Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Київський національний лінгвістичний університет

Факультет економіки і права

Кафедра менеджменту і маркетингу

Курсова робота

НА ТЕМУ:

«Економіка України у міжнародному поділі праці.»

Студентки групи Ма03-15

Мельник Марії Олександрівни

Науковий керівник: викладач Хусаінов Р.В

Київ 2016



Зміст

міжнародний поділ праця експорт

Вступ

1. Теоретичні основи міжнародного поділу праці

1.1 Історичні аспекти розвитку світового господарства та міжнародного поділу праці

1.2 Форми економічного міжнародного співробітництва на світовому ринку

2. Україні на світовому ринку

2.1 Загальна характеристика економіки України за період 2010-2015 роки

2.2 Зовнішні економічні відносини України за період 2010-2015 роки

2.3 Аналіз структури експорту та імпорту товарів та послуг України за період 2010-2015 роки

3. Проблеми та перспективи подальшої участі України в міжнародному поділі праці

Висновки

Резюме

Список використаних джерел



Вступ

Жодна з країн світу в сучасних умовах не може існувати відокремлено від інших країн та бути ізольованою від процесів, які відбуваються у світі чи в регіоні, де вона знаходиться. Швидко посилюється глобалізація сучасного світу. Національні господарства країн взаємодіють між собою чим далі, тим більш тісніше в усіх сферах існування світового суспільства: економічній, політичній, військовій, культурній, гуманітарній, екологічній тощо. Людство намагається проводити узгоджену державну політику, щоб забезпечити стабільний та ефективний розвиток суспільства. І основну роль відіграють в цьому економічні зв'язки.

Сучасні міжнародні економічні зв'язки не обмежуються тільки зовнішньою торгівлею, тобто рухом товарів та послуг. З'являються нові форми економічного співробітництва, активно розвиваються інтеграційні процеси та інтернаціоналізація виробництва. Основою співпраці між країнами у системі світового господарства залишається міжнародний поділ праці - об'єктивний процес, який впливає на економічний розвиток країни в тому чи іншому напрямку. Останніми роками в світовій і вітчизняній літературі відбувся своєрідний сплеск досліджень такого роду. В роботі розкриваються найбільш відомі дослідження з цієї теми.

Місце будь-якої країни в міжнародному поділі праці залежить від багатьох чинників: географічного положення, природно-ресурсного потенціалу, соціально-економічного розвитку, динаміки розвитку науково-технічного прогресу, ступеня відкритості національної економіки, участі її в міжнародних процесах тощо.

Україна, як самостійний суб'єкт світової економіки, існує не так давно. Тому для нас є важливим визначення місця та ролі нашої країни в світовій економіці - міжнародному поділі праці - для формування стійких, взаємовигідних зв'язків з різними країнами світу. Це лягло в основу написання роботи.

Об'єктами дослідження в курсовій роботі є світове господарство та національне господарство України. Предметом дослідження - зовнішньоекономічні відносини України за період 2010-2015 років.

Мета дослідження полягала у визначенні місця України в міжнародному поділі праці та визначення пріоритетних напрямків розвитку економіки України в перспективі.

Завдання, що були поставлені при написанні роботи:

· розкрити поняття міжнародного поділу праці;

· сформулювати основні форми економічного співробітництва;

· дослідити стан економіки України за період 2010-2015років;

· проаналізувати зовнішньоекономічні відносини України за період 2010-2015років;

· встановити чинники, що впливають на участь України в економічному співробітництві;

· визначити перспективні напрямки розвитку економіки України.

Методи, які використовувалися при написанні роботи - це описовий, порівняльний, аналітичний і математичний на основі статистичних даних Державного комітету статистики України.

Отримані результати можуть бути використані в подальшій роботі над темою та для підготовки з курсів регіональної економіки та економічної географії України.

1. Теоретичні основи міжнародного поділу праці

1.1 Історичні аспекти розвитку світового господарства та міжнародного поділу праці

Історично первинною основою функціонування й розвитку світового господарства є міжнародний поділ праці. Поглиблення останнього постає як економічний фундамент усієї системи світогосподарських зв'язків, адже всі країни світу беруть участь у формуванні світового господарства.

Міжнародний поділ праці являє собою зумовлену певним рівнем розвитку продуктивних сил специфічну форму поділу суспільної праці, що переросла межі національних економік і породжує спеціалізацію окремих країн і господарських структур на виробництві певної продукції та її взаємний обмін. Міжнародний поділ праці виник ще в епоху зародження буржуазного ладу, але відносно зрілого рівня досяг лише на стадії розвитку великої машинної індустрії.

Міжнародний поділ праці - складна, багаторівнева система світогосподарських зв'язків між національними економіками, що перебуває під впливом таких факторів, як природно-кліматичні умови, географічне положення країн, наявність природних ресурсів та кваліфікованої робочої сили, особливості історичного розвитку, національні традиції тощо. Це - система, що постійно розвивається, наповнюючись на кожному історичному етапі суспільного прогресу новим змістом.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію деяких країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб світового ринку. Фактично це зводиться до зосередження у цій країні відносно більшої кількості певного виду праці в загальній структурі її витрат порівняно з іншими державами (наприклад, в Аргентині та Австралії -- праці тваринників, у Японії -- виробників електронної техніки тощо). Ґрунтуючись на природничих або суто економічних передумовах, така профілізація країни пов'язана з нижчими витратами на цей вид продукції порівняно зі світовими показниками. Зовнішньо ця спеціалізація виявляється у підвищенні частки такої продукції в експорті, яка завдяки різниці в національних та інтернаціональних витратах дає змогу забезпечити значний виграш у валюті для імпорту товарів, власне виробництво яких порівняно низької ефективності.

