Проблема зовнішньої заборгованості України

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут економіки і права

Кафедра економічної теорії та міжнародної економіки

РЕФЕРАТ

з дисципліни

«Міжнародна економіка»

«Проблема зовнішньої заборгованості України»

Студентки 3-ЕК курсу

Зубко Лілії Ігорівни

Перевірив:

Ромащенко Тарас Ігорович

Черкаси 2016

Зміст

Вступ

1. Державний борг та його види

2. Зовнішня заборгованість як вид державного боргу

3. Проблеми та шляхи подолання зовнішньої заборгованості України

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

У перехідній економіці України державний борг все більше набуває характеру не лише фінансової, але і соціально-політичної проблеми. Питання управління та обслуговування державного боргу є особливо важливим в контексті тих економічних труднощів, які впродовж останніх років переживає Україна.

Проблема державного боргу та його обслуговування в Україні є дуже актуальною темою в сучасних умовах. Розвиток суспільно-економічних відносин в Україні підтверджує необхідність якомога скорішого вирішення проблеми фінансової стабілізації і виходу з економічної кризи.

Мета. Обґрунтування економічної природи державного боргу, виявлення основних тенденцій і специфічних особливостей формування державного боргу в Україні, обґрунтування концептуальних засад щодо вдосконалення механізму управління державним боргом та обслуговування шляхів його зниження в Україні.

Об'єктом даної роботи є державний борг України та проблеми його обслуговування.

Предметом є вивчення закономірностей виникнення державного боргу України, відносин щодо управління державним боргом, а також способів погашення державного боргу в Україні.



1. Державний борг та його види

державний борг фінансовий криза

Державний борг являє собою вид відносин між господарюючими суб'єктами, якими з одного боку є держава, що переважно виступає позичальником, гарантом і кредитором; з іншого боку - юридичні та фізичні особи, які виступають як кредитори. Виходячи з цього, природу державного боргу можна визначити як всі відносини, що обслуговують боргові зв'язки держави у всій багатогранності їх форм.

Загальна сума державного боргу складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (як внутрішніх, так і зовнішніх), і відсотків за ними. Крім того, до державного боргу включаються неоплачені державні замовлення, заборгованість заробітної плати перед бюджетниками, невідшкодований податок на додану вартість та ін., оскільки практично ця заборгованість являє собою некоректно оформлений державний борг, на який до того ж не виплачуються відсотки [1, с. 54].

Економічна суть державного боргу виявляється через такі дві його функції:

1) фіскальну - залучення державою необхідних коштів для фінансування бюджетних видатків;

2) регулюючу - коригування обсягу грошової маси через купівлю-продаж цінних паперів центральним банком країни.

Основними причинами створення і збільшення державного боргу є:

1) збільшення державних видатків без відповідного зростання державних доходів (бюджетний дефіцит);

2) циклічні спади й автоматичні стабілізатори економіки;

3) скорочення податків з метою стимулювання економіки без відповідного коригування (зменшення) державних витрат;

4) вплив політичних бізнес-циклів (наприклад, надмірне збільшення видатків напередодні виборів з метою завоювання популярності виборців та збереження влади) [2, с. 68].

Головною причиною виникнення державного боргу країни є дефіцит бюджету.

Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення та зростання державного боргу. Важливим елементом стратегії макроекономічного управління є зменшення його розміру. На сьогоднішній день існує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Наявність бюджетного дефіциту пояснюється багатьма причинами. Серед найважливіших, експерти називають низьку ефективність економіки і зовнішньоекономічних зв'язків, нераціональну структуру видатків, високу питому вагу держави в економіці, використання малоефективного бюджетного механізму та ін.

Утворення і наявність дефіциту державного бюджету може мати як негативні, так і позитивні наслідки. З одного боку дефіцит бюджету потребує залучення додаткових коштів з метою його фінансування. Результатом є збільшення навантаження на державний бюджет, зростання розмірів державного кредиту та державного боргу. З іншого боку, наявність дефіциту засвідчує про те, що державні органи управління прагнуть не до зменшення видатків бюджету, а до залучення додаткових коштів для їх фінансування.

Державний борг класифікують за такими ознаками:

1) залежно від терміну боргу;

2) за сферою розміщення;

3) залежно від сукупності боргових зобов'язань;

4) залежно від суб'єкта;

5) за способами використання.

Залежно від терміну боргу розрізняють такі види державного боргу:

1) короткостроковий державний борг (до 1-го року);

2) середньостроковий державний борг (від 1-го до 5-ти років);

3) довгостроковий державний борг (5 і більше років).

