Міжнародні розрахунки та платіжний баланс

Размещено на http://allbest.ru

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС



ПЛАН

1. Міжнародні розрахунки та їхні форми

2. Акредитив у міжнародних розрахунках: суть, особливості розрахунків. Форми, види та конструкції акредитиву

2.1 Сутність акредитивної операції та механізм її реалізації

2.2 Механізм реалізації акредитивної форми розрахунків

2.3 Види акредитивів

3. Валютні кліринги та їхні форми

3.1 Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних контрактів

4. Платіжний баланс

Запитання для самоперевірки



1. МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ ТА ЇХНІ ФОРМИ

Ключові поняття: аванс, акредитив, активне сальдо платіжного балансу, банківський переказ, валюта платежу, валюта ціни, валютні кліринги, дефіцит платіжного балансу, дорожній чек, єврочек, інкасо, міжнародні розрахунки, переказний вексель (тратта), пластикова картка, платіж на відкритий рахунок, платіжний баланс, подвійний рахунок, простий вексель.

Міжнародні розрахунки -- це грошові розрахунки між суб'єктами міжнародної діяльності, що пов'язані з рухом товарно-матеріальних цінностей і послуг у міжнародному обігу.

Форма міжнародних розрахунків -- це спосіб оформлення, передавання та оплати товаророзпорядчих і платіжних документів, що використовуються в міжнародній практиці. Розрізняють низку форм міжнародних розрахунків, а саме такі: акредитиви; інкасо; авансові платежі; платіж на відкритий рахунок; банківський переказ; вексель; чек; пластикові картки.

Міжнародні розрахунки регулюються національними нормативними та законодавчими актами, міжнародними законами, банківськими правилами та звичаями.

Особливості міжнародних розрахунків такі: вони є об'єктом уніфікації, здійснюються в різних валютах, зазнають впливу валютних обмежень.

Акредитив -- це форма розрахунків, за якої банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитиву) зобов'язаний: виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; надати повноваження іншому банку (банку-виконавцю) здійснити платіж.

Інкасо -- це банківська розрахункова операція, згідно якої банк за дорученням свого клієнта отримує на базі розрахункових документів суми, сплачені покупцем за відвантажені товари чи послуги, та зараховує ці кошти на рахунок клієнта в банку.

Розрізняють документарне інкасо (інкасо фінансових документів, які супроводжуються комерційними документами) та чисте (інкасо тільки фінансових документів).

Аванс -- грошова сума або майнова цінність, що передається продавцеві покупцем до відвантаження товару чи навіть його виробництва в рахунок виконання зобов'язань за контрактом.

Платіж на відкритий рахунок -- періодичні платежі покупця продавцю у встановлені строки. Контрагенти операції вводять відкриті рахунки, на яких обліковуються суми поточної заборгованості. Порядок розрахунків визначається угодою контрагентів операції, контроль за своєчасністю платежів здійснюють самі учасники угоди.

Банківський переказ -- просте доручення комерційного банку своєму банку-кореспонденту сплатити відповідну суму на прохання та за рахунок клієнта іноземному партнеру з зазначенням способу відшкодування банку-платнику сплаченої ним суми. У формі банківського переказу здійснюються оплата інкасо, авансові платежі, перерахунки тощо.

Векселі, чеки, пластикові картки використовують як самостійні засоби платежу в комбінації з різними формами міжнародних розрахунків.

Чеки можуть виписуватися самостійно клієнтом і банком від імені клієнта. Вони переважно використовуються в разі виникнення перерахунків між контрагентами операції, за рекламації та штрафних санкцій, за погашення боргу, за остаточного розрахунку, для видачі готівки.

Чек -- це письмова безумовна пропозиція чекодавця платнику здійснити платіж зазначеної суми власнику чека готівкою або в безготівковій формі. Для проведення міжнародних платежів неторгового характеру використовують дорожні чеки, єврочеки.

Дорожній чек -- платіжний документ (наказ) сплатити зазначену на ньому суму його власнику.

Єврочек -- чек у євровалюті, що виписується банком та сплачується в будь-якій країні-учасниці угоди «Єврочек».

Пластикова картка -- це персоніфікований платіжний документ, що надає власнику можливість безготівкової оплати товарів і послуг, отримання готівки в банках і банкоматах.

У міжнародних розрахунках використовують прості та переказні векселі.

Простий вексель -- зобов'язання векселедавця сплатити кредитору певну суму у визначеному місці в зазначений термін.

Переказний вексель (тратта) -- це письмовий документ законодавчо встановленої форми, безумовний наказ кредитора позичальнику про сплату у вказаний строк визначеної суми названій у векселі третій особі чи пред'явнику.

акредитивний грошовий міжнародний платіжний



2. АКРЕДИТИВ У МІЖНАРОДНИХ РОЗРАХУНКАХ. ФОРМИ, ВИДИ ТА КОНСТРУКЦІЇ АКРЕДИТИВІВ

2.1 Сутність акредитивної операції та механізм її реалізації

Акредитив - це зобов'язання банку-емітента, за яким цей банк за дорученням свого клієнта або від свого імені, зобов'язаний виконати платіж на користь бенефіціара або доручає виконуючому банку здійснити цей платіж проти документів, які відповідають умовам акредитива.

