Розвиток морських єврорегіонів в системі локальної кооперації ЄС

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Метою створених в Європі у 50-х - 60-х роках ХХ ст. перших єврорегіонів було посилення гармонізації соціально-гуманітарних відносин прикордонних зон, адже передбачалося, що з плином часу вони мають створити підгрунтя для реалізації більш інтенсивних гуманітарних, економічних та інших спільних проектів місцевих громад, які мали б зламати упередженість, а інколи й ворожнечу між сусідніми народами. Досягнутий у 70-80-ті роки «гуманітарний» ефект викликав до життя цілу низку інших ініціатив, насамперед економічних, які зацікавили малий і середній бізнес, що мав на той час чітко локалізований характер діяльності. Саме він сприяв більш активному руху робочої сили, створенню нових робочих місць, розвитку прикордонної інфраструктури. Останні двадцять років єврорегіональне співробітництво набуло нових якісних характеристик, найважливішими з яких стало суттєве зростання кількості регіонів, що задіяні в ньому; посилення інтенсивності руху капіталу в них; перехід до поліструктурної моделі розвитку. Створення перших морських єврорегіонів важко переоцінити, адже саме вони почали відігравати у господарстві країн-учасниць не тільки економічну та соціальну ролі, а й важливу геополітичну, яка зумовлена вигодами географічного положення та високими темпами концентрації капіталу на локалізованих приморських територіях. Можна спрогнозувати, що й сучасні морські регіони в конкурентній моделі ХХІ ст. разом із містами - лідерами Європи матимуть велике значення при транзиті факторів виробництва та інтенсифікації обміну товарами і послугами, створюючи при цьому додатковий креативний потенціал не лише для країн, в яких вони розташовані, а й для всього континенту. Додаткової значущості означеній проблематиці надає той факт, що Україна як прикордонна з ЄС держава, що має більш як 2000-ну кілометрову берегову лінію, далеко не повною мірою використовує її для посилення своїх геополітичних та геоекономічних позицій, які в умовах розширення Європейського Союзу і запровадження нової моделі локальної кооперації потребують суттєвої корекції та переосмислення.

Вихідний теоретичний та емпіричний матеріал, а також запропоновані автором дослідницькі підходи базуються на критичному осмисленні та узагальненні наукових досліджень із міжнародної економіки, міжнародного менеджменту та регіональної економіки, які представлені у працях зарубіжних та вітчизняних науковців, зокрема В. Будкіна, Ю. Ваннопа, Б. Губського, М. Кітінга, Д. Лук'яненка, М. МакДжиніса, В. Новицького, О. Мозгового, А. Мокія, Ю. Макогона, Н. Мікули, М. Портера, Є. Панченка, Ю. Пахомова, Л. Поліщук, А. Поручника, А. Рум'янцева, С. Сіденко, А. Філіпенка, Р. Хадсона, М. Харта, В. Чужикова, І. Школи та багатьох інших.

Разом із тим, не тільки у науковій літературі минулих років, але й у сучасних працях вчених не знайшли всебічного аналізу та обгрунтування структурно-логічна модель єврорегіонального співробітництва та місце в ній морських єврорегіонів, визначення їх суті та напрямів функціонування, організаційно-економічний механізм створення та функціонування цих формувань у межах нової моделі локальної кооперації в ЄС й ідентифікація очікуваних ефектів організації морських єврорегіонів у мегарегіональному спільному європейському економічному просторі, що й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є системне дослідження економічної сутності, особливостей і чинників формування та розвитку морських єврорегіонів як поліструктурних динамічних утворень інтеграційного союзу в процесі посилення в ньому локальної кооперації периферійних зон.

Відповідно до мети дослідження, в роботі поставлені таки конкретні завдання:

– розкрити суть та основні чинники формування морських єврорегіонів в умовах зростання внутрішньої кооперації різних таксономічних одиниць інтеграційного угрупування;

– визначити суть локальної кооперації в ЄС та місце і роль у ній єврорегіонального співробітництва;

– дослідити еволюцію розвитку морських єврорегіонів та проаналізувати методичні підходи щодо оцінки їх оптимальної локалізації;

– розкрити роль морських єврорегіонів у процесі посилення локальної кооперації в Європейському Союзі та реалізації гармонізаційних моделей транскордонного співробітництва;

– оцінити можливості України щодо створення морських єврорегіонів, яким притаманна поліструктурна модель функціонування;

– визначити організаційно-економічний механізм формування спільних із країнами ЄС морських єврорегіонів України.

