НАТО як основний контрибутор міжнародної безпеки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Основною проблемою, яку аналізує автор в даній статті, - є дослідження основних чинників та обставин, які обумовлюють статус НАТО в якості основного контрибутора міжнародної безпеки. Такими, які раніше не були достатнім чином обґрунтовані, видаються наступні аспекти: сучасна роль НАТО в процесі боротьби із викликами та загрозами, стратегічне співробітництво Альянсу з країнами, які не є членами; сучасний стан політики НАТО розвитку військової компоненти; оцінка Стратегічної концепції з точки зору її придатності для вирішення конфліктних протиріч та ряд інших.

Серед останніх досліджень і публікацій, присвячених досліджуваній тематиці, автор виділяє наступних вітчизняних авторів: Т. Брежнєва, А. Каракуц. В їх публікаціях були досліджені такі питання як: характерні особливості сучасного стратегічного співробітництва НАТО з країнами-членами та країнами-кандидатами у воєнно-політичній та воєнно-технічній сферах; проблематика боротьби із новими викликами та загрозами в різних регіонах світу; роль Стратегічної концепції НАТО в процесі забезпечення міжнародної безпеки та ряд інших. В статті, також, були використані праці зарубіжних дослідників: Р. Асмуса, Дж. Ліндлі-Френч, О. Харріса. Ними були проаналізовані такі важливі питання як: роль НАТО в сучасному світі та в процесах забезпечення регіональної і міжнародної безпеки; характерні особливості військової компоненти Альянсу в контексті боротьби із сучасними викликами та загрозами; історичні особливості становлення Організації Північноатлантичного договору в якості контрибутора міжнародної безпеки та ряд інших. Також автором були використані нормативно-правові документи НАТО та матеріали ЗМІ.

Сьогодні НАТО вважається найкраще організованою та дієвою міжнародною організацією у сфері оборони, безпеки та політики. Ідеологія Організації Північноатлантичного договору викладена у Договорі, укладеному у Вашингтоні 4 квітня 1949 року десятьма європейськими та двома північноамериканськими незалежними країнами, які взяли на себе зобов'язання щодо забезпечення взаємної оборони. Сьогодні членами НАТО є 28 країн, які охоплюють євроатлантичний регіон та які розділяють головний принцип організації - система колективної оборони, тобто спільних організованих дій всіх її членів у відповідь на атаку з боку зовнішньої сторони.

Для НАТО початок 1990-х рр. являв собою чи не найсерйознішу кризу ідентичності Організації за весь час її існування, в зв'язку з чим багато дослідників тоді вважали, що НАТО невдовзі стане надбанням історії. Вихід було знайдено у переформатуванні діяльності НАТО на протидію кризам і конфліктам, докорінне розширення сфер і спектру своєї діяльності, реальній трансформації її організаційної, політичної та невійськової інфраструктури, хоча забезпечення надійної безпеки залишається головним завданням Північноатлантичного альянсу, проте після ліквідації ідеологічного, політичного та військового поділу Європи і світу в цілому, центр тяжіння в діяльності НАТО змінився. Особливого значення набуває сучасний характер діяльності Альянсу у зв'язку з його розширенням. Досить впевнено можна стверджувати, що в результаті розвитку процесу реалізації практичної політики розширення, НАТО посилила свій вплив в світі як активний та колективний міжнародний актор. Різноаспектна діяльність НАТО відображує сучасні тенденції глобалізації і регіоналізації світової політики.

На сьогоднішній день новим викликом для НАТО стало поширення терористичної діяльності з боку ІДІЛ (Ісламська держава Ірак та Леванта). За словами Генерального секретаря НАТО Й. Столтенберга для повного знищення терористичного угруповання ІДІЛ потрібні роки, тому країни-члени Альянсу, які роблять свій внесок в боротьбу з ІДІЛ, повинні налаштовуватись на довгі зусилля. Розвиток терористичної активності породжує нову «дугу нестабільності»: ІДІЛ - Кавказ - Донбас. Країни, що знаходяться в межах цієї «дуги», перебувають в стані незахищеності, а відтак можуть зіткнутись із викликами, які загрожують їх існуванню, підривають можливість їх економічного розвитку та знижують рівень життя населення. Виходячи з цього, НАТО має стати більш глобальним Альянсом із більш широким стратегічним баченням реалій сучасного світу, відповідним арсеналом цивільних та військових засобів для ефективної діяльності, а також продовженням процесу та політики розширення за межами Європи.