Згідно з акредитивом банк-емітент, діючи на прохання і на підставі інструкцій клієнта (заявника) або від свого імені:

Ш повинен провести платіж третій особі (бенефіціару) або його наказу, або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), виставлені бенефіціаром (тобто отримувачем платежу) або

Ш уповноважує інший банк провести такий платіж або акцептувати і сплатити переказні векселі (тратти), або

Ш уповноважує інший банк негоціювати проти передбачених документів при дотриманні строків та умов акредитива.

Акредитив є угодою, що відокремлена від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися. За операціями за акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути пов'язані ці документи.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву про відкриття акредитива, та в разі відкриття покритого акредитива - відповідні платіжні доручення. Заява містить умови акредитива.

Акредитив є відкритим після того, як здійснено відповідні бухгалтерські записи за рахунками та надіслано повідомлення бенефіціару про відкриття та умови акредитива.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Авізо - офіційне письмове повідомлення одного контрагента іншому про здійснення певних грошових операцій або про зміни у взаєморозрахунках чи відправці товарів. Це може бути повідомлення про перерахунки грошей (зняття з рахунку тощо), залишки коштів на рахунку, про відкриття акредитива.

Виконуючий банк про відкриття та умови акредитива повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емітента.

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи щодо дотримання всіх умов акредитива.

Банк-емітент, зробивши перевірку виконання всіх умов акредитива, на підставі документів за акредитивом перераховує кошти на рахунок бенефіціара. Після цього банк-емітент стягує кошти в оплату акредитива з платника і передає йому примірник документів на товар. За цими документами платник (покупець товару) зможе отримати його у перевізника.

У операціях з використанням акредитивної форми розрахунків використовуються наступні документи: морський/океанський коносамент, морська транспортна накладна, коносамент чартерного перевезення, документ повітряного транспорту (перевезення), автомобільні, залізничні або внутрішньо водні транспортні документи, документ про відправлення товарів поштою, транспортні документи, видані фрахтовими компаніями, страхові документи та інші документи.

Документарний акредитив є формою розрахунків, яка є більш вигідною для експортера завдяки високій надійності платежу і більш швидкому отриманню експортної виручки.

Однак, оскільки банк-емітент згідно з умовами акредитиву бере на себе певні ризики, пов'язані з можливістю неплатежу з боку імпортера, то вартість банківських послуг у рамках акредитивної форми розрахунку є вищою у порівнянні, наприклад, з інкасовою формою розрахунків. Умови оплати банківських послуг, як і , власне, саме рішення щодо використання тієї чи іншої форми розрахунків, визначаються ще при укладенні зовнішньоекономічного контракту. Найчастіше вартість банківських послуг оплачується контрагентами кожним своєму банку.

Акредитив відокремлений від зовнішньоекономічної угоди. Банки під час операцій з акредитивами мають справу лише з документами і не відповідають за їх відповідність товарам чи послугам.

2.2 Механізм реалізації акредитивної форми розрахунків

Механізм реалізації акредитивної форми міжнародних розрахунків передбачає наступні кроки (подано приклад непокритого акредитива):

ь експортер інформує імпортера про готовність товарів до відвантаження і просить виставити на його користь акредитив;

ь імпортер дає вказівку своєму банку (банку-емітенту) щодо відкриття акредитиву на користь експортера (бенефіціара);

ь банк імпортера за посередництвом банку експортера (виконуючого банку) інформує експортера про відкриття на його користь акредитиву та про його умови;

ь експортер відвантажує товар на адресу імпортера;

ь експортер передає виконуючому банку документи на товар;

ь виконуючий банк перевіряє відповідність наданих документів умовам акредитива і відправляє їх до банку-емітента;

ь банк-емітент також перевіряє ці документи і перераховує необхідну суму валюти на коррахунок виконуючого банку;

ь виконуючий банк зараховує ці гроші на рахунок експортера;

ь банк імпортера відправляє документи на товар імпортеру;

ь імпортер перевіряє отримані документи на відповідність їх умовам акредитива і приймає їх для акцепта;

ь банк імпортера списує гроші з рахунку імпортера.

Розрізняють кілька способів виконання розрахунків за допомогою акредитива.

Виконання акредитиву шляхом платежу за пред'явленням передбачає, що оплата товарів (послуг, робіт) бенефіціара відбувається безпосередньо після надання необхідних документів до виконуючого банку, за умови дотримання умов акредитиву.

Виконання акредитиву шляхом платежу зі відстрочкою передбачає отримання отримання платежу бенефіціаром не при наданні документів, через певний проміжок часу, зазначений у акредитиві. При поданні документівмпо акредитиву, бенефіціар отримує письмову згоду банку-емітента або підтверджуючого банку здійснити платіж у вказаний термін. Таким чином, імпортер отримує документи раніше.

Виконання акредитиву шляхом акцепта. У випадку використання переказних векселів (тратт) ключовою умовою поставки товарів бенефіціаром є їх акцепт. Для цього експортер виписує тратту на банк-емітент, на підтверджуючий банк чи на покупця. Використання тратт у даному випадку дає імпортеру можливість ще до настання строку платежу реалізувати товар та за рахунок виручки сплатити по акредитиву.

Виконання акредитиву шляхом негоціації передбачає, що банк-емітент надає бенефіціару (експортеру) повноваження виставити вексель на нього або на наказодавця за акредитивом (імпортера).

