Еволюція розуміння концепту "міжнародний порядок" епістемологічними спільнотами

Размещено на http://www.allbest.ru/

Еволюція розуміння концепту "міжнародний порядок" епістемологічними спільнотами

Марчук В.П.

Протягом останніх двадцяти років увага наукової та експертної спільноти була прикута до проблем формування міжнародного порядку крізь призму реконцептуалізації та імплементації безпекових стратегій ключових акторів світової політики.

На початку ХХІ століття наукові розвідки з міжнародних відносин набули особливої актуальності в зв'язку із появою нового концептуального напрямку, предметом якого виступає інтерпретація міжнародного порядку шляхом застосування аналітичних засобів різноманітних теорій (неореалізм, транснаціоналізм, неолібералізм, соціальний конструктивізм та ін.) з акцентуацією на оцінці нових ризиків та загроз міжнародній та національній безпеці.

Проблема визначення природи й структури міжнародного порядку висвітлюється вченими, які сьогодні представляють третю хвилю "великих теоретичних дебатів" у міжнародно-політичній науці. У своїх доробках Е. Адлер [1], Дж. Бейліз [2], Б. Б'юзан [3], П. Хаас [1], Л. Хансен [3] та інші представляють новий підхід до аналізу проблем міжнародної безпеки та світової політики з урахуванням змін міжнародного порядку після падіння біполярності та активізації нових викликів та загроз. Постає потреба у проведенні комплексного аналізу процесів еволюції бачення сутності концепту "міжнародного порядку" епістемологічними спільнотами, що й обумовило завдання статті, яке полягає у розкритті концептуальних особливостей вивчення трансформацій міжнародного порядку з урахуванням нових теоретичних розробок у сфері безпекових досліджень та використання можливого методологічного інструментарію для інтерпретації інституціональних практик головних акторів сучасної системи міжнародних відносин.

Усі суттєві питання нормативних дискусій з міжнародних відносин починаються із аналізу природи міжнародного порядку. Виходячи з того, що безпека є контроверсійним концептом, адже немає універсального визначення цього поняття, у наукової спільноти з'являється широке поле для інтерпретації міжнародно- політичних реалій, особливо у правовому вимірі

Оцінюючи існуючі наукові розвідки з питань міжнародної безпеки на основі їх систематизації за окремими напрямками, можна стверджувати, що усі концепції, які пропонують певні епістемологічні спільноти на ґрунті їх бачення трансформацій міжнародного порядку, спрямовані лише на утвердження їх візії у науковому світі. Така практика своєрідної легітимізації наукової концепції сприятиме її поширенню та створенню певної платформи для подальших теоретичних дебатів та вироблення практичних рекомендацій для ключових акторів міжнародної безпеки, які безпосередньо формують світовий порядок денний.

Інтерпретації міжнародного порядку в сучасному розумінні виникли після Першої світової війни завдяки об'єднанню зусиль перших епістемологічних спільнот у справі винайдення загальної теорії розуміння світової політики. Вихідним положенням спільних наукових розвідок була наступна теза: після досягнення певного рівня раціоналізації у світовій політиці нова катастрофа на кшталт глобальної війни стає неможливою. Саме ця теза була ключовою у праці Нормана Енджелла "Велика ілюзія", в якій автор стверджував, що глобальна торгівля змінила природу багатства. Тепер воно не залежить від контролю над територіями та ресурсами. Віра у військову силу як в основу безпеки стала сьогодні небезпечною ілюзією. Війни стали невигідними, вони не створюють багатства, а тільки знищують його. У підсумку британський журналіст заявляє про те, що планетарне переплетіння ділових інтересів робить війни неможливими [4].

Книга Н. Енджелла вийшла у 1911 році, у 1913 її видали в розширеній версії, але вже через рік читати її не було сенсу. У 1914 році почалась Перша світова війна всупереч ідеям, викладеним у журналістському доробку. І події на передодні першого глобального конфлікту і ситуація, яка склалась у світі сьогодні, свідчать про те, що війна залишається одним із основних засобів реалізації зовнішньополітичних цілей та є цілком ймовірною у регіональному та глобальному масштабах, залишаючись таким чином невід'ємною складовою міжнародного порядку.

