Світовий ринок енергоресурсів

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Кафедра міжнародної економіки та економічної теорії

КУРСОВА РОБОТА

на тему: “Світовий ринок енергоресурсів”

з дисципліни: «Міжнародної економіки»

Студентки: Бойко Дар'я Борисівна

Керівник: Осаул Аліна Олександрівна

м.Запоріжжя - 2015 рік

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

1.1 ПОНЯТТЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЙОГО РОЗПОДІЛ У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

1.2 ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ РЕСУРСАМИ: СТАН, СУБ`ЄКТИ, РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СВІТОВОГО РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

2.1 АНАЛІЗ ПОПИТУ НА ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ В СВІТІ

2.2 АНАЛІЗ ПРОПОЗИЦІЇ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ У СВІТІ

2.3 АНАЛІЗ КОНКУРЕНЦІЇ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

РОЗДІЛ 3. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЕНЕРГЕТИЧНОГО РИНКУ

3.1 ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

3.2 ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТУВАННЯ В ТРАДИЦІЙНІ ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ В СВІТІ

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

У сучасному світі наявність і доступність паливно-енергетичних ресурсів, безперебійність поставок й ефективність їх використання багато в чому визначають стійкий розвиток і енергетичну безпеку - важливу складову національної безпеки.

Енергоспоживання на початку ХХІ сторіччя у всіх регіонах світу демонструє стійку тенденцію до зростання, за останні 10 років воно збільшилося на 11%. Це зростання обумовлюється темпами світового економічного розвитку, збільшенням населення планети й усе більш зростаючою ролю енергоресурсів у житті людства.

Світ вступив у нову енергетичну епоху, що характеризується підвищенням потреб в паливі. Не зважаючи на різкі зміни попиту і цін на нафту, тенденція до зростання споживання палива та енергії все ж таки залишиться, хоча розподіл споживання між секторами і країнами може дещо змінитися. Водночас тенденції розвитку суспільства вимагають різкого підвищення ефективності використання природних ресурсів, прийняття нових нетрадиційних рішень, здатних у найкоротший термін і з мінімальними витратами вирішити проблеми нестачі електроенергетичних потужностей, зменшити шкідливе навантаження на довкілля і провести модернізацію енергетики відповідно до вимог XXI століття.

Зростання світових потреб в паливі та енергії при ресурсних та екологічних обмеженнях традиційної енергетики обумовлює необхідність своєчасної підготовки нових енергетичних технологій, спроможних взяти на себе суттєву частину приросту енергетичних потреб і стабілізувати споживання органічного палива. Ціною стійкого розвитку повинні стати великі довгострокові капіталовкладення у світову енергетичну інфраструктуру, на якій базується економічне зростання. Умовою ефективності таких довгострокових капіталовкладень є обґрунтована, цілеспрямована економічна та енергетична політика урядів у сполученні із науковим потенціалом всього світового співтовариства. Це спонукає до розвитку міждержавного співробітництва, об'єднання науково-технічних та фінансових можливостей багатьох країн світу. Прагнення забезпечити енергетичну безпеку сьогодні є вирішальним фактором в енергетичній політиці і для тих країн, що мають запаси нафти й газу, і для тих, що не володіють ними в достатньому обсязі. Також загальносвітовою тенденцією в енергетичній політиці на фоні проблеми вичерпаності традиційних енергоресурсів є підвищення ролі енергозбереження.

Загальні проблеми енергозабезпечення та окремі питання, що на них впливають, знаходяться під постійною увагою світових та регіональних міжнародних організацій, і в першу чергу - енергетичних. Це - Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), Всесвітня енергетична рада (ВЕР), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Статуправління Європейської Комісії (ЄВРОСТАТ), Електроенергетична рада СНД та ін.

МЕА надає значний обсяг аналітичної інформації з енергетичних питань у світовому вимірі, а також стосовно окремих країн у своїх щорічних оглядах, а також у спеціальних випусках, присвячених таким актуальним питанням, як енергетична безпека, розвиток нетрадиційних джерел енергії, новітніх енерготехнологій, особливості енергетичної політики, потреби в інвестиціях, тощо.

Україна об'єктивно зацікавлена у передбачуваній світовій енергетичній політиці та грамотному позиціюванні у світових енергетичних процесах з метою раціонального використання свого ресурсного, транспортного, технологічного та наукового потенціалу. На сьогоднішньому етапі Україна є енергетично залежною країною, але водночас вона має значний енергетичний потенціал. Це, в першу чергу, стосується покладів вугілля та уранової руди, а також нетрадиційних та відновлюваних джерел енергії. Завдяки своєму геостратегічному положенню Україна також відіграє значну роль в міжнародній системі постачань енергоресурсів, і в першу чергу, у європейській системі. Роль України як транзитної держави є достатньо вагомою сьогодні в енергозабезпеченні Європи і буде зростати в майбутньому.

Вітчизняні дослідні установи й окремі фахівці приділяють значну увагу питанням енергозабезпечення та енергетичної безпеки країни. Найбільш відомими з цих питань є роботи Шидловського А.К., Ковалка М.П., Кулика М.М., Стогнія Б.С., Жовтянського В.А., Суходолі О.М. та ін.Найбільш актуальним проблемам енергозабезпечення присвячено низку робіт Національного інституту стратегічних досліджень.

Тривалий час Україна не мала стратегічної програми національного енергетичного розвитку, що негативно позначалося на формуванні й реалізації вітчизняної енергетичної та загальноекономічної політики. Тому значущим в історичному і економічному контексті було ухвалення у 2006 році національної Енергетичної стратегії на період до 2030 року, якою перед керівництвом та науковою громадськістю країни поставлено амбіційні цілі - до 2030 року забезпечити потреби країни у енергоресурсах, які загалом збільшаться у 1,5 рази у порівнянні з існуючим рівнем,що буде коштувати країні більш ніж 1000 млрд. грн. Тому визначення шляхів раціонального використання наявного енергопотенціалу, пріоритетів у впровадженні новітніх енерготехнологій, у які першочергово треба робити капітальні вкладення, - це завдання і для керівництва країни, і для науково-дослідних та аналітичних організацій. Актуальним також є визначення позиціювання України у світовому енергетичному просторі як у сучасний період, так і в перспективі.

Дійсне дослідження і присвячено вирішенню цих питань. В роботі проведено аналіз стану та нових світових тенденцій у ресурсному та технологічному оснащенні енергетичної галузі, розвитку світових енергетичних ринків, нових ініціатив у світовій енергетичній політиці, а також у розбудові системи світової енергетичної безпеки.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ СВІТОВОГО РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

1.1 ПОНЯТТЯ ЕНЕРГЕТИЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В МІЖНАРОДНІЙ ЕКОНОМІЦІ ТА ЙОГО РОЗПОДІЛ У СВІТОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ

У сучасних умовах все більш значущим елементом регіонального економічного потенціалу і, як наслідок, системи забезпечення регіональної безпеки є енергетичний потенціал регіону. Енергетичний потенціал - це такі можливості, наявні сили країни або регіону, що включають в себе такі елементи, як природні ресурси і природне середовище, потужності з видобутку, переробки і транспортування енергії. При цьому даний ресурсний потенціал має дуалістичну природу, будучи складовою частиною як природно-ресурсного, так і виробничого потенціалу регіону.

