Політика сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до Європейського Союзу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 339.922+330.34:504(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук

Політика сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до Європейського Союзу

08.00.02 - світове господарство і

міжнародні економічні відносини

Федунь Юрій Богударович

Львів - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі міжнародних економічних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор економічних наук, професор Грабинський Ігор Михайлович Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин.

Офіційні опоненти:

доктор економічних наук, професор Павліха Наталія Володимирівна Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри міжнародних економічних відносин

кандидат економічних наук, доцент Максимець Олена Віталіївна Національний лісотехнічний університет України, доцент кафедри менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.

Захист дисертації відбудеться 27 вересня 2011 р. о 15.30 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.21 Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Січових Стрільців, 19.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5).

Автореферат розісланий «25» серпня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради к.г.н., доцент Ю.І. Присяжнюк

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. На початку XXI століття людство постало перед складними проблемами розвитку, які не можна вирішити в межах окремих держав. Дедалі чіткіше виявляються ознаки кризи розвитку цивілізації, спричинені екологічними, соціально-демографічними та економічними чинниками. Сьогодні майже всі регіони світу постали перед ризиком незворотного руйнування навколишнього середовища. Катастрофічні зміни у системі «природне середовище - суспільство» є наслідком інтенсифікації виробництва, зростання чисельності населення, підвищення температури атмосферного повітря, падіння рівня ґрунтових вод, зменшення посівних площ і площ лісів тощо.

Загальновизнаною стратегією вирішення глобальних соціально-екологічних проблем сьогодні є концепція сталого розвитку, фундаментальні основи якої визначені Міжнародною конференцією ООН з навколишнього середовища і розвитку 1992 р. у Ріо-де-Жанейро. Аналіз сучасних тенденцій природокористування свідчить, що забезпечити сталий розвиток і вирішити найбільш актуальні проблеми довкілля неможливо без екологізації економічної системи та без зрушень і змін у людській свідомості.

Проголошений Україною курс на євроінтеграцію потребує вивчення досвіду європейських країн у вирішенні проблем сталого еколого-економічного розвитку, що, своєю чергою, ставить нові завдання та вимагає формування нових пріоритетів у дослідженні цих проблем. Україна відіграє важливу роль у забезпеченні екологічної стабільності в Європі. Її географічне розташування, розмаїття екосистем зумовлюють суттєву залежність екологічної ситуації на всій території Європи від її стабільності в Україні. Водночас європейська інтеграція сприяє здійсненню в Україні політичних та економічних реформ, підтриманню стабільності у державі, забезпеченню безпеки громадян.

Серед проблем сталого розвитку України за умов інтеграції до ЄС важливе місце посідає проблема удосконалення еколого-економічних відносини з країнами - членами ЄС. У цьому контексті розробка теоретико-методологічних засад формування політики сталого розвитку України за умов євроінтеграції набуває особливої актуальності.

Проблеми сталого розвитку на глобальному та локальному рівнях досліджували вітчизняні автори, зокрема В.А.Андрійчук, Є.М.Борщук, О.А.Веклич, З.В.Герасимчук, І.М.Грабинський, Л.С.Гринів, М.І.Долішній, Я.М.Коваль, В.С.Кравців, О.В.Максимець, Л.Г.Мельник, Н.В.Павліха, І.М.Синякевич, Ю.І.Стадницький, Ю.Ю.Туниця, Т.Ю.Туниця, А.Г.Федорі- щева, Є.В.Хлобистов, А.Б.Шостак та інші.

Загальнотеоретичні питання співробітництва України із світовою спільнотою взагалі та ЄС у сучасній вітчизняній науці найбільш повно висвітлені в публікаціях В.В.Волошина, Б.М.Данилишина, В.Н.Денисова, А.І.Дмитрієва, С.І.Дорогунцова, В.В.Короля, В.Д.Котика, В.М.Муравйова, Л.Г.Руденко, В.М.Трегобчука, В.Я.Шевчука та інших. У західних дослідженнях і публікаціях окремі аспекти цієї проблеми, а також взаємодії інших країн з ЄС аналізували С.Амін, У.Бек, Т.Гартлі, Е.Гідденс, Я.Гуннінг, А.Б.Девідсон, Р.Джонсон, Д.Медоуз, А.Печчеї, Я.Тінберген.

