Інтеграційний вимір міждержавного співробітництва Республіки Білорусь та Російської Федерації

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СВІТОВОЇ ЕКОНОМІКИ І МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

Спеціальність 23.00.04 - Політичні проблеми міжнародних систем

та глобального розвитку

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук

Інтеграційний вимір міждержавного співробітництва Республіки Білорусь та Російської Федерації

Вівчар Інна Володимирівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і країнознавства Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету.

Науковий керівник: кандидат історичних наук, доцент

ШЕЛЮК Людмила Олександрівна,

Рівненський інститут слов'янознавства

Київського славістичного університету, директор

Офіційні опоненти: доктор історичних наук, професор

КУДРЯЧЕНКО Андрій Іванович,

Інституту європейських досліджень НАН України, директор

кандидат політичних наук

ЯЛІ Максим Харлампієвич

Інститут світової економіки

і міжнародних відносин

НАН України, старший науковий

співробітник відділу трансатлантичних досліджень

Захист відбудеться 17 грудня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.176.02 в Інституті світової економіки і міжнародних відносин НАН України за адресою: 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту світової економіки і міжнародних відносин НАН України, 01030, м. Київ, вул. Леонтовича, 5.

Автореферат розісланий «_14__» листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук О.В.Сушко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження визначається тим, що глобалізація супроводжується динамічним розвитком інтеграційних процесів, доцільність і ефективність яких у пострадянських суспільствах доволі часто оцінюється з ідеологічних або ж більше споживацьких, ніж економічних міркувань, не маючи належного концептуального обґрунтування в політологічному контексті. Особливо гострі суперечності в оцінюваннях інтегрування нових незалежних держав, що постали на теренах колишнього СРСР, мають місце у питаннях економічної ефективності та збереження нещодавно одержаного державного суверенітету. Відбувається не тільки політико-ідеологічне, а й концептуальне протистояння у визначенні інтеграційних імперативів. Мають місце сутнісні протистояння науковців у питаннях можливості адекватної інтеграції в умовах суперечливого становлення нових політичних систем після розпаду Радянського Союзу, що мають різні, часом протилежні виміри. Врешті, частими є випадки ілюзорного оцінювання політологами перспектив як європейської інтеграції, так і створення дієвого інтеграційного формування, яке б складалося винятково із ННД під егідою Російської Федерації.

Механістичний підхід, що базується на проведенні історичних порівнянь, простежується в спробах аргументувати власне саму доцільність інтеграції за участю Росії, а також вибір механізмів її реалізації. Існує потреба в переосмисленні того факту, що чимало із понад тридцяти створених у другій половині ХХ століття «зон вільної торгівлі», «митних союзів», «спільних регіонів» і таке інше, виявилися неефективними.

Система міждержавних відносин, що формується на теренах колишнього СРСР, серед усіх субрегіональних систем в Європі характеризується високим рівнем нестабільності та низькою передбачуваністю. Попри ці обставини, політичний аналіз основних подій і тенденцій дає можливість стверджувати, що на початок ХХІ століття у цьому велетенському регіоні сформувалися різні форми дво - і багатосторонніх відносин, що є до певної міри системоутворюючими для всього субрегіону. Однією із таких форм міждержавних зв'язків є білорусько-російське співробітництво, що виразно кристалізується як специфічний інтеграційний проект.

Той факт, що інтегратором, з одного боку, є велика ядерна держава, а, з іншого - країна, яка в геополітичному сенсі посідає особливе становище в усій сукупності зв'язків у Балто-Чорноморському регіоні, обумовлює потребу політико-системного виміру цього інтеграційного формування в контексті становлення нового міжнародного порядку, зокрема в загальноєвропейському контексті.

Важливими елементом актуальності є також відсутність в Україні цілісних політологічних досліджень білорусько-російського співробітництва, позбавлених політико-ідеологічної упередженості. Врешті, все це в комплексі обумовило сутність наукової проблеми дисертаційної роботи, що полягає у спробі з'ясувати специфіку формування Союзної держави Росії та Білорусі, а також її роль у політико-системних та геополітичних трансформаціях через сприйняття безпосередніх ініціаторів і учасників процесу, що у відповідних частинах дисертації спонукає пріоритет дескриптивного методу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана на кафедрі міжнародних відносин і країнознавства Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету в розрізі теми «Зовнішньополітична стратегія країн ЦСЄ у контексті трансформаційних процесів і створення нової європейської архітектури» (затверджена 10 грудня 1999р., протокол №4) .

Мета дисертаційної роботи полягає у виявленні передумов, спонук, чинників та політичних особливостей реалізації інтеграції Білорусі та Росії через надання нових форм міждержавному співробітництву, а також у структуризації проблем і спробі прогнозування перспектив існування Союзної держави Росії та Білорусі.

Відповідно до сформульованої мети визначені головні завдання дослідження:

систематизувати існуючі концепції регіональної інтеграції та визначити їх відповідність білорусько-російській моделі співробітництва;

дати авторське визначення стану і перспектив інтеграції на пострадянському просторі;

охарактеризувати та оцінити геополітичний потенціал Республіки Білорусь в контексті інтеграції з Російською Федерацією;

дати політологічну оцінку концептуальних основ зовнішньої політики Республіки Білорусь;

виокремити основні етапи інтеграції Російської Федерації та Республіки Білорусь; інтеграція співробітництво білоруський російський

поглибити розуміння основних (соціально-економічної, воєнно-політичної та соціально-культурної) складових білорусько-російських відносин із застосуванням політологічних методів;

встановити основні проблеми інтеграції та здійснити політологічний прогноз перспектив Союзної держави Росії та Білорусі.

