1.2 Порівняльна характеристика переваг та недоліків у франчайзинговому бізнесі

Франчайзинг поєднує в собі переваги, характерні малим підприємствам, з одного боку, і крупним компаніям, з іншого. І франчайзі, і франчайзер одержують один від одного те, що у них окремо відсутнє, швидше ніж це можна досягти в звичайній практиці підприємництва.

Переваги франчайзера

Розширення бізнесу з мінімальними інвестиціями. Організація виробництва і реалізація продукції в умовах франчайзингу здійснюється набагато швидше, оскільки використовуються підприємницькі зусилля і капітал франчайзі. Іноді франчайзинг надає, таким чином, єдину можливість проникнення на зарубіжні ринки.

Отримання додаткових доходів. Платежі, здійснювані франчайзі (первинний внесок, роялті і рекламна плата) є серйозним джерелом доходів для франчайзера.

Уникнення законодавчих бар'єрів. Антимонопольне законодавство передбачає певні обмеження щодо договорів по розділенню територій між різними компаніями і узгодження цін. Система франчайзингу дозволяє обійти ці перешкоди.

Економія загальногосподарських витрат. Оскільки франчайзер потребує меншої кількості менеджерів, скорочуються і витрати, пов'язані з оплатою за їх працю, і інші загальногосподарські витрати [31].

Переваги франчайзі

Приєднання до бізнесу, що успішно розвивається. Оскільки ім'я франчайзера і його товар/марка широко відомі, успіх супроводить франчайзі з самого початку його діяльності. Отже, ризик банкрутства набагато нижчий у порівнянні зі звичайним індивідуальним бізнесом.

Навчання персоналу і контроль над веденням бізнесу з боку франчайзера. Зацікавленість в успіху бізнесу виявляється з обох боків, тому франчайзер забезпечує навчання менеджерів і персоналу франчайзі до початку бізнесу і в процесі його діяльності.

Поширення успішного досвіду в рамках франчайзингової мережі. Франчайзер ніколи не залишається наодинці з проблемами бізнесу. Досвід інших франчайзі систематизується й узагальнюється франчайзером і використовується в розробці нових ділових рішень.

Надання інших вигод з боку франчайзера. Вони включають і інші послуги, які не були відмічені вище: використання результатів досліджень франчайзера, вигоди від загальнонаціональних рекламних компаній франчайзера, послуги з проектування і розміщення будівель і приміщень, юридичні послуги та ін.

Часткове фінансування з боку франчайзера. Воно може здійснюватися в прямій формі (кредити, участь в капіталі), але частіше - в непрямому вигляді (устаткування по лізингу, матеріали і товари з відстроченням платежу або оплати частинами).

Переваги, пов'язані з високою купівельною спроможністю франчайзера. Оскільки франчайзер має в своєму розпорядженні розвинену франчайзингову мережу, він може здійснювати оптові закупівлі всього необхідного для діяльності франчайзі, а, отже, має можливість добиватися строгого дотримання якості і деяких знижок від постачальників.

Вигоди, пов'язані з ексклюзивними правами розподілу. Якщо ця умова передбачена в договорі, тоді франчайзер не має право надавати більше франшиз на відповідній території.

Переваги, які надає франчайзинг, не поступаються перед його недоліками, тим паче, що ефект останніх може бути значно зменшений шляхом правильної розробки франчайзингового договору і чіткої організації роботи франчайзера. Тому їх подальший перелік має на меті попередити деякі ситуації, в які може потрапити франчайзер у зв'язку з нелояльною діловою практикою менш серйозних франчайзі.

Недоліки франчайзера

Невдачі одного франчайзі поширюються на всю мережу. Франчайзер майже безсилий в таких випадках, що-небудь зробити. Страхування від невдач може ґрунтуватися на передбачення можливих ризиків до підписання договору (для того, щоб вони були включені в нього). У разі ж серйозних порушень, він буде вимушений розірвати договір або не продовжувати його на новий срок. Таким чином, франчайзер залежить від бажання і здатності франчайзі дотримуватися "правил гри".