Негоціація - це купівля та/або врахування переказних векселів та/або документів, передбачених умовами акредитива, негоціюючим банком.

Негоціюючий банк - це банк, якому банк-емітент акредитива надав повноваження купити та/або врахувати переказні векселі та/або документи, передбачені умовами акредитива. Акредитиви з негоціацєю можуть оплачуватися як терміново, так і при настанні строку платежу. Розрізняють вільну та обмежену негоціацію. Вільна негоціація передбачає, будь-який банк може виступати у ролі негоціюючого.

Одним з поширених механізмів розрахунків за акредитивами є міжбанківське рамбурсування.

Міжбанківське рамбурсування - це механізм організації відшкодування виконуючому банку грошових коштів, виплачених ним по акредитиву, шляхом пред'явлення вимоги про відшкодування коштів рамбурсуючому банку.

Банк-емітент акредитива звертається до іншого банку (який виступає рамбурсуючим банком) з вимогою здійснити платіж виконуючому (підтверджуючому) або іншому банку згідно з наданими платіжними інструкціями.

Це повідомлення називають рамбурсною вимогою. Інструкції та повноваження що надані банком-емітентом рамбурсуючому банку здійснити відшкодування за акредитивом банку, який надав рамбурсну вимогу, або на вимогу банку-емітента акцептувати та оплатити переказний вексель (тратту), виставлену на рамбурсуючий банк називають рамбурсним повноваженням.

Таким чином, рамбурсуючий банк - це той банк, якому банк-емітент надав повноваження забезпечити відшкодування за акредитивом підтверджуючому (виконуючому) або іншому банку.

Коли рамбурсуючий банк на прохання банку-емітента зобов'язується оплатити рамбурсну вимогу, виставлену виконуючим (підтверджуючим) банком за умови її відповідності положенням рамбурсного зобов'язання, або акцептувати та оплатити переказний вексель (тратту), виставлений на рамбурсуючий банк вважається, що він прийняв на себе рамбурсне зобов'язання.

Потім рамбурсуючий банк, відшкодувавши кошти виконуючому банку, вимагає відшкодування від банку-емітента.

2.3 Види акредитивів

Банк-емітент може відкривати акредитиви різних видів. Їх можна класифікувати за різними ознаками. Так, з позиції резидентності наказодавця за акредитивом та банку-емітента розрізняють експортний та імпортний акредитиви.

Експортним акредитивом вважається акредитив, який відкривається іноземним банком-емітентом на користь бенефіціара-нерезидента.

Імпортним акредитивом є акредитив, який відкривається банком-емітентом на користь бенефіціара, розташованого за межами країни або в її межах за умови відкриття трансферабельного (переказного) акредитива.

З точки зору покриття розрізняють наступні види акредитивів:

ь покритий - акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку "Розрахунки за акредитивами" відповідних балансових рахунків (далі в цій главі - аналітичний рахунок "Розрахунки за акредитивами");

ь непокритий - акредитив, оплата за яким (якщо тимчасово немає коштів на рахунку платника) гарантується банком-емітентом за рахунок банківського кредиту.

За однакою відкличності розрізняють відкличні та безвідкличні акредитиви. Це зазначається на кожному акредитиві. Якщо немає такої позначки, то акредитив є безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом). Відкликання акредитива не створює зобов'язань банку-емітента перед бенефіціаром.

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються лише після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

У випадку відкликання відкличного акредитива банк-емітент зобов'язаний:

ь надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу по пред'явленню, акцепту або негоціації по відкличному акредитиву, за будь-який платіж, акцепт або негоціацію, проведені цим банком до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію, проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива;

ь надати відшкодування іншому банку, уповноваженому ним на здійснення платежу з розстрочкою по відкличному акредитиву, якщо цей банк до одержання ним повідомлення про зміну або ануляцію прийняв документи, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива.

Всі акредитиви повинні ясно вказувати, чи виконуються вони шляхом платежу по пред'явленню, платежу з розстрочкою, акцепту або негоціації.

Якщо тільки в акредитиві не передбачається банк-емітент як єдиний виконавець акредитива, то всі акредитиви повинні містити в собі вказівку на банк ("виконуючий банк"), уповноважений провести платіж, платіж з розстрочкою, акцепт тратт або негоціацію. Якщо акредитив передбачає вільну негоціацію (негоціацію по пред'явленню), то будь-який банк є виконуючим.

Безвідкличний акредитив - це акредитив, який може бути анульований або умови якого можуть бути змінені лише за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий. Безвідкличний акредитив, що підтверджений виконуючим банком, не може бути змінений або анульований без згоди виконуючого банку. Безвідкличний акредитив - це зобов'язання банку-емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітента та дотримані строки та умови акредитива. Це зобов'язання передбачає:

ь якщо акредитив передбачає платіж по пред'явленню - платити по пред'явленню;

ь якщо акредитив передбачає платіж з розстрочкою - платити в строк, визначений у відповідності з вказівками акредитива;

ь якщо акредитив передбачає акцепт: (банкам-емітентам) - акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром на банк-емітент, та оплатити їх з настанням строку; або (іншим банкам) - акцептувати та оплатити в строк платежу тратти, представлені бенефіціаром на банк-емітент у тому випадку, якщо банк-трасат, вказаний в акредитиві, не акцептує тратти, виставлені на нього, або оплатити тратти, акцептовані, але не оплачені таким банком-трасатом у строк передбачений траттою;

ь якщо акредитив передбачає негоціацію - оплатити, без обороту на трасантів та/або сумлінних держателів, тратти, представлені бенефіціаром та/або документи, представлені по акредитиву. Акредитив не повинен передбачати виставлення тратт на заявника. Якщо акредитив все-таки передбачає виставлення тратт на заявника, банки розглядатимуть такі тратти як додаткові документи.

