Главная
Коллекция "Otherreferats"
Международные отношения и мировая экономика
Перспективи євроінтеграційного процесу на пострадянському просторі (на прикладі Молдови та Грузії)
Перспективи євроінтеграційного процесу на пострадянському просторі (на прикладі Молдови та Грузії)
Аналіз загальних уявлень про інтеграцію. Складові та концепції поняття "європейська інтеграція". Основні заходи, які вживають політичні еліти Грузії та Молдови щодо інтеграції своїх країн до Європейського Союзу та набуття членства у даній організації.
| Рубрика | Международные отношения и мировая экономика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 12.11.2017 |
| Размер файла | 179,8 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Факультет суспільних наук і міжнародних відносин
Кафедра політології
Дипломна робота
на тему: Перспективи євроінтеграційного процесу на пострадянському просторі (на прикладі Молдови та Грузії)
Виконав: студент IV курсу, групи СП-12-1
Устименко Євгеній Радіонович
Керівник канд. політ. наук, доцент
Боярська Олена Анатоліївна
м. Дніпропетровськ, 2016 р.
Реферат
Дипломна робота за ОППП бакалавра: ____ с., 66 джерел.
Об'єктом нашого дослідження є явище європейської інтеграції Грузії і Республіки Молдова.
Предметом дослідження є заходи, які вживають політичні еліти Грузії та Молдови щодо інтеграції своїх країн до Європейського Союзу та набуття членства у даній організації.
Мета роботи: розкриття змісту поняття "європейська інтеграція"; розкриття сутності Плану дій Європейський Союз - Республіка Молдова; розгляд заходів в сфері реформ в Грузії як основних складових успішної політики євроінтеграції країни.
Методи дослідження: аналіз, індукція, дедукція, синтез, case study, історико-порівняльний метод, метод побудови сценаріїв.
Одержані висновки.1. Термін "європейська інтеграція" означає політичну, юридичну, економічну, соціальну, культурну інтеграцію держав, які розташовані на європейському континенті.2. Говорити про швидке приєднання Грузії до ЄС поки що зарано, адже невирішеними залишаються ще багато проблем, як зовнішнього, так і внутрішнього характеру, однак, в цілому динаміка просування Грузії до європейських інституцій та цінностей є дуже позитивною.3. Основним кредо успішної євроінтеграції по-молдовськи повинно стати успішне впровадження у життя реформ в економіці, соціальному секторі, стабільність політичної системи.
Ключові слова: ЄВРОПЕЙСЬКА ІНТЕГРАЦІЯ, ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ, ПОСТРАДЯНСЬКИЙ ПРОСТІР, ГРУЗІЯ, РЕСПУБЛІКА МОЛДОВА.
Resume
The graduation research of the 4-year student Yevgeniy Ustimenko
(Oles Honchar Dniepropetrovsk National University, Faculty of Social Sciences and International Relations, Department of Political Science)
Deals with phenomenon of European integration of Republic of Moldova and Georgia.
The work is interesting for the complex analysis of European integration's policy of Georgia and Republic of Moldova. The experience of anti - corruption measures in reforming of Georgian police, customs service, tax service on the one hand and the experience of realization of Action Plan between EU and Republic of Moldova on the other hand are considered. The results of research was concluded that in spite of external and internal problems Geogria has made good results in its progress towards becoming a member of EU, while Republic of Moldova still has a work to do in order to become rich and stable country in Europe.
Bibliography 66, pages 79.
Зміст
- Реферат
- Resume
- Вступ
- Розділ І. Процес європейської інтеграції на постсоціалістичному та пострадянському просторі як об'єкт наукового дослідження
- 1.1 Загальні уявлення про інтеграцію; основні складові та концепції поняття "європейська інтеграція"
- 1.2 Основні етапи становлення "родини європейських народів": від Європейської спільноти вугілля та сталі до Європейського Союзу
- 1.3 Сучасний стан розширення ЄС (початок 1990-х - сьогодення)
- Розділ ІІ. Європейський союз і грузія: основні складові політики європейської інтеграції грузії та особливості її прояву
- 2.1 Історія відносин між Європейським Союзом та Грузією: основні етапи
- 2.2 Реформи в сферах суспільного життя Грузії як складова успіху на шляху країни до вступу в Європейський Союз
- 2.3 Комплексний аналіз фахівців та експертів щодо перспектив членства Грузії в Європейському Союзі
- Розділ 3. Європейський Союз і Республіка Молдова: особливості прояву євроінтеграційної політики молдовської влади
- 3.1 Етапи становлення відносин між Європейським Союзом та Республікою Молдова
- 3.2 План дій "Європейський Союз - Республіка Молдова" як складова успіху на шляху країни до вступу в Європейський Союз
- 3.3 Огляд експертів та аналітиків щодо перспектив членства Республіки Молдова в Європейському Союзі
- Висновки
- Перелік літератури та посилань
Вступ
Характерною, на наш погляд рисою сучасного економічного, політичного та соціального розвитку світу, є бурхлива динаміка інтеграційних процесів на глобальному та регіональному рівнях: слід зауважити, що ті країни, які не входять до складу жодних інтеграційних об'єднань, так чи інакше неминуче відчувають на собі вплив цих процесів. На європейському континенті таким утворенням є Європейський Союз, розширення якого призведе, на наш погляд, до відкриття нових можливостей для країн, що обрали шлях побудови громадянського суспільства, відкритості влади перед народом та відповідальності за свою долю.
Актуальність даної дипломної роботи полягає в об'єктивній необхідності активного включення таких країн пострадянського простору, як Республіка Молдова і Грузія в систему європейських інтеграційних процесів, адже сучасні тенденції світового розвитку ставлять перед ними нові завдання та вимагають від політичних еліт пострадянських республік активної участі в їхньому вирішенні. Вибір Молдови та Грузії не є випадковим, адже при виборі об'єкта дослідження, ми прагнули взяти до уваги приклад країн, які бажають бути повноцінними країнами-членами Європейського Союзу та знаходяться на цьому шляху.
Об'єктом дослідження, є саме явище європейської інтеграції згаданих вище пострадянських держав, предметом ж є заходи, які вживають політичні еліти щодо інтеграції своїх країн до Європейського Союзу та набуття членства у даній організації. Метою дипломної роботи є розкриття того, яким чином, впродовж існування даних країн проводилася політика європейської інтеграції, які заходи були розроблені та впроваджені в життя політичними елітами цих країн та ЄС.
