Основні напрямки зовнішньої політики Сполучених Штатів Америки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський Університет імені Бориса Грінченка.

Аналітична доповідь

Основні напрямки зовнішньої політики США

Зміст

Вступ

1. Аналіз розвитку зовнішньої політики США до ХХІ століття

2. Аналіз розвитку зовнішньої політики США ХХІ століття

Вступ

З початком взаємовідносин між народами, а згодом державами Євразія утворює центр світової влади. Проте події ХХ століття внесли свої корективи. Найбільшого реваншу як в державній сфері, так і на політичній арені досягла Америка, а саме Сполучені Штати Америки. Із країни, відносно ізольованої в Західній півкулі, вона перетворилася в державу світового масштабу як за розмахом, так і за впливом.

Друга Світова війна вивела на політичну арену два головних переможця, суперників - Сполучених Штатів та Радянський Союз. Наступні 50 років можна назвати двополюсною американо-радянською боротьбою, головна мета якої - домінування в світі. Теорії суперництва між США і СРСР присвятили свої роботи сотні філософів, політиків, дипломатів, аналітиків і здається, кожен рано чи пізно задумується про це: Північна Америка проти Євразії за домінування в цілому світі.

СРСР розпалось, цей політичний блок замінили інші організації, такі як Європейський Союз, Союз Афиканських держав та інші. Але з упевненістю можу сказати, що в наш час Америка продовжує доводити свою перевагу щодо інших країн і робить певні дії для встановлення верховенства над Євразійським континентом.

Тільки у наші дні війна, як спосіб завоювання світу, неможлива, тому геополітична стратегія США грунтується на мережі стратегічних союзів, блоків, баз, організацій. Вони обплутують увесь світ і цим самим забезпечують контроль над ним.

Звичайно, в світі нині домінує не одна держава, але вплив США на розвитот світу колосальний. ЇЇ роль наддержави можна вбачати в політики інших держав: одні мовчки терплять диктат, інші намагаються висловити протест, треті висловлюють надію на радикальну зміну міжнародної обстановки, четверті сподіваються на Провидіння Господнє, п'яті прагнуть прийняти скоріше правила пропонованої гри. А все через страх за свою незалежність. Бо як відомо держава, що відмовляється від участі в світовому кругообігу автоматично втрачає його, якщо вона не приймає рішення, рішення приймають за неї. А рівень розвитку сучасних держав, які в рейтингах значно поступаються цій державі, не дає їм можливість вводити свої правила та вести власну зовнішню політику, тому одні держави прагнуть влитись в цей процес, а інші, так звані «бідні нації» приєднатись до якогось до якогось політичного обєднання на правах суверенітету.

Тому метою даної роботи є визначення основних напрямків зовнішньої політики США.

1. Аналіз розвитку зовнішньої політики США до ХХІ століття

Початок політики американського імперіалізму можна визначити з 1900 року, коли в книзі «Економічний панування Америки» американський історик Брукс Адамс виступив з пропагандою англосаксонського расизму і з закликами перетворити Тихий Океан у внутрішнє американське море. Кінець ХІХ - початок ХХ починається боротьба за перерозподіл уже поділеного світу. Політика США набуває кульку експансії та агресії.

У своїй лекції «Доля долі англосаксонської раси» історик Джон Фіске, що мав величезний вплив на Вашингтон, висловив впевненість у тому, що американська політика пошириться «від полюса до полюса», і на «обох півкулях» встановиться панування США. Він підтримує думку свого колеги Джона Барджесома у тому, що англосакси є головною політичною расою, а США - головний центр світу. Тому завдання США поширити цю систему, а інші країни змусити підкоритися, застосувавши, якщо буде потрібно, будь-які засоби». імперіалізм гегемонія зовнішній політика

З 90 років ХІХ століття ця політика стала все більше виявлятися. Вудро Вільсон, писав: «Американський континент вже завойований Сполученим Штатами і служить цілям нашої цивілізації. США повинні тепер звернути свій погляд на нові кордони». Отже, на рубежі ХІХ-ХХ століть у США вже склалася ідеологія, яка через 30 років з'явиться також і в Німеччині. Взагалі, Дж. Тейлор у своїй книзі «Британія і «холодна війна» доходить висновку, що нацистська Німеччина і Сполучені Штати мали однакові плани світового панування і обидві країни боролися з спадок Британського панування.

Вагомий внесок у таку політику вніс президент Теодор Рузвельт. Як писав Брукс Адамс в листі до Рузвельта: «Війна - екстремальна кульмінація економічного суперництва між країнами. Це означає, що міжнародне економічне суперництво, що здійснюється з метою завоювання нових ринків, має неминуче закінчитися війною. Уся попередня історія є підтвердженням цього незаперечного факту. Ось чому основні цілі політики Сполучених Штатів - нав'язати боротьбу за виживання величезної інтенсивності Європі». Події Першої та Другої Світової війни явно підтверджують ці слова.

Адам наголошував і на подальшій «холодній війні». Приходячи до висновку, що плани встановлення американського світового панування, яке включало б гегемонію і контроль над Євразійським континентом, неминуче призведуть до конфлікту з Росією. Боротьба буде не просто з однією нацією, а з цілим континентом, і програє той, хто відступиться. Розпад СРСР став колосальною перемогою США.