Суперечність положення франчайзі в системі франчайзингу. Франчайзі є незалежним бізнесменом і, одночасно, зобов'язаний строго дотримуватися стандартів, установлених франшизою. В деяких випадках це може привести до негативних наслідків для франчайзера, особливо після того, як бізнес стабілізувався і франчайзі не відчуває так гостро необхідності в ньому, а отже, перестає платити франшизні платежі, починає відходити від системи та ін. Для того, щоб цього не трапилося, франчайзер повинен постійно займати активну позицію, тобто працювати над розвитком і вдосконаленням системи, подавати підтримку франчайзерам у впровадженні всіх новин [24].

Недоліки франчайзі

Вартість франшизи. Початковий внесок, роялті і рекламні платежі є іноді досить обтяжливими, особливо, коли справи йдуть не так добре.

Строге дотримання стандартизованих процедур. Хоча франчайзі - власник бізнесу, він не є повністю незалежним: дотримання розпоряджень навчального посібника для нього обов'язкове. Франчайзер строго стежить за цим, здійснюючи регулярні перевірки і вимагаючи письмові звіти.

Обмеження, що стосуються закупівель. Франчайзер часто зобов'язує франчайзі купувати устаткування, товари і матеріали у себе або у бажаних йому постачальників.

Обмежений асортимент товарів. Згідно з угодою, франчайзі може продавати тільки ті товари і надавати тільки ті послуги, які передбачені франшизою, що надається, і не більше того.

Невідповідні програми навчання. Франчайзери обіцяють проведення інтенсивного навчання і після початку діяльності франчайзі, але на практиці курси можуть виявитися не такими ефективними і потрібними.

Територію франшизи неможливо нав'язувати споживачам. Покупець не зобов'язаний купувати тільки на території свого мешкання, іноді він може здійснювати купівлі і у франчайзі, що перебувають на сусідніх територіях.

Франчайзі не має права самостійно продати свою франшизу. Навіть якщо з яких-небудь економічних та інших міркувань це може бути вигідно для нього, рішення про покупця франшизи і розподіл одержаної суми між франчайзером і франчайзі належить звичайно франчайзеру.

Франчайзі має в своєму розпорядженні набагато меншу кількість важелів дії на франчайзера. А у випадку якщо товар/послуга або вся система одержить негативну репутацію на ринку, це відобразиться навіть на тих франчайзі, які строго дотримувалися приписів навчального посібника і договору.

Таким чином, переваги моделі відносин такого типу для франчайзі полягають у тому, що він зберігає статус юридичної особи та права власності на майно, може розраховувати на всебічну підтримку материнської структури при організації та проведенні виробничо-комерційної діяльності, отримує кращий доступ до кредитів, користується рекламно-маркетинговою підтримкою материнської структури.

Переваги франчайзингу для фірми, що надає свою торгову марку для використання іншим господарським суб'єктам, полягає в тому, що у такий спосіб вона розширює свій ринковий вплив, отримує додатковий плацдарм у конкурентній боротьбі, може користуватися місцевими можливостями та ресурсами франчайзі, його послугами щодо проведення власної рекламної, маркетингової політики.

Такі відносини засновуються на ліцензійній угоді, причому додатково до надання ліцензії, що є головним змістом франчайзингу, принципал, головна структура або франчайзер можуть надавати оператору або франчайзі технічну допомогу, забезпечувати навчання, кадрову перепідготовку персоналу, консультації тощо. У певних рамках франчайзі зберігає господарську самостійність, але в стратегічних рішеннях та в основній господарській діяльності мусить перебувати в руслі ділової стратегії партнера.

Сама угода франчайзингу (франшиза, франшиз, франчайз) укладається, як правило, для діяльності на певному географічному ринку протягом певного періоду.

Модель франчайзингу є надзвичайно важливою для малого бізнесу, а також містить значний потенціал співробітництва невеликих господарських структур із великими фірмами, ТНК, провідними виробниками - власниками відомих торгових марок.

