Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund)

Размещено на http: //www. allbest. ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний авіаційний університет

Навчально-науковий інститут Економіки та менеджменту

Факультет економіки і підприємництва

Домашнє завдання

з дисципліни: «Міжнародні організації»

на тему: «Міжнародний валютний фонд (International Monetary Fund).»

Виконав:

студент ФЕП-411

спеціальність 6.030503

«Міжнародна економіка»

Мацута Олександр

Київ 2016



План

Вступ

1. Історія, структура міжнародної організації

2. Сутність та принципи діяльності міжнародної організації

3. Держави-члени, асоційовані члени та постійні представництва та їх взаємодія в межах організації

4. Зв'язок міжнародної організації з Україною та вплив її діяльності на економіко-соціальні процеси в країні

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

У системі міжнародних економічних відносин важливу роль відіграють валютно-фінансові організації. Вони створюють умови для накопичення і перерозподілу міжнародного валютного капіталу, що дозволяє використовувати його цілеспрямовано і ефективно.

Міжнародний валютний фонд відіграє значну роль, як в розвитку економік країн-учасниць, так і в розвитку світової економіки в цілому. Тому вивчення його сутності, методів роботи і ролі у світовій економіці важливо для створення повної ратины функціонування міжнародних економічних відносин. В цьому і полягає актуальність розгляду даної теми

Головною метою даної курсової роботи є вивчення Міжнародного валютного фонду і його ролі в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносинах. Отже, можна визначити наступні завдання даної курсової роботи: вивчення історії, цілей, завдань і структури МВФ; розгляд діяльності МВФ у валютно-кредитній сфері; визначення ролі і місця МВФ в системі міжнародних валютно-фінансових відносин.

При цьому, об'єктом дослідження є діяльність Міжнародного валютного фонду. Предмет дослідження - роль цієї міжнародної організації в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин.

Ступінь вивченості даної теми можна назвати порівняно високою. З авторів літератури, в якій розглядається діяльність МВФ і його роль у світовій економіці, слід зазначити Герчикову І. Н., Циганкову Т. М., Козака Р. О. та Ковалевського Ст. Ст. Крім того, про роль МВФ в регулюванні міжнародних валютно-фінансових відносин можна судити з докладною статті Мазуровой Е. К. "Роль міжнародних організацій в регулюванні глобальних економічних процесів" у Віснику Московського Університету, присвяченій не тільки виключно цій вузькій темі, але і всієї діяльності Фонду в цілому. В такому ж ракурсі дана тематика тією чи іншою мірою висвітлювалися в статтях, Климко Р. Н. і Блешмудт П. П., де розглядаються взаємини між Україною та міжнародними фінансовими організаціями.

Дослідження в даній роботі буде включати як аналіз різних показників діяльності Міжнародного валютного фонду, так і загальної інформації про його діяльність, що включає форми і методи його роботи з відповідними структурами країн-членів і кандидатів. Результати такого аналізу будуть синтезовані в певні висновки, що стосуються діяльності та роль МВФ у міжнародній валютно-фінансовій системі. При проведенні даного дослідження буде використаний так само історичний підхід до становлення даної організації, а так само до значення її діяльності в сьогоднішніх історичних умовах.



1. Історія, структура міжнародної організації

Необхідність створення організації для регулювання світової валютної системи стала виявлятися під час Великої депресії, котра зруйнувала світову економіку в 30-ті роки.

Загальне недовіру до паперових грошей в умовах кризи підвищило попит на золото до рівня вище, ніж наявні запаси його у фінансових органах. Тому ряд країн на чолі з Великобританією були змушені відмовитися від золотого стандарту, який визначав протягом багатьох років вартість грошей як незмінну величину. Невизначеність вартісного виміру грошей, які не мали більше фіксованого співвідношення з відповідною кількістю золота, призвела до того, що обмін грошима між країнами, котрі зберегли золотий стандарт, і країнами, котрі відмовились від нього, значно ускладнився. Країни почали організовувати запаси золота і грошей, на які його можна було закупити. Скоротилася кількість грошових операцій, ліквідувалися робочі місця, знижувався рівень життя населення. Порушилось співвідношення між грішми та вартістю товарів, а так само між вартостями різних валют. В таких умовах світова економіка почала руйнуватися: у 1929 - 1932 роках ціни на товари у світі впали на 48%, а обсяг світової торгівлі знизився на 63% [3, с. 114 ].