Носій енергії, що використовується зараз чи може бути використаний в перспективі - це енергетичний ресурс. Наразі найбільш використовуваними енергетичними ресурсами є природні палива та енергія потоків води, тобто перетворену енергію Сонця. Попередньо перероблений, перетворений енергетичний ресурс, що безпосередньо використовують на стадії кінцевого споживання, а також природний енергетичний ресурс, що споживається на цій стадії, називають енергоносіями. Енергетичні ресурси бувають первинні (енергоресурс, що не зазнав переробку) та вторинні (енергоресурс, що отримується у вигляді побічного продукту основного виробництва). Паливно-енергетичний комплекс, що охвачує отримання, передачу, перетворення та використання різних видів енергії та енергетичних ресурсів, називається енергетикою. Енергетика в свою чергу поділяється на традиційну (базується на використанні природного горючого чи ядерного палива та енергії води крупних річок) та нетрадиційну, що включає в себе поновлювані джерела енергії та вторинні енергоресурси [2].

Природно-ресурсний потенціал світового господарства різноманітний. Природні ресурси є важливою, але не обов'язковою умовою розвитку економіки. Досягнення НТП призводить до того, що вплив природно- ресурсного фактору на економіку розвинутих країн помітно слабшає.

Найчастіше природно-сировинні ресурси ототожнюються з мінеральними ресурсами. Нерідко через особливу значущість палива використовують сполучення „мінеральна сировина і паливо.

На данний період світові прогнозні геологічні запаси мінерального палива перевищують 12,5 трлн.т у.п. За сучасного рівня видобутку цих ресурсів повинно вистачити на 1000 років. Ці запаси складаються з вугілля до 60 %, нафти і газу близько 27 %, а також сланців і торфу.

Основні регіони розміщення та забезпеченість запасами нафти, газу та вугілля представлені в табл.1.1.

Розвідані запаси нафти на початку 21 століття оцінювалися у 27-300 млрд.т (прогнозні оцінки-840 млн.т). Крім того, імовірні запаси нафти з нетрадиційних джерел- горючих сланців і бітумінозних пісків - становлять до 750 млрд.т. У даний час трохи менше половини традиційних запасів нафти припадає на прибережні шельфи. До другої світової війни основним енергоносієм було вугілля. Після другої світової війни були відкриті найбільші нафтові родовища в арабських країнах - в Іраку, Ірані, а також у країнах Північної Африки, у Нігерії, на шельфах Південно-Східної Азії, у Мексиці, на Алясці, у Північному морі (Великобританія, Норвегія). Завдяки цьому нафта в 1970х роках стала домінуючим енергоносієм.

Обсяги нафти найчастіше виміряються в барелях (1 барель- 0,136 тонни). Видобуток нафти щорічно значно зростає (лише за 1990- 2000 рр. він збільшився в 1,2 разу).При нині існуючій техніці видобутку на поверхню видобувається у середньому лише 30-35 % нафти, що залягає в надрах.

Дуже широке застосування як сировина для ряду галузей промисловості має природний газ. Найбільшим споживачем газу є хімічна промисловість. Розвідані запаси природного газу протягом останніх 20 років зросли в 1,5 разу і оцінюються в 144 трлн. м 3 . Приріст пояснюється як відкриттям низки нових родовищ (зокрема у Росії - у Західному і Східному Сибіру, на шельфі Баренцового моря), так і переведенням частини геологічних запасів у категорію розвіданих.

Останнім часом виявлені значні запаси його в Центральній Азії. На початку століття запаси природного газу становили, млрд.куб.м.: Росія - 47600, Іран - 21200, США - 4654, Алжир - 3424, Туркменія - 2650, Норвегія - 3800, Казахстан - 1670, Нідерланди - 1668, Лівія - 1212, Великобританія - 574.

Споживання природного газу є перспективним напрямком, оскільки при його згоранні не спостерігаються негативні наслідки, а також є гарна ресурсна база. Серед паливно-енергетичних ресурсів найбільші у світі запаси вугілля. Серед загальних ресурсів викопного органічного палива на вугілля припадає 65-90 %. Історично воно відігравало значну роль у світовому промисловому розвитку.

Вугільні ресурси розвідані в 75 країнах світу. Найбільші родовища вугілля зосереджені в (млрд. т): США - 445, Китаї - 272, Росії - 200, ПАР - 130, Німеччині - 100, Австралії - 90, Україні - 58, Великобританії - 50, Канаді - 50, Індії - 29, Польщі - 25.

На сучасну кон'юнктуру світового вугілля істотно впливають його світові запаси. Світові достовірні та ймовірні запаси кам'яного вугілля до глибини 1200 метрів оцінюються приблизно в 6,7 трлн.т. Вугілля оцінюється за кількома параметрами. За глибиною залягання - вугілля добувають відкритим або закритим (шахтним) способами: від цього залежить собівартість. У США відкритим способом добувають 60 % вугілля; загальні витрати на 25-30 % нижче, ніж за підземного видобутку. У Росії відкритим способом добувають понад 40 % вугілля (Кансько-Ачинський, Підмосковний, Південно-Якутський басейни та ін.), в Україні - Дніпровський буровугільний басейн, у Казахстані- Екібастузький. Кам'яне вугілля відкритого видобутку належить до найбільш економічно вигідного виду палива і його видобуток постійно зростає. За марочним складом і якістю - щодо цього вугілля поділяється на кам'яний, бурий, коксівний, енергетичний. У Росії й Україні на частку кам'яного вугілля припадає 2/3 запасів. У США й Німеччині переважає буре вугілля, у Китаї та Індії - кам'яне.

Запаси кам'яного вугілля великі і воно є в багатьох країнах, на деякі марки високоякісного - зокрема коксівного - вони бідні. Наприклад, Японія, Франція, Індія мають чималі родовища кам'яного вугілля, але відчувають дефіцит коксівних. Кам'яновугільна промисловість Великобританії задовольняє коксівним вугіллям лише потреби власної промисловості. Канадська чорна металургія працює на коксі, що надходить із США. А канадське коксівне вугілля експортується (переважно -в Японію).