Найважчими є короткострокові борги. За ними незабаром доводиться виплачувати основну суму з відсотками. Таку заборгованість можна пролонгувати, але це пов'язано з виплатою відсотків. Державні органи намагаються консолідувати короткострокову й середньострокову заборгованість, тобто перетворити її в довгострокові борги, відклавши на тривалий термін виплату основної суми й обмежуючись щорічною виплатою відсотків [3, с. 114].

За сферою розміщення державний борг поділяють на внутрішній і зовнішній.

Внутрішній борг - це заборгованість державних органів управління перед іншими державними структурами та перед резидентами.

Внутрішній державний борг включає сукупність всіх боргових зобов'язань держави, включаючи адміністративно-управлінську заборгованість (зобов'язання з виплати зарплати в державних установах та інших виплат державним службовцям), борги, які виникають у зв'язку з залученням коштів з метою фінансування бюджетного дефіциту та зобов'язання виплат державних пенсій. Розрізняють борги держави, які є офіційно визнаними (експліцитні борги) і не підтверджені, або імпліцитні борги. Останні зобов'язання, як правило, не враховуються у складі державного боргу, але в дійсності вони повинні включатись до його структури.

Зовнішній борг - це сукупність зобов'язань державних органів управління перед міжнародними фінансовими організаціями, іншими країнами та нерезидентами.

Цей вид боргу є для країни найбільшим тягарем, тому що для його погашення держава повинна віддавати будь-які коштовні товари, робити певні послуги [4, с. 67 - 78].

Залежно від сукупності боргових зобов'язань державний борг класифікують на капітальний і поточний.

Капітальний борг - це загальна сума заборгованості і процентних виплат, які мають бути сплачені за зобов'язаннями держави на визначені періоди.

Сума капітального боргу дає уявлення про те, яка загальна величина боргу держави без розбивки на періоди, на протязі яких він повинен бути погашений.

Поточний борг - це сума зобов'язань держави, які підлягають виплаті (разом з перерахованими відсотками) в поточному році.

Залежно від суб'єкта розрізняють державний і муніципальний борг.

Муніципальний борг - це сума місцевих запозичень, що входять до складу державного боргу. Змістом державного боргу є публічні відносини щодо випуску, обслуговування, погашення та визнання боргових зобов'язань уряду у формі державних цінних паперів, в інших формах урядових бюджетних запозичень; боргових зобов'язань, що виникають у результаті порушень бюджетного регулювання, а також інших зобов'язань, взятих на себе державою відповідно до чинного законодавства та міжнародних договорів.

За способами використання державний борг поділяється на активний і пасивний.

Активний борг - це таке використання фінансових ресурсів, яке передбачає забезпечення економічного зростання. Він пов'язаний з проведенням інвестиційної і інноваційної діяльності, і збільшенням попиту в країні, підтримкою конкурентоспроможності вітчизняного товаровиробника, збільшенням експортного потенціалу, стримуванням інфляції та ін.

Державний борг розглядається як пасивний тоді, коли одержані кошти направляються на поточне споживання. Такі виплати теж здійснюють вплив на розвиток економіки, але не розглядаються як фактор економічного зростання [5, с. 56].

Граничні величини державного боргу України, його структуру, джерела і терміни погашення щорічно встановлює Верховна Рада України одночасно з прийняттям Закону "Про Державний бюджет" на відповідний рік.

Конкретний розмір внутрішнього й зовнішнього державного боргу щорічно обнародують у Законі України "Про Державний бюджет" на поточний рік.

Граничний обсяг внутрішнього і зовнішнього державних боргів не має перевищувати 60% фактичного річного ВВП України. У разі перевищення граничної величини боргу Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити термінових заходів з метою зменшення суми державного боргу до встановленої величини і нижче [1, с. 18].

Державний борг оцінюють за такими показниками:

1) борг на душу населення - свідчить, яка сума державного боргу припадає на кожного громадянина країни;

2) співвідношення між державним боргом та індивідуальними доходами - визначається як частка загального несплаченого боргу, що припадає на кожні 1000 грошових одиниць індивідуального доходу (цей показник дає змогу визначити на скільки обтяжливий борг для населення країни);

3) відносна величина боргу (держаний борг/ВВП).

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

Джерелами погашення державного боргу є:

1) бюджетні кошти;

2) кошти, отримані від приватизації державного майна;

3) нові запозичення;

4) золотовалютні резерви країни [5, с. 91].

Розміри та структура державного боргу відіграють важливу роль в макроекономічному розвитку економіки, вирішені соціальних проблем та динаміці міжнародних відносин. Через макроекономічні фактори державний борг позначається і на змінах в мікроекономічній сфері. Зокрема, державний борг здійснює прямий і непрямий вплив на напрями бюджетної політики, грошово-кредитний механізм, податкову систему, рівень інфляції, розміри і напрями використання внутрішніх і зовнішніх заощаджень, іноземних інвестицій тощо. На мікрорівні боргові зобов'язання держави позначаються на величині залучення кредитних ресурсів підприємствами та установами, ціноутворенні, факторах формування процентних ставок, можливостях залучення іноземних інвестицій для конкретних проектів тощо.