Відповідно до мети, задачами роботи є:
європейська інтеграція грузія молдова
1. розкрити зміст поняття "європейська інтеграція", проаналізувати погляди різних вчених на це явище, розглянути фактори, особливості прояву, та методи дослідження європейської інтеграції;
2. розкрити сутність Плану дій (далі - ПД) Європейський Союз - Республіка Молдова, методи його реалізації, звернути увагу громадськості на значення ПД для Республіки Молдова;
3. розглянути заходи в сфері реформ органів державної влади, правоохоронних органів, органів митної та податкової справ Грузії, як основних складових успішної політики євроінтеграції країни.
Даній проблематиці присвячена велика кількість літератури та джерел, що було використано у даному дослідженні. Здійснюючи аналіз використаних у дипломній роботі джерел, доцільно поділити їх на декілька груп: праці вчених та публіцистів, які вивчали феномен європейської інтеграції в цілому та її концепції зокрема (праці Стенлі Хоффмана, Ендрю Моравчика, Девіда Мітрані, Карла Дойча тощо); законодавчі документи, нормативно-правові акти, що розглядаються в рамках нашого дослідження (угоди між Європейським Союзом і Республікою Молдова, Європейським Союзом і Грузією); статистичні дані, які використовувалися для загального опису досліджуваних нами явищ (антикорупційні показники Transparency International); книги та статті, що стосуються специфіки реформ та антикорупційних заходів у Грузії впродовж 2003-2013 років. Слід відзначити такі роботи, як "Боротьба з корупцією в сфері державних послуг: Хроніка реформ у Грузії", книга Л. Буракової "Чому у Грузії вийшло?".
Серед засобів масової інформації, які ми використали у нашому дослідженні, варто відзначити публікації видань "ICTV", "EuroNews", "ВВС", "Радіо Свобода", "Publika. MD", "РИА Новости", "УкрИнформ", "Lenta.ru", "Український тиждень", "Deutsche Welle", "UKRLIFE. TV", "Українська правда", "Sputnik. MD", "Экономика Сегодня". При написанні дипломної роботи було використано також інформацію з таких інформаційних ресурсів, як INOGATE, EUBAM, Представництво Європейського Союзу в Республіці Молдова, EUROCONTROL, Рада Європи, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР), Міністерство закордонних справ та європейської інтеграції Республіки Молдова.
Оскільки дана дипломна робота потребує ретельного дослідження, то для його проведення ми вирішили використати доволі специфічну методику. Варто зазначити, що до загальнонаукових методів, за допомогою яких проводилося дослідження, належать індукція, дедукція, аналіз, синтез, тощо. Крім того, використовувалися й інші методи: метод case study, історико - порівняльний метод та метод побудови сценаріїв: метод case study був застосований з метою отримати відповіді на ті специфічні питання, в яких немає однозначної відповіді, а є декілька варіантів, які можуть змагатися між собою за рівнем істинності, задача даного методу орієнтована на отримання не єдиної, а декількох істин і орієнтування в даному проблемному полі; історико-порівняльний метод застосовувався при аналізі процесу євроінтеграції в зазначених країнах у різні проміжки часу; метод побудови сценаріїв використовувався при прогнозуванні подальшого розвитку подій.
Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів і висновків. У першому розділі розкрито поняття "європейська інтеграція", приділено увагу становленню Європейського Союзу, визначено основні терміни та складові цього процесу, розглянуті фактори, особливості прояву цього явища, та методи його дослідження.
Другий розділ присвячено процесу європейської інтеграції Грузії та її основним складовим, до яких входять боротьба із корупцією в органах місцевого самоврядування Грузії внаслідок якої були радикально спрощені процедури звернення громадян до органів влади; подолання корупції в органах внутрішніх справ, внаслідок чого були розірвані зв'язки між урядом та організованою злочинністю, створена нова патрульна поліція, зменшилася кількість хабарників серед правоохоронців; успішне зведення нанівець корупції в митній та податковій сферах. Окрім цього, даний розділ включає комплексний аналіз фахівців та експертів - прихильників та супротивників євроінтеграції Грузії, їхні думки стосовно позитивних та негативних наслідків приєднання країни до Європейського Союзу.
У третьому розділі розкрито процес європейської інтеграції Республіки Молдова, можливі плюси та мінуси від того, що отримає Молдова, будучі членом Євросоюзу. Значну увагу приділено дослідженню наступних речей: визначення основних складових Плану Дій (далі - ПД) між Европейським Союзом та Республікою Молдова, його пріоритетних напрямків; проблема врегулювання придністровського конфлікту; дослідження політичної ситуації в країні.
Розділ І. Процес європейської інтеграції на постсоціалістичному та пострадянському просторі як об'єкт наукового дослідження
1.1 Загальні уявлення про інтеграцію; основні складові та концепції поняття "європейська інтеграція"
Для того, щоб зрозуміти сутність досліджуваної проблеми, необхідно спочатку дати визначення самому поняттю "євроінтеграція". Але спрочатку треба дати відповідь на запитання "Що таке інтеграція взагалі"? Слід зазначити що в різних наукових дисциплінах дане поняття трактується різними способами, адже процес інтеграції держав у міждержавні організації та об'єднання включає в себе політичну, економічну, соціальну, культурну інтеграції.
Розглянемо цей процес з точку зору політології та економіки: в економіці інтеграцією прийнято вважати процес економічної взаємодії країн, який призводить до зближення механізмів господарства та приймає форму економічних угод між державами. Основними чинниками економічної інтеграції вважаються координація співпраці країн в економічному секторі, спільне використання наукового потенціалу, внаслідок чого відбувається прискорення НТП, повне використання наявних економічних ресурсів. Також економічна інтеграція передбачає перебудову структури господарства країн - учасників економіко-інтеграційного процесу, що значно розширює для них можливості поділу праці на міждержавному рівні. [1, 260-263]
Процес економічної інтеграції країн поділяється на декілька етапів: спочатку країни укладають між собою торгівельні угоди, адже в майбутньому це призведе до створення більш вигідних умов для реалізації своїх товарів та послуг на ринку партнера по угоді; далі відбувається процес становлення зон вільної торгівлі між учасниками угоди, який передбачає взаємне скасування митних тарифів на товари і послуги; після цього створються "митні союзи" - організації зі співробітництва в митній сфері, відбувається координація економічної політики країн - учасників угоди на рівнях грошових мас та бюджету, адаптація законів країни до нових вимог, побудова економічної політики країн з урахуванням потреб партнерів по угоді; створення загального ринку для товарів, послуг, капіталу; створення загальної економічної політики; утворення політичного союзу, що є на нашу думку, найвищим рівнем інтеграції на міждержавному рівні.