Об'єктом дослідження є міждержавне співробітництво Республіки Білорусь та Російської Федерації, а предметом дослідження є політико-інтеграційний вимір міждержавного співробітництва Республіки Білорусь та Російської Федерації.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є дескриптивний у сукупності з проблемно-хронологічним, що дає змогу поглибити розуміння досліджуваних проблем через аналіз планів і дій влади двох держав у певній часовій послідовності та динаміці. Зважаючи на різноплановість проблеми й поставлених завдань у роботі використано такі загальнонаукові методи дослідження, як емпірико-аналітичний і логічний, на основі яких зроблено спробу здійснити системне опрацювання особливостей інституційної бази забезпечення інтеграційних процесів між Білоруссю та Росією, визначення зовнішньополітичних пріоритетів держав та їх практичну реалізацію. У роботі використано також метод нормативного аналізу, що уможливило представлення і політико-системне оцінювання основних складових інтеграції Білорусі та Росії, коли вони подаються крізь призму бачення безпосередніми учасниками інтегрування. Політичний аналіз і синтез дали змогу розглянути двосторонні відносини у політичній, економічній, військовій та культурно-комунікаційній сферах процесу інтеграції, визначити його гальмівні та підсилюючі чинники, з'ясувати те спільне, що об'єднує елементи інтеграційного курсу двох держав в єдине ціле.

Контекстуально використані спеціальні методи наукового дослідження: інституційний, за допомогою якого проаналізовані основні аспекти білорусько-російського союзу як інтеграційної системи, формально-юридичний і метод вивчення документів - під час аналізу його політико-правового устрою, метод когнітивного картування, спрямований на виявлення специфіки сприйняття проблеми інтеграції представниками російської та білоруської правлячої еліти.

Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертаційна робота є науковою розвідкою, в якій здійснено системний аналіз та цілісне дослідження міждержавного співробітництва Республіки Білорусь та Російської Федерації, що дало можливість виявити конкретні внутрішні та зовнішні чинники, які стимулюють, або, навпаки, гальмують процес інтеграції, а, відтак - об'єктивно оцінити потенційні можливості існування Союзної держави Росія - Білорусь.

Результати, які були одержані під час дослідження та найповніше визначають його наукову новизну, розкриваються у таких положеннях:

узагальнено теоретичні доробки дослідників регіональних інтеграційних процесів, систематизовано класичні і новітні концепції;

висловлено авторський погляд на процес інтеграції на пострадянському просторі і зроблена спроба довести неефективність, а, відтак, нежиттєздатність організації СНД;

вперше комплексно досліджено геополітичний потенціал Республіки Білорусь в контексті інтеграції з Російською Федерацією, що дало змогу довести взаємну зацікавленість в об'єднанні двох держав;

представлено еволюцію підходів до зовнішньої політики Республіки Білорусь і встановлено, що сьогодні держава будує свою зовнішню політику на принципі багатовекторності, але пріоритетними залишаються білорусько-російські відносини;

на основі емпіричних та статистичних даних здійснено компаративний аналіз більшості ключових положень проблеми інтегрування двох політичних акторів;

визначені і проаналізовані пріоритетні галузі співпраці Білорусі та Росії, а також проблеми, що деструктивно впливають на процес інтеграції;

здійснено політологічний прогноз перспектив Союзної держави Росія - Білорусь через призму поглядів провідних російських та білоруських політологів, а також побудованих на власних поглядах.

Хронологічні рамки дисертаційної роботи охоплюють період 90-х років ХХ ст. та перше десятиліття (до поч. 2009 р.) ХХІ ст., які, історично збігаючись з постбіполярним періодом у розвиткові міжнародної системи, стали визначальними у формуванні принципів і пріоритетів зовнішньополітичного курсу пострадянських країн. Нижня межа досліджуваного періоду - 1992 р. - обумовлена встановленням дипломатичних відносин між Республікою Білорусь та Російською Федерацією, верхня межа - перша половина 2009 р. - спричинена завершенням дослідження.

Практичне значення дисертації. З огляду на новизну та актуальність теми дослідження дана праця може бути використана Міністерством закордонних справ України, а також іншими державними установами, діяльність яких пов'язана з проблемами міжнародного співробітництва. Одержано позитивні відгуки на впровадження результатів дослідження.

Матеріали і висновки дисертації можуть бути корисними при підготовці підручників, навчальних посібників, нормативних та спеціальних курсів лекцій з питань сучасних міжнародних відносин, проблем інтеграції на пострадянському просторі, зовнішньої політики країн Росії і Білорусі, країнознавства, регіонознавства, сучасної геополітики та ін. Вони також можуть враховані при підготовці спеціальних та узагальнюючих праць з міжнародної тематики.

Апробація результатів дисертації. Основні положення й результати дисертаційної роботи були оприлюднені на науково-практичних конференціях у м. Луцьку (18-19 травня 2006 р.) в рамках третьої міжнародної науково-практичної конференції «Європейські інтеграційні процеси і транскордонне співробітництво», на науковій конференції молодих вчених «Актуальні проблеми міжнародних відносин» у м. Києві (18 жовтня, 2007 р.), у м. Рівне (29-30 жовтня 2007р.) під час українсько-польського семінару на тему «Концептуальні засади сучасної міжнародної політики: «Константи» і «змінні»», у м. Рівне (9-10 грудня 2008р.) під час проведення міжнародної наукової конференції «Права людини в контексті політичної глобалізації», на міжнародній науково-практичній конференції «Аналітичні дослідження сучасних міжнародних відносин» у м. Києві (24 квітня, 2009 р.) в рамках міжнародної науково-практичної конференції «Геополітичний вимір європейської інтеграції: інформаційний аспект» у м. Києві (27 травня, 2009 р.). Результати дослідження доповідалися і обговорювалися на засіданнях кафедри міжнародних відносин і країнознавства Рівненського інституту слов'янознавства Київського славістичного університету.

Публікації. Основні наукові положення дисертації викладено у 5 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, поділені на підрозділи, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації 217 сторінок, в тому числі основний текст - 180 сторінок , список використаних джерел (українською, російською, білоруською та англійською мовами) налічує 265 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сутність наукової проблеми, сформульовано мету і завдання роботи, визначено об'єкт та предмет, хронологічні рамки, розкрито методи дослідження, визначено наукову новизну та теоретичне і практичне значення одержаних результатів, наведено відомості щодо апробації результатів дослідження та публікацій здобувача.