Великі запаси кам'яного вугілля зосереджені в Австралії, Канаді, ПАР, де видобуток неухильно зростає, що пов'язано з наявністю в Австралії і Канаді значних родовищ дефіцитного коксівного вугілля, а в ПАР - розташованого близько до поверхні високоякісного енергетичного вугілля, що сполучається з низькою вартістю робочої сили. З держав Східної Європи постачальниками кам'яного вугілля є Росія, Україна, Польща. Найбільшими у світі імпортерами кам'яного вугілля і коксу є Японія, Франція, Італія, Канада. Тому основні потоки експортного вугілля спрямовуються до Японії і Західної Європи. Протягом останніх років видобуток вугілля в країнах Західної Європи знижується. Видобуток вугілля підземним способом згортається, а відкритим - зростає. Відкритий вуглевидобуток протягом останніх 30 років збільшився більше ніж у два рази і складає нині близько 50 %, включаючи США і Німеччину - 60 % [1, c.16-21].

Таким чином, світовий енергетичний ринок представлений в основному ринком нафти, газу, вугілля, а також альтернативною та ядерною енергетикою, що характеризуються певними регіональними та структурними особливостями.

Енергоринок, як досить динамічний ринок, потребує певного регулювання, особливо на міжнародному рівні. Саме тому наднаціональне регулювання світового ринку енергоносіїв стає доцільним, особливо в контексті перетворення „енергії” на один з важелів економічного розвитку.

У світовій економіці контроль за станом та розвитком світової енергетики, а також регулювання світової торгівлі енергоресурсами здійснює Міжнародне енергетичне агентство - МЕА.

МЕА є незалежною організацією, створеною в 1974 році в рамках Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) для виконання Міжнародної енергетичної програми. Агентство здійснює комплексну програму енергетичної співпраці двадцяти шести з тридцяти країн-членів ОЕСР. Основними цілями МЕА є:

- Підтримка и удосконалення систем, спрямованих на подолання порушень у постачанні енергією;

- Сприяння здійсненню раціональної енергетичної політики у світовому масштабі шляхом співпраці з країнами, що не є членами ОЕСР, промисловістю та міжнародними організаціями;

- Підтримка постійної інформаційної системи по міжнародним ринкам нафти;

- Удосконалення структури світового попиту и поставок енергоносіїв через розвиток альтернативних джерел енергії та підвищення ефективності використання енергії;

- Сприяння міжнародної співпраці в області енергетичних технологій;

- Сприяння інтеграції природоохоронної та енергетичної політики [5].

МЕА вважається основним форумом з питань енергетики для країн- членів. Якщо казати про структуру МЕА, то його Керівна рада складається з високопоставлених посадових осіб, що відповідають за енергетичний напрям в своїх країнах. Секретаріат, очолюваний виконавчим директором, надає підтримку в роботі Керівної ради і має у свої структурі штат експертів з питань енергетики. Конкретними питаннями, такими як довгострокове співробітництво, ринки нафти, дослідження та технології тощо, займаються постійні групи та спеціальні комітети [1, c.18-20].

Іншою, не менш важливою організацією, що контролює функціонування енергоринків (ринку нафти зокрема), є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК). ОПЕК-- картель, створений нафтовидобувними державами для стабілізації цін на нафту.

Членами даної організації є країни, чия економіка багато в чому залежить від доходів від експорту нафти. Основна мета організації - контроль над світовими цінами на нафту.

ОПЕК як постійно діюча міждержавна організація була створена на конференції в Багдаді 10-14 вересня 1960. Спочатку до складу організації ввійшли Іран, Ірак, Кувейт, Саудівська Аравія й Венесуела. До цих п'ятьох країн, що заснували організацію, пізніше приєдналися ще вісім: Катар (1961), Індонезія (1962), Лівія (1962), Об'єднані Арабські Емірати (1967), Алжир (1969), Нігерія (1971), Еквадор (1973--1992), Габон (1975-1994). Штаб- квартира ОПЕК спочатку перебувала в Женеві (Швейцарія), потім 1 вересня 1965 перемістилася у Відень (Австрія).

Метою ОПЕК є координація діяльності й вироблення загальної політики відносно видобутку нафти серед країн учасників організації, з метою підтримки стабільних цін на нафту, забезпечення стабільних поставок нафти споживачам, одержання віддачі від інвестицій у нафтову галузь.

Міністри енергетики й нафти держав членів ОПЕК двічі в рік проводять зустрічі для оцінки міжнародного ринку нафти й прогнозу його розвитку на майбутнє. На цих зустрічах приймаються рішення про дії, які необхідно почати для стабілізації ринку. Рішення про зміни обсягу видобутку нафти відповідно до зміни попиту на ринку приймаються на конференціях ОПЕК.

Країни члени ОПЕК контролюють близько 2/3 світових запасів нафти. На їхню частку доводиться 40% від всесвітнього видобутку або половина світового експорту нафти [3].

Міжнародне агентство з атомної енергії - займається питаннями нерозповсюдження ядерної зброї. Статут Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року. 14 листопада 1957 року Генеральна Асамблея ухвалила угоду щодо відносин між МАГАТЕ і ООН.

Згідно з Статутом двома основними цілями діяльності МАГАТЕ є контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях.

МАГАТЕ встановлює стандарти ядерної безпеки і захисту довкілля, надає країнам-членам технічну допомогу, а також заохочує обмін науковою і технічною інформацією щодо ядерної енергії. Однією з важливих функцій Агентства є забезпечення того, що ядерні матеріали і обладнання для атомних станцій не використовуватимуть для військових цілей. Система безпеки МАГАТЕ базується на суворому контролі за використанням ядерних матеріалів, які здійснюють на місцях інспектори МАГАТЕ. МАГАТЕ надає поради і практичну допомогу урядам різних країн щодо здійснення програм використання атомної енергії. Головна ціль цих програм - сприяти передачі навичок і знань для того, щоб країни могли здійснювати атомні програми ефективніше і безпечніше. МАГАТЕ збирає інформацію стосовно кожного аспекту ядерних технологій і поширює її за допомогою своєї Міжнародної ядерної інформаційної системи у Відні [2, 4].

Отже, існує ряд наднаціональних структур, які здійснюють моніторинг та регулювання ринку енергоресурсів, тим самим впливаючи на кон'юнктуру його подальшого розвитку.

1.2 ПОНЯТТЯ СВІТОВОЇ ТОРГІВЛІ ЕНЕРГЕТИЧНИМИ РЕСУРСАМИ: СТАН, СУБ'ЄКТИ, РЕГІОНАЛЬНИЙ РОЗПОДІЛ

міжнародний економіка торгівля енергоресурс

Енергетичний ринок є складним механізмом. Так, низка чинників екстернального та інтернального характеру постає передумовою того, що частина країн на світовій арені виступає як продавець енергетичних ресурсів, тоді як інша, що відчуває нестачу останніх, залишається на позиції покупця [15, с.253]. Отже, потрібно сконцентрувати увагу на структурі цього ринку, з подальшим виокремленням основних видів паливно-енергетичних ресурсів та країн виробників і споживачів, адже орієнтація паливно-енергетичного балансу кожної держави прямо залежить від рівня існуючих запасів [16, c. 9].