Аналіз цього поділу праці розпочала класична політекономія. Особливо цінним внеском у наукову розробку цього питання є «теорія порівняльних витрат» англійського вченого Д. Рікардо, який обґрунтував ефективність обміну між окремими країнами товарів з різними національними витратами виробництва. Найбільшого економічного ефекту від участі в міжнародному поділі праці (МПП) кожна окрема країна (чи група країн) досягає при тій комбінації факторів (природних, історичних, техніко-економічних, організаційно-економічних, соціально-економічних, політичних тощо), яка забезпечує максимальне зниження матеріальних, трудових та грошових витрат на виробництво продукції або ж випуск більшої кількості товарів кращої якості при тих самих витратах. За певних обставин кожен з цих факторів (або кілька факторів) може стати вирішальним в конкурентній боротьбі на ринку товарів та послуг. За будь-яких обставин узагальнюючим критерієм економічної ефективності поділу праці між країнами є зростання ефективності суспільної праці, що знаходить свій матеріальний і грошовий вираз у збільшенні прибутку його учасників та, в кінцевому підсумку, в підвищенні життєвого рівня населення, суспільного багатства. "Правило, що регулює відносну вартість товарів в одній країні, - писав Давид Рікардо, відзначаючи специфіку зовнішньоторговельних стосунків між країнами та вказуючи на особливі закони, як діють в системі міжнародного поділу праці, - не регулює відносної вартості товарів, які обмінюються між двома або кількома країнами". Відповідно до теорії "порівняльних переваг" (або "порівняльних витрат") Д.Рікардо країна має виробляти та експортувати ті товари, котрі обходяться їй відносно дешевше, а імпортувати ті товари, які відносно дешевше виробляти за кордоном, ніж у власній країні. [11, c.207]

Існує величезний пласт економічних теорій, які досліджують міжнародний поділ праці. Найбільш поширені погляди на ці проблеми представлені в дослідженнях економістів, багато ідей котрих складають «золотий фонд» світової економічної науки. Останніми роками в світовій і вітчизняній літературі відбувся своєрідний сплеск досліджень такого роду. Він зв'язаний з тим, що розвиток міжнародного поділу праці має серйозні наслідки для світогосподарського та національного розвитку країн. Донині вже накопичена обширна сучасна теоретична база з цих питань завдяки працям таких вітчизняних та іноземних вчених, як В.С. Будкін, С.А. Єрохін, І.О. Журба, В.Л. Іноземцев, О.І. Киреєв, Ю.Г. Козак, В.В. Колесов, В.М. Кудров, М.П. Кулаков, В.В. Липов, Ю.B. Макогон, А.А. Мельник, С.В. Мочерний та ін. [15]

Слід розрізняти три основні послідовні (логічно й історично) форми (типи) міжнародного поділу праці -- загальну, часткову та одиничну. Під загальною розуміють поділ праці за сферами виробництва (промисловість, сільське господарство тощо). Часткова форма міжнародного поділу праці передбачає спеціалізацію певних галузей виробництва, видів готової продукції, одинична -- спеціалізацію різних країн на виготовленні окремих вузлів, деталей, комплектуючих, на технологічних стадіях виробництва.

У рамках міжнародного поділу праці розрізняють всесвітній поділ праці, який охоплює світове господарство в цілому, і регіональний міжнародний поділ праці -- на рівні окремих географічних регіонів світу.

Міжнародний поділ праці спочатку ґрунтувався на різниці в наявності в країні природних ресурсів (клімат, ґрунт, надра, водні ресурси, ресурси лісу тощо). Після промислового перевороту посилюється спеціалізація, яка ґрунтується на різниці в наявних інших чинниках виробництва -- капіталу, працею, підприємницькими здібностями, знаннями. Саме це сьогодні в багатьох випадках визначає, на виробництві яких товарів і послуг для світового ринку спеціалізується країна.

Під впливом розвитку сучасної НТР міжнародний поділ праці збагачується якісно новими рисами. Сучасні продуктивні сили потребують такого міжнародного поділу праці, що робить економічно неефективним і навіть неможливим забезпечення всіх виробничих та інших потреб кожної країни лише за рахунок її власних зусиль. Участь у міжнародному поділі праці стає передумовою нормального виробництва.

Усе це приводить до зростання міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, які відображують посилення суспільного характеру виробництва у світовому господарстві. Найважливішими чинниками цього процесу є розвиток науки і техніки як якісний фундамент і зростання при цьому масштабів виробництва як кількісний. Межі внутрішнього ринку стають усе тіснішими для великомасштабного спеціалізованого виробництва, яке об'єктивно виходить за ці межі. Розвивається спеціалізація промислового виробництва не за кінцевою продукцією, а за напівфабрикатами, деталями, вузлами, комплектуючими виробами тощо.

Рисою розвиненого міжнародного поділу праці є те, що в систему його зв'язків втягнуті майже всі країни світу. Кожна з них знайшла або намагається знайти своє місце в системі економічних взаємозв'язків, породжених міжнародним поділом праці. Останнє стосується передусім постсоціалістичних країн.

1.2 Форми економічного міжнародного співробітництва на світовому ринку

Сучасний розвиток світового господарства супроводжується розвитком різних форм міжнародного співробітництва, що являють собою систему техніко-економічних, організаційно-економічних і виробничих відносин між економічними суб'єктами різних країн. До основних форм міжнародного співробітництва відносяться:

· міжнародна торгівля;

· міжнародний рух капіталів;

· міжнародна міграція робочої сили;

· міжнародний обмін технологіями;

· міжнародні валютні відносини;

· міжнародні кредитні відносини;

· міжнародний туризм.

На сучасному етапи міжнародних економічних відносин вирішальну роль відіграє міжнародна торгівля. Міжнародна торгівля - це торгівля між країнами, яка складається із імпорту та експорту товарів і послуг. Вона створює велику кількість переваг, що стимулюють економічний розвиток окремих країн, сприяє поширенню нових ідей та технологій. Завдяки їй держави отримують можливість імпортувати продукцію, яку вони не виробляють самі.

В сучасних умовах господарювання важливою формою міжнародних економічних відносин стає міжнародний рух капіталу (експорт капіталу). Головною причиною вивозу капіталу є його відносний надлишок і монополізація національного ринку, що не гарантує його прибуткового застосування. Тому капітал спрямовується за кордон у пошуках більш високого прибутку. Вивіз капіталу здійснюється в таких основних формах: прямі інвестиції, портфельні інвестиції, середньо- та довгострокові кредити позичкового капіталу. [15]

Прямі інвестиції - це форма експорту капіталу, яка дає можливість прямого контролю за іноземними підприємствами та компаніями. Вивіз капіталу в розмірах, що не дають право прямого контролю, веде до створення портфельних інвестицій. Позичковий капітал вивозиться у вигляді міжнародних позик, що надається як державами, так і міжнародними кредитними організаціями.

