Трансформація міграційної політики країн Західної Європи в умовах розширення ЄС

Размещено на http://allbest.ru

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 339.924: 331.556.4

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата економічних наук

ТРАНСФОРМАЦІЯ МІГРАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ КРАЇН ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ В УМОВАХ РОЗШИРЕННЯ ЄС

Спеціальність 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини

ВІДЯКІНА МАРІЯ МИКОЛАЇВНА

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор економічних наук, професор Філіпенко Антон Сергійович, професор кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Офіційні опоненти:доктор економічних наук, професор, академік НАН України Лібанова Елла Марленівна, директор Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України

кандидат економічних наук Гайдуцький Андрій Павлович, помічник заступника Голови Національного банку України

Захист відбудеться 27 квітня 2009 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.02 в Інституті міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 04119, м. Київ, вул. Мельникова, 36/1, зал засідань вченої ради.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий 26 березня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л. С. Поліщук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Характерною рисою сучасного етапу розвитку світового господарства є інтенсифікація глобалізаційних процесів, невід'ємною складовою яких виступає міжнародна міграція робочої сили. Зростання масштабів, переорієнтація векторів міжнародних міграцій вимагають від урядів країн-реципієнтів, донорів та країн транзиту робочої сили більш глибокого вивчення соціально-економічних ефектів, перегляду основних засад і практики управління цим явищем.

Асиметрія режимів руху капіталу, товарів, послуг і людських ресурсів породжує дискусії щодо необхідності лібералізації міжнародної міграції на зразок світової торгівлі.

Сучасні реалії економічного та соціального розвитку Європейського Союзу (ЄС) вимагають від держав Західної Європи трансформації усталеної моделі міграційної політики, зміни підходів до сприйняття явища імміграції, та власне, іммігрантів.

Демографічні тенденції, пов'язані зі старінням економічно активного населення, структурні зрушення в економіці, що передбачають якісно нові характеристики робочої сили, необхідність зміцнення конкурентних позицій ЄС на світовій арені свідчать про стратегічну роль імміграційного чинника у вирішенні зазначених проблем і зумовлюють актуальність наукового осмислення міграційної політики як окремих країн, так і узгодженої міграційної політики Союзу.

Дослідження міграційної політики актуалізується також у зв'язку із зовнішньополітичним курсом нашої держави та визнанням міграційних аспектів невід'ємною складовою майбутньої Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Різноманітні аспекти міграційної політики держави знайшли відображення у працях зарубіжних учених Ф. Бовенкерка, Т. Боері, М. Кастельса, С. Кастла, Г. Козака, М. Мікіч, Р. Мюнза, М. Пайора, Т. Хаттона (економічний напрям досліджень); Р. Брубейкера, Х. Лайтнер, Г. Куртена, Ж. Моней (культурологічні підходи); М. Вайнера, К. Джоппке, А. Зольберга, Р. Козловські, В. Корнеліуса, Е. Мейєрса, Д. Пападеметріу, С. Сассен, Я. Сойсал, М. Тейтельбаума, Г. Фрімена, Т. Хаммара, Дж. Холіфілда (дослідження політологічного напряму).

Проблематиці формування та реалізації міграційної політики присвячені роботи науковців з країн СНД М. Денисенка, Ж. Зайончковської, І. Івахнюк, В. Іонцева, Л. Карачуріної, В. Мукомеля, Л. Рибаковського, Н. Сорокіної, І. Цапенко, О.Чудіновскіх та ін.

З-поміж вітчизняних науковців вагомий внесок у концептуалізацію міжнародної міграції робочої сили та механізм її регулювання зробили В. Будкін, А. Гайдуцький, Е. Лібанова, Л. Лісогор, Ю. Макогон, О. Малиновська, А. Мокій, С. Пирожков, О. Позняк, А. Поручник, І. Прибиткова, О. Рогач, М. Романюк, А. Румянцев, В. Трощинський, А. Філіпенко, С. Чехович, І. Школа, О. Шнирков.

Водночас недостатньо розробленими залишаються питання систематизації теоретико-методологічного апарату міграційної політики, дослідження перспектив лібералізації міжнародної міграції робочої сили, координації спільної міграційної політики ЄС, оцінки інституційних, соціально-економічних детермінант трансформації імміграційної політики країн Західної Європи, формулювання механізмів оптимальної взаємодії України і ЄС у галузі управління міжнародними міграціями. Необхідність поглибленого аналізу і розв'язання зазначених проблем зумовила вибір теми дисертації, визначила її завдання і зміст.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано на кафедрі світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка відповідно до планової наукової теми «Інтеграційна стратегія входження України в європейський економічний простір», яка є складовою загальної наукової теми Інституту міжнародних відносин «Інтеграція України у європейські правові, політичні та економічні системи» (ДР №06БФ048-01) у рамках комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» (2006 - 2010 рр.). міжнародний міграція лібералізація

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є аналіз концептуальних засад міграційної політики, розкриття передумов і механізму трансформації міграційної політики країн Західної Європи, оцінка соціально-економічних вимірів трансформаційних процесів та виявлення оптимального формату співпраці України і ЄС у контексті нової міграційної політики.

Досягнення поставленої мети передбачало розв'язання таких завдань:

- розкрити сутність та економічний зміст міграційної політики, визначити її структуру й інструменти реалізації;

- здійснити порівняльний аналіз теоретичних підходів до політики імміграційного контролю для виявлення і систематизації чинників формування імміграційної політики держави;

- дослідити механізми управління міграцією на міжнародному рівні та можливості застосування досвіду лібералізації світової торгівлі у міграційній сфері;

- проаналізувати передумови та напрями трансформації міграційної політики у країнах Західної Європи;

- виявити специфіку інституційних перетворень у процесі трансформації міграційної політики країн Західної Європи;

- обґрунтувати необхідність поглиблення координації та формування спільної міграційної політики ЄС;

- довести пріоритетність заходів інтеграції іммігрантів на основі оцінювання соціально-економічної складової трансформації імміграційної політики досліджуваних країн;

- запропонувати рекомендації щодо оптимізації співробітництва України та ЄС у галузі регулювання зовнішніх міграцій.

