 2006. - Вип.33/34. - С.13-18.

21. Nye J. S. Soft power: the means to success in world politics / J. S.Nye. - New York: Public affairs, 2004. - 175 p.

22. Wendt A. Social theory of international politics / A. Wendt. - Cambridge: Cambridge University press, 1999. - 429 p.

23. Kaarbo J. Global politics / J. Kaarbo, J. L. Ray. - Wadsworth: Cengage learning, 2011. - 590 p.

24. Левяш И. Я. Глобальный мир и геополитика: культурно цивилизационное измерение. В 2 кн. / И. Я. Левяш. - Минск: Беларус. Навука, 2012. -Кн.1. - 495 с.

25. Keohane R. O. Power, interdependence and the informational age / R. O. Keohane, J. S. Nye // Little R. Perspectives on world politics / R. Little, M. Smith. - London: Routledge, 2006. - P.207216.

26. СлободянН. В. Сполучені Штати Америки та Російська Федерація в Перській затоці: Союзники - Суперники / Н. В. Слободян. - К.: ООО “Поліграф плюс”, 2014. - 394 с.

27. Современная мировая политика: Прикладной анализ / Отв. ред. А. Д. Богатуров. - М.: Аспект Пресс, 2009. - 588 с.

28. Комлева Н. А. Идеологическая мощь геополитического актора: сущность, структуры, российская практика / Н. А. Комлева, Г. Саймонс, Д. Л. Стровский // Гуманитарный вектор. - 2010. - №3 (27). - С.167-177.

29. Цыганков П. А. Политическая социология международных

отношений / П. А. Цыганков. - М.: Радикс, 1994. [Електронний ресурс].-Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek Buks/Polit/cugan/09.php

30. Kegley C. W. World politics: trend and transformation / C. W. Kegley, S. L. Blanton. - Memphis: University of Memphis, 2012. - 670 p.

1. Baldwin D. Power and international relations / D. Baldwin // Carlsnaes W. Handbook of international relations / W. Carlsnaes, T. Risse, B. A. Simmons. - London: SAGE publications ltd, 2002. - P.235-256.

2. Davydov Y. Ponjatie “zhostkoy i mjagkoy sily” v teorii mezhdunarodnych otnoscheniy / Y. Davydov // Mezhdunarodnyje processy. - 2013. - T.11. - №3-4. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.intertrends.ru/four/006.htm

3. Barnett M. Power in global governance / M. Barnett, R. Duvall. Cambridge: Cambridge University Press, 2005. - 368 p.

4. Mansbach R. W. Introduction to global politics / R. W. Mansbach, K. L. Rafferty. - New York: Routledge, 2008. - 838 p.

5. Capitonenko M. “Syla” v osnovnych paradygmach mizhnarodnych vidnosyn (Chastyna perscha) / M. Capitonenko [Elektronnyjresurs].-Rezhymdostupu: http://kiev.convdocs.org/docs/1096/index-33776.html

6. Davydov Y. P. Norma protiv sily. Problema miroregulirovania / Y. P. Davydov [Otv. red. V. A. Kremenjuk]. - М.: Nauka, 2002. - 287 s.

7. Konischev V. N. Amerikanskiy neoralizm o prirodje vojny:evoljucija politicheskoy teorii / V. N. Konischev.- SPb.: Nauka, 2004. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://all- politologija.ru/knigi/amerikanskij-neorealizm-o-prirode-vojny- evolyuciya-politicheskoj-teorii-konyshev

8. Malskij M. Z. Teorija mizhnarodnych vidnosyn: Pidruchnyk. - 3-tje vyd., pererob. i dоp. / M. Z. Malskij, М. М. Ма^Л. - К.: Znannja, 2007. - 461 s.

9. Smirnova Е. Sila est uma ne nado? / E. Smirnova. - 2011. [Elektronnyjresurs].-Rezhymdostupu: http://www.mgimo.ru/news/experts/document185128.phtml

10. Geopolitics and Measurement of International Power / Powermetrics information network [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://powermetrics.bplaced.net/formulas/

11. Schustrova T. V. Strukturnyje modeli geopoliticheskogo statusa gosudarstva / Т. V. Schustrova // Zhurnal nauchnych publikacyj aspirantov i doktorantov. - 2010. [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://jurnal.org/articles/2010/polit7.html

12. Praktika zarubezhnogo regionovedenija i mirovoj politiki: uchebn^ / pod red. prof. А. D. Voskresenskogo. - М.: Magistr: INFRA-M, 2014. - 560 s.