У першому розділі «Концептуальні та методологічні основи дослідження» аналізує широке коло джерел різних за своєю політичною спрямованістю, науковою цінністю, методами дослідження, висновками та рекомендаціями, що дало змогу, у свою чергу, уникнути однобічної оцінки досліджуваної проблематики. Висвітлено сутність теоретичних засад інтеграційних процесів; виокремлено основні види та рівні інтеграції, проаналізовано її причини, а також зіставлені різні теоретичні підходи до розуміння цього процесу. Проаналізовано в даному розділі стан і можливі перспективи інтеграції на пострадянському просторі.

Проблема системного вивчення становлення Союзної держави Росія - Білорусь як нової форми інтеграції є новою для української політичної науки. Більшість дослідників як російських, так і білоруських по-різному оцінюють не тільки перебіг інтеграції, стан двосторонніх відносин в різних галузях, але й бажаність об'єднання для своїх держав. Для з'ясування підходів і позицій фахівців було систематизовано і представлено в реальному поданні окремі нормативно-правові державні акти Білорусі, Росії, закони, стратегії, концепції, постанови та рішення урядів. Важливе місце в джерельній базі посідає також дескриптивне представлення опублікованих текстів договорів та угод, підписаних Білорусією та Росією, документів двосторонніх конференцій та зустрічей, офіційних підсумків міждержавних переговорів, а також заяв й інші матеріали, що видаються міністерствами закордонних справ двох держав.

Відрізняється політологічним підходом доповідь українського дослідника міжнародних відносин О.В.Потєхіна разом із групою українських науковців та представником Білорусі В.Поздняком. В цій праці основна увага зосереджена на особливостях націє - та державотворення Білорусі та критичному висвітленні стану її економіки, демократії та інтеграції з Росією.

Для концептуального позиціонування та об'єктивної оцінки у роботі також використано дані соціологічних опитувань Всеросійського центру вивчення суспільної думки, фонду «Суспільна думка», а також НДСПІ Республіки Білорусь.

Інтеграційні процеси перебувають в центрі уваги як зарубіжних, так і вітчизняних дослідників, зокрема, російських науковців, Ю.Матвеєвського, В.Дергачова, Л.Вардомського, Р.Грінберга, П.Циганкова, М.Ісінгаріна, Є.Ленського, Н.Арбатової, М.В.Стрєжнєвої; українських політологів В.Копійки, Т. Шинкаренка, О. Булатової, Т.Татаренко, В.Посельського, О. Картунова та ін.

За критеріями ставлення до інтеграції Росії та Білорусі групи російських експертів можна поділити на прихильників і критиків інтеграційного процесу. До прибічників інтеграційного курсу можна віднести С. Бабуріна, В.Ніконова, О.Ципка, С.Шиловського, А. Владиславцева, Р.Євзерова, Г.Зюганова, В.Макарова, М.Смоліна, К.Затуліна, А.Казінцева, О.Солженіцина, Б.Пастухова. Одні автори зводять ідею інтеграції двох держав до відновлення суто економічних зв'язків. Представники лівого флангу політичного спектру Росії виходять із того, що потрібно відновлювати єдину державу на зразок СРСР. Інших авторів, т.з. «націоналістів» об'єднує негативне ставлення до розколу білоруського та російського народів. Офіційна позиція декларує: «Росія і Білорусь повинні об'єднатися в формі конфедерації». Другу велику групу складають автори, які відкрито виступають за припинення інтеграційного процесу або за різке корегування його змісту. Провідними критиками інтеграційного процесу є А.Мошес, Д.Тренін, Л. Заіко, М. Делягин, Т. Гомар.

В білоруській історіографії майже відсутні систематизовані дослідження, що стосуються проблеми білорусько-російської інтеграції, що пояснюється практичною неможливістю критичного підходу, який є одним із вирішальних елементів ефективності політології. До авторів, які вивчають проблему інтеграції Росії та Білорусі можна віднести Л.Козика, О.Мясниковича, В.Снапковського, О.Шарапо, О.Розанова, Г.Волчка, Р.Прибитковського. Існує велика група авторів, які ігнорують інтеграційну тематику, оскільки головною цінністю для них - демократія. Основними прихильниками такої точки зору є О.Буховець та Ю.Дракохруст. Прихильники об'єднання Білорусі та Росії, які виражають офіційну точку зору, вважають, що поглиблення інтеграційних процесів з Росією є найважливішим державним завданням, але при цьому суверенітет і незалежність Білорусі повинні бути збережені. Авторами таких поглядів є Е.Ярмусик та О.Лукашенко. Існує група авторів, таких як В.Карбалевич, Т.Протько, Н.Єфімова, Д.Фурман, які вважають, що Білорусі необхідно зміцнювати авторитет незалежної держави і спрямовувати свою зовнішню політику в бік Європейського Союзу. Критично ставляться до білорусько-російської інтеграції С.Шушкевич, В.Биков, А.Федут, які вважають, що тим самим відбувається зрада національних інтересів Білорусі.

Поняття, які характеризують процес інтеграції, а саме, «міждержавне співробітництво» та «інтеграція» мають спільний об'єкт вивчення, - міжнародні відносини - , але, водночас, мають досить суттєву і чітку відмінність. Міждержавне співробітництво не виходить за межі суверенітету держави, а інтеграція, навпаки, означає передачу частини суверенітету на користь новоствореному міждержавному об'єднанню. Водночас, інтеграція, на думку багатьох дослідників, є найвищим типом міждержавного співробітництва.

Процес інтеграції, зазвичай, започатковується в економічній сфері. Основними етапами економічної інтеграції є: зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний та валютний союз і, зрештою, повний економічний союз з єдиною політикою. Ефективний процес економічної інтеграції неможливий без існування політичного підґрунтя, а, отже, політичної інтеграції, яка спрямована на консолідацію, об'єднання суспільства, політичних структур або етносів в рамках однієї держави чи кількох держав. Основними причинами інтеграції вважають оптимізацію вирішення шляхів проблем безпеки, спільні економічні та соціальні інтереси, адже саме вони є потенційним підґрунтям миру та стабільності в світі.