Негоціація - це купівля та/або врахування переказних векселів та/або документів, передбачених умовами акредитива, негоціюючим банком. Негоціюючий банк - це банк, якому банк-емітент акредитива надав повноваження купити та/або врахувати переказні векселі та/або документи, передбачені умовами акредитива.

За ознакою підтвердженості розрізняють підтверджений та непідтверджений акредитиви.

Підтвердження акредитива іншим банком (підтверджуючим банком) по уповноваженню або на прохання банку-емітента становить тверде зобов'язання підтверджуючого банку, на додаток до зобов'язання банку-емітента, за умови, що передбачені документи представлені підтверджуючому банку або іншому вказаному банку та дотримані строки та умови акредитива. Непідтверджений акредитив не містить такого зобов'язання.

Таким чином, підтверджуючий банк - це банк, який додає своє власне платіжне зобов'язання до зобов'язання банку-емітента здійснити платіж/акцептувати/негоціювати проти подання документів згідно з умовами акредитива.

З точки зору подільності розрізняють подільні та неподільні акредитиви.

Подільний акредитив передбачає виплату певних узгоджених у контракті сум після кожної часткової поставки. Такий різновид використовується якщо продукція, що постачається, є однорідною, і у разі не завершення всіх поставок втрати імпортера будуть відносно незначними.

Неподільний акредитив передбачає, що вся належна експортеру сума буде виплачена після завершення всіх поставок. Такий вид акредитива використовується при постачанні пов'язаних між собою партій продукції, наприклад, технологічно пов'язаного обладнання. Адже у даному випадку імпортеру важливо отримати всі партії продукції.

За способом використання акредитиви поділяються на документарні (товарні) і грошові (фінансові). Останні характерні тим, що не передбачають надання документів на товар. У більшості країн терміни «документарний акредитив» і «комерційний акредитивний лист» є синонімами.

Однак в деяких країнах , наприклад у США, Великобританії чи Китаї, технологія їх реалізації відрізняється. Зокрема, комерційні акредитивні листи банк-емітент спрямовує безпосередньо до бенефіціара, а останній може для передачі документів скористатися послугами цього банку, чи обрати інший на свій розсуд.

З точки зору можливості переказу акредитиву розрізняють трансферабельні (переказні) та нетрансферабельні (не переказні) акредитиви.

Трансферабельним (переказним) акредитивом є акредитив, по якому бенефіціар (перший бенефіціар) може просити банк, уповноважений платити, видати зобов'язання про платіж з розстрочкою, акцептувати або негоціювати (трансферабельний банк), або у разі вільної негоціації акредитива, банк спеціально уповноважений в акредитиві як трансферабельний банк, - щоб акредитивом могли користуватися повністю або частково один чи кілька інших бенефіціарів (другі бенефіціари).

По-суті, цей акредитив дає право першому бенефіціару наказати виконуючому банку здійснити платіж на всю суму чи її частину другому бенефіціару. Цей різновид є доцільним коли продавець не є постачальником всієї партії товарів і взяв зобов'язання швидко розплатитися зі своїми кредиторами чи субпідрядниками, або коли перший бенефіціар не постачає товар сам, а є посередником. У тексті акредитива повинна бути вказівка на те, що акредитив є переказним, інакше права переказу немає.

Бенефіціар, що інструктує авізуючий банк стосовно переказу частини коштів переказного акредитива третій особі називається цедентом. Третю особа (у разі застосування акредитиву), на користь якого переводяться кошти переказного акредитиву називають цесіонарієм.

До трансферабельного акредитив дещо подібний компенсаційний акредитив, який також передбачає залучення до схеми розрахунків другого бенефіціару. Це домовленість між банком і бенефіціаром по акредитиву (який, як правило є посередником у реалізації товарів) про відкриття другого акредитива на користь фактичного постачальника (другого бенефіціара) за умови, що перший акредитив (не переказний) використовується як гарантія випуску другого акредитива для покриття угоди.

Тобто, по-суті, компенсаційний акредитив насправді є двома акредитивами. Він використовується у випадках коли покупець не погоджується на переказний акредитив і/чи наполягає, щоб акредитив був виставлений надійним, на його думку, банком у його країні. Компенсаційний акредитив має багато спільного з трансферабельним акредитивом, однак у випадку компенсаційного акредитив йдеться про дві окремі угоди.

Револьверний (відновлювальний) акредитив передбачає, що у межах загального терміну використання акредитиву його сума відновлюється, які тільки імпортер відшкодує банку-емітенту платежі, виконані за ним, експортеру. Такий акредитив використовується у випадку коли експортер здійснює регулярні поставки товарів одному і тому ж імпортеру чи коли здійснюється періодична поставка певних партій товарів через узгоджені проміжки часу.

