Освітня політика України в рамках Європейського Союзу

Размещено на http://allbest.ru

Размещено на http://allbest.ru

Освітня політика Європейського Союзу: становлення та механізми реалізації

Сталий процес поглиблення європейської інтеграції, її функціонального розширення на нові та більш глибокі сфери співробітництва з поступовим залученням постійно зростаючих за інтенсивністю та складністю форм наднаціонального управління не оминає питання освіти та покликаний сприяти формуванню Європейського освітнього простору з залученням як держав-членів ЄС, так і його сусідів.

ЄС визнає, що освіта та професійне навчання є життєво важливими для розвитку сучасного суспільства та економіки. Стратегія розвитку ЄС наголошує на необхідності налагодження співпраці між усіма країнами в цьому напрямі, а також обміну знаннями між ними. Освіта є пріоритетним напрямом для урядів усіх країн-членів ЄС, втім системи освіти в цих країнах дещо різняться.

Сучасний світ вимагає від студентів - майбутніх спеціалістів та їхніх викладачів більше нових знань та навичок, вільного володіння іноземними мовами, досвіду міжкультурного спілкування. Розуміючи все це та визнаючи вищу освіту одним з пріоритетів своєї діяльності у межах співпраці з сусідніми та більш віддаленими країнами, Європейська Комісія розробляє і впроваджує нові та вдосконалює існуючі освітні програми, які дають змогу студентам і науковцям отримувати стипендії та гранти на подальше навчання і проведення досліджень у країнах Європи. Завдяки цьому десятки тисяч викладачів, студентів та науковців щорічно навчаються, працюють та викладають у різних країнах світу в межах міжнародних академічних програм.

Важливість дослідження освітньої політики ЄС обумовлюється також безпосереднім сусідством України і ЄС та зростанням зацікавлення українського суспільства до можливостей та перспектив реалізації євроінтеграційних прагнень України на сучасному етапі та використання позитивної динаміки співробітництва в освітній сфері та перспектив запровадження Болонського процесу в Україні. Останнє розширення ЄС створило принципово нову ситуацію на Європейському континенті та наблизило кордони ЄС безпосередньо до кордонів України, що впливає як на відносини між Україною та ЄС, так і на розвиток України загалом.

Комплексне дослідження політико-правових особливостей та інституційних механізмів формування та реалізації освітньої політики ЄС в процесі європейської інтеграції та перспектив запровадження Європейського освітнього простору.

Питання європейської інтеграції та функціонування Європейського Союзу цікавлять багатьох українських та закордонних дослідників. Цій тематиці присвячено низку праць науковців, політиків, політологів та правників з питань європейської інтеграції, спільних політик та функціонування Європейського Союзу: Н. В .Антонюк , М. М. Микієвич, В. Волес , М. Гердеген , І. А. Грицяк , Д. Дайнен , В. В. Копійка , Т. І. Шинкаренко, Н. Мусис , З. Пєтрась, Ф. Тоді та інші.

Особливості формування та реалізації освітньої політики ЄС досліджують здебільшого у контексті становлення Болонського процесу. Проте необхідно також досліджувати інституційно-правові механізми регулювання освітньої політики ЄС на основі загальних принципів формування спільних політик ЄС та діяльності інституцій ЄС, що і є внеском автора у розробку задекларованої теми та доповнює наукові розвідки Н. В. Антонюк, В. Волеса, О. В. Матвієнко та Н. Мусиса.

Важливим джерелом інформації для аналізу освітньої політики ЄС є установчі договори ЄС, а також нормативно-правові документи ЄС, його країн- членів та України щодо освітньої політики та діяльності інституцій ЄС у цій сфері, аналітичні статті та офіційна інформація Представництва Європейського Союзу в Україні.