Оперуючи категоріями неореалізму, цілком можна стверджувати, що міжнародна безпека не стільки залежить від внутрішніх трансформацій самої системи міжнародних відносин, скільки від прагнення міжнародних акторів зберегти чи поширити свій геополітичний вплив в окремому регіоні/регіонах чи світі загалом будь-якими засобами, в тому числі й за допомогою війни. Війна не є наслідком певних умов, що склались у конкретній військово-політичній ситуації, натомість виступає елементом боротьби за домінування, яка є ключовою ознакою сучасних міжнародних відносин [5, с. 9].

Стає зрозумілим, що викорінити війну як міжнародне явище стає неймовірним, проте сформулювати загальні принципи ведення військових дій цілком можливо. Перші кроки в цьому напрямі були зроблені ще у 1899 та 1907 роках, коли були прийняті міжнародні конвенції про закони та звичаї війни [6, с. 579-580]. Після завершення Першої світової війни була зроблена перша спроба інституціоналізувати міжнародний порядок, таким чином була створена Ліга націй, основне покликання якої полягало у забезпеченні миру шляхом викорінення можливостей виникнення нових військових протистоянь. Проте представники політичного ідеалізму, які вірили у ймовірність існування світу без війни, пізніше виступали вже з дещо зміненою позицією, сутність якої полягала у тому, що застосувати право на війну або гуманітарну інтервенцію є можливим у разі порушення універсальних цінностей світового співтовариства, наприклад, прав людини.

В цьому контексті вартує зазначити й про зміни у розумінні сутності колективної безпеки, цілі якої дещо змінились, інакше кажучи, набули більш широкої інтерпретації. Так, якщо первинною ціллю будь-якої системи колективної безпеки було надання допомоги у разі збройного нападу на одну із учасниць системи, то тепер одним із ключових завдань є захист людини, тобто забезпечення людської безпеки (human security). Наразі саме людська безпека виступає ключовим елементом системи колективної безпеки в західних наукових розвідках з питань безпеки [7, с. 381].

Таким чином, відбулась еволюція в розумінні міжнародного порядку як представниками епістемологічних спільнот, частина з яких дотримувалась поглядів політичного ідеалізму, так і високопосадовцями, які представляли інтереси такої міжнародної організації як Ліга націй. У свою чергу, відбулось переосмислення сутності концепції колективної безпеки, яка наразі фокусує увагу на захисті та підтримці людської безпеки, що передбачає широку інтерпретацію її вимірів, орієнтованих передусім на забезпечення основних прав людини.

На підставі цієї точки зору щодо сутності міжнародного порядку із урахуванням подій, що відбулись протягом останніх 100 років у світі, можна стверджувати про неможливість створення глобального уряду, натомість є підстави говорити про ймовірне створення ефективної системи глобального управління, яка являє собою сукупність правил та принципів, котрих повинні дотримуватись усі суб'єкти міжнародних відносин. Дієвість системи глобального управління залежить від бажання акторів діяти у відповідності із усталеними моделями поведінки в рамках статуту універсальної організації, якою наразі виступає ООН.

Як і будь-яка система, глобальне управління має власні механізми імплементації, зокрема, таким механізмом можна вважати миротворчі операції, проведення яких є можливим за наявності резолюції Ради Безпеки ООН. Передусім операції проводяться в тих країнах або регіонах, де під загрозою людська безпека. Окрім цього, на регіональному та інтеррегіональному рівнях таким механізмом виступає спільна політика безпеки й оборони Європейського Союзу, раніше відома як Європейська політика безпеки й оборони, котра спрямована на зміцнення можливостей Євросоюзу мобільно реагувати на нові загрози за його межами.

Вдала політика антикризового менеджменту створює можливості для розширення зони геополітичної відповідальності Брюсселю. Прикладом такої політики є діяльність Пітерсберзьких місій, завдання яких - проведення цивільних операцій з метою вжиття необхідних заходів щодо стабілізації конфлікту та гарантування людської безпеки [8].