Враховуючи зазначене, перед Організацією постала необхідність розробки нової стратегічної концепції, в якій знайшли своє відображення: уточнений погляд на значення колективної оборони та солідарності союзників у новому безпековому середовищі; нова структура Організації; теза щодо посилення координації та співпраці з іншими, цивільними акторами, зокрема ООН, ЄС, недержавними громадськими організаціями; принципи створення мережі глобальних партнерів НАТО з метою розширення контактів для вирішення питань загального значення, таких як тероризм та поширення зброї масового знищення; утвердження місії НАТО щодо консолідації Європи в глобалізованому світі; концептуальні підходи і принципи нової форми розширеного партнерства, так зване «Глобальне Партнерство». альянс глобальний євроатлантичний миротворчий

Активна політика глобального партнерства повинна поставити НАТО в центр світової мережі держав-однодумців, яка діє в якості форпосту стабільності міжнародної системи, розширюючи вплив Альянсу та інтегруючи тих, хто прагне і здатен приєднатися до НАТО у стратегічних стабілізаційних місіях. Активне партнерство означає розвиток зв'язків із демократіями в усьому світі, зокрема з Австралією, Бразилією, Індією, Японією та Південною Африкою, ознайомлення їх зі стандартами і доктриною НАТО задля спільного проведення операцій за єдиними оперативними стандартами.

Основи для перетворення Альянсу на союз, спроможний забезпечувати безпеку в глобальному масштабі, такий, що базується на новій ідеології - «атлантизмі ХХІ століття» були започатковані на Стамбульському саміті у 2004 р. Основною ідеєю «нового атлантизму» є трансатлантичний консенсус в сфері безпеки, який має надати не тільки новий імпульс трансатлантичним відносинам, але й нового сенсу існуванню НАТО як головного інструменту таких відносин. За словами Генерального секретаря НАТО Яап де Хооп Схеффера, позитивні зміни відбуваються під впливом наступних чинників: стратегічне партнерство Європи та Америки, не дивлячись на перманентно виникаючі протиріччя з деяких питань ґрунтується не тільки на спільних інтересах, але й спільних цінностях, що надає непохитності таким відносинам. Основними елементами трансатлантичного консенсусу в сфері безпеки мають стати поширення стабільності, нові військові потенціали, найтісніша співпраця з ЄС, залучення до співпраці й партнерства країн стратегічно важливих регіонів. Трансформована НАТО має стати місцем перетворення цього нового атлантизму в спільні дії.

Партнерські та союзницькі відносини НАТО з іншими країнами, розпочаті після закінчення «холодної війни», є одним із ключових елементів трансформації Альянсу. Хоча територіальна оборона країн-членів залишається головним завданням НАТО, Альянс також проектує безпеку і стабільність за межами євроатлантичного регіону, забезпечуючи таким чином безпеку власних членів у всьому світі. Так, наприклад, під час зустрічі в рамках Комісії НАТО - Грузія було відзначено прогрес щодо реалізації положень «Основного Пакету» НАТО - Грузія, який спрямований на допомогу останній зміцнити та розвинути її збройні сили та Міністерство оборони. 14 липня 2015 р. Й. Столтенбергом було зроблено заяву щодо ядерної угоди з Іраном (ядерна угода з Іраном була підписана 14 липня 2015 р. у Відні між «шісткою» міжнародних переговорників (США, Велика Британія, Франція, Німеччина, Росія та Китай) та Іраном). В ній зазначається, що для Ірану надзвичайно важливо, щоб він втілив у життя усі положення укладеної угоди і виконав усі свої міжнародні зобов'язання, підтримуючи безпеку в своєму регіоні і поза його межами.