Об'єктом дослідження є міграційна політика, пов'язана з міждержавним переміщенням робочої сили та її інтеграцією в місцеве соціально-економічне та політичне середовище.

Предметом дослідження є процес трансформації міграційної політики в країнах Західної Європи.

Методи дослідження. У дисертаційній роботі використано широкий спектр методів наукового дослідження:

системний та метод узагальнення (при дослідженні природи міграційної політики у підрозділі 1.1);

методи аналізу та синтезу (при порівнянні та класифікації теоретичних підходів до політики імміграційного контролю, визначенні чинників формування державної імміграційної політики - підрозділ 1.2);

історико-логічний (при дослідженні основних моделей регулювання міжнародних міграційних переміщень - підрозділ 1.3., при вивченні передумов та напрямів трансформаційних процесів європейської міграційної політики - підрозділи 2.1, 2.2 і 2,3);

методи кількісного та якісного аналізу (при дослідженні міграційної динаміки в країнах Західної Європи - підрозділ 3.1, при порівнянні показників функціонування ринку праці країн ЄС - підрозділ 3.2);

структурно-логічний (при формулюванні методичних рекомендацій щодо механізмів максимізації позитивних наслідків від імміграції в країнах Західної Європи - підрозділ 3.2, та оптимізації співпраці у сфері регулювання міграції між Україною та ЄС - підрозділ 3.3);

кореляційний аналіз (при виявленні ступеня взаємозв'язку обсягів імміграції, рівня безробіття, ВВП, витрат на соціальний захист - підрозділ 3.2); методи графічної інтерпретації даних (при узагальненні та візуалізації результатів дослідження).

Статистичною та фактологічною базою дисертаційної роботи слугували аналітичні матеріали і статистичні дані Європейської Комісії, Міжнародної організації з міграції, Міжнародної організації праці, Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України, Інституту міграційної політики (Вашингтон), Організації економічного співробітництва і розвитку, Світового банку, Світової організації торгівлі, Організації об'єднаних націй, Державного комітету статистики України, наукові праці зарубіжних і вітчизняних учених.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у адаптації загально-економічного теоретико-методологічного апарату до аналізу міграційної політики та системному дослідженні процесу трансформації імміграційної політики в країнах Західної Європи. Найвагомішими результатами, що відображають наукову новизну дисертаційної роботи, є такі:

уперше:

-систематизовано чинники формування імміграційної політики держави, до яких віднесені: по-перше, загальносвітові процеси (цикли ділової активності, фінансово-економічні кризи, діяльність міжнародних організацій, збройні конфлікти/війни, спільні міграційні виклики); по-друге, зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники (геополітичне положення, участь у міжнародних інтеграційних об'єднаннях, міжнародні угоди, зовнішньополітична стратегія, торговельний режим, рівень зовнішньоекономічної рівноваги (платіжний баланс, обмінний курс), участь у військово-політичних блоках); по-третє, внутрішні соціально-економічні чинники (структура економіки, модель економічного зростання, характер соціальної політики, густота та віковий склад населення, тип приймаючого суспільства, державна ідеологія); по-четверте, різновид міграції (постійна, тимчасова, трудова, нелегальна тощо);

-обґрунтовано пріоритетність політики інтеграції іммігрантів і членів їхніх родин у країнах Західної Європи. На основі дослідження основних показників економічної активності іммігрантів і громадян приймаючих країн та кореляційного аналізу обсягів імміграції, рівня безробіття, ВВП і витрат на соціальний захист у найбільших країнах-реципієнтах робочої сили (Великій Британії, Іспанії, Італії, Німеччині, Франції) виявлено, що імміграція відіграє вирішальну роль у подоланні дефіциту трудових ресурсів, зростанні ВВП, а її негативні соціально-економічні наслідки спричиняються, головним чином, ізоляцією іммігрантів від населення приймаючої країни;

-доведено необхідність скоординованих дій країн-членів ЄС з питань формування спільної міграційної політики за допомогою адаптації сценаріїв некооперативної гри Неша-Курно і Штакельберга, та діаграми Хамади до сфери міжнародної імміграційної політики. Встановлено, що за умови координації зусиль можливе зростання добробуту у всіх залучених до співпраці країнах;

удосконалено:

- розкриття теоретичної сутності поняття «міграційна політика», під якою розуміється комплекс заходів, що ґрунтуються на соціально-економічних та демографічних потребах країни, які держава й суспільні інститути реалізують з метою управління міграційними потоками, забезпечення належних умов для гармонійного співіснування громадян і мігрантів, сталого соціально-економічного розвитку. Зокрема, визначено структуру імміграційної політики, що відображається у її поділі на зовнішню сферу імміграційного контролю (регулювання імміграційних потоків) і внутрішню - пост-імміграційну політику (сферу прав та інтеграції);

- класифікацію теоретичних підходів до політики імміграційного контролю, що згруповані за домінантними ознаками, серед яких: економічна конкуренція, культурні протиріччя між корінним населенням й іммігрантами, політичні аспекти (дослідження з позицій партійної політики, державної, і міжнародних відносин). Це дозволило сформувати інструментарій регулювання сучасних міграційних процесів;

дістали подальшого розвитку:

- дослідження перспектив застосування досвіду лібералізації світової торгівлі у сфері регулювання міжнародної міграції. Визначено, що міжнародна міграція є недостатньо глобалізованою порівняно з міжнародним рухом товарів, послуг та капіталу, а здобутки від її лібералізації здатні перевищити виграші від лібералізації зазначених галузей.