Володіння енергоресурсами впливає як на економічне становище держави, так і на його політичний курс, сприяючи стабільності і безпеки в країні, тому важливість безперебійного та сталого постачання енергоресурсами в даний час залишається актуальною.

Однією з тенденцій сучасності є те, що володіння енергоресурсами визначає не тільки економічний стан держави, а й значною мірою впливає на його політичний курс, сприяючи забезпеченню стабільності і безпеки в країні, тому важливість безперебійного та сталого постачання енергоресурсами не доводиться доводити.

До енергоресурсів можна віднести багато корисні копалини, але самими визначальними є нафта, газ і електроенергія.Все ці енергоресурси, звичайно, також виступають предметом міжнародної торгівлі.

У підручниках з міжнародного економічного права міжнародну торгівлю визначають як ранню форму міжнародних комерційних відносин. Предметом міжнародної торгівлі виступають:

- Матеріальні речі (готова продукція, машини м обладнання, сировинні товари);

- Послуги (транспортні, комунікаційні, науково-технічні, фінансово-кредитні, страхові, інформаційно-обчислювальні, туристичні та ін.);

- Майнові та немайнові права, у тому числі на результати інтелектуальної діяльності.

У першому десятилітті нового століття зусилля світової спільноти з розвідки нових родовищ вуглеводнів і певні досягнення науки і техніки, що використовуються в традиційній енергетиці, дозволили консолідувати світові розвідані запаси нафти і газу на стійкому рівні. Разом з тим запаси вугілля були переглянуті в бік зменшення. Слід зазначити, що багато поточні оцінки світових копалин енергоресурсів значно розходяться зважаючи на відмінність методик підрахунків.

У 2010 р слідом за кризовим стримуванням енергоспоживання відбулося його істотне (на 5,6%) розширення, яке виявилося найбільшим за останні 37 років. У різній мірі воно було відзначено практично по всіх видах енергоносіїв (крім ядерного палива) і у всіх регіонах світу. Обсяг споживання досяг в цілому 12 млрд т н. е., перекривши на 4% передкризовий пік 2008 р.

Таблиця 1.2

Світові розвідані запаси вуглеводнів

Джерело [“BP Statistical Review of World Energy”]

У світовому енергобалансі нафта продовжувала залишатися основним енерго джерелом, хоча за десятиліття її частка помітно знизилася - з 38% до 33%. При стійкої частці природного газу (більше 23%) відповідний показник для вугілля підвищився за минуле десятиліття з 25,6% до 29,6% - найвищого рівня за останні 40 років (що призвело до зростання викидів СО2 в атмосферу), а частка атомної енергії скоротилася з 6,2% до 5,2%. Вперше за 60 років ведення обліку світових джерел енергії статистичний щорічник "BP" виділив в окрему категорію поновлювані джерела енергії (ВДЕ - енергія вітру, сонця, геотермальна енергія, біомаса, побутові відходи), що свідчить про збільшену значимості цих енергоресурсів. Згідно з наведеними статистичними даними, в 2000 - 2010 рр. вироблення енергії з використанням ВДЕ виросла більш ніж в три рази - з 51 млн т н. е. до 159 млн, а її частка у світовому енергобалансі збільшилася з 0,5% до 1,3%. Таким чином з урахуванням вироблення електроенергії на ГЕС сумарна частка ВДЕ наблизилася до 7,8% світового споживання первинної енергії. У страновом розрізі лідерами з використання ВДЕ (без урахування ГЕС) були такі держави, як (частка в глобальному виробництві енергії на базі ВДЕ, у%): США - 25, ФРН - 12, Іспанія та Китай - по 8, Бразилія - ??5.

Таблиця 1.3 Структура та динаміка світового енергоспоживання по видах енергоресурсів

Джерело [“BP Statistical Review of World Energy, June 2011”]

Структура споживання первинних енергоносіїв окремими країнами різнохарактерна і визначається як наявністю природних ресурсів та транспортних можливостей, так і сформованої специфікою внутрішніх потреб. Універсальність нафти як джерела енергії є загальновизнаною. Даний енергоносій природним чином переважає в енергобалансі багатьох країн - виробників нафти (у 2010 р в Саудівській Аравії - 62%, Мексиці - 52%, Індонезії - 43%, Ірані - 40%). Проте визначальним є та обставина, що нафтопродукти відіграють головну роль у транспортному секторі: в державах з великою кількістю автотранспорту (незалежно від наявності власних ресурсів) на частку похідних нафти припадає 35 - 46% сумарного енергоспоживання (Японія, Італія, США, ФРН, Великобританія та ін.). В цілому більшість країн орієнтується на використання місцевих і регіональних енергоносіїв, які й визначають пріоритети промислового й побутового споживання. Так, у ряді держав основним видом палива є вугілля, частка якого в енергоспоживанні в 2010 р склала (%): у Китаї - 70, ПАР - 73, Індії - 53, Польщі - 57, Казахстані - 50, Австралії - 37.

В окремих країнах, забезпечених гідроресурси, енергія води є значним або навіть основним джерелом енергії. Наприклад, у Норвегії частка ГЕС в сумарному виробництві первинної енергії досягла 64%, в Бразилії - 35%, Швеції - 30%, Швейцарії - 28%, Канаді - 26%.

У 2010 р рівень забезпечення природним газом залишався високим у країнах, що виробляють цей енергоносій, таких як (частка в енергоспоживанні,%): Туркменія - 78, Алжир - 63, Азербайджан - 59, Іран - 58, Росія - 54, Аргентина - 51 , Великобританія - 35, США - 27. Показово, що країни Близького і Середнього Сходу були забезпечені нафтою на 51%, а природним газом - на 47%. Велике значення природного газу (включаючи ЗПГ) в енергоспоживанні і ряду держав, постачає із зовнішніх джерел, таких як (%): Білорусія - 73, Україна - 40, Угорщина - 42, Італія - ??40, Німеччина - 23.

Окремі країни, розташовуючи досить обмеженими місцевими енергетичним ресурсами, покладаються на атомну енергію. У 2010 р в енергобалансі Франції на її частку припадало 38%, Швеції - 26%, Фінляндії - 18%, Швейцарії - 21%, Україна - 17%, Бельгії - 16%, Республіки Корея і Японії - по 13%, ФРН - 10%. Світове виробництво електроенергії на АЕС досягло максимального значення в 2006 р (635 млн т н. Е.) І з тих пір поступово знижується (у 2010 р цей показник був на 1,5% нижче, ніж у 2006 р).[17]

Говорячи про форми споживання енергії, потрібно відзначити, що значна частина енергоресурсів (для пересування, освітлення, обігріву, охолодження та ін.) споживається у вигляді електроенергії, основна частина якої виробляється вугільними електростанціями (приблизно 39% глобального виробництва електроенергії), на частку великих ГЕС припадає близько 19%, АЕС - 16%, газових електростанцій - 15%, електростанцій, що використовують нафтопродукти - приблизно 10% .У багатьох країнах світу в міру економічного зростання спостерігається посилення залежності від зовнішніх поставок при збереження обмеженості їхніх внутрішніх енергоресурсів. Так, з 2000 р по 2010 р зросло значення імпорту палива для Німеччини (з 65% до 66%), Китаю (з 3% до 6%), Індії (з 26% до 36%). Характерна також вельми висока залежність від ввезення копалин енергоресурсів (близько 80 - 90%) таких держав, як Японія, Республіка Корея, Тайвань, Італія. Дещо менше залежить від зовнішніх поставок Франція (55%), що спирається на атомну енергетику.