Міжнародна міграція робочої сили проявляється в еміграції (виїзд за кордон) та імміграції (приїзд з-за кордону). Основними факторами, що зумовлюють еміграцію робочої сили є: нерівномірність нагромадження капіталу; перенаселення, яке викликає безробіття в одних країнах та недостача дешевої робочої сили в інших.

Міжнародний обмін технологіями (міжнародні науково-технічні відносини) - продаж готових товарів, комплексного устаткування для виробництва, а також патентів, ліцензій, ноу-хау. Така форма міжнародного співробітництва має двояку мету: по-перше, технології продаються як звичайний товар, а по-друге, продаж технологій використовується як ефективний засіб конкурентної боротьби на світовому ринку.

Міжнародні валютні відносини - це повсякденні зв'язки між приватними особами, фірмами, банками на валютних та грошових ринках з метою здійснення міжнародних розрахунків, кредитних та валютних операцій. Важливою характеристикою стану тієї чи іншої країни в системі цих відносин є стан платіжного балансу. Міжнародні кредитні відносини - це надання в масштабі світового господарства валютних і товарних ресурсів на умовах повернення, строковості й платності. Суб'єктами (кредиторами і позичальниками.



2. Україна на світовому ринку

2.1 Загальна характеристика економіки України за період 2010-2015 роки

Україна потенційно багата країна, яка має достатній природно-ресурсний потенціал, трудовий та інтелектуальний для того, щоб не поступатися в економічному рівні таким країнам як Польща, Туреччина.

Україна має значні ресурси вугілля, залізних і марганцевих руд, сірки, ртуті, урану, титану, гіпсу, солей, різноманітних будівельних матеріалів. В цілому природно-ресурсний потенціал України в еквіваленті до долара США вважається рівнім 272,5 млрд. дол. У структурному плані провідне місце належить земельно-ресурсній складовій - 44,38%, мінеральній - 28,26%, водній-13,08%, природно-рекреаційній - 9,64%, рослинній - 4,17% та фауністичний - 0,47% складовій. Людський фактор виробництва характеризується високим рівнем інтелектуального потенціалу: його грамотність складає майже 100%; частка населення, охопленого навчанням - 74%; на 1000 осіб тут приходиться 37 студентів (рівень Швеції). В той же час частка затрат на провідний фактор - науку в Україні складає 1,13% ВВП (в ЄС-2,16%); обсяг високотехнологічного експорту - на одну особу населення12 дол.(в ЄС - 827); кількість персональних комп'ютерів на 1000 осіб дорівнює 13,8 (в ЄС - 234,6).

Промисловість є ключовим елементом економічної системи України, який визначає місце національної економіки в міжнародному поділі праці, динаміку її конкурентоспроможності.

Народногосподарський комплекс країни включає такі види промисловості, як важке машинобудування, чорна та кольорова металургія, суднобудування, виробництво автобусів, легкових та вантажних автомобілів, тракторів та іншої сільськогосподарської техніки, тепловозів, верстатів, турбін, авіаційних двигунів та літаків, обладнання для електростанцій, нафтогазової та хімічної промисловості тощо. Крім того, Україна є потужним виробником електроенергії.

В Україні налагоджено було виробництво ракетоносіїв, супутників та обладнання для дослідження космосу. Україна була значним виробником військової техніки -- танків, військово-транспортних літаків, зенітно-ракетних комплексів, оптичного обладнання.

Літаки типу «АН», ліхтеровози, крокуючі екскаватори, точні верстати, електрозварювальні прилади виготовлялися за новітніми технологіями й відповідали найвищим світовим стандартам.

Україна -- транзитна держава через яку проходять п'ять з десяти міжнародних транспортних коридорів Європи. Розвинені всі сучасні види транспорту: залізничний, автомобільний, річковий, морський, трубопровідний та повітряний. Головні морські порти: Одеса, Іллічевськ, Херсон, Маріуполь, річкові - Ізмаїл. Основна водна артерія -- Дніпро, судноплавні також Десна, Прип'ять, Дністер, Дунай. Аеропорти -- в усіх обласних центрах, а в багатьох з них і столиці Києві -- міжнародні. Серед інших, діють нові авіакомпанії («Міжнародні Авіалінії України» та інші).

Починаючи з 2000 року економіка України стабільно зростала, але за обсягом ВВП країна не досягла рівня 1990 року. Сильно постраждала економіка від світової економічної кризи 2008 року. З 2010 року Президентом України стає В. Янукович, прем'єр-міністром - М.Азаров. Президентом визначається впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки - «Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава». ВВП країни поступово зростало, що видно з табл.2.1.

Внаслідок зростання корупції та політичної нестабільності в державі відбувалася деградація української економіки, а не підйом. Використання відсталих енерго- та матеріаломістких технологій на застарілому обладнанні не дозволяло Україні виробляти конкурентоспроможну продукцію. Незначне зростання (рис.2.1) було досягнуто за рахунок нарощування випуску продукції металургійної, хімічної промисловості та агропромислового комплексу.

Таблиця 2.1 (Зроблена автором)

Динаміка ВВП України з 2010 року по 2015 рік

Рік	Млн. USD	По відношенню до попереднього року
2010	136419	+16,4%
2011	163160	+19,6%
2012	175781	+7,7%
2013	183310	+4,3%
2014	131805	28,1%
2015	19 795 млрд. грн.	9,9%

Зміна обсягу ВВП

(у % до попереднього року)

Рис. 2.1 (з сайту https://ukrstat.org)

Після політичних подій 2014 року, агресії з боку Росії поглибився кризовий стан економіки України. Знизилися обсяги ВВП, так як основні металургійні заводи, підприємства важкого машинобудування, хімічної промисловості втратили своє виробництво або значно зменшили його обсяг.

На сьогодні українська економіка продовжує спиратися на природно-ресурсний чинник (найважливіші з них - це родючі землі та запаси чорних руд). Колись потужній трудовий потенціал з кваліфікованих робітників, інженерів, науковців поступово скорочується за рахунок еміграції. Це робить економіку України ще більш вразливою серед розвинутих країн, які в основу свого виробництва закладають наукомісткі галузі.

