Позиція Католицької Церкви у дискусії щодо проблеми імміграції в сучасній Італії

Размещено на http://www.allbest.ru

ПОЗИЦІЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У ДИСКУСІЇ ЩОДО ПРОБЛЕМИ ІММІГРАЦІЇ В СУЧАСНІЙ ІТАЛІЇ

Горбенко А. С.,

аспірантка кафедри всесвітньої історії,

Інститут історії, політології

та міжнародних відносин

Прикарпатського національного університету

ім. В. Стефаника (Україна, Івано-Франківськ)

Міграційні процеси, безсумнівно, є однією із структурних характеристик сучасного світу. Вони накладають колосальний відбиток на життя країн, що приймають мігрантів. Тому стають предметом не тільки наукового дослідження, а й темою широких дискусій. Однією із країн, де полеміка навколо імміграції є особливо запеклою стала Італія. Стаття з'ясовує позицію Католицької Церкви, що, традиційно, є однією із найавторитетніших суспільних інституцій країни та досліджує її роль у формуванні поглядів на вирішення проблеми імміграції.

Ключові слова: імміграція, Італія, дискусія, Католицька Церква, громадська думка.

Однією з невід'ємних характеристик сучасного світу є небувалі в історії масштаби міграцій населення з країн, що розвиваються і часто в науковій літературі об'єднуються умовною назвою «малорозвинений Південь» до високорозвинених індустріальних країн так званої «Півночі». Протягом останніх трьох десятиріч до такої умовної «Півночі» належить, як це не парадоксально, Італія. Їй, як і іншим південно-європейським країнам, випало на долю стати рубежем, що змушений стримувати численні потоки біженців та іммігрантів і щоденно вирішувати дилему між обов'язком захисту кордонів, дотримання законодавства власної держави, Євросоюзу та обов'язками прийняття, солідарності і милосердя. Обов'язки, виконання яких не може ігнорувати суспільство, що позиціонує себе, як розвинене та таке, що побудоване на демократичних та християнських цінностях. Ще однією рисою трансформації сучасного світу є високий розвиток інформаційних технологій, який іноді називають «третьою індустріальною революцією». Швидкість передачі, доступність новин, велика кількість засобів масової інформації, можливість обміну думками та поглядами у соціальних мережах сприяє розгортанню серед суспільства гарячих дискусій з найактуальніших питань. Тому предметом вивчення цієї статті ми обрали полеміку щодо проблеми імміграції, яка останнім часом не вщухає в італійському суспільстві. Особливо цього року, коли кордони Європи перетинає безпрецедентна з часів Другої світової війни кількість біженців та нелегальних мігрантів, ця тема не сходить із заголовків основних італійських інформаційних видань.

Об'єктом нашого дослідження є один з активних учасників полеміки в Італії, а саме - Католицька Церква та її позиція щодо проблеми мобільності людства, виразниками якої є папський уряд і національна Єпископська конференція. міграційний католицький церква імміграція

Завданнями статті є визначити суть полеміки та чинники, що найбільше впливають на формування громадської думки, проаналізувати погляди учасників дискусії, зокрема і Католицької Церкви. Зазначимо, що ми свідомо уникали переповідань образ опонентів на адресу один одного, якими переповнені публікації та коментарі у ЗМІ, а тільки наводимо аргументацію сторін.

Під час розгляду проблеми нами були вивчені такі групи джерел, як монографії, наукові статті та італійські періодичні видання, які швидко відгукуються на події та зміни у суспільному, політичному житті, впливають на настрої населення, провокують дискусії і постають, одночасно, як барометри суспільного життя країни. Зокрема, ми спиралися на одну з найновіших публікації, присвячених темі імміграції, книгу «Приймемо їх усіх» 2013 року випуску, співавтором якої є Л. Манконі, президент Надзвичайної комісії з прав людини Сенату Італії. Настрої суспільства та роль Церкви у формуванні ставлення до мігранта розглядає А. Шьортіно у монографії «Ви теж є іноземці. Імміграція, Церква та італійське суспільство», священик та професійний журналіст, редактор часопису «Фамілья крістіана» (Християнська родина). Достатньо повне уявлення про офіційну позицію Церкви дають публікації видання Папської Ради душпастирства серед мігрантів та неосілих «Піпл он зе мув» (Мандруючі люди) та газети «Аввеніре» (Прийдешнє), яку видає Італійська єпископська конференція.