Водночас маловивченими залишаються питання теорії та методології дослідження проблем сталого розвитку, особливості реалізації політики еколого-економічного розвитку в країнах ЄС. Уваги потребує проблема державного регулювання механізмів формування системи еколого-економічних відносин, поглибленого аналізу - досвід реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку країнами ЄС та можливості його адаптації до вирішення проблем сталого розвитку України. Необхідність дослідження перелічених процесів та їх впливу на перспективи розвитку економічних та екологічних зв'язків, а також необхідність комплексної розробки проблем еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС зумовили вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин ЛНУ ім. Івана Франка і є складовою держбюджетних науково-дослідних тем «Концепція сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС» (державний реєстраційний № 0102U003575), в межах якої автор досліджував питання становлення та розвитку концепції сталого розвитку України, та «Теоретичні основи виявлення порівняльної еколого-економічної переваги у зовнішній торгівлі України» (державний реєстраційний № 0105U002223), в межах якої автор досліджував вплив міжнародної торгівлі на навколишнє середовище (довідка № 2453-М від 02.06.11 р. ЛНУ ім. Івана Франка).

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційного дослідження є визначення теоретико-методологіних засад формування та інституційних механізмів реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС.

Для досягнення цієї мети у дисертації поставлені і розв'язані такі завдання:

– проаналізувати головні етапи становлення та розвитку політики сталого еколого-економічного розвитку ЄС;

– дослідити стратегічні напрями еколого-економічної діяльності європейських країн на різних етапах формування ЄС;

– проаналізувати інституційні механізми регулювання еколого-економічного співробітництва України та ЄС;

– простежити особливості процесу екологізації економічних відносин у розвинених країнах і країнах, що розвиваються;

– розробити та науково обґрунтувати концепційні засади формування моделей сталого еколого-економічного розвитку України;

– визначити тенденції економічного та екологічного співробітництва між Україною та окремими країнами - членами ЄС і ЄС в цілому на макро- та мікрорівні;

– розробити пропозиції щодо активізації розвитку еколого-економічних відносин між Україною та ЄС;

– здійснити прогноз політики сталого розвитку України за умови інтеграції до ЄС.

Об'єктом дисертаційної роботи є глобалізація еколого-економічних проблем у процесі розвитку сучасного світового господарства. Предметом дослідження є політика сталого еколого-економічного розвитку України та країн - членів ЄС за умов інтеграційних процесів у Європі.

Методологія дослідження. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали сукупність методів і принципів та наукового пізнання, визначених метою, завданнями та природою аналізованого об'єкта. В роботі для аналізу проблем сталого розвитку, екологічних проблем світового господарства, еколого-економічних проблем міжнародної торгівлі використані теоретико-методологічні підходи вітчизняних і зарубіжних авторів. Базовим методом у роботі є системний підхід, який дав змогу з єдиних позицій дослідити формування політики сталого розвитку та еколого-економічні відносини, які функціонують як на національних, так і на наднаціональному рівнях. Методика системного підходу використана при дослідженні соціально-економічної сталості та при формуванні концепції сталого розвитку економічних систем.

Крім того, при аналізі політики сталого розвитку країн ЄС використовувалися історичний, порівняльний аналіз, спостереження, групування, абстрактно-логічний, графічний, економіко-статистичний методи. Зібрані та досліджені результати експертних оцінок і статистичні показники міжнародних, державних економічних, екологічних, фінансових організацій та об'єднань. При дослідженні шляхів забезпечення сталості розвитку України, при обґрунтуванні переліку індикаторів сталості еколого-економічного розвитку використані методи критеріального аналізу.

Емпірична база дослідження сформована на основі даних Держкомстату України, офіційних статистичних даних ЄС та інших держав, монографічних досліджень з питань сталого розвитку. Нормативну базу дослідження становлять міжнародні угоди, нормативні акти інституцій ЄС, законодавство країн - членів ЄС та України у галузі природокористування, охорони довкілля та сталого розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в теоретичному узагальненні проблем сталого еколого-економічного розвитку країн - членів ЄС та створенні науково обґрунтованих засад формування політики сталого еколого-економічного розвитку України в процесі євроінтеграції.

