Міжнародна міграція робочої сили

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ УНІВЕРСИТЕТУ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ (м. КИЇВ)

Кафедра економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: «Міжнародна міграція робочої сили»

з дисципліни: Політична економія

м. Харків - 2015 рік

АНОТАЦІЯ

Тема курсової роботи -- «Міжнародна міграція робочої сили».

Актуальність теми. Важливість дослідження міграційних процесів зумовлена стрімким зростанням їх обсягів, нарощуванням інтенсивності, вагомим впливом на соціальний та економічний розвиток країн.

Об'єктом нагляду є міжнародна міграція робочої сили.

Предметом нагляду виступають сутність міграції, масштаби, напрями, види та форми залучення трудових ресурсів до світових міграційних потоків.

Завдання дослідження:

розглянути сутність міжнародного ринку праці та причини міграційних процесів;

дослідити класифікації масштабів, напрямів, видів та форм міжнародної міграції робочої сили;

проаналізувати етапи міжнародної міграції робочої сили та особливості сучасного етапу міграційних процесів;

вивчити шляхи удосконалення державного регулювання міграції робочої сили.

Методи досліджень, що використовуються в роботі: метод вивчення літературних джерел і документів, теоретичний аналіз і синтез досліджуваного матеріалу, логічний метод, метод нагляду, порівняльний метод, кількісні методи, метод прогнозування, історичний метод, соціально-якісні методи дослідження.

Структура роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, висновку і списку використаної літератури.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: міжнародний ринок праці, світовий ринок праці, міжнародна міграція робочої сили, міграційні процеси, ринок трудових ресурсів, міждержавне переміщення робочої сили, державне регулювання міграції робочої сили.

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.1 СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ПРАЦІ ТА ПРИЧИНИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

1.3 ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

1.4 ФУНКЦІЇ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІЖДЕРЖАВНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ. ФОРМУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ПРАЦІ

2.1 ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

2.2 СУЧАСНИЙ СВІТОВИЙ РИНОК ПРАЦІ, ЙОГО ФОРМИ ТА СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

2.2.1 ОСНОВНІ МОДЕЛІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

2.2.2 ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНКИ ПРАЦІ

2.2.3 КРАЇНИ - ІМПОРТЕРИ РОБОЧОЇ СИЛИ

2.3 НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

3.1 РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА МІЖДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ТА ЙОГО ВАЖЕЛІ

3.2 МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

ВСТУП

Одним із важливих чинників, які зумовлюють зміну чисельності населення країни та його перерозподіл між окремими регіонами та населеними пунктами, є міграції населення. Міграції - це переміщення людей із зміною місця проживання. Вони мають різну інтенсивність, спрямованість, тривалість залежно від багатьох причин. За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз'єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни).

Міграції можуть бути постійними, або сезонними (тимчасовими) залежно від термінів міграції, організованими (за набором на певні роботи) або стихійними (люди їдуть без наперед відомого місця проживання та праці) залежно від форми організації. Вони можуть бути добровільними чи примусовими залежно від форм переміщення.

Міждержавна міграція населення та трудових ресурсів виникає при

наявності значного контрасту в рівнях економічного та соціального

розвитку і темпах природного демографічного приросту країн.

Географічними центрами іміграції є найбільш розвинуті країни, такі, як США, Канада, Австралія, більшість західноєвропейських країн, а також країни з високими доходами від продажу нафти і бурхливим економічним зростанням (Саудівська Аравія, Бахрейн,Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати тощо).

міжнародний міграційний ринок праця

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Світовий (міжнародний) ринок праці -- це система відносин, що виникають між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні. В умовах глобалізації виробництва, зростання взаємозалежності в сучасному світі національні ринки праці дедалі більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру.

1.1 СУТНІСТЬ МІЖНАРОДНОГО РИНКУ ПРАЦІ ТА ПРИЧИНИ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ

Одним із важливих елементів глобальної економічної системи, на яку перетворився світ наприкінці другого тисячоліття, є міжнародний ринок праці з його уніфікованою шкалою критеріїв щодо якості трудових ресурсів, розвитком нових форм зайнятості, гнучкістю та надзвичайною мобільністю сукупної робочої сили [19, с. 12].

Виникнення і розвиток міжнародного ринку робочої сили є результатом зростання міжнародної мобільності двох головних факторів виробництва -- капіталу і праці. Підвищення міжнародної мобільності капіталу в соціальному плані означає, що він пред'являє тепер попит не тільки на робочу силу країни свого базування, а й на іноземну робочу силу, яка нерідко має певні переваги порівняно з національною (більш дисциплінована, менш вибаглива щодо оплати праці і т. д.). Попит на іноземну робочу силу почав помітно зростати тоді, коли виник масований експорт приватного виробничого капіталу й почалося створення у всіх країнах підприємств з використанням місцевої робочої сили. Капітал, як правило, рушав у ті місця концентрації робочої сили, де вона значно дешевша від робочої сили в країні-експортері. Найбільш повно міжнародний ринок праці характеризують наступні ключові поняття:

Економічні причини міжнародної міграції робочої сили:

· нерівномірний економічний розвиток країн світового господарства;

· рівень розвитку науково технічного прогресу;

· рівень економічного розвитку держави;

· рівень соціального розвитку;

· рівень зайнятості населення (безробіття);

· рівень доходів населення;

Соціально-політичні причини міжнародної міграції робочої сили:

· соціально-політичний розвиток окремих регіонів;

· політична нестабільність;

· військові перевороти;

· політичні перевороти;

Релігійно-етичні причини:

· повернення емігрантів на етнічну батьківщину;

· міграція релігійних сект із країн в країну.

Природні причини міжнародної міграції:

· стихійні лиха (паводки, землетруси і т.д.) [13, с. 137].

1.2 КЛАСИФІКАЦІЯ ВИДІВ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

На сьогоднішній час існує досить велика класифікація міграцій:

За напрямками:

1) внутрішня міграція - населення переміщується між окремими регіонами всередині країни

2) зовнішня міграція - зв'язана із переїздом робочої сили з однієї країни в іншу тобто за межі своєї країни

3) інтеграційна міграція - переміщення населення в середині країн інтеграційного об'єднання.