Під політичною інтеграцією слід розуміти заходи, направлені на утворення єдиної політичної системи на рівні партії або держави. Говорячи про міждержавну інтеграцію, слід виділити спільні цінності та інтереси сторін. Таким чином, під терміном "інтеграція" існує визначення процесу зближення країн за наявності спільних інтересів. [2] [3]
Під терміном "європейська інтеграція" розуміємо політичну, юридичну, економічну, соціальну, культурну інтеграцію держав, які розташовані на європейському континенті. [4] Серед класичних концепцій наукових шкіл, що займалися дослідженням інтеграційних процесів на теренах Європи особливо відомими є федералістська, функціоналістська і неофункціоналістська. Розглянемо кожну з них окремо: представниками федералістської концепції є Р. Арон, А. Спінеллі, Е. Россі, П. Тейлор, М. Алле.
Як стверджував один із засновників руху Європейського федералізму Алт'єро Спінеллі, держава-нація втратила своє право на існування, оскільки більше не може гарантувати політичну і економічну безпеку своїм громадянам. Він був упевнений що "держава вже перестала бути захисником громадянських свобод, а трансформувалася у головного васала, що має намір досягти максимальної ефективності в умовах війни". [5] Як приклад він вказував на кількість держав, де навіть в мирний час домінують військові сили, які перешкоджають нормальному розвитку політичних свобод.
Інший видатний діяч руху федералізму - Маріо Альбертіні - вважав, що держава вступає в протиріччя сама з собою, захищаючи принципи демократії на внутрішньополітичній арені і заперечуючи її цінності в міжнародній політиці. Тому держава-нація "повинна бути замінена на багатонаціональну федеральну державу, а Європейська федерація повинна стати співтовариством людей різних націй, федеральних людей". [6]
В цілому концепція федералізму ставить перед чітку стратегічну мету - об'єднання Європи шляхом створення наддержави, яка функціонуватиме на принципі розподілу влади.
Д. Мітрані, як один із засновників теорії функціоналізму, вбачав загрозу мирному співіснуванню держав не у збереженні національного суверенітету, а у відсутності певних політик (функцій), які б здійснювались не національними урядами, а функціональними агенціями. Він не погоджувався із твердженням, що федерація є єдиним засобом здатним пов'язати держави., а також не підтримував ідею єдиного світового уряду, адже він вірив у те, що такого роду об'єднання будуть лише відтворювати національні суперечки на вищому рівні. І тому він пропонував створити низку функціональних агенцій, кожній з яких буде передано контроль над певною сферою життя суспільства. Дана схема передбачала переведення певних функцій суспільного життя з державного рівня на рівень мережі міжнародних агенцій, націлених на інтеграцію життєвих інтересів усіх націй. Це мало бути своєрідною "угодою між кількома чи більше урядами, що мала б на меті використання спільної вигоди від розвитку співробітництва в специфічних сферах, чи від регулювання деяких видів міжнародної діяльності" [7, c.56-57]. Це, в свою чергу, мало б призвести до кардинальних переміщень повноважень та юрисдикції від держав до нових міжнародних організацій. Поступово "акумуляція такої кількості часткових повноважень приведе одного дня до утворення справді авторитетної організації і усвідомлення державами, що вони обплутані мережею міжнародної активності та міжнародних агентств" [8, c.31-35].
Теорія неофункціоналізму була сформульована у 50-60-ті ХХ ст. Ернестом Хаасом і продовжує ідеї функціоналізму. Під неофункціоналізмом розуміємо теорію керованої інтеграції на регіональному рівні, яка висуває на перше місце політику на противагу економічній першості функціоналізму, однак його представники не відокремлює економіку від політики, вважаючи, що вони тісно взаємозв'язані. Також вони відстоюють головну роль наддержавних інституцій, яким держави-учасниці повинні поступово передати частку свого суверенітету. Зокрема, Е. Хаас зазначав, що інтеграція - це процес, під час якого очікування та політична активність акторів делегуються новому центру, інститути якого мають або хочуть мати владу над національними державами. Кінцевою метою політичної інтеграції стає створення нової політичної спільноти, яка перебуватиме над існуючими інститутами. [9] [10]
Інший представник даної течії - Л. Ліндберг вважав, що така політична активність характерна для ідеальної спільноти, а не для реальних держав. Тому для нього інтеграція - це процес, за допомогою якого нації утримуються від проведення незалежних зовнішніх політик та рішень у ключових аспектах внутрішньої політики, намагаючись прийняти спільні рішення або делегуючи процес прийняття рішень новим центральним органам. [11, с 151-162]
На наш погляд, слід також звернути увагу на більш вдосконалені теорії європейської інтеграції, а саме: інтергавернменталізм та ліберальний інтергавернменталізм, новий інституціоналізм.
Теорія інтергавернменталізму була розроблена Стенлі Хоффманом, щоб показати, що держави-нації не є архаїчними пережитками в об'єднаній Європі, а зберігають за собою ключові позиції у прийнятті рішень. Визнаючи уряди держав головними акторами зовнішньої і внутрішньої політики, С. Хоффман не заперечував значення інших акторів у прийнятті рішень. Зокрема, він зазначав, що у "low-politics" (соціальна та регіональна політики) групи інтересів, неурядові організації та наднаціональні інститути можуть впливати на уряди держав. Проте лише уряди мають право приймати ключові рішення щодо державної політики та меж європейської інтеграції. Тобто євроінтеграція формується та реалізується через зовнішню політику національних урядів.
Теорія ліберального інтергавернменталізму Ендрю Моравчика також допускала той факт, що держави залишаються раціональними акторами у міжнародних відносинах. Держави, з позиції Моравчика, залучені до "дворівневої гри": на першому рівні, тобто на внутрішньодержавному, легальні і легітимні уряди, враховуючи позиції електорату, визначають національні. пріоритети. Другий рівень гри пов'язаний з обговоренням національних позицій на загальноєвропейському рівні та виробленням спільних рішень, враховуючи національні інтереси. На цьому рівні виявляється асиметрична взаємозалежність між державами-членами ЄС. [12, с 473-523] Тобто, ті держави, що погоджуються на компроміс, отримують найбільше вигід від євроінтеграції.