Акредитив з червоним застереженням - це акредитив ці спеціальною умовою (яка раніше вносилася червоним чорнилом), яка дозволяє авізуючому або підтверджуючому банку надати аванс бенефіціару до надання вказаних у акредитиві документів.

Авізуючий банк - банк який повідомляє бенефіціара про відкриття на його користь акредитиву і перевіряє достовірність повідомлення про виставлення акредитиву. Авізуючим банком може бути банк-емітент, виконуючий банк або будь-який інший банк. Розрізняють два типи червової умови:

ь забезпечена - аванс здійснюється проти зобов'язання бенефіціара закупити товари і надати у банк відповідні документи (розписки, складські квитанції та ін.);

ь незабезпечена - аванс надається проти заяви бенефіціара без будь-яких зобов'язань з його боку.

Виплата авансу здійснюється з коштів банку-кореспондента, але під відповідальність банку-емінента.

Транзитний акредитив - передбачає, що банк-емітент вимагає від банку-посередника в одній країні підтвердити або авізувати акредитив на користь бенефіціара - резидента іншої країни. Серед причин використання цього виду є відсутність кореспондентських відносин між банками експортера і імпортера чи відсутність зв'язку між цими банками внаслідок, наприклад, політичних розбіжностей між країнами.

Резервні акредитиви (стенд-бай) використовуються у тих випадках, коли місцеве законодавство не дозволяє банкам видавати гарантії платежу. Перевагою цього різновиду є те що вони регулюються «Уніфікованими правилами та звичаями для документарних акредитивів» у той час, як банківські гарантії підлягають дії національного законодавства. Резервні акредитиви використовуються для гарантії платежів у разі настання чи ненастання певної події.

Наприклад, у зовнішньоторговельному контракті можна зазначити, що у випадку поставки товарів продавцем раніше (з вказівкою конкретного терміну), то покупцем йому буде виплачена додаткова сума з резервного акредитива. А за саму поставку продавець отримає гроші зі звичайного акредитива. Резервні акредитиви часто використовуються у США замінюючи там банківські гарантії.



3. ВАЛЮТНІ КЛІРИНГИ ТА ЇХНІ ФОРМИ

Валютні кліринги -- це взаємні угоди між урядами різних держав про обов'язковий взаємозалік міжнародних вимог та зобов'язань.

Відмінності валютного клірингу від внутрішнього міжбанківського клірингу:

по-перше, заліки за внутрішнім клірингом між банками відбуваються в добровільному порядку, а за валютним клірингом -- в обов'язковому: у разі існування клірингової угоди між країнами експортерами й імпортерами цих країн не мають права відхилятися від розрахунків за клірингом;

по-друге, за внутрішнім клірингом (тобто, коли рахунки здійснюються в одній валюті) сальдо заліку відразу перетворюється в гроші, а при валютному клірингу виникає проблема погашення сальдо -- бо в розрахунках беруть участь країни з різною валютою, тому необхідно перерахування з однієї валюти в іншу.

Цілі валютного клірингу різні залежно від валютно-економічного становища країни:

вирівнювання платіжного балансу без витрат золотовалютних резервів;

отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний платіжний баланс;

відповідні заходи на дискримінаційні дії іншої держави (наприклад, Великобританія ввела кліринг у відповідь на призупинення платежів Німеччини англійським кредиторам у 30-х роках);

безповоротне фінансування країною з активним платіжним балансом країни з пасивним платіжним балансом.

Характерною рисою валютних клірингів є заміна валютного обороту з-за кордоном розрахунками в національній валюті з кліринговими банками, які здійснюють кінцевий залік взаємних вимог і зобов'язань.

Кліринг -- головний, але не єдиний вид платіжної угоди. Платіжні угоди між державами регулюють різноманітні питання міжнародних розрахунків, зокрема порядок використання валютних надходжень, стан платіжного балансу і його окремих статей, взаємне надання валют для поточних платежів, режим обмеженої конвертованості валют тощо.

За клірингових розрахунків можливі заморожування валютної виручки (неконвертований кліринг) та втрати від зміни валютного курсу.

Форми валютного клірингу

Форми валютного клірингу можуть бути різноманітними і класифікуватися за такими основними ознаками:

1) Залежно від числа країн-учасниць кліринг буває:

двосторонній;

багатосторонній (три і більше країн). Прикладом є Європейський платіжний союз, що функціонував з червня 1950 р. до грудня 1958 р. У ньому брало участь 17 країн Західної Європи. Він був створений за ініціативою і за підтримкою США, які використовували його для подолання валютних бар'єрів, що заважали проникненню американського капіталу, для розподілу допомоги за «планом Маршалла» і вторгнення долара в міжнародні розрахунки Західної Європи;

міжнародний -- не створений, хоча проект його був розроблений Дж. М. Кейнсом в 1943 р -- проект Міжнародного клірингового союзу (МКС). Міжнародні клірингові розрахунки передбачалися для взаємного заліку вимог і зобов'язань і міждержавного валютного регулювання. Кейнс розглядав міжнародний кліринг як засіб подолання міждержавних суперечностей.

Проект МКС передбачав певні принципи.