2. Зовнішня заборгованість як вид державного боргу

Зовнішній борг - це сума зобов'язань країни перед зовнішніми кредиторами за непогашеними зовнішніми позиками та несплаченими за ними процентами.

Показником зовнішньої заборгованості може слугувати абсолютний розмір боргу країни у грошовому виразі. Однак для міжнародних порівнянь він не є показовим. Індикаторами зовнішньої заборгованості у міжнародній практиці слугують відносні показники, до яких належать:

1) відношення зовнішнього боргу до ВВП країни (критичне значення показника - 0,5 або 50%);

2) коефіцієнт обслуговування зовнішнього боргу - відношення суми платежів з обслуговування боргу до доходу країни від експорту товарів та послуг (критичне значення показника - 0,5);

3) відношення зовнішнього боргу до сумарного експорту країни (досягнення коефіцієнтом значення 1,5 розцінюється як криза зовнішньої заборгованості);

4) відношення щорічного приросту зовнішнього боргу щодо змін у чистому експорті (критичне значення показника - 0,3).

Зовнішній борг - це частина державного боргу, яка підлягає сплаті у валюті, іншій ніж гривня і визначається на певну дату як різниця між сумою державних зовнішніх запозичень (прийняття зобов'язань) та сумою платежів з погашення державного зовнішнього боргу станом на певну дату, у тому числі операції на цю дату. Також розглядають зовнішній борг як суму фінансових зобов'язань країни перед іноземними кредиторами.

Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками.

До складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий державний зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний державний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний зовнішній борг разом з приватним негарантованим державою зовнішнім боргом створюють валовий зовнішній борг країни [1, с. 40].

Валовий зовнішній борг за станом на певну дату - це загальний обсяг заборгованості за всіма існуючими, не умовними, зобов'язаннями, що мають бути сплачені боржником у вигляді основної суми та/або відсотків у будь-який час у майбутньому, і які є зобов'язаннями резидентів цієї економіки перед нерезидентами.

Валовий зовнішній борг країни включає всі види заборгованості резидентів країни перед нерезидентами, які класифікуються:

1) за чотирма основними секторами економіки - сектор державного управління, органи грошово-кредитного регулювання, банки, інші сектори;

2) у розрізі початкових термінів погашення - коротко - і довгострокові;

3) у розрізі фінансових інструментів - боргові цінні папери, торгові кредити, валюта і депозити, інші боргові зобов'язання та зобов'язання за кредитами підприємств прямого інвестування (міжфірмовий борг).

Розраховані показники валового зовнішнього боргу за станом на кінець звітного періоду включають:

1) прямий державний борг, а також Облігації внутрiшньої державної позики (ОВДП) у власності нерезидентів;

2) зобов'язання органів місцевого самоврядування за борговими цінними паперами та зовнішніми кредитами;

3) кредити, отримані центральним банком від Міжнародного валютного фонду та міжнародних фінансових організацій, а також розподіл спеціальних прав запозичення;

4) зобов'язання банків за борговими цінними паперами, залученими кредитами та депозитами;

5) зобов'язання реального сектора економіки за борговими цінними паперами, залученими кредитами (включно з гарантованими до повернення урядом) та кредиторською заборгованістю (торгові довго - та короткострокові кредити та прострочена заборгованість за ними) [5, с. 58].

Зовнішній борг відповідно до переліку основних секторів економіки включає борг сектору державного управління, який являє собою зобов'язання перед міжнародними фінансовими організаціями, зарубіжними органами управління, банками та іншими зобов'язаннями, включаючи обсяги куплених нерезидентами на ринку України облігацій внутрішніх державних позик та облігацій внутрішніх державних позик, випущених в рахунок погашення простроченої бюджетної заборгованості з податку на додану вартість. За банківською звітністю про залучення та обслуговування довгострокового негарантованого кредиту визначаються зобов'язання органів місцевого самоврядування за борговими цінними паперами та зовнішніми кредитами.

Обсяг зобов'язань за кредитами та позиками Міжнародного валютного фонду та міжнародних фінансових організацій являє собою борг органів грошово-кредитного регулювання.

Сума залучених та обслуговуваних іноземних кредитів банками представляє борг банківського сектора.

Зовнішній борг інших секторів економіки країни включає залучені та обслуговувані іноземні негарантовані кредити, гарантовані урядом приватні борги, обсяги накопиченої заборгованості за експортно-імпортними операціями з нерезидентами.