Європейська інтеграція базується на спільних політиках, які розвиваються та примножуються завдяки особливій процедурі прийняття рішень Співтовариства, що є ознакою такої інтеграції. Спільною політикою називають набір рішень, правил, заходів і кодексів поведінки, прийнятих спільними інституціями, що були засновані групою держав, і впроваджуються спільними інституціями і державами-членами. Таку політику повинні проводити всі учасники через наднаціональні виконавчі й судові органи, призначені для нагляду та контролю за її проведенням. Отож, спільна політика стає інструментом передачі частини своїх суверенних національних повноважень наднаціональним інституціям. Отже, спільні політики відрізняють європейську інтеграцію від міждержавної співпраці.

Дослідники виокремлюють чотири головних типи спільних політик: базові та вторинні, горизонтальні й секторальні . Спільні політики ЄС формуються за різними моделями:

1) спеціальний метод Співтовариства;

2) регулятивна модель ЄС;

3) багаторівнева система державного управління;

4) інтенсивне трансурядове співробітництво;

5) координація політики та визначення контрольних показників.

Вже самі назви розкривають змістове навантаження кожної моделі, які відрізняються не лише принципами формування політики, а й рівнем залучення інституцій. Важливо, що ці моделі дають змогу зрозуміти відмінності між різними політиками ЄС.

Відповідно до цих класифікацій, освітня політика ЄС належить до базових горизонтальних політик ЄС та формується відповідно до регулятивного методу, що засвідчує давня історія і рівень залучення інституцій до особливостей формування та реалізації освітньої політики ЄС. Освітня політика ЄС формується відповідно до принципу субсидіарності, який означає, що кожна країна ЄС несе цілковиту відповідальність за організацію своєї системи освіти, професійної підготовки та зміст навчання. Роль ЄС полягає у сприянні розвиткові якісної освіти шляхом заохочення держав-членів до співпраці і, в разі потреби, підтримці та доповненні їхньої діяльності. Тож відповідно до цих положень ЄС має у своєму розпорядженні низку специфічних засобів заохочення співпраці в цій галузі та підтримки національних освітніх політик ЄС.

Держави-члени ЄС, розуміючи важливість освітньої складової для гармонійного розвитку ЄС та підвищення його конкурентоспроможності, звертають увагу на цю сферу в рамках наднаціональних інституцій та намагаються проводити спільні заходи.

Економічний та соціальний розвиток ЄС на сучасному етапі змінює освітню політику, адже розвиток суспільства знань, розширення ринку праці та зміцнення соціальних зв'язків змушує політиків приділяти значну увагу системі освіти та її ефективності. При цьому все більше говорять про необхідність дотримання та розвитку спільних принципів освітньої політики ЄС, до яких належать: свобода руху знань; мобільність студентів та викладачів; багатомовність; автономія університету; освіта, зорієнтована на результати навчання; забезпечення якості вищої освіти; принцип взаємозаліку кредитів; єдина структура освітніх ступенів (кваліфікацій); ціложиттєве навчання; трициклова освіта; принцип трикутника знань; принцип свободи навчання та викладання.

Завданням освіти в європейському контексті є сприяння розвиткові громадянської свідомості, що базується на таких цінностях, як солідарність, демократія, рівноправність і взаємоповага. Важливими елементами освіти є повага до культурної та етнічної ідентичності і, водночас, боротьба з різними формами шовінізму та ксенофобії. Саме тому базовим елементом освітньої політики є вивчення іноземних мов і отримання знань про інші країни. Особливу увагу необхідно зосередити на транснаціональній співпраці між окремими системами освіти.

У Договорі про створення ЄЕС, підписаному в Римі 25 березня 1957 р., не порушено питань освіти; у ньому визначено лише засади спільного ринку. Проте ст. 118 і 128 Римського договору окреслювали дії, що стосувалися професійної освіти і підвищення кваліфікації. Водночас було вирішено, що з цією метою влада європейської спільноти діятиме у тісній співпраці з країнами-членами і з урахуванням громадської думки. Планували також спільні консультації для обговорення тих внутрішніх проблем окремих країн у цій сфері, які цікавитимуть міжнародні організації. Вирішено, що загальні засади втілення у життя спільної політики країн-членів ЄЕС у сфері професійної освіти будуть окреслюватися найвищим органом - Європейською Радою. Особливе зацікавлення освітою викликане економічними потребами - рушійною силою інтеграційних процесів у багатьох інших сферах. Однак освіту Римський договір не розглядав як пріоритетний напрям, зокрема такий, як сільське господарство, фінанси чи митна політика. Протягом 1957-1992 рр. ЄС постійно намагався врегулювати питання освітньої політики через низку правових актів та спільних дій.