1. Членами його повинні були бути центральні банки, які зобов'язані надавати керуючим органам будь-яку інформацію. МКС відкривав би їм поточні рахунки в банкнотах -- світові кредитні гроші -- і здійснював взаємні безготівкові розрахунки між ними, а також спостерігав за обґрунтованим випуском банкнот.

2. МКС повинен був випустити замість золота банкноти, які прирівнювалися б до певної кількості золота і служили б базою для певних валютних паритетів і покриття дефіциту платіжних балансів, тобто для міждержавних розрахунків.

Антизолота спрямованість проекту МКС, заснованого на міжнародній розрахунковій валютній одиниці, відображала інтереси Великобританії і забезпечувала незалежність її валютної політики від США, де в цей період було зосереджено до 75 % офіційних запасів золота капіталістичного світу.

3. Сальдо взаємних розрахунків через МКС повинно було за проектом покриватися за допомогою автоматичних взаємних кредитів країн-членів. З цією метою передбачалося відкриття кредиту країнами-членами у формі овердрафту (понад залишок на поточних рахунках) без попереднього депонування золота чи іноземної валюти.

4. Для кожної країни мала встановлюватися квота у розмірі 75 % середнього обсягу її зовнішньої торгівлі за три передвоєнні роки не залежно від розміру її офіційного золотого запасу і національного доходу. Це відповідало прагненням Великобританії забезпечити собі домінуюче становище у післявоєнній світовій валютній системі.

5. У проекті Кейнса було зроблена особлива обмовка про роль МКС у закріпленні валютних зон, особливо стерлінгової, відповідно до інтересів англійських монополій, які використовували своє валютне угрупування як засіб боротьби за ринки збуту і джерела сировини.

6. За задумом Кейнса, квота мала бути інструментом регулювання заборгованості країни МКС, який виступав одночасно кредитором і боржником.

Основна ідея проекту МКС проста: валютна виручка однієї країни має використовуватися іншою країною, але запропоновані Кейнсом шляхи її здійснення складні.

Таким чином, проект МКС відповідав насамперед інтересам Великобританії. У результаті обговорення на Бреттон-вудській конференції цей проект зазнав гострої критики з боку США, і офіційно переміг «план Уайта» про післявоєнну реформу світової валютної системи.

2) За обсягом операцій кліринг буває:

повний кліринг, тобто кліринг на повну суму розрахунку;

кліринг, що охоплює 95 % платіжного обороту;

частковий кліринг, що поширюється на певні операції.

3) За способом регулювання сальдо розрізняють кліринг:

з вільно конвертованим сальдо;

з умовною конверсією;

неконвертовані, сальдо за якими не може бути обмінене на іноземну валюту і погашається переважно товарними поставками.

Регулювання сальдо при клірингових розрахунках здійснюється в такі строки:

або в період дії клірингової угоди (якщо ця умова порушена, то подальші поставки призупиняються);

або після строку дії клірингової угоди (наприклад, через шість місяців сальдо погашається товарними поставками, у разі порушення цієї умови кредитор має право вимагати проплати сальдо конвертованою валютою).

Ліміт заборгованості за сальдо клірингового рахунку залежить від розміру товарообороту і звичайно фіксується на рівні 5--10 % його обсягу, а також від сезонних коливань товарних поставок (у цьому випадку ліміт вищий).

Даний ліміт визначається можливістю отримання кредиту у контрагента. Кредит по клірингу в принципі взаємний, але на практиці переважає одностороннє кредитування країнами із активним платіжним балансом країн з пасивним сальдо балансу міжнародних розрахунків.

Сальдо неконвертованого клірингу має подвійне значення:

Є регулятором товарних поставок, тому що досягнення ліміту дає право кредитору призупинити відвантаження товарів; іноді експортери стають у чергу в очікуванні, коли з'явиться вільний ліміт на кліринговому рахунку;

Визначає суму, вище якої нараховуються проценти різними засобами: на всю суму заборгованості; на суму, що перевищує ліміт: диференційовано у міру зростання; іноді застосовується ставка з прогресивною шкалою, для того, щоб експортер був зацікавлений не допускати більшого боргу за клірингом.

Валюта клірингу може бути будь-якою. Іноді застосовуються дві валюти чи міжнародна розрахункова валютна одиниця (наприклад, епуніт в Європейському платіжному союзі).

З економічного погляду немає значення, в якій валюті здійснюються клірингові розрахунки, якщо використовується одна валюта.

Під час розрахунків через валютний кліринг гроші виконують такі функції: міри вартості; засобу платежу.

Під час взаємного заліку вимог без утворення сальдо гроші виступають як ідеальні.

Під час клірингових розрахунків виникають дві категорії валютного ризику: заморожування валютної виручки у разі неконвертованого клірингу; втрати у разі зміни курсу.

Обсяги товарообороту і клірингу практично ніколи не збігається у таких випадках: при частковому клірингу, якщо товарооборот перевищує обсяг клірингових розрахунків; при повному клірингу -- навпаки, тому що по клірингу проходять поточні і фінансові операції платіжного балансу, у тому числі угоди з цінними паперами.

Валютні кліринги здійснюють подвійний вплив на зовнішню торгівлю, який полягає в тому, що:

з одного боку, вони пом'якшують негативні наслідки валютних обмежень, дають можливість експортерам використовувати валютну виручку.