Процес інтеграції, який інтенсивно та результативно розгорнувся в Європі, супроводжувався його науковим осмисленням та обґрунтуванням, що знайшло відображення в концепціях і теоріях. Першим концептуальним підходом до вирішення конфронтації європейських націй був федералізм. Основна його ідея - конституційна угода, за якою влада розподіляється на два або більше рівнів управління складовими частинами. На противагу федералізму виникла інша парадигма - концепція «функціональної» інтеграції. Її адепти заперечують будь-яке застосування сили в міжнародних відносинах, а також пропонують універсальне, а не регіональне вирішення проблеми, шляхом віднайдення спільного інтересу без шкоди для індивідуальних. Вона заклала основи неофункціоналістської теорії, яка з часом стала засадничою в теорії міжнародних відносин, саме вона найбільш асоціюється з розвитком ЄС.

Головними особливостями, які характеризують інтеграційну складову пострадянського простору, стали: різновекторність інтеграційних орієнтацій акторів; нав'язування окремими державами інтеграційних проектів на даному просторі; прагнення Росії відігравати роль як інтегруючого ядра, так і єдиного «центру сили» на теренах колишнього СРСР; залежність інтеграційних проектів від російського енергетичного чинника; протистояння різних проектів створення інтеграційних об'єднань (ГУАМ, ОЧЕС та ЄврАзЕС, ЄЕП); прагнення одних акторів пострадянського простору стати членами ЄС, а інших протиставити себе цьому об'єднанню; набуття реальних ознак біполярної моделі розвитку Схід - Захід (у контексті зближення Росії з Китаєм); неспроможність організації СНД відігравати консолідуючу роль в об'єднанні колишніх республік СРСР.

Неефективність, а, відтак, нежиттєздатність організації СНД обумовлена наступними причинами. По-перше, далека від досконалості концепція існування СНД, пов'язана із виникненням цієї організації як механізму розв'язання проблем, котрі виникли ще задовго до розпаду СРСР. По-друге, функції, які було покладено на СНД, а саме, культурно-історична, міжнародно-правова, економічна, військово-політична, на початковій стадії були досить виправданими. Але із трансформаціями (економічними, політичними, соціальними), які відбулися в новостворених державах СНД, через зростаюче домінування інтересів Російської Федерації на пострадянському просторі, необов'язковий характер виконання міжнародних договорів в межах СНД, функції цієї організації виявилися неефективними.

Перший розділ постановкою проблеми, аналізом та ґрунтовним висновком доводить, що пострадянський простір в найближчі роки очікують геополітичні та геоекономічні зміни, за яких регіональне співробітництво нових держав буде базуватись на зваженій, збалансованій, солідарній позиції, що відповідає їх реальному стану та інтересам.

У другому розділі «Базові засади і можливості білорусько-російської інтеграції» охарактеризовано та зроблено спробу оцінити геополітичний потенціал Республіки Білорусь в контексті інтеграції з Російською Федерацією; розкрита та проаналізована трансформація концептуальних засад зовнішньої політики Республіки Білорусь з моменту проголошення незалежності країни до теперішніх часів; виокремлено основні етапи процесу інтеграції Російської Федерації та Республіки Білорусь.

Об'єктивну роль політико-просторового фактору в забезпеченні національної безпеки Республіки Білорусь відображає геополітичний потенціал країни, який складається із сукупності якісних і кількісних характеристик таких основних його компонентів, як соціально-політичний, демографічний та інтелектуальний, науково-технічний, геоінформаційний, військово-політичний та геоекономічний.

Соціально-політичний потенціал країни характеризується невисоким рівнем політичного ризику, відносно високим рівнем соціально-політичної стабільності, а також сталою конфесійною та етнічною ситуацією. Демографічний потенціал Республіки Білорусь за низкою кількісних та якісних показників має тенденцію до зниження, але він дещо компенсується за рахунок зростання рівня ВВП на душу населення, а також утримання високого показника індексу розвитку людського потенціалу. Науково-технічний та інтелектуальний потенціал є достатньо розвиненими, але які за переважною більшістю показників мають негативні тенденції, що є наслідком недостатнього фінансування науки, уповільнення модернізації основних фондів та зменшення показника високотехнологічного експорту. Геоінформаційний потенціал країни характеризується поступовим розвитком сфери високих технологій, про що свідчить її провідне місце в цій галузі серед країн СНД. Але сьогодні Білорусь суттєво поступається країнам-лідерам та потенційним лідерам у таких галузях, як комерціалізація технологічних досягнень, розвиток телекомунікаційної сфери та Інтернету. Водночас, слід відмітити, незначну присутність цієї країни у світовому інформаційному просторі. Військово-політичний потенціал Білорусі з моменту отримання нею незалежності був суттєво скорочений, що було обумовлене її приєднанням до Договору про обмеження збройних сил і озброєнь в Європі. Російська Федерація фактично виступила основним гарантом безпеки Республіки Білорусь. Пріоритетними цілями військової політики держави є підтримка міжнародного миру і безпеки, попередження загрози розв'язання війни і забезпечення національної безпеки країни від можливих воєнних загроз. Основними завданнями є захист державного суверенітету і політичної незалежності, забезпечення територіальної цілісності та недоторканності державного кордону. Геоекономічний потенціал країн, який сьогодні розвивається в умовах просторовості економічних ресурсів, вимагає від Білорусі поступового збільшення масштабів відкритості національного господарства зовнішньому світові. Адже, якщо зараз геоекономічний потенціал держави достатньо високий, то національні господарські рамки виходять за його географічні кордони, але, якщо слабкий, то економічний суверенітет може знизитись до нуля, що є актуальним для Білорусі.