Неодноразові спроби вирішення валютних проблем на міжнародних конференціях і зустрічах не мали успіху. Необхідно було налагодити співпрацю між усіма державами для створення нової валютної системи і організації міжнародного інституту для здійснення постійного контролю за нею.

На початку 40-х років Харрі Декстер Уайт (США) та Джон Мейнард Кейнс (Великобританія) практично одночасно внесли свої пропозиції щодо створення нової світової валютної системи та відповідної постійно діючої організації. Після довгих переговорів, що відбувались у тяжких умовах воєнного часу, міжнародна спільнота погодилась на прийняття нової системи та створення такої організації. Вирішальна зустріч із заснування Міжнародного валютного фонду (МВФ) відбулася у липні 1944 року у Бреттон-Вудсі (Нью-Гемпшир, США), де зібралися представники 44 держав. МВФ розпочав свою діяльність у Вашингтоні в травні 1946 р. у складі 39 країн.

У 1944 р. СРСР брав активну участь у Бреттон-Вудської конференції і навіть підписав заключний Акт про заснування МВФ і МБРР, але пізніше не ратифікував ці договори. Всі колишні республіки СРСР вступили в МВФ у травні - вересні 1992 року Україна стала членом цієї організації 3 вересня 1992 р.[18, с. 89 ].

Наразі членами організації є 183 держави. Капітал МВФ (з внесків країн-членів) на сьогоднішній день 212 млрд. одиниць «спеціальних прав запозичення», що становить приблизно 272 млрд. дол. США. Штаб-квартира МВФ знаходиться у Вашингтоні.

Вищим керівним органом МВФ є Рада керуючих, яка складається з представників усіх країн-членів (як правило, відповідального за проведення валютної політики міністра або голови центрального банку разом із заступником). Керуючі зустрічаються раз на рік на сесіях. За винятком обов'язкових повноважень, таких як прийом нових членів, перегляд квот, зміна валютних паритетів та ін., Рада може делегувати виконання своїх обов'язків Директорату. При Раді працюють два комітети: Тимчасовий комітет і Комітет з розвитку. Тимчасовий комітет консультує Раду з управлінських питань поточного контролю за світовою валютною системою і її пристосуванням до мінливих умов. Комітет розвитку консультує щодо особливостей потреб найбідніших країн.

Виконавчий комітет відповідає за поточні справи МВФ. 7 з 24 виконавчих директорів призначаються країнами з найбільшими квотами (Німеччина, Великобританія, Китай, Саудівська Аравія, США, Франція і Японія), решта 17 обираються Радою керуючих з урахуванням принципу регіонального представництва. Засідання Виконавчої ради проходять 2 - 3 рази в тиждень під головуванням директора-розпорядника, якого обирає Виконавчий рада. Якщо президентом Світового банку є американець, то директор-розпорядник МВФ за традицією - європеєць.

Персонал МВФ налічує майже 2000 чоловік з більш ніж 100 країн [14]. Основна частина його працює в штаб-квартирі у Вашингтоні, незначна частина службовців задіяна у відділеннях в Парижі, Женеві і ООН в Нью-Йорку, чи є тимчасовими представниками МВФ у країнах-членах.

Статут МВФ не передбачає особливих умов для вступу в організацію. Членство відкрите для будь-якої держави, яка здатна і готова виконувати певні обов'язки. Вступаючи в МВФ, країна зобов'язується:

* Постійно інформувати інші країни про заходи щодо визначення вартості своїх грошей стосовно грошей інших держав;

* Відмовитися від обмежень на обмін національних грошей на інші валюти;

* Дотримуватися такої економічної політики, яка призведе до зростання як власного національного багатства, так і багатства всього співтовариства в цілому.

Країна, яка вступає в МВФ, вносить визначену суму грошей (внесок по передоплаті), свого роду членський внесок. Така сума грошей називається квотою. Квоти мають такі функції:

Створюють об'єднаний грошовий запас, яким МВФ користується для надання позик своїм членам;

За їх допомогою визначається сума, яку країна, яка внесла квоту, може позичати або отримати в МВФ під час періодичного розподілу спеціальних активів, відомих як СДР (Special Drawing Rights, SDR). Чим більше внесок, тим більший кредит при необхідності може отримати країна;

Визначають «вага» голосу кожного члена фонду.

