Размещено на http://www.allbest.ru/

Розвиток міжнародної економіки після Другої світової війни

Зміст

• 1. Міжнародні відносини у повоєнний період
• 2. Економічне становище країн Західної Європи
• 3. Відбудова економіки в Японії
• 4. Інтеграційні процеси в Європі
• 5. Особливості світової економіки після закінчення війни

1. Міжнародні відносини у повоєнний період

Міжнародні відносини у повоєнний період розвивалися в ключі геополітичних змін. Переважно характер міжнародних відносин визначався встановленням біполярної системи міжнародних відносин на полюсах якої були США та СРСР.

Серед головних характеристик міжнародних відносин повоєнного періоду можна виокремити наступні:

1) холодна війна - як результат протистояння двох наддержав в умовах можливості застосування ядерної зброї. Гарячі війни перемістилися на "околиці світу", але провідні держави прямо чи опосередковано участь у них все одно брали;

2) створення системи військових союзів та коаліційна дипломатія - відбувалося групування держав навколо полюсів сили. Було створено НАТО та Організацію Варшавського договору. Підписано цілий ряд невійськових угод, що створювали політичні блоки держав, при чіткому розмежуванні їх на східні та західні;

3) військова психологія в міжнародних відносинах - в умовах холодної війни, в умовах протистояння двох військово-політичних формувань кожна сторона розглядала іншу як потенційного ворога;

4) виникнення руху неприєднання як наслідок краху колоніальної системи, проголошення нових незалежних держав та їхньої реакції на біполярну структуру МВ;

5) ідеологізація міжнародних відносин - коли кожна з сторін розглядала опонента через призму власної ідеології (комуністичної, антикомуністичної, антиколоніальної).

2. Економічне становище країн Західної Європи

Після ІІ світової війни розпочалося відродження ринкових господарств розвинутих європейських країн, зокрема:

· розвиток світової валютної системи;

· вивіз американських товарів;

· широкомасштабне кредитування, як державне, так і приватне;

· інвестування в процеси відбудови країн;

· перебудова індустріальних структур в Німеччині і Японії під контролем США;

· розвиток світової торгівлі, важливу роль в якій відігравала Англія.

Наслідком війни стали міжнародні валютні угоди, підписані в червні 1944 року представниками 44 країн на валютно-фінансовій конференції у Бреттон-Вудсі. Було вирішено створити Міжнародний Валютний фонд (МВФ), вироблено основні правила міжнародних валютних відносин (долар США поряд з золотом повинен був відігравати функцію резервної валюти; ціна золота - незмінна; курс валюти - твердий і контрольований).

Крім МВФ був створений Міжнародний банк реконструкції і розвитку (МБРР). Ці організації покликані виконувати роль міжнародних кредитних центрів.

В повоєнний час економічне становище країн Західної Європи було катастрофічним, що негативно впливало на світову економіку. Перебудова економіки США відповідно до потреб мирного часу зумовила прагнення штатів до перебудови міжнародних економічних відносин. Цій меті служив план Маршалла (названий в честь державного секретаря США Джорджа Кетлетта Маршалла (1880 - 1959)). В червні 1947 р. в Парижі на нараді Міністрів іноземних справ США, Великобританії, Франції та СРСР було вирішено створити організацію, яка б займалась вивченням ресурсів і потреб європейських країн, визначенням напрямків розвитоку основних галузей промисловості. До неї увійшли 16 країн (Англія, Франція, Італія, Бельгія, Люксембург, Швеція, Норвегія, Данія, Ірландія, Ісландія, Португалія, Австрія, Швейцарія, Греція, Туреччина). У липні 1942 року ці країни уклали конвенцію про створення організації європейського економічного співробітництва (ОЄЕС), яка розробила спільну програму відбудови Європи.

План Маршалла здійснювався з квітня 1948 року по грудень 1951 року. Загальний контроль за його виконанням здійснювала Адміністрація економічного співробітництва, яку очолювали відомі американські фінансисти і політичні діячі. Допомога надавалася з федерального бюджету США у вигляді безоплатних субсидій і позик. США за цим планом видали країнам 17 млрд. доларів, основну частку з яких (60%) отримали Англія, Франція, Італія, ФРН. 30 грудня 1951 р. план був офіційно замінений законом "Про взаємну безпеку", прийнятим конгресом США 10 жовтня 1951 р., який передбачав одночасне надання країнам Західної Європи економічної і військової допомоги. Вже на початку 50-х років в країнах Західної Європи було досягнуто довоєнного рівня виробництва.