Маастрихтський договір 1992 р. був переломним у галузі освітньої політики на європейському рівні. Освітній сектор на законодавчому рівні було включено до спільної стратегії, спрямованої на підготовку молоді до дорослого життя в ЄС. Затверджена стратегія у галузі освіти характеризується відмовою від уніфікації освітніх політик країн-членів - за законодавством ЄС організація та зміст освіти є їхньою власною прерогативою. Відповідно до “принципу доповнюваності”, ЄС може лише підтримувати та доповнювати діяльність країн- членів в окремих галузях освіти для підсилення “духу європейства”. До таких сфер, згідно з законодавством, зачислено й освіту. Ст. 149 і 150 цього договору присвячено освіті та виробничій практиці.

Після Маастрихтського договору видано значну кількість важливих документів, пов'язаних з політикою освіти. Першою була Зелена книга 1993 р. про європейський вимір в освіті, яка заохочує країни-учасниці розглянути майбутні напрями освітньої політики на європейському рівні і як ця політика повинна співіснувати з національними освітніми політиками. Дискусія, викликана Маастрихтським договором і Зеленою книгою, спричинила вихід у світ в листопаді 1995 р. Білої книги про навчання та викладання. Зелена книга: освіта - навчання - викладання; перешкоди в транснаціональній мобільності, яку прийняла Єврокомісія наступного року, визнала існування труднощів у втіленні ідей у життя. Подальша дискусія з приводу освітньої політики завершилася прийняттям 1997 р. двох важливих документів: “Навчання в інформаційному суспільстві - план дій Європейської освітньої ініціативи, 1996 - 1998” та “До Європи знань”. Амстердамський договір 1997 р. наголошував на важливості європейського громадянства, яке є очевидною передумовою для освіти. Ця тема розвинена у виданні “Навчання для активного громадянства в ЄС” .

У вересні 2000 р. видано документ “Глобалізація освіти і навчання”, підготовлений Комітетом з освіти і культури. Наступного року Єврокомісія прийняла Меморандум про навчання впродовж усього життя, яким розпочала процес консультацій по всій Європі з метою визначення когерентних стратегій та практичних шляхів стимулювання навчання для всіх протягом усього життя. Результати консультацій покладено в основу плану дій, опублікованого 21 листопада 2001 р. під назвою “Комюніке з реалізації європейського простору довготривалого навчання”. Прийняття цього документа сприяє втіленню визначеної Лісабонською конвенцією стратегічної мети, щоб Європа стала найбільш конкурентоспроможним, найдинамічнішим (таким, що базується на знаннях) суспільством у світі. Освітня рада 14 лютого 2002 р. обговорювала можливість створення Європейського простору довготривалого навчання, відзначивши досягнення на цьому шляху Великобританії і Скандинавських країн. Іншими подібними документами були “План дій розвитку мобільності” (грудень, 2000), “План дій е-навчання” (травень, 2001) та “План дій розвитку навчання і мобільності” (січень, 2002).

План розвитку європейської освіти, ухвалений у лютому 2002 р. на зібранні Освітньої ради, передбачає поліпшення якості та ефективності системи освіти, полегшення доступу до освіти для кожного та створення освітньої бази для зовнішнього світу. Його головні завдання:

* країни ЄС повинні мати найвищий показник у світі у сфері освіти та навчанні;

* система освіти і навчання в Європі повинна бути взаємопов'язана настільки, щоб давати змогу громадянам вільно пересуватися й отримувати кращу освіту;

* слід зробити можливим застосування освіти будь-де в ЄС, незалежно від того, де її одержано;

* європейці будь-якого віку повинні мати доступ до тривалого навчання.

