Глобалізація світового господарства

Размещено на http://allbest.ru

Зміст

Вступ

1. Поняття економічної глобалізації світу та причини її формування

2. Основні риси глобальної економіки

3. Основні напрями економічної глобалізації та її наслідки

4. Форми та шляхи покращення адаптації національних економік до викликів глобалізації

5. Поняття уніфікації трудових норм

6. Особливості та перспективи розвитку уніфікації трудових норм в Україні

Висновки

Вступ

Світ на межі другого та третього тисячоліть стрімко змінюється. Новим змістом наповнюються усі сфери суспільного життя.

Набуває нових рис увесь усталений, звичний порядок планетарного життя, перебудовується його устрій. Людство перебуває на порозі нової історичної епохи, найважливішою ознакою якої є стрімке наростання процесів світової глобалізації, що є об'єктивними і здійснюються незалежно від волі чи бажання окремих країн.

За таких умов важливим є розуміння нових явищ, щоб визначити раціональну і ефективну стратегію поведінки. Це важливо для всіх країн світу, а особливо для тих, в яких відбувається перехід від однієї соціально-економічної системи до іншої.

Кожна цивілізована держава прагне співвідносити своє право і законодавство з міжнародним правом. Роль останнього зростає, головним чином в силу того, що в процесі сучасної глобалізації посилюються тенденції взаємозалежності і взаємовпливу держав.

1. Поняття економічної глобалізації світу та причини її формування

Під глобалізацією світового господарства розуміють процес посилення взаємозв'язку національних економік країн світу, що знаходить своє вираження в утворенні світового ринку товарів та послуг, фінансів; становленні глобального інформаційного простору, перетворенні знання в основний елемент суспільного багатства, виході бізнесу за національні кордони через формування ТНК, впровадженні й домінуванні в повсякденній практиці міжнародних відносин і внутрішньо-політичного життя народів принципово нових, універсальних ліберально-демократичних цінностей.[3]

Причини формування глобалізаційних процесів:

· процес інтернаціоналізації, який приводить до поглиблення співробітництва між країнами та посилення їх взаємозалежності;

· науково-технічний прогрес: поява інформаційних технологій, які докорінно змінюють всю систему соціально-економічних відносин, переносять на якісно новий технічний рівень організаційно-економічні відносини, транспортні та комунікаційні зв'язки;

· загострення проблем, що є загальними для всіх людей і країн світу та важливими з погляду збереження та розвитку людської цивілізації.[5]

2. Основні риси глобальної економіки

Характерні ознаки глобалізації:

· взаємозалежність національних економік та їхнє взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих комплексів поза національними кордонами;

· фінансова глобалізація - зростаюча фінансова єдність та взаємозалежність фінансово-економічних систем країн світу;

· послаблення можливостей національних держав щодо формування незалежної економічної політики;

· розширення масштабів обміну та інтенсифікація процесів руху товарів, капіталів, трудових ресурсів;

· створення інституцій міждержавного, міжнародного регулювання глобальних проблем;

· тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування.

На рівні галузі глобалізація визначається тим, наскільки конкурентоспроможність компанії всередині галузі в даній країні взаємопов'язана з її конкурентоспроможністю в іншій країні. Чим більше глобалізована галузь промисловості, тим більше переваг отримує компанія від внесеної технології, виробничого процесу, фабричної марки. Глобалізовані галузі промисловості мають тенденцію домінувати на кожному ринку одним і тим самим набором глобальних компаній, які координують між собою стратегічні дії в усіх країнах своєї активності.[4]

Глобалізація на рівні окремої країни характеризується ступенем взаємозв'язку її економіки зі світовою економікою в цілому. Незважаючи на зростання глобалізації світової економіки, не всі країни інтегровані в однаковій мірі. Існують декілька головних показників, що визначають ступінь інтегрованості економік різних держав у глобальну економіку:

· співвідношення зовнішньоторговельного обігу і ВВП;

· прямі іноземні інвестиції (ПІІ), які спрямовуються в економіку країни і з країни, та портфельні інвестиції;

· потік платежів в країну та з країни, що пов'язані з переданням технології.

На сцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які нині є головними суб'єктами світогосподарських процесів.

Такими суб'єктами є:

1) міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, МОП, СОТ);

2) країни “великої сімки”;

3) багатонаціональні корпорації;

4) великі міста.

Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли дедалі більше суб'єктів світогосподарських зв'язків не мають певної державної належності.

Глобалізація на світовому рівні визначається економічними взаємозв'язками між країнами, що відбиваються на зустрічних потоках товарів, послуг, капіталу й ноу-хау, що постійно зростають.

Основна риса процесу глобалізації полягає у формуванні глобально функціонуючого виробничого процесу, серцевиною якого є сформовані інтернаціоналізовані відтворювальні цикли - ядра, які виступають своєрідним локомотивом світового господарства.[5]

У сучасному світі глобалізація справляє домінуючий вплив на розвиток будь-якої держави. З одного боку, через розповсюдження інновацій у сфері технологій і менеджменту, активний обмін товарами, послугами, інвестиціями, вона сприяє підвищенню ефективності функціонування національних економік, а з другого - посилює нерівномірність, асинхронність та диспропорційність розвитку. На одному полюсі сучасної світової економіки концентруються країни - глобальні лідери з домінуванням США. На основі вдалої багаторічної експансії у всіх сегментах світового ринку, накопиченого у безпрецедентних масштабах капіталу, ключовими детермінантами їхнього успіху стають інтелектуалізація, соціалізація, екологізація, деіндустріалізація економіки. На іншому полюсі світової економіки - більшість країн, для котрих економічна глобалізація проявляється в якісно нових умовах розвитку, на які практично неможливо впливати, але які обов'язково треба враховувати.[5]

3. Основні напрями економічної глобалізації та її наслідки

Економічна глобалізація здійснюється в декількох напрямах:

1) Глобалізація виробництва

2) Глобалізація торгівлі

3) Фінансова глобалізація

4) Кардинальна трансформація механізмів міждержавного регулювання світової економіки

До позитивних наслідків глобалізації належать:

ь поширення нових інформаційних технологій та пов'язаних з ними переваг (скорочення часу і витрат на трансакції,

ь поліпшення умов праці та життя); перехід на ресурсозберігаючі технології;

ь посилення уваги до важливих проблем людства та спільне вирішення їх у рамках міждержавних угод; тяжіння світової економіки до єдиних стандартів, цінностей, принципів функціонування;

ь формування нового середовища макросоціальних та макроекономічних відносин, яке породжує нові моделі національної модернізації; можливість глобального регулювання екологічної ситуації в державах, порятунок суспільства від глобальних загроз різного характеру, які непереборні для кожної окремої держави і навіть наддержави (скажімо, планетарні катастрофи), вирівнювання в економічному плані країн до рівня високорозвинутих, світова координація боротьби зі СНІДом, наркоманією, тероризмом.[4]

До негативних наслідків глобалізації належать:

ь розвиток корпорократії, утворення наднаціональних інститутів і перехід у їх компетенцію низки політичних, економічних, соціальних функцій, які раніше виконувалися на національному рівні; виникнення проблем економічної, екологічної, культурної безпеки, що вимагає погодження дій суб'єктів міжнародних відносин, зокрема і національних держав;

ь виникнення політичних, економічних, соціальних шоків; посилення взаємозалежності національних економік та їх взаємопроникнення, формування міжнародних виробничих мереж поза національними кордонами, що сприяє розвитку транснаціональних корпорацій.[3]

4. Форми адаптації національних економік до викликів глобалізації

Основними формами адаптації національних економік до викликів глобалізації є:

1) регіоналізація, яка, з одного боку, є своєрідною формою захисту національних економік від негативних виявів глобалізації, а з іншого - використовує функціональну перевагу глобального капіталу для регіональних ринків з метою вирівнювання їх соціально-економічного розвитку;

2) трансформація національних систем державного регулювання через адаптацію та гармонізацію національних норм і стандартів у галузі державного управління до світових;

3) синхронізація та адаптація національного законодавства з законодавством розвинутих країн віту.

