Міжнародний рух капіталу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Однією з основних форм міжнародних економічних відносин є міжнародний рух капіталу. Капітал є тим ресурсом, без якого неможливе виробництво будь-якого товару, створення матеріальних благ. Переміщення його за кордон у виробничій, грошовій чи товарній формі веде до утворення іноземної власності чи іншої форми зобов'язань, які дають право на систематичне отримання прибутків. Країна може приймати та інвестувати за кордон підприємницький капітал, давати і отримувати міжнародні позики. Приплив капіталу з-за кордону є одним з джерел фінансування імпорту. Характерною рисою сучасних світових економічних відносин стає інтенсивний розвиток фінансової глобалізації із залученням національних економік до світового ринку капіталу, посилення їх взаємозалежності. Відображенням цих процесів стало виникнення єдиного інформаційного простору, інтернаціоналізація та швидке зростання ринків капіталу. Інтенсифікація міжнародного обміну товарами, послугами та капіталом призводить до появи нових тенденцій у сфері фінансових відносин. Тому стратегічно важливим напрямом є розробка ефективної національної політики в області фінансів з урахуванням необхідності інтеграції країн до світової економіки як рівноправних учасників глобального ринкового процесу.

1. Етапи виникнення і розвитку процесу міжнародного руху капіталу

I - етап зародження вивозу капіталу (з кінця XVII - початку XVIII вв. до кінця XIX вв. ). Цей процес носив обмежений і випадковий характер, а також винятково однобічний (з метрополій у колонії). II - етап вивозу капіталу (з кінця XIX - початку XX вв. до середини XX в. ). В міру твердження у світовому господарстві капіталістичних виробничих відносин процес вивозу капіталу став здійснюватися як між промислово розвитими країнами, так і між промислово розвитими і країнами, що розвиваються. Цей процес став типовим, повторюваним і характерним явищем. III - етап міжнародної міграції капіталу ( із середини 50-60-х років XXв. по дійсний час). Вивіз капіталу здійснюють не тільки промислово розвиті країни, але і багато хто що розвиваються і були соціалістичні. Країни одночасно стають і експортерами й імпортерами капіталу. Експорт капіталів викликає значні по обсягах зворотні рухи капіталів у вигляді відсотків на кредити, підприємницького прибутку, дивідендів по акціях.

Передумови, що обумовлюють міжнародний рух капіталу:1. Інтернаціоналізація господарського життя. 2. Поява можливості більш вигідного додатка капіталу за рубежем. 3. Відносний надлишок капіталу на внутрішньому ринку і відсутність умов його ефективного використання. 4. Прагнення власників капіталу застосувати його там, де існують низькі ціни на сировину; на матеріали; на енергію; на транспорт; на напівфабрикати. 5. Економія фінансових ресурсів від застосування більш низьких митних тарифів і пільгових тарифних мір у країнах, куди переміщається капітал. 6. Можливість стабільного постачання національних підприємств імпортною сировиною. 7. Прагнення забезпечити схоронність і чистоту навколишнього середовища в країнах-експортерах капіталу. 8. Існування різних шляхів і форм міжнародного руху капіталу і його більш ефективного застосування за кордоном.

Класифікація форм міжнародного руху капіталу відбиває різні сторони цього процесу. Капітал вивозиться, ввозиться і функціонує за рубежем у наступних формах:1. У формі приватного і державного капіталу в залежності від того вивозиться він приватними або державними організаціями і компаніями. 2. У грошовій і товарній формах. Наприклад, вивозом капіталу можуть бути машини й устаткування, патенти і ноу-хау, якщо вони вкладаються в статутний капітал створюваної за рубежем фірми, або можуть бути товарні кредити. 3. У короткостроковій (звичайно на термін до 1 року - банківські депозити і засоби на рахунках інших фінансових інститутів, короткострокові позики і кредити) і довгострокової формах (прямі і портфельні інвестиції, довгострокові позики і кредити). 4. У позичковій і підприємницькій формі. Позичковий капітал приносить його власникові доход в основному у вигляді відсотка по внесках, позикам і кредитам, а капітал у підприємницькій формі - переважно у вигляді прибутку.

За джерелами походження міжнародні потоки капіталу поділяються на державні (офіційні) й недержавні (приватні).

Державний капітал -- це засоби з державного бюджету, які спрямовуються за кордон або приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій. До них належать державні позики, гранти та різні види дарунків чи допомоги, які надаються однією країною іншій за міжурядовими угодами.