2.2 Зовнішні економічні відносини України за період 2010-2015 роки

За часів СРСР господарство України було залучене до системи міжнародних економічних відносин. Однак зовнішньоекономічні зв'язки українських підприємств і організацій поширювалися, здебільшого, на колишні соціалістичні країни і ряд країн, що розвиваються. Ще до проголошення незалежності України частка експорту у загальному обсязі виробництва України не перевищувала 4-5%, у той час як середньосвітовий показник дорівнював 17%. У 90-ті роки відбулося подальше зменшення експорту як у фізичному, так і відсотковому відношенні, а в його товарній структурі левова частка припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання. На початку ХХІ ст. ситуація дещо стабілізувалася, але і сьогодні в українському експорті спостерігається значний дисбаланс у співвідношенні готової продукції і сировинних матеріалів.

Зовнішня торгівля. Найбільш розвиненою формою таких зв'язків є зовнішня торгівля товарами, її обсяги упродовж певного часу зростали і в 1997 р. досягли 31, 3 млрд. дол. США, при цьому експорт товарів поступався імпорту. Однак у подальші роки зовнішньоторговельний обіг дещо скоротився, а сальдо торгівлі вперше стало активним. Пасивний баланс зовнішньої торгівлі формувався внаслідок значного імпорту паливних ресурсів -- нафти і природного газу. Він негативно впливав на розвиток економіки України, бо скорочував й без того обмежені валютні резерви держави. Зовнішню торгівлю товарами Україна здійснює більш як із 200 країнами. Майже половина всього обсягу експортно-імпортних операцій припадає на країни колишнього СРСР(див. таблицю 1). Серед інших країн найбільше операцій здійснюється з Німеччиною, США, Туреччиною, Італією, Польщею, Словаччиною, Угорщиною. Найбільш відчутне відставання експорту від імпорту у товарному обміні з Туркменістаном і Росією -- основними постачальниками в Україну енергоносіїв.



Таблиця 2.2(Зроблена автором)

Торгівельні партнери України за період 2010-2015 роки

	2010	2011	2012	2013	2014	2015
Експорт товарів в країни СНД	36%	38%	37%	35%	28%	20%
в країни ЄС	38%	36%	38%	39%	41%	45%
в інші країни	24%	24%	25%	26%	31%	35%
Імпорт товарів з країн СНД	43%	45%	40%	37%	32%	30%
з країн ЄС	25%	24%	28%	28%	30%	31%
з інших країн	32%	31%	31%	35%	38%	39%
Експорт послуг в країни СНД	48%	45%	44%	41%	36%	37%
в країни ЄС	25%	28%	28%	30%	30%	33%
в інші країни	27%	27%	28%	29%	34%	30%
Імпорт послуг з країн СНД	17%	19%	19%	19%	21%	16%
з країн ЄС	27%	28%	27%	30%	27%	33%
з інших країн	56%	53%	54%	51%	52%	51%

Ринок послуг. Торгівля послугами посідає помітне місце в міжнародній торгівлі України. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам, припадає на транспортні послуг (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, природного газу, інших вантажів, пасажирів), послуг зв'язку, різних ділових, професійних та технічних послуг.

Науково-технічне співробітництво. Нинішній рівень включення України до міжнародного науково-технічного співробітництва (обміну науково-технічною інформацією, технічними, комерційними і виробничими знаннями та досвідом) є вкрай низьким, масштаби співпраці не відповідають повною мірою науково-технічному та економічному потенціалу нашої держави.

Збільшилась кількість спеціалістів, які виїжджають за кордон для стажування, підвищення кваліфікації, навчання. Але зменшилась число тих, хто виїжджав для проведення наукових досліджень.

На сьогодні найтісніші зв'язки в науково-технічному та освітньому співробітництві України встановлено зі США, країнами Європейського Союзу та СНД, з якими підписано понад тридцять міжурядових угод, що визначають засади такої співпраці. Так, в Україні реалізуються ініціативи ЄС у сфері науково-технічного розвитку програм INTAS, TACIS, COPERNICUS та ін. Щодо співробітництва зі США, то воно здійснюється здебільшого через американські міжнародні фонди (зокрема, Фонд цивільних досліджень і розвитку), через наукові програми НАТО тощо. За такими програмами Україна регулярно отримує фінансову підтримку на розвиток вітчизняної науки. Проте загальний обсяг фінансування міжнародної науково-технічної діяльності України є недостатнім, щоб позитивно вплинути на соціально-економічний розвиток нашої країни. Одним зі світових лідерів у ряді найбільш наукомістких і технологічно складних галузей у сфері атомної енергетики, виробництві авіаційно-космічної техніки та сучасних телекомунікаційних систем, у сферах біотехнологій і фармацевтики є Канада. Нажаль, співробітництво між Україною та Канадою здійснюється здебільшого у середньо-технологічних сферах. Канадські інвестиції становлять близько 1,3 % від загального обсягу іноземних інвестицій в Україну, серед пріоритетних напрямків - промисловість 72,9 %, зокрема машинобудування - лише 8,8 %. Серед високотехнологічних проектів необхідно відзначити проект у медицині Pharmasciens, який передбачає виготовлення медикаментів для внутрішнього ринку України та експорту до Росії, Білорусії. Продаж продукції Pharmasciens зростає щорічно на 30 %. Створені проекти у сфері консалтингу: Romyr and Associates, Citizens Network.

Значне місце у міжнародній науковій кооперації України належить Росії та іншим країнам СНД. Особливої уваги в цьому напрямку заслуговує формування спільного науково-технологічного простору держав-учасниць СНД. Для активізації міждержавної інноваційної діяльності в науково-технічній сфері розроблена Концепція інноваційної політики держав-учасниць СНД. її основною метою є підвищення технологічного рівня та конкурентоспроможності виробництва, забезпечення виходу інноваційної продукції на внутрішні і зовнішні ринки країн СНД, заміщення імпортної продукції на внутрішньому ринку. Пріоритети міждержавної інноваційної політики формуються з урахуванням пріоритетних напрямків розвитку науки і техніки; розроблених стратегій і концепцій розвитку галузей реального сектора економіки; високотехнологічних галузей; найефективніших результатів науково-дослідницьких робіт, які виконані в межах національних програм.