4) внутрішньо континентальна - міграція з країни в іншу країну в рамках одного континенту.

5) міжконтинентальна міграція - переміщення з країни на одному континенті в країну на іншому континенті [9, с. 107].

За часом здійснення:

1) кінцева ( без повернення ) міграція - виїзд населення в іншу країну на постійне місце проживання

2) тимчасова ( з поверненням ) міграція - виїзд населення в іншу країну на певний період часу

3) сезонна міграція - виїзд населення в іншу країну в певний період часу і на певний термін ( проведення сільськогосподарських робіт)

4) маятникова міграція ( що часто повторюються ), що передбачає, що робітники живуть в одній країні, а працюють постійно або тимчасово в іншій, характерна для прикордонних районів країн світової спільноти [2, с. 139].

За організацією міграційних потоків:

1) добровільна міграція - не примусове переселення населення

2) організована - переміщення населення яке здійснюють спеціальні фірми згідно національного законодавства (організований набір працівників)

3) самодіяльна - нелегальне переміщення населення за межі своєї країни

4) примусова - виселення громадян зі своєї країни на основі рішення судових органів [16, с. 19].

За професійним складом:

1) міграція працівників

2) міграція спеціалістів

3) міграція працівників гуманітарних професій

За якісним складом:

1) міграція робочої сили низької кваліфікації

2) міграція робочої сили високої кваліфікації

3) міграція вчених («відплив умів») - безповоротна або довготривала еміграція вчених або висококваліфікованих спеціалістів [11, с. 109].

1.3 ФОРМИ МІЖНАРОДНОЇ ТРУДОВОЇ МІГРАЦІЇ

Мета міждержавного переміщення трудових ресурсів - прагнення до поліпшення матеріального стану - залишається незмінною. Форми же міграційних процесів змінюються залежно від багатьох обставин. Найзагальнішими є постійна й тимчасова форми міграції.

Якщо постійна, або безповоротна, міграція була абсолютно переважною формою для країн Європи до Першої світової війни, то сучасна міграція набула тимчасового характеру [20, с. 104].

1.4 ФУНКЦІЇ РИНКУ РОБОЧОЇ СИЛИ

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили.

Функції ринку робочої сили наступні:

а) здійснює остаточне визначення вартості робочої сили, впливає на відхилення ціни на цей специфічний товар від вартості (залежно від співвідношення і пропозиції);

б) регулює попит і пропозицію робочої сили;

в) зводить продавців робочої сили з її покупцями;

г) забезпечує конкуренцію між найманими працівниками, спонукаючи їх до підвищення свого загальноосвітнього і кваліфікаційно-професійного рівня, одночасно знижуючи ціну робочої сили;

д) забезпечує конкуренцію між підприємцями, спонукаючи їх підвищити якість умов праці та рівень часткової оплати праці;

е) сприяє зростанню збалансованості між трудовими ресурсами і робочими місцями, досягненню ефективної зайнятості;

є) прискорює міграційні процеси в національному та інтернаціональному масштабах, вирівнює умови відтворення робочої сили;

ж) сприяє виявленню шляхів та розробці заходів соціального захисту робочої сили [7, с. 98].

Я вважаю, що міжнародна міграція робочої сили є складовою міжнародної міграції населення взагалі. Головні причини міграції населення -- економічні та соціальні, пов'язані з пошуком роботи та вищих доходів. Помітну роль відіграють також політичні та воєнні причини (втеча від політичних переслідувань, евакуація тощо). За будь-яких причин і характеру міжнародної міграції населення вона призводить до зрушень на ринках праці відповідних країн і впливає на міжнародний ринок праці взагалі. Переселенські зрушення в цілому виникають, розвиваються та скорочуються у складній залежності від таких типових явищ, як економічні цикли, рух інвестицій, стан зайнятості та безробіття.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ МІЖДЕРЖАВНОГО ПЕРЕМІЩЕННЯ РОБОЧОЇ СИЛИ. ФОРМУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ПРАЦІ

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Дослідимо динаміку розвитку міжнародного ринку праці у часі та просторі.

2.1 ЕТАПИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Міжнародна міграція робочої сили набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу. Інтенсивне переміщення трудових ресурсів відбувається між державами Європи, Північної і Південної Америки, Африканського материка, Південно-Східної й Західної Азії [10, с. 105].

I етап міжнародної міграції -- безпосередньо пов'язаний з промисловою революцією, яка відбувалась у Європі в останній третині XVIII -- середині XIX ст. Наслідком цієї революції стало те, що накопичення капіталу супроводжувалося зростанням його органічної будови. Остання привела до утворення «відносного перенаселення», що викликало масову міграцію з Європи до Північної Америки, Австралії, Нової Зеландії. Цим було започатковано формування світового ринку праці [17, с. 50].

Формування світового ринку праці сприяло:

* економічному розвитку в країнах імміграції, оскільки задовольняло гостру потребу цих країн у трудових ресурсах в умовах високих темпів накопичення капіталу і відсутності резервів залучення робочої сили;

* колонізації малозаселених районів землі і втягуванню в систему світового господарства нових країн.

II етап міжнародного переміщення трудових ресурсів -- охоплює період з 80-х років XIX ст. до Першої світової війни.

В цей період значно зростають масштаби нагромадження капіталу, характерною рисою якого виступає посилення нерівномірності цього процесу в рамках світового господарства [4, с. 148].

IV етап розвитку міжнародної міграції робочої сили розпочався після Другої світової війни і триває понині.

Цей етап, зумовлений НТР, монополізацією міжнародних ринків праці і капіталу, процесами інтернаціоналізації та інтеграції [14, с. 17].

Його характерні риси:

* зростання внутрішньоконтинентальної міграції, зокрема, в Європі та Африці;

* зростання попиту збоку сучасного виробництва на висококваліфіковані кадри, виникнення нового виду трудової міграції, який отримав назву «відтік мізків»;

* посилення державного і міжнародного регулювання трудової міграції.