МВФ організований за прикладом акціонерного товариства, а тому можливість кожного члена впливати на діяльність Фонду обмежується його розміром його частки в капіталі. Так, кожна країна-член має 250 «базових» голосів ( в незалежності від розміру внеску в капітал Фонду) і додатково по 1 голосу за кожні 100 000 одиниць СДР його частини в цьому капіталі. При голосуванні з деяких питань кредитори можуть отримати по 1 голосу на кожні $400 000 позик, наданих ними до дня голосування, за рахунок відповідного зменшення кількості голосів країн-боржників[19].

Розмір квот визначається при вступі країни в МВФ, а потім переглядається кожні п'ять років. Розрахунок проводиться за допомогою різних формул, які відрізняються елементами й їх значущістю. Нині використовуються такі формули [18, с. 92]:

Скорочена Бреттон-Вудська:

міжнародний валютний фонд соціальний

Q = (0,01 Y + 0,025 R + 0,05 P + 0,2276 VC) (1 + C/Y),

Перетворена за схемою III:

Q = (0,0065 Y + 0,02051 R + 0,078 P + 0,4052 VC) (1 + C/Y),

Перетворена за схемою IV:

Q = (0,0045 Y + 0,03896768 R + 0,07 P + 0,76976 VC) (1 + C/Y),

Перетворена за схемою М4:

Q = 0,005 Y + 0,042280464 R + 0,044 (P + C) + 0,8352 VC,

Перетворена за схемою М7:

Q = 0,0045 Y + 0,05218008 R + 0,039 (P + C) + 1,0432 VC,



де Q - квота, Y - ВНП (1985 рік), R - середньомісячний рівень резервів (1985 рік), P - середня щорічна сума поточних платежів (1981 - 1985 рр..), VC - змінність поточних надходжень, яка визначається як одне стандартне відхилення від п'ятирічного змінного середнього значення за 1973 - 1985 рр..

Ці формули використовувалися при перегляді квот у 1990 р. Для визначення початкового розміру квоти так само робляться розрахунки за допомогою всіх формул. Потім співробітники Фонду порівнюють отримані результати з відповідними показниками країн зі схожими показниками економічного розвитку і рекомендують розмір квоти. Розраховані квоти можуть бути основою для обговорення та внесення змін з урахуванням всіх аспектів і функцій квот у МВФ.

Зараз, коли членами МВФ є більшість держав світу, дуже сильно різняться розміри часток і кількості голосів кожної країни. Так, урахуванням квоти в капіталі МВФ на частку країн «великої сімки» припадає 45% голосів, у т. ч. на США - 18% [16].

Після затвердження Радою країна підписує статті угоди й стає членом МВФ. Однак жодна країна не має права використання механізмів Фонду до повної сплати свого внеску. Крім того, квота країни-члена не може бути збільшена, поки країна не домовиться на таке збільшення і виплатить повної суми внеску.

2. Сутність та принципи діяльності міжнародної організації

МВФ створений для регулювання відносин у сфері валютних розрахунків між державами і здійснення фінансової допомоги країнам-членам через надання їм за виникнення валютних труднощів, зумовлених порушенням рівноваги платіжних балансів, короткострокових кредитів в іноземній валюті. Фонд діє як спеціалізована організація системи ООН. Практично МВФ є інституціональною основою сучасної міжнародної валютної системи.

Офіційно затверджені такі цілі МВФ [18, с. 90]:

* Сприяння міжнародному співробітництву шляхом забезпечення механізму для консультацій та погоджених дій стосовно міжнародних валютних питань;

* Сприяння збалансованому зростанню міжнародної торгівлі з метою підвищення рівня зайнятості та реальних доходів населення, розвитку виробничих можливостей країн-членів;

* Сприяння стабільності валют і впорядкованим валютним відносинам та запобігання конкурентному знеціненню валют;

* Сприяння створенню багатосторонньої системи платежів та переказів по поточних операціях і прагнути до ліквідації валютних обмежень;

* Тимчасово надавати загальні ресурси Фонду державам-членам (при наявності відповідних гарантій), для того, щоб вони могли виправити порушення рівноваги їхніх платіжних балансів, уникаючи заходів, які могли б принести шкоду на національному чи міжнародному рівні;

* Скоротити терміни і масштаби дефіциту платіжних балансів.