з іншого боку, при цьому доводиться регулювати зовнішньоторговельний оборот з кожною країною окремо, а валютну виручку можна використовувати тільки в тій країні, з якою укладено клірингову угоду.

Отже для експортера валютний кліринг невигідний. До того ж замість виручки у конвертованій валюті вони отримують національну валюту. Тому експортери шукають шляхи обходу валютних клірингів, у тому числі маніпуляції з цінами у формі:

заниження контрактної ціни у розрахунку-фактурі (подвійний контракт), з тим, щоб частина валютної виручки надійшла у вільне розпорядження експортера і при цьому обминула органи валютного контролю;

відвантаження товарів у країни, з якими не укладення клірингова угода;

кредитування іноземного покупця на строк, який розрахований на призупинення дії клірингової угоди.

3.1 Валютно-фінансові та платіжні умови міжнародних контрактів

Основним документом, що регулює міжнародну операцію, є міжнародний комерційний контракт.

Він охоплює узгоджені в процесі переговорів контрагентів міжнародної операції валютно-фінансові та платіжні умови: валюту ціни та спосіб визначення ціни; валюту платежу та курс перерахунку валюти ціни у валюту платежу, якщо вони різняться; умови та форми розрахунків; банки, що будуть здійснювати ці розрахунки; строки платежу.

Валюта ціни -- валюта, в якій визначається ціна міжнародного контракту. У міжнародній контрактній практиці існує кілька способів визначення цін на товари, а саме: тверда фіксація ціни в контракті, плаваюча фіксація ціни, встановлення принципу визначення ціни, змінна ціна, змішана форма ціни.

Валюта платежу -- це валюта, в якій сплачуються зобов'язання покупця. Якщо валюта ціни та валюта платежу не збігаються, у контракті встановлюються умови перерахунку: курс відповідного платіжного засобу, час перерахунку, курс перерахунку.

Умови платежу визначають порядок та строки оплати вартості товару. Розрізняють готівкові платежі, розрахунки в кредит, авансовий платіж, кредит з опціоном, тобто правом вибору готівкового платежу.



4. ПЛАТІЖНИЙ БАЛАНС

Платіжний баланс - це співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону, та сумою здійснених нею платежів за кордон протягом певного періоду.

Розробка і складання платіжного балансу є обов'язковою умовою для всіх країн - членів Міжнародного валютного фонду і базується на єдиній методології відповідно до стандартної класифікації компонентів і структури зведеної інформації.

Основні компоненти платіжного балансу групуються за двома рахунками: рахунком поточних операцій і рахунком операцій з капіталом і фінансових операцій.

Рахунок поточних операцій включає всі операції з реальними цінностями, які відбуваються між резидентами та нерезидентами, а також операції, пов'язані з безоплатним наданням або одержанням цінностей, які призначені для поточного використання. У структурі поточного рахунку виділяються чотири основні компоненти: товари, послуги, доходи та поточні трансферти.

Стаття «Товари» формується на основі даних Держкомстату, яка базується на даних вантажних митних декларацій та звітах підприємств про товари, які не проходять митне декларування (наприклад, риба, виловлена в нейтральних водах і продана за кордоном, товари, придбані в портах перевізниками тощо).

Стаття “Послуги” складається з трьох основних компонентів: транспорт, подорожі та інші послуги. «Транспортні послуги» включають перевезення пасажирів і вантажів, а також інші послуги, що виконуються морським, повітряним та іншими видами транспорту.

Стаття «Подорожі» охоплює товари та послуги, що були придбані приїжджими, якщо тривалість їхнього перебування в країні не перевищує одного року.

Інші послуги охоплюють послуги зв'язку, будівельні, страхові, фінансові, комп'ютерні та інформаційні послуги, роялті та ліцензійні послуги, послуги реклами та маркетингу, наукові та конструкторські розробки, інші ділові послуги, а також урядові послуги, що не включені до інших категорій.

Стаття “Доходи” складається з оплати праці та доходів від інвестицій. Оплата праці включає заробітну плату й інші доходи, отримані резидентами країни за роботу, виконану за межами її економічної території (мешканці прикордонних районів, сезонні робітники, персонал міжнародних організацій тощо).

Доходи від інвестицій охоплюють надходження та сплату доходів від прямих, портфельних та інших інвестицій, а також надходження від резервних активів.

Трансферти характеризують таку передачу матеріальних та фінансових цінностей резидентам від нерезидентів і навпаки, яка не передбачає компенсації у вигляді певного вартісного еквівалента.

Рахунок операцій з капіталом охоплює всі операції, що включають одержання або оплату капітальних трансфертів (трансферти на інвестиційні цілі, прощення боргу, перекази мігрантів тощо), а також придбання або реалізацію нефінансових активів та прав власності, таких як, наприклад, торгові марки, патенти, авторські права, права на видобуток корисних копалин та інші.

У фінансовому рахунку відображаються всі операції, в результаті яких відбувається перехід прав власності на зовнішні фінансові активи та вимоги країни, або, іншими словами, виникнення та погашення фінансових зобов'язань між резидентами та нерезидентами.

Фінансовий рахунок поділяється на дві класифікаційні групи, що охоплюють операції з фінансовими активами (активи) та операції з фінансовими зобов'язаннями (пасиви).

