Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Актуальність дослідження. Сучасний економічний і політичний розвиток багатьох країн в умовах інтеграції світо-господарських зв'язків зіштовхується з необхідністю забезпечення захисту національних інтересів і власної безпеки, зокрема шляхом збільшення військово-економічного потужності і потенціалу країни, що багато в чому визначається станом військової економіки і, в першу чергу, оборонно-промислового комплексу (ОПК) країни.

Однією з ефективних форм збереження та розвитку науково-технічного і технологічного потенціалу оборонно-промислового комплексу України є інтеграція його виробничих процесів у міжнародні структури. Це дасть змогу Україні підвищити ефективність використання виробничих, наукових і експериментальних можливостей, а також матеріально - технічних ресурсів оборонної промисловості, забезпечить зниження собівартості оборонної продукції, сприятиме розширенню ринків її збуту, залученню іноземного капіталу у розвиток виробництв галузі тощо.

Міжнародні передачі товарів військового призначення являють собою глибоко укорінене явище, характерне для розвитку сучасних міжнародних відносин. Це обумовлено суверенним правом держав одержувати в цілях оборони озброєння та військову техніку (ОВТ), які надходять, зокрема, із зовнішніх джерел. Незважаючи на доволі обмежену частку обсягів торгівлі зброєю в загальносвітовому товарообігу, саме військово-технічне співробітництво (ВТС) держав визначає рівень взаємної довіри, значною мірою впливає на формування та подальший характер відносин між ними, тому його дослідження набуває додаткової наукової та практичної актуальності.

Україна в цілому успішно розвиває військово-технічне співробітництво з іноземними державами. Найбільша частка експорту товарів військового призначення припадає на країни СНД, головним чином на Російську Федерацію. Іншими перспективними напрямами військово-технічного співробітництва є держави Південно-Східної Азії, Африки та Близького Сходу.

Світовий ринок імпортерів озброєнь

Світовий ринок озброєнь визначається не лише суто економічними, а й політичними та технологічними чинниками. Успішно торгувати зброєю можуть лише країни, які мають політичний вплив у світі і володіють розвиненим високотехнологічним та наукомістким виробництвом. Тому статус України як суб'єкта світового збройового ринку має надзвичайно важливе значення для іміджу держави та зміцнення її економічної безпеки.

Присутність України на світовому ринку озброєнь обумовлена, перш за все, спадщиною СРСР, який витрачав на гонку озброєнь практично необмежені кошти. Після розпаду Союзу Україна успадкувала близько 30% його ВПК, зокрема, значну частку теоретичних та практичних напрацювань у галузях, де радянська школа випереджала західну. Саме тому, незважаючи на економічну кризу та занепад промисловості, оборонний сектор за багатьма напрямами не втратив передових позицій.

Певною мірою, це сталося і завдяки своєчасним спробам України зайняти певну нішу на світовому ринку озброєнь, оскільки перші збройові контракти реанімували цілу низку оборонних підприємств. Звідси і твердження українських «генералів від ВПК» про «приреченість» України торгувати зброєю. Водночас, об'єктивно Україна має менше можливостей на збройовому ринку, ніж її найближчий конкурент -- Росія, на території якої лишилося близько 60% ВПК СРСР.

В Україні діють понад 50 підприємства з виготовлення зброї та військової техніки. Деякі з них:

ВАТ «Артемзварювання» (м. Київ), ДП «Завод імені В.О. Малешива» (м.Харків), Шосткинський казенний завод «Зірка» (Сумська обл.), ДП Машинобудівельна фірма «Артем» (м. Київ), Казенне підприємство «Форт» (м. Вінниця), ВАТ «Топаз» (м. Донецьк), «Візар» Жулянський машинобудівельний завод ( Київська обл.), «Арсенал» Центральне конструктурське бюро ( м. Київ), Луганський патронний завод (м. Луганськ), ДП «Харківське конструктурне з двигунобудування ім. О.О.Морозова», ДП «Київський бронетанковий завод», Державне Київське конструктурне бюро «Луч», ПАТ «Завод Маяк», «Ізюмський приладобудівний завод» та ін.

П'ятірку найбільших імпортерів зброї очолили держави з Азії. Про це йдеться у повідомленні Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (СІПРІ) на основі чергових даних про постачання основних видів звичайних озброєнь і військового обладнання.

Очолила список найбільших одержувачів зброї, за даними за 2007-2012 рік, як і у попередньому списку СІПРІ (за 2006-2010 роки), Індія. На її частку за останні п'ять років припало 10% глобального імпорту. На другому місці у списку СІПРІ - Південна Корея (6%), за нею йдуть Пакистан (5%), Китай (5%) і Сінгапур (4%).