Говорячи про теорію нового інституціоналізму, слід сказати, що представники даної теорії ставили успіх інтеграції в залежність від ефективної діяльності наднаціональних інституцій. Категорії "інститут" у новому інституціоналізмі, як зазначає Леонід Бунецький, надається комплексне визначення як складному поєднанню формальних і неформальних правил, культурно-ціннісних компонентів, що формують "сенсові рамки" для діяльності політичних акторів. [13, с 73]
1.2 Основні етапи становлення "родини європейських народів": від Європейської спільноти вугілля та сталі до Європейського Союзу
За час свого існування Європейський Союз пройшов шлях від маленької галузевої спільноти до великого об'єднання європейських країн, яке, на нашу думку, є одним з геополітичних центрів сучасного світу. В сучасній науковій літературі є різні варіанти, що визначають періодизацію становлення ЄС. Слід звернути увагу на наступні основні етапи:
1. Перший етап (початок 1950 - х років - початок 1970 - х років) ознаменував собою початок інтеграційних процесів на європейському континенті: шлях до євроінтеграції відкрила декларація Шумана - прем'єр-міністра Франції, підписана в 1950 році, сутність якої заключалася в необхідності створення загальної основи для майбутньої європейської федерації. У квітні 1951 року в Парижі відбулося підписання угоди створення Європейської об'єднання вугілля та сталі, а в 1957 році в Римі були підписані угоди про Європейську спільноту з атомної енергетики та Європейську економічну спільноту. Першими учасниками даних угод, відповідно і членами ЄС були Бельгія, Італія, Нідерданди, Люксембург, Франція та ФРН. Основними цілями угоди про ЄОВС є створення спільного ринку вугілля і сталі, модернізація і підвищення ефективності виробництва у вугільній і металургійній промисловості, а також поліпшення умов праці і рішення проблем зайнятості в цих галузях. Угода про створення Євратома передбачає співробітництво між країнами в області використання атомної енергетики в мирних цілях. В 1959 році був сформований законодавчий орган організації - Європейський Парламент, а в 1965 році в Брюсселі відбулося підписання угоди, згідно якої утворювалися єдині органи управління з представників ЄЕС, Євратома і ЄОВС (т. зв Угода про злиття). [14]
2. Другий етап (1970 - 1984 роки): цей період характеризувався створенням Європейської ради, проведенням перших виборів в Європейський Парламент, розширенням бюджету Європейського соціального фонду та створенням Європейського фонду регіонального розвитку. Тоді планувалося запровадження єдиного Єкономічного і валютного союзу: даний план передбачав поступове зняття обмежень на рух капіталів всередині Євросоюзу та перехід до 1980 року на національну валюту. Однак, через девальвацію долара та більшості європейських валют ці заходи не були реалізовані. Успішною операцію можна вважати лише створення т. зв. "валютної змії": принцип заключався у прив'язуванні країнами ЄС власних грошових одиниць одна до одної та їхнє коливання в заданих межах. У 1979 році на базі даного плану, який ще має назву "план Вернера" (тодішній голова уряду Люксембургу) була створена ЕКЮ - Європейська валютна система. [15]
У 1973 році членами ЄС стали Велика Британія, Данія та Ірландія, у 1981 році - Греція.
3. Третій етап (1985 - 2004 роки): починаючи з середини 1980-х років можна говорити про 20-річний період динамічного розвитку співтовариства: у лютому 1986 року відбулася церемонія підписання Єдиного Європейського Акту, який вступив в силу у липні 1987 року. Основна задача даного документа - забезпечення створення до 1992 року єдиного внутрішнього ринку для реалізації товарів, послуг та капіталу, що до речі, було передбачено ще угодою про створення ЄЕС 1957 року (т. зв. Римська угода). Цей акт наділив європейську спільноту новими функціями: був зафіксований юридичний статус політичного співробітництва на рівні країн ЄС, в рамках якого проводилася координація дій на міжнародному рівні; дано початок політиці соціально-економічного зближення країн ЄС, а Європейська Рада офіційно стала ще одним з кервних органів Євросоюзу.
Даний період також охарактеризувався підписанням у лютому 1992 року Договору про Європейський Союз (Маастрихтська угода), з прийняттям якої спільнота отримала остаточну назву - Європейський Союз, було проголошено створення Економічного і валютного союзу, що не вдалося зробити в 1970-х роках; планувалося перейти від координації зовнішньої політики ЄС на рівні окремо держав-членів до загальної зовнішньої політики. Дана угода передбачала також більш тісне співробітництво між урядами в області правоохоронних органів: було створено поліцейське відомство - Європол; вводилося громадянство ЄС, яке дозволяло проживати на території будь-якої країни, що входить в спільноту; громадяни отримали право обирати та бути обраними в органи влади; введено інститут омбудсмена тощо. [16]
На зовнішньополітичній арені особливе значення, на нашу думку, має підписання між ЄС та ЄАВТ (Європейська асоціація вільної торгівлі) в травні 1992 року угоди про створення Європейського економічного простору. Впродовж 1986 - 2004 років до ЄС приєдналися Іспанія, Португалія, Австрія, Фінляндія, Швеція, Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Словенія, Естонія, Латвія, Литва, Кіпр, Мальта. [17]
4. Четвертий етап (2004 рік - сьогодення). Впродовж даного періоду доволі динамічно розвивалася політика стосовно біженців; зокрема були сформовані загальні для країн Єврозони процедури прийому, була розширена шенгенська зона, до якої увійшли країни, що вступили у ЄС 2004 року (окрім Кіпру). Можна говорити про перехід ЄС від зв'язків із країнами "третього світу", які спостерігалися впродовж попередніх років до загальної європейської та світової політики:
- по-перше, ЄС за останні роки досяг значних успіхів в сфері кризового регулювання, про яке мова піде далі в цій роботі, а також у сфері розвитку обороного потенціалу, зокрема у 2004 році почала свою роботу така організація, як Європейське агентство оборони, діяльність якого передбачає посилення військового співробітництва між членами ЄС;
- по-друге, Європейський Союз бере активну участь у виришенні глобальних проблем людства;
- по-третє, цей період ознаменувався посиленням політики Євросоюзу стосовно країн пострадянського простору, які не є його членами: Україна, Грузія, Молдова, Росія, Білорусь. При цьому, інтереси ЄС та Російської Федерації часто суперечать один одним.
Впродовж 2004 - 2013 років членами Європейського Союзу стали наступні держави: Болгарія, Румунія та Хорватія. Офіційними кандидатами на сьогоднішній момент є Туреччина, Македонія, Албанія, Боснія та Герцоговина, Сербія та Чорногорія.
1.3 Сучасний стан розширення ЄС (початок 1990-х - сьогодення)
З початку 90-х рр. Євросоюз різко активізував свою діяльність на міжнародній арені і вперше став претендувати на роль одного з головних суб'єктів світової політики. У цей період були укріплені зв'язки з традиційними партнерами і заново збудовані відносини з колишніми соціалістичними державами. Головним напрямком міжнародної активності ЄС стала східна політика.