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ СУЧАСНОГО СТАНУ СВІТОВОГО РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

2.1 АНАЛІЗ ПОПИТУ НА ЕНЕРГЕТИЧНІ РЕСУРСИ В СВІТІ

У 2012 р на світовому енергетичному ринку серед найбільших покупців лідируючу позицію вперше зайняла Японія, заповнити зниження атомної генерації ввезенням СПГ; зовнішнє надходження ПЕР в цю країну досягло рекордних 94% національного енергобалансу (у 2002 р - 81%). У той же час США, що були великими імпортерами нафти і газу до кінця 2000-х років, на початку другого десятиліття докорінно змінили ситуацію і взяли курс на скорочення імпорту нафти, а в подальшому - і на нарощування експорту вуглеводнів (орієнтовно в період після 2017 м). У 2002 - 2012 рр. енергозалежність держави від зовнішніх ринків знизилася з 27% до 17% за рахунок збільшення внутрішнього виробництва газу, яке розширилося на 27%, в першу чергу зважаючи розвитку сектора нетрадиційної сировини ("tight gas" - газу щільних порід, "coal-bed methane" - метану вугільних пластів), а так само "shale gas" (сланцевого газу), частка якого в сумарній видобутку галузі різко зросла. Слід підкреслити, що в країні промисловий видобуток неконвенціональної газу ведеться вже кілька десятиліть (зважаючи сприятливого поєднання геологічних, соціальних та інших факторів), а виробництво сланцевого газоподібного продукту стало лише приватної, але дуже продуктивною і, ймовірно, найбільш перспективною складовою цього процесу, в результаті чого у вживання увійшло словосполучення "сланцева революція". Необхідно підкреслити, що для США одним з багатьох інших важливих аргументів на користь активізації пошуку шляхів щодо підвищення енергобезпеки стала занепокоєність проблематикою ресурсної бази країн Перської затоки, яку в середині 2000-х років висловила частина експертного співтовариства, в тому числі член "Національної ради США по нафти "М. Сіммонс, який опублікував дослідження під назвою" Захід арабської нафти ".

У 2012 р поряд з Японією, критично високою залишалася частка зовнішніх поставок в енергоспоживанні Тайваню (частка імпорту в сумарному енергоспоживанні склала 90%), Республіки Корея (86%), Італії (80%), Іспанії (75%), а так само провідних економік об'єднаної Європи - ФРН (65%) і Франції (53%), що відображено у таблиці 2.1.

Таблиця 2.1 Динаміка обємів топлива в основних нето-імпортуючих країнах в 2002-2012рр.

Джерело [BP Statistical Review of World Energy, June 2013. рр. 10, 11, 24,25, 32-36, 38, 39.]

Звертає на себе увагу ситуація в Китаї, який в 2010 р обігнав США і став світовим лідером за споживанням первинних ПЕР, яке в 2012 р досягло 2,7 млрд т н. е. (22% глобального витрати енергії). Для наочності масштабу цієї величини її можна порівняти з аналогічним сумарним показником країн об'єднаної Європи та СНД, близькому до 2,9 млрд т (23%). У новому столітті в КНР випереджаюче розширення внутрішнього попиту на первинну енергію щодо її виробництва призвело до утворення відповідного "розриву", який безперервно наростав і в 2012 р наблизився до 356 млн т н. е. (Це більше, ніж енергоспоживання найбільшої економіки Євросоюзу - Німеччини).

Однак при цьому відносна енергетична залежність країни невелика "і цілком переборна - 13% потреб (у 2002 р - 3%, див. Таблицю 3), - тим більше, що Китай активно розробляє свої внутрішні ресурси. Необхідно відзначити, що зростання китайського національного імпорту енергетичних товарів зробив і продовжує робити в даний час очевидне стабілізуючий вплив на світовий ринок енергоносіїв.

2.2 АНАЛІЗ ПРОПОЗИЦІЇ ЕНЕРГЕТИЧНИХ РЕСУРСІВ У СВІТІ

На сучасному етапі розвитку технологій і рівні виробництва вуглеводнів обсяг світових доведених запасів нафти і природного газу дозволяє вести їх видобуток протягом приблизно 55 років, а вугілля - майже 110 років. Таким чином, у найближчі кілька десятиліть світова спільнота може з упевненістю покладатися на викопні ресурси, при цьому, ймовірно, географія його виробництва буде розширюватися, а ціни - перебувати в межах, прийнятних для всіх учасників ринку (з боку виробників - забезпечуючи стійкість видобутку і приплив інвестицій в паливно-енергетичний комплекс (ПЕК), з боку споживачів - не перевищено поріг різкого "переключення" на невуглеводневі енергоносії, новітні технології та обладнання, так як агресивна політика експортерів неминуче породжує захисну реакцію імпортерів палива). Родовища основних джерел енергії - нафти, газу, вугілля та центри їх активного (масового) споживання часто не збігаються, тому країни, як правило, є або нетто-експортерами, або нетто-імпортерами енергетичних товарів залежно від ступеня володіння паливно-енергетичними ресурсами. В силу нерівномірності розвитку продуктивних сил географічна поляризація центрів надлишків і нестачі енергоресурсів неухильно наростає, по-цьому частка енергетичних товарів, що направляються по каналах міжнародної торгівлі, постійно збільшується. Так, з 2002 р по 2012 р частка нафти, що поставляється на зовнішні ринки, зросла з 60,5% до 66,3%, а природного газу - з 23,0% до 30,7%. Очевидні й якісні зміни структури міжнародних поставок нафти і газу: за вказане десятиліття в сумарному товарообігу нафтових товарів частка продукції більш високого переділу підвищилася з 22,6% до 29,4%, а в газовому сегменті частка СПГ зросла з 25,8% до 31 , 7%. Значна частина видобутого вугілля споживалася локально, хоча в 2012 р міжнародні поставки зросли на 11,7% порівняно з аналогічним показником 2011 року і досягли 1,16 млрд т (у 2002 р - 620 млн т), тобто 16% сумарного виробництва.