На основі проаналізованої нами літератури можемо констатувати, що позиції багатьох суспільних діячів, дослідників проблеми, різного роду практиків, задіяних у роботі з іммігрантами, представників церковних організацій збігаються в одному, а саме - імміграція безпосередньо пов'язана з розвитком, вона не є тимчасовим явищем, а структурним і характеризуватиме безсумнівно італійське суспільство у наступні роки. На теперішньому етапі міграційні потоки (окрім біженців, що перетинають Італію транзитом) мають переважно сімейний характер і зорієнтовані на стабілізацію в країні. А, отже, поступово збільшуватиметься відсоток італійців іноземного походження і збільшуватиметься їх вплив на економічне, соціальне і політичне життя країни.

Особливістю італійської ситуації є те, що за роки власної імміграційної історії країна не зайняла чіткої позиції у розробці міграційної політики та не долучилася до жодної моделі, створеної за попереднє століття. Ні до німецької системи прийняття гастарбайтерів, ні до французької моделі інтеграції та повної асиміляції іммігрантів, ні до мультикультурних зразків надання автономії та рівних прав на культурне самовизначення різним етнічним громадам, прийнятих у країнах північно- західної Європи. Зрозуміло, що коли Італія зіткнулася з регулярними потоками іммігрантів, а це початок 90-х років минулого століття, недоліки перерахованих варіантів були очевидними. Тому, в літературі часто пишуть про так званий «третій, італійський шлях», в основі якого лежать зовсім протилежні тенденції, притаманні італійському суспільству. Л. Манконі, узагальнюючи схему стосунків між суспільством, державою та імміграцією, називає міграційну політику «інституційною нетолерантністю», а правові норми такими, що радже дискримінують, не сприяють легалізації, а навпаки криміналізують іммігрантів. На противагу цьому визнає сильним вплив на суспільство традицій «соціального католицизму», демократичного соціалізму та лібералізму [1, р. 90-91]. До того ж молодшим поколінням притаманні космополітичні погляди, відкритість до міжкультурного обміну та спілкування. Щодо того, як Італія визначалася із міграційними нормами, то український дослідник цієї теми П. Гаврилишин, проаналізувавши закони Італійської республіки, зазначає, що вони значною мірою формувалися в залежності від політичної кон'юнктури та більшості у парламенті [22, с. 40]. Тому не дивно, що міграційне питання є одним з основних у передвиборчих кампаніях і часті спекуляції не сприяють вирішенню проблеми.

Одразу зауважимо, що виходячи, із складності та структурності явища міграцій та перспектив його розвитку, термін «вирішення», мабуть, і не зовсім вірний. У передмові до книги «Приймемо їх усіх» тогочасний міністр інтеграції (африканка за походженням та іммігрантка у першому поколінні) Сесіль Кієндж вживає інший термін, наголошуючи, що: «Імміграції не можна ні просто опиратися, ні банально піддаватися. Імміграція повинна управлятися. Тільки так вона може стати ресурсом» [1, р. 10].

На жаль про те, що переважає виваженість, поки що, не йдеться. А. Шьортіно говорить, що сьогодні дві Італії суперечать одна одній. Одна «розлючена, зі стиснутими кулаками», інша - з добрими почуттями, «солідарна та впевнена», але звинувачена в «добрості». Тобто є ті, які дмухають на вогонь, підживлюючи страхи та хвилювання, які сприймають проблему поверхнево та вибухають роздратованістю в обличчя іммігранта. Проте є й такі, що розуміють, що рішення можливо знайти. У прийнятті та в легальності. Далі автор наголошує, що в даній суперечці на кону є майбутнє та надія країни [2, р. 4]. Публічними виразниками перших (тобто тих, хто проти іммігрантів) у суспільстві є звичайно політичні партії правого і правоцентристського спрямування, лідером серед яких «Північна Ліга». За надання підтримки іммігрантам виступають демократичні політичні сили центристського, ліво-центристського та лівого спрямування, а також чимало благочинних, волонтерських організацій.

Адекватне розуміння і бачення проблеми передбачає подолання цих двох протилежних інтерпретацій. Адже і спрощене бачення «лівих», яке часто ігнорує проблеми пов'язані з імміграцією та крайнощі, в які впадають «праві», спекулюючи на страхах та питанні безпеки, не допомагають виробленню ефективної міграційної політики.

На відміну від широкої громадської дискусії, яка орієнтується на символічні поняття («нашестя», «бідолахи» тощо), іншою, більш виваженою є полеміка в наукових колах. По-перше, науковці не є політиками і не зацікавлені у маніпулюванні виборцями, а по-друге, мають справу з реальними показниками внеску, який здійснюють іммігранти у розвиток країни (приплив населення працездатного віку, збільшення народжуваності, величезні надходження до бюджету за рахунок легальних іммігрантів, розвиток сільського господарства тощо).