Нині Америка зайняла лідируючі позиції: «у галузі вона має які мають собі рівних глобальними можливостями розгортання; з економіки залишається основною рушійною силою світового розвитку; в технологічному відношенні вона зберігає абсолютне лідерство в передових областях науки і техніки; в галузі культури, незважаючи на її примітивність, Америка користується де немає собі рівних привабливістю, особливо серед молоді всього світу. Все це забезпечує Сполученим Штатам політичний вплив, близького якому не має жодна держава ». Всі ці чинники, на думку Бжезінського, роблять Америку єдиною світовою наддержавою у повному розумінні цього слова.

2. Аналіз розвитку зовнішньої політики США ХХІ століття

Після розпаду біполярної системи Сполучені Штати зуміли залишитися наддержавою, зробившись гегемоном, але придбати статус легального лідера не змогли. У світі сильні антиамериканські настрої. Що ж викликало таке ставлення?

Досить озирнутися на два десятиліття тому, щоб побачити зовсім іншу картину. Знаменита статуя Свободи служила ніби символом вільного світу. Америка ставала еталоном своюоди для значної частини світу. Чим щільніше збиралися хмари холодної війни між двома континентами світу, тим яскравіше ставало сяйво цього символу для безлічі людей у всіх куточках світу.

Що ж відбулося на рубежі XX і XXI століть, в результаті чого найпотужніша у світі держава викликає сьогодні в світі настільки скептичне до себе ставлення?

З впевненістю можу сказати, що такі настрої не даремні і побоюватись є чого.

· У мирний час президент Джордж Буш-молодший запросив на потреби Збройних сил США 505 млрд дол. Радянський Союз розвалився майже 20 років тому, а Вашингтон витрачає на свою військову міць майже стільки ж, скільки весь інший світ.

· Та й певні дії Америки дають право на її осуд ( наприклад, війна в Іраку).

· Не можна не зауважити й той факт, що з розпадом СРСР США залишилась одна з небагатьх країн з розвинутою економікою та сильною зовнішньою політикою.

· Більшість американських політологів і політиків вважають, що світова політика - поле дії окремих суверенних держав, кожна з яких вільно на власний розсуд. Таку політику можна вбачати в зовнішій політиці США, так звана теорія детермінізму. Сполучені Штати сьогодні справді не бачать на світовій арені країн або міжнародних інститутів, з якими їм би пристало узгоджувати свої дії. Чи є підстави для такого припущення? Безумовно, так. США домінують в НАТО, і, треба визнати, час від часу узгоджують свою позицію з союзниками по блоку (враховуючи значно переважаючу міць США над цими країнами). Кількість держав-членів ООН зараз 193, з яких більше 150 представляють країни, що розвиваються . Багато з них не розвиваються вже більше 20 років. Тому шукатиме підтримки в "недієздатних" держав, які часто не контролюють власну територію і не в змозі обходитися без допомоги з боку ЄС і США, є, щонайменше, дивним.

Основу американської зовнішньої політика складає безпека. Основним стала теза про боротьбу з погрозами за допомогою превентивних операцій військового і напіввійськового характеру, здійснюваних самостійно або в коаліції з іншими країнами. Прикладами таких дій є: військова операція США в коаліції з країнами НАТО в Афганістані проти режиму талібів (починаючи з 2001 р); операція в Іраку в коаліції з деякими країнами НАТО (Великобританією та іншими при відкритому незгоду з нею Франції та Німеччини).

Починаючи з 2003 року політика США все більше наполягає на демократизації країн. Перш за все, країни так званого Великого Близького Сходу ( Близький і Середній Схід) і пострадянський простір. Я наближаюсь до думки, що така політика перш за все будується для ослаблення головного супротивника США - Росії, так званий барєр між країнами.

Президент Б. Обама доклав титанічні зусилля для того, щоб змінити ставлення США до зовнішнього світу і більш органічно вписати країну в формується історичний контекст XXI ст. Менш ніж за рік президент повністю переглянув основоположну концепцію американської зовнішньої політики щодо кількох важливих геополітичних питань:

* іслам - не ворог, і нинішня роль Сполучених Штатів у світі не визначається "глобальною війною з терором

* США будуть відігравати роль справедливого і напористого посередника в справі досягнення довговічного миру між Ізраїлем і Палестиною

* Вашингтону слід вести серйозні переговори з Іраном з приводу його ядерної програми, а також з інших питань

* боротьба з повстанським рухом в тих провінціях Афганістану, які знаходяться під контролем руху"Талібан", повинна бути переважно політичною, а не військовою;

* Сполученим Штатам треба поважати педантичність латиноамериканських країн відносно культурної самобутності і історичного минулого, а також розширювати контакти з Кубою

* США необхідно вживати більш енергійні зусилля для істотного скорочення свого ядерного арсеналу і рухатися до головної мети - повного визволення світу від ядерної зброї

* при вирішенні глобальних проблем до Китаю слід ставитися не тільки як до економічного, але і як до геополітичного партнера

* поліпшення американо-російських відносин, очевидно, відповідає інтересам обох сторін, але при цьому потрібно брати геополітичну реальність, що склалася після закінчення холодної війни, а не намагатися переробити її.

Та головним досягненням діяльності президента Обами я вважаю зміну ставлення світового населення до політики держави. Зокрема, з тієї самої держави-експансіонера в державу-лідера. Бо явно промова Дж. Буша після тероку в 2001 "Або ви на нашому боці, або на стороні терористів", що так схожа до слів Л. Леніна "Хто не з нами, той проти нас" викликала зовсім не почуття довіри, а страх перед минулим та майбутнім.

Размещено на Allbest.ru