Помітною тенденцією останніх років експерти СІПРІ називають зниження обсягів китайського імпорту зброї на користь зростання експорту зброї з Китаю. Якщо у 2002 - 2006 роках Китай називали у списку СІПРІ найбільшим одержувачем зброї, то у списку експортерів за 2007-2012 роки країні було віддано четверте місце.

За даними експертів, за останні 10 років обсяги китайських експортних постачань зброї зросли на 95%, що робить його шостим за величиною постачальником зброї у світі. Однак, як зауважують СІПРІ, будь-якого значного прориву на ринку постачань Китай поки не досяг, оскільки зростання експорту відбувається, головним чином, за рахунок постачань у Пакистан.

Як випливає з опублікованого списку СІПРІ, стабільною залишається п'ятірка найбільших країн-постачальників озброєння. Цього року, як і минулого, його очолюють США. Далі йдуть Росія, Німеччина, Франція і замикає список Британія.

Раніше керівник програм дослідження постачань зброї Стокгольмського інституту миру Пол Холтом, коментуючи дану ситуацію, зазначив, що Україна в останні роки не нарощує обсяги експорту, тому її і перегнали інші країни. У 2010 році Україна підписала нові довгострокові угоди про постачання зброї до Індії та Іраку. Продаж зброї саме за цими контрактами може повернути Україну у першу десятку світових експортерів зброї.

Україна на регіональних ринках озброєнь

Україна - одна з небагатьох країн світу, яка потреби власної армії приносить у жертву щоб досягти успіху на світовому ринку зброї. На оснащення українських збройних сил іде те, що лишилось незатребуваним покупцями.

Україна входить у двадцятку світових експортерів зброї. Для країни пріоритетом номер один є успіх на ринку, а не потреби власної армії, говорять експерти. Але якщо в країні не почнуть вкладати гроші у нові розробки, то рейтинг України, як експортера зброї швидко впаде.

Нажаль існують певні фактори зниження ринку зброї:

1.Політика жорсткої економії, зниження військових витрат і відстрочку військових програм. 2. Скорочення активності в Іраку і Авганістані, а також санкції на постачання зброї до Лівії. Що призвело до скорочення продажу зброї у світі за останні 20 років.

Збройовий експорт України наближається до півтора мільярди доларів, це на кілька мільйонів більше ніж у попередні роки. Але оскільки інші країни, що так само входять у двадцятку, збільшують обсяг озброєння на 20%-30%, то експерти вбачають у цьому тривожний знак, що за кілька років країна може взагалі зникнути зі світового ринку зброї.

Чистий прибуток ДК «Укрспецекспо» за січень-вересень 2012 року зріс в 4.4 рази і склав 41 млн. 724 тис. грн. проти 9 млн. 436 тис. грн. за аналогічний період минулого року. Дохід від реалізації продукції і послуг військового та спеціального призначення збільшився на 12% і склав 2 млрд.47.37 млн грн проти 1 млрд. 827.3 млн. грн. за аналогічний період 2011 року.

ДК «Укрспецекспорт» у 2012 році, за фінансово-економічними показниками, за торгівеьно-посередницьку діяльність компанії та її дорічних підприємств отримав виручку 1024 млн. дол. США, цей показник майже на 20 млн. дол.. США перевищив виручку 2011 року і став найвищим за останні 16 років. Україна постачає продукцію військового і спеціального призначення для 78 країн світу. Найбільшими партнерами України у сфері військово-технічного співробітництва є Індія, Ірак, Китай, Казахстан, Тайланд та Російська федерація.

"З кожним роком Україні важче буде залишатися на світовому ринку озброєння, якщо вона не почне вкладати гроші у дві речі - це технологічне переозброєння, та створення нових шкіл, розробок та технологій", - сказав Голосу Америки директор інформацйно-консалтингової компанії "Defense Express" Сергій Згурець.

Найбільшими покупцями українського озброєння є Азія та Африка. Так, за даними експертів Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння, Африці належить 37% Українського експорту зброї, Азії - 33%, країнам СНД- 26%, Європі - 3%, США -1%. В той же час, експерти говорять, що співпраця з країнами Азії потенційно може посилюватися і це в інтересах самої України. Африка витрачає на озброєння, тому що це територія частих військових конфліктів, а Азія - це регіон, який нарощує м'язи і знаходиться на піку своїх оборонних витрат.

"Можливість України співпрацювати з країнами Азії є навіть більш позитивною, ніж робота на африканському ринку". Серед тенденцій останніх років експерти відзначають суттєве зменшення експорту в Росію.