У 2012 р провідним світовим постачальником енергоресурсів залишалася Росія, що збільшила в період з 2002 р по 2012 рр. внутрішнє виробництво базових ПЕР (паливно-енергетичних ресурсів) на 43% - до 611 млн т н. е., що майже в півтора рази перевищило аналогічний показник другого найбільшого нетто-експортера - Саудівської Аравії (417 млн т). Наступні за ними Катар, Індонезія і Австралія демонстрували менш масштабні можливості - близько 190 млн т н.е.( Таблиця 2.2.)

Таблиця 2.2 Динаміка обсягів надлишку палива нетто-експортуючих країнах в 2002-2012рр.

Джерело [BP Statistical Review of World Energy, June 2013, рр. 10, 11, 24,25, 32-36, 38,39]

З наведених даних випливає, що, в 2002 - 2012 рр. Росія стала однією з небагатьох провідних видобувних економік, що зуміла зберегти позитивну динаміку сировинного експорту (з 40% до 47% внутрішнього видобутку), тоді як, наприклад, один з базових постачальників Євросоюзу - Норвегія стабільно скорочувала свою участь у міжнародній торгівлі в силу ресурсного чинника.

2.3 АНАЛІЗ КОНКУРЕНЦІІ НА СВІТОВОМУ РИНКУ ЕНЕРГОРЕСУРСІВ

Встановлення відкритого та конкурентоспроможного ринку енергоматеріалів і продуктів-природного газу, нафти і нафтопродуктів, кам'яного вугілля, електроенергії та товарів ядерного циклу (з 1998 р включено енергетичне обладнання); торгові статті базуються на загальновизнаних міжнародних нормах.

Вживання заходів для забезпечення вільного транзиту енергопродуктів по їх території незалежно від походження, місця призначення або власника. Не допускається застосування діскрімінацімонних розцінок, обмежень і зборів. Заборона країні, через територію якої здійснюється транзит, при виникненні спору з будь-якого питання, пов'язаного з транзитом, переривати або скорочувати транспортування (вперше розроблена процедура дозволу транзитних спорів). Зобов'язання сприяти доступу до енергетичної технології та її передачі на комерційній та недіскрімінаціоннной основі, а також дотримуватися національні закони, в тому числі з охорони інтелектуальної власності. Важливість відкриття ринків капіталу з метою сприяння фінансуванню торгівлі енергоносіями та інвестиціям в енергетику на території інших учасників Договору, особливо країн з перехідною економікою. Забезпечення іноземним інвесторам гарантій щодо режиму і захисту інвестицій, що відповідають сучасним міжнародним нормам. Надання іноземним інвесторам гарантії від примусового вилучення капіталовкладень шляхом націоналізації, експропріації та інших заходів, що мають аналогічні наслідки; зобов'язання відшкодування збитку в результаті війни або збройного конфлікту, введення надзвичайного стану або цивільних заворушень. Вільний переказ платежів, пов'язаних з капіталовкладеннями.

Створення умов для нормальної конкуренції в енергетичному секторі; розробка і застосування національного антимонопольного законодавства; встановлення порядку розгляду конфліктів при порушенні правил конкуренції на території одного з учасників, що завдає шкоди інтересам іншого учасника.

У світі за масштабами виробництва і споживання первинних ПЕР виділяються три найбільші енергетичні держави - Китай, США і Росія; в 2012 р на частку зазначених економік доводилося 43,4% глобального виробництва і 45,2% світового споживання енергетичних товарів. На енергетичній карті світу важливе місце країни об'єднаної Європи (13,4% глобального витрат ПЕР), согласующая свої дії в рамках наднаціональних структур і контролююча істотну частину міжнародної торгівлі енергоносіями( Рис. 2.1)

Рис. 2.1 Виробництво і споживання первинних енергоресурсів у 2002р. і 2012р. в Китаї, США, Росії та ЄС

Китайська модель розвитку, що демонструє вдале поєднання центрального планування та приватної ініціативи, в період турбулентності глобальної економіки виявилася найбільш стійкою. Так, в 2002 - 2012 рр. КНР збільшила енергоспоживання і виробництво ПЕР в 2,5 і 2,3 рази відповідно. У зазначений період стрімким кидком Китай форсував видобуток вугілля з 775 млн до 1,8 млрд т н. е., що склало 47,5% відповідного світового виробництва, а так само втричі збільшив випуск гідроелектроенергії (до 23,4% глобальної виробітку), набагато обігнавши Канаду, Бразилію і США. У досить новою капіталомісткою і високотехнологічній сфері поновлюваних джерел енергії (без обліку великих ГЕС) Китай вийшов на друге місце в світі після США (13,4% всієї "чистої" енергії, яка обліковується в цьому сегменті), обігнавши технологічного лідера ЄС - Німеччину. Навіть у такий непростий для атомної галузі період, Китай показав в 2012 р найвищий серед усіх країн світу приріст виробництва електроенергії на АЕС в 12,5% (у Чехії - 6,9%, Швеції - 6%, Швейцарії - 5,5% ).

США, що опинилися в енергетичному кільватері Китаю, проте, стали "Підбурювачами спокою", внісши "сланцевої революцією" комерційну сум'яття на ринках нафти і газу. Країна вступила в стадію енеогоресурснго буму. Ефективність чинного національного курсу на енергетичне самозабезпечення виразилася в різкому (майже вдвічі) зниженні внутрішнього дефіциту ПЕР з 707 млн ??у 2007 році до 382 млн т н. е. в 2012 р Ця подія призвела до зміни цін на енергетичні товари в регіональному розрізі, посиленню процесу переорієнтації відповідних торговельних потоків, а також ревізії багатьох інвестиційних проектів у різних секторах економіки. За оцінкою Управління інформації Міністерства енергетики США, видобуток сланцевої нафти в країні буде рости до 2020 р, після чого можливе зниження продукції протягом двох десятиліть. Разом з тим очікується, що в період після 2020-х рр. США стануть нетто-експортером газу.

Росія володіє великими природними енергетичними активами. Згідно даними Міністерства природи РФ, вперше оприлюдненими в липні 2013, станом на початок зазначеного року в країні запаси рідкого палива (нафти та газового конденсату) перебували на рівні 18450 млн т, газу - 49,7 трлн куб. м, що у світових запасах може скласти 7,6% і 24,4% відповідно (у разі офіційного підтвердження російських даних міжнародним аудитом).

Мова йде про запаси, які раніше, будучи закритими, не враховувалися міжнародної статистикою. Крім того, збільшення ресурсної бази РФ стало можливим і завдяки новітнім досягненням в сферах розвідки і видобутку викопного палива, що розширив кордони економічно доступних запасів. За даними "ВР", країна має також 18,2% світових покладів вугілля, виробляючи 4,4% вугільної продукції.[17]

Росія, неухильно розвиває видобувний сектор, за сукупним обсягом надлишку ПЕР не має собі рівних у світі. В даний час на частку нафтогазового сектора припадає приблизно 1/3 вітчизняного валового внутрішнього продукту і 2/3 експорту країни. У 90-х роках, після приватизації частини вітчизняного ПЕК, нафтова галузь розподілилася в основному між 9 великими вертикально-інтегрованими компаніями (ВІНК), однак держава зберегла за собою контроль за найбільшою з них - "Роснефтью", газової галузевої монополією "Газпромом, а також системою магістральних трубопроводів.