90-ті рр. характеризуються в Білорусі як період пошуку та становлення зовнішньополітичних пріоритетів. У цей час в країні відбулася поляризація поглядів щодо її зовнішньополітичного вибору: прибічники тісного зближення з Росією, прибічники зближення із Заходом і засвоєння західних цінностей; прибічники особливої ролі Білорусі, її самобутності - прибічники середньої лінії. Першою офіційною доктриною білоруської міжнародної ідентичності стала доктрина нейтралітету. Хоча ця ідея не була бездоганною, слід визнати феномен її живучості в політичному житті країни. Наступним періодом у формуванні зовнішньополітичного курсу Республіки Білорусь став перехід до принципу багатовекторності зовнішньої політики, але ідея нейтралітету не зникає в цей період ні в теоретичному, ні в практичному плані. З аналізу всіх етапів трансформації векторів зовнішньополітичного курсу, можна стверджувати, що саме цей етап був реальною базою для формування загальнонаціонального консенсусу щодо зовнішньополітичного вибору. У 1997 р. на зміну багатовекторності приходить доктрина стратегічної білорусько-російської співпраці та партнерства. В цей час активізується економічна та військова співпраця між Білоруссю та Росією, яка стала доволі результативною та прибутковою для обох країн. Наступна концепція (2001р.) розроблена, знову ж таки, з акцентом на багатовекторну дипломатію, транспарентність і прагматизм з урахуванням історичних традицій.

Закон Республіки Білорусь «Про затвердження основних напрямів внутрішньої та зовнішньої політики Республіки Білорусь» від 14 листопада 2005 року продовжує ідею багатовекторності, але пріоритетним залишається напрям білорусько-російської інтеграції. Основними проблемами при формуванні зовнішньополітичного курсу, вбачається: по-перше, відсутність адекватного сприйняття білоруською політичною елітою процесів глобалізації як об'єктивної умови існування світу; по-друге, бачення світу як арени протиборства основних акторів, що спонукає Республіку Білорусь до необхідності створювати різні альянси, зокрема, як альтернативні Заходу.

Процес інтеграції Білорусі та Росії проходив у декілька етапів. Перший з них розпочався в 1992 р. встановленням дипломатичних відносин між двома державами і завершився в квітні 1996 р. підписанням Договору про створення Співтовариства двох держав, а ініціатором зближення Республіки Білорусь та Російської Федерації виступала білоруська сторона. 6 січня 1995р. була підписана угода про Митний Союз, яка заклала базу побудови Союзної держави, і цього ж року був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між Росією та Білоруссю.

Другий етап інтеграції двох країн розпочався з підписання 2 квітня 1996 р. Договору про створення Співтовариства Росії та Білорусі, який став політичною та юридичною базою утворення Союзної держави. Вже в 1997 р. відбулося подальше зближення двох держав актом підписання договору, згідно з яким Співтовариство перетворювалось в Союз Росії та Білорусі. Завдання даного Союзу були викладені в Статуті Союзу Росії та Білорусі, а задля їхньої реалізації були створені спільні органи: Верховна Рада Союзу, Парламентські Збори, Виконавчий комітет. Отже, саме цей період можна вважати найбільш продуктивним щодо політичного зближення двох держав. Це в подальшому було підкріплено й підписанням у 1998 р. Декларації про подальше об'єднання Білорусі та Росії.

Третій, як вважають більшість дослідників, якісний етап зближення Росії та Білорусі розпочався після підписання Договору про створення Союзної держави в грудні 1999р. У Договорі визначені основні цілі Союзної держави: об'єднати Білорусь і Росію в Союзну державу із спільним економічним, правовим, митним, оборонним простором, спільним бюджетом і грошовою одиницею, союзними державними органами, єдиною зовнішньою політикою. Після обрання на посаду президента Російської Федерації В.В. Путіна, білорусько-російська інтеграція вступила до нової фази, за якої чітко прослідковувалося домінування прагматизму у взаємовідносинах, зрештою й переоцінка набутків процесу міждержавного об'єднання. Тільки в 2005 р. білоруським президентом О.Лукашенком робляться перші кроки до налагодження та зміцнення стосунків з Росією, проте в цьому році такі основні питання, як підписання Конституційного акту Союзної держави Росії та Білорусі, введення єдиної валюти так і не були вирішені.

У 2008 р., після обрання на посаду Президента Російської Федерації Дмитра Медвєдєва, російсько-білоруські відносини в галузі інтеграції починають відновлюватися. Президентами обох держав розглядаються варіанти Конституційного акту, обговорюється процедура обрання президента Союзу. У липні 2008 р. президентами Росії та Білорусі було підписано спільну декларацію, в якій визначено основні напрями російсько-білоруської співпраці. У лютому 2009 року Росія і Білорусь розробили власний антикризовий план.

Отже, аналіз компонентів геополітичного потенціалу Республіки Білорусь дає підстави зробити висновок, що рівень їх розвитку є достатнім для здійснення якісної перебудови всіх сфер життєдіяльності суспільства з метою інтенсивної участі в процесах інтеграції. Що стосується концепції зовнішньої політики Білорусі, то наразі говорити про чітко сформовану доктрину чи концепцію, напевно, зарано, швидше мова може іти про окремі кроки на міжнародній арені. Але, як і раніше, основним стратегічним партнером РБ вважається РФ.

У третьому розділі «Порівняльні особливості білорусько-російської інтеграції» визначається стан розвитку соціально-економічної складової білорусько-російських відносин; аналізуються взаємини Білорусі та Росії у військовій сфері; розглядаються та оцінюються соціально-культурно складові білорусько-російських відносин та з'ясовуються основні проблеми інтеграційного процесу та аналізуються перспективи Союзної держави Росії та Білорусі.

Соціально-економічна складова є найбільш важливим та складним завданням при побудові Союзної держави Росії та Білорусі. Економічна інтеграція надає низку привілеїв як для Росії, так і для Білорусі: збільшення ємності внутрішнього ринку; можливість використання вигідного геоекономічного становища Білорусі та її розвиненої транспортної і зовнішньоторговельної інфраструктури у спільних економічних інтересах; отримання надійного транспортного коридору для товаропотоків на Захід, забезпечення перевезень, пов'язаних з підтримкою життєдіяльності Калінінградської області; відновлення, а також створення нових технологічних зв'язків підприємств Росії та Білорусі.