До тих, кого звинувачують у «доброті» належать і представники Католицької Церкви. Вже більше як сторіччя проблеми мігрантів не зникають з її поля зору. У структурі Церкви створені спеціальні організації, які займаються духовною та соціальною опікою над ними.

Щодо її позиції, то насамперед зауважимо, що якби вона не виступала за підтримку мігрантів, то не була б Церквою, а саме інституцією, яка об'єднує послідовників Христа. У формуванні вчення щодо проблеми міграцій Католицька Церква спирається на настанови Слова Божого. Її ставлення до проблеми мобільності людства викладено в численних документах та соціальній доктрині. Суть її позиції становлять тези про повагу до фундаментальних прав людини, необхідність їх захисту, про милосердя, благочинність і солідарність, про необхідність вивчення причин міграцій тощо.

Звичайно, страх перед міграціями не є безпідставним. Адже це виклик політиці, економіці, системам адміністративного управління, безпеки, соціального захисту, а також культурним, етичним традиціям, деяким упередженням суспільства, яке змушене прийняти мігрантів. Щодо ситуації в Італії, то на думку одного з колишніх міністрів Л. Турко, вона дуже швидко і, не усвідомлюючи цього, перетворилася з країни еміграції на приймаючу сторону. На її думку еміграційний досвід італійців залишається недостатньо вивченим, засвоєним національною культурою, а драматичні спогади ще не стали частиною колективної пам'яті і не впливають на формування громадської думки та етики [3, р. 11]. Далі вона припускає, що можливо, коли у 80-х роках країна досягла рівня розвитку, здатного запропонувати гідне майбутнє усім громадянам, італійці не захотіли «ділити країну з іншими» [3, р. 10-11]. Напевно така реакція є природною. І вже сьогодні ми можемо спостерігати таку саму реакцію на імміграцію з боку деяких нових членів ЄС, країн колишнього соціалістичного табору, які не погоджуються з рішенням про прийняття біженців згідно квот та обмежують транзит мігрантів. Тепер вже сама Італія, бідкаючись, що протягом останніх двох десятиріч змушена самотужки давати раду напливу іммігрантів, висловлює своє невдоволення тим, що ці нові члени європейського співтовариства так швидко забули свою еміграційну історію. Особливу прикрість висловлює, щодо реакції Польщі, кажучи, що є далекими часи «Солідарності». До поляків італійці відносилися чи з не найбільшим співчуттям і підтримкою у її боротьбі з комуністичною імперією, насамперед завдяки понтифікові Івану Павлу ІІ, який так часто згадував своїх співвітчизників у власних промовах та молитвах [10, р. 17].

Саме на тому, що імміграція давно не надзвичайна, не тимчасова подія, а вже невід'ємна частина життя Італії, та Європи загалом наголошує і Католицька Церква. Про це вона систематично говорить як у магістральних документах, так і робочих документах пасторальних органів тощо. Звичайно, що громадськість знайома далеко не з усіма такими матеріалами. Тим більше, що в сучасному суспільстві все більш помітний розрив між практикою та декларуванням віри. Хоча католицизм залишається переважаючою релігією в Італії, яка справила великий вплив на формування італійської національної ідентичності, а Церква володіє значною історичною вагою і зберігає свою громадську та культурну роль морального авторитету.

Католицька Церква бере активну участь у вивченні міграцій, зокрема через наукові комісії організацій «Карітас» та «Мігрантес», проводить численні конференції, з'їзди, формулює власну позицію у численних документах і спеціальних виданнях. Проте з ними ознайомлюються насамперед вузьке коло спеціалістів.

Тому основна суперечка розгортається саме на сторінках періодичних видань, які є важливим інструментом створення образу іммігранта у власних читачів. Спеціальні дослідження про вплив італійських медіа на погляди громадян підтверджують, що за 90-і роки минулого століття відбулася мобілізація суспільства навколо проблеми імміграції. І якщо опитування кінця 80-х показували, що громадська думка відображала переважно розмиті погляди, то наприкінці 90-х виокремлюються групи з чіткими позиціями щодо питання імміграції. Автори досліджень приходять до висновку, що для опитуваних характерна недостатня проінформованість про реальні показники явища, а основним джерелом формування поглядів на імміграцію виступають ЗМІ [8, р. 24]. Щоб з'ясувати яким є їх вплив за чотири досліджувані роки: 1991, 1994, 1995, 1997 було проаналізовано більше як 11 тисяч заголовків, 47% з яких стосуються кримінальних подій чи міжетнічних конфліктів. На основі текстового аналізу статей та використаних у них термінах були відмічені дві основні тенденції у поданні інформації. Перша - це знецінення образу та ідентичності «іншого», а друга - побудова позитивного образу італійців (як «хороших», «чуйних», «компетентних» тощо). Автори дослідження прийшли до висновку, що це має негативні наслідки для почуття безпеки громадян, провокує страхи, антипатію, погані стереотипи і сприяє зростанню числа конфліктів пов'язаних із різницею ідентичності, а не з матеріальним чинниками [17, р. 341].