1. Методологія дослідження прикордонного економічного співробітництва регіонів

Проаналізовано основні підходи до визначення суті та значення транскордонного співробітництва в умовах посилення глобалізації світового господарства взагалі і європейської інтеграції зокрема. Автором проаналізовано основні концептуальні підходи до ідентифікації дефініцій «регіон», «єврорегіон», «морський єврорегіон». Зокрема зазначено, що обов'язковою складовою поняття «єврорегіон» може слугувати його таксономічний характер, узгоджений правовий статус, наявність держкордону, спільна інфраструктура та логістичні зв'язки, подібна соціально-демографічна та географічна структура, переплетіння національних та регіональних інтересів країн-учасниць. З огляду на це, морський єврорегіон визначається автором як інтертаксономічне дифузне територіальне утворення, в якому на підставі укладених регіональними громадами договорів та сформованих на цій основі фінансових інструментів розвитку здійснюється спільна соціальна, економічна та гуманітарна діяльність розташованих поруч чи на значній відстані одна від одної приморських зон, що належать різним державам, які мають спільні інтереси в розвиткові взаємовигідного партнерства.

У роботі виокремлюються етапи еволюції форм транскордонного співробітництва та пропонується схема його становлення, яка складається з комплексного дослідження прикордонних регіонів, визначення переваг і можливих напрямів співробітництва, вибору виду і меж діяльності, налагодження співпраці, формування нормативно-правової бази, інституційного оформлення, створення уповноважених органів. Автором розроблена просторова білатеральна модель дифузії традиційних регіонів, що надало можливість створити більш ємну просторову модель дифузії морських єврорегіонів.

У дисертації відмічено, що в сучасній економічній теорії надзвичайно важко виокремити єврорегіональний складник, який би з часом міг перерости у відповідну парадигму. Проте після проведеного аналізу теорій сучасної регіоналістики авторові вдалося скомпонувати певні єврорегіональні ідеї в «новому регіоналізмі» М. Кітінга (зміна регіональної пропорційності), локального партнерства М. Гедеса (асистенціалізм у відносинах між регіонами), просторового планування В. Солета, А. Фалуазі, У. Ваннопа (створення континентальних вісей економічного зростання), регіональної конкуренції М. Харба, С. Харді, Л. Арбрехтса (можливість маргіналізації регіонів), теорії транскордонної співпраці Р. Ратті, С. Річмана та окремі методологічні підходи вітчизняних дослідників Н. Мікули, А. Мокія, В. Чужикова та інших.

Врахування перелічених вище методологічних новацій дозволило дисертантові удосконалити методику дослідження ефективності функціонування єврорегіонів за рахунок включення до її складу моделі вирівнювання ціни на прикордонних територіях, удосконалення формули Рейнвенстейна - Стюарта, запровадження нового індикатора-інтегральної оцінки регіону з відповідними компонентами (економічної, соціально-культурної, інфраструктурної, інформаційної, охорони довкілля).

2. Особливості транскордонного співробітництва на єврорегіональному просторі

Розглядаються особливості єврорегіональної кооперації, розвиток якої тісним чином пов'язується з еволюцією ЄЕС/ЄС, унаслідок чого автором всебічно обґрунтовано етапи становлення транскордонного співробітництва, які складаються з періодів: обґрунтування змін, ідентифікації, диверсифікації, дифузії та сучасного. У роботі відмічається, що саме на початку 90-х років, тобто на етапі диверсифікації, відбулося значне розширення функцій єврорегіонів та формування їх морських аналогів. Це призвело до певної зміни функцій і корекції напрямів розвитку, що були зумовлені необхідністю врахування спеціалізації, територіальної розірваності прибережної зони, наявністю тих логістичних схем, які склалися внаслідок застосування новітніх транскордонних технологій. Виявлено, що на етапі дифузії, інтенсивність транскордонного та міжрегіонального співробітництва зростає і виходять далеко за межі ЄС, адсорбуючи до свого складу все нові й нові території.

Розглядаючи особливості розвитку морського єврорегіону, автором визначаються ті компонентно-структурні зміни, які передують його створенню та розвитку.

У роботі доведено, що в конкурентній моделі ХХІ ст. найбільш імовірним напрямом розвитку може стати процес конгломерації малих єврорегіонів та утворення на їх основі мегаєврорегіонів, серцевинною основою яких може бути їх морський складник.