В післявоєнний період господарський розвиток країн Західної Європи суттєво відрізнявся. Англія і Франція постраждали менше ніж Німеччина і Японія, які виявилися повністю залежними від країн - переможниць. Вони втратили свої колонії, виплачували величезні репарації.

3. Відбудова економіки в Японії

В Японії відбудова економіки розпочалася в 1948 р., а до початку 1953 р. вона досягла довоєнного економічного рівня. Протягом 1952 - 1963 рр. ВНП Японії майже потроївся і характеризувався щорічним приростом у 9%, обсяг виробництва товарів зріс у 5 разів, а споживання подвоїлося. До 70-х років Японія утвердилася, як могутня промислова держава.

Цьому сприяли наступні фактори:

· американською окупаційною владою було розпущено збройні сили, встановлено демократичні свободи, запроваджено загальне виборче право, сформовано парламент, уряд, прийнято конституцію;

· було введено антимонопольне законодавство, згідно з яким розпущено найбільші монопольні концерни;

· проведено американськими фінансовими радниками реформу податкової системи, були зменшені податки на підприємницьку діяльність;

· встановлювався твердий обмінний курс ієни;

· в 1946 - 1949 рр. була проведена земельна реформа, яка ліквідувала поміщицьке землеволодіння, держава викупила у поміщиків і продала селянам 80% всіх сільськогосподарських угідь;

· американська допомога, стабілізаційна лінія Дж. Доджа, якому президент США Г.Трумен доручив очолити перетворення в Японії, сприяла нормалізації фінансів, оновленню обладнання, створенню нових виробництв;

· в березні 1952 р. набрав чинності закон про сприяння раціоналізації виробництва, згідно з яким підприємства отримували державну допомогу, податкові та інші фінансові пільги за умови модернізації виробництва, оновлення устаткування;

· японці використовували зарубіжні досягнення, закуповуючи патенти і ліцензії на наукові відкриття, передові технології і вміло пристосовуючи їх до своїх умов, отримували величезні прибутки. У другій половині 50-х років масовим стало виробництво нейлону, транзисторних приймачів, у 60-70-х роках - аудіо стереосистем, відеокамер, відеомагнітофонів, у 80-х роках - комп'ютеризованих робіт, мікросхем на кремнієвих кристалах (чіпів);

· головним чинником зростання була наполеглива праця більше, ніж 120-мільйонного японського народу, його працелюбність, самовіддача, високий патріотизм;

· ефективною виявилась в Японії система пожиттєвого найму на роботу (патерналізм), за якою плата щорічно зростає і залежить від віку і стажу.

Японія імпортує сировину з держав, що розвиваються, за низькими цінами, а готову продукцію вивозить до США, Канади, Австралії, країн Європи.

4. Інтеграційні процеси в Європі

На початку 1950-х років з'явилася ідея про необхідність об'єднання західноєвропейських країн. У 1951 р. за ініціативою міністра закордонних справ Франції Робера Шумана було утворено організацію під назвою "Європейське об'єднання вугілля та сталі". Цю першу європейську інтеграційну структуру утворили 6 держав: Франція, Італія, Західна Німеччина (ФРН), Бельгія, Нідерланди та Люксембург. Вони виходили з того що вугілля та сталь - це такі галузі виробництва, які є основою основ подальшого розвитку важкої промисловості, яка в свою чергу є найважливішою в подальшому розвитку економіки.

Наступним кроком стала подія 25 березня 1957 р., коли вищезгадані країни утворили ще дві організації: Євроатом та Європейське економічне співтовариство.

Великобританія відмовилася від підписання обох договорів, хоча пізніше визнала це за помилку. Вона у 1959 році ініціювала створення іншої альтернативної організації: Європейської асоціації вільної торгівлі (ЄАВТ). 4 січня 1960 р. було підписано договір про утворення цієї організації, до якої приєдналися: Великобританія, Австрія, Швейцарія, Португалія, Данія, Швеція та Норвегія. Однак вже після утворення ЄАВТ стало зрозуміло, що ця організація не стане конкурентом ЄЕС через слабкість країн, що входили до неї. Згодом ЄАВТ перетворилася у структуру яка діяла лише у зовнішньоторговельній сфері, її вплив був дуже незначний. На сьогоднішній день до складу ЄАВТ входять: Швейцарія, Норвегія, Ісландія та Ліхтенштейн.