У 1990 р Європейська рада прийняла рішення укласти угоди про асоціацію (Європейські угоди) з країнами Центральної та Східної Європи, які передбачали розвиток політичного, економічного, культурного та фінансового співробітництва, а також поступовий перехід до вільного руху товарів, послуг, осіб та капіталів. На практиці вони сприяли включенню країн цього регіону в орбіту політики європейської інтеграції. Відносини ЄС з Росією та іншими пострадянськими державами почали будуватися на новій політико-правовій основі. З 1994 по 1998 рік Євросоюз підписав з кожною з нових незалежних держав відповідні угоди про партнерство та співробітництво, які передбачали встановлення партнерських відносин, а також розвиток співробітництва в сферах економіки, політики і культури, однак не передбачали вступу країн СНД в ЄС (пізніше на основі УПС були укладені спеціалізовані угоди в економіці і в сфері зовнішньої політики).
З початком XXI століття можна говорити про перехід Євросоюзу від зв'язків з третіми країнами і окремих зовнішньополітичних дій до спільної зовнішньої політики. Розвинутий зовнішній вимір тепер мають майже всі галузеві напрямки політики ЄС, наприклад: науково-технічна, транспортна, екологічна, конкурентна політика.
Становлення зовнішньої політики ЄС проявляється в різних формах: по-перше, ЄС докладає все більше зусиль з метою поновлення європейської архітектури безпеки і зміцнення своєї оборонної здатності. За останні роки Євросоюз домігся очевидних успіхів в сфері врегулювання кризових ситуацій та розвинув потенціал швидкого реагування; по-друге, розвивається концепція "м'якої сили" (soft power). [18] Згідно цій концепції, в міжнародних відносинах Євросоюз вважає за краще утримуватися від дій з позиції сили і бере на себе зобов'язання діяти на основі принципів Статуту ООН. При цьому він активно просуває свої інтереси і цінності в світі: за Лісабонським договором, цими цінностями є повага до людської гідності, свобода, демократія, рівність, верховенство закону і прав людини (в тому числі прав меншин).
Розділ ІІ. Європейський союз і грузія: основні складові політики європейської інтеграції грузії та особливості її прояву
2.1 Історія відносин між Європейським Союзом та Грузією: основні етапи
Відносини між Європейським Союзом та Грузією мають недовгу, але доволі багату на події історію. Протягом довгого часу Грузія та Європейський Союз підтримують інтенсивні дружні відносини, які базуються на чіткому бажанні Грузії стати державою-членом Євросоюзу. І хоча на сьогоднішній день в країнах ЄС поки що не існує чіткого плану щодо прийому цієї країни до свого складу, тим не менше Грузія бере активну участь в таких програмах ЄС, як Європейська політика сусідства (ENP) і TRACECA (Transport Corridor Europe-Caucasus-Asia), а також є членом Ради Європи та ОБСЄ.
Після проголошення незалежності Грузії в 1991 році, керівництво цієї закавказької республіки чітко визначило пріорітети своєї зовнішньої політики: створення якомога тісніших звязків із країнами Заходу. Особливо тісними на думку грузинської влади мали би стати звязки із Європейським Союзом, країнами НАТО та США. Варто зазначити, що першим кроком у питанні відносин між Грузією та ЄС стало прийняття 24 березня 1992 року Грузії до складу Організації з питань безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). [19] Це відбувалося у той час, коли країна фактично знаходилася у стані громадянської війни та боротьби за владу між першим Президентом країни Звіадом Гамсахурдія, який на початку року був позбавлений цієї посади - з одного боку, та Едуардом Шеварнадзе, колишнім Першим секретарем ЦК КП Грузії та Міністром закордонних справ СРСР - з іншого боку. Також, країна переживала окупацію з боку Російської Федерації. Остання активно допомагала сепаратистам в Абхазїі та Південній Осетії.
На наш погляд, саме вступ Грузії до складу ОБСЄ розпочав активну фазу відносин між країною та державами - членами Європейського Союзу. Зокрема, вже восени того ж року Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) виділив на потреби країни 30010 тис євро. [20]
У 1996 році був даний початок відносинам між Грузією та країнами Європейського Союзу у рамках міжнародної програми INOGATE.
Довідка: Проект INOGATE (INterstate Oil and GAs Transportation to Europe) - міжнародна програма співпраці у сфері енергетики між Європейським Союзом (ЄС) , Туреччиною та "новими незалежними державами" (ННЗ), за виключенням країн Балтики та Російської Федерації. Офіційно це "міжнародне співробітництво між Європейським Союзом, прибережними країнами Чорного та Каспійського Морів та сусідніми з ними країнами". Програмою INOGATE управляють Європейська комісія і міністерства, що відповідають за енергетику в кожному з Країн-партнерів. Програма INOGATE надає допомогу через ряд проектів, спрямованих на рішення конкретних проблем, пов'язаних з досягненням поставлених цілей. Конкретні заходи усіх проектів Програми INOGATE вказані в щорічній Робочій програмі, яка затверджується керівним комітетом, що складається з представників Єврокомісії і координаторів по країнах, що представляють країни-партнери.
Країни-партнери INOGATE знаходяться в трьох географічних регіонах, в кожному з яких функціонує регіональний секретаріат INOGATE:
1.) Східна Європа: Білорусь, Молдова і Україна з секретаріатом в Києві
2.) Кавказ: Вірменія, Азербайджан і Грузія з секретаріатом в Тбілісі
3.) Центральна Азія: Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменістан і Узбекистан з секретаріатом в Ташкенті.
Програма INOGATE переслідує 4 мети:
1. Конвергенція енергетичних ринків на основі принципів внутрішнього енергетичного ринку ЄС з урахуванням особливостей країн-партнерів
2. Підвищення енергетичної безпеки шляхом вирішення питань експорту/імпорту енергоносіїв, диверсифікації постачань, транзиту енергоносіїв і попиту на енергоносії
3. Підтримка розвитку стійкої енергетики, включаючи підвищення енергоефективності, розвиток поновлюваних джерел енергії і управління попитом
4. Залучення інвестицій в енергетичні проекти загального і регіонального інтересу. [21]
Оскільки Кавказський регіональний координаційний офіс INOGATE знаходиться в Тбілісі, Грузія має усі можливості погоджувати діяльність проектів INOGATE в регіоні. Програма INOGATE продовжує сприяти Грузії в різних сферах енергетичного сектора:
1. Енергетичні ринки: розробка і перегляд методик тарифоутворення в електроенергетичному і газовому секторах відповідно до практики ЄС благотворно відбилася на енергетичному ринку Грузії. Був також проведений огляд і аналіз моделей внутрішнього ринку електроенергії. Також Міністерство енергетики Грузії надає координаційну підтримку Програмі INOGATE в розробці нормативно-правової бази, що приведе до більшого зближення законодавства Грузії із законодавством ЄС в області енергетики.