Автором проведене селектування принципів, механізмів та інструментів транскордонного співробітництва в Європі. Виявлено, що останнім часом до традиційних принципів, які були запозичені у «регіональної політики ЄС» (субсидіарність, децентралізація, партнерство, програмування, концентрація, компліментарність), додались ще й нові, інноваційність розвитку, посилене співробітництво, допомога в адаптації територій. Частина з них була покладена в основу створення Ініціативи регіонального розвитку (INTERREG) як основного інструменту єврорегіонального співробітництва. Фінансування цієї ініціативи здійснювалось по висхідній: 80-ті роки - 31 програма та 1,1 млрд. євро, 1994-1999 рр. - 79 програм та 3,6 млрд. євро, 2000-2006 рр. відповідно - 81 та 5,9 млрд. євро.

Упродовж 2007-2013 рр. зазнаватимуть суттєвих змін не тільки інструменти, але й механізми єврорегіонального співробітництва, найважливішими з яких, як показало проведене дослідження, є наступні:

1. Єврорегіональне співробітництво стало частиною Політики згуртування (Cohesion Policy), зокрема того її розділу, що присвячений ЄТК - Європейській територіальній кооперації (в Єврокомісії це називають локальною кооперацією).

2. Основних інструментів із шести залишиться лише три (Європейський фонд регіонального розвитку, Європейський соціальний фонд, Європейський фонд згуртування). Суттєво зросте фінансування ЄТК, яке сягне 8,7 млрд. євро на весь період. Найбільше коштів на здійснення єврорегіональної кооперації отримують Франція, Німеччина, Іспанія, Польща.

3. Партнерське компліментарне фінансування інвестиційних проектів за селективними напрямками спільних політик здійснюватиметься через систему операційних програм, які об'єднуватимуть зусилля як місцевих громад так і національних та наднаціональних інституцій.

4. Відбудеться посилення контролю за використанням коштів та здійснюватиметься моніторинг ефективності їх витрачання через щорічне підбиття підсумків (Strategic follow-up).

У розділі 3 «Організаційно-економічний механізм створення морських єврорегіонів в Україні» досліджено потенціал, особливості та механізми організації морських єврорегіонів в Україні. Зазначено, що наявний зараз потенціал, зокрема приморський, фактично дуже слабо використовується для міждержавної кооперації. Як показало дослідження, найбільш ефективною моделлю організаційно-економічного механізму формування цих утворень має стати система таких послідовних дій, що більш повно враховує наступне:

• створення та реалізацію спільних локальних стратегій розвитку;

• розробку ефективної моделі управління єврорегіонами;

• організацію декількох місцевих агенцій морського розвитку та налагодження їхньої роботи;

• формування консолідованого бюджету, а також моніторингового комітету, який би слідкував за ефективними витратами;

• диверсифікацію економічного співробітництва;

• активні гуманітарні контакти;

• налагодження співпраці між громадськими організаціями;

• створення координаційної ради морської кооперації.

Проведений системний аналіз найбільш ефективних варіантів створення морських єврорегіонів, центром яких на глибоке переконання здобувача, має бути потужний порт, що виконуватиме роль своєрідного полюса тяжіння. З цією метою були проведені необхідні розрахунки за системою індикаторів (індекс вантажообігу, витрати на оплату праці, відстань до порту Салоніки (Греція)), на підставі чого був обчислений гравітаційний вектор. Виявилось, що найбільше тяжіння до порту Салоніки мають м. Маріуполь (33477,8) та м. Севастополь (17342,3). Саме вони можуть претендувати на організацію на монополярній основі перших морських єврорегіонів.

Логіка подальшого селектування включала розрахунок інтегральної оцінки регіонів за відносними показниками, яка базувалася на порівнянні двадцяти одного індикатора, що віднесені до економічної (5), соціальної (6), інформативної (3) сфер, інфраструктури (4) та довкілля (3). Аналоговою моделлю при цьому був єврорегіон «Маас-Рейн» (Німеччина, Бельгія, Нідерланди), який європейські експерти вважають найвдалішим у ЄС. Проведені обрахунки дозволили встановити відносну паритетність м. Маріуполь і м. Севастополь у соціально-культурній сфері, в решті ж сфер спостерігається явне перевищення показників м. Маріуполя (в «інфраструктурі» це співвідношення ідентифікується на рівні 11,5 до 1). Ці розрахунки, як і багато інших аргументів, що і випливають з визначення морського єврорегіону, дозволили виокремити найкращу перспективу для створення першого в Україні морського єврорегіону «Приазов'я» з локалізаційним центром у м. Маріуполь.