Кредитно-фінансові відносини. Україна співпрацює з міжнародними валютними і кредитно-фінансовими організаціями -- Міжнародним валютним фондом, Світовим банком, Європейським банком реконструкції і розвитку. У системі міжнародних кредитно-фінансових відносин дуже велике значення для країни має ввіз і вивіз капіталів. Україна виступає здебільшого імпортером капіталів, оскільки її можливості вкладати їх в економіку інших країн надзвичайно обмежені. До цієї форми можна віднести створення спільних підприємств з іншими країнами -- створення підприємств, об'єднань, організацій на основі вкладання іноземного капіталу для спільного виробництва й збуту продукції, надання послуг тощо.

Туристичні послуги. У 2013р. частка України у світовому ринку туристичних послуг склала близько 2,3% натурального обсягу та продемонструвала зростання на рівні 7,2% порівняно з 2012р., що перевищує середньосвітовий рівень. Кількість міжнародних туристів, які прибули в Україну в 2010 році становила 21, 2 млн. осіб, в 2011 21, 4млн., 2012 23 млн., а в 2013, відповідно - 24,7 млн. осіб.

Незважаючи на стабільний розвиток туристичного ринку, частка ліцензованих операторів на туристичному ринку в обслуговуванні іноземних туристів залишається незначною та становить у середньому 300 тис. осіб у рік.

Основною особливістю української ринку в'їзного туризму є перевага туристів з найближчих країн (у 2013 р. 90,75% іноземних туристів), що традиційно відвідують Україну і, насамперед, для відвідування знайомих та рідних, на всі інші туристичні напрями припадало у 2013 р. лише 9,25% туристичних потоків. Про цей факт свідчить структура в'їзних туристичних потоків в Україну 73,64% всіх прибулих туристів у 2013 р. відвідало Україну з приватною метою, саме туристичне спрямування відвідування мали на меті лише 1,98% туристів. Близько 0,68% туристів прибуло в Україну з метою ведення бізнесу, що свідчить про відсутність необхідності розвивати інфраструктуру ділового туризму. Основна частка туристів громадяни сусідніх з Україною держав. [10]

Аналізуючи структуру виїзного туризму за метою відвідування (див. табл. 5), слід зазначити, що, незважаючи на загальне зростання кількості туристів, основною метою є приватні поїздки, частка яких продовжує зростати та перевищує 97% (+2% до рівня 2012р.), на частку організованих туристів у 2013 р. припадає лише 1,5% туристів (-1,5% до рівня 2012р.), що навряд чи є позитивним для тур фірм. Частка службових поїздок за кордон у 2013 р. також знизилася - з 1,69% у 2012 р. до 1,16% у 2013. Таким чином, в Україні відбувається зростання кількості індивідуальних туристів, що підтверджує глобальну тенденцію. Туристи стають більш самостійними, вірять у власні сили, а з розвитком мережі Інтернет стало набагато простіше бронювати готелі та переїзди без допомоги посередників.

Міграції робочої сили. Виїзд громадян України за її межі з метою відпочинку чи заробітку, як і в'їзд на її територію громадян інших країн з цією ж метою, супроводжується міждержавними валютно-фінансовими потоками, тому міждержавний рух туристів і робочої сили також належить до зовнішньоекономічних зв'язків. Останнім часом Україна стала значним постачальником робочої сили в Росію, постсоціалістичні країни Центральної Європи (Польщу, Чехію), економічно розвинені країни Південної і Західної Європи (Італію, Іспанію, Португалію, Грецію, Німеччину, Велику Британію та ін.). Масова трудова еміграція з України є в наш час надзвичайно болісним і суперечливим явищем. Докорінно змінити цю ситуацію може розвиток вітчизняної економіки, підняття рівня доходів населення.

2.3 Аналіз структури експорту та імпорту товарів та послуг України за період 2010-2015 роки

У міжнародному поділі праці Україна виділяється, насамперед, сировинними, капітало- та матеріаломісткими галузями (добувна промисловість, сільське господарство та галузі, що розвиваються на їх базі), а тому структура її експорту недосконала -- понад 4/5 в ній складають сировинні товари та продукція первинної переробки.

Зовнішньоторговельний оборот товарами та послугами за даними Державного комітету статистики України представлений в табл.2.3.

Таблиця 2.3(Зроблена автором)

Зовнішньоторговельний баланс України за період 2010-2015 роки

	2010	2011	2012	2013	2014	2015
Зовнішньоторговельний оборот: товарами	112 170,4	151 002,4	153 467,9	138 140,5	108 295,3	75 637,1
Послугами	17 076,9	20 027,4	20 233,9	21 756,2	16 949,4	14 695,2
Зовнішньоторговельне сальдо: товарами	9 309,4	14 214,0	15 848.3	13 528,7	572,0	632,5
Послугами	6196,3	7557,0	6821,3	6710,2	5597,2	4406,7

З наданих показників видно, що протягом 2010-2012 років зовнішньоторговельний оборот товарами України зростав, але за рахунок імпорту товарів, відповідно, сальдо було від'ємним і зростало в негативну сторону. З 2013 року по 2015 рік зовнішньоторговельний обсяг товарів поступово зменшувався, а з 2014 різко впав. Сальдо залишалося від'ємним до 2015 року. В 2015 році експорт товарів не значно перебільшив імпорт товарів.

Основу українського експорту складають чорні метали та вироби з них (прокат, труби), на які припадає більша частина валютних надходжень від експорту, продукція хімічної та пов'язаних з нею галузей промисловості (азотні добрива, продукти неорганічної хімії), мінеральні продукти (залізна і марганцева руда, концентрати, вугілля, цемент і будівельні матеріали, сіль та ін.), сільськогосподарські та продовольчі товари (цукор і вироби з нього, зерно, олія, м'ясо, молоко і молокопродукти та ін.). Експорт машин, устаткування і транспортних засобів складає менше частину від загального його обсягу. Структуру експорту та імпорту представлено в табл. 2.4.