Найвагоміші наукові результати, які характеризують новизну дисертаційного дослідження й особистий внесок автора, такі:

уперше:

- визначено, шляхом моделювання, з використанням аналізу ієрархій Т.Сааті, пріоритети та переваги шляхів сталого розвитку України, що дало змогу виявити чинники, які стримують сталий еколого-економічний розвиток України, і на підставі цього розробити та запропонувати ефективні шляхи переходу до такого розвитку;

- запропоновано визначення і науково обґрунтоване поняття «сталий розвиток еколого-економічних відносин», що виникають у національній економіці, як процесу, який забезпечує спрямованість цих відносин на збалансований розвиток системи «природне середовище - суспільство»;

удосконалено:

- методику аналізу регулювання еколого-економічних відносин, як системи впливу суспільства на процес пошуку балансу економічних, правових, політичних інтересів між суб'єктами еколого-економічних відносин у питаннях раціонального використання природних ресурсів;

- підходи до визначення пріоритетних напрямів співробітництва України з ЄС в контексті забезпечення сталого еколого-економічного розвитку;

- теоретичні положення щодо формування системи принципів і заходів з активізації економічної, природозахисної, правової, політичної, соціальної форм співробітництва України та ЄС у контексті сталого еколого-економічного розвитку, що дало змогу виокремити такі основні принципи охорони навколишнього середовища, як попередження, відшкодування збитків, відповідальності забруднювача, субсидіарності;

набули подальшого розвитку:

- підходи до аналізу особливостей політики сталого еколого-економічного розвитку в країнах - членах ЄС і країнах - кандидатах на вступ до ЄС, що дало змогу розробити ефективні механізми реалізації такої політики в Україні.

Практичне значення дисертації полягає в удосконаленні теоретико-методологічного інструментарію аналізу еколого-економічних відносин, закономірностей формування переходу на принципи сталого розвитку. Теоретичні висновки та практичні рекомендації можуть бути використані в процесі розробки та реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку України на етапі її інтеграції до ЄС.

Теоретичні положення дисертації використовуються у процесі викладання навчальних дисциплін «Комерційна дипломатія» і «Сучасні моделі економічних систем» на кафедрі міжнародних економічних відносин факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка (довідка №2626-М від 14.06.11 р.).

Теоретико-практичні положення дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці державних службовців для сфери забезпечення екологічної безпеки.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження є особисто виконаною науковою працею, в якій викладено авторський підхід до проблеми формування політики сталого еколого-економічного розвитку України в умовах євроінтеграції.

Концепційні положення, висновки та рекомендації, які виносяться на захист, одержані автором самостійно. З наукових праць, опублікованих у співавторстві, у роботі використані лише ті аспекти, які є результатом особистих досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї та положення дисертації доповідались і отримали позитивну оцінку на міжнародних та вітчизняних конференціях та семінарах, зокрема: Міжнародній науково-практичній конференції «Польща і Україна на шляху до Європейського Союзу» (м.Варшава, Польща, 20 листопада 2003 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Менеджмент навколишнього середовища» (м.Слок, Польща, 26-30 листопада 2003 р.); Міжнародній науково-практичній студентсько-аспірантській конференції «Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації» (м.Львів, 23-24 квітня 2004 р.); Науково-практичній конференції «Комерційна дипломатія, торговельна політика та право: проблеми вивчення і дослідження» (м.Львів, 24 березня 2005 р.); П'ятій міжнародній науково-практичній конференції «Європейське екологічне право» (м.Львів, м.Вроцлав, м.Дрезден, 31 березня - 4 квітня 2008 р.); щорічних звітних наукових конференціях викладачів і співробітників ЛНУ ім. Івана Франка за 2004-2011 рр.

Публікації матеріалів дослідження. За результатами дослідження за темою дисертаційної роботи опубліковано 12 наукових праць, у тому числі: 6 статей у наукових фахових журналах, 6 - у матеріалах наукових конференцій, збірниках тез доповідей та інших наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Повний обсяг дисертації становить 216 сторінок комп'ютерного тексту. Обсяг основного тексту дисертації становить 167 сторінок і містить 5 рисунків на 5 стор. і 18 таблиць (в тому числі 8 таблиць у додатках). Список використаних джерел охоплює 283 найменувань на 28 сторінках. Робота має 5 додатків на 21 сторінці.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробленості, зв'язок роботи з науковими програмами й темами, визначено мету та завдання дослідження, сформульовано об'єкт, предмет і методи дослідження, визначено наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення.