Згадана вище авторка Л. Турко описує як функціонує залякування в дії, на прикладі «легістського» періодичного видання «Ла Паданія». Так, у 2000 р., після початку обговорень та збору підписів щодо нового імміграційного закону уряду Берлусконі (закон Боссі-Фіні, прийнятий у 2002 р.), це видання місяцями щоденно присвячувало сторінку імміграції, дотримуючись сталої схеми: статті про неефективність міграційної політики в державі, новини кримінальної хроніки, ксенофобські коментарі проти «насильницької інтеграції» чи про проблему мусульман. На думку автора, така подача інформації породжувала страхи, вороже ставлення та сприяла розв'язанню так званої «війни між бідними» [3, р. 6].

А. Шьортіно у своїй книзі називає таку позицію безвідповідальною, яка не пропонує ефективних рішень, а тільки робить з іммігрантів «цапів відбувайлів», винних у всіх негараздах країни. Підтримка схожої політики - це тільки втрата часу та можливостей. А популярність таких настроїв автор пояснює тим, що сучасне суспільство базується на егоїзмі [2, р. 15].

Одним із основних положень, яке відстоює Католицька Церква є переконання, що вивчення імміграції є базовим елементом для управління явищем. У прийнятті рішень слід відштовхуватися від реальних фактів та цифр. І в цьому напрямку значним є вклад таких пасторальних органів як «Карітас» та Фундація «Мігрантес». У презентації їх спільного видання «Статистичного Досьє Карітас-Мігрантес» за 2009 р. Ф. Піттау наголошував, що продовжувати зображати імміграцію тільки крізь призму нелегальних висадок та з негативної сторони - це неправильний шлях. Досьє спростовує багато поширених упереджень і є джерелом достовірної інформації, а за висловом А. Шьортіно - «контрінформації» [2, р. 19]. У 2009 р. колективом Досьє та «Соціальним редактором» було здійснено дослідження «Кримінальність іммігрантів: цифри, інтерпретації, упередження» (під редакцією Ф. Піттау та С. Трасатті). Результати, опубліковані в «Путівнику соціальної інформації» за 2010 р., показують, що серед опитаних італійців 6 із 10 переконані в тому, що присутність іммігрантів безпосередньо впливає на ріст злочинності і вважають їх загрозою власному добробуту [2, р. 70]. Особливого поширення такі думки набувають після вибуху тих чи інших подій. Так, у січні 2010 р. відбулися сутички між місцевими жителями та іммігрантами у м. Розарно (Реджіо Калабрія), в результаті яких зазнали насилля іммігранти з Єгипту. Тогочасний міністр внутрішніх справ, член «Ліги Північ» Р. Мароні причиною заворушень одразу назвав толерантність до нелегальної імміграції, яка сприяє росту злочинності та деградації суспільства. Події та такі заяви були засуджені багатьма представниками Церкви, на думку яких до таких трагедій призводять спекуляції на темі, недостатня інтеграція та витіснення іммігрантів у гетто [2, р. 74-75]. Висновки однієї із останніх міжнародних конференцій, які щорічно проводить Церква на тему «Душпастирство серед мігрантів у великих містах Європи» (м. Турин, 2013 р.) показують, що ситуація протягом наступних років не надто змінилася. Зокрема, вони констатують, що нелегальні іммігранти відображаються у пресі та політичній дискусії однобічно і в дуже негативний спосіб. Тому побутує тотальне переконання, навіть серед віруючих, що імміграція тільки погіршує стан справ в Італії. Громадськість вважає їх загрозою власному добробуту, безпеці та причиною певних кризових явищ (наприклад, безробіття) [16].