Всі країни світу шукають свій національний шлях до успіху. Вже знайдені певні варіанти адаптації до глобальним потоків.

* Орієнтація економічного зростання на інновації. Країна, не володіє конкурентними перевагами з яких-небудь товарних позицій, навряд чи зможе їх придбати. Стратегія «наздогнати і перегнати» важко здійсненним. Адже той, хто знаходиться попереду, не стоїть на місці. Він і далі йде вперед. Тому стратегія випередження може зайти в глухий кут.

Але якщо країна змогла знайти нішу в міжнародному поділі праці і випустити на світовий ринок новий товар або представити нову, більш високу якість вже відомого товару, вона завоює новий сектор світового ринку. Країна, яка ініціює новації, забезпечує себе на світовому ринку сталі позиції і високі доходи. Це зміцнює її національну валюту і формує розвиток країни в режимі сталого економічного зростання.

Усвідомлення того, що саме інноваційна модель розвитку країни дає найбільший виграш в умовах глобалізації, змусило багато розвинених країн направити свої зусилля на просування по цьому напрямку.

Такий шлях розвитку спирається на відповідні ресурси: висококваліфіковані кадри, наукові центри і розвинуте дослідне виробництво. економіка трудовий глобалізація

Росія повинна прагнути опанувати інноваційний шлях, тому що вона має визначений освітній і науковий доробок.

Залучення прямих іноземних інвестицій в інноваційний комплекс дозволить успішніше розвиватися в освоєнні інноваційної моделі розвитку.

* Включення національного ринку країни у виробничу і торгову мережу ТНК. Така модель розвитку набула поширення у Південно-Східному регіоні Азії. Тут робоча сила виявилася не тільки дешевої, але й працьовиту, законослухняній. Населення цих країн одержало робочі місця і відповідно доходи. Ємність національного ринку значно розширилася, що стимулював розвиток національного пропозиції, орієнтованого на вітчизняний попит. Економічне зростання країни став придбавати та національні імпульси.

Світовий ринок представлений країнами різного рівня розвитку. Високотехнологічна продукція циркулює в країнах з високим рівнем розвитку та доходу.

Населення цих країн пред'являє попит на продукцію високої якості. Для населення інших країн, з більш низькими доходами, таке стає якість надлишковим, тому що вона не в змозі його оплатити.

Диференціація світового попиту дозволяє дембнстріровать конкурентні свої переваги на локальних ринках. Це означає, що на одному ринку вітчизняний експорт може не витримати конкуренції. Там попит має більш якісний товар. А для іншого ринку, з іншим розкладом доходів населення, той самий товар виявляється затребуваним.

Сучасні дослідники широко використовують так званий індекс глобалізації, розроблений журналом "Foreign Policy" спільно з консалтинговою компанією "А.Т. Kearney". Цей показник характеризує рівень глобалізації окремої країни на основі врахування таких показників:

1) рівня економічної інтеграції країни, що визначається на основі аналізу даних щодо руху товарів, послуг, капіталів, частки країни в міжнародній торгівлі, відкритості національної економіки, зіставлення внутрішніх і світових цін;

2) рівня інтенсифікації грошових потоків, що визначається на основі аналізу обсягів і спрямованості прямих іноземних інвестицій, портфельного капіталу, надходжень від іноземних інвестицій тощо;

3) рівня політичної інтеграції, що визначається з урахуванням участі країни в міжнародній дипломатичній діяльності, системі міжнародної безпеки, членства в міжнародних організаціях, участі в міжнародних миротворчих місіях і т. ін.;

4) рівня особистих контактів за межами країни, що визначається на основі аналізу обсягів міжнародного туризму, міжнародних телефонних зв'язків, грошових переказів та інших міжнародних трансферів;

5) рівня поширення Інтернету, що визначається на основі врахування кількості користувачів, інтернет-хостів та безпечних провайдерів.[4]

* Освоєння процесу диверсифікації національного виробництва.Країна, що виходить на світовий ринок з експортом ресурсів повинна усвідомлювати загрози можливі однобокого розвитку.