У першому розділі - «Теоретико-методологічні засади дослідження екологічних проблем економічного розвитку» - проаналізовано основні напрями розвитку еколого-економічної думки у 1960-2000 роках і виокремлено його головні етапи. Поява системи наукових поглядів пов'язується з іменем прем'єр-міністра Норвегії Г.Х.Брундтланд, яка 1987 року у доповіді «Наше загальне майбутнє» визначила сталий розвиток як такий, що задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу існування майбутніх поколінь і задоволення ними своїх потреб. Поняття sustainable development, перекладене як «сталий розвиток», увійшло в науковий обіг після конференції ООН з навколишнього середовища 1972 року та опублікування праць Римського клубу 70-х років. Поняття «сталий розвиток» отримало офіційну дефініцію з моменту ухвалення документів Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в Ріо-де-Жанейро у 1992 році.

Концепція сталого розвитку є моделлю розвитку цивілізації, покликаною забезпечити світовий баланс між рішенням соціально-економічних і екологічних проблем. Головним завданням сталого розвитку є задоволення людських потреб і прагнень. Принципами сталого розвитку є здатність людства надати розвитку сталого та тривалого характеру з тим, щоб він відповідав потребам нинішнього покоління, не позбавляючи прийдешні покоління такої можливості; обмеження у галузі експлуатації природних ресурсів відносні та пов'язані із сучасним рівнем техніки та соціальної організації людей; необхідність узгодження способу життя тих, хто має великі кошти, з екологічними можливостями планети; розміри та темпи зростання населення повинні узгоджуватися з виробничим потенціалом глобальної екосистеми планети.

Сталий розвиток повинен мати динамічний характер, оскільки він є процесом змін, в якому масштаби експлуатації ресурсів, спрямування фінансових потоків, орієнтація технічного розвитку узгоджуються з сучасними та майбутніми потребами.

Концепція сталого еколого-економічного розвитку спочатку формувалася «знизу - догори», починаючи з обговорення екологічних проблем в окремих країнах, на національному рівні, з наступним перенесенням цих дискусій на міжнародний рівень.

На підставі узагальнення й систематизація концепції сталого еколого-економічного розвитку сформульовано такі висновки:

1) концепція сталого розвитку не є елементом виключно економічної чи екологічної доктрини, вона міждисциплінарна та належить до напрямів суспільно-політичної думки. Ця концепція виникла на ґрунті загальних ідеологічних засад діяльності людства, як продовження системи поглядів постіндустріалізму. Відповідно, вона не є новою ідеєю устрою суспільства;

2) основними засадами сталого розвитку є принцип можливості біосфери нейтралізувати негативні наслідки діяльності людини; принцип встановлення обмежень на стан технологій і розвиток людства заради збереження навколишнього середовища для майбутніх поколінь; принцип задоволення розумних потреб людства.

Аналіз показників сталого еколого-економічного розвитку дав змогу виокремити основні соціальні, політичні, економічні та екологічні індикатори та з'ясувати, що причиною складності їх розробки є те, що інформація, яка становить основу індикаторів про стан навколишнього середовища, різниться природою, розмірами, повнотою, значущістю для ухвалення рішень, часом і місцем отримання. Для певних регіонів інформація чи її компоненти можуть бути актуальними, тоді як для інших жодного значення для сталості розвитку не матимуть.

Показники сталого розвитку використовують для оцінки стану навколишнього середовища, стану рівня життя населення та його здоров'я, оцінки впливу виробничої діяльності на відтворюваність навколишнього середовища.

Аналіз досвіду застосування індикаторів сталого розвитку в деяких країнах засвідчив необхідність урахування особливостей цих країн та індивідуального підходу до кількісного та якісного добору форм національних розрахунків та обліку. Автор пропонує доповнити перелік індикаторів сталого еколого-економічного розвитку для України такими:

1) зменшення частки матеріаловитратних підприємств і збільшення частки наукоємних виробництв;

2) зростання транзитно-транспортних послуг на терміналах всіх видів транспорту;

3) наповнення бюджету за рахунок підприємств сфери обслуговування та фінансового ринку.