- Разом з тим, обґрунтовано недоцільність укладання Генеральної угоди з руху осіб та функціонування системи багатосторонніх угод з міжнародної міграції на кшталт ГАТТ/СОТ, передовсім, через проблематичність дотримання принципу взаємних поступок у зв'язку з асиметрією інтересів країн-донорів, реципієнтів та країн транзиту мігрантів;

- визначення механізмів максимізації позитивних наслідків імміграції в країнах Західної Європи. Зокрема, розробка спільної середньо- та довгострокової міграційної політики; удосконалення механізмів відбору мігрантів з урахуванням їхніх професійних навичок та здатності інтегруватися у приймаюче суспільство; включення гендерного аналізу у процес формування міграційної політики; сприяння обізнаності громадськості з питань трудової імміграції; виважене планування пост-імміграційних заходів;

- рекомендації щодо розвитку співробітництва України та ЄС з питань регулювання міжнародної міграції на сучасному етапі. Сформульовано шляхи оптимізації такої співпраці:

1) з питань візової політики;

2) у сфері реадмісії та формування реадмісійного простору;

3) у контексті укладання нової поглибленої Угоди про асоціацію, міграційна складова якої повинна включити положення щодо поширення принципу недискримінації та гарантій соціального забезпечення на членів родин українських працівників-мігрантів, які легально проживають на території ЄС; гарантії безперешкодного доступу таких осіб на європейський ринок праці тощо.

Практичне значення одержаних результатів. Теоретичні висновки і рекомендації дисертаційної роботи мають практичне значення і були впроваджені в діяльності державних органів законодавчої та виконавчої влади, що підтверджується довідками Комітету з питань європейської інтеграції Верховної Ради України (довідка № 04-18/16-681 від 16.10.2008 р.) і Департаменту Європейського Союзу Міністерства закордонних справ України (довідка №311/36-110/1-1843 від 18.09.2008 р.).

Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження використано у навчальному процесі кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка при викладанні дисциплін «Міжнародні економічні відносини», «Проблеми інтеграції України в ЄС», «Теоретичний семінар «Актуальні проблеми світового господарства і МЕВ» » (довідка № 214-34 від 29.09.2008 р.).

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є самостійно виконаним науковим дослідженням. Наукові положення і висновки, викладені в дисертації і публікаціях, отримані автором особисто.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та наукові результати дослідження були оприлюднені й обговорювалися на засіданнях кафедри світового господарства і міжнародних економічних відносин Інституту міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка та шістнадцяти науково-практичних конференціях: Четвертій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Шевченківська весна» (3 березня 2006 р., м. Київ); Другій міжнародній науково-практичній конференції «Розвиток зовнішньоекономічної діяльності в умовах глобалізації» (20-21 квітня 2006 р., м. Сімферополь); III Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво» (18-19 травня 2006 р., м. Луцьк); III Міжнародній науково-практичній конференції «Проблеми розвитку прикордонних територій та їх участі у інтеграційних процесах» (12-13 жовтня 2006 р., м. Луцьк); XIV міжнародній науково-практичній конференції «Євроінтеграційна стратегія України: реалії та перспективи» (19-20 жовтня 2006 р., м. Київ); конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (24 жовтня 2006 р., м. Київ); II Всеукраїнській науково-практичній конференції студентів, аспірантів та молодих вчених «Особливості інтеграції України в світовий економічний та політико-правовий простір» (8 грудня 2006 р., м. Маріуполь); П'ятій міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих вчених «Шевченківська весна.

Сучасний стан науки: досягнення, проблеми та перспективи розвитку» (2 березня 2007 р., м. Київ); Міжнародній науково-практичній конференції студентів та аспірантів «Глобальна економіка як сучасний етап співробітництва країн» (26-27 квітня 2007 р., м. Чернівці); IV Міжнародній науково-практичній конференції студентів, аспірантів і молодих науковців «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво» (17-18 травня 2007 р., м. Луцьк); Міжнародній науково-практичній конференції «Управління регіональним розвитком в умовах глобалізації: теорія та практика» (11-12 жовтня 2007 р., м. Дрогобич); конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» (18 жовтня 2007 р., м. Київ); XV науково-практичній конференції «Економіка України в системі глобального поділу праці» (15-16 листопада 2007 р., м. Київ); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Інноваційні стратегії економіки регіонів» (14 грудня 2007 р., м. Київ); науково-практичній конференції до 90-річчя української дипломатії «Дипломатія України: історія та сучасність» (20 грудня 2007 р., м. Київ); V Ювілейній міжнародній науково-практичній конференції «Теорія та практика економіки і підприємництва» (5-7 травня 2008 р., м. Алушта).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 15 наукових працях загальним обсягом 4,1 д.а., з яких 5 - у фахових наукових виданнях (2,6 д.а.), 10 - матеріали доповідей за результатами науково-практичних конференцій (1,5 д.а.).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Основний зміст дисертації викладено на 188 сторінках і містить 19 таблиць та 34 рисунки. Список використаних джерел включає 246 найменувань на 27 сторінках, 4 додатки розміщені на 17 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, розкрито ступінь її розробки вітчизняними і зарубіжними вченими, зв'язок роботи з науковими програмами і темами, сформульовано мету і завдання, об'єкт та предмет дослідження, визначено методи дослідження, наукову новизну одержаних результатів та їх практичне значення.

У першому розділі «Концептуальні засади дослідження міграційної політики» досліджено економічну природу міграційної політики, розкрито її сутність, структурні рівні, здійснено порівняльний аналіз та класифікацію основних теоретичних підходів до імміграційної політики, досліджено міжнародні моделі управління міграційними потоками та перспективи лібералізації руху осіб у світовому масштабі.

У роботі міграційна політика визначається як комплекс заходів, що ґрунтуються на соціально-економічних та демографічних потребах країни, які держава й суспільні інститути реалізують з метою управління міграційними потоками, забезпечення належних умов для гармонійного співіснування громадян і мігрантів, сталого соціально-економічного розвитку. На сучасному етапі розвитку світового господарства об'єктом регулювання в рамках реалізації міграційної політики переважної більшості держав світу найчастіше виступає імміграція. Це ж стосується й обраної для дослідження групи країн Західної Європи.