Недержавний (приватний) капітал -- це засоби приватних фірм чи організацій, які спрямовуються за кордон або отримуються з-за кордону за рішенням їх керівних органів. Це -- інвестиції капіталу, надання торгових кредитів, міжбанківське кредитування тощо.

Схема 1 Основні форми вивозу капіталу

Підприємницький капітал -- це засоби, які вкладаються у виробництво для отримання доходу. Вивезення підприємницького капіталу означає створення власниками капіталу підприємств на території іншої країни.

Міжнародний кредит -- позички в грошовій або товарній формі, що надаються кредиторами однієї сторони позичальникові іншої сторони на визначених умовах. Пільговий міжнародний кредит -- міжнародний кредит, що надається на пільгових умовах:а) на тривалий термін; 6) по занижених ставках у відсотках;в) по безпроцентному кредиті. Дарунок -- це субсидування суб'єкта світового господарства без попередніх умов з метою досягнення довгострокових економічних і політичних інтересів. За фінансовим визначенням інвестиції -- це всі види активів (засобів), вкладених в господарську діяльність для отримання доходу. За економічним визначенням інвестиції -- це витрати на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу та зв'язані з цим зміни оборотного капіталу. Іноземні інвестиції -- це капітали, експортовані з однієї країни і вкладені в справу або підприємство на території іншої. Підприємницький капітал включає прямі і портфельні інвестиції. Характерна риса прямих інвестицій, по визначенню МВФ, особиста участь інвестора у виборі об'єкта інвестування, вкладенні засобів і управлінському контролі над об'єктом, у якому інвестований його капітал. Портфельні інвестиції такого контролю не дають, вони здійснюються інвестиційними або іншими фінансовими посередниками, що розміщають засобу інвестора в найбільш ефективні на їхній погляд об'єкти інвестування, беруть участь у керуванні ними, а отримані доходи розподіляють потім серед своїх клієнтів. Портфельні інвестиції звичайно являють собою пакети акцій, на які приходиться менш 10-20% власного капіталу фірми, а також облігації й інших цінних паперів. Прямі інвестиції поділяються на (поділ прийнятий МВФ, ОЕСР та в системі національних рахунків ООН):а) вкладання компаніями за кордон власного капіталу (капітал філій і частка акцій у дочірніх та асоційованих компаніях);б) реінвестування прибутку;в) внутрішньокорпоративні переміщення капіталу у формі кредитів і позик між прямим інвестором та дочірніми, асоційованими компаніями і філіями.

Портфельні інвестиції утворюються вкладенням капіталу в цінні папери підприємств у розмірах, які не забезпечують права власності або контролю над ними. Такими цінними паперами можуть бути:а) акціонерні цінні папери;

б) боргові цінні папери: облігації; прості векселі; боргові зобов'язання; інструменти грошового ринку -- казначейські векселі, депозитні сертифікати, банківські акцепти, фінансові деривативи -- опціони, варанти, ф'ючерси, свопи тощо.

Однак реальної границі між прямими і портфельними інвестиціями ні, хоча в багатьох країнах вона формально визначена законодавчими актами.

Вивіз прямих інвестицій може здійснюватися або через створення за рубежем нової фірми (самостійно або з місцевим партнером), або через покупку істотної частки у вже діючій за рубежем фірмі або повне поглинання цієї фірми. За рубежем усі ці фірми звичайно називаються закордонними філіями батьківських компаній (в Україні під філією мають через те, що на Заході називають відділенням). Ці філії підрозділяють на відділення, дочірні й асоційовані компанії. Відділення реєструється в закордонній країні, але має власний баланс у складі балансу своєї батьківської компанії, відповідає по зобов'язаннях батьківської компанії, цілком належить батьківської компанії і тому не є юридичною особою. Дочірня компанія реєструється в закордонній країні як компанія з власним балансом, тобто є юридичною особою, але контроль над нею здійснює батьківська компанія, тому що вона має основну частину акцій (паїв) дочірньої компанії. Асоційована компанія відрізняється від дочірньої тем, що знаходиться під більш слабким контролем батьківської фірми, який належить істотна, але не основна частина акцій. До різновиду дочірніх і асоційованих компаній можна віднести і більшість спільних компаній, що створюються на паях двома або декількома фірмами, звичайно на короткий термін, для виробництва якого-небудь продукту. Західні СП відрізняє від українських вузький асортимент продукції, короткий термін існування і необов'язкова іноземна участь. До закордонних філій іноді відносять і такі фірми, у яких батьківської компанії не належить ні однієї акції, і керування здійснюється через ліцензійні угоди. Закордонні представництва (агенства, контори, бюро), організовані фірмами за рубежем, традиційно не включають у прямі (і взагалі в закордонні) інвестиції, хоча вони володіють і керують власністю за рубежем.

