Європейський Союз: основи сталого розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ: ОСНОВИ СТАЛОГО РОЗВИТКУ

БІЛА С.О., доктор наук з державного управління, професор, Заслужений економіст України

СИРОХМАН Д.А., магістрант спеціальності «Міжнародні економічні відносини», Інститут міжнародних відносин Національного авіаційного університету

Анотація

В статті досліджується вплив глобальних екологічних проблем та екологічних ризиків на формування концепції «сталого економічного розвитку», аналізується стан та перспективи реалізації моделі сталого економічного розвитку відповідно до Кіотського протоколу, розглядаються стратегічні пріоритети сталого економічного розвитку країн Європейського Союзу (ЄС) до 2020 року, а також аналізуються перспективи екологізації виробництва та енергетики в країнах ЄС.

Ключові слова: сталий розвиток, стратегічні пріоритети, стратегія «Європа - 2020», екологізація виробництва.

Сучасна науково-технічна революція, катастрофічні зміни клімату, погіршення навколишнього середовища, демографічний «вибух», а також економічні проблеми є найважливішими викликами XXI ст., які постали перед країнами, інтеграційними об'єднаннями та світовою спільнотою в цілому. Саме ці проблеми слугували основним поштовхом до розробки концепції сталого розвитку. На сьогоднішній день Європейський Союз демонструє найуспішніші результати втілення цієї концепції в реальне життя, не дивлячись на те, що проблематика сталого розвитку відійшла на другий план для більшості країн світу в зв'язку з погіршенням економічних показників та посиленням волатильності фінансових ринків у ході світової фінансово-економічної кризи. Тому домінантною ідеологією розвитку цивілізації в XXI ст. має стати саме концепція сталого розвитку. Дослідження цієї проблематики є дуже актуальним і для України. В Законі України «Про засади внутрішньої та зовнішньої політики України» чітко обґрунтовано європейський вибір нашої держави. Зробивши такий серйозний крок, Україні необхідно найближчими роками досягти тих стандартів, які є звичними для 28 країн-членів ЄС, створити національну законодавчу базу, що відповідає рівню законодавства ЄС, а також здійснити структурну переорієнтацію економіки України відповідно до вимог міжнародного поділу праці. Перші кроки необхідно спрямувати на перехід України від екстенсивного до інтенсивного розвитку економіки з використанням високих технологій та інновацій. Крім цього, в Україні необхідно впровадити довгострокові екологічні програми, що мають включати використання альтернативних джерел енергії з метою зменшення залежності від енергоресурсів Російської Федерації, запровадити енерго- та ресурсозберігаючі технології у всіх галузях промисловості та сільського господарства. Також необхідно вирішити проблему переробки побутових та промислових відходів з подальшою їх утилізацією, підвищити ефективність виробництва за рахунок відмови від морально застарілого обладнання з подальшою його заміною на сучасне, яке створене за новітніми технологіями і відповідає потребам нинішнього споживача. За рахунок таких змін вітчизняна продукція зможе стати більш конкурентоздатною на ринку європейських товарів, а вирішення екологічних проблем сприятиме підвищенню тривалості життя та покращенню здоров'я населення, що в свою чергу принесе економічну вигоду країні.

Ступінь розробленості проблематики. Враховуючи надзвичайну актуальність даного питання для розвитку людської цивілізації в цілому, дослідженнями займалися як вітчизняні так і зарубіжні науковці. Серед вітчизняних авторів слід відмітити: А. Філіпенка, який розглядав сталий економічний розвиток як глобальну потребу сучасності [9], В.Будкін - досліджував методологічні аспекти формування «Єдиного економічного простору» [1], Б. Данилишин - висвітлював екологічну складову політики сталого розвитку [3], Д. Лук'яненко досліджував стратегії економічного розвитку в умовах глобалізації [8] та інші. Серед зарубіжних науковців слід виділити: Donella H., J.Randers, Dennis L. Meadows, які досліджували світове споживання природних ресурсів та ступінь виснаження планети, а також загальні проблеми зміни клімату [11] та Daniel Gros, Felix Roth, які досліджували роль знань та інновацій, необхідність впровадження «зеленої» економіки та більш раціонального споживання природних ресурсів заради досягнення поставлених цілей стратегією «Європа - 2020» [10] та інші.