У структурі імміграційної політики автор виокремлює зовнішню сферу адмісії або імміграційного контролю, яка передбачає регулювання імміграційних потоків, і внутрішню сферу прав та інтеграції (пост-імміграційна політика), що охоплює управління етнічними відносинами, соціокультурну інтеграцію мігрантів, натуралізацію, надання притулку біженцям тощо. Як засвідчило дослідження розвитку теоретичних підходів до політики імміграційного контролю, теорія імміграційної політики є недостатньо сформованою, що зумовлено передусім відсутністю предметних дискусій між різними науковими школами.

В дисертації запропонована авторська класифікація підходів до імміграційної політики за трьома основними теоретичними напрямами, як економічний, культурологічний та політологічний.

Дослідження імміграційної політики поєднують елементи економічної науки, політології, соціології, психології, міжнародних відносин. До економічного напряму відноситься марксистська теорія, теорія подвійного ринку праці, плюралістичні моделі; до культурологічного - підхід національної ідентичності, теорія маргінальності, контактна теорія; в рамках політологічного напряму виокремлено:

а) внутрішньополітичний підхід: політика партій і груп інтересу;

б) дослідження державної політики: інституціоналізм, неокорпоративістські моделі;

в) міжнародні відносини: реалізм, неореалізм, лібералізм, неоінституціоналізм, теорія глобалізації).

Проведений у дисертаційному дослідженні порівняльний аналіз підходів до імміграційної політики дозволив визначити комплекс чинників, з яких вирішальними при виборі курсу імміграційної політики держави є зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники (рис. 1.1).



Рис. 1. Чинники імміграційної політики держави

Джерело: розроблено автором.

На міжнародному рівні управління міграційними переміщеннями реалізується в рамках норм і стандартів Міжнародної організації праці, Міжнародної організації з міграції, Європейського Співтовариства, у межах передбаченого Генеральною угодою з торгівлі послугами механізму регулювання міграції фізичних осіб (Спосіб 4). Водночас, як показує аналіз, у сучасному світі на шляху міжнародної міграції людських ресурсів існує більше перешкод, аніж у торгівлі товарами та послугами. В середньому частка іммігрантів у населенні світу становить близько 3%, натомість співвідношення імпорту до ВВП - 10%. У країнах ОЕСР ці показники становлять близько 6% та 27,5% відповідно. Про обмежувальний характер імміграційної політики розвинутих країн порівняно з торговельною свідчить і той факт, що в середньому за півстоліття митні тарифи у країнах Європи та Північної Америки знизилися від 15% до майже 4%. Натомість, частка розвинутих країн, які намагаються скоротити обсяги міграції зросла від майже 20% у середині 1970-х до понад 40% в останні роки. У зв'язку з цим, у наукових колах дискутується можливість перенесення досвіду лібералізації світової торгівлі у галузь міжнародної міграції аж до розробки Генеральної угоди з руху осіб (GAMP).

У дисертаційному досліджені аргументується неможливість імплементації зазначеної Угоди в сучасних умовах розвитку світового господарства перш за все через розбіжності в пріоритетах країн-донорів, реципієнтів і транзиту мігрантів. Крім того, запропоноване міграційне мито може надалі загострити проблему нелегальної міграції, підштовхуючи мігрантів

до уникнення додаткових витрат. Зрештою, вироблення взаємоприйнятних позицій в межах подібної угоди може ускладнитися посиленням ксенофобії та націоналізму в країнах-реципієнтах.

Щодо функціонування у галузі міжнародної міграції системи на кшталт ГАТТ/СОТ, у дисертації виявлено, що принаймні два ключові принципи, що лежать в основі багатосторонніх переговорів в рамках ГАТТ/СОТ у тому чи іншому прояві практикуються у сфері регулювання міграції - принцип недискримінації (найбільшого сприяння) та еквівалент національного режиму. Основною ж проблемою у процесі укладання багатосторонніх угод з міжнародної міграції, враховуючи асиметрію рівня економічного розвитку та невідповідність інтересів розвинутих країн і країн що розвиваються, може стати дотримання принципу взаємних поступок.

Враховуючи вищезазначене, пропонуються альтернативні варіанти багатостороннього регулювання міжнародної міграції: по-перше, шляхом поєднання окремих аспектів міграції та торгівлі; по-друге, за рахунок розширення предмету угод; по-третє, через активізацію укладання угод з тимчасової трудової міграції. Однак, в дисертації наголошується, що найбільш прийнятним варіантом є регулювання міжнародної міграції на основі існуючих регіональних угод, які охоплюють співробітництво в багатьох інших галузях і можуть бути трансформовані в глобальний формат.

У другому розділі «Механізм трансформації міграційної політики країн Західної Європи» аналізуються передумови, основні форми прояву трансформації імміграційної політики у країнах Західної Європи, досліджуються інституційні аспекти трансформаційного процесу, проблеми координації та особливості формування спільної міграційної політики ЄС.

У роботі трансформація міграційної політики країн Західної Європи пояснюється зміною парадигми міжнародної міграції робочої сили, яка виявляється насамперед у зміні змісту понять «міграція» та «імміграція». Перша є категорією загальної концепції руху робочої сили, що охоплює широкий спектр форм людської мобільності. Поняття ж «імміграція» асоціюється переважно з постійним переселенням, яке є продовженням попередніх хвиль тимчасової трудової міграції, головним чином шляхом возз'єднання та створення родин.