Наступним кроком у еволюції європейської інтеграції стало 20 липня 1963 р. У столиці Камеруну Єунде підписується Єундська конвенція. В ній було закріплено розширення сфери дії ЄЕС і умови співробітництва із 26 країнами Африки, більшість з яких складають колонії Франції.

У 1967 р. відбулося злиття 3-х організацій (Євроатом, Європейське об'єднання вугілля та сталі та ЄЕС) у організацію під єдиним керівництвом ЄЕС.

У 1968 році перший етап європейської інтеграції завершується по трьом основним напрямам:

1) завершується утворення митного союзу ЄЕС, скасовано будь які обмеження на пересування товарів через митниці;

2) утворюється єдиний ринок сільськогосподарської продукції;

3) сформовано єдиний механізм координації торговельно-економічної та соціальної політики.

Наступним кроком європейської інтеграції стало підписанння 22 липня 1972 р. угоди між ЄЕС та ЄАВТ про загальноєвропейську зону вільної торгівлі (взаємна торгівля на пільгових умовах), яка діє і сьогодні.

1 січня 1973 р. сталося перше розширення ЄЕС: до нього приєднуються Великобританія, Ірландія та Данія (відповідно вони вийшли з ЄАВТ). Через два роки розширюється сфера діяльності ЄЕС і у третьому світі: у 1975 р. була підписана Ломейська конвенція (Того), згідно з якою до сфери дії ЄЕС приєдналося ще 20 країн третього світу Африки та Азії - колишні англійські колонії та домініони.

Наступним кроком стало перетворення ЄЕС у червні 1979 р. з суто економічної організації у політично-економічну структуру. Відбулися перші прямі вибори до Європарламенту. Фактично Європарламент існував з самого початку існування ЄЕС, але до цього моменту національні парламенти делегували до нього своїх представників. Після червня 1979 р. громадяни стали безпосередньо обирати своїх представників до Європарламенту.

1 січня 1981 р. відбувається друге розширення ЄЕС: до його складу вступає Греція (з суто політичних причин). Греція у 1981 році за своїми показниками економічного розвитку зовсім не відповідала стандартам ЄЕС, ця ситуація залишається і сьогодні. Справа в тому, що в Греції незадовго до цього було скинуто диктатуру "чорних полковників", і в країні розпочалися процеси демократизації, однак дещо не в тому напрямку, в якому б бажали капіталістичні країни. Серед населення Греції все більше і більше поширювалися соціалістичні та соціал-демократичні погляди, комуністична партія набирала популярності, СРСР був готовий надати їй допомогу. Тому для того, щоб остаточно закріпити Грецію у західній системі, не дати їй вийти з НАТО і стати нейтральною чи потрапити під вплив СРСР, її досить поспішно прийняли до ЄЕС.

У 1982 р. відбулася унікальна подія в історії європейської інтеграції - територія ЄЕС зменшилася: рішення про вихід з ЄЕС прийняла Гренландія, яка щоправда не є незалежною державою, а є лише автономною частиною Датського товариства. Через три роки (у 1985 р.) це рішення було схвалено.

1 січня 1986 р. сталося третє розширення ЄЕС (також з політичних причин): до його складу входять Іспанія та Португалія. Причинами стали падіння режиму Франко в Іспанії та падіння військового тоталітаризму в Португалії, а також поява намірів в цих країнах рухатися в напрямку до соціалізму.

Початок 90-х років міг би стати третім прикладом розширення ЄЕС з суто політичних причин за рахунок країн Центральної та Східної Європи.

У 1986 р. в еволюції ЄЕС відбувається дуже важлива подія, яка заклала підвалини того, що на сьогодні називається Європейським Союзом: 17 лютого 1986 р. підписується Єдиний європейський акт. На середину 80-х років країни-члени ЄЕС прийшли до висновку, що ЄЕС як економічна структура вже себе вичерпала і готова поширити свою сферу впливу на всі сфери буття людини (окрім військової). Першим кроком мала стати уніфікація законодавства західноєвропейських країн (що і було зроблено підписанням Єдиного європейського акту). В ньому мова йшла про уніфікацію більш ніж 300 норм внутрішнього законодавства. Було також встановлено термін до 1 січня 1993 року для створення "єдиної Європи".