У світовій науковій традиції побутуєдумка, щосучасний міжнародний порядок віддзеркалює трансформації, які були обумовлені змінами у зовнішньополітичних та безпекових стратегіях ключових акторів світової політики. Самі ж зміни в доктринально-стратегічних документах провідних суб'єктів міжнародних взаємодій є відповіддю на виклики та загрози, що потребують оперативного реагування та вжиття необхідних заходів. Передусім йдеться про асиметричні загрози (тероризм, трафік наркотичних та психотропних речовин, нелегальна міграція, торгівля людьми тощо), тобто загрози, що актуалізувались після завершення Холодної війни у 90- ті роки ХХ століття та дестабілізують ситуацію у світі й по наш час. Протягом 2015 року кардинальні зміни в доктринально-стратегічному забезпеченні зовнішньої політики відбулись в США та Китаї. Вашингтон відзначився прийняттям нової Стратегії національної безпеки, Пекін - Військової стратегії (Біла книга - 2015). Обидва документи відображають бачення великими державами військово-політичних реалій у світі та ймовірні дії у разі виникнення загрози не лише країні, але й регіону її найближчого оточення та світу в цілому [9; 10].

Сучасні інтерпретації концепту "міжнародний порядок" надають змогу стверджувати, що сама структура системи міжнародних відносин у найближчі сто років буде суттєво змінена. Адже світова арена у майбутньому характеризуватиметься появою нових центрів сили, які зміцнюватимуть власні позиції за рахунок розширення зони геополітичного впливу не завжди мирними засобами. Міжнародні організації поступово втрачатимуть здатність здійснювати контроль за діями переважного експансіоністського характеру нових великих держав, таким чином ефективність їхньої діяльності буде зведена нанівець.

Хаотичність та анархічність ставатимуть ключовими ознаками структури міжнародного порядку майбутнього. Постійні війни за утвердження власного геополітичного впливу в регіоні або регіонах світу призведуть до нездатності підтримувати стабільність в системі міжнародних відносин та її повної деградації [11].

В науковій думці вже відбулась концептуалізація нової інтерпретації майбутнього міжнародного порядку - сформульовано сценарій неполярності (nonpolarity). На думку Річарда Хаасса, очільника Ради з міжнародних відносин, "сучасний неполярний світ є не лише результатом появи нових центрів сили у вигляді великих держав чи впливових міжнародних організацій / наднаціональних об'єднань або невдач глобальної політики США, це також й віддзеркалення неминучих наслідків глобалізації. Глобалізація сьогодні являє собою безкінечний транскордонний потік всього, що оточує нас, від наркотичних речовин, електронних листів, парникових газів, промислових товарів та людей до радіо- та телевізійних сигналів, вірусів (як віртуальних, так і реальних) й зброї" [12].

Глобалізація як невід'ємна риса міжнародного порядку обумовлює потребу мислити глобально, не обмежуючись лише потребами власної безпеки. Таким чином, ефективність сучасної системи національної безпеки будь-якої держави залежить від здатності протидіяти не лише внутрішньодержавним викликам, але і протистояти глобальним загрозам. Й представники епістемологічних спільнот й політичний істеблішмент провідних країн світу вже усвідомили неможливість забезпечення національної безпеки без розв'язання глобальних проблем. Інакше кажучи, майбутні зміни у безпекових доктринах провідних держав світу повинні відображати світові тенденції, адже ефективність забезпечення національної безпеки залежатиме від здатності підтримувати глобальну безпеку на прийнятному рівні. В цьому зв'язку варто пригадати слова іспанського вченого Г Паломареса: "Національна безпека США ХХІ століття не може розглядатись відокремлено від міжнародної безпеки, стан якої характеризується глобалізаційними процесами.

Події 11 вересня 2001 року продемонстрували потребу у розв'язанні проблем національної безпеки у зв'язці із процесами забезпечення глобальної безпеки. Йдеться про тісний зв'язок глобальної, національної та індивідуальної безпеки" [13, с. 39]. Сьогодні, в умовах науково- технологічного прогресу, світове співтовариство докладає значних зусиль, передусім, у боротьбі із соцієтальною групою ризиків (поширення небезпечних захворювань, неконтрольований трафік зброї, порушення прав людини тощо). Про деякі аспекти вжиття певних превентивних заходів у боротьбі із соцієтальними ризиками викладено в глобальних стратегіях великих держав.