Зазначається, що трансформаційні процеси міграційної політики країн Західної Європи зумовлюються зростанням масштабів міграційних переміщень (у зв'язку з геоекономічними та геополітичними перетвореннями на континенті); збільшенням частки іноземних громадян у населенні приймаючих країн (частково через колоніальне минуле окремих країн Західної Європи, та повоєнну політику масового залучення працівників-мігрантів); переорієнтацією географічних векторів європейської міграції з півдня на північ Європи (у повоєнний період) у напрямку зі сходу на захід (з 1973 р.); диверсифікацією мотивів та, як наслідок, появою нових форм імміграції. Як результат післявоєнної імміграційної політики, наразі домінуючим каналом імміграції до країн Західної Європи є возз'єднання родин і трудова імміграція у супроводі членів родин. Так, у Франції частка іммігрантів цієї категорії становить майже 75% від їх загальної кількості, в Австрії - 73%, близько 70% у Бельгії та Португалії, Нідерландах - 63 %, Швеції - 55%, Італії - 54%, Данії - 49%.

До найбільш вагомих передумов трансформації імміграційної політики досліджуваних країн відносяться необхідність зміцнення конкурентних позицій у масштабах світового господарства та здійснення структурних зрушень в економіці, що актуалізує політику заохочення висококваліфікованих мігрантів, за рівнем імміграції яких країни ЄС значно поступаються США, Австралії та Канаді.

Суттєвої трансформації потребують підходи щодо реалізації імміграційної політики у зв'язку зі старінням населення країн Західної Європи. Найбільш важливими є очікувані зміни у віковій групі від 15 до 65 років, що представляє працездатну частину населення. За умов різкого скорочення імміграційних потоків чисельність працездатного населення до 2050 року знизиться на 20%. А за рівня зайнятості 70%, кількість працюючих на одну людину віком від 65 років скоротиться з 2,7 у 2010 до 1,5 чол. у 2040 році (оптимальне ж функціонування пенсійної системи можливе за наявності не менше трьох працюючих у розрахунку на одного пенсіонера).

Зміни в міжнародному контексті, передусім поглиблення європейської інтеграції, усунення внутрішніх кордонів, формування єдиного безвізового простору спричинили трансформацію імміграційної політики країн-членів ЄС, як у концептуальному, так і в інституційному плані.

У контексті інституційних перетворень, починаючи з 1990-х років, у країнах ЄС-15 було проведено понад дев'яносто реформ національної імміграційної політики, які характеризуються обмежувальними тенденціями. Про обмежувальний характер інституційних змін свідчить також агрегований індекс імміграційної політики (Т. Боері та Г. Брубейкера), індекс політики інтеграції мігрантів (MIPEX). Дедалі жорсткішими стають міграційні обмеження стосовно громадян із країн, які не є членами ЄС, з одного боку (особливо вимоги щодо возз'єднання родин та прибуття шукачів притулку), а з іншого боку, легальні та адміністративні бар'єри на шляху міграції в межах Союзу зменшуються з огляду на принципи Єдиного внутрішнього ринку.

Аналіз інституційних зрушень у сфері регулювання міграції в Західній Європі дозволив виокремити декілька блоків країн залежно від підходів до імміграційної політики. До першої групи відносяться консервативні країни континентальної Європи: Австрія, Бельгія, Данія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Фінляндія, Франція, Швеція. Спільним у імміграційній політиці цих держав є обмеження міграції низькокваліфікованих працівників, вибіркове стимулювання імміграції висококваліфікованих спеціалістів, достатньо консервативні підходи до політики інтеграції мігрантів (крім Швеції).

Другу групу становлять відносно ліберальні країни як Велика Британія та Ірландія, імміграційній політиці яких притаманні полікультурна модель інтеграції, інноваційні підходи, орієнтація на змагання за інтелект, що виявляється у заохоченні імміграції висококваліфікованих працівників. Зазначені країни першими відкрили доступ до ринку праці громадянам ЄС-8. Третій блок включає в себе Грецію, Італію, Іспанію, Португалію, яким притаманні спільні виклики - старіння населення, розвинута тіньова економіка, масова нелегальна імміграція, недостатньо розвинута система управління міжнародними міграціями.

Крім того, вони реалізують подібні стратегії міграційної політики, як-от часті регуляризації, управління імміграцією низькокваліфікованих працівників за рахунок системи квот, укладання угод з країнами походження мігрантів.

Формування спільної міграційної політики ЄС є логічним процесом в умовах інтенсифікації європейської інтеграції та поглиблення взаємозалежності країн. Автор відносить початок процесу формування міграційної політики на рівні Європейської спільноти до моменту підписання Амстердамської угоди (чинна з 1997 р.). Її найважливішими здобутками є віднесення до «першої основи» ЄС сфери імміграції та притулку і включення Шенгенських домовленостей у систему комунітарного права.

Результати дослідження засвідчують превалювання спільних підходів у питаннях надання притулку, нелегальної імміграції, візової політики, митного контролю та збереження повного національного контролю з питань легальної трудової міграції. Зосередженість на питаннях безпеки та протидії нелегальній міграції відобразилася у рамковій програмі ЄС «Солідарність та управління міграційними потоками» на 2007-2013 рр., загальний бюджет якої розподіляється між чотирма фондами, три з яких передбачають фінансування заходів пов'язаних зі зміцненням безпеки зовнішніх кордонів, поверненням нелегальних мігрантів, утриманням біженців та шукачів притулку (табл. 1).

Таблиця 1

Інструменти фінансування міграційної політики ЄС на 2007-2013 рр.

Найменування фонду	Бюджет (млн. євро)
Фонд зовнішніх кордонів	1,820
Європейський фонд інтеграції	825
Європейський фонд повернення	676
Європейський фонд біженців	628

Джерело: складено на основі: Framework programme on solidarity and management of migration flows for the period 2007-2013: [Electronic resource]. - Mode of access: http://europa.eu/scadplus/leg/en/lvb/l14509.htm.

У дисертації аргументується, що гармонізація різних сфер міграційної політики відбувається залежно від ступеня захищеності прав мігрантів у державах-членах ЄС. Прийняті на рівні Спільноти директиви (з питань довгострокового проживання, возз'єднання родин) дозволили окремим країнам, в яких права мігрантів захищені на національному рівні, запровадити більш жорстке законодавство. Директиви, які не були схвалені на рівні ЄС (щодо економічної міграції), стосувались питань, з яких права іммігрантів не захищені національним законодавством.