Отже, за кордоном створюються зарубіжні фірми у вигляді дочірньої компанії, асоційованої компанії, відділення або в інших формах.

Сьогодні найчастіше створюються змішані компанії за участю місцевого капіталу. Змішані компанії, в яких іноземному інвестору належить більше від половини акцій, називають компаніями переважного володіння, а якщо 50 % -- іноземному інвестору і 50 % -- місцевому -- компаніями однакового володіння, якщо іноземний інвестор має менше ніж 50 % акцій -- змішаним підприємством з участю іноземного капіталу.

Здійснюючи прямі інвестиції за рубежем, компанії керуються переважно одним з наступних мотивів. 1. Основним мотивом є прагнення до найбільш вигідного вкладення капіталу, що досягається виробництвом товарів і послуг на місці. 2. Значна частина прямих інвестицій здійснюється по техніко-економічних причинах і націлена на створення за рубежем власної інфраструктури сучасних зовнішньоекономічних зв'язків (складів, баз підробітку, транспортних підприємств, банків, страхових компаній... ), тобто товаро- і послугопровідної мережі, переважно для збуту товарів і послуг зроблених у країні-експортері. 3. Частина інвестицій вивозиться в рамках т. зв. утечі капіталу, особливо це характерно для країн з нестабільним економічним, соціальним і політичним життям, високими податками й інфляцією, твердими обмеженнями на господарську діяльність, а також з високим рівнем злочинності. Цей мотив є в даний час ведучої для більшості нових компаній з українським капіталом за рубежем. Активність участі країни у світовому ринку інвестицій і готовність інвесторів до експорту капіталу в яку-небудь країну залежить від інвестиційного клімату в країні, що імпортує капітал. Інвестиційний клімат являє собою сукупність економічних, політичних, юридичних і соціальних факторів, що визначають ступінь ризику іноземних капіталовкладень і можливість їхнього ефективного використання в країні. Інвестиційний клімат є комплексним поняттям і включає ряд параметрів: національне законодавство, економічні умови (спад, підйом, стагнація), митний режим, валютна політика, темпи економічного росту, темпи інфляції, стабільність валютного курсу, рівень зовнішньої заборгованості і т. д.

2. Особливості сучасного міжнародного руху капіталу

міжнародний капітал фінанси

У міжнародний рух факторів виробництва великі зміни внесла Друга світова війна. Необхідність відбудови народного господарства багатьох передових на той час країн дала могутній поштовх розвитку практично усіх факторів виробництва. Посилення державно-монополістичного процесу та інтернаціоналізація виробництва в повоєнний період значно вплинули на міжнародний рух капіталів. Лідером в цьому процесі стали США, зарубіжні активи яких за 1950--1985 pp. зросли більш ніж у ЗО разів. В 50--60-х роках їх частка становила понад 50 % усіх закордонних прямих інвестицій. Основними імпортерами капіталу в цей час були країни Західної Європи та Японія. На передові позиції в іноземному інвестуванні вийшли країни ЄС, причому сукупний обсяг їх прямих інвестицій у 1990 р. більш ніж у 2,5 раза перевищував обсяг експорту прямих інвестицій США. Провідними інвесторами поряд із США стали Японія, Франція, Німеччина, Великобританія. На цих позиціях вони залишаються і наприкінці 90-х років.

Схема 2 Обсяг прямих іноземних інвестицій

Схема 3 Обсяги та структуру міжнародного руху капіталу, трлн дол. США

Ще наприкінці 80-х років характерною особливістю світового господарства стало одночасне утворення у багатьох країнах як відносного надлишку капіталу, так і потреби залучення додаткових капіталів для розвитку нових галузей. Тому більшість держав виступають одночасно і експортерами, й імпортерами капіталу. Залежно від стану балансу ввезення і вивезення іноземних інвестицій можна виділити групи країн:а) які переважно вивозять (нетто-інвестори);б)які приймають;в) в яких є приблизна рівновага в цьому процесі.