Лісабонський договір розділив рівні компетенції у різних сферах політики між державами-членами та ЄС за трьома категоріями: виключна, спільна та допоміжна. У рамках допоміжної компетенції ЄС може здійснювати діяльність, спрямовану на підтримку, координацію та доповнення дій держав-членів. Вона охоплює такі сфери: охорона здоров'я, промисловість, культура, туризм, освіта,молодь, спорт та професійне навчання, цивільний захист (запобігання лихам) та адміністративна співпраця.

Діяльність ЄС в освітній сфері очолює і координує Європейська Комісія в особі Комісара з питань освіти, культури, багатомовності та молоді. Андроуллу Васіліу (Androulla Vassiliou, Greece) 27 листопада 2009 р. було призначено Комісаром з питань освіти, культури, багатомовності та молоді (EU Commissioner-designate for Education, Culture, Multilingualism and Youth) .

Також у Європейській Комісії функціонує Генеральний Директорат з питань освіти і культури (European Commission's Education and Culture DirectorateGeneral (DG EAC), у якому два Директорати займаються питаннями освіти та професійної підготовки: Директорат “Освіти протягом усього життя: положення горизонтальної Лісабонської політики і міжнародних відносин” (Directorate «Lifelong Learning: horizontal Lisbon policy issues and international affairs») та Директорат “Навчання протягом усього життя: політика і програма” (Directorate «Lifelong Learning: policies and programme»). У галузі освіти та професійної підготовки завдання Європейської Комісії полягає у зміцненні та сприянні безперервному навчанню. Робота Генерального директорату з освіти та професійної підготовки базується на двох напрямах: політики співпраці з державами-членами ЄС, з одного боку, та реалізації програми безперервного навчання, з іншого боку.

З 2007 р. Європейська Комісія об'єднала свої освітні та навчальні ініціативи під одним дахом - в межах програми пожиттєвої освіти, мета якої полягає у забезпеченні особам на всіх етапах їхнього життя можливостей навчання по всій Європі. Європейська Комісія відповідає за загальне виконання програми, а управління окремими частинами - в межах компетенції Виконавчої Агенції з питань освіти, аудіовізуальних засобів та культури (Education, Audiovisual & Culture Executive Agency (EACEA) та національних агенцій у країнах-членах ЄС.

Діяльність Агенції охоплює низку можливостей для організацій, фахівців і приватних осіб різного віку на всіх життєвих етапах у Європі та у всьому світі. Сім ключових програм ЄС частково або повністю передано Агенції: Освіта протягом всього життя, Еразмус Мундус, Темпус, Культура, Молодь у дії, Європа для громадян та засобів масової інформації, а також низку міжнародних угод про співробітництво в галузі вищої освіти. Формування Європейського освітнього простору визнано основним завдання діяльності ЄС в освітній сфері. Для реалізації цього завдання було ініційовано Болонський процес, головна мета якого полягає у консолідації зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі (наприклад, протягом останніх 15-20 років вона значно поступається американській системі), а також для підвищення ролі цієї системи в суспільних перетвореннях .

У межах освітньої політики ЄС та програм зовнішньої допомоги Європейська Комісія впроваджує низку заходів у сфері освіти, які доповнюють внутрішні програми ЄС. Особливу увагу приділено саме системі вищої освіти, яка відіграє ключову роль у розвитку сучасного суспільства, сприяючи соціальному, культурному та економічному розвитку, популяризації загальноєвропейських етичних та культурних цінностей та підготовці лідерів майбутнього. Європейська Комісія впроваджує низку міжнародних програм співпраці у сфері вищої освіти:

* Програму Темпус розроблено для надання допомоги соціальним й економічним перетворенням у країнах-партнерах. Програма Темпус сприяє розвитку в цих країнах систем вищої освіти шляхом максимально збалансованого співробітництва із партнерами з країн ЄС.

* Програма Еразмус Мундус - це програма співпраці та мобільності у сфері вищої освіти, яка спрямована на розвиток ЄС як всесвітнього центру досконалості освітнього процесу та посилення міжнародних зв'язків у сфері вищої освіти через підтримку високоякісних європейських магістерських курсів.