Основу інтеграційних зв'язків двох країн створюють більше 500 російсько-білоруських спільних підприємств у різних галузях економіки. Особливе місце в економічній інтеграції Білорусі та Росії займає розвиток економічної кооперації шляхом розробки і здійснення спільних програм і утворення транснаціональних (міждержавних) фінансово-промислових груп за участю російських і білоруських підприємств, що дозволяє проводити єдину структурну промислову політику в галузі наукомістких технологій. Перспективним напрямом економічної співпраці можна вважати здійснення спільних виробничих програм за фінансової підтримки з бюджету союзної держави. Таку форму інтеграції можна вважати найбільш значущою для реального об'єднання. Також набувають вагомого значення в інтеграції Білорусі та Росії регіональні зв'язки.

Взаємозалежність та інтеграція двох країн у військовій сфері викликана, в першу чергу, необхідністю відновлення та модернізації військово-стратегічного потенціалу, створеного за часів СРСР. Союзна держава має всі можливості для свого зміцнення в галузі військової безпеки. Її базою є збережена оборонна інфраструктура, система охорони західних кордонів, історично сформована інтеграція військово-промислових комплексів Білорусі та Росії. Військово-технічна співпраця заснована на зацікавленості сторін у взаємодії в галузі розробки, виробництва, постачання і ремонту озброєнь і військової техніки. Нормативно-правова база військового співробітництва між Республікою Білорусь і Російською Федерацією нараховує більш як 30 договорів.

Перспективними й ефективними слід вважати ряд напрямів, що характеризують рівень інтегрованості Білорусі та Росії в соціально-культурному аспекті. Це, насамперед, галузь культури та науки, спорт, освіта, охорона навколишнього середовища та гідрометеорології.

Під час дослідження було встановлено, що політичний потенціал білорусів і росіян тісно корелюється з їх розумінням цілей, які стоять перед суспільством в найближчі роки. Ієрархія цілей повністю співпадає у росіян і білорусів: підтримка порядку в державі; боротьба з ростом цін; надання людям більших можливостей для участі у прийнятті важливих державних рішень; захист свободи слова. Духовні цінності російського і білоруського суспільства дозволяють політичним елітам орієнтуватися на формування єдиного культурного простору Союзної держави. Спільне історичне минуле та культурна спадщина, розвиток суспільних процесів в Білорусі та Росії спричинили значну подібність громадської думки у ставленні до політики. Якщо ж говорити про політику в цілому, то цікавість до неї знизилась у зв'язку із затяжною та глибокою ідейно-політичною кризою, в якій опинились пострадянські країни після проголошення ідеологічного плюралізму. Порівняльний аналіз даних, проведених в Білорусі і Росії, соціологічних опитувань про ставлення населення до Союзу двох держав свідчить в цілому про позитивні тенденції щодо утворення такого Союзу.

Об'єктивні проблеми процесу інтеграції Білорусі та Росії вбачаються в наступному: 1) недостатнє опрацювання політико-правової та юридичної бази для формування союзних та надсоюзних органів управління, а також невизначеність щодо форми державного устрою; 2) занепокоєння Росії щодо можливої втрати статусу постійного члена Ради Безпеки ООН; 3) неможливість виконання запланованих спільних програм в намічені строки; 4) не створено єдиного економічного простору, не здійснене валютне регулювання та реформування кредитно-грошової системи, не врегульовано до кінця питання проведення єдиної митної політики.

В розділі аргументовано, якщо говорити про перспективи існування Союзної держави, як органічно цілого об'єднання, можна сказати, що за умов подолання правових, організаційних, економічних, соціально-культурних проблем, які існують зараз, становлення і розвиток нового політичного об'єднання є потенційно перспективним.

У Висновках представлено основні підсумки дослідження:

В дисертації здійснено комплексний аналіз особливостей інтеграційного виміру міждержавних відносин Республіки Білорусь та Російської Федерації. Порушена проблематика має принципове значення при дослідженні трансформаційних процесів, які відбуваються на пострадянському просторі.

Основні наукові й практичні результати дисертаційної роботи полягають у наступному:

1. Інтеграція стає однією із визначальних тенденцій розвитку сучасного світу. Взаємодія в регіонах набуває сьогодні різних форм аж до впровадження елементів наднаціональності. Входження до системи, що формується, набуває стратегічного характеру для держав, які володіють потенціалом відігрівання сутнісної ролі у світовій політиці. Для середніх держав вирішальними стають механізми забезпечення консолідованих відносин з ключовими акторами міжнародної системи. Стримує ННД на шляху інтеграції необхідність поступитися частиною суверенних прав та повноважень на користь спільних органів. Нові незалежні держави сприймають обмеження суверенітету особливо боляче. Ця базова умова діє в проблемних вимірах лояльності населення та позиціонування національних акторів задля реалізації власних інтересів. Основними причинами інтегрування в актуальних умовах слід вважати: вирішення спільних економічних та соціальних завдань і проблем безпеки.

Багатовимірність інтеграції не дозволяє уніфікувати її типологію. Нині виокремлюють інтеграцію: економічну та політичну, вертикальну та горизонтальну, міжнародну, регіональну та субрегіональну. Концепція інтеграції відображена в багатьох концепціях і теоріях. Пріоритетним став федералізм, за чим виникла концепція «функціональної» інтеграції, яка заклала основи неофункціоналізму. Трансформації викликали виникнення нових підходів до осмислення інтеграції, з чим пов'язані школи «первинного поглиблення», комунікативної теорії тощо. Попри зростання інтеграції в світі, неможна оцінювати її визначальним фактором міжнародних відносин. Розповсюдженим є і зворотній процес - дезінтеграції.

2. Регіональна інтеграція нині простежується переважно на прикладах Західної та Центральної Європи, Східної Азії. Країнами Півночі регіоналізм використовується для завоювання нових ринків і порівняльних переваг. Південь використовує регіональні угруповання для захисту від західної експансії. Пострадянський простір невдало реалізує потенціал інтегрування. Останнє характеризується різновекторністю зовнішньополітичних курсів учасників, прагненням Росії до ролі єдиного «центру сили», енергетичною залежністю низки держав СНД.

