Історія виникнення та розвитку Шенгенської зони

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Творці Європейського союзу одним з найважливіших його завдань вважали вільне переміщення людей всередині союзу. Для подібних поїздок візи його громадянам були не потрібні, але наявність прикордонного контролю зобов'язувало їх мати паспорти. Крім того, це вело до втрат часу при перетині кордонів. Довгий час 10 членам тодішнього Європейського союзу не вдавалося прийти до єдиного рішення і досягти загального компромісу. Ось чому 5 з 10 країн ЄС: Бельгія, Німеччина, Франція, Люксембург і Нідерланди були найбільш зацікавлені у скасуванні кордонів. Вони вирішили незалежно від інших учасників ЄС підписати угоду, яка передбачає поступову відмову від контролю на кордонах між ними. Це сталося 14 червня 1985 року неподалік від люксембурзького села Шенген. 19 червня 1990 року ті ж держави підписали Конвенцію про застосування Шенгенської угоди. Цей документ передбачав створення на території Європи єдиного простору, де буде повністю ліквідовано прикордонний контроль. Метою Конвенції було створення зони, у якій буде відмінено процедури внутрішнього контролю і буде покращено співробітництво поліції і судової системи.

У 1990 році Шенгенська угода була підписана Італією, а в 1991 році до неї приєдналися Іспанія і Португалія. 6 листопада 1992 року в Шенгенський союз вступила Греція. 6 березня 1995 року нова угода почала діяти на території семи європейських держав: Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Франції, Німеччини, Іспанії, Португалії. Вона відкрила кордони і скасувала паспортний контроль між країнами-учасницями. Тепер громадяни цих країн могли вільно переміщатися всередині шенгенського співтовариства. Поступово до угоди приєднувалися нові держави. 2007 року Шенгенська зона включала вже 15 країн.

В результаті збільшення кількості країн, що прийняли нові умови, а також охочих приєднатися до них, виникла необхідність об'єднання законодавства ЄС та угод, підписаних в Шенгені. Це сталося в 1999 році, після підписання Амстердамського договору. З цього моменту шенгенські домовленості стали частиною загального європейського законодавства.

Шенгенська угода поширюється на 22 держави ЄС і чотири країни, що не входять в нього (Ісландія, Ліхтенштейн, Швейцарія і Норвегія). Автоматично входять в шенгенську зону (хоча угоди не підписували): Андорра (разом з Іспанією), Монако (разом з Францією), Ватикан і Сан-Марино (разом з Італією). Однак при відвідуванні Андорри можуть виникнути складності на зворотному шляху, якщо у вас одноразова шенгенська віза. Так як в'їзд на територію Андорри формально вважається виїздом із зони Шенгену. Підписали шенгенську угоду, але залишили паспортний контроль - і тому знаходяться поза шенгенської зони - Великобританія і Ірландія. В ці країни потрібно відкривати окремі візи. Вже вісім з гаком років готуються увійти в зону Шенгену Болгарія, Румунія. Не названі терміни вступу в шенгенську зону цих країн. Вступ до шенгенської зони Румунії та Болгарії гальмують Франція, Нідерланди та Німеччина. У квітні 2016 року Єврокомісія заявила, що Румунія і Болгарія готові увійти в Шенген. Але жодної конкретної дати такого входження озвучено не було. Вступ Кіпру до Шенгену відкладено на невизначений термін із-за проблем з північним Кіпром. шенгенський прикордонний державний

У 2013 році Хорватія вступила в Євросоюз, але не в шенгенську зону! Тому національна віза Хорватії не є шенгенською візою, однак в'їзд до Хорватії за шенгенською візою можливий. Вступ Хорватії в шенгенську угоду очікувався до 1 липня 2015 року, станом на січень 2017 року Хорватія ще не входить в шенгенську зону.

Шенгенські домовленості створили відчутні переваги для мільйонів людей, що здійснюють різного роду поїздки. Жителі шенгенських держав можуть вільно пересуватися по території країн, не будучи обтяженими процедурою прикордонного контролю. Вони повинні лише мати при собі дійсний документ, що засвідчує особистість і придатний для здійснення поїздок, наприклад, паспорт.

У відповідності з правилами Шенгенської угоди, в разі загрози державній політиці або національній безпеці, держави-члени Шенгену можуть вводити тимчасовий прикордонний контроль на своїх кордонах. Наприклад, прикордонний контроль можуть вводити при проведенні великих міжнародних заходів, загрози терактів, напливу іммігрантів.

В останні роки Шенгенська угода піддається серйозному випробуванню потоком біженців. Так, наприклад, в жовтні 2015 року прем'єр Хорватії заявив, що такий Шенген небезпечний для його країни. Станом на січень 2017 на кордонах п'яти країн, що входять в Шенгенську угоду здійснюється особливий прикордонний контроль. Це наступні країни: Австрія - контроль на кордонах з Угорщиною та Словенією, Німеччина - контроль на кордоні з Австрією, Данія - у портах, куди прибувають пороми з Німеччини, а також на сухопутному кордоні з Німеччиною, Швеція -- в портах на півдні і заході, і на мосту Эресун, Норвегія -- в портах, з яких здійснюється поромне сполучення з Німеччиною, Данією та Швецією. Угорщина побудувала паркани на кордонах з Хорватією і Сербією, які не входять в Шенген і з Словенією, яка є членом Шенгенської угоди. Тобто тепер вільне пересування країнами Шенгенської угоди вже не таке вільне, як раніше. Розглядаються пропозиції про збільшення терміну закритих кордонів всередині Шенгену з 3 місяців до 2 років. Поки що такий закон не прийнятий, після закінчення 3-х місячного терміну, контроль на кордонах продовжується на наступні 3 місяці. Останнє продовження було зроблене в листопаді 2016 року.

Размещено на Allbest.ru