Для України розробка індикаторів сталого еколого-економічного розвитку є логічним продовженням роботи над «Концепцією сталого розвитку України». Її цінність і новизна полягають у тому, що вперше на основі широкої праці представників науки, політики, бізнесу, органів влади та громадськості повинні бути запропоновані принципи удосконалення нормативної бази, ефективного управління та фінансово-економічного механізму раціонального природокористування, збереження біологічного різноманіття та здоров'я населення. Актуальність розробки переліку показників сталості розвитку зумовлена низкою чинників, зокрема, застарілими виробничими фондами, недосконалістю законодавства, наявністю зон екологічного лиха, які потребують реагування з боку держави, високим антропогенним навантаженням в окремих регіонах країни, що призводить до погіршення екологічних показників, збідніння біологічного розмаїття.

На шляху до сталого розвитку країни чи її окремого регіону важливу роль відіграють індикатори, які визначають цей розвиток: соціальні (тривалість життя, рівень освіти, санітарії, зайнятість працездатного населення); екологічні (збереження біорозмаїття та природних ландшафтів, вод, атмосферного повітря, утилізація побутових відходів); економічні (капіталовкладення, ремоделювання виробництва, ВВП на одну особу, розвиток науки та техніки); інституційні (доступ до інформації, екологічна освіта, участь громадськості у вирішенні питань локального та державного значення).

У другому розділі - «Політика сталого еколого-економічного розвитку в країнах - членах Європейського Союзу» - аналізуються особливості реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку в країнах Європейського Союзу: в країнах ЄС-15, в країнах, що приєднались до ЄС після 2004 року, та в країнах - кандидатах на вступ до ЄС.

Вивчення та врахування досвіду цих країн для України, як сусідки ЄС, є вкрай важливим, оскільки Україна взяла на себе низку зобов'язань перед цією організацією.

Аналіз програм сталого розвитку держав Європи свідчить про наявність загальних орієнтирів. По-перше, економічний розвиток вважається виправданим за умови зниження природомісткості національної економіки та забезпечення необхідного захисту навколишнього середовища. По-друге, економіка визнається лише засобом досягнення високого рівня життя людини, який потребує екологізації. По-третє, людина, її потреби, інтереси, визнані пріоритетним компонентом сталого розвитку.

Основною ознакою функціонування національних економік країн - членів ЄС є екологізація виробничих процесів, що забезпечує можливість досягнення економічного зростання за одночасного збереження природи, уникнення конфліктів між цими визначальними цілями життєдіяльності людини. Починаючи з 90-х років XX ст. концепція екологізації виробництва стає офіційним курсом державної еколого-економічної політики багатьох країн, зокрема, Нідерландів, Німеччини, Великої Британії.

На підставі аналізу процесів формування ЄС виокремлено чотири етапи реалізації політики еколого-економічного розвитку країн ЄС-15. Перший етап (1957-1972) розпочався від моменту створення Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС), яке не мало правових повноважень у сфері природокористування. Країни - засновниці ЄЕС прагнули, насамперед, врегулювати торговельні питання і тільки погіршення екологічного клімату у 70-х роках змусило ЄЕС вдатись до політики екологічного захисту. Другий етап (1973-1985) характеризується проведенням перших заходів із захисту природного середовища в країнах ЄС-15. У 1973 році була прийнята «Програма дій Європейських Спільнот у сфері охорони природи», на основі якої були розроблені перша (листопад 1973 р.), друга (1977) та третя (1983) «Програми дій Європейської Спільноти з охорони навколишнього середовища», виконання яких дало змогу поліпшити якість життя та якість навколишнього середовища. Третій етап (1985-1992) характеризується як етап закріплення компетенції у галузі охорони навколишнього середовища за інститутами ЄС. Єдиним європейським актом 1986 року були внесені зміни у Римську угоду 1957 р., які конкретизували цілі та завдання екологічної політики ЄС, а також запровадили принцип субсидіарної відповідальності за забруднення.

Четвертий етап здійснення цієї політики вже за участю нових членів розпочався у 1992 р. і триває дотепер. На цьому етапі відбувається вдосконалення екологічної політики з урахуванням розширення кордонів ЄС та необхідності гармонізації законодавства нових членів зі стандартами ЄС. Як підтверджує досвід розвинених європейських країн, досягти екологічної безпеки можна лише за умови економічного зростання. Так, у Німеччині рівень викидів СО₂ в атмосферу 2000 р. становив 1022 млн т, а 2008 р. - 945,1 млн т. Така ж тенденція спостерігається і в деяких країнах Східної Європи, найближчих сусідів України. Так, в Угорщині рівень викидів СО₂ 2000 р. становив 81,9 млн т, а 2008 р. - 74,6 млн т.