Більшість із безпекових загроз сьогодення (розповсюдження зброї масового ураження, міжнародний тероризм, кіберзлочинність, морське піратство тощо) не обмежується певним регіоном і має глобальний характер. У відповідь на нові виклики безпеці НАТО значно розширила географічний масштаб і спектр операцій. Нова Стратегічна концепція підкреслює, що забезпечення безпеки вимагає політичних, економічних і соціальних аспектів у додатку до військової сили. Як військово-політична організація, НАТО має співпрацювати з партнерами з метою забезпечення всеосяжної безпеки через відновлення економіки, політичного примирення, вдосконалення управління та зміцнення громадянського суспільства. Безпека може бути досягнута тільки на основі тісної співпраці з країнами, які мають однакові цілі, стикаються з тими ж проблемами, володіють значним військовим потенціалом підтримки.

Таким чином, НАТО є найбільш потужною та ефективною організацією колективної безпеки в євроатлантичному регіоні, яка претендує на статус «глобального миротворця». Визначення орієнтирів і пріоритетів розвитку НАТО, його позицій з питань необхідності та напрямів реформування всього сектору міжнародної безпеки, а також очікувані результати його власного реформування та адаптації до сучасного безпекового середовища сприятимуть більш ефективному виконанню місії Альянсу, розвитку потужної мережі глобального партнерства, підвищенню результативності взаємовигідного співробітництва з країнами-партнерами.

Зміна міжнародної ситуації стимулювала перетворення НАТО з регіональної організації оборонного характеру на організацію держав, які опікуються питаннями побудови і підтримання сучасної системи міжнародної безпеки. В Стратегічній Концепції Альянсу розвиток «кооперативної безпеки» розглядається як одне з трьох найважливіших завдань на наступне десятиліття. Зокрема, у ній стверджується що євроатлантична безпека може бути гарантована лише за умови розбудови широкої мережі партнерств із країнами та організаціями всього світу, і що жоден альянс не здатен самостійно вирішувати динамічні виклики сьогодення.

Партнерські відносини відображають перехід від організації, створеної для територіальної оборони країн-членів, до гнучкої організації із забезпечення безпеки, спроможної проектувати безпеку і стабільність поза межами євроатлантичного регіону з метою подолання глобальних загроз XXI століття.

Підсумовуючи вищевикладене, автор робить висновок про те, що на сьогоднішній день НАТО залишається основним контрибутором міжнародної безпеки. Це обумовлено тим, що країни-члени Альянсу на підставі як статутних положень, так і на основі власних інтересів, цінностей та прагнень спрямовують свої зусилля на протидію впливу сучасних викликів і загроз безпеці в глобальному масштабі. Поява нових загроз створює нове середовище, в якому старі підходи і механізми боротьби демонструють свою непридатність, що, в свою чергу, спонукає до вироблення нових ініціатив стосовно протидії негативній активності з боку різного роду терористичних угруповань та організацій. Виходячи за межі євроатлантичного простору, НАТО активно співпрацює з країнами, які не є членами, що автоматично розширює кордони добросусідських відносин, а також, в позитивному відношенні, сприяє підтримці високого рівня безпеки. Маючи різні формати співробітництва, НАТО позиціонує себе в якості універсальної організації, механізми та інструменти якої дозволяють підтримувати діалог на різних рівнях. Це є важливим моментом з точки зору підвищення авторитета Організації в світі. Враховуючи вищезазначене, можна стверджувати, що в ХХІ ст. НАТО залишатиметься не тільки основним контрибутором міжнародної безпеки, а і політичним, економічним, технічним партнером для країн світу.

В подальшому, дослідження даної проблематики надасть можливість дослідити особливості трансформації підходів, механізмів та інструментів забезпечення міжнародної безпеки в умовах динамічної зміни ситуації в світі. Необхідність наукових розробок в даному напрямі обумовлена появою ряду нових викликів і загроз міжнародній безпеці, які не є характерними для НАТО, а відтак - потребують більш детального вивчення для розробки нових методів боротьби із ними. Актуальність даної теми сьогодні є беззаперечною, а тому подальші дослідження в даному напрямі в позитивному відношенні позначатимуться на більш широкому і детальному розкритті особливостей забезпечення міжнародної безпеки з боку НАТО. Матеріали даної статті можуть слугувати основою для подальших розробок в цьому напрямі.

Размещено на Allbest.ru