* “Вікно зовнішньої співпраці Еразмус Мундус” - програма підтримує створення партнерських консорціумів між вищими навчальними закладами Європи та третіх країн.

* Програма Жана Моне - це освітня програма, мета якої полягає у підвищенні рівня знань та поінформованості суспільства в ЄС та поза його межами про питання європейської інтеграції, через стимулювання викладання, дослідницької діяльності та дискусій з питань ЄС.

Проте процес формування Європейського освітнього простору ще триває. ЄС приділяє значну увагу “ціложиттєвому навчанню” (lifelong learning), здатному допомогти європейцям покращувати або змінювати кваліфікацію упродовж всього життя, і, відповідно, краще інтегруватися на динамічному ринку праці Європи.“Ціложиттєве навчання”,згідно із європейською настановою, необхідно починати вже у дошкільному віці, приблизно з 3-х років. Якщо сьогодні в середньому 85 % маленьких європейців мають доступ до дошкільної освіти (із великими розбіжностями між країнами),то лише 78 % 20-24-річних громадян ЄС мають повну середню освіту, тоді як решта залишає школу раніше. Окрім того, загалом по ЄС близько 17 % 15-річних дівчат і близько 30 % хлопців мають дуже низький рівень елементарних навичок читання і письма. Водночас, згідно з європейськими орієнтирами, принаймні 85 % школярів повинні отримувати повну середню освіту, а відсоток підлітків зі слабкими навичками читання та письма повинен зменшитися вдвічі. Задля досягнення цієї мети школи повинні запропонувати більш індивідуалізований підхід до кожного з учнів, а діти, що залишають школу раніше, повинні мати гідний “другий шанс” у професійному навчанні.

Відтак, не лише університети й інститути, але й школа має готувати молодих людей до сучасних умов життя і роботи в Європі, передаючи їм знання, практичні навички й адекватне ставлення до професійного майбутнього. Наскрізною ідеєю є також необхідність зробити школу одним із інструментів реалізації Лісабонської стратегії. Прагнення ЄК поширити Лісабонську стратегію на шкільну, і навіть дошкільну освіту, є спробою узгодити спільну європейську філософію освіти, яка базується на конкурентоспроможності європейської “економіки знання” і солідарності між її громадянами. ЄК підтримує модернізацію шкіл двома головними способами. По-перше, через програму Коменіус, яка щорічно інвестує мільйони євро для збільшення рівня мобільності учнів між школами та країнами, а також для сприяння розвитку шкіл, підвищенню кваліфікації вчителів тощо. По-друге, Комісія допомагає консультативно, оприлюднюючи зібрану інформацію та аналітику із метою поширення досвіду в сфері шкільної освіти в державах-членах ЄС.

Велике значення формуванню стратегії держави у сфері освіти приділяють і в Україні . Розвиток освіти у нашій державі не потрібно розглядати тільки з потреб сучасного трансформуючого суспільства. Реформування необхідно здійснювати у напрямі моделі нового століття, враховуючи як національні традиції культури й освіти, так і сучасні позитивні світові тенденції розвитку освіти. Пріоритетна увага держави до освіти, його повноцінна бюджетна підтримка повинна відповідати реальним потребам сучасної та майбутньої України. Саме цілеспрямована державна освітня політика може сприяти зростанню добробуту кожного громадянина і конкурентоспроможності всієї країни. Державна освітня політика буде ефективною тільки в тому випадку, якщо її розроблятимуть і провадитимуть в єдності з активною інноваційною політикою країни. Вища освіта повинна брати активну участь у створенні конкурентоспроможної інфраструктури - технопарків, інноваційних центрів тощо.