Дослідження співробітництва країн ЄС у галузі імміграційної політики, як стратегічної взаємозалежності країн, тлумачиться за допомогою теорії ігор. Наголошується, що на відміну від співпраці, координація передбачає суттєвіші зміни внутрішньої політики з урахуванням міжнародної взаємозалежності, тому є більш широкою категорією.

Розгляд сценаріїв некооперативної гри Неша-Курно, Штакельберга, графічна інтерпретація міжнародної взаємозалежності з допомогою діаграми Хамади вказують на те, що рівень добробуту за відсутності координації міграційної політики, буде нижчим, ніж у протилежному випадку. За вищезазначеними сценаріями, гармонізоване регулювання рівня імміграції має супроводжуватися зростанням добробуту цих країн, що можливе за умови координації імміграційної політики.

У третьому розділі «Соціально-економічні виміри трансформації імміграційної політики західноєвропейських країн» аналізується міграційна динаміка у контексті трансформації імміграційної політики, основні показники функціонування ринку праці країн Західної Європи з позицій корінних громадян та іммігрантів. Оцінено рівень взаємозв'язку обсягів імміграції, рівня безробіття, ВВП, витрат на соціальний захист населення, сформульовані рекомендації стосовно підходів до імміграційної політики в основних приймаючих країнах Західної Європи. Обґрунтовано шляхи оптимізації співпраці України та ЄС з питань регулювання міграційних процесів.

Кількість мігрантів у країнах Західної Європи на кінець 2007 року становила майже 72% загального зростання населення. У цілому, починаючи з 1999 року, відбувається стабільне зростання обсягів імміграції. Деяке скорочення притоку іммігрантів у Німеччині, Португалії, Австрії можна пояснити інституційними перетвореннями, чинністю нового імміграційного законодавства, яке суттєво обмежує можливості в'їзду окремих категорій мігрантів.

Обсяги імміграції громадян третіх країн оцінюються в 60% від загальної кількості іммігрантів, решта 40% припадає на внутрішню міграцію громадян ЄС. Найбільше іммігрантів у країнах Західної Європи, які прибули з-поза меж ЄС, проживають у Португалії (84% від загальної кількості іммігрантів), Греції (79%), Італії (74%), Великій Британії (70%), Швеції (68%).

Обсяги трудової імміграції порівняно з 1996 роком зросли в Іспанії на 94,3%, Португалії - 88,5%, Ірландії - 86%, Нідерландах - 80%, Великій Британії - 69,4%, Франції - 50%, Німеччині - 31%, що викликане передусім підвищеним попитом на середньо- та висококваліфіковану робочу силу. Разом з тим, майже вдвічі порівняно з 2000 р. скоротилися обсяги імміграції шукачів притулку через жорсткі процедури подання та розгляду клопотань, ускладнення візових вимог, дію правила «безпечної країни походження». З набуттям чинності Європейського Пакту з імміграції та притулку можливе подальше скорочення притоку даної категорії мігрантів.

Аналіз показників економічної активності мігрантів у країнах Західної Європи демонструє, що їх становище на ринку праці характеризується низькими показниками зайнятості і високим рівнем безробіття, виконанням робіт значно нижчого кваліфікаційного рівня. Середній рівень зайнятості іммігрантів, які прибувають до ЄС із третіх країн на 4,5 процентних пункти нижчий від аналогічного показника для громадян ЄС (табл. 2). Натуралізовані ж іммігранти зазвичай краще інтегруються на ринку праці приймаючої країни.

У дисертаційному дослідженні проведено економетричну оцінку взаємозв'язку обсягів імміграції, рівня безробіття, ВВП і витрат на соціальний захист у Великій Британії, Іспанії, Італії, Німеччині і Франції. У досліджуваних країнах виявлена зворотна кореляція обсягів імміграції та рівня безробіття, яка доводить той факт, що за умов економічного зростання праця іммігрантів є джерелом подолання дефіциту трудових ресурсів, особливо у таких галузях як будівництво, готельний, ресторанний бізнес, сфера торгівлі, домашні господарства.

У випадку чотирьох із п'яти досліджуваних країн (Франції, Великій Британії, Іспанії та Італії) виявлено тісний взаємозв'язок обсягів імміграції та рівня ВВП. Пряму кореляцію обсягів імміграції та рівня витрат на соціальний захист населення зафіксовано в Іспанії, Франції, Італії та Великій Британії. Враховуючи вищезазначене, іммігранти та члени їхніх родин є ресурсом успішного розвитку країн Західної Європи, тому пріоритетним напрямом імміграційної політики в них має стати політика інтеграції іммігрантів.

Таблиця 2

Економічна активність робочої сили в ЄС-15, (%)

	Іммігранти за країною/регіоном походження
	ЄС-8*	ЄС-2 ** Ц-Сх. Європа	Туреччина	Африка Близький Схід	США Канада Австралія	Латинська Америка	Азія	Разом	ЄС-15
Всього	Зайнятість	68,4	65,2	47,3	56,5	74,1	70,3	57,3	62,5	67,0
	Безробіття	10,9	11,9	19,6	16,4	7,4	11,1	9,0	11,3	7,0
Чоловіки	Зайнятість	78,5	74,2	64,4	65,6	83,2	77,8	70,4	71,4	74,2
	Безробіття	9,4	10,1	16,2	16,0	2,7	9,3	7,6	10,5	6,4
Жінки	Зайнятість	61,2	56,9	28,8	46,4	67,0	64,2	45,6	54,1	59,7
	Безробіття	12,2	13,9	26,9	16,9	6,6	12,8	10,9	12,2	7,8

* ЄС-8 - країни, які приєдналися до ЄС 2004 року (крім Кіпру та Мальти). * * ЄС-2 - Болгарія і Румунія.

Джерело: складено на основі: The European Union Labour Force Survey, 2007: [Electronic resource]. - Mode of access: http://epp.eurostat.ec.europa.eu/portal/page?_pageid=0,1136184,0_45572595&_dad=portal&_schema=PORTAL.