РОЗДІЛ 3.ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО ЕНЕГРЕТИЧНОГО РИНКУ

3.1 ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ВІДНОВЛЮВАЛЬНИХ ДЖЕРЕЛ ЕНЕРГІЇ В МІЖНАРОДНОМУ БІЗНЕСІ

Активні науково-технічні розробки з використання нетрадиційних відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) розпочались з 70-х років ХХ ст. у період світової енергетичної кризи.

ВДЕ використовуються як у розвинених, так і в країнах, що розвиваються. Великих успіхів в освоєнні ВДЕ досягли країни, де відновлювальна енергетика дістала всебічну державну економічну й законодавчу підтримку, а у розвиток ВДЕ вкладаються значні кошти, в тому числі у розвиток нових технологій.

На початку ХХІ ст. частка всіх відновлювальних джерел енергії (включаючи традиційну гідроенергетику, дрова) у світовому енергоспоживанні склала біля 14%, а у електроспоживанні - 19%.

Інтенсивне зростання використання енергії нетрадиційних ВДЕ, особливо на початку ХХІ ст., характерне для більшості розвинених й багатьох країн, що розвиваються. Так, частка електроенергії, виробленої за рахунок нетрадиційних ВДЕ, у 2006 році у країнах ЄС (у загальному виробництві): у Данії - 12,1%, Фінляндії - 13,1%, Угорщині - 4%, Греції - 2,8%, Італії - 2,8%, Іспанії - 2,8%, Німеччині (у 2007 р.) - 14,2%, що склало 87,6 млрд. кВт·год, у тому числі: малі ГЕС - 20,7 млрд. кВт·год, ВЕС - 39,5, ТЕС на біомасі і біогазі - 23,8, сонячні батареї - 3,5, геотермальні - 0,1.[24,25]

Позитивний досвід країн ЄС показав, що серед різноманітних факторів, які впливають на рівень і перспективи освоєння ВДЕ, визначальну роль відіграють діючі у цих країнах системи державного економічного стимулювання. Одним із основних напрямів виконання країнами ЄС зобов'язань Кіотського протоколу із зниження викидів «парникових» газів стало масштабне освоєння ВДЕ( Таблиця 3.1)

Таблиця 3.1 Використання нетрадиційних ВДЕ у 2020 р.

Джерело енергії	Мінімальний сценарій	Максимальний сценарій
Джерело енергії	млн. т н.е.*	Частка у структурі ВДЕ, %	млн. т н.е.*	Частка у структурі ВДЕ, %
Біомаса з використанням сучасних технологій	243	45	561	42
Сонячна енергія	109	20	355	26
Вітрова енергія	85	16	215	16
Геотермальна енергія	40	7	91	7
Мала гідроенергетика	48	9	69	5
Енергія океанів	14	3	54	4
Всього	539	100	1345	100
Частка у сумарній світовій потребі в первинних енергоресурсах, %		3-4		8-12

* н.е. - нефтяний еквівалент; 1 т н.е. = 10000 ккал/кг; 1 т н.е. = 1,4 т у.п. бленням біля 2% всієї одержуваної електроенергії. Частка ВДЕ (включаючи традиційні ГЕС) у виробництві електроенергії в 2010 р. у країнах ЄС має зрости до 22%, причому у першу чергу за рахунок нетрадиційних джерел енергії, а до 2020 р. у країнах ЄС планують збільшити до 20% споживання енергії за рахунок нетрадиційних ВДЕ.

В Японії загальний внесок у виробництво електроенергії нетрадиційних ВДЕ, що складав у 2000 р. 1,2%, планується збільшити до 2010 р. до 3%, а до 2030 р. - до 10%. До 2020 р. Росія планує збільшити частку нетрадиційних джерел енергії у паливноенергетичному балансі країни до 4,5%, а Китай - до 16%. Прогнозні оцінки Світової енергетичної Ради з можливого використання відновлювальних нетрадиційних джерел для різноманітних сценаріїв у 2020 р. наведені у таблиці 3.1. Практично всі розвинені країни і багато які країни, що розвиваються, мають національні програми, направлені на стимулювання прискореного освоєння ВДЕ. Серйозною мотивацією розвитку ВДЕ для багатьох країн, особливо тих, які залежать від імпорту традиційних енергоресурсів, виявляється забезпечення енергетичної безпеки.

Вартість багатьох технологій використання ВДЕ і одержуваної енергії неухильно знижується завдяки їх вдосконаленню й зростанню масштабів виробництва. Нетрадиційні ВДЕ стають все більш конкурентоздатними у наступних секторах енергетики: виробництво електроенергії; теплопостачання; комплексне енергопостачання автономних споживачів. До середини ХХІ ст. нетрадиційні ВДЕ можуть стати одним із найважливіших енергетичних ресурсів. Їх внесок в енергобаланс багатьох країн може досягти 40-50%.

Враховуючи, що багато які нетрадиційні ВДЕ характеризуються нестабільністю енергетичного потенціалу (мінливістю швидкості вітру, інтенсивності сонячного випромінювання, витрат річок та інш.), вони використовуються у комбінованих енергосистемах у поєднанні один з одним і з традиційними джерелами енергії. Крім того, ВДЕ у локальних системах теплой електропостачання застосовуються спільно з різними типами акумуляторів теплової й електричної енергії, а також із системами акумулювання на основі водню, що підвищує ефективність ВДЕ й забезпечує безперебійне енергопостачання споживачів. При цьому у майбутньому ВДЕ можуть стати одним із основних джерел виробництва водню із води.

Таблиця 3.2 Потенціал енергії відновлювальних джерел в Україні

Напрями освоєння ВДЕ	Річний технічний енергетичний потенціал	Щорічні об'єми замінювання природного газу
Напрями освоєння ВДЕ	млрд. кВт·год	млн. т у.п.	млрд. м3
Вітроенергетика	41,7	21	18,26
Сонячна енергетика	28,8	6	5,22
Геотермальна енергетика	105,1	12	10,43
Гідроенергетика	27,7	10	8,70
Біоенергетика	162,8	20	17,40
Енергія навколишнього середовища	154,7	18	15,65
Всього ВДЕ	520,8	87	75,66

В Україні ресурси відновлювальних джерел енергії існують практично на всій території. До основних складових відновлювальної енергетики України відносяться вітроенергетика, сонячна енергетика, мала гідроенергетика, біоенергетика, геотермальна енергетика й енергетика навколишнього середовища. Рівень технічного річного сумарного енергетичного потенціалу основних видів відновлювальних нетрадиційних джерел енергії в Україні оцінюється еквівалентним 80 млн. т у.п. (таблиця 3.2). При цьому, однак, економічно ефективний енергетичний потенціал значно нижчий.