Мета публікації. Метою даної роботи є аналіз стратегічних пріоритетів сталого економічного розвитку країн Європейського Союзу до 2020 року. Для досягнення цієї мети були визначенні такі завдання:

- дослідити вплив глобальних економічних проблем та екологічних ризиків на формування концепції «сталого економічного розвитку»;

- проаналізувати стан та перспективи реалізації моделі сталого економічного розвитку відповідно до Кіотського протоколу;

- дослідити стратегічні пріоритети сталого економічного розвитку країн ЄС до 2020 року;

- розглянути перспективи екологізації виробництва та енергетики в країнах ЄС.

Вперше поняття «сталого розвитку» наводиться в 1987 році в доповіді «Наше спільне майбутнє», яка була підготовлена Міжнародною комісією з навколишнього середовища ООН на чолі з прем'єр-міністром Норвегії Г. Брундтланд, та тлумачиться як розвиток, що відповідає потребам сучасного покоління, не позбавляючи при цьому інші покоління можливості задовольняти свої потреби у майбутньому [12, р. 8]. «Сталі» ініціативи охоплюють три складові сталого розвитку, а саме: економічну, соціальну та екологічну. В цій роботі домінантну увагу буде приділено саме екологічній складовій, оскільки з кожним днем відбувається погіршення і без того катастрофічного стану довкілля в наслідок діяльності всіх суб'єктів міжнародних відносин. Сучасна глобальна екологічна проблема відображає позитивні та негативні сторони теперішньої цивілізації, показує «виворітну сторону» досягнень техногенного розвитку і результати раніше існуючих форм виробничої діяльності. Основні чинники екологічних ризиків як і раніше визначаються масштабами і формами господарської діяльності в розвинених країнах. У XXI ст. спостерігається зростання концентрації вуглекислого газу в атмосфері, частка якого з початку століття збільшилася на 25 %, а за останні 40 років - на 13 %. За обсягами викидів вуглецю (1 т вуглецю відповідає 3,7 т CO2) перше місце посідають США, за ними слідують країни Європейського Економічного Співтовариства, а потім - країни СНД, на які припадає більше половини викидів. На частку США припадає дещо менше 30% загальної маси вуглецю, що викидається в атмосферу, на частку країн ЄЕС - приблизно 20%, на частку Росії - біля 13% , а на частку Китаю - більше 7%. Крім того, біля 2% загальної маси викидів в атмосферу складають шкідливі речовини з високою токсичністю (сірковуглець, фтористі сполуки, бензапірен, сірководень та ін.).

Оскільки проблема зміни клімату є глобальною проблемою, то її розв'язання потребує зусиль всієї міжнародної спільноти, саме тому в червні 1992 року під час всесвітньої зустрічі на вищому рівні в Ріо-де-Жанейро лідери 154 країн, а також ЄС підписали Рамкову Конвенцію ООН про зміну клімату. Сторони Конвенції поставили собі за мету стабілізацію концентрації парникових газів в атмосфері на рівні, який дозволив би не допустити «небезпечного антропогенного впливу на кліматичну систему» [4, с.14 - 18]. Відповідно до Конвенції, країни-учасники зобов'язуються проводити національну політику, яка передбачає скорочення викидів, передбачених Рамковою конвенцією. Зобов'язаннями країн знижувати викиди парникових газів передбачається, в першу чергу, скорочення або обмеження споживання викопного палива, підвищення ефективності використання енергії, розробка і більш широке використання нових і поновлюваних видів енергії, технологій поглинання двоокису вуглецю та передових низьковуглецевих технологій, заходи з обмеження та скорочення викидів парникових газів в транспортному секторі. Кіотський протокол не тільки сприяв введенню нових більш ефективних технологій в країнах, що взяли на себе конкретні кількісні зобов'язання, а й створював стимули їх поширення в країнах, що розвиваються за допомогою різних фінансових інструментів, механізму передачі технологій та механізмів гнучкості. Збільшення абсорбції парникових газів передбачає вживання заходів з відновлення лісів. Рамкова Конвенція ООН про зміну клімату не пропонує країнам-учасницям обов'язкові схеми національної системи регулювання викидів парникових газів та їх поглинання. Конкретна країна розробляє і приймає таку систему, виходячи зі своїх внутрішніх природних, соціально-економічних умов і пріоритетів.