Унікальність України полягає у тому, що вона посідає четверте місце (після США, Росії, Німеччини) серед десяти найбільших у світі країн походження та одночасно прийому мігрантів. Найбільші міграційні потоки з України до країн Західної Європи у 2007 році були спрямовані в Іспанію, Німеччину, Португалію, Італію. Крім того, Україна є країною транзиту нелегальних мігрантів до ЄС.

З огляду на це, пропонується наступний механізм оптимізації співробітництва України і ЄС у міграційній сфері:

1) співробітництво з реадмісії, яке передбачає укладання двосторонніх угод із країнами походження і транзиту нелегальних мігрантів (особливо з країнами СНД), формування на їх основі спільного реадмісійного простору, розробку процедур вислання нелегальних мігрантів;

2) у галузі візової політики - активізувати зусилля щодо повного скасування візового режиму стосовно українських громадян з боку ЄС; переглянути візові списки у відповідності до вимог ЄС;

3) у контексті укладання майбутньої Угоди про асоціацію з ЄС - включити положення, що стосуються: по-перше, поширення принципу недискримінації і права на соціальне забезпечення не лише на легальних працівників, а й на членів їхніх родин; по-друге, забезпечення складання усіх періодів страхування, праці та проживання в різних країнах ЄС для нарахування пенсій; по-третє, гарантування доступу членів родин легальних працівників до ринку праці; по-четверте, залучення технічної допомоги ЄС на створення відповідної системи соціального забезпечення.

Крім того, до майбутньої поглибленої Угоди варто включити положення щодо поширення права здійснення економічної діяльності на фізичних осіб.

ВИСНОВКИ

Дослідження теоретичних та практичних аспектів процесу трансформації міграційної політики країн Західної Європи дало змогу розв'язати завдання передбачені метою дисертаційної роботи та сформулювати наступні висновки:

1. Міграційна політика, як і міжнародна міграція робочої сили, має мультидисциплінарний характер і є невід'ємною складовою економічної, демографічної, соціальної, зовнішньої політики держави. Про її економічну природу свідчать основні економічні ефекти розвитку міжнародної міграції робочої сили, передусім у контексті зміни обсягів виробництва, нагромадження капіталу, поліпшення якості людського капіталу та зростання економічного добробуту.

Водночас, розподільний ефект від міжнародної міграції робочої сили вказує на різні пріоритети країн-реципієнтів і донорів робочої сили та свідчить про необхідність виваженої міграційної політики з урахуванням потенційних втрат та виграшів від збалансованих міграційних потоків.

2. Міграційна політика - комплекс заходів, що ґрунтуються на соціально-економічних та демографічних потребах країни, які держава й суспільні інститути реалізують з метою управління міграційними потоками, забезпечення належних умов для гармонійного співіснування громадян і мігрантів, сталого соціально-економічного розвитку. Об'єктом регулювання в рамках реалізації міграційної політики переважної більшості держав світу на сучасному етапі виступає імміграція.

Імміграційна політика складається з політики імміграційного контролю (зовнішня сфера пов'язана з регулюванням імміграційних потоків), та пост-імміграційної політики (внутрішня сфера, що передбачає управління етнічними відносинами, соціокультурну інтеграцію мігрантів, натуралізацію, надання притулку біженцям).

Імміграційна політика реалізується за допомогою комплексу інституційних інструментів таких, як законодавча база, система виконавчих органів, інформаційне забезпечення. Пріоритетного значення набувають економічна складова, міграційні програми, міграційні фільтри, канали натуралізації.

3. Імміграційна політика стала предметом наукових досліджень відносно недавно, відтак і завершена теорія імміграційної політики ще не сформована. Наявні підходи щодо визначення її змісту класифікуються за основними теоретичними напрямами відповідно до чинників, що лежать у їх основі (економічна конкуренція, культурні протиріччя між корінним населенням приймаючої країни та іммігрантами, політичний процес).

Відтак імміграційна політика включає в себе такі виміри, як економічний, культурологічний та політологічний. В рамках останнього виокремлюються дослідження з позицій внутрішньої політики, державної політики та міжнародних відносин.

4. Імміграційна політика держави формується під дією низки чинників, як-от: загальносвітові процеси, зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники, внутрішні соціально-економічні чинники, різновид міграції. Внутрішні соціально-економічні чинники зумовлюють вибір країною того чи іншого різновиду імміграції, яка в свою чергу визначає ступінь впливу зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних чинників на імміграційну політику.

Звідси, відмінності імміграційної політики різних країн пояснюються їхніми внутрішніми соціально-економічними чинниками. Вирішальними при виборі курсу імміграційної політики держави є зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники.

5. У зв'язку з недостатнім рівнем глобалізованості міжнародної міграції порівняно з ринком товарів, послуг і капіталу, потенційні виграші від її лібералізації можуть набагато перевищити здобутки від подальшої лібералізації торгівлі чи інвестицій. Це пояснюється тим, що розвиток міграції базується на абсолютних перевагах, а торгівлі - на порівняльних. На сучасному етапі функціонування системи багатосторонніх переговорів у сфері міжнародної міграції виявляється проблематичним передусім через відмінні пріоритети розвинутих країн і країн, що розвиваються, а також дотримання принципу взаємних поступок. Найбільш прийнятним аналогом багатосторонніх угод у сфері регулювання міжнародної міграції можуть стати регіональні угоди.

6. Однією з найважливіших передумов трансформації міграційної політики країн Західної Європи є зміна парадигми міжнародної міграції. Крім того, імміграційна політика зазнає суттєвих змін унаслідок структурної перебудови економіки та глобальної боротьби за таланти; поглиблення демографічних диспропорцій, інтенсифікації євроінтеграційних процесів і зростання міжнародної взаємозалежності.