Розвитку франчайзингу сприяють процеси глобалізації. Починаючи з 90-х років XX ст. дедалі активнішою учасницею угод типу франчайзингу стає Україна. Причому в нашій країні можливості розвитку цієї форми міжнародного співробітництва відкрились саме у зв'язку з лібералізацією соціально-економічного життя взагалі та сфери взаємодії із закордонними партнерами зокрема [24].

В інших країнах світу практика контрактних відносин типу "франчайз" була широко апробованою в багатьох галузях економіки. Так, у США через угоди франчайзингу опосередковується понад 1/3 роздрібного товарообігу та близько 20 % послуг на виробництві та в побуті.

Розділ 2. Аналіз світового досвіду у франчайзинговому бізнесі

У Сполучених Штатах Америки франчайзинг вперше почав використовуватися компанією Зінгера з виробництва швейних машинок (Singеr Sеwing mаchinе cоmраny). Після закінчення громадянської війни в Америці у середині XIX століття Зінгер розвернув серійне виробництво, що дозволяло його компанії торгувати за самими конкурентними цінами. Проте організувати централізоване обслуговування швейних машин і заміну несправних частин в одному місці виявилося економічно невигідним. Була створена франчайзингова система, яка надавала незалежним фірмам виняткові права продавати і обслуговувати швейні машини на певній території. Ці перші франшизи за своєю суттю були діючими дистриб'юторськими угодами з додатковими обов'язками франчайзі (дилера) обслуговувати машини на вимогу.

Аналогічна система була розроблена 1898 року компанією Дженерал Моторс (Gеnеrаl Mоtоrs), за якою дилери не мали права продавати машини інших виробників і були зобов'язані вкласти в справу власний капітал для забезпечення високого рівня обслуговування і підтримки іміджу фірми - продавця франшиз. Продаж автомашин через систему франшиз ведеться і в наш час [27].

Прикладу Дженерал Моторс послідував Рексол (Rеxаll), який вдало продавав франшизи на організацію своїх аптек.

Ефективно франчайзинг застосовувався і застосовується в даний час у індустрії темно-зелених безалкогольних напоїв компаніями Кока-кола, Пепсі, Севен-Ап. Завдяки франшизі подібні компанії дістали можливість виробляти концентрований сироп централізовано і розподіляти його місцевим заводам по розливу, що перебувають у власності і керовані франчайзі, які в результаті ставали керівниками місцевих роздрібних продажів. Франчайзі мали і мають право купувати фірмові пляшки і використовувати фірмові товарні знаки.

У 20-х роках в США ідея франчайзингу як форми ведення бізнесу змістилася у бік відносин "оптовик - роздрібний продавець". Оптовий продавець (або франчайзер) давав можливість невеликим роздрібним торгуючим організаціям одержувати додаткову вигоду від численних знижок, використовувати марку торгової фірми і при цьому зберігати свою незалежність. У Великобританії цей тип франчайзингу застосовувався Спар (Sраr) і бакалійними магазинами ВГ (VG grоcеry stоrеs).

З 1930 року в США після кризи в економіці нафтопереробні компанії перейшли на систему управління своїми заправними станціями як франчайзинговими одиницями. Здаючи в оренду бензоколонки франчайзі, нафтопереробні компанії одержували ренту і мали можливість популяризувати імідж компанії, тоді як франчайзі могли встановлювати ціни відповідно до місцевих умов. В результаті значно виріс рівень продажів машинного палива і, відповідно, збільшився прибуток.

В кінці 40-х років брати Макдональд, власники невеликого придорожнього кафе, вирішили поліпшити обслуговування клієнтів і збільшити дохід. З цією метою вони скоротили число найменувань блюд до трьох, стандартизували технологію їх приготування і уніфікували рецептуру. Така реорганізація значно підвищила ефективність і понизила витрати, а одноманітне меню "Макдональдс" (McDоnаld's) створило нове покоління клієнтів, які знали, що в будь-якому ресторані "Макдональдс" їх чекає швидке обслуговування і звичний набір блюд [28].