Організація СНД виявляється неефективною, постає питання про її життєздатність. Неспроможність СНД викликана недалекоглядністю авторів концепції, неефективністю функцій, недієздатністю правового забезпечення та інституцій, спробами Москви перетворити Співдружність в зону російських інтересів, дезінтеграційним позиціонуванням низки учасників.

Розходженнями в планах і цілях викликане існування низки регіональних угруповань, як то: Євразійське Економічне Співтовариство, Союз Росії та Білорусі, Організація Договору про Колективну Безпеку, Центрально-Азійське Співробітництво, ГУАМ, ЄЕП, ШОС. Чимало країн СНД паралельно беруть участь в кількох об'єднаннях і планують інтегрування за межами СНД, яка наразі нездатна стати організацією на зразок ЄС. На СНД в ближчому майбутньому очікують зміни як політичного, так і економічного характеру, або повний крах проекту.

3. Основними складовими геополітичного потенціалу Республіки Білорусь, який своїми характеристиками відображає рівень розвитку держави і ступінь її захищеності від загроз, виступають такі чинники:

Білорусь перебуває нам межі Центральної Європи, володіє розвиненою регіональною річковою системою, зручними транспортними магістралями. Її досвід, традиції, науково-технічний і економічний потенціал створюють передумови для її розвитку як європейської країни;

Соціально-політичний потенціал характерний нижчим рівнем ризику, ростом стабільності, відносно сприятливою демографією, конфесійною та етнічною консолідацією, високим для перехідних країн коефіцієнтом концентрації доходу, що має тенденцію до збільшення;

Науково-технічний та інтелектуальний потенціал Білорусі характерні високою часткою технологічних товарів у експорті, високими показниками витрат на науково-дослідницькі роботи та ін. Однак перед країною стоять загрози «скидання» їй технологій другого сорту, технологічної інфляції, відпливу науковців. Ситуація залишається сприятливою, хоча існують проблеми технологічної безпеки, як то: контроль за використанням національних ресурсів, захист технологій, прийняття світових стандартів якості та безпеки тощо;

Геоінформаційний потенціал Республіки Білорусь розвивається динамічно, однак технологічний відрив розвинутих країн передбачає перерозподіл світового доходу на їх користь, а посилення економічної залежності Білорусі від решти світу обмежує політичне забезпечення фінансування найбільш прибуткових галузей господарського комплексу;

На час здобуття незалежності Білорусь була найбільш мілітаризованою державою світу, але після приєднання до Договору про обмеження збройних сил і озброєнь в Європі в 1992 році відбулися значні скорочення;

Геоекономічний потенціал вимагає від Білорусі більшої відкритості національної економіки світовому ринку.

Отже, геополітичний потенціал РБ достатній для якісної перебудови життєдіяльності суспільства та адаптації до глобалізації.

4. Після отримання незалежності сформувалися основні погляди на зовнішній вибір: зближення з Росією чи Заходом, нейтралітет. Виокремлюються чотири основні етапи трансформування концепції зовнішньої політики Білорусі: 1991 р. - домінування ідеї нейтралітету за паралельного прагнення до відновлення зв'язків з Росією та інтеграції з нею; 1995-1996 рр. - перехід до багатовекторності; 1996-1997 рр. - стратегічне партнерство, що переросло в ідею інтеграції; 2001р. - концепція багатовекторної дипломатії і прагматизму на тлі історичних традицій.

Наразі говорити про сформовану доктрину зовнішньої політики Білорусі рано, але мова може йти про третій етап з його трансформацією відповідно до змін у внутрішній політиці кожної з держав. З урахуванням особливостей білоруської економіки становлення Білорусі як європейської держави можливе при побудові багатовекторності зовнішньої політики без порушення пріоритетних відносин з Росією.

5. Ідеї та концепції білорусько-російської інтеграції є неоднорідними, а процес розвивається поетапно.

Перший етап розпочався в 1992 р. встановленням дипломатичних відносин між двома державами і завершився в квітні 1996 р. підписанням Договору про створення Співтовариства двох держав. Ініціатором зближення Республіки Білорусь та Російської Федерації виступала білоруська сторона. В цей період була зроблена спроба створення єдиної грошової системи, але через ряд причин, а саме, кризу народного господарства, різні темпи здійснення реформ у двох країнах, а також негативне ставлення деяких політичних сил Білорусі та Росії до грошової унії - об'єднання грошових систем не відбулося. Також в цей період білорусько-російські відносини поступалися ідеї «слов'янського трикутника». Другий етап інтеграції двох країн розпочався із підписання 2 квітня 1996 р. Договору про створення Співтовариства Росії та Білорусі, який став політичною та юридичною засадою утворення Союзної держави. Базовим завданням цього етапу стало знаходження формули інтеграції. Вже в 1997 р. відбулося подальше зближення двох держав актом підписання договору, згідно якого Співтовариство перетворювалось в Союз Росії та Білорусі. Завдання даного Союзу були викладені в Статуті Союзу Росії та Білорусі, а задля їхньої реалізації були створені спільні органи: Верховна Рада Союзу, Парламентські Збори, Виконавчий комітет. Отже, саме цей період можна вважати найбільш продуктивним щодо політичного зближення двох держав. Третій, як вважають багато дослідників, більш якісний етап зближення Росії та Білорусі розпочався після підписання Договору про створення Союзної держави в грудні 1999р. В Договорі визначені основні цілі Союзної держави: об'єднати Білорусь і Росію в Союзну державу із спільним економічним, правовим, митним, оборонним простором, спільним бюджетом і грошовою одиницею, союзними державними органами, єдиною зовнішньою політикою. Однак, після обрання на посаду президента Російської Федерації В.В. Путіна, білорусько-російська інтеграція вступила до нової фази, у якій чітко прослідковувався прагматизм у взаємовідносинах. Було сформульовано кілька сценаріїв інтеграції: 1) радикальний - втілення «унітарної» моделі, чи моделі «вертикальної інтеграції»; 2) розвиток на зразок Євросоюзу - моделі «горизонтальної інтеграції»; 3) об'єднання на основі Договору про створення Союзної держави. Саме в цей період як із боку білоруської сторони, так і з боку Росії відбувається переосмислення всього процесу об'єднання. По новому формуються завдання і контури політичної та економічної інтеграції, які породжують низку проблем, котрі потрібно вирішувати в майбутньому. В 2008 р. інтеграція набирає темпів. Президентами, Д.Медвєдєвим та О.Лукашенко розглядаються варіанти Конституційного акту та обрання президента Союзу. В липні підписана спільна декларація з визначенням базових напрямів співробітництва. Пріоритетами визначені - міжрегіональні зв'язки, транспортний транзит, поглиблення взаємодії в атомній енергетиці. Кризовий 2009 рік змусив розробляти спільний антикризовий план.