Для періоду з 1945 по 1973 роки характерні наступні ознаки:

Стрімке зростання прибулих в метрополії з колишніх колоній і домініонів. Так, до 1970 року у Францію емігрували 600 тис. алжирців, 140 тис. марокканців, 90 тис. тунісців та сотні тисяч із Сенегалу, Малі, Того, Нігеру та багатьох інших країн. До Англії, наприклад, з 1946 року по 1959 рік прибуло тільки з Ірландії 350 тисяч осіб.

Згаданий період - це час створення, становлення і ліквідації так званої “системи гостьових робітників” (“guestworker system”), яка в найбільш організованому класичному вигляді була впроваджена у Німеччині (ФРН): Федеральний Офіс Праці здійснював організований набір (вербування) робочої сили, перевіряв виробничі навички робітників, здійснював медичні експертизи тощо. Підприємці компенсували всі фінансові витрати Федерального Офісу і використовували робітників у виробництві. Умови найму були юридично закріплені у двосторонніх угодах між Німеччиною та країнами-експортерами: спочатку з Італією, пізніше - з Грецією, Туреччиною, Марокко, Португалією, Тунісом і Югославією. Це сприяло масовому збільшенню числа мігрантів. В Німеччині їх кількість становила: 1956 рік - 95 тис.; 1966 рік - 1 млн. 300 тис.; 1973 рік - 2 млн. 600 тис. осіб. Аналогічні явища спостерігалися і в інших країнах. Так, з 1950 по 1970 рік кількість емігрантів у Франції, Великій Британії та Швейцарії зросла відповідно з 2 млн. 128 тис. до 3 млн. 339 тис., з 1 млн. 573 тис. до 3 млн. 968 тис. і з 279 тис. до 983 тисяч. Загострення соціально-економічних проблем, політичні та деякі інші чинники призвели до ліквідації “guestworker system” в 1973 році [24, с. 108].

Виникнення незалежних держав внаслідок краху колоніальної системи зумовили появу зворотних потоків мігрантів, насамперед, з числа інтелігенції з метрополій до колишніх колоній і домініонів.

Серед причин міграції цього періоду переважають економічні, що пов'язані з пошуком забезпеченого, заможного життя.

Диверсифікація потоків як за географічним походженням мігрантів, так і країн-реципієнтів. К 70-м рокам в загальній кількості іммігрантів поступово зростає доля прибулих з Африки, Азії та Латинської Америки і відповідно знижується доля європейців [15, с. 96].

2.2 СУЧАСНИЙ СВІТОВИЙ РИНОК ПРАЦІ, ЙОГО ФОРМИ ТА СКЛАДОВІ ЧАСТИНИ

В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили на якому залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн-експортерів і країн-імпортерів робочої сили.

2.2.1 ОСНОВНІ МОДЕЛІ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англо-саксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

Для європейської (континентальної) моделі характерний високий рівень правової захищеності працівника, жорсткі норми трудового права, орієнтовані на збереження робочих місць, регіонально-регулювання рівня оплати праці та її диференціації.

2.2.2 ПЕРВИННИЙ ТА ВТОРИННИЙ РИНКИ ПРАЦІ

На початок 90-х років у світі, нараховувалося понад 25 млн. працівників-мігрантів, що становило близько 1 % усіх трудових ресурсів. А вже на початку 2000-х років у світі нараховувалося 40 млн. трудових мігрантів, або 2% усього працездатного населення. Причому зростання кількості іммігрантів триває, незважаючи на заходи багатьох країн з обмеження міграції. Розширення міграції спричинило появу в країнах імміграції двох ринків праці.

Первинний ринок праці - це та його частина, яка об'єднує престижні роботи, що характеризуються стабільністю зайнятості й надійністю положення працівника, високим рівнем оплати праці, можливістю професійного зростання, використанням прогресивних технологій, що вимагає високої кваліфікації та здатності до навчання.

2.2.3 КРАЇНИ - ІМПОРТЕРИ РОБОЧОЇ СИЛИ

У силу економічних причин основні потоки мігрантів завжди направлялися з країн з низькими особистими доходами в країни з більш високими доходами. Протягом усього післявоєнного часу напрямку міжнародної міграції безупинно змінювалися слідом за економічними умовами, що змінюються. Унаслідок відсутності достовірної статистики міжнародного переселення і широкого розвитку нелегальної міграції установити точно іерархічность основних напрямків міграції досить складно.

Можна виділити наступні країни і регіони, що є крапками притягання мігрантів з інших країн [6, с. 119].

США, Канада, Австралія. Будучи найбільше економічно розвитий країною сучасного світу, США є основним напрямком міграції як низькокваліфікований, так і висококваліфікованої робочої сили. Щороку туди приїжджає більше іммігрантів, чим в усі інші країни, разом узяті. Основні потоки низькокваліфікованої робочої сили направляються в США з прилеглих латиноамериканських країн -- Мексики, країн Карибського басейну. Висококваліфіковані працівники іммігрують у США практично з усіх країн світу, включаючи Західну Європу, Латинську Америку, Росію, Україну,Індію і т.д. Приплив іммігрантів у США і Канаду в середині 90-х років оцінюється в 900 тис. чоловік у рік. У США легально іммігрують 740 тис. чоловік у рік і емігрують 160 тис. чоловік у рік. Чиста імміграція (міграційне сальдо) складає 580 тис. чоловік [18, с. 138].

Західна Європа. Найбільш розвиті західноєвропейські країни, і, насамперед країни, що входять у Європейський союз, притягають робочу силу з менш розвитих західноєвропейських країн (Португалії, Мальти, Іспанії), арабських країн північної Африки і Близького Схід. Країн Африки до півдня від Сахари, східноєвропейських країн і республік колишнього СРСР. Міграції працівників з африканських країн -- колишніх колоній західноєвропейських держав сприяють спільність мови, історично сформовані традиційні торговельні й інші зв'язки. Припливи іммігрантів у Західну Європу в середині 90-х років оцінювалися на рівні 180 тис. чоловік у рік. Більш того, у рамках західноєвропейської інтеграції створений і розвивається загальний ринок робочої сили, що припускає волю переміщення працівників між країнами Європейського союзу й уніфікацію трудового законодавства [3, с. 157].