Характерними рисами сучасного стану міжнародного руху капіталів є:а) збільшення кількості країн -- членів іноземного інвестування. До традиційних міжнародних інвесторів, наведених у табл. 1. 8. 2, додались Південна Корея, Тайвань, Китай та ін. Частка країн Східної Європи та колишнього СРСР в русі іноземних інвестицій невелика. Так, загальний обсяг прямих іноземних інвестицій Чехословаччини, Угорщини, Польщі та СРСР в кінці 1990 р. становив 4,85 млрд дол. США (1,5--2 %), в той час як лише Японія в цьому ж році вивозила 48,0 млрд дол. ;б) розширення потоку іноземних інвестицій. Спонукальними мотивами для них є отримання доступу до найновіших технологій, наближення виробництва до ринків збуту, обхід протекціоністських бар'єрів, економія на податках, зниження витрат на охорону довкілля тощо;в) зміна характеру, форм та напрямків міжнародної міграції капіталу останнім часом. Зросла роль держави у вивезенні капіталу. Держава сама стає інвестором за кордоном, підтримує і стимулює приватні інвестиції, контролює міграцію капіталів, через міжнародні організації створює сприятливі умови для діяльності своїх інвесторів за кордоном. Посилюється міграція приватного капіталу. На міжнародному ринку капіталів значно переважають портфельні інвестиції;г) зміна розміщення інвестицій у регіонах світового господарства. Якщо до Другої світової війни більша частина експортних капіталів спрямовувалась у колонії та інші відсталі країни, то сьогодні близько 3/4 закордонних інвестицій припадає на розвинуті країни. Викликано це значною мірою бурхливим розвитком НТП в цих країнах, що вимагає вкладання великих капіталів, а також розпадом колоніальної системи та боротьбою молодих держав за свою економічну незалежність;д) активне використання кредитних відносин між постсоціалістичними і слаборозвиненими країнами. Причому, з одного боку, постсоціалістичні країни стали кредиторами слаборозвинутих країн, а з іншого боку, -- позиковцями країн Заходу. В останні роки екссоціалістичні країни почали заохочувати прямі іноземні інвестиції на власних територіях. е) велика роль транснаціональних банків (ТНБ) і транснаціональних корпорацій (ТНК) в міжнародному русі капіталів.

Транснаціональні банки -- це великі банки, що досягнули такого рівня міжнародної концентрації та централізації капіталу, який Дає змогу їм брати участь в економічному розділі світового ринку позикових капіталів та кредитно-фінансових послуг. їхня діяльність стала важливою рисою інтернаціоналізації господарського життя,про що свідчать такі дані: зовнішні активи банків США становлять 430 млрд дол. , Японії -- 101 млрд дол. , Німеччини -- 62 млрд дол. США. Цікавою є статистика діяльності найбільших банків світу.

В останні роки екс-соціалістичні країни стали заохочувати прямі іноземні інвестиції, бо саме вони суттєво впливають на трансформацію економіки країн, у яких відбувається перехід до ринкових відносин, становлять реальний шлях використання та впровадження сучасної техніки та методів управління.

Види інвестицій:

1)Реальні інвестиції-це вкладення капіталу безпосередньо у засоби виробництва та предмети споживання.

2)Фінансові інвестиції-це вкладення капіталу у цінні папери, а також вміщення капіталу в банки.

3)Інтелектуальні інвестиції-це інвестиції, що передбачають купівлю патентів, ліцензій, ноу-хау, підготовку та перепідготовку персоналу.

5. Проблеми іноземного інвестування в Україну

В Україні, де більш ніж 90% економіки контролює держава, іноземне інвестування є одночасно і економічною і політичною проблемою.

Інвесторів в Україні приваблюють:

v Вигідне географічне положення.

v Потенційно великий ринок.

v Висока кваліфікація робочої сили та її відносна дешевизна.

v Низький курс національної валюти.

v Можливість вивозу прибутку.

Причини, які перешкоджають інвестуванню в Україну:

v Завязаність української економіки на колишніх республіках СРСР.

v Незбалансованість економіки.

v Нерозвинена інфраструктура.

v Неконвертованість національної валюти.

v Недостатньо гнучка податкова система.

v Низька культура праці.

v Невідповідність управлінських форм світовим.

Шляхи розвитку проблем:

ь Утворення сприятливого інвестиційного клімату (податкові пільги, правове забезпечення інвестицій).

ь Сприяння інвестицій у провідні галузі промисловості.

ь Розвиток системи страхування інофірм.

ь Активна роль держави в запобіганні та компенсації можливих негативних соціальних наслідків реалізації інвестиційних проектів в Україні.

ь Створення умов для активізації вітчизняного бізнесу.

ь Поглиблення ринкових реформ.

ь Удосконалення існуючого законодавства в галузі ЗЕД та забезпечення контролю за його дотриманням.

В Україну інвестиції здійснюють такі групи:

а) Транснаціональні корпорації--головне завдання яких полягає у розширенні своїх представництв.

б) Середні та невеликі фірми--які знаходяться, як правило, в скрутному фінансовому становищі і прагнуть швидко отримати надприбуток на українському ринку.