Така глобальна стратегія була розроблена Вашингтоном під час президентства Дж. Буша - молодшого, основна мета стратегічного курсу - пошук моделі глобалізованої безпеки (globalized security, не слід плутати з глобальною - global), яка б дозволила створити ефективну систему захисту від зовнішніх загроз шляхом вжиття превентивних заходів з метою запобігання появі можливих небезпек та їх кристалізації. Так звана доктрина "превентивної агресії" або "превентивної війни" була покладена в основу Стратегії національної безпеки США від 2002 року [14], а ключові її положення були викладені у "Доповіді про становище нації". Центральним елементом нової доктрини США було нанесення попереджуючого удару (preemption).

В документах обґрунтовано право Вашингтону використати такий захід по відношенню до будь-якої країни у разі виникнення з її сторони потенційної загрози державним інтересам Америки. З тексту документу стає зрозумілим, що "найкращою формою оборони є хороший наступ", а "чим страшніше загроза, тим вище вартість ризику зважаючи на бездіяльність".

Така риторика зберіглась і у глобальній стратегії Б. Обами (2015), адже прагнення створити ефективну систему реагування на нові загрози, як і раніше, присутнє й ґрунтується воно на необхідності імплементації концепції глобалізованої безпеки, звісно, в баченні її американським політичним істеблішментом. Говорити про те, що сама концепція превентивного удару є інновацією ХХІ століття безглуздо, адже її активно запроваджував у своїй зовнішній політиці ще Александр Македонський або Александр Великий - відомий полководець, засновник великої імперії, що охоплювала територію Македонії, Грецію, завойовану Перську імперію та Єгипет [16].

Сучасні інтерпретації міжнародного порядку варто розглядати в рамках існуючих теоретико-концептуальних підходів до дослідження проблем глобальної безпеки та світової політики. Варто зазначити, що ще із самого початку 90-х років ХХ століття набула розвитку епістемологічна дискусія, яка відома в теорії міжнародних відносин як "треті дебати" або "треті великі дебати", котрі обумовлені потребою у припиненні стагнації, викликаної неспівмірністю парадигм Томаса Куна, які не лише не давали чіткого уявлення про каркас дослідження, але й створювали фундамент для розвитку теорій, які суперечили одна одній в умовах фактичної відсутності діалогу між окремими представниками наукових напрямків.

На думку Т. Куна, в силу неспівмірності парадигм їх конкуренція відбувається як конкуренція наукових спільнот й перемога визначається не стільки внутрішньонауковим, скільки соціокультурними або навіть соціально-психологічними процесами. Конкуренція між різними групами наукового співтовариства (тобто між епістемологічними спільнотами) є єдиним історичним процесом, який призводить до заперечення раніше прийнятої теорії [17, с. 31-32].

Критики моделі науки Т. Куна заявляють про те, що неспівмірність парадигм паралізує дослідницькі зусилля наукових спільнот. Найбільшу дискусію викликав запропонований Т. Куном спосіб вибору революційних альтернатив, тобто вибір між парадигмами. Один із опонентів Томаса Куна - Імре Лакатос - відносив підстави, запропоновані Т. Куном, для вибору теорій до ірраціональних, адже центр тяжіння переміщався із змісту теорій на психологію спільноти [18]. Проте Т. Кун не вважав свою модель науки ірраціональною.

Сучасні уявлення про міжнародні відносини ґрунтуються на радикальному плюралізмі як світоглядному принципі в епоху постмодерна. В цьому контексті рефлективістський підхід Е. Адлера та П. Хааса пропонує вченим- міжнародникам ініціювати такі наукові програми, які б дозволили створити моделі діалектичного звязку між теорію та реальністю, тобто кореляції між баченням світових політичних реалій представниками наукових шкіл та їх можливістю с формулювати сценарії подальшого розвитку з урахуванням ймовірних трансформацій та здатностей адаптації до них ключових акторів глобальної політики, зокрема, тих, хто приймає рішення [1].

Постає потреба у виробленні нового підходу до дослідження проблем світової політики, який би не увічнив традиційні розходження між теорією та реальністю, а навпаки заклав би фундамент нового уявлення про міжнародний порядок, якого б дотримувались як учені, так і політики; крім цього, саме ця візія повинна стати універсальною та такою, яка б поширювалась у повсякденній практиці.