Обидві групи у свою чергу поділяються на три функціональні категорії: прямі, портфельні та інші інвестиції. До складу активів відноситься також така категорія, як резервні активи.

Прямі інвестиції поділяються на акціонерний капітал, реінвестовані доходи та інший капітал (кредити підприємствам прямого інвестування).

Прямі інвестиції - це категорія міжнародної діяльності, яка відображає прагнення інституційної одиниці - резидента однієї країни справляти стійкий вплив на діяльність підприємства, що є резидентом іншої країни. Вкладення коштів, майна, цінних паперів тощо класифікуються як прямі інвестиції, якщо вони забезпечують 10 або більше відсотків участі у статутному капіталі підприємства і (або) істотну участь в управлінні його діяльністю.

До портфельних інвестицій відносять цінні папери, що дають право на участь у капіталі, та боргові цінні папери, до складу яких входять облігації та інші довгострокові боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти. До складу портфельних інвестицій включаються такі основні види інструментів: акції та інші форми участі в капіталі, облігації та інші боргові цінні папери, інструменти грошового ринку та похідні фінансові інструменти.

До категорії «інші інвестиції» входять торгові та банківські кредити, позики, включаючи кредити та позики МВФ та міжнародних фінансових організацій, угоди про фінансовий лізинг, готівкова валюта та депозити, а також інші короткострокові активи/пасиви.

Резервні активи - найважливіша складова частина фінансового рахунку - включають зовнішні активи країни, що знаходяться під контролем органів грошово-кредитного регулювання та в будь-який час можуть бути використані для прямого фінансування дефіциту платіжного балансу або для здійснення інтервенцій на валютному ринку з метою підтримки курсу національної валюти.

До резервних активів відносять такі статті: монетарне золото, спеціальні права запозичення, резервна позиція в МВФ, активи в іноземній валюті, що складаються з готівкових коштів, депозитів, цінних паперів та інших вимог.

Якщо загальна сума платежів з міжнародних операцій країни відповідає бюджету, то такий стан називається рівновагою платіжного балансу. Коли ж держава не може підтримувати рівень витрат відповідно до бюджету, то спостерігається нерівновага платіжного балансу.

Будь-яка операція, що призводить до платежу, проведеного громадянами даної країни (чи урядом), є витратною статтею балансу (-), а та, що веде до отримання громадянами країни (чи урядом) коштів, є прибутковою статтею балансу (+). Перелік витратних та прибуткових статей наведено в табл. 1.

Таблиця 1 Прибуткові (+) та витратні (-) статті балансу міжнародних рахунків

Прибуткові статті (+) (джерела грошових коштів)	Витратні статті (-) (способи використання грошових коштів)
Експорт товарів та послуг	Імпорт товарів та послуг
Приплив капіталу	Вивезення капіталу
Приватні та державні дари з-за кордону	Дари за кордон
Транспортні послуги, що надані нерезидентам	Використання транспорту інших держав
Витрати іноземних туристів у даній країні	Витрати на туризм за кордоном
Військові витрати інших держав	Військові витрати за кордоном
Проценти та дивіденди, отримані з-за кордону	Проценти та дивіденди, що виплачуються нерезидентам
Продаж активів даної країни нерезидентам	Придбання іноземних активів (наприклад, акцій, облігації та нерухомості)
Депозити нерезидентів у депозитних установах даної країни	Депозити в іноземних депозитних установах
Продаж золота нерезидентам	Придбання золота за кордоном
Продаж національної валюти нерезидентам	Купівля іноземної валюти



У платіжному балансі використовується принцип подвійного запису; кожна операція має дві сторони -- дебет та кредит. Відповідно до цієї облікової системи загальна сума на дебеті завжди повинна дорівнювати загальній сумі на кредиті.

Ця рівність дебету та кредиту не має спеціального значення, але ґрунтується на обліковій логіці, що дебетові суми (виплати) мають дорівнювати кредитним сумам (надходженням). Облікова системам платіжного балансу використовується економістами як механізм проведення оцінок та інструмент аналізу.



ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОПЕРЕВІРКИ

1. Розкрийте поняття «міжнародні розрахунки» та назвіть їхні форми.

2. Що таке акредитив?

3. Які ви знаєте форми, види та конструкції акредитиву?

4. Визначте поняття «валютного кліринг», назвіть його форми.

5. Що таке валюта ціни та платежу?

6. Які ви знаєте умови платежу міжнародних контрактів ?

7. Що таке платіжний баланс? Який його економічний зміст та основні категорії?

8. Дайте характеристику основним способам використання інформації платіжного балансу.

9. Розкрийте поняття структури платіжного балансу.

10. Про що свідчить позитивне (негативне) сальдо торгового балансу?

11. Що розуміють під рівновагою платіжного балансу?

12. Дайте характеристику платіжного балансу України за минулий рік.

13. Розкрийте основні методи оцінки платіжного балансу.

Ключові поняття: аванс, акредитив, активне сальдо платіжного балансу, банківський переказ, валюта платежу, валюта ціни, валютні кліринги, дефіцит платіжного балансу, дорожній чек, єврочек, інкасо, міжнародні розрахунки, переказний вексель (тратта), пластикова картка, платіж на відкритий рахунок, платіжний баланс, подвійний рахунок, простий вексель.

Размещено на Allbest.ru