На відміну від інших міжнародних угод у сфері охорони навколишнього середовища, Кіотський протокол передбачає в якості додаткових заходів по дотриманню своїх зобов'язань сторонами основні економічні (гнучкі) механізми, до яких слід віднести:

- торгівля квотами на викид парникових газів;

- механізм чистого розвитку (МЧР);

- проекти спільного впровадження (ПСВ).

В рамках гнучких механізмів Сторони можуть передавати один одному частину національної квоти на викиди парникових газів (торгівля квотами) або набувати одиниці скорочених по проектам МЧР і ПСВ викидів. Для обліку переданих вуглецевих одиниць використовується тонна СО2 еквіваленту, помножена для кожного парникового газу на відповідний коефіцієнт. Принцип дії цих механізмів полягає в тому, що кліматичні ефекти не залежать від місця викиду парникових газів, а парникові гази в наявних в атмосфері концентраціях прямо не шкодять здоров'ю людини. Тому кожна сторона Кіотського протоколу, яка перебрала на себе конкретні кількісні зобов'язання, може виконувати частину своїх зобов'язань по зниженню викидів, набуваючи за допомогою гнучких механізмів відповідні квоти на викиди в країнах, де заходи по зниженню викидів коштують дешевше в силу різних причин. Перший термін дії Кіотського протоколу закінчився 31 грудня 2012 року. З метою його пролонгації, 200 країн взяли участь у конференції держав-членів ООН, що проходила в столиці Катара м. Доха з 26 листопада по 7 грудня 2013 року. В результаті діяльності Спеціальної робочої групи по Кіотському протоколу була видана поправка. Другий період Кіотського протоколу діятиме з 1 січня 2013 року по 31 грудня 2020 року, а промислово розвинені країни, тепер їх залишилося 37, й надалі скорочуватимуть викиди парникових газів. Країнами, що відмовилися взяти на себе зобов'язання по скороченню викидів стали Росія, Японія та Нова Зеландія, а Канада вийшла з Кіотського протоколу. Ряд країн, чия промисловість швидко розвивається, у тому числі Китай та Індія, на частку яких припадає найбільше число викидів, ніяких зобов'язань на себе не брали. США Кіотський протокол підписали, але не ратифікували [17]. Таким чином можна констатувати факт неефективності Кіотського протоколу, оскільки найбільш розвинуті економіки світу відмовляються скорочувати викиди в атмосферу, аргументуючи це гальмуванням розвитку їх економік.

За 2008 - 2010 роки Європа, і весь світ в цілому, зіткнулися з надзвичайно тяжкою економічною кризою з часів Великої Депресії. В результаті Європа зробила крок назад в економічному плані і в загальному розвитку Європейського Союзу. За для забезпечення розумного, стійкого й всеосяжного зростання, країнами ЄС була схвалена у березні 2010 року нова європейська стратегія економічного розвитку на найближчі 10 років - стратегія «Європа - 2020» [14].

- розумне зростання: розвиток економіки, заснований на знаннях та інноваціях;

- стійке зростання: створення економіки, заснованої на доцільному використанні ресурсів, екології та конкуренції;

- всеохоплююче зростання: сприяння підвищенню рівня зайнятості населення, досягнення соціальної та територіальної згоди.