Суспільству необхідно розглядати освіту як національне багатство, вводити її у перелік основних пріоритетів, об`єктів першочергової підтримки і т. ін. Для формування та реалізації державної освітньої політики необхідно також сформулювати принципи, які б мали чітко сформульовані основні положення, на яких базується державна політика в області освіти, його ідеали та цілі. Освітні програми, що фінансують з бюджету ЄК, мають на меті надання підтримки країнам-партнерам у реформуванні системи вищої освіти відповідно до принципів Болонського процесу. Україна була і є активним учасником цих процесів. У травні 2005 р. наша держава підписала Болонську конвенцію. Україна також є активним учасником європейських освітніх програм та проектів, серед яких: Темпус, Еразмус Мундус, Вікно зовнішньої співпраці Еразмус Мундус та Програма Жана Моне.

План дій Україна-ЄС, який визначає програму політичних та економічних реформ, приділяє значну увагу співпраці у сфері вищої освіти та реформуванню цієї галузі. Одним з пріоритетів діяльності, визначених Планом дій Україна-ЄС, є “реформування та вдосконалення системи освіти і навчання та діяльність у напрямі наближення до стандартів і практики ЄС, а також розширення співробітництва у сфері освіти, стажувань та молоді”. План дій передбачає такі кроки з боку України та Європейського Союзу:

* Залучити представників зацікавлених громадських кіл та соціальних партнерів до участі у реформі системи вищої освіти та професійної освіти;

* Використовувати існуючу програму Темпус для вивчення можливостей сприяння розвитку людських ресурсів і людського капіталу, зокрема щодо сприяння реформі та розвитку системи безперервного навчання в Україні;

* Створити кафедри європейських студій та європейського права через програму Жана Моне та підтримувати можливості навчання молодих науковців;

* Започаткувати політичний діалог між Україною та ЄС у сфері освіти та навчання;

* Збільшити можливість обміну для українців шляхом участі у програмі Еразмус Мундус.

Отже, окрім власне євроінтеграції в освітній сфері, через систему освіти активніше можна сформувати усвідомлення найширшими верствами українського громадянства необхідності якомога повнішої реалізації загалом стратегічного курсу України на інтеграцію в європейські та світові структури з метою захисту власних національних інтересів та реалізації духовного й інтелектуального потенціалу українського народу на благо нинішніх і майбутніх поколінь.

Освіта і наука у глобалізованому світі стали визначальним чинником людського розвитку. Сьогодні вони є безальтернативним засобом національного самоутвердження. Стати повноцінним учасником глобальної політики, економіки і культури може лише та країна, в якій інтелектуальні професії стали масовими, а інвестиції у розвиток людського потенціалу - найвагомішими і найефективнішими. Країни, які у свій час зробили ставку на науку та освіту, тепер стали світовими лідерами. Наприклад, зростання індексу людського розвитку ООН країн Південно-Східної Азії дає їм змогу здійснити прорив у сферу високих технологій, кожен вкладений в освіту долар обернувся десятками доларів ВВП.

Процес європейської інтеграції не може обмежуватися лише політичними та економічними чинниками. Він покликаний охоплювати усі сфери суспільного життя: економічну, політичну, правову, наукову, культурну, освітню. Окрім того, саме гуманітарний розвиток суспільства є головною передумовою і запорукою успішного просування у цьому напрямі. Серед інших чинників інтеграція в освітній сфері слугує одним з найважливіших - довгостроковим чинником усього процесу. Адже саме освіта значною мірою закладає погляди, цінності, способи сприйняття й інтерпретації світу тощо. Отож близькість чи принаймні співмірність освіти має стати ефективним стимулятором процесу європейської інтеграції на тривалу перспективу.

освітній політика правовий

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Волес В. Творення політики в Європейському Союзі / В. Волес, Г. Волес ; пер. з англ. Р. Ткачук. - К. : Основи, 2004. - 871 с.

2. Європейський Союз: політика, економіка, право: навч. посібник / [за ред. Н. В. Антонюк, М. М. Микієвича]. - Львів, 2005. - 532 c.

3. Мусис Н. Усе про спільні політики Європейського Союзу / Н. Мусис ; пер. з англ. - К. : К.І.С., 2005. - 466 c. Оксана Краєвська 64 ISSN 2078-4333. Вісник Львівського університету. Серія міжнародні відносини. 2011. Випуск 28

Размещено на Allbest.ru