Звичайно, що всі сторони дискусії погоджуються, що не можна прийняти більше мігрантів, ніж це дозволяють зробити реальні фінансові та фізичні можливості. Інакше - під загрозою опиняється добробут як одних, так і інших. Найвищий відповідальний за імміграційне питання посадовець Ватикану, голова Папської ради А. М. Вельйо в одному з інтерв'ю погоджується, що не можна не враховувати питання обмеженості ресурсів, але наголошує, що слід відверто відповісти на питання чи раціонально вони розподіляються і якими ідеями, конструктивними чи популістськими, керуються автори міграційної політики [18]. Полемізуючи на тему імміграції, представники Церкви не раз нагадують, що теж не є прихильниками спрощеного бачення проблеми, яку не вирішити епізодичним асистенціалізмом, що Церква не намагається замінити собою держави, а виступає за далекоглядні підходи. Член Папської Ради Стефан Фуміо Хамао (представник японського клеру) на конференції в Лорето у 2001 р. звів діяльність Католицької Церкви до двох основних напрямів. Перший - Церква пропонує морально-етичні критерії прочитання феномену, а другий - здійснює свою соціальну діяльність, дотримуючись балансу між солідарністю і дотриманням законів, захистом національної ідентичності, загального добробуту та сприянням перетворення іммігранта на повноцінного автономного члена суспільства [13].

Представники Церкви не тільки закликають до милосердя, а й приділяють велику увагу філософському осмисленню явища мобільності людства та рефлексії про морально-етичну сторону питання. Так, ці теми розглядали Г. Баттістелла та А. Негріні. Перший у своїх працях піднімає для обговорення такі питання: загальна концепція, на основі якої держава повинна визначати власну міграційну політику в умовах етичного плюралізму, як співвідносяться право людини на вільне пересування і право держави обмежувати його, щоб захистити власні кордони, якими критеріями керується держава і чи відповідають вони етичним нормам, як ефективно управляти культурною та релігійною різноманітністю та інші [5]. А. Негріні, аналізуючи механізми формування ставлення європейців до іммігрантів, прийшов до висновку, що сучасне суспільство драматично переживає проблему рівності, постійної діалектики між визнанням права рівності і правом на відмінність, «іншість». Піднімає питання, чому в суспільстві з таким високим рівнем розвитку продовжують процвітати архаїчні міфи про нову землю, як «ельдорадо» чи про «нашестя варварів чи колонізацію навпаки, що призведе до занепаду європейської цивілізації». Розглядаючи які упередження стають основою проявів расизму вважає, що людству слід здійснити новий «коперніанський» переворот свідомості. А саме: прийняти фундаментальну рівність і визнати, що інші мають такі самі якості, як і ми, а ми маємо такі самі вади, як і інші [15]. Проте, знову ж таки наголосимо, що подібні питання рідко постають під час обговорень у пресі.

Переглядаючи статті в періодичних виданнях, можна виділити основні теми, що роками є наріжними каменями у полеміці навколо імміграції. Це, насамперед, тема нелегальних висадок на Сицилійське узбережжя, економічні аспекти (брак коштів, робочих місць), кримінальні новини, питання громадянства тощо.

Історія висадок на італійське узбережжя давня, як і самі Аппеніни. Ситуація, з якою зіткнулася Європа цього року, в Італії триває, як мінімум, останніх десять років. Якщо зібрати інформаційні повідомлення про наплив нелегальних мігрантів, то в дійсності складається враження про те, що це «вторгнення» чи «нашестя», яке не можливо контролювати. Хоча наукові статті це спростовують, демонструючи, що все-таки основна маса нелегалів - це так звані «залишанці», що в'їзджають за короткостроковими туристичними візами, а після закінчення терміну їх дії залишаються у країні нелегально. Останні десять років у центрі уваги перебуває найбільший з Пелагських островів - о. Лампедуза. В інтерв'ю «Фамілья крістіана» один із парохів острова дон Стефано Настазі розповідає про історію новітніх висадок та роботу своїх людей, які ніколи не мали страху перед ними. Зокрема він зауважує, що Церква була першою, хто зреагував на надзвичайність ситуації і організовував притулок для мігрантів. Перший центр надання допомоги був організований стараннями парафії та громади. Проте він нарікає, що відколи прийняття стало державною справою і на острові з'явилися державні центри ідентифікації, представників церкви поступово усунули від роботи з нелегалами і, що це ображає гідність мешканців острова, які не звикли до того, що їх земля перетворилась з місця зустрічей народів і культур на великий мілітаризований табір, обнесений колючим дротом. Хоча на одній із конференцій «Карітасу» дон Настазі наголошував, що волонтерство є наївним, а ситуацію, яка складається, не вирішити «сентиментальними імпровізаціями» без компетентної роботи держави, тому духовенство острова часто виступає ініціатором загальнонаціональних зустрічей і обговорень проблеми [2, р. 99]. Єпископ м. Агрідженто монсеньйор Ф. Монтенегро звинуватив політику зведення мурів у «близорукості» та закликав владу перестати вживати термін «надзвичайність» щодо до висадок, що давно вже стали нормою. А архієпископ м. Палермо монсеньйор Паоло Ромео наголошував на неефективності центрів ідентифікації, які не відлякують нових висадок. Наголосив, що перебування місяцями в закритих центрах, знаючи, що інші двері ніколи не відкриються, тільки провокує мігрантів, яким вже немає чого втрачати, на втечі і бунти [2, р. 101].