Близький Схід.

Нові індустріальні країни. У зв'язку з бурхливим розвитком цих держав Південно-Східної Азії туди значно збільшився приплив іммігрантів, що наймаються на тимчасові роботи. Особливо це помітно у випадку Південної Кореї і Малайзії.

Практично всі країни, у які іммігрують більш 25 тис. чоловік у рік, -- високорозвинені держави з ВНП більш 6900 дол. на душу населення. Джерело еміграції -- країни, що розвиваються, головні з яких -- Мексика і країни Азії [3, с. 118].

2.3 НАСЛІДКИ МІЖНАРОДНОЇ МІГРАЦІЇ

Наслідки міжнародної міграції робочої сили досить різноманітні. Вони проявляються як у країнах, що експортують робочу силу, так і в країнах, що імпортують її, приносячи певні вигоди та втрати обом сторонам, хоча, як видно з аналізу, вигід більше в країнах - імпортерах робочої сили, а в країнах--експортерах у цілому втрати перевищують вигоди. Світ у цілому виграє, оскільки свобода міграції дає людям змогу переміщуватись до країн, де вони можуть внести більший чистий доход у світове виробництво.

Країни, що приймають робочу силу, мають такі переваги:

а) у країні, що ввозить робочу силу, особливо кваліфіковану, прискорюються темпи зростання економіки: додатковий попит на товари та послуги іммігрантів стимулює зростання виробництва і створює додаткову зайнятість у країні їх перебування;

б) підвищується конкурентоспроможність вироблюваних країною товарів внаслідок зменшення витрат виробництва, пов'язаного з більш низькою ціною іноземної робочої сили і можливістю стримувати зростання заробітної плати місцевим робітникам через підвищену конкуренцію на ринку праці;

в) приймаюча країна виграє за рахунок податків, розмір яких залежить від кваліфікаційної та вікової структури іммігрантів. Висококваліфіковані фахівці, що вже володіють мовою приймаючої країни, відразу стають великими платниками податків;

г) значний доход приносить трансфер знань з країни еміграції. При імпорті кваліфікованих працівників і наукових кадрів приймаюча країна економить на витратах на освіту та професійну підготовку. Так, у США 230 членів Національної академії наук, 33 % лауреатів Нобелівської премії -- іммігранти;

д) іноземні робітники часто розглядаються як певний амортизатор на випадок зростання безробіття: вони можуть бути звільнені у першу чергу;

є) іммігранти поліпшують демографічну картину розвинутих країн, які потерпають від старіння населення. У Німеччині, Франції, Швеції 10 % усіх новонароджених з'являються в сім'ях переселенців, у Швейцарії -- 24 %, у Люксембургу -- 38 %.

До негативних наслідків, породжених імміграцією, відносяться: соціальні чвари, конфлікти, загострення міжнаціональних проблем, злочинність тощо.

Зміни густоти населення і соціальні чвари використовуються урядами приймаючих країн як аргументи на користь політики обмеження або поступовості імміграції, відбору іммігрантів, що допускаються в країну. Сучасна міграція до країн ЄС породжує низку специфічних проблем. До основних з них слід віднести:

- після 2000 р. помітно збільшується частка іноземців, які працюють у сфері послуг, а не у виробничій сфері (в сталеливарній, металообробний, промисловості, автомобілебудуванні);

- поширення ЄС породжує проблему масової міграції населення з країн, що приєдналися до «багатих» країн ЄС;

- значне збільшення нелегальних мігрантів. Кількість «нелегалів», що знаходяться в країнах ЄС, зросла в 1993 -- 2005 pp. з 2 млн. до 3,5 млн. чол.; в основному це вихідці з країн Північної Африки та Азії [23, с. 107].

Країни--експортери робочої сили також отримують певні вигоди:

а) зниження рівня безробіття і, як наслідок, -- соціального напруження в країні;

б) безплатне для країни-експортера навчання робочої сили новим професійним навичкам, ознайомлення з передовою технологією, організацією праці тощо;

в) отримання доходів у ВКВ внаслідок грошових переказів емігрантів.

Ці перекази включаються до статті «Приватні перекази» платіжного балансу і становлять для багатьох держав значну частину валютних надходжень. З поверненням на батьківщину мігранти привозять із собою цінності та заощадження на суму, що приблизно дорівнює сумі їхніх переказів. А відтак додачу до національного доходу країни-- експортера робочої сили можна розглядати як подвоєну суму переказів.

Це -- один бік наслідків міграції для країн-експортерів робочої сили. З іншого боку, ці країни мали такі наслідки експорту робочої сили:

а) скорочення податкових надходжень через зменшення числа платників податків;

б) постійна міграція означає, що відбувається відплив кваліфікованих, ініціативних працівників, так званий «відплив розумів», який призводить до уповільнення темпів зростання науково-технічного та культурного рівня країни. За підрахунками фахівців, ці втрати в середині 90-х років становили близько 73 млрд. дол. [5, с. 118].

Можливими шляхами зняття негативних наслідків еміграції робочої сили можуть бути такі заходи держави:

* заборона еміграції;

* введення податку на «відплив кращих голів», компенсувати державні капіталовкладення в емігрантів;

* створення державою високоприбуткових галузей, що здійснюють експорт робочої сили. Така практика існує. Наприклад, азіатські НІК(нові індустріальні країни) створили потужну високоприбуткову галузь економіки -- експорт робочої сили, яка займається підготовкою і вербування працівників необхідних спеціальностей для роботи за кордоном. Перекази грошей на батьківщину експортованими працівниками приносять державі значний доход. Так, наприклад, експортні працівники Південної Кореї відповідно до чинного законодавства зобов'язані 80% заробітку переказувати на батьківщину у твердій валюті через національні банки (таблиця 2.1.).