Вартує зазначити, що рефлективістський підхід Е. Адлера та П. Хааса не забезпечив розв'язання проблеми неспівмірності парадигм та, як наслідок, стагнації у розвитку наукової думки, проте створив передумови для появи нових тенденцій у сфері дослідження міжнародної безпеки. Розглянемо ці тенденції більш детально. Головна тенденція характеризується появою безпекових до сліджень після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, автори яких у своїх доробках стверджували про відсутність впливу трансформацій міжнародного порядку на інтерпретацію його сутності.

Теоретичний каркас міжнародно-політичної науки залишається незмінним, адже структура міжнародної системи сама по собі не змінилась, жодних системних змін не відбулось, навіть в методологічному плані фундаментальні змінні аналізу залишились тими ж самими, отже, сучасну світову систему можна досліджувати, використовуючи "старий", апробований роками, методологічний інструментарій та категоріально-понятійний апарат. Такі поняття як стримування, гегемоністична стабільність та баланс сил є актуальними і зараз, деякі змінні, які ми зустрічаємо в доробках вчених минулої епохи, знаходимо й у розвідках сучасників, наприклад, демократичний мир, взаємозалежність, міжнародний режим. Застосування концептуально-методологічних практик минулого підтверджує тезу про те, що держави, як основні актори міжнародного порядку, продовжують діяти на основі незалежних змінних, тобто в такий спосіб, як вони діяли раніше [5, с. 9].

Із завершенням Холодної війни анархія не перестала бути центральним елементом системи міжнародних відносин, більш того ідея створення світового уряду внаслідок падіння комуністичного режиму, зростання демократичних тенденцій, укладання різноманітних торгівельних угод та інституціоналізації інтеграційних об'єднань так і не була реалізована. Отже, усі ці процеси поширення демократичних цінностей, глобалізація та регіоналізація не змінили саму природу міжнародних відносин, яка за своєю сутністю є такою, що тяжіє до анархічності.

Анархічна природа міжнародних відносин потребує ретельного стратегічного аналізу, котрий у системі розробки та прийняття рішень стоїть на щабель вище, ніж науковий, під яким передусім маються на увазі безпекові дослідження. Постійний моніторинг ситуації в нестабільних регіонах світу, особливо в тих, в яких присутні порогові держави, вимагає вироблення комплексного підходу до аналізу, розробки та прийняття рішень. Реалізація такого підходу можлива лише за умови активної взаємодії між епістемологічними спільнотами (наукові, експертні товариства) та політичним істеблішментом, який безпосередньо приймає рішення. Стратегічний аналіз, покладений в основу цього підходу, повинен передбачати передусім дослідження питань, пов'язаних із політикою гегемоністичних держав щодо здійснення контролю за поширенням ядерної зброї в інтересах встановлення стабільності в конфліктних регіонах [3, с. 90].

І науковий (фундаментальний) і стратегічний (певною мірою прикладний) аналіз визначають залежність підтримки безпеки від витрат на військову сферу держави та використання зброї масового ураження як засобу зовнішньої політики з можливостями стримування з метою створення стабільності, заснованої на балансі сил. Спроба поєднати ці рівні аналізу була зроблена британським дослідником Б. Б'юзаном - автором класичної теорії комплексу регіональної безпеки, який в рамках зазначеної теорії пояснює нову структуру регіональної безпеки, оцінює відносний баланс сил, взаємовідносини всередині комплексу та між державами - учасницями комплексу регіональної безпеки з урахуванням регіональних та глобальних тенденцій в усіх сферах міжнародного життя [19; 20, с. 65].

Б. Б'юзан та О. Уівер пропонують два визначення комплексу регіональної безпеки. Перше - комплекс безпеки являє собою групу держав, первинні інтереси безпеки яких тісно пов'язані одне з одним такою значною мірою, що їх національна безпека не може розглядатись відокремлено одна від іншої. Друге - акцент робиться більшою мірою не на державно-центричній структурі регіонального комплексу, а на сприйнятті проблем безпеки політичною спільнотою.

В рамках цього визначення під регіональним комплексом безпеки варто розуміти групу одиниць, в рамках яких основні дискурсивні процеси, що відбуваються, нерозривно взаємопов'язані (в межах означених процесів політична спільнота формує уявлення про той чи інший чинник як існуючу загрозу або, навпаки, знижує значимість загрози (секьюрітизація та десекьютерізація)). Внаслідок цього проблеми безпеки даних одиниць не можуть бути адекватно проаналізовані або вирішені відокремлено одна від іншої. Таким чином, друге визначення охоплює більш широкі аспекти безпеки, проте невирішеним залишається питання, як бути у випадку, якщо загроза (наприклад, нетрадиційного характеру) являє собою небезпеку, але не розглядається політичною спільнотою в якості такої [21; 22].