2. Енергетична безпека: з метою підвищення рівня енергетичної безпеки в майбутньому, Грузії украй необхідно мати відповідну інфраструктуру, яка б задовольняла не лише внутрішні потреби, але і могла б забезпечити регіональні енергетичні потоки.
3. Енергетичні стандарти: за підтримки Програми INOGATE у сфері стандартів був створений Технічний комітет з газу європейського типу з метою зміцнення інституціонального потенціалу Грузії для прийняття європейських і міжнародних газових стандартів.
4. Енергоефективність: з метою підвищення енергоефективності у будівлях Програма INOGATE організувала енергоаудит і відповідний тренінг, внаслідок чого була проведена реконструкція дев'ятиповерхового житлового будинку в Тбілісі з використанням енергоефективних технологій, що підкреслило потенціал енергоефективності для окупності капіталовкладень. [22]
У квітні 1999 року Грузія офіційно стала членом Ради Європи [23]. Заради справедливості варто зазначити наступні факти: навіть незважаючи на те, що в середині 1990 - х років Грузія у якості пріоритетного завдання своєї зовнішньої політики обрала зближення із Європейським Союзом та США. керівництво країни проводило доволі вдалу політику співпраці як із країнами Заходу, так і з СНД та Росією. Зокрема, Едуард Шеварнадзе у 1993 році погодився на вступ країни до Співдружності Незалежних Держав та на розміщення російських військових баз в республіці. Однак, вже починаючи із середини - кінця 1990 - х років грузинська влада міняє свої орієнтири: у 1994 році Шеварнадзе в ході свого візиту до США підписав угоди "Про відкриття військового представництва США в Республіці Грузія та Республіки Грузія в США" та "Про здійснення програми військового співробітництва між США та Республікою Грузія". [24] Останній включав в себе допомогу з боку США та країн Заходу у питанні перебудови збройних сил Грузії, що викликало в свою чергу незадоволення з боку російського керівництва.
Після "Революції троянд" і приходу до влади Михайла Саакашвілі Грузія продовжила свій шлях до Європейського Союзу. У 2006 році, виступаючи перед депутатами Європарламенту в Страсбурзі Саакашвілі заявив: "Грузія - це давня європейська країна, яка за останні два роки перетворилася з пострадянського хаосу на демократію з ринковою економікою" [25]. Того ж року, Грузія в односторонньому порядку відмінила візи для громадян країн Європейського Союзу, які здійснюють поїздку до країни на короткий термін Через 2 роки, у травні 2008 року Європейський Союз заснував проект "Східне партнерство", головною метою якого є зближення ЄС з 6-ма колишніми радянськими республіками: Азербайджаном, Білоруссю, Вірменією, Грузією, Молдовою та Україною.
Однак після російсько-грузинської війни у серпні 2008 року та окупації Південної Осетії та Абхазії з боку Росії зближення Євросоюзу та Грузії набуло значно повільніших темпів, ніж до того часу. Так, Михайло Саакашвілі звинуватив Європейський Союз у тому, що Спільнота не сприймала всерйоз і ніяк не реагувала на його попередження з приводу концентрації російських військ на кордонах з Грузією. 15 вересня 2008 Європейський союз прийняв рішення відправити в район збройного конфлікту з грузинської сторони групу спостерігачів за дотриманням умов перемир'я і припинення вогню. Двома тижнями пізніше почалася оперативна фаза Місії спостерігачів Європейського союзу (European Union Monitoring Mission (EUMM) в Грузії.
У травні 2010 року голова представництва Євросоюзу в Росії Фернандо Валенсуела заявив, що в осяжній перспективі приєднання Грузії до Євросоюзу не буде. [26] Дуже цікавим моментом є наступний факт: через 2 місяці після заяви Валенсуела, ЄС і Грузія готують договір про асоціацію. Цей документ є першим етапом на шляху євроінтеграції для Грузії.
Наступного, 2011 року, знаходячись із візитом у Парижі, Саакашвілі зустрівся із президеном Франції Ніколя Саркозі, який запевнив свого грузинського колегу в тому, що Франція доб'ється від Євросоюзу швидкого початку переговорів з Грузією стосовно договорів з ЄС. 2012 рік став початком переговорів між Грузією та ЄС про лібералізацію візового режиму, головною метою яких повинна стати відміна віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти, за умови проведення Грузією ряду реформ.
У лютому 2013 року Грузія отримала план дій з діалогу з Євросоюзом щодо лібералізації візового режиму. Цей план з рук єврокомісара з внутрішніх питань ЄС Сесілії Мальстрем отримала міністр закордонних справ Грузії Майя Панджикідзе, аргументувавши це тим, що для Грузії подібного роду захід "має стратегічне значення, адже мова йде про відкриття перспективи безвізового пересування в країни Євросоюзу для громадян Грузії, враховуючи те, що це є основним інструментом активізації контактів між народами і ефективним механізмом подальшого зближення з Євросоюзом. Думаю, що у Грузії досить передові позиції в лібералізації візового режиму. Хочу засвідчити готовність грузинської сторони своєчасно виконати встановлені діалогом критерії і здійснити реформи по відповідних напрямах" - заявила очільниця МЗС Грузії під час церемонії [27]. План дій складається з двох фаз, що передбачають як законодавчі зміни, так і проведення реформ по окремих напрямах (управління кордоном, міграція, права людини, громадський порядок і безпека.
Того ж 2013 року Грузія парафувала угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Документ підписали глава МЗС Грузії Майя Панджикідзе і верховний представник ЄС у закордонних справах і політики безпеки Кетрін Эштон. Також, у рамках саміту, відбулося підписання угоди "Про включення Грузії в цивільні місії і військові операції ЄС", яка дасть Грузії можливість включитися в операції по управлінню кризовими ситуаціями, що проходять під егідою ЄС, і спільно вносити вклад в процес забезпечення безпеки у світі [28].