Таблиця 2.1 Грошові потоки, пов'язані з міжнародною міграцією

Показники	1980р.	1990р.	2003р.
Трудовий доход	Кредит	13,8	19,5	20,7
	Дебет	-16	-25,6	-26,7
Приватні неоплачені перекази	Кредит	64,9	100,1	95,6
	Дебет	-58,2	-91,8	-102,5
Всього	Кредит	78,7	119,6	116,3
	Дебет	-74,2	-117,4	-129,1

Міжнародний ринок праці, як складна соціально-економічна система складався поступово: в своєму розвитку він пройшов 4 етапи, які тісно пов'язанні з масовою міграцією населення, що в кінцевому результаті привело до формування міжнародних центрів тяжіння робочої сили.

Можна сказати, що сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

На підставі сказаного можна припустити, що в сучасній вітчизняній літературі прийнято виділяти 7 основних центрів міграції, серед яких найбільшими є країни Північної (США, Канада) і Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (країни Перської затоки, Японія, Гонконг, Малайзія), а також країни Західної Європи (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія і ін.).

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ МІГРАЦІЇ РОБОЧОЇ СИЛИ

Засоби і методи реалізації міграційної політики західних країн Європи змінюються залежно від ситуації на ринку праці. Так, в умовах дефіциту трудових ресурсів у західноєвропейських країнах уряди цих держав вживали заходів до заохочення імміграції, в тому числі й нелегальної.

Контроль за рівнем в'їзду іноземців, здійснюваний усіма урядами країн імміграції, безумовно, сприяє дозуванню їхнього впливу залежно від виробничих потреб й ситуації на ринку праці. В такий спосіб попереджується спалах соціального напруження, який міг би виникнути за масового припливу іноземців в умовах власного масового безробіття. Навіть з урахуванням існування двох ринків праці - для іммігрантів та для своїх працівників - уникнути конфронтації між ними було б важко. Державне регулювання міграційних процесів має позитивні результати. Регулювання надає організованого й певною мірою планомірного характеру найманню, розподілові й використанню імпортованої робочої сили.

3.1 РЕГУЛЮВАННЯ МІЖНАРОДНИХ МІГРАЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ НА МІЖДЕРЖАВНОМУ РІВНІ ТА ЙОГО ВАЖЕЛІ

Міжнародні міграційні процеси потребують регулювання з боку держав, що беруть участь в обміні трудовими ресурсами. Контролю і регулюванню підлягають соціальний, віковий, та професійний склад мігрантів, рівень в'їзду та виїзду іноземних трудящих.

Важливим елементом імміграційної політики західних держав є встановлення юридичного статусу мігрантів, що визначає їхні соціально-економічні, трудові та інші права, закріплені як у міжнародних угодах, так і в національних законодавствах. Цей статус позбавляє іноземних робітників політичних прав, обмежує в більшості випадків їх участь у профспілковій діяльності, регламентує строки перебування мігранта в країні зайнятості.

До регулювання міжнародних міграційних процесів відносять:

1. Адміністративно-правове регулювання, яке передбачає:

а) встановлення правових норм;

б) встановлення міграційних квот;

в) встановлення рамок можливостей мігрування (кримінальні норми).

2. Економічне регулювання міжнародних міграційних процесів, яке полягає в:

а) встановленні митних внесків чи бар'єрів;

б) встановленні відповідних візових ставок;

в) регулювання зарплати мігрантів;

г) запровадження різного роду штрафних ставок [11, с. 165].

Рівні регулювання міжнародної міграції робочої сили:

Національний рівень - заходи окремої держави по здійсненню міграційної політики у своїй країні.

Міжнародний рівень - система заходів по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках світового господарства.

Інтеграційний рівень - заходи по регулюванню міжнародної міграції робочої сили в рамках інтеграційного об'єднання.

Система органів, на рівні яких здійснюється національна міграційна політика:

· міністерство праці;

· міністерство внутрішніх справ;

· міністерство юстиції;

· національні міграційні служби.

На міжнародному рівні:

· міжнародна організація праці (МОП);

· міжнародна організація міграції (МОМ).

Членами МОП є:

· уряди країн-учасниць;

· профспілки;

· організації підпрємців.

Регулювання міжнародних міграційних процесів на міждержавному рівні буває:

Одностороннє міжнародне регулювання - це державне регулювання міграційних процесів у відповідності з власними інтересами і без узгодження з іншими державами.

Двостороннє регулювання - це регулювання міграційних процесів на основі двосторонніх міждержавних угод.

Багатостороннє регулювання міжнародними иіграційними процесами - базується на підписанні міжнародних угод, конвенцій на загальносвітовому рівні, а також в межах окремих інтеграційних угрупувань.

Основні правові норми регулювання міжнародних трудових відносин визначаються і контролюються .Міжнародною організацією праці - це міжнародна урядова організація створена в 1919році,яка з з 1946 року є спеціалізованим закладом ООН. Україна є членом цієї організації, але ще не всі її положення підписала.

Основні завдання міжнародної організації праці:

- захист інтересів і прав трудящих;

- підвищення життєвого рівня трудящих;

- покращення умов праці,

- захист від професійних захворювань;

- соціальний захист працівників-імігрантів;

- сприяння зайнятості імігрантів.

Нормативно-правова база для імміграції в більшості приймаючих країн представлена величезною кількістю законів і підзаконних актів. Основні риси імміграційного законодавства такі:

Професійна кваліфікація. Законодавства всіх приймаючих країн встановлюють тверді вимоги до рівня освіти та стажу роботи зі спеціальності. Мінімальною вимогою до освіти вважається закінчення повного курсу середньої школи чи професійно-технічного училища, що має підтверджуватися відповідним дипломом. У більшості випадків диплом необхідно перепідтверджувати чи оцінювати в приймаючій країні на предмет відповідності вимог до фахівця у відповідній сфері в даній країні вимогам, що пред'являлися до випускника поданої спеціальності в країні-експортері робочої сили. Пріоритет при прийомі на роботу віддається приймаючими країнами фахівцям, що мають як мінімум 3-5 років стажу роботи зі спеціальності. Можуть бути необхідними також і рекомендаційні листи.