Учасники Бреттон-Вудської конференції доручили Фондові виконання трьох основних функцій [18, с. 90]:

* Контроль за виконанням «кодексу поведінки» (тісної співпраці в питаннях міжнародної валютної політики та міждержавного платіжного обігу;

* Надання членам фонду фінансових ресурсів з метою забезпечення виконання ними «кодексу поведінки»;

* Організація форумів для взаємних консультацій країн-членів і співробітництва з міжнародних валютних питань.

Пізніше країни-члени визначили для МВФ і додаткові функції та обов'язки залежно від вимог часу й обставин. Нині МВФ має такі функції:

Здійснення нагляду за узгодженою системою впорядкованого обміну національних валют;

Надання кредитів своїм членам на реорганізацію економіки для встановлення більш ефективного співробітництва;

Надання додаткових послуг країнам-членам (підвищення кваліфікації персоналу, технічна допомога в спеціалізованих сферах, інформаційне забезпечення).

Міжнародний валютний фонд є одним з основних ланок світової валютної системи. Показано місце МВФ по відношенню до іншим міжнародним валютно-фінансовим інститутам.

МБРР - Міжнародний банк реконструкції та розвитку

МАР - Міжнародна асоціація розвитку

МФК - Міжнародна фінансова корпорація

МАГИ - Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій

МЦВІС - Міжнародний центр вирішення інвестиційних спорів

Рис. 2. Система міжнародних валютно-кредитних інститутів

Джерело: Циганкова Т. М. Міжнародні організації: Навч. посібник/ Київ. нац. екон. ун-т. - К: КНЕУ, 1998.

МВФ здійснює спостереження і контроль за дотриманням країнами-членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи.

Якщо на початку своєї діяльності МВФ надавав кредити переважно розвиненим країнам, то приблизно з 70-х років пріоритет почав зміщуватися в бік країн, що розвиваються. У 90-ті роки для МВФ склалася нова ситуація, коли до його складу увійшла група колишніх соціалістичних країн зі своїм характерним комплексом економічних проблем. Надання допомоги цим країнам МВФ обумовлюється низкою жорстких умов [11, с. 430].

МВФ крім усього іншого можна розцінювати і як форму і як інструмент посилення міжнародних інтеграційних процесів на світовому рівні, що витікає з цілей його діяльності. За час свого існування МВФ перетворився на справді універсальну організацію, добився широкого визнання як головний наднаціонального органу регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центра міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн-позичальників. Одночасно він починає грати важливу роль у реалізації рішень «сімки» провідних держав Заходу, стає ключовою ланкою формується системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендував себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний досвід [10].

3. Держави-члени, асоційовані члени та постійні представництва та їх взаємодія в межах організації

В сучасних умовах діяльність фонду асоціюється здебільшого з його фінансово-кредитними функціями. Але в цілому існують і інші форми діяльності МВФ

Виникнення такої форми діяльності як інспектування пов'язано з переходом від паритетної до сучасної, відкритої системи обміну валют. При цьому членами МВФ було прийнято рішення про те, що Фонд повинен розширити свою діяльність за межі мінової вартості, яка, зрештою, є результатом цілого ряду економічних заходів, вивчати всі сфери економіки країн, які встановлюють розмір цієї вартості, і неупереджено давати оцінку економічної діяльності країн для всієї спільноти членів. Така форма діяльності була визначена самим МВФ як «інспектування» або нагляд за обмінної політикою членів організації.

Консультування є так само постійною формою діяльності Фонду. Консультуючись зі своїми членами, МВФ отримує інформацію про те, наскільки відповідально і відкрито діє країна при встановленні умов, на яких уряди і приватні особи інших країн купують і продають її валюту, а так само інформацію про загальний стан справ в країні.