Досліджуючи цей факт, ми би хотіли звернути увагу читачів на інтерв'ю нинішнього президента Грузії Георгія Маргвелашвілі телеканалу EuroNews, яке він дав того ж дня, коли Грузія парафувала дану угоду. Президент Грузії називає свою країну "історичною частиною Європи. Я думаю, що ми маємо продовжити cвій рух в цьому напрямку. Я сподіваюся, що в майбутньому Грузія стане частиною Європи не тільки в культурному, але й в політичному сенсі". [29] Відповідаючи на питання журналіста "Чи можливо для Грузії одночасно вступити до ЄС та НАТО і нормалізувати відносини з Росією?", Маргвелашвілі відповів наступним чином: "Грузія - це незалежна країна з власною політикою. Грузія намагається переконати кожного зі своїх сусідів, включаючи Російську Федерацію, в тому, що цивілізована, економічно сильна, демократична, європейська Грузія і євроатлантична Грузія не представляє ні для кого загрози. Навпаки, це означає стабільніші кордони, стабільніше сусідство." [29]
Того ж дня Грузія підписала із Європейським Союзом інший, не менш важливий документ - угоду, яка передбачає участь країни в операції з управління кризовими ситуаціями, що передбачено відповідними угодами про участь країни у проекті "Східне партнерство". На початку 2014 року Грузія офіційно стала членом Європейської організації з питань безпеки аеронавігації Eurocontrol [30].
Довідка: Європейська організація з питань безпеки аеронавігації (Eurocontrol) - міжнародна організація, яка існує з 1960 року. Основна мета даної організації - розробка загальноєвропейської концепції системи організації повітряного руху в рамках проекту "Єдине небо Європи". Основними функціями даної організації є регуляторські. Eurocontrol координує і планує управління повітряним рухом для усієї Європи, для чого створюється система функціональних блоків повітряного простору Європи Це включає роботу з національними органами, постачальниками аеронавігаційного обслуговування, користувачів цивільних і військових повітряного простору, аеропортів і інших організацій. [31]
Концепція "Єдине європейське небо" є амбітною ініціативою по реорганізації архітектури європейської системи управління повітряним рухом. Її основна мета полягає в забезпеченні майбутніх нестримно зростаючих потреб в питаннях пропускної спроможності, забезпечення безпеки польотів і охороні довкілля. Фактично ця ініціатива покликана забезпечити організацію повітряного простору і аеронавігації в Європі не на місцевому, а на регіональному рівні. З географічної точки зору, попри те, що головним законодавцем ініціативи "Єдине європейське небо" виступає Європейський Союз, вона не обмежується його межами.
Липень 2014 року став тим самим місяцем, коли Грузія, разом із Україною та Республікою Молдова підписала Угоду про асоціацію із Європейським Союзом. Підписи під документом поставили лідери 28 країн ЄС та президент України Петро Порошенко, прем`єр-міністр Грузії Іраклій Гарібашвілі, прем`єр-міністр Молдови Юріє Лянке. Економічна частина угод передбачає створення зони вільної торгівлі між ЄС та цими країнами. [32]
Наступного, 2015 року, Європейська комісія прийняла доповідь про виконання Грузією усіх реформ, зафіксованих в плані дій з лібералізації візового режиму, і пообіцяла на початку 2016 року направити законодавчу пропозицію до Ради Європейського союзу і Європейського парламенту про відміну туристичних віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти [33]. У березні 2016 року Європейська комісія внесла пропозицію до Ради ЄС та Європарламенту про відміну туристичних віз для громадян Грузії, що мають біометричні паспорти, шляхом внесення Грузії в список країн, громадяни яких мають право подорожувати без віз по країнах Шенгенської угоди [34]. Тобто, таким чином Грузія отримала безвізовий режим з боку Європейського Союзу.
2.2 Реформи в сферах суспільного життя Грузії як складова успіху на шляху країни до вступу в Європейський Союз
У цій частині даної дипломної роботи мова піде про проведення реформ в Грузії за часів президенства Михайла Саакашвілі, які на нашу думку, зробили країну на крок ближче до реалізації мети, що поставило перед собою керівництво країни - вступу Грузії до ЄС. Дані реформи включають в себе наступні складові: боротьба із корупцією в системі місцевого самоврядування; антикорупційні заходи в сфері реформування податкової та митної справи, правоохоронних органів Грузії.
Але, перш, ніж перейти до розгляду проблеми боротьби із корупцією в основних сферах суспільного життя Грузії, необхідно дати визначення поняттю "корупція", визначити її основні різновиди, причини прояву та підходи до дослідження цього явища.
Отже, почнемо із визначення даного поняття: варто зазначити, що у всі часи будь - яка держава стикалася з цим явищем. І сьогодні, проблема корупції є однією з найбільш гнітючих проблем для будь - якого суспільства, особливо, коли мова йде про країну, яка переходить від однієї системи цінностей до кардинально іншої. Взагалі, саме поняття "корупція" є доволі складним соціальним та економічним явищем та не має загальноприйнятного значення, адже різні науковці трактують його різними термінами. Частіше всього його застосовують по відношенню до бюрократів та політичної еліти. Зокрема, згідно довідкового документу ООН про міжнародну боротьбу із корупцією, даний термін трактується наступним чином: "Корупція - зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях". Інша, не менш відома міжнародна організація - Світовий банк - трактує це поняття майже ідентичним способом: "Корупція - зловживання державною владою заради отримання особистої вигоди". [35]
На наш погляд, зазначені поняття, навіть незважаючи на їхню універсальність, все ж таки, є дещо обмеженими. І тому, ми запропонували для ознайомлення більш розгорнуте визначення даному поняттю, яке було розроблене в 1995 році міждисциплінарною групою Ради Європи з корупції, і яке звучить наступним чином:
"Корупція являє собою хабарництво і будь-яку іншу поведінку осіб, яким доручено виконання певних обов'язків у державному або приватному секторі, яке веде до порушення обов'язків, покладених за статусом державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента чи іншого роду відносин і має на меті одержання будь-яких незаконних вигод для себе та інших" [36].
На наш погляд, таке визначення більш повно розкриває суть даного явища: по - перше, до категорії суб'єктів корупції крім державних посадових осіб або осіб, яким доручено виконання їх обов'язків, включені співробітники приватного сектору; по - друге, метою корупції, поряд з власним отриманням вигод, називається придбання вигод в інтересах інших.
Серед причин корупції як явища, вкрай негативного для будь - якої країни, у тому числі для тієї, що стала на шлях європейської інтеграції, більшість дослідників виділяють наступні: природу грошей як капіталу та невисокий рівень морального потенціалу суспільства. Розглянемо кожен з них окремо:
1. Всі економічні системи ринкового типу або що йдуть по шляху її формування припускають, що гроші повинні приносити нові гроші, прибуток, тобто самозростати. Рух самодостатній, мета процесу укладена в ньому самому і ніколи остаточно не досягається. Життя людей в такому капіталізованому суспільстві знаходиться в жорсткій залежності від величини отримуваних доходів, причому розміри їх нічим з точки зору економіки не обмежені. Державні службовці винятком не є і, якщо хабарі збільшують матеріальний добробут, вони будуть схильні їх брати. При цьому рівень реальної зарплати чиновників визначального значення не має: гроші зростають нескінченно. [37]
2. Матеріальні цінності переважають над духовними, а між тим істина "не хлібом єдиним живе людина" відома здавна. Рано чи пізно кожен з людей приходить до її усвідомлення, але нинішнє суспільство не сприяє цьому процесу. Звідси походить бажання виправдати явище, надати йому позитивне забарвлення. У спеціальних і популярних видах джерел хабар трактується як прихована форма податку, як спосіб досягнення результативної діяльності державних службовців, як вияв "неписаних правил", за якими поряд з нормами права живе суспільство. Умовно корупцію можна поділити на політичну, ділову, адміністративну та т. зв. "полон" держави.