Обмеження особистого характеру. Законодавство приймаючих країн висуває тверді вимоги до стану здоров'я іммігрантів. У країнах не допускаються наркомани, психічно хворі люди, люди, заражені вірусом СНІД. Іммігранти зобов'язані надати довідку про стан свого здоров'я, завірену консульською установою приймаючої країни чи пройти спеціальне медичне обстеження. Віковий ценз іммігрантів установлюється законодавством залежно від галузі промисловості, в якій вони мають наміри працювати. Він коливається в межах 20-40 років. Нарешті, надзвичайно серйозними є законодавчі вимоги до політичного та соціального статусу іммігрантів. Найчастіше законодавчо заборонено іммігрувати особам, раніше засудженим за кримінальні злочини, членам терористичних і профашистських організацій [21, с. 109].

Економічне регулювання. Воно вводить певні фінансові обмеження, що забезпечують скорочення чисельності іммігрантів. Що стосується юридичних осіб, то в деяких країнах фірми мають право наймати іноземну робочу силу тільки по досягненню певного обсягу обороту і продажів або після внесення певних платежів у державний бюджет. Приватні особи мають право іммігрувати, тільки якщо вони готові інвестувати в економіку приймаючої країни визначену законом суму, довести легальність походження цих грошей і створити певну кількість робочих місць. За законодавством деяких країн за оформлення імміграції та працевлаштування на місцеве підприємство іммігранти зобов'язані платити. Деякі пільги надаються для керівного складу корпорацій, що мають право укладати угоди від її імені, заможним іноземцям, готовим використовувати працю місцевих громадян у домашньому господарстві [24, с. 17].

Часові обмеження. Законодавства більшості країн установлюють максимальні терміни перебування іноземних працівників на їх території, після закінчення яких вони повинні або залишити приймаючу країну, або одержати від компетентних органів дозвіл на продовження свого перебування в ній. Найчастіше для осіб, що мали в приймаючій країні статус стражистів або студентів, передбачаються тверді правила, що не дозволяють продовжити своє перебування в ній, що вимагають обов'язкового виїзду на батьківщину, перебування там мінімум протягом декількох років, тільки після чого вони набувають права знову приїхати в приймаючу країну.

Географічні пріоритети. Практично кожна країна, що приймає іммігрантів, законодавчо встановлює географічну та національну структуру імміграції. Воно зазвичай регулюється за допомогою кількісних квот на в'їзд іммігрантів з певних країн. Іноді, щоб уникнути обвинувачень в упередженості та порушенні прав людини, уряди проводять у рамках географічних квот лотереї на право іммігрувати між представниками різних країн з одного географічного регіону [4, с. 133].

Заборони. Законодавчо встановлюються санкції за порушення порядку імміграції. Вони можуть накладатися як на самих мігрантів, так і на тих, хто допомагає їм незаконно в'їхати в країну чи наймає їх на роботу. Незаконне проникнення в країну вважається злочином. За його скоєння передбачається депортація, грошові штрафи та (чи) тюремне ув'язнення. Подібний злочин, вчинений повторно, карається повторною депортацією, великим грошовим штрафом і більш тривалими термінами ув'язнення. За незаконне посередництво чи наймання на роботу нелегального іммігранта, передбачається настільки великі штрафи, що вони можуть призвести до банкрутства невеликі фірми.

В умовах тиску збоку профспілок, що бачать у напливі іммігрантів головну причину безробіття,уряди багатьох західних країн з початку 70-х р. стали вживати активних заходівзі стимулювання виїзду іммігрантів назад на батьківщину.

Основні традиційні державні заходи рееміграції такі:

Програми стимулювання рееміграції. Вони включають широке коло заходів, починаючи заходами примусової репатріації не законних іммігрантів, аж до надання матеріальної допомоги іммігрантами, що бажають повернутися на батьківщину. В західноєвропейських країнах (Німеччина, Франція, Нідерланди) приймалися програми матеріального заохочення рееміграції, що передбачають виплати вихідних допомог при добровільному від'їзді іммігрантів на батьківщину. Причому одержання вихідної допомоги позбавляє іммігранта права повторно в'їхати в приймаючу країну. Ефективність програм стимулювання рееміграції залишається дуже низькою.

Програми економічної допомоги країнам масової еміграції. Розвинуті країни укладають угоди з країнами-експортерами робочої сили про інвестиції частини переказів працівників на батьківщину і частини державних коштів у створення нових підприємств у країнах, які розвиваються, що могли б стати місцями роботи для реемігрантів. Такі підприємства набули форми кооперативів, спільних компаній, акціонерних товариств. Найбільший розвиток ця форма одержала у двосторонніх відносинах Німеччини та Туреччини. У ряді випадків нові турецькі компанії, створені в основному за німецькі гроші, не тільки стали пунктом притягання для реемігрантів, але й призупинили новий потік еміграції з Туреччини.

Незважаючи на активні дії урядів приймаючих країн, більшість програм стимулювання рееміграції на початку їх реалізації від'їзд іноземних робітників на батьківщину різко зменшувався, коли скорочувалося фінансування програм. Однак головною причиною їх низької ефективності є те, що уряд країн, що експортують робочу силу, просто не зацікавлений в її реекспорті і не докладає належних зусиль щодо скорочення еміграції.

3.2 МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРАЦІ

За сучасних масштабів міграції робочої сили основну роль почали відігравати багатосторонні угоди і нормативні акти Міжнародної організації праці (МОП) та інших міжнародних організацій, хоча жодна з міжнародних організацій не має мандата на безпосереднє регулювання міграції робочої сили.

Міжнародна організація праці створена в 1919 році, нараховує 170 держав-членів. Вона розробляє міжнародні стандарти з питань праці, які є рекомендаційними для національних урядів у питаннях, що стосуються проблем зайнятості, рівня оплати праці, системи соціального страхування, захисту інтересів мігрантів тощо. Такі стандарти впроваджуються країнами-членами самостійно, про що вони щорічно звітуються в МОП. У разі недотримання міжнародних стандартів з праці країною - членом МОП, це питання, після засідання створеної з цього питання тристоронньої комісії, може бути винесено на розгляд Міжнародного Суду [2, с. 112].

Активну роль у регулюванні міжнародних міграційних процесів і захисті прав мігрантів відіграє Міжнародна організація з питань міграції (МОМ). Основними її завданнями є:

Управління впорядкованою і плановою міграцією громадян з урахуванням потреб країн еміграції ті імміграції

Сприяння переміщенню кваліфікованих кадрів між державами

Організація міграції біженців та переміщених осіб, змушених залишити Батьківщину [26, с. 19].