У 1986 р. також починаються переговори про підписання нового документу, який би затвердив повне об'єднання Європи. 7 лютого 1992 р. було підписано Договір про Європейсткий Союз у м. Маастрихт (Голландія). В ньому було закладено концепцію трьох опор ЄС:

1) інституціональна (4 наднаціональних органи управління єдиної Європи: Європейська комісія, Європейська Рада, Європарламент та Європейський суд);

2) єдина зовнішня політика та політика безпеки;

3) єдина політика в галузі внутрішніх справ.

До 1 січня 1993 р. був встановлений термін для ратифікації Маастрихтського договору у національних радах. Однак завершити цей процес у встановлений термін не вдалося. Це перш за все було пов'язано з тим, що частина суверенітету передавалася на наднаціональний рівень. Найбільші складнощі, які ставили під загрозу утворення ЄС, виникли в трьох країнах: Франція, Данія та Великобританія. У Франції до останнього моменту в Національних зборах не ставили на голосування питання про ратифікацію цього договору, оскільки розстановка сил у парламенті була не на його користь. У Данії договір ставився на голосування двічі (що в принципі неприпустимо, однак під час першого голосування було знайдено формальні порушення). У Великобританії ратифікація договору ледь не призвела до глибокої політичної кризи. Ратифікація мала відбутися влітку 1992 р., але у травні було обрано новий парламент, який створив значний опір Маастрихтському договору. Джон Мейджер, тогочасний прем'єр-міністр, призначений за декілька місяців до ратифікації, навіть поставив на карту свою політичну долю і заявив, що якщо Палата громад не ратифікує цей договір, то він подасть у відставку і його партія вийде з Палати громад і проведе позачергові вибори.

З 1 листопада 1993 р. Маастрихтський договір набув чинності і замість ЄЕС було утворено Європейський союз.

Через два роки після цієї події (1 січня 1995 року), до ЄС приєднуються три країни: Австрія, Фінляндія та Швеція. Велися переговори про вступ до ЄС з Норвегією, однак на референдумі більшість населення Норвегії проголосувала проти.

5. Особливості світової економіки після закінчення війни

геополітичний економічний дипломатія війна

Після другої світової війни світове господарство складалося з

- економічно розвинених країн;

- держав соціалістичного табору;

- країн, що розвиваються, утворених після розпаду колоніальної системи.

Основними чинниками розвитку світового господарства були:

- розвиток науково-технічного прогресу;

- поглиблення всесвітнього поділу праці;

- інтернаціоналізація виробництва;

- формування світової інфраструктури - комплексу галузей, які обслуговували світові економічні відносини (транспортна система, мережа інформаційних комунікацій);

- розширення всіх форм міжнародних економічних відносин.

До економічно розвинених країн належали США, Японія, країни Західної Європи, які склали три фінансово-промислові панівні центри. В другій половині ХХ ст. в них був здійснений поворот в інвестиційній сфері на користь масового споживання і соціальної інфраструктури.

Характерні особливості економічного розвитку:

· зростання у виробництві ролі НТП;

· запровадження механізації і автоматизації виробництва, нових технологій;

· звільнення значних людських ресурсів з матеріальної сфери виробництва і використання їх у сфері послуг;

· підвищення життєвого рівня населення;

· в промисловості вичерпування національних родовищ руд і вугілля, конкуренція імпортної нафти, підвищення ефективності використання палива зумовили скорочення у ВВП частки добувних галузей. Випереджаючими темпами розвивалося виробництво електроенергії, газопостачання, хімічна промисловість. Друге місце в розвитку посідала електротехнічна галузь, провідна роль належала машинобудуванню. Виникли нові галузі: аерокосмічна, радіоелектронна.

В сільському господарстві відбувався перехід до машинного виробництва, стандартизованої продукції, землеробства, широке впровадження досягнень НТП. Сільське господарство перетворилося на індустріальну галузь, кількість працюючих в цій галузі значно зменшилася.

В повоєнні роки склалися сприятливі умови для підвищення життєвого рівня населення:

· реальна зарплата зросла вдвічі;

· зросли споживчі витрати, змінилася сама структура споживання (все менше грошей витрачалося на харчування, а більше на будинки, автомобілі, телевізори, магнітофони, пральні машини);

· до середини 70 -х років у всіх країнах Заходу були створені системи соціального забезпечення, які гарантували державну підтримку протягом всього життя (соціальні витрати склали 50-60% національного бюджету; страхування в разі безробіття, нещасного випадку, хвороби, пенсійне забезпечення).

Размещено на Allbest.ru