Стратегія «Європа 2020» ставить перед собою наступні головні цілі [20]:

- 75% населення у віці від 20 до 64 років повинні бути працевлаштовані;

- 3% ВВП ЄС має бути інвестовано в дослідження і розробки;

- досягнення цілей енергетичної політики і політики з приводу зміни клімату (включаючи 30% зниження забруднення навколишнього середовища);

- частка учнів, що кинули школи, не повинна перевищувати 10%. Не менш 40% молоді повинно мати вищу освіту;

- скорочення числа людей, що знаходяться в небезпеці опинитися за межею бідності, на 20 млн. осіб.

Для того, щоб держави-члени змогли адаптувати стратегію «Європа - 2020» до своєї конкретної ситуації, Європейська Комісія пропонує державам трансформувати цілі ЄС в свої національні стратегії.

Цілі відображають основну суть розумного, стійкого і всеосяжного зростання, але вони не є вичерпними, ЄС ставить перед собою велику кількість завдань у ході виконання стратегії «Європа - 2020». Для якнайшвидшого розвитку і досягнення поставлених цілей ЄС вважає пріоритетними такі 7 напрямків діяльності:

- «Інноваційний Союз» для поліпшення умов і можливостей фінансування досліджень та інновацій, щоб гарантувати, що інноваційні ідеї будуть використані в товарах і послугах, що сприятиме економічному зростанню і створенню нових робочих місць;

- «Рух Молоді» для посилення результативності освітніх систем і сприяння залученню молодих людей на ринок праці;

- «План розвитку цифрових технологій в Європі» для прискорення повсюдного розвитку високошвидкісного інтернету і надання можливостей участі в загальному цифровому комерційному просторі для приватних фізичних та юридичних осіб;

- «Доцільне використання ресурсів у Європі», щоб зробити економічне зростання незалежним від ресурсів, сприяти переходу на економіку з низьким вмістом вуглецю, збільшити використання джерел відновлюваної енергії, провести модернізацію транспортного сектору та забезпечити розумне використання джерел енергії;

- «Індустріальна політика, спрямована на глобалізацію» для поліпшення підприємницького середовища, особливо для середнього та малого бізнесу, для підтримки розвитку потужної і стійкої промислової бази для повсюдної глобалізації;

- «План з розвитку нових здібностей і збільшення кількості робочих місць», щоб зробити модернізацію ринків праці, дати людям можливість отримувати нові знання та навички, щоб збільшити можливість працевлаштування, поліпшити співвідношення попиту і пропозиції на ринках праці, включаючи трудову мобільність;

- «Європейська політика проти бідності», щоб соціальна і територіальна взаємодія була поширена по всій території і щоб досягнення у сфері економічного розвитку та зайнятості населення допомагали знижувати рівень бідності по всьому ЄС.

Сім основних напрямків діяльності, викладені вище, є пріоритетними як для ЄС, так і для держав- членів. Політичні, економічні та соціальні інструменти ЄС, особливо внутрішній ринок, фінансові важелі, інструменти зовнішньої політики, будуть задіяні в усуненні перешкод і досягненні цілей «Європи - 2020» [13]. Але слід зазначити, що не всі країни-члени ЄС намагаються дотримуватися принципів екологізації, мотивуючи свою позицію тим, що в пріоритеті в них розвиток національних економік. Це легко зрозуміти - ще не всі відійшли від світової фінансової кризи 2008 року. Так, на сьогоднішній день Польща та Великобританія є єдиними ентузіастами, які вважають, що повномасштабна розробка європейських родовищ сланцевого та інших видів газу нетрадиційного видобутку дозволять не тільки оздоровити економіку, здешевивши енергоносії, а й зняти газову залежність від Російської Федерації. Яскравим прикладом можуть слугувати США, які за рахунок сланцевої революції зуміли оздоровити свою економіку та поступово виходять з кризи, але для ЄС думка екологічних організацій, які виступають проти видобутку сланцевого газу, є набагато важливішою за проблеми промисловості. Як наслідок, Франція заборонила видобуток сланцевого газу на своїй території, Німеччина ввела мораторій на використання технології гідророзриву, а Європейський парламент намагається ввести тотальну заборону на його використання по всій території ЄС [6, с. 38 - 39].