В процесі регулювання міжнародної міграції основна увага повинна була бути зосереджена на таких небажаних факторах, як втрата трудових ресурсів, нелегальна міграція, “відтік мізків”, скорочення чисельності населення.

Отже, державне регулювання міжнародного ринку праці здійснюється на основі національного законодавства приймаючих країн і країн, що експортують робочу силу, а також на основі міждержавних і міжвідомчих угод між ними. Регулювання здійснюється через прийняття програм, які фінансуються з бюджету та спрямовані на обмеження припливу іноземної робочої сили (імміграції) або на стимулювання іммігрантів до повернення на батьківщину (рееміграції). Більшість приймаючих країн використовують селективний підхід при регулюванні імміграції. Відсівання небажаних іммігрантів здійснюється на основі вимог, які висуваються до кваліфікації, освіти, віку, стану здоров'я, шляхом кількісного та географічного квотування, прямих і непрямих заборон на в'їзд, тимчасових і інших обмежень. Стимулювання рееміграції здійснюється через виплату матеріальної компенсації від'їжджаючим іммігрантам, створення робочих місць, професійну підготовку іммігрантів, надання економічної допомоги країнам масової еміграції.

ВИСНОВОК

Проведений аналіз міжнародної мобільності робочої сили, а також виявлення основних міжнародних центрів тяжіння робочої сили дозволяє зробити наступні висновки:

1. Під міграцією розуміють зумовлене економічними, а також політичними, соціальними причинами, інколи військовими подіями постійне або тимчасове переселення людей через існуючі державні кордони. Можна навести таке, більш формальне визначення цього явища. Міжнародна міграція робочої сили - це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. Під цими поняттями розуміють такі явища, як:

міграція (від лат. migratio -- переселення, переміщення) -- переміщення через кордон;

імміграція (від лат. immigrare - вселення) це в'їзд в країну на постійне або довготривале проживання громадян іншої країни;

еміграція (від лат. emifrare -- виселення) -- переселення громадян в іншу країну на постійне або довготривале тимчасове проживання.

2. В результаті міграції робочої сили сформувався світовий ринок праці, пропозиція робочої сили залежить від ситуації на внутрішніх ринках праці країн - експортерів і країн - імпортерів робочої сили. Міжнародний ринок праці - це складний механізм, система відносин, що виникає між державами з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту. Ці відносини склалися у зв'язку з нерівномірністю розміщення робочої сили по країнах світу та відмінностями в її відтворенні на національному рівні.

3. У рамках глобалізації виробництва, зростання залежності в сучасному світі, національні ринки праці все більше втрачають свою замкненість та відокремленість. Між ними виникають транснаціональні потоки робочої сили, котрі набирають постійного, систематичного характеру, котрі протягом довгого періоду сформували основні міжнародні центри тяжіння робочої сили, визначили їх склад, а також умовно поділили країни на донорів і реципієнтів робочої сили. Таким чином, поряд з міжнародним ринком товарів, послуг і капіталів значних масштабів набуває тепер і міжнародний ринок робочої сили, який являє собою не просто суму національних ринків, а систему, що базується на їхніх взаємозв'язках та взаємозалежності.

4. Міжнародний ринок праці, як складна соціально-економічна система складався поступово: в своєму розвитку він пройшов етапи, які тісно пов'язанні з масовою міграцією населення, що в кінцевому результаті привело до формування міжнародних центрів тяжіння робочої сили.

5. Сучасний світовий ринок, що є складовою ринку робочої сили, характеризують три основні моделі трудових відносин: європейська, англосаксонська і китайська. Вони відображають характер соціально-трудових відносин у різних країнах світу.

6. В сучасній вітчизняній літературі прийнято виділяти 7 основних центрів міграції, серед яких найбільшими є країни Північної (США, Канада) і Південної Америки (Бразилія, Аргентина, Венесуела), країни Азіатсько-Тихоокеанського регіону (країни Перської затоки, Японія, Гонконг, Малайзія), а також країни Західної Європи (Німеччина, Великобританія, Франція, Бельгія і ін.)

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Авдокушин Е.Ф. Международные экономические отношения / Авдокушин Е.Ф. -- М.: Экспертное бюро-М, 2007. -- 226 с.

2. Балабанов И.Т. Основы финансового менеджмента ТНК. Как управлять капиталом / Балабанов И.Т. -- М.: Финансы и статистика, 2002. -- 457 с.

3. Бахрамов Ю.М. Организация внешнеэкономической деятельности / Бахрамов Ю.М., Глухов В.В. -- СПБ.: Лань, 2001. -- 308 с.

4. Внешнеэкономическая деятельность предприятия: Учебник для вузов / Под ред. проф. Л.Е. Стровского. -- М.: Закон и право, ЮНИТИ, 2006. -- 408 с.

5. Внешнеэкономический бизнес / Под ред. И.П. Фаминского. -- М.: Республика, 2007. -- 221 с.

6. Волков О.И. Экономика предприятия ТНК / Волков О.И., Скляренко В.К. -- М.: Инфра-М, 2004. -- 328 с.

7. Герчикова И.Н. Международное коммерческое дело: Учебник для ВУЗов / Герчикова И.Н. -- М.: Юнити, 2006. -- 280 с.

8. Грачев Ю.Н. Практика внешнеэкономической деятельности (рекомендации отечественным предпринимателям) / Грачев Ю.Н., Плотников Ю.Н. -- М.: А/О «Бизнес-школа «Интел-синтез», 2004. -- 233 с.

9. Гофман Н.Ф. Основы внешнеэкономической деятельности / Гофман Н.Ф., Махтвинова Г.А. -- СПБ.: Питер, 2001. -- 251 с.

10. Гуляев В.Г. Организация внешнеэкономической деятельности. Учебное пособие / Гуляев В.Г. -- М.: Нолидж, 2006. -- 369 с.