Інтенсифікація науково-дослідних робіт у галузі відновлювальної енергетики, створення законодавчо-правової й нормативної бази та системи державного економічного стимулювання дадуть можливість ефективного й широкого використання нетрадиційних ВДЕ. В Україні частка ВДЕ у загальному енергозабезпеченні складає біля 3%, а в електрозабезпеченні, у першу чергу за рахунок гідроенергетики, біля 7%.

3.2 ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМИ ІНВЕСТУВАННЯ В ТРАДИЦІЙНІ ТА АЛЬТЕРНАТИВНІ ДЖЕРЕЛА ЕНЕРГІЇ В СВІТІ

Альтернативна енергетика - енергетична галузь, що спеціалізується на отриманні та використанні енергії з відновлюваних джерел. До відновлюваних джерел енергії зараховують енергію сонячного ви промінювання, вітру, морів, річок, біомаси, теплоти Землі, вторинні енергетичні ресурси, які існують постійно або виникають періодично у довкіллі.

Світова практика розвитку енергетики свідчить про те, що розвинені країни світу здійснюють не лише активний пошук альтернати органічному паливу, а й нарощують обсяги споживання альтернатив них джерел енергії.

Відновлювані джерела енергії вже відіграють важливу роль у поставках енергії. Коли використову ються поновлювані джерела, попит на традиційні знижується. Це вирішує питання збереження екології, а також обмеженості традиційних енергетичних ресурсів.

У світовій практиці має місце зміна структури споживання і виробництва енергії з тенденцією до збільшення питомої ваги відновлюваних енергоресурсів, що має довгостроковий характер і розрахована на відносно стійкі та передбачувані економічні умови. Окрім того, з кожним роком зростають обсяги ін вестицій в альтернативну енергетику, що свідчить про перспективність цього виду енергетики і тенден ції до зростання в найближчий час. У 2010 році частка енергії з відновлюваних джерел становила 16,7%, з них: енергія з біомаси - 50,9%, сонячна, вітрова та геотермальна енергетика - 25,1%, гідроенергетика - 19,8%, біопаливо - 4,2% [22].

Для подальшого збільшення обсягів виробництв та споживання альтернативної енергії в багатьох країнах світу розробляються програми розвитку альтернативної енергетики, спрямовані на забезпечення цим видом енергії не лише промислових підприємств, а й домогосподарств. Таким чином, сфера використання відновлювальних джерел енергії - це потужний ринок із потуж ним мультиплікативним ефектом у сфері освіти, науки та виробництва, яка потребує та поглинає значні обсяги інвестицій. Показово, що одним із передових країн-інвесторів у ВДЕ є Китай, а не лише розвинені країни [23, с.5]. Безумовно, в період кризи розміри інвестицій дещо скоротилися, проте вже в 2010 році простежуємо вихід на докризовий рівень, а подекуди навіть перевищення його( Таблиця 3.3)

Таблиця 3.3 Світові інвестиції у відновлючальну енергетику та пов'язані з нею технології(млрд.дол.США)

Джерело: [7]

Одним зі світових лідерів серед виробників, споживачів та інвесторів у відновлювану енергетику є США. Отже, розглянемо розвиток світового ринку нетрадиційної енергетики на прикладі Сполучених Штатів Америки. У США в 2011 році частка споживання відновлюваної енергії в загальному енергетичному балансі становила 9%, це навіть перевищує відсоток споживання атомної енергії - 8%. У структурі відновлю ваної енергетики США переважають гідроенергетика, енергія з відходів деревини та виробництво біо палива ( Рис.3.1)



Рис. 3.1 Структура відновлювальних джерел енергії в США у 2011р.

Джерело: [24]

Розглянемо детальніше види альтернативної енергетики у США (Табл. 3)

Таблиця 3 Динаміка виробництва альтернативної енергії у США

Джерело [25]

Гідроенергетика є поновлюваним джерелом енергії, який виробляє найбільшу кількість електроенер гії у Сполучених Штатах. Це становить 6% від загального обсягу виробництва електроенергії в США і 63% генерації з відновлюваних джерел у 2011 році [25]. Світова фінансова криза незначною мірою впли нула на генерацію цього виду енергії у США, у 2010 році простежуємо зниження на 38,1 ТВт або на 4,87%, а у 2011 р. - збільшення порівняно з попереднім роком на 24,8%.

У розвитку біоенергетики також простежується стійка тенденція до зростання, особливо в посткризо вий період. За останні 5 років приріст становив 30,35% У 2011 році вітряними турбінами генерується близько 3% енергії від загального обсягу електроенер гії, виробленої в США. Хоча це невелика частина від загального обсягу виробництва електроенергії в країні, вона дорівнювала щорічним споживанням електроенергії близько 10 млн. домогосподарств. Нові технології знизили собівартість виробництва електроенергії від вітру, і зростання споживання енергії вітру було спричинене податковими пільгами для поновлюваних джерел енергії і зеленими програмами ціноутворення. Розвиток виробництва цієї енергії має стрімку тенденцію до збільшення, і за останні 5 років має місце зростання на 242,5%, а за 2011 рік - на 26,5%. Незважаючи на невеликий відсоток збільшення генерації геотермальної енергії (21,5%), США є світо вим лідером з виробництва електроенергії з цього джерела. У 2011 році в США геотермальними елек тростанціями вироблялось близько 17 млрд кВт енергії, або 0,4% від загального обсягу виробництва електроенергії в США [25]. США зміцнює свої позиції серед лідерів використання сонячної енергії. Уряд здійснює все можливе, щоб знизити вартість на енергію, вироблену такми видом енергетики, а також вводить пільгові заохочу вальні програми для населення. Динаміка виробництва цього виду енергії за останні 5 років має стійку тенденцію до збільшення, за такий період відбулося збільшення виробництва цієї енергії на 107,95%, а лише за 2011 рік - на 25,4%. Що стосується України, то розвиток відновлювальної енергетики стримується низкою перешкод, основними серед яких є: - по-перше, фінансові перешкоди (обмежені внутрішні джерела фінансування господарюючих суб'єктів та їх низька кредитоспроможність, непривабливість цього сектора для зовнішніх інвесторів, висока вартість обладнання та досліджень); - по-друге, інформаційні перешкоди (нестача інформації про умови здійснення та вигоди діяльності у сфері використання ВДЕ, відсутність обміну позитивним досвідом вирішення місцевих проблем енер гозабезпечення за рахунок ВДЕ); - по-третє, організаційно-інституційні (відсутність нормативно-правової бази у сфері підтримки роз витку ВДЕ; інститутів, здатних активно провадити реалізацію проектів у сфері використання ВДЕ).