Незважаючи на категоричне ставлення ЄС до видобутку сланцевого газу, експерти UBS (Union Bank of Switzerland) - однієї з найбільших інвестиційних установ планети, прогнозують, що в найближчі 10 - 20 років централізоване виробництво електроенергії з видобувного палива в ЄС призупинить своє існування, а потужні електростанції займуть роль лише мало важливого посередника у постачанні електроенергії.

Отже, можемо з впевненістю стверджувати, що Європа стоїть на порозі зміни парадигми електроспоживання та виробництва електроенергії. До 2025 року електрична енергія перестане бути продуктом виробництва виключно централізованих підприємств, а навпаки хто завгодно зможе виробляти та зберігати електроенергію. Завдяки трьом основним факторам - доступним електромобілям, прогресу в області сонячної енергетики, а також вагомим падінням цін на сонячні батареї можна буде повністю змінити сучасну модель електропостачання в Європі. Як стверджують аналітики UBS, відмова від електростанцій буде зумовлена тим, що для домогосподарств та виробничих об'єктів більш рентабельно буде самостійно отримувати та зберігати надлишки електроенергії за рахунок сонячних батарей, а недолік непостійності сонячних промінів і як наслідок непостійності електропостачання, буде компенсуватися за рахунок акумуляторних батарей високої ємкості. Іншими словами, на рівні домогосподарств така система буде працювати наступним чином: електромобіль заряджається вночі, сонячні панелі забезпечуватимуть електрикою вдень, а надлишок енергії буде накопичуватися в батареї, котра розряджатиметься ввечері, щоб покрити всі потреби будинку, які залишилися.

Крім цього, експерти прогнозують до 2020 року в Європі стрімкий ріст популярності на електромобілі, оскільки їх вартість майже зрівняється з вартістю звичайних автомобілів, проте електромобіль зможе заощадити до 2 тис. євро на рік за рахунок вартості палива. Відома американська компанія Tesla планує масовий випуск «електрокарів» в 2017 році за ціною 35 тис. доларів. Отже, до 2020 року для середнього споживача з Німеччини, Італії, Іспанії та для більшої частини Європи придбання домашньої сонячної електростанції з 20 річним життєвим циклом разом з невеликою батареєю та електромобілем окупиться за шість - вісім років. Іншими словами, придбавши систему в 2020 році, середній європеєць 12 років буде отримувати електроенергію безкоштовно. Фахівці UBS також прогнозують, що до 2025 року частка електромобілів становитиме 10 % авторинка [5, с. 30 - 31]. Також слід відмітити той факт, що ЄС наразі інвестував 8 млн. фунтів у проект, який передбачає встановлення першого в світі підводного електричного генератора DeltaStream, який незабаром розпочне виробляти енергію за рахунок енергії підводний течій і відливів-приливів. Цієї енергії буде достатньо для забезпечення сотні домів селища Ремсі Саунд у графстві Пембрукшир [7, с. 32 - 34]. Також необхідно відмітити той факт, що за даними BP Energy Outlook 2035, ЄС серед всієї світової спільноти посідає перше місце зі скорочення використання нафти, природного газу, вугілля, а також електроенергії, що виробляється атомними, гідро, вітряними та сонячними електростанціями. Світову тенденцію з енергоспоживання ми можемо побачити в таблиці 1.

сталий економічний глобальний екологізація

Таблиця 1 Динаміка світового енергоспоживання (річне споживання в квадрильйонах британських теплових одиниць)