Серед досягнень світового рівня, які користуються популярністю серед закордонних замовників, експерти називають газові турбіни для військових кораблів та дизельний танковий двигун для використання в пустельних умовах.

Не одноразово Україна бере участь в Міжнародній виставці IDEX, що проходить в ОАЕ м. Абу-Дабі. Де представляє ряд нової та модифікованої продукції військово та спеціального призначення. Мета цього заходу - створення спільного з європейським виробником продукції і вихід на нові ринки.

Обмежена спроможність України виробляти кінцеву продукцію військового призначення негативно відбивається на обсягах реалізації озброєнь. Україна не виробляє й не продає нові бойові літаки, які складають близько 50% всього ринку, а також підводні човни (14% усіх торговельних угод). Продаж вертольотів, до яких Україна поставляє двигуни, становить лише 14% світового експорту.

До чинників, що обмежують можливості України на ринку озброєнь, експерти відносять небажання України використовувати бартерні контракти, офсетні схеми та лізінгові поставки. Крім того, Україна не займається ліцензійною торгівлею, що обмежує її можливості на світових ринках.

На європейських ринках Україна має поки що більше невдач, аніж досягнень. Це закономірно, якщо врахувати рівень науково-промислового розвитку провідних західних держав, а також процес інтеграції переважної більшості постсоціалістичних країн до західноєвропейських структур, що змушує уряди цих країн підтримувати західні проекти.

Просування військової продукції на європейські ринки обмежує їх самодостатність -- наявність потужностей для забезпечення переважної більшості військових потреб. Слід зважити і на політику захисту європейськими державами національних виробників. Тому здатність України виробляти навіть конкурентоспроможну продукцію військового (подвійного) призначення ще не означає готовність європейських країн її імпортувати. Показовим прикладом ставлення до України як до потенційного конкурента є відмова їй у членстві в Європейському космічному агентстві -- незважаючи (або, скоріше, саме зважаючи) на те, що Україна є одним з найпотужніших світових виробників космічної продукції.

Ринки країн Близького Сходу та Північної Африки є досить перспективними для України, оскільки тут зосереджена значна кількість пострадянських озброєнь (танків, ракетних та артилерійських систем ППО, протиракетних комплексів, тактичних ракет, бойових літаків та літаків ВТА). Якщо кілька років тому йшлося про продаж на ці ринки переважно техніки з арсеналів Міністерства оборони України, то нині наголос робиться на закупках нових озброєнь. Тому ринки країн Близького Сходу були першими серед тих, що опановувалися українським збройовим бізнесом, і відіграли певну роль у становленні України на ринку озброєнь взагалі. Так, до Ємену було здійснено поставки бойових літаків: Су-22 та Су-17.

Значного успіху Україні вдалося досягти на ринку Ірану. Найбільшими за обсягами були контракти на поставку 12 літаків Ан-74 ($132,9 млн.) та будівництво на території Ірану заводу з виробництва літака Ан-140 ($195,2 млн.). Крім того, розпочалася реалізація контракту щодо передачі Ірану технологій виробництва літаків Ан-140. Перші літаки ліцензованої зборки з'явилися вже в 2000р. Протягом останніх років країнам Близького Сходу постачав продукцію ДП «Завод ім. Малишева» -- зокрема, в Іран та Йорданію. З іншими країнами цього регіону підписано протоколи про наміри щодо модернізації 150 танків Т-72 та поставок 100 танків Т-84.
Україна намагається налагодити військово-технічне співробітництво з Лівією (після зняття з неї санкцій Ради Безпеки ООН). ВАТ ЦКБ «Шхуна» розпочало роботу на лівійському ринку: зокрема, ведуться переговори щодо участі України у створенні лівійського військового коралебудування.

Центральноафриканський ринок приваблює Україну з багатьох причин. По-перше, на ньому порівняно легко реалізуються озброєння і техніка, що виводяться зі складу Збройних Сил України. По-друге, центральноафриканський регіон є традиційною зоною потенційного воєнного протистояння, тому на південь від пустелі Сахара інтенсивність збройової торгівлі зростає. По-третє, переважна більшість країн Центральної Африки не мають розвинутої промисловості, а тому віддіють перевагу купівлі озброєнь, а не ліцензій. Нарешті, ще більшою мірою, ніж в Близькосхідному регіоні, тут зосереджена військова техніка радянського виробництва. Водночас, ця обставина зумовлює жорстку конкуренцію пострадянських країн - експортерів озброєнь. Незважаючи на гостру конкурентну боротьбу, Україна змогла закріпитися на центральноафриканському ринку. У Центральній Африці Україна вже має постійних замовників. Налагоджується співробітництво і з новими імпортерами. Загалом, протягом останніх пяти років Україна досить добре закріпилась на ринку країн Центральної Африки. Водночас, тут спостерігається чи не найвища конкуренція України з Росією та Білоруссю. При цьому Росія має більше можливостей політичного лобіювання. Азійський ринок є найбільш важливим для України, оскільки він охоплює значну кількість країн, що розвиваються найбільш динамічно, -- це Китай, Індія, Пакистан та інші держави. Водночас, збільшення напруги у відносинах між Індією та Пакистаном стимулює закупівлю озброєнь іншими країнами регіону.