Аж до 1950-х років більшість компаній, що використали франчайзингову систему, розглядали франчайзинг як ефективний метод розподілу продукції і послуг. Це приклади традиційного франчайзингу, або франчайзингу першого покоління.

Бум франчайзингу 50-х років відноситься до другого покоління франшиз, відомих як "бізнес-формат франшизи" (Businеss fоrmаt frаnchisе), характерних як особливий метод ведення комерційної діяльності із самого початку так, щоб франчайзер одержував додаткову вигоду від швидкого зростання при обмеженому ризику, а франчайзі - тому, що входив у перевірену комерційну систему з гарантованою можливістю отримання доходу.

У США бурхливому розвитку франчайзингу сприяв прийнятий в 1946 році Закон про товарні знаки. Додатковий прибуток підприємці одержували вже завдяки тому, що надання права іншим підприємствам на використання своїх товарних знаків під різностороннім контролем і захистом закону дозволяла власникам без великих додаткових витрат розширювати межі свого бізнесу.

Франчайзинг використовується в самих різних видах бізнесу. Зокрема, він інтенсивно розвивається в таких галузях промисловості і сфери послуг, як:

автомобільна промисловість і послуги автосервісу;

допомога в організації і веденні бізнесу (бухгалтерія, діловодство, реклама і т. п.);

будівництво, послуги, пов'язані з ремонтом і обслуговуванням будинків;

послуги, пов'язані з освітою;

відпочинок і розваги;

ресторани швидкого обслуговування, ресторани, закусочні і т. д.;

продуктові намети; медичні і косметичні послуги;

послуги у сфері домашнього господарства;

роздрібна торгівля;

багато інших видів діяльності [24].

У США франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і рівні Штатів: По-перше, франчайзинг регулюється на Федеральному рівні і повинен відповідати так званому "FTC Rulе". Також існують федеральні законодавчі акти, регулюючі окремі види франчайзингу. На рівні Штатів існує законодавство, регулююче загальні питання франчайзингу. Ряд Штатів також має регулювання специфічних видів франчайзингу.

Франчайзер зобов'язаний підготувати, подати у відповідні державні служби і дістати схвалення комплексної детальної пропозиції франчайзингу, яка за своєю суттю аналогічна тому, що подає фірма, охоча вийти на фондовий ринок США. Цей документ повинен оновлюватися щорічно протягом терміну поки франчайзер пропонує франшизу на продаж або частіше, якщо мають місце які-небудь зміни. Також необхідно адаптувати пропозицію про продаж франчайзингу відповідно до регулювання окремих штатів. Копії стандартної угоди про франчайзинг і будь-яких угод (оренда, постачання устаткування і т.д.), що відносяться до операції, повинні бути також прикладені до пропозиції і передаватися франшизоодержувачу разом з основним пакетом документів. Весь пакет документів повинен відповідати правилам FTC і положенням законів відповідного Штату, а також іншим федеральним законам і законам відповідного Штату. Закони ряду Штатів про франчайзинг містять достатньо жорсткі положення, що відносяться до франчайзера, про те, що повинно або не повинно міститися в договорі про франчайзинг, які умови припинення франчайзингу, його відновлення або відмови у відновленні, його модифікації і про багато що інше, зокрема про дії франшизоодержувача у разі порушення франчайзером договору [27].

Багато інших федеральних законів і законів Штатів у тій або іншій мірі впливають на франчайзингові відносини. Прикладом є антитрастове законодавство, що не дозволяє франчайзеру накладати певні обмеження на франшизоодержувача.

Одними з найбільш поширених способів для іноземної сторони, застосовним так само і для української особи, ввійти на американський ринок за допомогою франчайзингу є:

організація американського дочірнього підприємства, наприклад, корпорації, надання їй необхідних прав і ліцензій. Американське дочірнє підприємство стане франчайзером і можливо буде управляти одним або більше франчайзинговим підприємством.