МВФ проводить три типи консультацій:

* Щорічні консультації. Щорічно група з 4 - 5 експертів МВФ приїжджає в столицю певної країни і близько двох тижнів збирає інформацію і обговорює з посадовими особами економічну політику країни. Після цих двох етапів група, вже у штаб-квартирі готує докладний доповідь для обговорення його на Директораті. Висновки, рекомендації та пропозиції, розроблені в результаті цього обговорення, передаються на розгляд уряду країни.

* Додаткові консультації може організувати директор-розпорядник Фонду у випадках, коли країна несподівано опиняється у важкій економічній ситуації, або є підозра, що її дії суперечать «кодексу поведінки» і можуть завдати шкоди іншим державам.

* Спеціальні консультації МВФ проводить з тими країнами, економічна політика яких значною мірою визначає стан світової економіки.

Послуги країнам-членам МВФ надаються у таких формах [3, с. 118]:

Підвищення кваліфікації національних кадрів. З 1964 р. в штаб-квартирі організації у Вашингтоні працює Інститут МВФ, який за спеціальними програмами навчає національні кадри всіх країн;

Технічна допомога, яку надають експерти зі складу службовців Фонду;

Інформаційне обслуговування. Публікація щорічних і щомісячних статистичних матеріалів, видання серій спеціальних брошур, інші види інформаційної діяльності.

Найбільш відомою є така форма діяльності МВФ, як фінансування. МВФ надає фінансову допомогу країнам-членам у рамках різноманітних механізмів фінансування, які відрізняються в основному типом проблем платіжного балансу, для ліквідації яких вони призначені, і умовами надання кредитів (див. Таблиця 1, Додаток А).

Безпосереднє фінансування здійснюється за допомогою таких механізмів, як резервний транш і кредитні транші.

Резервним траншем країни-члена називається перевищення її квоти в МВФ над «скоригованою» сумою її валютних ресурсів, які знаходяться у фонді на рахунку загальних ресурсів. Резервний транш складається за рахунок частини внеску країни-члена в резервних активах (СДР, іноземна валюта, золото) та чистої суми валютних ресурсів країни-члена, використаних МВФ. Країна-член може вважати резервний транш своїм резервним активом, який можна мобілізувати в найкоротші терміни.

Кредитні транші. Згідно з принципами кредитної політики МВФ надає кредити у вигляді чотирьох траншів, кожний з яких дорівнює 25% квоти. Купівля кредитних траншів дозволяється країнам-членам тільки для фінансування економічних заходів, спрямованих на подолання проблем платіжного балансу. Обов'язки країни-позичальника, які передбачають проведення відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в так званому «листі про наміри».

Використання першої кредитної частки може бути здійснене у двох формах:

Пряма купівля валюти, коли країна отримує всю суму відразу після схвалення Фондом її запиту;

Поэтапна купівля, яка здійснюється на підставі підписання з МВФ «договору про резервний кредит».

Поетапне фінансування. Наступні покупки країною-учасницею валюти в МВФ розглядається як використання нею так званих «граничних кредитних часток». Таке фінансування може здійснюватися двома шляхами: з використанням механізму резервних кредитів (кредитів «стенд бай») або в рамках механізму розширеного фінансування (розширені кредити).

Угоди з резервним кредитами або угоди «стенд бай», як і угоди з розширеним кредитами, забезпечують країні-члену гарантію того, що вона зможе автоматично отримувати іноземну валюту від МВФ в обмін на національну до вичерпання обумовленої договором суми, в будь-який час протягом дії угоди, але за умови дотримання положень договору. Такі угоди використовували з 1952 р. Починаючи з 1977 р., термін дії угод про резервні кредити продовжено з одного до трьох років.

Іншою формою поетапного фінансування, яка використовується МВФ з 1974 р., є надання «додаткових кредитів». Її призначення полягає у наданні валютних коштів країнам-членам з метою фінансування дефіцитів їх платіжних балансів на більш тривалий час і у великих розмірах, ніж це передбачено статутом МВФ в рамках політики звичайних кредитних часток (траншів).

Розширене фінансування надається країнам, у яких є труднощі з платіжним балансом, обумовлені структурною незбалансованістю виробництва, торгівлі та цін, або тим країнам, у яких немає можливості проводити політику економічного розвитку у зв'язку з незадовільним станом платіжного балансу. При зверненні до МВФ з проханням про розширеному фінансуванні країна повинна надати загальну програму діяльності на перші 12 місяців, яку необхідно оновлювати щорічно.