Інші боргові зобов'язання відповідних секторів економіки включають накопичену прострочену заборгованість за основною сумою, процентними та іншими платежами, які підлягали сплаті згідно з графіком платежів, але фактично не сплачені.

Зовнішні державні запозичення здійснюють двоякий вплив на національну економіку.

З одного боку, виділяють негативні форми впливу зовнішнього державного боргу на економіку країни:

1) зростання державного боргу внаслідок збільшення зовнішнього державного кредиту породжує залежність національної економіки від країн-кредиторів, а також від нерезидентів, які купують державні цінні папери. Через неможливість передбачити поведінку нерезидентів існує ризик дестабілізації фінансової системи країни;

2) зростання державного боргу внаслідок збільшення зовнішнього державного кредиту посилює залежність фінансової системи країн-позичальників від міжнародних організацій (МВФ, Світового банку, Європейського банку реконструкції та розвитку), які, зокрема, вимагають дотримання певного рівня дефіциту бюджету, що вимагає скорочення соціальних програм. З іншого боку, державні запозичення на міжнародному фінансовому ринку можуть стати стимулом для внутрішніх капіталовкладень, за умови дії ефективного боргового менеджменту, що передбачає врахування динаміки валютного курсу та оцінку паритету процентних ставок на вітчизняному та міжнародному фінансових ринках.

Залежно від характеру наслідків впливу зовнішнього державного боргу на економіку їх поділяють на короткострокові та довгострокові.

Короткострокові - це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема "витіснення". Довгострокові - економічні наслідки державного боргу, відомі як "тягар боргу"[3, с. 49].

Існування великого державного боргу може підірвати економічне зростання країни і негативно впливати на її фінансовий стан. Наявність державного боргу потребує здійснення щорічних відсоткових платежів, які повинні фінансуватись за рахунок податкових надходжень. За стрімкого зростання таких видатків держава повинна або зменшувати видатки на фінансування соціально-економічних програм, або збільшувати свої доходи. Збільшення доходів бюджету досягається за рахунок установлення нових податків та інших обов'язкових платежів або додаткових державних позик. Додаткове запозичення потребує додаткових видатків для обслуговування державного боргу, а введення нових податків може підірвати заінтересованість підприємців до бізнесу. Оскільки джерелом погашення державного боргу є доходи бюджету, зокрема податкові надходження, то можна стверджувати, що зростання боргу порушує збалансованість бюджету і провокує бюджетний дефіцит із його негативними економічними соціальними і фінансовими наслідками. Використання державних запозичень на фінансування поточних витрат бюджету, у тому числі на обслуговування державного боргу, є найменш ефективним засобом.

3. Проблеми та шляхи подолання зовнішньої заборгованості України

У період становлення України як незалежної держави гостро відчувається нестача власних ресурсів для реформування національного господарства. Недостатній розвиток ринку державних запозичень та слабкість його ресурсної бази змушують звертатися як до зовнішніх, так і до внутрішніх джерел мобілізації коштів для фінансування дефіциту бюджету, стабілізації грошово-кредитної системи, поповнення валютних резервів центрального банку, підтримки і врівноваження платіжного балансу.

Залучення запозичених коштів, з одного боку, є джерелом фінансування структурних реформ української економіки, з іншого, є передумовою виникнення державного боргу. Тому, важливим інструментом реального впливу на раціоналізацію політики державних запозичень, запобігання борговій кризі, є механізм управління державним боргом.

Під управлінням державним боргом слід розуміти сукупність державних заходів, що пов'язані з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

У широкому розумінні, управління державним боргом - це процес формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

Метою управління державним боргом є досягнення стабільного економічного розвитку, забезпечення необхідних темпів приросту ВВП та повної зайнятості, стримування інфляційних процесів, забезпечення фінансування соціальних програм, формування достатніх обсягів кредитних ресурсів для розвитку підприємницької діяльності, залучення необхідних обсягів (і відповідної структури) іноземних інвестицій [6, с. 57 - 61].

Стратегічним завданням управління державним боргом є мінімізація вартості його обслуговування. При нарощуванні розмірів державного внутрішнього боргу всі зусилля слід спрямовувати на зменшення реальної вартості його обслуговування та на врахування динаміки заборгованості з темпами економічного росту. Проте чинним законодавством України не дається визначення таких категорій як витрати з обслуговування, погашення та управління державним боргом.

В умовах перехідної економіки України задачі управління державним боргом значно ускладнюються. Причиною є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін. [5, с. 10 - 13].