Крім цього, як показало проведене дослідження, серед багатьох реальних проектів створення морських єврорегіонів з урахуванням національних інтересів України та реалізації її морського потенціалу, виходячи з перспектив розвитку мегарегіональної ініціативи ЄС «Чорноморська синергія», в нашій державі найбільш доцільним було б створення таких морських єврорегіонів: «Балтія» (Україна, Польща, Швеція, Литва, Латвія, Естонія); «Дунай - Чорне море» (Україна, Молдова, Румунія, Болгарія, Сербія, Австрія); «Ольвія» (Україна, Греція, Болгарія); «Херсонес» (Україна, Греція, Кіпр); «Тавріка» (Україна, Туреччина, Болгарія); «Кафа - Сугдея» (Україна, Російська Федерація, Туреччина, Італія); «Кубань - Крим» (Україна, Російська Федерація, Греція).

Висновки

кооперація інтеграційний морський єврорегіон

У дисертаційній роботі здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове вирішення наукового завдання щодо обґрунтування сутності, створення і розвитку морських єврорегіонів, як поліструктурних динамічних утворень інтеграційного союзу в процесі посилення в ньому локальної кооперації периферійних зон. Результати проведеного дослідження дозволяють зробити такі висновки:

1. Локальна кооперація в ЄС являє собою найвищу на сьогоднішній день форму міжрегіонального та міжнародного співробітництва, що характеризується активним соціально-економічним співробітництвом прикордонних регіонів, яке забезпечує їх прискорене зростання завдяки імплементації принципів єврорегіональної політики, застосуванню європейських механізмів і інструментів стимулювання міжрегіональної співпраці, що зумовлює з одного боку долання депресивності селективних зон Європейського Союзу, а з іншого - забезпечує порівняну гомогенізацію транскордонних територій у межах спільного європейського економічного простору, формування якого визнається в ЄС як найважливіше геостратегічне завдання першої чверті ХХІ ст.

2. Сучасний морський єврорегіон є інтертаксономічним дифузним територіальним угрупуванням, в якому на підставі укладених та імплементованих місцевими громадами договорів, іншими нормативно-правовими актами та створених на цій основі фінансових інструментів розвитку здійснюється спільна соціальна, економічна та гуманітарна діяльність розташованих поруч чи на певній відстані одна від одної прибережних зон, що належать різним державам, регіони яких мають спільні інтереси в розвиткові взаємовигідного партнерства. Незважаючи на подібність в ідентифікації дефініцій «єврорегіон» чи «морський єврорегіон», останній характеризується більш вагомим стратегічним розташуванням, наявністю інфраструктури переважно загальнодержавного та міжнародного значення; розвитком специфічної спеціалізації (морський транспорт; рекреаційне, рибне господарство); сформованою спільною логістичною системою), численними коопераційними зв'язками, а також значним прошарком діаспор в етнічній структурі місцевого населення.

3. Трансформація морських єврорегіонів у сучасних умовах відбувається під впливом галузево-локальних чинників, які несуть у собі як інтеграційні, так і дезінтеграційні сигнали: єдина інфраструктура, взаємовигідні економічні проекти, компліментарне співфінансування програм, наявність спільних логістичних систем, родинні та етнічні зв'язки, недостатнє наповнення консолідованого бюджету, недосконалий менеджмент, різне бачення перспектив, загострення конкуренції, конфлікт інтересів, зміна кон'юнктури на товари та послуги, що виробляються в регіонах, трансферт технологій, вплив ТНК та ТНБ.

4. Наявна нині методика оцінки ефективності морських єврорегіонів не дозволяє повною мірою провести чітку їх ідентифікацію, адже вона не має цілісного характеру і несе в собі, швидше за все, констатуючий, аніж аналітичний характер. Зазначена послідовна структуризація етапів дослідження, яка включає схеми оцінювання товарно-грошових потоків через кордон, вирівнювання цін на прикордонних територіях, виявлення рівнів ресурсно-технологічних можливостей, економічну ідентифікацію основних векторів співробітництва, застосування гравітаційної моделі вивчення транскордонного ринку, та розрахунки запропонованого автором на базі аналогової моделі єврорегіону «Маас-Рейн» інтегральної експертної оцінки дозволяють значно підвищити валідність отримуваних результатів.