Незважаючи на те, що Китай традиційно є найбільшим партнером Росії, збільшуються поставки на китайський ринок української продукції. У першу чергу, це стосується авіаційної техніки, комплектуючих до неї, а також ремонту радянської авіатехніки. Досить динамічно розвиваються стосунки українських зброярів з Індією, де Україна нещодавно відкрила військовий аташат, а ДК «Укрспецекспорт» ближчим часом матиме власне представництво. «Україна прагне збільшити обсяги поставок озброєнь та військової техніки на індійський ринок, і з року в рік вона це робить».

Порівняно з першими роками самостійного збройового бізнесу, Україна не лише зберегла присутність на ринку країн Азії, але й розширила співробітництво з країнами, традиційно зорієнтованими на Росію. Ринок країн Азії має великі перспективи для України внаслідок збереження тенденції до збільшення витрат на військові потреби.

Ринок країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону, тут Україна є новачком, але виявляє прагнення стати повноцінним суб'єктом на ринках регіону. Країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону потрапили в поле зору фахівців країн-лідерів світового ринку озброєнь після того, як було встановлено, що фінансово-валютна криза виявилася менш масштабною, ніж це очікувалося, а її тривалість -- більш короткою, ніж прогнозувалося.
Україна розраховує на перемогу в танковому проекті в Малайзії, який передбачає поставки цій країні 60-80 машин. Згідно з умовами замовника, український танк Т-84 був презентований на міжнародній виставці озброєнь «DSA-2000» в м.Куала-Лумпур.

З іншої сторонни необхідно вказати, що опубліковане сайтом WikiLeaks листування американських дипломатів свідчить про стурбованість США активністю України на світовому ринку зброї.

За словами дипломатів, Київ не виконує домовленостей не постачати зброю до країн-ізгоїв. Україна ці звинувачення відкидає, мовляв, все - у межах закону.

Скільки ж залишилося зброї з радянських часів, ніхто не знає. Ймовірно, цієї "зайвої" техніки поки цілком достатньо, щоб демпінгувати на світових ринках.

Ще 20 років тому в Україні перебувала озброєна до зубів 700-тисячна армія. В УРСР працювали заводи з виготовлення патронів і стрілецької зброї, бронетехніки, ракетної та радіолокаційної техніки, військових літаків і кораблів. За роки незалежності кількість військових підприємств скоротилася уп'ятеро.

В умовах відсутності державних закупівель зброярі змушені продавати свою продукцію за кордон. При цьому частка підконтрольної президенту державної компанії "Укрспецекспорт" становить 80%.

"Є документи, які свідчать, що ця компанія експортувала озброєння через офшори, внаслідок чого продукція продавалася за кордон, а виручка потрапляла не у бюджет, а в кишені чиновників".

WikiLeaks свідчить, що у листопаді 2009 року помічник держсекретаря США Ванн Ван Діпен висловив незадоволення українським дипломатам щодо продажу Ірану техніки, яка може використовуватися для виготовлення балістичних ракет.

Також представник США дорікав українському МЗС, що "Укрспецекспорт" відправив до Бірми партію комплектуючих до бронетранспортерів, а також автоматичні гранатомети, танкові кулемети - протитанкові ракети.

Американський дипломат був розлючений тим, що Україна зробила це всупереч обіцянкам не постачати зброю військовій диктатурі Бірми.

Експорт зброї Україною, 2010-2012 роки, мільйони доларів

* - Стокгольмський інститут досліджень миру. Не враховуються надходження від продажу стрілецької зброї, комплектуючих, послуг ремонту і сервісу

Загалом, Україна часто йде на поступки провідним експортерам зброї - США, ЄС та Росії. У 1998 році Київ відмовився від вигідного Бушерського контракту з Іраном, у 2004 році - від поставок зброї Македонії, у 2008 році - від експорту зброї до Грузії.

Відтак ці перспективні високотехнологічні ринки захоплюють інші експортери, а Україна все більше скочується до продажу менш технологічних видів техніки.