Для ефективного управління державним боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

1) безумовності - забезпечення режиму безумовного виконання державою всіх зобов'язань перед інвесторами і кредиторами, які держава як позичальник, прийняла на себе при укладанні договору позики;

2) зниження ризиків - розміщення і погашення позик таким чином, щоб максимально знизити вплив коливань кон'юнктури світового ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

3) оптимальності структури - підтримання оптимальної структури боргових зобов'язань за термінами обертання і погашення;

4) зберігання фінансової незалежності - підтримка оптимальної структури боргових зобов'язань держави між інвесторами-резидентами і інвесторами-нерезидентами;

5) прозорості - дотримання відкритості при випуску позик, забезпечення доступу міжнародних рейтингових агентств до достовірної інформації про економічний стан у державі для підтримки високої кредитної репутації і рейтингу держави-позичальника [6, с. 36 - 41].

У процесі управління державним боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

Управління державним боргом без врахування об'єктивних вимог та інтересів суб'єктів фінансових відносин нерідко призводить до негативних наслідків. Результатом може бути зниження рівня боргової безпеки держави, погіршення її фінансової стійкості, блокування зарубіжними інвесторами і навіть банкрутство.

Потенційну загрозу економічній безпеці України становить недостатня кількість вільних коштів для обслуговування державного боргу.

У світовій практиці безпечним вважається такий рівень державного боргу, коли сума його обслуговування не перевищує 25 % загальних валютних надходжень країни або 20 % вартості експорту товарів. Межею небезпеки при оцінці ситуації з погашенням боргу і сплатою процентів вважається відношення процентних платежів до експорту 15 - 20 % , межею підвищеної небезпеки - 25 - 30 %. Станом на сьогоднішній день Україна знаходиться на межі підвищеної небезпеки із показником 35 %.

Управління державним боргом в Україні здійснює Міністерство фінансів України, Державне казначейство, а також Національний банк України, який розміщує державні цінні папери.

Управління державною заборгованістю ділиться на три стадії: залучення коштів, розміщення (використання) запозичених коштів та погашення боргу й виплата відсотків.

Державне управління залучення коштів, як правило, здійснюється в контексті бюджетного процесу, де законом "Про Державний бюджет" на відповідний рік встановлюються граничні розміри боргу і державні гарантії його повернення. Обсяг залучених позик для будь-якої країни визначається двома факторами: по-перше, скільки капіталу країна може поглинути, по-друге, який обсяг боргу вона може обслуговувати без ризику виникнення кризи платежів.

Управління розміщенням запозичених коштів є основним елементом усієї системи управління державним боргом. Залучені кошти повинні використовуватися для фінансування зростання виробничих потужностей. При цьому повинно збільшуватися виробництво товарів не лише для внутрішніх потреб, а й експорт продукції, що необхідно для одержання іноземної валюти на обслуговування та погашення зовнішньої заборгованості держави.

Таким чином, система управління заборгованістю країни означає управління всіма стадіями і охоплює:

1) аналіз кредитоспроможності, тобто можливості країни позичати кошти;

2) оцінку платоспроможності або здатності обслуговувати борг;

3) контроль рівня зовнішньої заборгованості;

4) контроль за складом зовнішнього боргу [5, с. 37 - 40].

Для ефективного управління державним боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи управління державним боргом.

Методи управління державною заборгованістю:

1) рефінансування - це погашення заборгованості й процентів за рахунок коштів, отриманих від розміщення нових позик;

2) новація - домовленість ніж позичальником і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту іншим зобов'язанням;

3) уніфікація позики - це об'єднання декількох позик в одну, коли облігації раніше випущених позик обмінюють на облігації нової позики (такий захід передбачає зменшення кількості видів цінних паперів, які повертають одночасно, що спрощує роботу й скорочує витрати держави за системою державної позики);

4) конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою;

5) консолідація - зміна умов обертання позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін;

6) відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик;

7) реструктуризація заборгованості - це метод управління державним боргом, який полягає в тому, що на певних умовах відстрочується виплата частки боргу;

8) анулювання - це повна відмова держави від своїх боргових зобов'язань (внутрішніх, зовнішніх, за всім державним боргом в цілому).

Анулювання може здійснюватися з двох причин. По-перше, анулювання державного боргу може бути застосовано у випадку фінансової неспроможності держави, тобто її банкрутства. По-друге, анулювання заборгованості може бути наслідком приходу до влади нових політичних сил, що за визначеними причинами відмовляються визнати фінансові зобов'язання попередньої влади.