Освоєння процесу переробки сировини видобувається дозволило б отримати більший дохід на світовому ринку, що вище оцінює продукцію з високою доданою вартістю. Крім того, освоєння виробництва суміжного відкриває дорогу для диверсифікації економіки, визиває потребу у кваліфікованих фахівцях і в освоєнні НТП. Формування багатопродуктових внутрішнього ринку дозволить забезпечити більш стійку зайнятість і стабільність.

Диверсифікація виробництва підвищить стійкість економік перед обличчям світових цінових шоків. Фінансова криза другого половини 90-х рр.. показало стійкість до таких шоків тих саме країн, де внутрішні ринки виявилися диверсифікованими.[6]

* Політика залучення прямих іноземних інвестицій (ПІІ). Вона повинна використовуватися як інструмент диверсифікації економіки. Політика ПІІ залучення на вітчизняний ринок, стимулювання кооперації іноземних інвесторів з місцевими виробниками активізують просування по шляху диверсифікації. Така кооперація дозволить місцевим виробникам мати більш стійкий ринок. Їх шанси потрапити в кризову пастку вітчизняної кон'юнктури скорочуються, бо іноземний інвестор їх тягне за собою освоєну їм на траєкторію стабільного розвитку.

* Захист від спекулятивного іноземного фінансового капіталу.Спекулятивний фінансовий капітал останнім часом активізувався, нестабільність вносячи в розвиток світової економіки. Країни з нестійким надходженням іноземної валюти захищаються від подібної біди обмеженнями по рахунку руху капіталів або зовсім намагаються обмежити приплив такого капіталу в свою країну.

Найбільш економічно глобалізованими країнами є Сінгапур, Люксембург, Ірландія, Мальта, Бельгія та Нідерланди.[5]

Першочерговими заходами у розв'язанні проблеми адаптації системи державного регулювання України до викликів глобалізації є:

ь зниження залежності країни від зовнішньої торгівлі та прискорений розвиток внутрішнього ринку; послідовне наближення структури експорту та імпорту до співвідношень, характерних для загальносвітової структури (основою такої перебудови має стати інноваційний розвиток, реформування відносин власності, трансформація форм господарювання);

ь зменшення імпортної залежності щодо стратегічної сировини та палива; розвиток ефективного вітчизняного імпортозамінного високотехнологічного виробництва;

ь визначення стратегічних напрямів державної підтримки високотехнологічних галузей (авіакосмічна галузь, літакобудування, електротехнічні підприємства, верстатобудування, виробництво зброї) з метою підвищення частки наукомісткої продукції в експорті і зменшення імпортної залежності з високотехнологічних товарів;

ь розвиток патентно-ліцензійної торгівлі, торгівлі ноу-хау і послугами на зразок інжинірингу, всебічний розвиток транзитного сектору;

ь розробка економічного механізму стимулювання імпорту передових технологій та продукції, які сприятимуть модернізації національної економіки, створенню замкнутих технологічних циклів;

ь диверсифікація експорту, державна підтримка підприємств, що виходять на нові міжнародні ринки;

ь стандартизація і сертифікація національних товарів та послуг відповідно до міжнародних стандартів якості ISO.[3]

5. Поняття уніфікації трудових норм

Уніфікація трудових норм - діяльність організації або компетентних органів держави чи декількох держав, спрямована на вироблення правових норм, що однаково регулюють трудові відносини.[1]

Для узагальнення і уніфікації національних законодавств створюються міжнародні організації і спільноти держав, які сприяють погодженому вирішенню загальних проблем світового співтовариства. Усвідомлення необхідності їх рішень стає принципом суспільної позиції в багатьох державах світу,в наслідок чого змінюється співвідношення внутрішнього і міжнародного права.

Такий процес відбувається суперечливо в контексті сполучення, перетворення, взаємовпливу міжнародних та національних правових норм і подолання колізій між ними.