Активне обговорення та суперечки точилися в пресі навколо нового імміграційного закону, що дістав назву «пакет безпеки» («расЛей» sicurezza») і був прийнятий у 2009 р. Згідно нового закону нелегальний в'їзд, перебування оголошувались кримінальним злочином, що може каратися позбавлення волі. Також злочином оголошувалась сприяння та здача житла в оренду нелегалам, а термін перебування в центрах ідентифікації та депортації збільшувався із 60 діб до 18 місяців. Ініціатори прийняття закону та голова уряду С. Берлусконі вважали, що це важливий крок у гарантуванню безпеки громади [2, р. 107-108]. Проти виступали не тільки політичні опоненти, а й Католицька Церква. З критикою та застереженнями виступили секретар Папської Ради

A. Маркетто у виданні «Корєре дела сера» (Вечірній кур'єр), монсеньйор Вельйо у «Репуббліці». Позицію «Карітасу» висловив директор «Карітас Італія» дон

B. Ноцца, назвавши цей закон неадекватною мірою, яка не дасть ніяких результатів, окрім перевантаження судової та пенітенціарної системи [2, р. 108]. Сьогодні, після кількох років дії закону, можна констатувати його неефективність.

Ще одним суперечливим і болючим питанням у дискусії стало питання депортацій нелегальних мігрантів до Лівії, яка не визнає міжнародної Женевської конвенції про права людини 1951 р. і відповідно біженців на міжнародний захист і на що закривала очі не тільки Італія, але й уся Європа. На сторінках того ж журналу «Фамілья крістіана» В. Ноцца засуджував таке вирішення проблеми, звинувачуючи розвинуте демократичне суспільство в егоїзмі, яке тільки створює видимість ефективності роботи і оцінює її вище за життя мігрантів [2, р. 41].

Не раз Церква піднімала тему набуття громадянства, наголошуючи, що розгляд цього питання допоможе подолати однобічне сприйняття іммігрантів, як нелегалів чи дешеву робочу силу і нагадає яке значення для розвитку країни має правильне «навчання громадянству». Про потенціал нових громадян ішлося зокрема на Конференції у Вероні (2006), під час Соціального тижня католиків- італійців у Реджіо-Калабрія (2010), Конференції «Реформа громадянства» (2013), яку провів Центр вивчення еміграції у Римі, що курується згромадженням скалабринів [19, р. 43].

Особливо загострення набула полеміка цього року на тлі збільшення потоків біженців до Європи. Звичайно така кількість мігруючих лякає, адже ці люди мають потребу абсолютно в усьому. Тому прийняти всіх - це проблема, а відмовити у допомозі і відштовхнути - провина. Відповідь Католицької Церкви є однозначною. Зазначимо, що тема мобільності є однією із центральних для понтифікату Франциска. Він назвав її пріоритетом як для усієї Католицької Церкви, здійснивши перший офіційний візит саме до о. Лампедузи. Майже щоразу під час недільних проповідей Папа Франциск закликає молитися за мігрантів, бути солідарними, а головне налагоджувати співпрацю у подоланні кризи. Звертаючись до вірян, він просить не бути лицемірними, бо «буквальне дотримання правил є стерильним, якщо не змінює серця і не втілюється у конкретних справах». А номінальну віру без дій називає «християнським антисвідченням» [4]. Папська рада душпастирства серед мігрантів і неосілих вже оголосила, що наступне відзначення Міжнародного дня мігранта, призначене на 17 січня 2016 р., відбудеться під гаслом «Мігранти та біженці запитують, а відповіддю Євангелія є милосердя» і закликала громади до дій, щоб увага до проблеми не обмежувалася одним днем на рік [11]. Звичайно, усі ці заклики наражаються на нищівну критику опонентів з «Ліги Півночі» Так, коли у черні 2015 р. Папа закликав просити пробачення за тих, хто закриває двері перед біженцями, Р. Кальдероні наголосив, що пробачення слід просити за всіх тих «добрих», які спровокували ці хвилі мігрантів, а М. Сальвіні звернувся до Церкви із запитанням про кількість біженців, прийнятих у Ватикані [20]. Взаємні звинувачення вже стали традицією: щоразу після наступної трагедії праві звинувачують «добрих» у наданні марних надій мігрантам, а ті, що дотримуються більш ліберальних позицій звинувачують владу, Європу у бездіяльності, а правих - у нагнітанні паніки. У серпні цього року під час зустрічі з Молодіжним євхаристичним рухом понтифік, згадуючи мусульман-біженців з Бірми, яким відмовили у притулку Індонезія, Малайзія, а потім - Таїланд, назвав примусові депортації мігрантів «актом війни». Звичайно, такі гучні слова одразу викликали реакцію М. Сальвіні, який наголосив, що депортації нелегалів - це обов'язок державного діяча [12].