11. Долан Э.Д. Мировая экономика и кадры / Пер. с англ. В. Лукашевича. -- С-Пб.: ПИТЕР, 2001. -- 396 с.

12. Матвеева О.П. Организация и технология внешнеторговых операций / Матвеева О.П. -- М.: ВИНИТИ, 2000. -- 337 с.

13. Международные экономические отношения / Под ред. Ильенкова С.Д. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. -- 327 с.

14. Международные экономические отношения: Учебник / Под ред. В.Е.Рыбалкина. -- М.: Дипломатическая академия, 2007. -- 384с.

15. Мухопад В.И. Международная торговля: маркетинг, ценообразование, управление / Мухопад В.И. -- М.: ВНИИПИ, 2007. -- 285 с.

16. Международный бизнес. Учебник / Под ред. проф. В.А. Квартальное. -- М.: РМАТ, 2006. -- 398с.

17. Мешечкина Р.П. Мир и миграционные потоки людей: Учебное пособие / Мешечкина Р.П., Матвеева О.П. -- Белгород: БУПК, 2007. -- 287 с.

18. Осипова Л.В. Основы коммерческой деятельности: Учебник для вузов / Осипова Л.В., Синяева И.М. -- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 2007. -- 324 с.

19. Прокушев Е.Ф. Внешнеэкономическая деятельность. Учеб.-практич. пособие / Прокушев Е.Ф. -- М.: ИВЦ «Маркетинг», 2009. -- 208 с.

20. Пузакова Е.П., Честшкова В.А. Международный бизнес / Пузакова Е.П., Честшкова В.А.- М.: Экспертное бюро-М, 2007. -- 248с.

21. Смирнов В.В. Экспортно-импортные операции в международном бизнесе / Смирнов В.В. -- М.: Букавица, 2007. -- 337 с.

22. Спиридонов И.А. Мировая экономика / Спиридонов И.А. -- М.: ИНФРА-М, 2008. -- 366 с.

23. Сутормина В.М. Кадры зарубежных корпораций / Сутормина В.М., Федосов В.М., Рязанова Н.С. -- К.: Лыбидь, 2003. -- 227 с.

24. Уилсон Дж. Международная торговля в малом бизнесе / Под ред. Л.Е.Стровского. -- М.: Аудит, ЮНИТИ, 2006. -- 292с.

25. Фатхутдинов Р.А. Стратегический менеджмент: Учебник. 3-е изд. перераб. и доп. / Фатхутдинов Р.А. -- М.: Дело, 2001. -- 448 с.

26. Фишер С., Дорнбуш Р., Шмалензи Р. Мировая экономика / Пер. с англ. К.А. Беляева. -- М.: Дело ЛТД, 2003. -- 237 с.

27. Фомишин С.В. Международные экономические отношения: Учебное пособие / Фомишин С.В. -- К.: Либідь, 2007. -- 300 с.

СЛОВНИК ЕКОНОМІЧНИХ ТЕРМІНІВ

«guestworker system» -система гостьових робітників.

Міграція робочої сили (ІаЬог fогсе migration) - переселення працездатного населення з одних держав в інші терміном більше ніж на рік, викликане причинами економічного й іншого характеру.

Міграційне сальдо (net migration) - різниця еміграції з країни та імміграції в країну.

"Витік мізків" ("brain drain"). - міжнародна міграція висококваліфікованих кадрів.

Рееміграція (ге-еmigration) - повернення емігрантів на батьківщину на постійне місце проживання.

Трудовий доход (ІаЬог income), виплати зайнятим (compensation of employees) - зарплати та інші виплати готівкою чи натурою, отримані приватними особами-нерезидентами за роботу, виконану для резидентів і оплачену ними. У цю категорію включаються також і всі відрахування резидентів у пенсійні, страхові й інші фонди, пов'язані з найманням на роботу нерезидента. До кола приватних осіб-нерезидентів відносяться всі іноземні працівники, що знаходяться в даній країні менше року, у тому числі сезонні робітники, робітники з прикордонних країн, що приїжджають у дану країну на тимчасові заробітки, а також місцевий персонал іноземних посольств.

Переміщення мігрантів (migrants transfers) - оцінний грошовий еквівалент вартості майна мігрантів, що вони перевозять із собою, переміщаючись в іншу країну. При цьому вивіз майна емігрантів у натурі показується як експорт товарів із країни, а його оцінний грошовий еквівалент (як би оплата за цей експорт) - за даною статтею.

Перекази працівників (workes' remittance) - пересилання грошей і товарів мігрантами своїм родичам, що залишилися на батьківщині. У випадку пересилання товарів враховується їх оцінна вартість.

Приватні неоплачені. перекази (private unrequited transfers) - оцінний грошовий еквівалент майна, що переміщується мігрантами в момент їх від'їзду за кордон і наступні посилки товарів на батьківщину. Включає статті "переміщення мігрантів" і "перекази працівників".

Репатріамція -- повернення на батьківщину, з поновленням їх громадянських прав, військовополонених та цивільних осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Особливого політичного змісту набув термін «репатріація» стосовно повернення політичних емігрантів до країни їх походження.

Реекспорт (реекспортна операція) -- це продаж та вивезення за кордон раніше ввезеного товару, який не піддавався в реекспортуючій країні ніякій обробці. Митною статистикою реекспортними вважаються також операції, при яких товари, що передаються, відправляються новому покупцю без завезення в реекспортуючу країну. Об'єктом реекспорту найчастіше є товари, що продаються на міжнародних аукціонах та товарних біржах.

Міжнародний, або світовий, ринок праці -- це система відносин, що виникають з приводу узгодження попиту та пропозиції світових трудових ресурсів, умов формування робочої сили, оплати праці та соціального захисту, які склалися через нерівномірність кількісного та якісного розміщення робочої сили по країнах світу та розбіжності в національних підходах до її відтворення.

Світовий ринок трудових ресурсів - це система відносин, що виникає з приводу постійного балансування попиту та пропозиції щодо світових трудових ресурсів, яка склалася у зв”язку з нерівномірністю кількісного та якісного розміщення робочої сили по світу.

Міграційні процеси - це постійна характеристика будь-якого суспільства і в будь-яку епоху.