6. Одним із пріоритетних напрямів співпраці Республіки Білорусь та Російської Федерації є економічна галузь. На перших етапах інтеграції саме соціально-економічна складова декларувалася як провідна сфера співпраці (вбачалося застосування ринково-інституційної концепції на зразок Європейського Союзу). На сьогодні економічна інтеграція ускладнена відсутністю просувань у ключових сферах - валютній, енергетичній тощо. Росія шукає політичних вигод, диктує умови, спонукає Білорусь до обмеження економічного суверенітету, для чого гальмує реалізацію досягнутих угод. 2006 рік охарактеризувався відновленням суперечок з ціноутворення, газотранспортних мереж, транзитної і митної політики, які час від часу з'являлися і в наступні роки.

В розглянутих питаннях найбільш задіяним залишається міждержавний рівень взаємодії, тобто правлячих еліт, що збільшує політизацію. Однак на практиці результати приносять відносини між регіонами. Потенціал їх «співіснування» поряд з національними державами реалізується недостатньо. Регіони сприймаються як учасники невертикальних (управління), а тільки горизонтальних комунікацій (співробітництво). Інтегрування двох моделей економік відбувається повільно, але з тенденцією до нарощування темпів.

В галузі військового співробітництва для Росії ключове значення має геополітичне положення Білорусі, яке надає сприятливі можливості не тільки в економічному (комунікації, транзит), а й у військово-політичному змісті: Росія може суттєво посилити своє стратегічне положення в західному напрямку. У свою чергу, Білорусь може отримати в особі Росії гаранта своєї безпеки.

Підтримку інтеграційним зусиллям шукають у факторах нематеріального, соціокультурного характеру, які потенційно впливають на лояльність громадян щодо інтегрування. Один з пріоритетів - формування єдиного науково-освітнього простору («союзні» вищі учбові заклади, стандартизація програм та ін.). На цьому напрямку недостатньо задіяний потенціал наукового співтовариства. Інший орієнтир - єдиний культурний простір Росії та Білорусі - фактично став реальністю. Однак паралельно в обох державах помітне зниження попиту на інтеграцію.

Політичний потенціал сторін корелюється з близьким розумінням цілей. Ієрархія цінностей і цілей збігається. Соціальні та політичні відмінності не встигли істотно відобразитися на свідомості і поведінці населення, погляди на роль політики в Білорусі та Росії майже однакові.

В умовах конфлікту «старих» і «нових» цінностей виникла соціальна потреба у стабілізації духовного життя, яка призвела до зростання ролі релігії в соціокультурних процесах. Результати опитування свідчать про розмивання традиційного розуміння релігійності як єдності віри, конфесійності і поведінки: відбувається індивідуалізація релігійності. Накопичуються проблеми у виконанні конституційних прав громадян держав, постає асиметричність в об'ємі наданих громадянам прав у Білорусі та Росії.

7. На початку ХХІ ст. у російському і білоруському науковому середовищі існують прихильники та критики інтеграції. Перші вважають, що для російського керівництва тісні зв'язки з Білорусією є ключовим фактором зовнішньої політики Росії, виділяючи чотири базові підходи до інтеграції Росії та Білорусі - помірний інтеграціонізм, антиінтеграціонізм, реставраторство та демократичний надінтеграціонізм. Критики ставлять під сумнів, що сучасні відносини між Білорусією та Росією є кращими в СНД і доводять, що об'єднання задля протидії НАТО є хибним кроком. Вони приходять до висновку, що досягнення Союзної держави є скромними внаслідок спільної системної кризи. Ними пропонуються відносини на зразок тих, які існують між США і Канадою.

Інші проблеми інтеграції бачаться так: 1) недостатнє опрацювання політико-правової бази для союзних та надсоюзних органів управління, невизначеність державного устрою; 2) занепокоєння Росії щодо можливої втрати статусу постійного члена Ради Безпеки ООН; 3) неможливість вчасного виконання спільних програм; 4) відсутність єдиного економічного простору.

Найбільш складною в плані рівноправної взаємодії є економічно галузь. В галузі «високої політики» були спростовані багато аргументів щодо захисту доцільності інтеграції. Воєнно-політична інтеграція Білорусі та Росії, - особливо стійкий компонент. Кожного разу ефективний поступ білорусько-російської інтеграції залежить від суб'єктивного чинника авторитарності управління.

Отже, сьогодні білорусько-російський інтеграційний проект зберігає незавершений характер, достатньо розмиті структурні та змістовні характеристики, являючи собою складне в плані теоретико-концептуального осмислення утворення. З початку 2000-х рр. в інтеграційному проекті серйозно постає питання про зміну природи білорусько-російського об'єднання та остаточної інтеграційної моделі у співставленні з досвідом Європейського Союзу. В будь-якому випадку ефективний поступальний розвиток білорусько-російської інтеграції в різних її галузях безпосередньо залежить від вирішення політико-правових питань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Вівчар І.В. Республіка Білорусь і Європейський Союз: шлях до порозуміння. // ГРАНІ. - Дніпропетровськ, 2006. - №3 (47). - с.136-140.

Вівчар І.В. Російсько - білоруські відносини: історія і перспективи розвитку. // Науковий вісник Чернівецького Університету: Збірник наукових статей. Історія. Політичні науки. Міжнародні відносини. - Випуск 323 - 324. - Чернівці: Рута, 2006. - 205с. - с.111 - 115.