1. В широкому сенсі політичну корупцію можна визначити як зловживання владою в політичних цілях (такі цілі повинні мати пріоритет над іншими). Такими головними цілями є: отримання влади; її утримання, зміцнення або збільшення (розширення повноважень). Крім того, метою політичної корупції може бути збагачення чи інший матеріальний зиск.
2. Ділова корупція виникає при взаємодії бізнесу і влади. Ділова корупція - плата підприємцями грошових коштів або матеріальних цінностей державним або муніципальним службовцям у справах своєї фірми. Наприклад, у випадку господарського спору сторони можуть прагнути заручитися підтримкою судді з метою винесення рішення на свою користь.
3. Під адміністративною корупцією розуміється навмисне внесення спотворень у процес приписаного виконання існуючих законів, правил з метою надання переваг зацікавленим особам. Класичним прикладом адміністративної корупції є дрібний торговець, змушений давати хабарі нескінченній низці офіційних інспекторів, районним начальникам, місцевим правоохоронним органам, різного роду "дахам" та ін Крім того, до адміністративної корупції можна віднести хабара з метою отримання різного роду дозволів, митного оформлення, отримання державних замовлень і др. До цієї категорії також відноситься кумівство (непотизм). Цей вид корупції найбільш поширений в сфері послуг.
4. "Полон держави" як різновид корупції в світовій практиці розглядається як діяльність окремих осіб, груп або фірм як в державному, так і в приватному секторі з метою впливу на формування законів, законодавчих актів та інших інструментів державної політики. Тим самим забезпечуються певні переваги в процесі перерозподілу державної власності і фінансових ресурсів на свою користь.
Говорячи про підходи щодо дослідження даного явища, слід зазначити, що основними є наступні чотири: традиційний, економічний, ортодоксальний марксистський та т. зв. "ревізіоністська" школа аналізу корупції. Розглянемо кожен з них по порядку:
1. Представником традиційного напряму був К. Фрідріх, внесок якого в дослідження даного питання іноді вислизає від уваги дослідників. Він розглядав корупцію як поведінку, що відхиляється від переважаючих в політичній сфері норм і обумовлене мотивацією отримання особистої вигоди за громадський рахунок. Особиста вигода не обов'язково має грошово-фінансовий характер. Вона може бути пов'язана з просуванням по службі самого корупціонера, членів його групи підтримки чи іншими перевагами для членів його сім'ї та наближених. [38]
2. Другим, не менш важливим підходом до визначення корупції є економічний. Представники цього підходу, як - от С. Роуз-Аккерман розглядають корупцію у якості форми соціального обміну. У рамках цього підходу корупція зв'язується з надмірним втручанням держави в економічні процеси. Тому корупція може бути цілком функціональна, оскільки є противагою зайвої бюрократизації. Вона виступає засобом прискорення процесів прийняття управлінських рішень та сприяє ефективному господарюванню.
Подобные документы
Критерії оптимальності валютних зон і передумови валютної інтеграції. Аналіз виконання членами Європейського валютного союзу критеріїв конвергенції. Основні шляхи вирішення проблем європейської валютної інтеграції і перспективи участі в ній України.
курсовая работа [2,1 M], добавлен 16.06.2014Інтеграція України до європейського політичного, економічного, правового простору з метою набуття членства в Європейському Союзі. Основні проблеми інтеграції України. Режим вільної торгівлі між Україною та ЄС, розбудова демократичних інституцій.
реферат [15,4 K], добавлен 04.06.2019Історія створення Європейського Союзу (ЄС), його розширення як процес приєднання європейських країн. Характеристика основних етапів Європейської інтеграції. Особливості новітньої історії Європейської інтеграції. Підтримка громадянами України вступу до ЄС.
презентация [1,3 M], добавлен 18.04.2015Розширення Європейського Союзу (ЄС) як результат міжнародної інтеграції, його історичні причини і передумови, основні етапи. Наслідки розширення кордонів ЄС для України. Політичні та економічні наслідки розширення ЄС для Російської Федерації та Румунії.
курсовая работа [129,8 K], добавлен 22.11.2013Значення інтеграції України до світового господарства. Перспективи розвитку економічних відносин України і Європейського союзу. Участь України в економічній інтеграції країн СНД. Приєднання України до СОТ як довгостроковий фактор стабільного розвитку.
контрольная работа [30,4 K], добавлен 07.02.2011Своєрідність європейської економіки і економічна інтеграція. Копенгагенські критерії членства в ЄС. Маастрихтські критерії, процедура приєднання країн-членів з обмеженими правами до зони євро. Пакт про стабільність і зростання. Етапи валютної інтеграції.
реферат [28,6 K], добавлен 20.09.2010Поняття міжнародної економічної інтеграції, особливості розвитку сучасної інтеграційної взаємодії країн. Економічні ефекти функціонування регіональних угруповань. Вплив груп інтересів на політику торговельно-економічної інтеграції Європейського Союзу.
автореферат [56,0 K], добавлен 25.03.2012Суть самітів Європейського Союзу з питань "Східного партнерства". Особливість поширення в країнах демократії, забезпечення прав і свобод людини та покращення соціально-економічного становища. Аналіз активності Грузії у Південному газовому коридорі.
статья [20,0 K], добавлен 11.09.2017Регулярні зустрічі глав держав та урядів країн Європейського Союзу. Генеральні політичні напрямки для розвитку Європейського Союзу. Імперативні вказівки, яких повинні дотримуватися і якими повинні керуватися в своїй діяльності держави-учасниці.
презентация [304,6 K], добавлен 04.04.2012Географічне, демографічне положення Грузії та її геоекономічне становище. Інтенсивність міграційних потоків в Грузії. Хвильова динаміка зростання та зменшення населення. Внутрішньополітичний потенціал держави. Визначення рівня дотримання законності.
курсовая работа [502,6 K], добавлен 08.09.2011