5. Доведено, що морський єврорегіон проходить у своєму розвиткові такі стадії: первинного співробітництва, ідентифікації сутності, диверсифікації, дифузії, локальної кооперації, які складаються з цілого ряду послідовних дій - запровадження окремих проектів, укладання та виконання взаємовигідних договорів між місцевими громадами на визначений термін, розробка і запровадження спільних стратегій, взаємну адаптацію соціально-економічних та правових сфер, створення сталої системи співробітництва і поліструктуризація спільної діяльності. Спрогнозовано, що виокремлення локальних єврорегіонів (рівня NUTS-3), які мають морську спеціалізацію та відповідні механізми соціально-економічного і ментального зближення, у конкурентній системі ХХІ ст. призводитиме створенню морських креативних єврорегіонів, які здійснюватимуть масштабну зовнішньоекономічну діяльність мегарегіонального та глобального рівнів.

6. Комплексне обґрунтування необхідності формування морських єврорегіонів в Україні, яке базується на системній оцінці їх морського потенціалу, характеру та напрямів міжнародних перевезень, розвитку туристичної сфери, наявності діаспор, аналізі обсягів регіонального експорту, імпорту та взаємних інвестицій, ідентифікації рівнів гравітаційного господарчого тяжіння між основними портами як майбутніми мегарегіональними центрами соціально-економічної локалізації, інтегральному оцінюванні системних перспектив. Запропоноване передпроектне дослідження дозволяє чітко визначити найбільш ефективні зони організації морських єврорегіонів та звести до мінімуму ендогенні та екзогенні ризики.

7. Організаційно-економічний механізм формування спільних із країнами ЄС морських єврорегіонів України включає в себе реалізацію цілого ряду етапів, зокрема розробку державної концепції розвитку морських єврорегіонів; створення локальних стратегій спільної діяльності; інституалізацію управління єврорегіонами, створення мережі локальних агенцій морського розвитку; формування консолідованого бюджету та моніторингового комітету; поліструктуризацію економічного співробітництва; налагодження активних гуманітарних контактів та співпрацю між громадськими організаціями.

8. Серед багатьох реальних проектів організації морських єврорегіонів з урахуванням національних інтересів України насамперед щодо реалізації її морського потенціалу і відповідно до основних напрямів мегарегіональної ініціативи ЄС «Чорноморська синергія» найбільш доцільним є створення наступних морських єврорегіонів: «Приазов'я» (Україна, Греція, Російська Федерація); «Балтія» (Україна, Польща, Швеція, Литва, Латвія, Естонія); «Дунай - Чорне море» (Україна, Молдова, Румунія, Болгарія, Сербія, Австрія); «Ольвія» (Україна, Греція, Болгарія); «Херсонес» (Україна, Греція, Кіпр); «Тавріка» (Україна, Туреччина, Болгарія); «Кафа - Сугдея» (Україна, Російська Федерація, Туреччина, Італія); «Кубань - Крим» (Україна, Російська Федерація, Греція). Структурно-методологічним аналогом для створення та поширення в Україні морських єврорегіонів могла б слугувати організація такого угрупування під умовною назвою «Приазов'я», яке на взаємовигідній основі об'єднало б регіональні інтереси півдня Донецької області (Україна), Ростовської області (Російська Федерація) та ряду провінцій Греції, що мають із Донбаським регіоном тривалі економічні, транспортні, логістичні зв'язки, які базуються на взаємовигідному співробітництві, спільному баченні перспектив розвитку, етнічній, родинній та ментальній ідентифікації.

Література

1. Чередниченко В.В. Дифузія єврорегіональної матриці у ХХІ ст. (теоретичний аспект) ? В.В. Чередниченко ?? Вісник Львівської комерційної академії: Зб. наук. праць. Серія Економічна. Вип. 20. / Відп. за випуск В.В. Апопій. - Львів: ЛКА, 2006. - С. 637-643.

2. Чередниченко В.В. Еволюція програм регіонального розвитку ЄС з підтримки транскордонного співробітництва ? В.В. Чередниченко ?? Формування ринкової економіки: Зб. наук. праць. Вип. 17. / Гол. редактор Є. Піщаль. - К.: КНЕУ, 2006. - С. 234-241.

3. Чередниченко В.В. Модель розвитку морських єврорегіонів в Україні ? В.В. Чередниченко ?? Економіка: проблеми теорії та практики: Зб. наук. праць. Вип. 240. Т.ІІІ. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2008. - С. 629-640.

4. Чередниченко В.В. Модель гармонізації морських єврорегіонів в Україні ? Т.В. Блудова, В.В. Чередниченко ?? Стратегія розвитку України: Наук. журнал. Вип.6 / Відп. за випуск В.Є. Новицький. - К., 2007. - С. 103-111.

Размещено на Allbest.ru