В Америки є підстави лютувати, адже два роки тому США вирішили компенсувати Україні втрачені збитки від відмови від експорту у "небажані" для США країни. Іракський контракт 2009 року став найбільшим - 2,4 мільярда доларів.

Про масштабність угоди говорять цифри: всього за роки незалежності українські зброярі експортували товарів на 5,8 мільярда доларів.

Якщо бронетанковий сектор на два-три роки вдалося забезпечити роботою, то авіаційну, аерокосмічну та суднобудівельну галузі - ні. Підприємства або виконують старі угоди, або простоюють.

Світ найбільше купує вітчизняні ракети, газові турбіни для військових кораблів, військові автомобілі, легку бронетехніку, радіолокаційну техніку. Традиційні покупці - Росія - 30% поставок, Китай, Пакистан, Азербайджан, Казахстан, Грузія, Алжир.

За останні роки Україна посварилася з Росією, внаслідок чого та відмовилася від спільних проектів, зокрема, від літаків "Ан-70". Після війни на Кавказі у 2008 році поставки українських комплектуючих до Росії були заморожені.

Відновити їх вдалося лише у 2010 році, коли відносини Києва і Москви потеплішали. Щоправда, заради цього Києву довелося відмовитися від поставок озброєнь до Грузії, де програми модернізації армії також фінансують США.

Взагалі, усі попередні проекти з технічної співпраці із західними країнами залишилися лише проектами. Сполучені Штати час від часу купують стрілецьку зброю і бронемашини для навчальних цілей. Також Америка орендує літаки "Руслан" для транспортування вантажів в Афганістан.

Однак перспективні ринки В'єтнаму, Бразилії, Ірану, Таїланду, Індії та Китаю наразі недоступні - щодо них тривають переговори.

озброєння ринок світовий військовий

Країни, з якими Україна веде переговори щодо експорту зброї

Головна проблема українського експорту - відсутність державних замовлень. Ніхто у світі не хоче купувати зброю, доки вона не випробувана в країні-виробнику. А з цим виникають проблеми - Україна з року в рік не фінансує проекти модернізації.

Зараз у незавершеному виробництві знаходиться оборонна продукція на 1,2 мільярда гривень, на добудову якої у держави нема грошей. Отож, не виключено, що ця техніка буде списана, і можливо, нелегально продана за кордон.

Економічна криза лише посилює занепокоєння багатьох країн щодо власної безпеки. Держави намагаються витрачати все більше грошей на придбання зброї. Військові бюджети багатьох країн збільшилися на 30%.

Поки Україна радіє іракському контракту на 2,4 мільярда доларів, США уклали із Саудівською Аравією угоду на 60 мільярдів доларів. У 2009 році Вашингтон продав їй продукції на 40 мільярдів доларів. Америці не потрібен конкурент на традиційних для неї ринках Латинської Америки, Близького і Далекого Сходу.

Топ-10 країн-експортерів зброї, 2007-2012 роки*

Джерело: SIPRI

* - не враховуються поставки стрілецької зброї, комплектуючих, боєприпасів та військових послуг

Україна знаходиться на 12 місці за даними 2012, цей показник,порівняно з 2011 роком опустився на 2 сходинки нижче.

Жорстке суперництво точиться з Росією, причому північний сусід постійно плутає економіку з політикою, намагаючись встромити українським зброярам палиці в колеса. Україні потрібні термінові реформи у структурі ВПК.

Список використаних джерел

1. Закон України «Про державне оборонне замовлення» Відомості Верховної Ради N 464-XIV, 03.03.1999 (зі змінами від 01.12.2006, ВВР, 2007, N 9, ст.67 //Відомості Верховної Ради (ВВР), 1999, N 17, ст.111.

2. Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Агентства з питань оборонно-промислового комплексу» від 27 серпня 2008 р. № 793.

3. Наказ МАПУ «Щодо виконання заходів Державної цільовоїпрограми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2013 року» від22.09.2008 N 603 //www.uapravo.net.

4. Уаказ Президента «Про хід реалізації Державної програми реформування та розвитку оборонно-промислового комплексу на період до 2010 року» N 721/2007 від 20.08.2007 // lawua.info/jurdata/.

5. http://economist.lacruax.com/misce-ukra-d1-97ni-na-svitovomu-rinku-zbro-d1-97/.

6. http://www.epravda.com.ua/publications/2010/12/16/262329/.

7. http://www.pravda.com.ua/inozmi/voa/2012/07/31/6969940/.

8. http://www.vlada.kiev.ua/polit/ukrana-silniy-gravec-na-svtovomu-rinku-zbro.html.

9. http://www.ukrspecexport.com/.

Размещено на Allbest.ru