Аналізуючи активність країн - членів ЄС у справі досягнення та забезпечення сталого еколого-економічного розвитку, ми умовно розділили їх на дві групи: держави, що провадять пасивну політику у галузі охорони природи, та держави, що активно співпрацюють у цій сфері. Активними державами, що виступають каталізаторами у справі розробки екологічно спрямованої політики, традиційно вважаються Німеччина, Данія, Нідерланди, Швеція, Фінляндія, Австрія. Ці держави діють у напрямі екологізації економічної політики ЄС шляхом проведення заходів економічного, соціального, політичного, громадського характеру, чим і відрізняються від держав, поведінку яких можна охарактеризувати як бездіяльність. До екологічно пасивних держав належать: Греція, Португалія, Ірландія, Іспанія, Італія, Бельгія, Франція. Такий поділ підтверджується, наприклад, динамікою викидів СО₂ в атмосферу. У Німеччині зміна показників викидів СО₂ в атмосферу відносно 1991 р. становила 86% у 2000 р. і 80% у 2008 р., а в Іспанії цей показник становив, відповідно, 131% і 154%.

У зв'язку з розширенням ЄС першорядним завданням постав аналіз ресурсно-екологічної політики нових країн - членів, їх спроможності до вирішення нових екологічних проблем. У 2004 та 2007 рр. Європейський Союз пережив п'ятий і шостий етапи розширення, безпрецедентні як за кількістю країн, що приєднались до ЄС, так і глибини перетворень, які необхідно здійснити.

Країни, що недавно приєдналися до ЄС, мають низку спільних ознак. Насамперед, вони мають приблизно однаковий рівень економічного розвитку. По-друге, їх економіка перебуває на стадії піднесення, що сприяє прискоренню їх інтеграції з іншими членами ЄС. Ще одним на наш погляд, найбільш суттєвим, чинником, є політична спрямованість держав на інтеграцію та одностайність у підтримці населенням такої політики.

Приєднання до ЄС країн постсоціалістичного простору після 2004 р. змусило їх прийняти умови спільної екологічної політики ЄС, що є обов'язковим і для наступних кандидатів. Ці зобов'язання покладають на бюджети цих 12 країн нові обтяження -- позиція ЄС однозначна: екологічні програми повинні реалізовуватися за рахунок внутрішніх джерел.

З розширенням ЄС, яке пов'язане також з лібералізацією світової торгівлі, транскордонною інвестиційною діяльністю та рухом капіталу, нерідко пов'язують надії на оздоровлення навколишнього середовища в Європі.

Для України як імовірного кандидата на вступ до ЄС важливим є вивчення позитивного досвіду таких країн, як Хорватія, Туреччина та Македонія, оскільки саме вони наразі є чільними кандидатами на вступ, а також Польщі, котра має позитивний досвід вступу до ЄС.

Фінансування інтеграційних програм вимагало від країн-кандидатів у період вступу до ЄС спрямування у 2-3 рази більше засобів на охорону навколишнього середовища ніж у попередні роки. Так, упродовж 1991-2000 рр. витрати на інвестиції, пов'язані з охороною навколишнього середовища, у Польщі становили 17 млрд євро; із 2001 до 2015 р. (року завершення останнього перехідного періоду) щорічні витрати розраховані на рівні від 2,3 до 2,8 млрд євро. Основні статті витрат пов'язані з упровадженням директив у галузі водного господарства щодо очищення комунальних стоків, охорони вод від забруднень сільськогосподарського походження, а також рекультивації промислових земель.

Україні, яка є сусідкою ЄС і яка взяла на себе низку зобов'язань перед цією організацією, сьогодні зупинятися на досягнутому не можна. ЇЇ пріоритетними завданнями є удосконалення чинного законодавства, створення ефективних гарантій економічного розвитку та екологічного захисту. Уже сьогодні ми повинні прискіпливо вивчати досвід Європи, особливо тих країн, які нещодавно стали членами ЄС та змушені на практиці вирішувати ті проблеми, про які ми говоримо поки що гіпотетично.