Теперішній президент «Карітас Італія» Ф. Монтенегро нагадав, що майбутнє Європи залежить від іммігрантів і, що не «всі вони терористи, чи нероби, так як і не всі святі». Тому, обов'язком держави є управляти феноменом, «вміти відфільтровувати, а не панікувати, як у часи чуми». Також у відповідь тим політичним силам, які обіцяють припинити наплив мігруючих, заявив, що сподіватися на припинення міграційних потоків, це все одно, що намагатися змінити хід історії» [7]. Проти організації антиміграційних маніфестацій, які відбулися у деяких регіонах Італії, висловилася і головна газета «Аввеніре», нагадуючи, що в складний час країні потрібні мудрі керівники, а не активісти, що провокують хвилі нетолерантності, небезпечні своїми наслідками. А генеральний директор Фундації «Мігрантес» Ж. Перего, презентуючи звіт про імміграцію за 2014 рік, навів дані про те, що такий південний регіон, як Катанія приймає 260 мігрантів на 100 осіб місцевих жителів, а Ломбардія, що найбільше лементує, тільки 60 іммігрантів на 100 місцевих. Причиною кризи назвав відсутність в італійській міграційній політиці чіткого плану прийняття тих, хто потребує міжнародного захисту [14].

Особливо гострою є критика генерального секретаря єпископської конференції монсеньйора Н. Галлантіно, який звинуватив уряд у «відсутності», а політиків закликав «не заробляти голосів на шкірі інших» і, що жодна соціальна проблема не повинна спричиняти зменшення милосердя і співчуття. Його відверті слова викликали обурення в правлячих колах та дискусії серед єпископату традиційно «білих» регіонів Італії [21]. На що Галлантіно зауважив, що вже стало звичним, коли «поліція привозить до церковних структур іммігрантів, залишає, а потім тільки зрідка навідується проконтролювати. Тим часом Церва дає собі раду самотужки, але робить це з радістю, бо діє згідно настанов Євангелія» [6].

Підтримку секретареві висловили такі організації, як «Карітас» та «Мігрантес». Так, голова Відділу імміграції «Карітас Італія» О. Форті в одному з інтерв'ю Радіо Ватикану нагадав, що на серпень 2015 р. мережа «Карітас» в Римі надає притулок майже 20 тис. мігрантів. І це без урахування десятків інших проектів надання допомоги (таких як медичне обслуговування, робота з дітьми, юридичні консультації та інші). Чи, наприклад Єзуїтська служба для біженців - «Центр Асталлі», в центрі Риму щоденно надає 400 безкоштовних гарячих обідів. Також він наголосив, що Церква робить це, звісно, власним коштом, не отримуючи фінансування від держави, зазначеного у відповідних угодах. Тому, на його думку, розповіді про те, що Церква закриває двері власних структур - це справжній стереотип. На думку Форті, питання, які «Ліга» використовує як політичну провокацію, для Церкви є конкретною роботою, яку вона вже здійснює роками. Соціальна діяльність «Карітас», «Мігрантес», парафій - це вагома частина італійського проекту прийняття і ці 20 тис. осіб складають у ньому 10% [9].

Дискусія ще незавершена і залишається у розпалі. Проте, здійснившицю невелику наукову розвідкупроблеми, можемо зробити такі висновки. По-перше, особливої інтенсивності дискусія навколо імміграції набуває після гучних і трагічних подій, які, на жаль, відбуваються часто. За роки обговорень чітко виділилися два погляди на явище: імміграція - це виклик та імміграція - це можливість. Проте країні, поки що, не вдається пристати до одного з них і виробити ефективну міграційну політику. По-друге, що стосується Католицької Церкви, то з самого початку імміграційної історії Італії вона приділяє їй значну увагу. Її позиція та активна промоційна діяльність виявилися досить далекоглядними, з огляду на те, що ще з 80-х років минулого століття Церква не раз наголошувала, що феномен мобільності стає невід'ємною характеристикою сучасного світу і потребуватиме міжнародної співпраці. По-третє, позиція Церкви щодо міграцій, принаймні офіційна лінія, є чіткою і незмінною, що дало їй змогу добитися вагомих результатів у справі прийняття. Її практичний досвід та теоретичні напрацювання у вивченні феномену мобільності є вагомим аргументом у дискусії, а також плідним підґрунтям у пошуку рішень проблем, пов'язаних із міграціями.