Таблиця2. 4 (Зроблена автором)

Структура експорту та імпорту товарів України за період 2011-2013 роки

Види продукції	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	експорт	імпорт	експорт	Імпорт	експорт	імпорт
Продукти травинного і рослинного походження	9,5	3,5	14,8	4,9	15,9	5,9
Готові харчові продукти тварин. і рослин. Походження	9,3	4,3	11,2	4,0	11,3	4,7
Мінеральні ресурси	15,0	36,4	11,1	32,4	11,9	29,1
Продукція хімічної промисловості	7, 9	9,7	7,4	10,1	6,9	11,0
Продукція нафтопромислової промисловості	1,4	5,4	1,5	5,3	1,3	6,0
Продукція деревообробної промисловості	3,2	2,7	3,1	2,6	3,8	3,0
Продукція легкої промисловості	1,8	3,0	1,6	4,2	1,8	4,5
Вироби з каменю, гіпсу, цементу, кераміки, скла.	0,9	2,3	0,8	1,3	0,9	1,5
Недорогоцінні метали	32,3	6,9	27,5	6,2	28,0	6,5
Механічне обладнання; машини та механізми; електрообладнання; пристрої для записування або відтворення зображення і звуку	9,9	15,5	10,2	15,5	11,6	17,6
Транспортні засобі та шляхове обладнання	7,1	7,5	8,7	9,5	5,3	7,7
Інші товари	1,7	2,8	2,1	3,9	1,3	2,5

Основу імпортних надходжень становлять мінеральні продукти, насамперед паливо (природний газ, вугілля, нафта та продукти її перегонки), машини, устаткування і транспортні засоби. В Україну завозиться також продукція хімічної, фармацевтичної, харчової і легкої, деревообробної і целюлозно-паперової галузей.

У 2014 році скорочення експорту товарів на 15.0% - до 55.3 млрд. дол. США було зумовлено призупиненням виробничих потужностей та руйнуванням транспортної інфраструктури на Сході держави, зниженням цін на світових товарних ринках та погіршенням торговельних відносин із Росією.

Експорт скоротився за всіма товарними групами, зокрема: продукції машинобудування ? на 30.6%, значна частина такого зниження припадала на скорочення поставок залізничних локомотивів (майже в три рази) переважно до Росії; металургійної продукції - на 13.3% як через зниження експортних цін на чорні метали (в середньому на 2.9%), так і через зменшення обсягів виробництва в зоні воєнного конфлікту; хімічної продукції - на 26.9% через скорочення поставок добрив на 40.7% та продукції неорганічної хімії на 32.5%. Експорт продовольчих товарів скоротився на 2.2%, зокрема до Росії через запровадження санкцій до українських виробників - майже вдвічі.

Завдяки лібералізації доступу українських товарів на ринки ЄС та рекордному врожаю експорт зернових зріс на 2.7% (фізичні обсяги - на 20.3%), а олії та жирів - на 9.0%. Імпорт товарів. Імпорт товарів зменшився на 27.8% - до 61.3 млрд. дол. США, що було зумовлено скороченням внутрішнього попиту: оборот роздрібної торгівлі знизився на 8.6%, а промислове виробництво скоротилося на 10.1%. Найбільше скоротилися поставки товарів із Росії (на 45.4%) насамперед через зниження імпорту газу на 50.6%. Частка імпорту з Росії зменшилася до 20.7 з 27.5% у 2013 році, водночас частка імпорту з країн ЄС зросла до 34.3% з 32.0% у 2013 році. Енергетичний імпорт скоротився на 28.2% за рахунок зниження поставок природного газу як російського, так і з Європи майже в два рази та за рахунок зменшення імпорту нафти в 4.3 рази через зупинку всіх нафтопереробних заводів. Неенергетичний імпорт скоротився на 27.7%, зниження відбулося за всіма товарними групами: машинобудування - на 38.2%; продукції хімічної промисловості - на 20.3%; продовольчих товарів - на 26.0%.

На ринку послуг Україна має позитивне сальдо протягом всього періоду з 2010 по 2015 рік (див.табл.2.3). Але загальна сума наданих та проданих послуг з 2014 року зменшується, більше за рахунок експорту ніж імпорту. Це зрозуміло у зв'язку з подіями на Сході країни та зміною відносин з Росією. Найбільша питома вага серед послуг, які надавалися Україною іншим країнам це -- транспортні послуги (фрахт морських суден, транзит через її територію нафти, газу, інших вантажів, пасажирів), послуги зв'язку,також наявні різні ділові, професійні та технічні послуги (табл.2.5).

Таблиця 2.5 (Зроблена автором)

Структура експорту та імпорту послуг України за період 2011-2013 роки

Види послуг	2011 рік	2012 рік	2013 рік
	експорт	імпорт	експорт	мпорт	експорт	імпорт
Транспортні послуги	65, 6	25,4	62,8	25,2%	56,0	22,6
Подорожі	3,3	7,4	4,9	8,5	3,6	9,1
Послуги зв'язку	2,7	2,3	2,6	2,2	11,5	0,2
Будівельні послуги	1,5	2,5	7,4	3,9	1,6	3,5
Страхові послуги	0,8	2,0	0,8	2,4	0,6	2,2
Фінансові послуги	2,3	15,3	1,8	14,1	2,4	13,3
Комп'ютерні послуги	3,9	3,9	5,9	4,6	10,1	9,2
Роялті та ліцензійні послуги	0,3	6,6	0,4	6,2	0,7	11,2
Інші ділові послуги	1,1	3,6	0,8	3,9	10,6	18,9
Різні ділові, професійні та технічну послуги	13,7	18,3	14,4	16,1	2,5	1,6
Послуги приватним особам, та в галузі культури і відпочинку	0,3	3,8	0,6	3,3	0,3	0,4
Державні послуги, які не віднесено до інших категорій	4,5	8,9	4,2	9,6	0,1	7,8



3. Проблеми та перспективи подальшої участі України в міжнародному поділі праці

На сьогоднішній день Україна залучена в міжнародний поділ праці у 2-3 рази слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Теж саме можна сказати й по інших показниках: по продуктивності праці США перевищує Україну майже в 10 разів, Франція -у вісім, ФРГ, Велика Британія - у шість; по оплаті праці США перевищує Україну в 12 разів, Франція - в 9, ФРГ і Велика Британія - у 8. І перебороти цей відрив поки не вдається.