Конверсію, консолідацію, уніфікацію державних позик зазвичай здійснюють тільки щодо внутрішніх позик. Стосовно новації і відстрочення погашення зобов'язань, то ці міри можливі й щодо нової заборгованості. Відстрочення погашення позик здебільшого проводять за узгодженням із кредиторами. За цього відстрочення погашення боргу може й не зумовити припинення виплати відсотків за ним. Слід мати на увазі, що застосування цих методів вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків [6, с. 101 - 105].

Управління державним боргом включає декілька напрямів:

1) мобілізацію коштів з метою забезпечення фінансування програм, не перекритих іншими (крім пов'язаних з державним боргом) джерелами;

2) організацію раціонального використання мобілізованих ресурсів;

3) здійснення сприятливого як для держави, так і для кредиторів погашення одержаних в борг коштів за умовами і строками;

4) організацію обслуговування державного боргу у розмірах і структурі, узгоджених з кредиторами.

Мобілізація коштів з метою формування фонду фінансових ресурсів для забезпечення погашення і обслуговування державного боргу може проводитися в різних формах. Це емісія та розміщення боргових цінних паперів держави як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, залучення кредитів державними органами управління як від вітчизняних, так і зарубіжних кредиторів, проведення взаємозаліків заборгованостей між державами. До факторів, які відносяться до непрямих форм мобілізації ресурсів відносяться: проведення додаткових первинних емісій грошових коштів центральним банком, накопичення заборгованості за виплатою заробітної плати в державному секторі економіки (пенсій, компенсацій та інших платежів населенню, передбачених законодавством), продаж зобов'язань держави фінансовим установам (як правило з дисконтом) з метою зменшення переносу виплат на більш віддалені строки, проведення роботи з ліквідації бюджетної заборгованості суб'єктів господарської діяльності.

В Україні з усіх способів можливого використання залучених ресурсів значного поширення набув найменш ефективний спосіб - нові запозичення спрямовуються на фінансування поточних витрат бюджету, включаючи і обслуговування існуючого зовнішнього боргу. Тому Україні важко розраховувати на ті джерела фінансування, якими зазвичай користуються країни для обслуговування державного боргу [5, с. 106 - 124].

Неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості було причиною того, що з 1991 р. відбувається зростання державного боргу.

Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.08.2016
(за ознакою умовності)
	офіційний курс НБУ 25,652241 грн./дол.США
			млрд. од.
	дол. США	грн.	%
Загальна сума державного та гарантованого державою боргу	66,59	1 708,18	100,00%
Державний борг	57,19	1 467,14	85,89%
Внутрішній борг	21,58	553,62	32,41%
1. Заборгованість за випущеними цінними паперами на внутрішньому ринку	21,48	551,04	32,26%
ОВДП (15 - річні)	0,62	15,85	0,93%
ОВДП (14 - річні)	0,13	3,25	0,19%
ОВДП (13 - річні)	0,10	2,62	0,15%
ОВДП (12 - річні)	0,06	1,50	0,09%
ОВДП (11 - річні)	1,52	38,88	2,28%
ОВДП (10 - річні)	2,36	60,56	3,55%
ОВДП (9 - річні)	1,99	51,15	2,99%
ОВДП (8 - річні)	1,22	31,30	1,83%
ОВДП (7 - річні)	1,74	44,74	2,62%
ОВДП (6 - річні)	0,94	24,10	1,41%
ОВДП (5 - річні)	6,19	158,86	9,30%
ОВДП (4 - річні)	0,16	4,11	0,24%
ОВДП (3 - річні)	1,19	30,44	1,78%
ОВДП (2 - річні)	2,33	59,89	3,51%
ОВДП (18 - місячні)	0,76	19,38	1,13%
ОВДП (12 - місячні)	0,11	2,71	0,16%
ОВДП (9 - місячні)	0,01	0,20	0,01%
ОВДП (6 - місячні)	0,04	1,09	0,06%
ОВДП (3 - місячні)	0,02	0,42	0,02%
2. Заборгованість перед банківськими та іншими фінансовими установами	0,10	2,58	0,15%
Національний банк України	0,10	2,58	0,15%
Зовнішній борг	35,61	913,52	53,48%
1. Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних фінансових організацій	14,07	360,86	21,13%
Європейське Співтовариство	2,47	63,31	3,71%
Європейський банк реконструкції та розвитку	0,61	15,58	0,91%
Європейський Інвестиційний Банк	0,53	13,65	0,80%
Міжнародний банк реконструкції та розвитку	5,08	130,41	7,63%
Міжнародний Валютний Фонд	5,38	137,88	8,07%
Фонд чистих технологій (МБРР)	0,00	0,02	0,00%
2. Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав	1,79	45,89	2,69%
Канада	0,31	7,87	0,46%
Німеччина	0,24	6,03	0,35%
Росія	0,61	15,54	0,91%
США	0,01	0,23	0,01%
Японія	0,63	16,21	0,95%
3. Заборгованість за позиками, одержаними від іноземних комерційних банків, інших іноземних фінансових установ	0,00	0,00	0,00%
Chase Manhattan Bank Luxembourg S.A.	0,00	0,00	0,00%
4. Заборгованість за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку	18,04	462,85	27,10%
ОЗДП 2013 року	3,00	76,96	4,51%
ОЗДП 2014 року	1,00	25,65	1,50%
ОЗДП 2015 року	14,04	360,24	21,09%
5. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	1,71	43,92	2,57%
Міжнародний Валютний Фонд	1,71	43,92	2,57%
Гарантований державою борг	9,40	241,04	14,11%
Внутрішній борг	0,77	19,70	1,15%
1. Заборгованість за випущеними цінними паперами на внутрішньому ринку	0,62	15,95	0,93%
Державні цінні папери	0,00	0,00	0,00%
Облігації ДІУ (10 - річні)	0,04	1,00	0,06%
Облігації ДІУ (5 - річні)	0,12	3,00	0,18%
Облігації ДІУ (7 - річні)	0,12	3,00	0,18%
Облігації НАК "Нафтогаз України" (3 - річні)	0,19	4,80	0,28%
Облігації Укравтодору (5 - річні)	0,16	4,15	0,24%
2. Заборгованість перед банківськими та іншими фінансовими установами	0,15	3,75	0,22%
ВАТ "Державний експортно-імпортний банк України"	0,01	0,26	0,02%
ВАТ "Державний ощадний банк України"	0,13	3,37	0,20%
ПАТ АБ "Укргазбанк"	0,00	0,12	0,01%
3. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	0,00	0,00	0,00%
Інші кредитори	0,00	0,00	0,00%
Зовнішній борг	8,63	221,34	12,96%
1. Заборгованість за позиками, одержаними від міжнародних фінансових організацій	6,06	155,43	9,10%
Європейське співтоватиство з атомної енергії	0,02	0,41	0,02%
Європейський банк реконструкції та розвитку	0,23	6,00	0,35%
Європейський Інвестиційний Банк	0,01	0,29	0,02%
Міжнародний банк реконструкції та розвитку	0,44	11,18	0,65%
Міжнародний Валютний Фонд	5,36	137,56	8,05%
2. Заборгованість за позиками, одержаними від органів управління іноземних держав	0,15	3,75	0,22%
Канада	0,15	3,75	0,22%
3. Заборгованість за позиками, одержаними від іноземних комерційних банків, інших іноземних фінансових установ	2,31	59,24	3,47%
Deutsche Bank AG London	0,02	0,39	0,02%
UniCredit Bank Austria AG	0,04	1,10	0,06%
ВАТ "Газпромбанк"	0,50	12,83	0,75%
Державний банк розвитку КНР	0,07	1,68	0,10%
Експортно-імпортний банк Китаю	1,54	39,48	2,31%
Експортно-імпортний банк Кореї	0,15	3,77	0,22%
4. Заборгованість за випущеними цінними паперами на зовнішньому ринку
5. Заборгованість, не віднесена до інших категорій	0,11	2,91	0,17%
Міжнародний Валютний Фонд	0,11	2,91	0,17%

Державний та гарантований державою борг України за станом на 31.08.2016
(в розрізі валют погашеня)
	офіційний курс НБУ 25,652241 грн./дол. США
			млрд. одиниць
	дол. США	грн.	%
Долар США	30,35	778,51	45,58%
ЄВРО	3,94	101,03	5,91%
Канадський долар	0,31	7,87	0,46%
СПЗ	12,56	322,28	18,87%
Українська гривня	18,80	482,28	28,23%
Японська єна	0,63	16,21	0,95%

У зв'язку з існуючою на даний час тенденцією до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості нинішній рівень економічної безпеки в Україні явно недостатній. Це дає підставу говорити про необхідність комплексного вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього боргу з метою запобігання можливим загрозам економічній безпеці України.

В Україні гостро постає проблема дефіциту бюджету, що є першопричиною виникнення і збільшення державного боргу. Бюджетний дефіцит виникає як результат кризових явищ в економічному та політичному житті держави і призводить до утворення та зростання державного боргу.

Бюджетний дефіцит збільшує державний борг, а зростання боргу, в свою чергу, потребує додаткових витрат бюджету на його обслуговування і тим самим збільшує бюджетний дефіцит.

Здебільшого для фінансування дефіциту бюджету уряд залучає кредити Національного банку України, що потім, як правило, обертається зростанням цін, а внутрішні запозичення витісняють приватних інвесторів через зростання відсоткових ставок. Тому фінансування дефіциту бюджету значною мірою потребує використання зовнішніх фінансових ресурсів.

Неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед них найбільш негативний вплив мають:

1) постійне недонесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв'язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;

2) відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов'язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;

3) послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;

4) неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджетні установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів та майна.

Щоб говорити про якусь стабілізацію економіки України, а також про подальший розвиток бюджетної системи, потрібно перш за все вирішувати ці проблеми.

Для цього необхідно:

1) створити єдину нормативно-правову базу щодо управління державним боргом;

2) краще вивчити макроекономічне становище України з точки зору боргового навантаження та визначити оптимальну середньо- та довгострокову боргову політику;

3) визначити нові боргові інструменти та підготовити нормативну базу їх застосування;

4) вдосконалити структуру державного боргу в розрізі інструментів позичання, ринків розміщення, валют позичання, відсоткових ставок та строків погашення;

5) організувати роботу щодо підвищення кредитного рейтингу України, що в свою чергу покращить інвестиційний клімат [5, с. 115].

Виходячи з цього, важливим є питання про можливість використання різноманітних методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які використовуються в світовій практиці і застосування способів переходу від відстрочки платежів до скорочення боргу, що буде сприяти урегулюванню проблеми зовнішньої заборгованості і забезпечення ефективності економіки України.



Висновки

Із вище опрацьованої інформації, можна сформулювати такі висновки:

1. Дефіцит державного бюджету, залучення значного обсягу державних запозичень як з внутрішніх, так і з зовнішніх джерел обумовили формування державного боргу в умовах перехідної економіки України.

2. Управління державним боргом визначається як сукупність заходів держави, пов'язаних з випуском та погашенням державних боргових зобов'язань, визначенням ставок процентів та виплатою доходу по державних цінних паперах, встановлення ліміту боргу, підтриманням курсу державних зобов'язань, визначенням умов випуску нових державних цінних паперів.

3. Розмір державних позик не повинен перевищувати обсяги державних інвестицій, аби не покладати на наступні покоління тягар сплати державних боргів. Вирішення проблеми заборгованості потребує в законодавчому порядку відображення таких заходів: обґрунтування нової державної заборгованості, розробка прозорих та переконливих критеріїв надання державних гарантій, встановлення оптимальних розмірів внутрішнього та зовнішнього державного боргу, вдосконалення системи управління та обслуговування державного боргу.

4. Зростання державного боргу призводить до збільшення витрат на його обслуговування. Управління державним боргом повинно бути спрямовано на збільшення терміну погашення заборгованості та скорочення витрат на обслуговування боргу, для цього в загальному обсязі державних зобов'язань довгострокові зобов'язання повинні займати центральне місце.

5. Нинішній рівень економічної безпеки в Україні, з огляду на сьогоднішню тенденцію до швидкого зростання обсягу зовнішньої і внутрішньої заборгованості, низький.

Проаналізувавши динаміку державного боргу України, можна зробити висновок, що він постійно зростає. Причиною цього є незбалансованість між різними ланками фінансової системи, неефективне управління державним боргом, непослідовність, невчасність прийняття рішень щодо погашення державної заборгованості, хронічний дефіцит фінансових ресурсів як на макроекономічному, так і на мікроекономічному рівнях, нестійкість позицій держави на міжнародних ринках та ін.

Комплексне вирішення проблеми внутрішнього і зовнішнього державного боргу із врахуванням запропонованих заходів сприятиме розбудові державних фінансів та покращанню фінансового стану України.



Список використаної літератури

1. Горобець О.Г. Державний борг України та його вплив на розподіл валового внутрішнього продукту // Актуальні проблеми економіки. - 2005.

2. Лютий І. Державний кредит та боргова політика України: монографія / Ігор Лютий, Наталія Зражевська, Олександр Рожко; Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Центр учбової літератури, 2008. - 351 с.

3. Василик О.Д. Державні фінанси України. - К.: ЦУЛ, 2003. - 327 с.

4. Кудряшов В.П. Фінанси. Навчальний посібник. - Херсон: Олді-плюс, 2002. - 393 с.

5. Вахненко Т.П. Зовнішні боргові зобов'язання у системі світових фінансово-економічних відносин / НАН України: інститут економічного прогнозування. - К.: Фенікс, 2011. - 536 с.

6. Кучер Г.В. Управління державним боргом та економічна безпека України. Актуальні проблеми міжнародних відносин К.: ВПЦ, 2001. - 216 с.

7. Міністерство фінансів України. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.minfin.gov.ua/news/view/statystychni-materialy-shchodo-derzhavnoho-ta-harantovanoho-derzhavoiu-borhu-ukrainy_2016?category=borg

Размещено на Аllbеst.ru