Трансформаційні процеси виявляються також у зростанні масштабів міграційних переміщень; збільшенні частки іноземних громадян у населенні приймаючих країн; переорієнтації географічних векторів європейської міграції; диверсифікації мотивів; появі нових різновидів імміграції.

7. Специфіка інституційних перетворень у контексті трансформації міграційної політики країн Західної Європи виявляється: по-перше, у зростанні попиту на працю іммігрантів, пошуку нових способів заохочення трудової міграції, особливо висококваліфікованих, що проявляються в ініціюванні спеціальних або конкретних галузевих програм; видачі цільових дозволів на працевлаштування, які полегшують умови проживання та зміну статусу; функціонуванні системи балів; заохоченні імміграції з метою навчання.

У зв'язку з дефіцитом на внутрішніх ринках праці, актуалізується залучення низькокваліфікованих мігрантів шляхом запровадження річних квот на в'їзд трудових мігрантів; збільшення виданих дозволів на проживання з метою тимчасового працевлаштування; цільові регуляризації та амністії.

По-друге, застосування жорсткіших умов возз'єднання родин для окремих категорій іноземців шляхом збільшення вікового цензу претендентів, запровадження вимог достатнього рівня доходів, рівня володіння мовою країни призначення.

По-третє, використання підвищених критеріїв щодо шукачів притулку, які полягають у реорганізації адміністративних послуг, пов'язаних з обробкою клопотань про надання притулку; встановленні максимальних строків тривалості кожного етапу даного процесу; утриманні шукачів притулку у спеціальних центрах з обмеженням можливості вільного пересування; примусових депортаціях осіб, яким відмовлено у наданні притулку.

По-четверте, зрушення у галузі інтеграції іммігрантів, що виявляються в запроваджені обов'язкових іспитів щодо знання мов, культури і традицій приймаючої країни; інституційній реорганізації; передачі повноважень з розвитку та імплементації ініціатив з інтеграції на рівень місцевих громад.

8. Важливим фактором трансформації міграційної політики країн Західної Європи є її координація на рівні ЄС, що пояснюється зростаючою взаємозалежністю країн.

З підписанням Амстердамської угоди (1997 р.) було розпочато процес формування спільної міграційної політики ЄС. В цілому у галузі міграційної політики на рівні Співтовариства превалює парадигма безпеки, звідси й найвищий рівень співпраці у галузі притулку, нелегальної імміграції, візової політики, митного контролю.

Адаптація сценаріїв некооперативної поведінки Неша-Курно, Штакельберга, застосування діаграми Хамади у сфері міграційної політики доводять, що досягнення бажаного рівня імміграції з метою максимізації добробуту можливе за умови координації зусиль, що обґрунтовує необхідність погоджених дій у сфері спільної міграційної політики ЄС.

9. Динаміка та розподіл міграційних потоків у країнах Західної Європи свідчать про досягнення максимального рівня внутрішньої міграції в ЄС. Поступове скорочення різниці доходів у всіх країнах-членах ЄС надалі сприятиме зменшенню темпів та обсягів внутрішньої міграції, оскільки для працівників вона стане менш вигідною в економічному сенсі.

Крім того, нинішнє уповільнення темпів економічного розвитку та розгортання світової фінансової кризи, яка має всі перспективи перерости в економічну, може спричинити зменшення попиту на робочу силу, усунення стимулів для міграції, сприяти скороченню обсягів трудової імміграції як громадян ЄС, так і громадян з третіх країн.

Враховуючи той факт, що іммігранти, як правило, зайняті у чутливих до циклічних коливань галузях, як, наприклад, будівництво, це може призвести до зростання зворотної міграції. За умов глобальної фінансової кризи уряди країн Західної Європи вже переглядають імміграційну політику у бік обмеження притоку трудових мігрантів.

10. Основні показники економічної активності іммігрантів у країнах Західної Європи вказують на суттєві диспропорції становища іммігрантів та громадян приймаючих країн, які особливо загострюються при включенні до розгляду працюючих легальних іноземних резидентів.

Виявлена взаємозалежність між обсягами імміграції, витратами на соціальний захист, рівнем ВВП, і безробіттям свідчить про те, що імміграція відіграє вирішальну роль у економічному розвитку найбільших приймаючих країн Західної Європи, а трудові мігранти сприяють зростанню ВВП, споживчого попиту, скороченню дефіциту кадрів, що особливо важливо у контексті поступової структурної перебудови економіки європейських країн та враховуючи тенденції демографічного розвитку.

З огляду на це, пріоритетним напрямом міграційної політики у країнах Західної Європи повинен стати механізм інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство.

11. Реалізація євроінтеграціного курсу України передбачає розвиток співробітництва з ЄС у міграційній сфері. Оптимізація механізму співпраці можлива за наступними напрямами.

По-перше, у галузі реадмісії, що пояснюється статусом України як країни транзиту нелегальних мігрантів у ЄС.

По-друге, з питань візової політики.

По-третє, у контексті укладання нової Угоди про асоціацію з ЄС. Аналіз положень Європейських угод про асоціацію й Угод про стабілізацію та асоціацію дозволяє сформулювати пропозиції щодо змісту міграційної складової такої угоди, яка передбачає поширення принципу недискримінації і права на соціальне забезпечення на членів родин легальних українських трудових мігрантів; забезпечення акумуляції усіх періодів страхування, праці та проживання в різних країнах ЄС з метою нарахування пенсій; гарантування доступу членів родин легальних працівників до європейського ринку праці; поширення права здійснення економічної діяльності на фізичних осіб.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

У наукових фахових виданнях:

1. Відякіна М. М. Перспективи міграції сільськогосподарських працівників у розширеному ЄС / М. М. Відякіна // Економіка АПК. - 2006. - № 12. - С. 140-145.

2. Відякіна М. М. Шляхи удосконалення механізмів регулювання трудової міграції громадян України / М. М. Відякіна // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. - Випуск 66 (у двох частинах). - Ч. II. - К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка Інститут міжнародних відносин, 2007. - С. 205-210.