Сьогодні у розвитку своєї економіки великі надії Україна покладає на інтеграцію в систему світогосподарських зв'язків, активну й зростаючу участь не тільки в регіональному, а й у міжнародному поділі праці, ефективному використанні його переваг. Це констатується на всіх рівнях влади, як поняття того, що слабка залученість України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, що призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Сьогодні приблизно 85% усіх постачань України за кордон припадає на сировину і матеріали. Електроенергетичні потужності дають можливість виробляти до 300 млрд. кВт електроенергії на рік, при цьому 1/10 її експортувати.[3]

Україна останнім часом ( за 2015 рік) дещо збільшила експорт. Існує тенденція перевищення експорту країни над імпортом через низьку платоспроможність населення та залежність країни від іноземних паливно-енергетичних ресурсів. Не дивлячись на певні труднощі, Україна має достатні трудові й природні ресурси, сировинну базу та виробничі потужності, необхідні для її розвитку як суверенної держави інтегрованої у світову співдружність.

Україна як суверенна держава поки робить украй незначний вплив на міжнародний поділ праці і інтеграційні процеси, що відбуваються у світовій економіці, залишаючись протягом тривалого часу осторонь від головних світогосподарських процесів. Знаходячись в Європі, поруч з державами, що активно перетворюють свої економіки, Україна помітно відстала і не встигає за процесами, що відбуваються в сусідніх державах. Приймаючи до уваги ресурси і географічне положення України, а також конкретні умови, що створює світова економіка кожній державі, Україна повинна знайти свій шлях переходу до ринкової економіки і прискорення структурних перетворень з метою зміцнення своєї ролі у світовій економіці.[9]

Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у міжнародний поділ праці необхідно приймати до уваги такі обставини:

-по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.

-По-друге, важливою закономірністю інтернаціоналізації сучасних світових продуктивних сил є те, що економічна доцільність створення в окремих країнах багатогалузевої економіки, включаючи підприємства з повним технологічним циклом, поступово відпадає, бо прагнення кожної країни до самозабезпечення всіма товарами вимагає великих затрат. Значно перспективнішим шляхом є розвиток міжнародної спеціалізації та активна участь у ній дедалі більшої кількості країн. Для України основними сферами міжнародної спеціалізації могли б бути гірничо-металургійна промисловість, окремі підгалузі машинобудування, сільськогосподарське виробництво (переробні галузі АПК) й туризм. [19]

-По-четверте, пошук власного місця у світовій господарській структурі вимагає знання специфіки сучасного світового ринку, який також зазнає суттєвих змін: не тільки розширюються його межі, а й зростають потреби, змінюється їхня структура.

-По-п'яте, НТР додала до традиційних факторів всесвітнього поділу праці нові об'єктивні стимули, що набувають поступово визначального характеру. Роль природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду починає різко знижуватися, а натомість висуваються передова технологія, наукові розробки, висококваліфікована робоча сила, банки, розвинута виробнича інфраструктура, які передусім впливають на визначення профілю економіки тієї чи іншої країни, її позиції на світовому ринку.

Для прискорення процесу входження України у світогосподарські структури необхідно зміцнити свої позиції в поділі праці на регіональному рівні, тобто на рівні СНД та країн Східної Європи. Перспективною формою міждержавних зв'язків є економічна інтеграція суміжних прикордонних територій. Україна активно включається у нові форми міжнародної економічної співпраці -- прямі зв'язки підприємств, спільне підприємництво, спеціальні економічні зони. Прямі економічні зв'язки передбачають різнобічне співробітництво без посередників (міністерств, інших суб'єктів) за моделлю "підприємство-підприємство".

Зміцнення регіональних інтеграційних зв'язків дасть можливість вивести національну економіку з кризи і перейти до розширення господарської взаємодії з основними центрами світового господарства та міжнародними інститутами й розгорнути ділове співробітництво на взаємовигідних засадах з усіма державами світу.

Для широкого включення України не тільки в регіональний, а й міжнародний поділ праці існують об'єктивні передумови, серед яких найважливішими є: наявність промислових, сировинних, водних та земельних ресурсів; потенційна здатність кадрів до висококваліфікованої і наукоємної праці, яка може бути реалізована у короткий час в результаті активізації стимулювання праці; вигідне географічне положення, вихід до моря, сприятливий клімат.

Щоб забезпечити широкомасштабне включення України у світове господарство і міжнародне співробітництво, необхідно сформувати ефективний механізм зовнішньоекономічних зв'язків. Механізм зовнішньоекономічних зв'язків становить собою сукупність конкретних форм зв'язків, а також систему правових, організаційно-управлінських та фінансово-економічних важелів, які забезпечують ефективну взаємодію національних народногосподарських структур із світовим господарством з метою прискорення розвитку продуктивних сил країни та підвищення соціально-економічних показників життя її населення.

На жаль, в Україні такий механізм відсутній. По-перше, відсутня ефективна правова база. Закони "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про іноземні інвестиції", "Про єдиний митний тариф", "Про загальні принципи створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон" та деякі інші є правовими актами загального характеру, а тому вимагають доповнень і конкретизації багатьох своїх положень у вигляді нової серії законів, постанов та угод. Ці останні повинні, з одного боку, стимулювати і полегшувати ті ділові зв'язки українських підприємств із зарубіжними, які приносять найбільшу користь економіці України, а з іншого - створювати передумови формування економічного союзу країн СНД, у межах якого діяли б такі принципи: свобода міждержавної міграції капіталів та робочої сили, регулювання питань промислової та інтелектуальної власності, свобода транспорту і ринкових послуг, державні замовлення і уніфікація податків.

По-друге, вкрай недосконалою в Україні є валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика. Вона не забезпечує стабільність національної грошової одиниці відносно провідних валют світу, не сприяє залученню іноземної валюти в країну і використанню її як засобу стабілізації національної економіки та створення державного валютного фонду, гальмує приплив інвестицій і разом з тим виштовхує вітчизняне виробництво на узбіччя світового господарства.

Хоча сучасний стан продуктивних сил України значно підірваний суспільно-політичною та економічною кризою, їх потенційні можливості досить великі. Україна успадкувала від СРСР найвищий у Європі показник кількості науково-технічних працівників у розрахунках на душу населення.