Пільгове фінансування. Цей термін об'єднує два механізму фінансування МВФ, спрямовані на допомогу країнам, що розвиваються, та найбіднішим країнам: механізми фінансування структурної перебудови економіки (МФСП) і механізми розширеного фінансування структурної перебудови (МРФСП).

Механізми фінансування структурної перебудови можуть використовуватися тільки 62 країнами, що розвиваються. Для отримання кредиту в рамках МФСП країна подає середньострокову програму дій у вигляді доповіді про принципи політики, який готується спільно з співробітниками МВФ і Світового банку. У доповіді потрібно відзначити структурні заходи і макроекономічну політику, яка необхідна для нормалізації стану платіжного балансу.

Спеціалізоване фінансування. Згідно з термінологією МВФ ця форма кредитування об'єднує три механізми:

o Компенсаційного фінансування та фінансування у разі непередбачених обставин;

o Фінансування буферних запасів;

o Фінансування системних трансформацій.

У 1963 р. в МВФ був створю перший механізм фінансування спеціального призначення - механізм компенсаційного фінансування, а в 1988 р. в результаті його об'єднання з механізмом фінансування у разі непередбачених обставин був створений МКФФНО. Згідно з цим механізмом кредити надаються в таких випадках: недоотримання експортних надходжень, надмірні витрати на імпорт зерна, інші непередбачені зовнішні обставини. Цей тип кредиту створений для того, щоб надавати країнам-членам більш надійний захист від несприятливої зміни зовнішніх економічних умов.

Механізм фінансування буферних запасів створений в 1969 р. Тому механізму надається допомога країнам-членам з несприятливим станом платіжного балансу у фінансуванні внесків до затверджені міжнародні буферні запаси сировинних товарів під егідою ЮНКТАД.

Механізм фінансування системних перетворень (СТФ) є спеціалізованим механізмом, затверджений у 1993 р. Цей механізм створений для надання допомоги країнам, що мають труднощі із здійсненням зовнішніх платежів внаслідок глибинних порушень традиційних торговельних зв'язків та структури платежів, обумовлених переходом від державної торгівлі до ринкової. Отримувати допомогу в рамках СТФ можуть тільки ті країни, які знаходяться на початкових етапах процесу перетворень і поки вони не можуть скласти програму, для реалізації якої МВФ міг би використовувати можливості інших механізмів фінансування [18, с. 93-99].

Комплекс проблем, існуючих в діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цієї міжнародної організацією своєї стратеги.

Першою проблемою в історії МВФ було питання про його подальшому функціонуванні, що з'явився на початку 80-х років і пов'язаний з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза ще залишається.Комплекс проблем, існуючих в діяльності Фонду, пов'язаний з методами та інструментами реалізації цієї міжнародної організацією своєї стратеги.

Першою проблемою в історії МВФ було питання про його подальшому функціонуванні, що з'явився на початку 80-х років і пов'язаний з проектами реформування світової валютної системи в цілому. Деякі проекти пропонували замінити МВФ більш демократичним і конструктивним міжнародним фінансовим інститутом. З часом актуальність таких питань зменшилася, але загроза ще залишається.

Сучасні проблеми випливають із реалізації стратегії МВФ в різних країнах. Останнім часом діяльність МВФ піддається критиці світовою громадськістю, особливо громадськістю країн. Справа в тому, що надаючи позики на оздоровлення економіки, МВФ висуває, як правило, приблизно однаковий пакет вимог, який включає: приватизацію великих підприємств, лібералізацію цін і зовнішньої торгівлі, жорстку грошово-кредитну політику для стабілізації валюти, припинення субсидування збиткових підприємств, мінімізація бюджетного дефіциту за рахунок скорочення соціальних програм і підвищення податків, девальвації валюти. У більшості випадків виконання цих вимог не тільки не сприяє поліпшенню стану економіки, а, навпаки, веде до падіння виробництва, загострення соціальних конфліктів. Це проявилося, зокрема, під час фінансової кризи 1997 р. у Південно-Східній Азії, коли діяльність МВФ стала фактично дестабілізуючим фактором [16].