в) Власники венчурних капіталів, що “відмивають” незаконні гроші.

Середня сума внесків іноземних інвесторів незначна, крупні інвестори прийдуть в Україну коли будуть створені належні умови і гарантії їх нормальної роботи, розроблена надійна система страхування іноземних інвестицій.

Висновок

Міжнародний рух капіталу в глобальному економічному просторі є визначальною рисою сучасного світового розвитку. Світова фінансова система постійно змінюється та характеризується на сучасному етапі високим рівнем мобільності капіталу, що обумовлено посиленням взаємозалежності національних фінансових ринків, зростанням ролі інформаційних технологій, появою нових учасників та фінансових інструментів, лібералізацією руху потоків міжнародного капіталу та створенням нової глобальної економіки.

Зростання обсягів та видів фінансових інструментів, що призвело до появи внутрішніх самостійних джерел розвитку фінансового ринку, з одного боку, та стійка динаміка країн розвинутої економіки, з іншого, знайшли відображення в зростанні активів світової фінансової системи та необхідності появи нового терміну “фінансова глобалізація”, яку слід розглядати як взаємозалежність різних секторів ринку капіталу, що характеризується формуванням, акумулюванням та використанням фінансових ресурсів в умовах зростаючої масштабності, відкритості, диверсифікації, лібералізації та інтеграції міжнародних потоків у світовому економічному просторі.

Світовий ринок капіталів слід розглядати як економічний механізм накопичення та перерозподілу вільного фінансового капіталу, який складається з ринку іноземних кредитів та позик, ринку євровалют, фондового ринку тощо.

Оцінка позитивних і негативних наслідків від глобалізації для розвинутих країн та країн, що розвиваються свідчить про те, що різко зростаючий розрив між країнами, зумовлений стрибкоподібним нееквівалентним обміном, призведе до деформації фінансово-ринкових механізмів, експансії спекулятивного капіталу та дестабілізації економік не тільки слабких, але й сильних країн.

Характерними тенденціями міжнародного руху капіталу є зростання масштабів різних форм вивозу капіталу, зміна учасників експорту капіталу за рахунок країн з транзитивною економікою, зростання ролі ТНК та ТНБ у міжнародних потоках капіталу, зосередження основних потоків ПІІ у ринково розвинутих країнах та виникнення нових форм інтеграції фінансового, промислового, інтелектуального та інформаційного капіталу.

З метою оцінки доцільності і напрямів подальшої інтеграції України до світового ринку капіталу варто оптимізувати залучення України до процесів міжнародного руху капіталу з урахуванням впливу факторів фінансового сектору (прямі інвестиції, портфельні інвестиції та надані кредити в іноземній валюті), що дає можливість здійснити оцінку впливу глобалізації на фінансовий сектор національної економіки та зробити прогноз щодо включення України до процесів міжнародного руху капіталу в умовах глобалізації фінансового середовища.

Список використаної літератури

1. Гальчинський А. Теорія грошей. - Київ, 2001.

2. Козик В. В. , Л. А. Панкова. Світове господарство та міжнародні економічні відносини. - Львів, 2001.

3. Кредісов А. І. Управління зовнішньоекономічною діяльністю. - Київ, 2000 ст 85-99, 382-396.

4. Мазаракі А. А. , Є. М. Воронова. Міжнародні валютно-фінансові та валютно-кредитні відносини. Конспект лекцій. - Київ, 2000.

5. Школа І. М. , В. М. Козменко. Міжнародні економічні відносини. - Чернівці: “Рута”, 2002. - 65-80 Киреев А. П. Международная экономика. В2-х ч. -- Ч. І. Международная микроэкономика: движение товаров и факторов производства. Учебное пособие для вузов. -- М. : Междунар. отношения, 1999.

6. Г. І. Башнянин, П. Ю. Лазур, В. С. Медведєв. Політична економія: підр. для студентів вузів. -- К. : Ніка-Центр. Ельга, 2000.

7. Козик В. В. , Панкова Л. А. , Григор'єв О. Ю. , Босак А. О. Міжнародна економіка та міжнародні економічні відносини: Практикум. -- 2-ге вид. , перероб. і доп. -- К. : Вікар, 2006.

8. Козик В. В. , Панкова Л. А. , Даниленко Н. Б. Міжнародні економічні відносини: Навч. посіб. -- 3-тє вид. , перероб. і доп. -- К. : Знання-Прес, 2002. (Вища освіта XXI століття).

9. Старостенко Г. Г. Політична економія: Навч. посібник -- К. : Центр навчальної літератури, 2006.

Размещено на Allbest.ru