В рамках вирішення цієї проблеми багатьма країнами міжнародні договори проголошуються інтегральною частиною внутрішньодержавного права або її вищими законами (ст.6 Конституції США, ст.28 Конституції Греції 1976 року, ст.96 Конституції Іспанії 1978 року), або оголошуються такими, що мають пріоритет над нормами внутрішньодержавних законів (ст.55 Конституції Франції 1958 року, ст.94 Конституції Нідерландів 1983 року, ст.15 Конституції РФ 1993 року). Так, у судовій практиці багатьох держав світу використовуються не тільки міжнародні договори, але й звичайні норми як джерела права, на них робляться посилання при вирішенні конкретних спорів.[2]

6. Особливості та перспективи розвитку уніфікації трудових норм в Україні

Чинне трудове законодавство України є результатом пристосування соціалістичних норм УРСР до умов ринкової економіки та глобалізації, тому відстає від вимог норм міжнародного трудового права. Не відповідають міжнародному трудовому праву також норми Проекту ТК. Особливо небезпечним для сфери захисту трудових прав працівників в Україні є відсутність регламентації діяльності профспілок, які є основним представницьким органом працівників. В Україні існує проблема захисту класичних трудових прав працівників, основною причиною чого є:

1) відсутність регламентації в трудовому та в суміжних законодавствах норм, що передбачають відповідальність роботодавця за порушення тих чи інших трудових прав, або їх недостатня регламентація;

2) прийняття законодавцем ряду дискримінаційних трудових нормативно-правових актів.Модифікація національного трудового законодавства є виконанням міжнародних зобов'язань держави та реалізацією глобальної узгодженості трудового права України з міжнародними трудовими нормами, що випливають із ратифікованих та універсальних конвенцій ООН, МОП, регіональних норм ЄС.[2]

Для втілення міжнародних норм та принципів праці в України потрібно створити умови для їхнього сприйняття національним правом, зокрема, створення чіткої законодавчої бази, яка визначає порядок застосування міжнародних актів, а також наслідків за їх порушення.

При імплементації міжнародних норм праці потрібно враховувати характер національної правової системи, стан економіки, рівень культури, історичні особливості і традиції внаслідок чого розкривається ефективність міжнародних норм праці та їх благотворний вплив на трудові відносини в державі.

Висновок

Отже, глобалізація економіки так, як вона здійснюється у сучасному світі, має як конструктивний, так і деструктивний характер, як позитивні, так і негативні наслідки.

Загострення суперечностей глобалізації, негативні соціальні наслідки певних її процесів породили громадський рух антиглобалістів. Його ідеологічною платформою є заперечення нестримної гонитви ТНК за прибутками будь-якою ціною всупереч іншим суспільним цінностям. Антиглобалізм виступає як важливий фактор стримування негативних результатів глобалізації, насамперед у соціальній сфері. Глобалізація - це об'єктивний процес планетарного характеру, зупинити який неможливо.

Однак необхідні зусилля світового співтовариства, щоб, не зменшуючи переваг глобалізації, створити механізм, який би мінімізував її негативні наслідки. Такий підхід стосується і України. Вона не може бути осторонь глобалізаційних процесів, інакше опиниться на узбіччі цивілізації. Україна повинна стати конкурентоспроможною на світових ринках. Досягти цього можна шляхом інтегрування її економіки у світову. Розв'язання цього завдання насамперед пов'язано з інтеграцією у ЄС.

Список використаних джерел

1. Пилипенко П. Реформування трудового законодавства України / П. Пилипенко //Юридична газета. - № 17 (77). - 14.09.2006. - С. 5.

2. Трудовий кодекс - шлях у рабство чи до Європи? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://kvpu.org.ua/InformationBlock/news/News/14_06_2010_17_25.aspx.

3. http://pidruchniki.com/1502111940011/politekonomiya/sutnist_oznaki_rivni_globalizatsiyi_ekonomiki

4. http://pidruchniki.com/1435012039878/politekonomiya/osnovni_napryami_ekonomichnoyi_globalizatsiyi_naslidki

5. Стукало Н.В. Глобалізація та розвиток фінансової системи України // Фінанси України. - 2005. - № 5. - С. 29-35.

6. Савелко Т.В. Уточнення економічного змісту й особливостей глобалізації // Фінанси України. - 2004. - № 7. - С. 20-26.

Размещено на Allbest.ru