4. Зв'язок міжнародної організації з Україною та вплив її діяльності на економіко-соціальні процеси в країні

Статус члена МВФ Україна отримала 3 вересня 1992 року. Її квота в МВФ становить 997,3 млн СДР, що еквівалентно приблизно 1523 млн. дол. США.

МВФ виділив для України системний трансформаційний кредит (СТФ) та резервний кредит «стенд бай». Загальна сума позики СТФ, рішення про надання якого було прийнято Фондом 26 жовтня 1994 року, становить 498, 65 млн. СДР. Ще в 1994 році Україна отримала перший транш (371 млн. дол. США) [18, с. 100]. За умовами МВФ кошти використовувались на збільшення офіційних резервів НБУ, на проведення валютних інтервенцій для підтримки курсу національної валюти, а так само для фінансування нестачі валютних коштів в економіці для покриття потреби в імпорті. Згідно з умовами надання Фондом системної трансформаційної кредиту, строк боргового зобов'язання за нього становить 10 років, а термін відстрочки основних виплат (пільговий період, протягом якого необхідно сплачувати лише відсотки) - 4,5 років.

Основна частина відрахувань вироблених в рахунок погашення зовнішнього державного боргу України йде на погашення боргу Міжнародному валютному фонду. Таким чином, Фонд є основним кредитором України в розглядуваний період, а виплати по отриманих кредитах займають порівняно велику частину витрат державного бюджету країни. У теж час, отримані за кредитом кошти зіграли значну роль у структурній перебудові економіки держави.

Загальна сума резервного кредиту «стенд бай», угода про надання якого було підписано 7 квітня 1995 року, становить 997,3 млн СДР (100% квоти). Кошти цього кредиту прямували у валютні резерви НБУ для створення стабільності валюти і покриття потреб платіжного балансу. Строк зобов'язання - 5 років, термін відстрочки основних виплат - 3,25 року. Відсоткова ставка по кредитах МВФ становить 6-7% на рік.

Крім фінансової, Україна отримує так само консультативну і технічну допомогу, поточну інформацію і видання з міжнародних валютно-кредитних проблем. Допомога МВФ Україні спрямована на стабілізацію функціонування грошово-кредитної системи, а гроші світового банку - на фінансування критичного імпорту та підтримку бюджету і фінансування різних інвестиційних проектів. Незважаючи на це, у відносинах з МВФ Україні необхідно враховувати не тільки позитивні аспекти такої допомоги, а й комплекс взаємних звинувачень, які, власне, є концентрованим негативним досвідом багатьох країн, які співпрацювали з цією організацією.



Висновок

Інституціональну структуру міжнародного валютно-кредитного ринку становить сукупність міжнародних банків, валютних бірж, валютних фондів, державних установ і міжнародних організацій, через які здійснюється рух капіталу в сфері міжнародних валютно-кредитних відносин. Міжнародні фінансові інститути є елементами системи валютно-кредитних відносин. Однією з таких міжнародних організацій є МВФ.

МВФ - міжнародна валютно-кредитна організація ООН, метою якої є сприяння розвитку міжнародної торгівлі і валютного співробітництва шляхом встановлення норм регулювання валютних курсів і контролю за їх виконанням, удосконалення багатосторонньої системи платежів, надання країнам-членам коштів у іноземній валюті для вирівнювання платіжного балансу.

Офіційні цілі МВФ: сприяння міжнародному валютному співробітництву шляхом консультацій і взаємодії по валютних проблемах; створення сприятливих умов для розширення і збалансованого росту міжнародної торгівлі; сприяння стабільності валютних курсів, підтримка упорядкованих валютних взаємин, запобігання девальвації валют, що викликається конкуренцією; надання допомоги в створенні багатобічної системи платежів і в усуненні обмежень на обмін валюти, що перешкоджають розвитку світової торгівлі; надання на тимчасовій основі фінансових засобів країнам-членам для коректування їхніх платіжних балансів, а також скорочення тривалості і масштабів дефіциту міжнародних платіжних балансів.

Кредити МВФ мають кілька видів залежно від причин, що викликали незбалансованість платіжного балансу. В рамках кожної форми кредитування існують різні механізми надання кредитів, що розрізняються в залежності від цілей, обсягів, строків надання.