У книзі "Регіони та держави: структура міжнародної безпеки" (2003) Б. Б'юзан удосконалює нові підходи до дослідження регіонів, регіональної та глобальної систем безпеки. В методології Б. Б'юзана важливу роль відіграє конструктивістський підхід, який спрямований на розкриття ролі політичних та інших еліт у конструюванні регіональних комплексів безпеки [21].

Дослідження структури міжнародного порядку, його інституціонально-безпекового виміру було б неможливим без використання методів політичного аналізу та прогнозування. Окрім методів соціального конструктивізму, широкої популярності набуло використання теорії раціонального вибору у дослідженні безпекових тенденцій. Як приклад можна навести роботи

С. Уолта, котрі ґрунтуються на розрахунках вірогідностей, що засновані на новій теорії ігор, яка фокусує увагу дослідника на використанні силового потенціалу та поведінці акторів системи, які володіють ним (силовим потенціалом - авт.) [23].

Іншим важливим питанням залишається використання методологічних засобів біхевіористичного підходу до дослідження проблем світової політики. Такі наукові розвідки, на думку Р. Літтла, зосереджують увагу передусім на проведенні математичних розрахунків, у яких не існує ігор з нульовою сумою, тобто ігор, в яких є абсолютні переможці та переможені, щоб зрозуміти природу стратегічних взаємодій між раціональними акторами (агентами дії), які можуть або виробляти спільну стратегію дій або вступати у конфронтацію. Така взаємодія продукує занадто складні ситуації, які повинні бути проаналізовані із використанням розрахунків вірогідностей, як і у випадку результатів, отриманих за допомогою теорії ігор [24, с. 303].

Висновки та перспективи подальших розвідок. На підставі аналізу проблеми еволюції інтерпретації поняття "міжнародний порядок" у міжнародно-політичній науці та безпекових дослідженнях можна стверджувати про значний вплив подій, що відбулись після завершення Холодної війни, на розвиток дослідницьких програм, особливо у питаннях, які стосуються онтології наукових розвідок та їх методології. Бачення епістемологічними спільнотами структури міжнародного порядку та проблем світової політики ґрунтується переважно на рефлективістському підході, який надає можливість створення передумови для появи нових тенденцій у сфері дослідження міжнародної безпеки, що характеризуються наявністю тісного діалектичного звязку між теорію та політичною реальністю. Використання методологічного інструментарію соціального конструктивізму та методологічних засобів математичного аналізу (теорія ігор, теорія раціонального вибору) надає змогу не лише інтерпретувати природу взаємодій між акторами, яка фактично відображає структуру міжнародного порядку, але й моделювати ймовірні зміни у балансі сил за певних умов у конкретно взятому регіоні світу або на міжнародній арені в цілому.

Наразі у вітчизняній науковій думці бракує ґрунтовних досліджень, присвячених можливостям використання понятійно-категоріального апарату та методологічного інструментарію рефлективістського підходу для дослідження сучасних трансформацій міжнародного порядку, що може бути предметом майбутніх наукових розвідок та епістемологічних дискусій.

безпековий міжнародний політичний епістемологічний

Список використаних джерел

1. Adler E., Haas P Conclusion: epistemic communities, world order, and the creation of a reflective research program / E. Adler, P Haas // International Organization (Special Issue: Knowledge, Power, and International Policy Coordination). - 1992. - No46 (1). - P.367-390.

2. Baylis J. International and global Security / J. Baylis // Baylis J., Smith S. and Owens P The Globalization of World Politics: An Introduction of International Relations, 6th ed. - New York: Oxford University Press, 2014. - 648 p.

3. Buzan B., Hansen L. Strategic Studies, deterrence and the Cold War / B. Buzan, L. Hansen / The evolution of International Security Studies. - New York: Cambridge University Press, 2009. - 400 p.