13. SchepelevМ. А. Teorija mizhnarodnych vidnosyn: Pidruchnyk / Peredm. D. V. Tabachnika. - К.: Vyscha schk., 2004. - 622 s.

14. Timofeev О. А. Koncepty “vlast” i “syla” v zarubjezhnoy

nauke o mezhdunarodnych otnoscheniyach / О. А. Timofeev // Uchjonye zapiski Komsomolskogo-na-Amure gosudarstvennogo techniceskogo universitjeta. - 2011. - №3-2 (7). - S.27-33. [Elektronnyjresurs].-Rezhymdostupu: http://www.uzknastu.ru/files/pdf/2011-7-2/27-33.pdf

15. Treverton G. Measuring National Power / G. Treverton, S. Jones. - Arlington: RAND Corporation, 2005. - 21 p.

16. Voennaja sila v mezhdunarodnych otnoscheniyach: uchebnoje posobije / kollektiv avtorov; pod obsch. red. V. I. Annenkova. - М.: KNORUS, 2011. - 496 s.

17. Finnemore M. Back to basics: power state in a contemporary world / M. Finnemore, J. Goldstein. - Oxford: Oxford University press, 2013. - 359 p.

18. Jackson R. Introduction to international relations: theories and approaches / R. Jackson, G. Sorensen. - Oxford: Oxford University press, 2013. - 348 p.

19. Mogylevska V. P. Mizhnarodni vidnosyny: navch. posib. dlja distancijnogo navchannja / Za nauk. red. V. І. Muntijana. - К.: Universytet “Ukrajina”, 2009. - 395 s.

20. Nikulischyn N. Ponjattja “syla” u suchasnych teorijach mizhnarodnych vidnosyn / N. Nikulischyn // Ukrajinska nacionalna ideja: realiji ta perspectyvy rozvytku. - 2013. - Vyp.25. - S.130-134.

21. Capitonenko M. Sylovyj factor u mizhnarodnych vidnosynach: paradygmy, teorii, koncepcii / M. Capitonenko // Visnyk Kyjivskogo Nacionalnogo Universytetu im. I. G. Schevchenka. - 2006. - Vyp.33/34. - S. 13-18.

22. Graham J. Military power vs economic power in history / J. Graham - HistoryOrb [Elektronnyj resurs]. - Rezhym dostupu: http://www.historyorb.com/world/power.php

23. Nye J. S. Soft power: the means to success in world politics / J. S. Nye. - New York: Public affairs, 2004. - 175 p.

24. Wendt A. Social theory of international politics / A. Wendt. - Cambridge: Cambridge University press, 1999. - 429 p.

25. Kaarbo J. Global politics / J. Kaarbo, J. L. Ray. - Wadsworth: Cengage learning, 2011. - 590 p.

26. Levjasch I. J. Globalnyj mir i geopolitika: kulturno- civilizacionnye izmerenije. V 2 kn. / I. J. Levjasch. - Minsk: Belarus. Navuka, 2012. - Kn.1.- 495 s.

27. Keohane R. O. Power, interdependence and the informational age / R. O. Keohane, J. S. Nye // Little R. Perspectives on world politics / R. Little, M. Smith. - London: Routledge, 2006. - P.207216.

28. Slobodian N. V. Spolucheni Schtaty Ameryky ta Rosijska Federatsiia v Perskij zatotsi: Soyuznyky-Supernyky / N. V. Slobodian. - K.: OOO “Polihraf plyus”, 2014. - 394 s.

29. Sovrimennaia viravaia politika: Prikladnoj analiz / Otv. red. A. D. Bogaturov. - M.: Aspekt Press, 2009. - 588 s.

30. Komleva N. A. Ideologicheskaja mosch geopoliticheskogo aktora: suschnost, struktury, rossijskaja praktika / N. А. Komleva, G. Sajmons, D. L. Strovskij // Gumanitarnyj vektor. - 2010. - №3 (27). - S.167-177.

Размещено на Allbest.ru