МВФ керував міжнародною валютною системою, яка виникла за підсумками конференції в Бреттон-Вудсі в 1944), штучно підтримує валютні курси, до її краху в 1971. Також Фонд надавав кредити країнам, мав проблеми з платіжним балансом. МВФ організовує регулярні зустрічі з метою обговорення проблем світової економіки, готує фінансові програми стабілізації для кризових і перехідних економік. У 1990-е рр. місія МВФ (в числі активних учасників переговорів якої був і голова МВФ в 1987-2000 рр. М. Камдесю) брала участь у фінансуванні економічних програм урядів країн колишнього СРСР, в значній мірі написаних з використанням рекомендацій Фонду. В кінці 1990-х рр. посилилася критика МВФ у зв'язку з фінансово-економічною кризою в Азії і провалом ряду економічних програм оздоровлення регіональних економік.

МВФ тим не менш грає важливу роль в розвитку міжнародної валютної системи, займаючи одне з центральних місць в системі міжнародних валютно-фінансових інститутів. Надаються МВФ кредити використовуються країнами-позичальниками для подолання економічних труднощів, що грає важливу роль у розвитку як внутрішньої економіки таких країн, так і світової економіки в цілому.



Список використаних джерел

1. Авдокушин Е. Ф. Міжнародні економічні відносини: Підручник.- М.: Экономистъ, 2004.- 366с.

2. Валютний ринок і валютне регулювання / Під ред. І. Н. Платонової. - М: БЕК, 1998. - 397с.

3. Герчикова І. Н. Міжнародні економічні організації: регулювання світогосподарських зв'язків та підприємницької діяльності: Підруч. Посібник для екон. і юриди. Вузів. - М.: АО "Консалтбанкир", 2001. - 624с.: табл.

4. Історія економічних вчень - Навчальний посібник для вузів, - Харків.: НТУ «ХПІ», 2002. - 200 с.

5. Кірєєв А. Міжнародна економіка. Частина перша. - М: Міжнародні відносини, 1998. - 414 с.

6. Кірєєв А. Міжнародна економіка. Частина друга. - М: Міжнародні відносини, 1999 - 411 с.

7. Климко Р. Н., Блешмудт П. П. Співробітництво України з міжнаодними фінансовими організаціями.// Фінанси України. - 2000. - №11. - с. 40-43.

8. Козик Ст. Ст., Панкова Л. А., Даниленко Н.Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібн.- 4-те вид., стер.- К.: Знання-Прес, 2003.- 406с.

9. Колосова В. П. Кредитування економіки України міжнародними інститутами // Фінанси України. - 2000. - №2. - с. 22-24.

10. Мазурова Е. К. Роль міжнародних організацій в регулюванні глобальних економічних процесів // Н. Моск. Ун-та. Сер. 6, Економіка.- 2002.- №4.- с. 34-56.

11. Міжнародні валютно-кредитні та фінансові відносини / Під ред. Л. Н. Красавиной. - М: Фінанси і статистика, 2000. - 498с.

12. Міжнародні економічні відносини: Підручник для вузів/ В. Е. Рибалкін, Ю. А. Щербанин, Л. В. Балдін та ін; Під ред. проф. Ст. Е. Рибалкіна.- 5-е изд., перероб. і доп. - М: ЮНИТИ-ДАНА, 2004.- 605с.

13. Міжнародні економічні відносини / Під ред. О. Ф. Жукова. - М: ЮНИТИ, 1999. - 595с.

14. Міжнародні організації: Навчальний посібник/ За редакцією Р. О. Козака, В. о. Ковалевського.- К.: ЦУЛ,2003.- 288с.

15. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: Навчальний посібник/ Під ред. А. П. Голікова та ін. - Сімферополь: СОНАТ, 2003.- 432с.

16. Популярна економічна енциклопедія - К.: ВАТ «Єнісей Груп», 2005 р.

17. Статистичний щорічник України за 2004 рік: За ред. О. Р. Осауленка.- К.: Консультант, 2005.- 664с.

18. Циганкова Т. М. Міжнародні організації: Навч. посібник/ Київ. нац. екон. ун-т. - К: КНЕУ, 1998. - 124с.: табл., схем.

19. Шреплер Х.-А. Міжнародні економічні організації: Довідник. - М: Міжнародні відносини, 1999.

Размещено на Аllbest.ru