Все це є одним із важливих факторів розвитку міжнародної науково-технічної кооперації України, яка передбачає взаємодію у створенні, розширенні та забезпеченні діяльності навчальних закладів, науково-дослідницьких та консультативних центрів; співробітництво у галузі науки й техніки при будівництві, модернізації та експлуатації підприємств й інших об'єктів виробничого призначення і соціальної інфраструктури; обмін технологіями, ліцензіями, конструкторськими та проектними матеріалами; співробітництво у збиранні, обробці та використанні науково-технічної й економічної інформації.

На сьогодні склалися об'єктивні передумови активної участі України в міжнародний поділ праці, чому сприяють: значні зміни в системі економічних відносин; прийняття низки законів та указів Президента про зовнішньоекономічні зв'язки та зовнішньоекономічну діяльність; прискорення світового науково-технічного прогресу; необхідність спільного розв'язання глобальних проблем людства: демографічної, продовольчої, екологічної, усунення загрози ядерної війни тощо; структурна перебудова галузей народного господарства; визнання України та входження її в міжнародні організації. Незважаючи на це, для активної інтеграції України в міжнародний поділ праці необхідно докорінно перебудувати весь зовнішньоекономічний механізм, належно оцінити роль і місце зовнішньоекономічних зв'язків у розвитку народного господарства.

Підсумовуючи, можна виділити основні причини, що певною мірою стримують зростання участі України в міжнародний поділ праці:

· низька конкурентоспроможність значної частини української промислової продукції;

· розрив традиційних виробничих та коопераційних зв'язків з підприємствами країн СНД та з Східної Європи;

· низький рівень співробітництва з країнами, що розвиваються;

· критично недостатнє інвестування експортноорієнтованих проектів за рахунок внутрішніх ресурсів та обмежені можливості використання з цією метою іноземних інвестицій і кредитів внаслідок низького міжнародного рейтингу надійності України.

· низька ефективність виробництва, високий ступінь старіння основних виробничих фондів, відсталість технологічної бази більшості галузей народного господарства.

Недосконалість українського законодавства (складність процедур відкриття та реєстрації нових підприємств, наявність значної кількості суперечливих нормативних актів з питань оподаткування, непрозорість процедури сертифікації), низький технологічний рівень підприємств, домінування популістських політичних гасел є додатковими бар'єрами як для розвитку ділового співробітництва, так і для впливу світового господарства на економіку України. Захист внутрішніх товаровиробників від зовнішньої та внутрішньої конкуренції, у свою чергу, консервує існуючу структуру економіки, а наявність бартерних та не грошових схем спотворює дію цінового механізму, що гальмує темпи реформувань. Лібералізація є необхідною умовою макро- і мікроекономічної стабілізації в Україні. Підкреслимо, що лібералізація зовнішньої торгівлі зовсім не означає відмову від участі держави у формуванні зовнішньоекономічної сфери. Навпаки, роль держави виходить на сучасний рівень, притаманний переважній більшості країн. Нова роль держави полягає у встановленні необхідної нормативної бази та інституційної структури, котра б підтримувала і гарантувала розвиток підприємництва та встановлення надійних партнерських зв'язків. Для того щоб подолати успадковану економічну й технологічну відсталість, потрібен перехід до нової моделі зовнішньоекономічної діяльності - виробничо-інвестиційної, тобто не просто до розвитку торговельного обміну, а швидше до взаємодії з іноземними партнерами на всіх стадіях виробничого процесу.

Таким чином, як суб'єкт міжнародних економічних відносин, Україна має свідомо входити до світової системи господарських зв'язків з метою якнайефективнішого використання усіх своїх можливостей та підвищення рівня конкурентоспроможності економіки.

Висновки

На основі всього вищесказаного можна зробити наступні висновки:

1.У сучасній економіці найбільший економічний ефект досягається у тому випадку, коли країни добровільно залучаються до міжнародного співробітництва і між ними налагоджуються рівноправні партнерські відносини на взаємовигідних принципах з урахуванням їхньої спеціалізації та напрямів діяльності. Таким чинником піднесення світового господарства є міжнародний поділ праці, який передбачає випереджальний розвиток у деяких країнах окремих галузей економіки, в яких ці країни мають власні переваги, тобто вищу продуктивність праці і нижчі витрати виробництва порівняно з іншими країнами.

2.Основними сучасними тенденціями міжнародного поділу праці можна визначити такі:

· збереження і навіть поглиблення розриву між промислово розвинутими країнами і країнами, що розвиваються;

· основним в міжнародному поділі праці став внутрішньогалузевий поділ праці на основі предметної, а особливо подетальної та технологічної спеціалізації;

· зростання ролі ТНК у міжнародному економічному обміні подальша інтернаціоналізація господарської діяльності;

· посилення інтеграційних процесів;

· послаблення ролі природних ресурсів, географічного положення, виробничого досвіду, посилення ролі передових технологій, наукових розробок, висококваліфікованої робочої сили, банків, розвинутої виробничої інфраструктури.

3. Неоднозначне положення України у міжнародному поділі праці, яке пояснюється з одного боку наявністю достатнього потенціалу, насамперед, земельних та мінеральних ресурсів, кваліфікованих кадрів, техніко-економічних основ виробництва, з іншого боку низьким економічним розвитком та нестабільною політичною ситуацією, які значно ускладнюють позицію України в міжнародному поділі праці на належному для її потенціалу рівні.

4.На сьогоднішній день Україна залучена в міжнародний поділ праці слабкіше, ніж провідні країни Заходу чи нові індустріальні країни. Це констатується на всіх рівнях влади, що слабке залучення України в міжнародний поділ праці не тільки не відповідає, а й суперечить її національним інтересам, бо залишає економіку країни поза розвитком світових продуктивних сил, провідних напрямів сучасної науково-технічної революції, і призводить до виштовхування її на узбіччя світового економічного прогресу. Неефективна правова база та вкрай недосконала валютна, податкова, кредитна й митно-тарифна політика гальмують формування ефективних зовнішньоекономічних зв'язків.

5.Для прискорення процесу входження України у світові господарські структури та поглиблення її участі у міжнародний поділ праці необхідно приймати до уваги такі обставини:

-по-перше, основними орієнтирами українських виробників мають бути: новітні технології, світові норми та стандарти, а також місткість ринку.