Список використаних джерел

1. Manconi L. Accogliamo gli tutti / Manconi Luigi, Brinis Valentina. - Milano: Il Saggiatore, 2013. - 115 p.

2. Sciortino A. Anche voi foste stranieri. L'immigrazione, la Chiesa e la societa italiana / Scirtino Antonio. - Bari: Editori Laterza, 2010. - 176 p.

3. Turco L. I nuovi italiani. L'lmmigrazione, i pregiudizi, la convivenza / Turco Livia, Tavella Paola. - Milano: Mondadori, 2006. - 286 p.

4. Basta stragi, offesa all'umanita. L'apello del Papa a cooperare per fermare I viaggi della morte // La nuova Sardegna. - 2015. - 31 agosto. - P.9.

5. Battistella G. I contributi dell'etica alla gtstione delle migrazioni // Studi emigrazionc. - 2010. - №178. - P.346-371.

6. Berlinguer M. La CEI striglia il governo. Latitante sui migranti // La nuova Sardegna. - 2015. - 13 agosto. - P.11.

7. Beltrami A. Immigrazione, e ancora duello // Avvenire. - 2015. - 23 luglio. - P.10.

8. Bonifazi C., Cerbara L. Gli immigrati stranieri: valutazioni, conoscenze, e giudizi degli italiani // Studi emigraziona. - 1999. - №133. - P.3-25.

9. Corda N. E nella zuffa sui rifugiati ora spunta Grillo // La nuova Sardegna. - 2015. - 12 agosto. - P.9.

10. Flesca G. Il rifiuto polacco sui migranti, sono lontani i tempi di Solidarnosc // La nuova Sardegna. - 2015. - 21 maggio. - P.17.

11. Il Papa: Miserecordia per gli immigrati. Nuovo intervento della Chiesa: «Non si devono dimenticare le tragedie del mare». Si aH^c^gne^a // La nuova Sardegna. - 2015. - 21 agosto. - P.12.

12. Il Papa non si ferma: Respingere I migranti e un atto di guerra // Il fatto quotidiano. - 2015. - 08 agosto. - P.4.

13. Hamao S. F. Chiesa, Europa e migrazioni // People on the Move. - №87 [Risorsa elettronica]. - Modalita di accesso: URL: http://www. vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/migrants/pom2001_85_87/ rc_pc_migrants_pom87 toc.htm

14. Migrantes: La Sicilia accoglie il quadruple della Lombardia // La nuova Sardegna. - 2015. - 13 giugno. - P.2.

15. Negrini A. Il migrante tra l'ugulianzae la diversita delle culture // People on the Move. - №86 [Risorsa elettronica]. - Modalita di accesso: URL: http://www.vatican.va/roman_curia/pontifical_councils/migrants/ pom2001_85_87/rc_pc_migrants_pom86_negrini.htm

16. Pastorale dei migranti nelle grandi citta d'Europa. Comunicato finale [Risorsa elettronica]. - Modalita di accesso: URL: http://www. chiesacattolica.it/pls/cci_new_v3/v3_s2ew_consultazione.mostra_ pagina?id_pagina=41084

17. Stoppiello S. Mass media, conflitti etnici e immigrazione // Studi emigrazioM. - 1999. - №135. - P.398-429.

18. Sull'immigrazione la Chiesa ha idee «lungimiranti».

E finalmente le spiega [Risorsa elettronica]. - Modalita di accesso: URL: http://magister.blogautore.espresso.repubblica.it/2009/09/24/

sullimmigrazione-la-chiesa-ha-idee-lungimiranti-e-finalmente-le- spiega/

19. Perego G. La riforma della cittadinanza: a tutela della persona e per la costruzione della citta // Servizio migranti. - 2013. - №4. - P.43-45.

20. Perdono a chi chiude le porte. Apello del Papa per la Giornata del rifugiato. Salvini: veda gli sfrattati // La nuova Sardegna. - 2015. - 18 giugno. - P.4.

21. Sacredo P Politica? Un harem di cooptati // La nuova Sardegna. - 2015. - 19 agosto. - P.8.

22. Гаврилишин П. М. Українська трудова міграція в Італії (1991-2011 рр.): монографія / Петро Гаврилишин. - Івано- Франківськ: Вогонь з неба, 2012. - 246 с. // Gavrylyshyn P. M. Ukrai'ns'ka trudova migracija v Italii' (1991-2011 rr.): monografija / Petro Gavrylyshyn. - Ivano-Frankivs'k: Vogon' z neba, 2012. - 246 s.

Размещено на Allbest.ru