створити з однією або декількома фірмами спільне підприємство, передати йому необхідні права і ліцензії, воно можливо буде володіти і управляти одним або декількома франчайзинговими підприємствами.

передати виняткову ліцензію на франчайзингові операції незалежній американській фірмі. Така угода називатиметься "mаstеr frаnchisе аgrееmеnt".

У США є більше 1 500 франшизних систем у більше 75 видах діяльності.

На одного франчайзера припадає в середньому 230 франшизних точок. Проте більшість франчайзерів має менше 100 точок [3].

Близько 80% франшизних систем вимагає об'єм інвестицій від 50 до 250 тис. доларів США. Проте це не означає, що системи з низьким рівнем інвестування не одержують розвитку. Близько 20% систем мають інвестиційний показник менше 50 тис. доларів США.

Періодичні платежі, так звані роялті, що становлять основу доходу франчайзерів, в середньому варіюють від 3% до 6% від об'єму продажів.

81,1% франчайзингових підприємств США відносяться до fr13 "франчайзинг бізнес-формату" франчайзингу бізнес-формату. У цих підприємствах задіяні 79,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

18,9% франчайзингових підприємств США відносяться до франчайзингу товару. У цих підприємствах задіяні 20,5% службовців від загального числа у сфері франчайзингу.

У 2005 році в США налічувалося 767 483 франчайзингових підприємств, на яких задіяні 9 797 117 працівників, що складає 7,4% робочих місць у приватному секторі.

Об'єм прибутку франшизних підприємств США в 2005 році склав 624,6 мільярдів доларів.

За системою франчайзингу в США працюють:

56,3% від загального числа ресторанів швидкого обслуговування

14,2% підприємств з продажу продуктів харчування

13,1% ресторанів повного сервісу

18,2% підприємств готельного бізнесу

4,9% підприємств, що пропонують авто-послуги

3,3% підприємств, що пропонують бізнес-послуги

1,5% послуги на ринку нерухомості

0,9% - персональні послуги [3].

Транснаціональні альянси мають певні форми вияву. Вони визначаються функціональним призначенням створюваного альянсу, його масштабами, джерелами транснаціоналізації та ін.

Основними функціональними формами транснаціональних альянсів є: ліцензування, франчайзинг, контракти під ключ, контракти на управління, транснаціональні консорціуми.

Провідна функціональна форма - ліцензування. Ліцензування в глобальній економіці - це трансгранична угода, в межах якої власник ліцензії (ліцензіар) передає користувачу в іншій країні (ліцензіату) права на використання певних нематеріальних активів на певних умовах, у тому числі фіксований платіж за користування ліцензією - роялті. Розмір фіксованого платежу визначається в межах розрахунку ціни ліцензії.

Основними компонентами ліцензування та укладання ліцензійної угоди є: (а) визначення нематеріальних активів, які є винятково власністю ліцензіара; (б) погодження основних умов ліцензійної угоди; (в) визначення ціни ліцензії або вартості ліцензійної угоди.

Об'єкти ліцензування - різні види нематеріальних активів і прав інтелектуальної власності. Розрізняють такі основні види нематеріальних активів:

авторські права на інтелектуальні продукти - літературні, музичні та інші, що регулюються правом інтелектуальної власності, а також концепції творів і сюжети;

патенти, винаходи, конструкції, схеми;

торговельні марки, фірмові назви та фірмова ідентифікація;

франчайзинг, контракти і самі ліцензії;

програми, системи, процедури, проекти [25, 248].

Ліцензіар надає права на використання його інтелектуальної власності ліцензіату, а також інформацію, яка уможливлює використання таких прав. Ліцензіат використовує надані права і сплачує відповідні платежі ліцензіару.