4. Angell N. The Great Illusion / N. Angell. - New York: Cosimo, Inc., 2010. - 396 p.

5. Waltz K. Structural Realism after the Cold War / K. Waltz // International Security. - Vol.25. - No1. - Summer 2000. - P.5-41.

6. Виппер Р История нового времени / Р Виппер. - Киев: "Ника-Центр"; "Вист-С", 1997.

7. Owen T. Human Security - Conflict, Critique and Consensus: Colloquium Remarks and a Proposal for a Threshold-Based Definition / T. Owen // Security Dialogue. - Vol.35. - No3. - September 2004. - P.373-387.

8. Martin M., Owen T. The Second Generation of Human Security: Lessons from the UN and EU Experience / M. Martin, T. Owen // International Affairs. - Vol.86. - No1. - January 2010. - P.211-224.

9. National Security Strategy / February 2015 [Electronic resource]. - URL: https://www.whitehouse.gov/sites/default/files/docs/2015_national_security_strategy.pdf (accessed: 02.09.2015).

10. China's Military Strategy / The State Council Information Office of the People's Republic of China / May 2015, Beijing [Electronic resource]. - URL: http://eng.mod.gov.cn/Database/WhitePapers/ (accessed: 03.09.2015).

11. Kaplan R. The coming Anarchy: Shattering the dreams of the Post Cold War / R. Kaplan. - New York: Vintage; Reprint edition (August 13, 2002). - 224 p.

12. Haass R. The age of nonpolarity / R. Haass [Electronic resource]. - URL: http://www.foreignaffairs.com/articles/63397/richard-n-haass/the-age-of-nonpolarity (accessed: 05.09.2015).

13. Palomares G. Globalizacion de la seguridad y realismo preventivo: los Estados Unidos y el sistema internacional actual / G. Palomares // En Revista Espanola de Derecho International. - Vol.56. - No.1. - 2004. - P.39. - Cited by: Orozco G. The Interpretation of World Order by Epistemic Communities in Security Studies // International Journal of Social, Behavioral, Educational, Economic and Management Engineering. - Vol.9. - No7. - 2015. - P.2250-2256.

14. The National Security Strategy of the United States of America / September 2002 [Electronic resource]. - URL: http://www.state.gov/ documents/organization/63562.pdf (accessed: 06.09.2015).

15. Уткин А. Доктрина Буша: концепция, разделившая Америку / А. Уткин // Россия в глобальной политике. 22 августа 2005 года [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://www.globalaffairs.ru/ number/n_5457 - Название с экрана. - Дата обращения: 08.09.2015.

16. Грин П. Александр Македонский. Царь четырех сторон света / П. Грин. - М.: Litres, 2015. - 1051 с.

17. Кун Т. Структура научных революций / Т. Кун. - М.: "АСТ",- 605 с.

18. Lakatos I. Falsification and the Methodology of Scientific Research Programmes, 1970. Лакатос И. Фальсификация и методология научно-исследовательских программ / И. Лакатос. - М., 1995 // Центр гуманитарных технологий. - 23.12.2011. [Электронный ресурс]. - Режим доступа: http://gtmarket.ru/laboratory/basis/4369 - Название с экрана. - Дата обращения: 08.09.2015.

19. Buzan B. People, States and Fear. An Agenda for International Security Studies in the Post-Cold War Era / B. Buzan. - New York; London, 1991. - 398 р.

20. Стародуб Т. Теорія комплексу безпеки: можливості використання для формування спільної стратегії розвитку Чорноморського регіону / Т. Стародуб // Стратегічна панорама. - 2009. - №4. - С.63-71.

21. Buzan B., Wrever. O. Regions and Powers. The Structure of International Security / B. Buzan, O. Wrever. - Cambridge: Cambridge University Press, 2003. - 564 p.

22. Buzan B., Wrever. O., Wilde J. Security: a new framework for analysis / B. Buzan, O. Wrever, J. Wilde. - Colorado: Lynne Rienner Publishers, Inc., 1998. - 239 p.

23. Walt S. The Renaissance of Security Studies / Walt S. // International Studies Quarterly. - Vol.35. - No.2. - June 1991. - P211239.

24. Little R. International Regimes / R. Little // Baylis J., Smith S. and Owens P. The Globalization of World Politics: An Introduction of International Relations, 6th ed. - New York: Oxford University Press, 2014. - 648 p.

Размещено на Allbest.ru