Ліцензійна угода є, як правило, трансграничною, тому розрахунки за нею регулюються відповідним законодавством країн належності ліцензіара та ліцензіата. Крім того, слід врахувати, що платежі за ліцензійними угодами є об'єктом пільгового оподаткування в більшості розвинутих країн, а також мають пільговий режим згідно з більшістю двосторонніх угод країн про уникнення подвійного оподаткування. Ліцензії та інші види нематеріальних активів потребують чіткого визначення юридичного та податкового статусу сторін ліцензійної угоди. З точки зору оподаткування розвинуті країни застосовують як глобальний принцип оподаткування, згідно з яким оподатковуються консолідовані прибутки компанії від діяльності в усіх країнах світу, так і принцип податкового резидента, відповідно до якого оподатковуються прибутки за критерієм резиденства.

Резидентом країни є особа або компанія, організація, яка здійснює господарську діяльність у країні чи отримує доходи і є суб'єктом оподаткування. Резиденти країни - всі компанії, зареєстровані в країні, всі громадяни, що проживають у країні, отримують тут доходи від своєї діяльності, а також громадяни та компанії інших країн, які здійснюють діяльність і отримують доходи на території країни протягом певного часу.

Нерезидентами є громадяни всіх інших країн, які тимчасово перебувають в країні та здійснюють свою діяльність протягом визначеного часу; всі громадяни і компанії інших країн, які мають статус державного службовця, військовослужбовця іншої країни, а також громадяни та компанії, які перебувають за межами країни і здійснюють там свою діяльність.

Умовами ліцензійної угоди є визначення таких основних параметрів:

Тип ліцензії: повні; лімітовані; ексклюзивні або неексклюзивні; термінові або нетермінові.

Ліцензії можуть діяти на території певної країни або використовуватися за її межами.

Ліцензії можуть бути загальними або генеральними. Може існувати одна компанія в країні, яка надає субліцензії.

Умови використання ліцензії: умови отримання; умови передачі; умови контролю за дотриманням технології, якості та інше; загальні умови щодо змін, стосовно взаємин між ліцензіарами та ліцензіатами; умови застосування.

Обмеження щодо обсягу використання ліцензії.

Обмеження щодо експорту продукції, виробленої на основі ліцензії, в треті країни.

Розмір і періодичність ліцензійних платежів та їх характер - фіксовані (на певний час) і змінні (залежать від обсягу продукції та інших параметрів).

Відповідальність за порушення умов ліцензійної угоди [25, 250].

Оцінка вартості ліцензійного контракту залежить від таких факторів: (а) ексклюзивності чи неексклюзивності ліцензії; (б) наявності ринкових обмежень використання ліцензії, включаючи експорт; (в) обмежень щодо обсягу виробництва; (г) терміну дії; (ґ) новизни технології; (д) рівня конкуренції; (е) політичного та ділового ризиків у країні, якій надається ліцензія; (є) рівня технології в країні, якій надається ліцензія.

Ціна ліцензії визначається за верхнім та нижнім обмеженням. Ціна пропозиції завжди вища, її розраховують за оцінкою потенційного прибутку від використання ліцензії та пропозиції ліцензіара. Верхній ліміт ціни визначається очікуваними прибутками ліцензіата й очікуваними витратами ліцензіата на придбання аналогічної ліцензії у конкурентів. Нижній ліміт ціни ліцензії визначається витратами на її передачу та застосування.

Франчайзинг - це угода компаній, згідно з якою відбувається передача прав на використання торговельної марки і способів здійснення торгівлі або надання послуг, які мають суттєве значення для бізнесу, її учасниками є дві сторони: перша - компанія, що має права на франчайзинг і передає їх іншим компаніям (франчайзер); інші компанії як сторони угоди, що набувають прав на франчайзинг (франчайзі).

Франчайзингова угода - угода, за якою франчайзер надає права на використання фірмових марок або в системі послуг чи інше та підтримує франчайзі у використанні цих прав.

Типовим прикладом франчайзингу є транснаціональні готельні системи, зокрема "Холідей Інн", "Хілтон", "Інтер-контінентал", "Форум" та інші; системи швидкого харчування - "МакДоналдс", "Піцца Хат", "Бургер Кінг", "Данкін Донатс" та інші; торговельні системи - "Маркс енд Спенсер", "Білла" та ін.