У третьому розділі - «Формування політики сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС» - на основі досвіду країн - членів ЄС виокремлено проблеми еколого-економічного розвитку України та запропоновано шляхи їх вирішення.

Однією з важливих проблем процесу інтеграції України в ЄС є необхідність оптимізації національного законодавства у сфері еколого-економічних відносин, його узгодження з принципами та нормами міжнародного права. європейський співробітництво екологізація

Суттєвим недоліком стратегії розвитку України є відсутність кількісних оцінок основних чинників, які визначають шляхи розвитку екологічної та економічної систем на майбутні десятиріччя.

Реалізація завдань європейської інтеграції значною мірою залежить від прогресу на головному напрямі - забезпечення сталого зростання та прискореного подолання на цій основі розриву в обсягах ВВП на одну особу між Україною та країнами - членами ЄС. За останні роки цей розрив значно зріс і тепер у кілька разів більший, ніж у Польщі, Чеській Республіці та Угорщині, які лише нещодавно отримали членство в ЄС. Тому Україні як країні - кандидату необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, яка могла б забезпечити їй щорічні темпи зростання ВВП, у півтора-два рази вищі, ніж загалом у країнах ЄС. Таке зростання повинно супроводжуватися глибокими якісними перетвореннями, реалізацією завдань сталого розвитку, що визначаються світовим співтовариством як стратегія існування у XXI столітті.

Першорядними завданнями України на шляху до ЄС в контексті забезпечення сталості еколого-економічного розвитку визнаються виважена, обґрунтована адміністративна реформа органів системи державного управління у сфері природокористування та природоохоронної діяльності, запровадження чіткого механізму розподілу функцій між органами управління та контролю, удосконалення системи державного управління господарської діяльності суб'єктів природокористування.

Перша група чинників, які забезпечуватимуть сталість розвитку, сприяє формуванню протекціоністської державної політики, спрямованої на протидію хижацькому використанню природних, трудових та інших ресурсів України з боку компаній промислово розвинених країн. Друга група чинників пов'язана із нерівномірністю розвитку різних секторів економіки самої України, що зумовлює специфіку зовнішньоторговельних відносин. Незважаючи на досить високий рівень інтеграції економіки України у світовий ринок, важливим джерелом отримання прибутків Україною є сировина. Аналіз проблем природокористування послужив підставою для висновку про те, що головним напрямом вирішення цих проблем є створення та широке впровадження безвідходних і маловідходних технологій. Третя група чинників, які сьогодні набувають особливої актуальності - політичні, вони відбивають позицію країни на міжнародній арені та впливають на членство держави у різних економічних і політичних організаціях. Членство в ЄС як перспективна мета України є важливою формою міжнародного співробітництва, яка сприяє реалізації можливостей торговельних та економічних чинників зовнішньоекономічної політики.

Для України на сучасному етапі розвитку важливим є визначення стратегічних пріоритетів еколого-економічного розвитку. Використовуючи метод аналізу ієрархій Т.Сааті, ми змоделювали можливі шляхи сталого розвитку України, що дало змогу визначити пріоритетний шлях розвитку.

На основі емпіричних даних, попередніх досліджень, опублікованих як вічизняними, так і зарубіжними авторами, а також на основі власного дослідження, методика і зміст якого викладені у даній роботі, з використанням дедуктивного методу нами побудована ієрархія моделі можливих шляхів сталого розвитку України (див. рис.1).

Пропонована модель охоплює такі аспекти: рушійні сили, актори, шляхи та сценарії.

Перший рівень ієрархії на рис.1 має одну мету: сталий розвиток (ми припускаємо, що він дорівнює 1,0 або 100%).

Другий рівень ієрархії формується рушійними силами, що забезпечують сталий розвиток: екологізація господарської сфери, економічне зростання, вирішення соціальних проблем, відновлення біосистеми та становлення громадянського суспільства. Пріоритети цих цілей випливають з матриці парних порівнянь щодо мети першого рівня.

Рис.1. Ієрархія моделі можливих шляхів сталого розвитку України

Компонентами третього рівня є фактори, що впливають на сталий розвиток, упроваджують концепцію сталого розвитку в життя: влада, населення, природа, економіка та олігархія. Під олігархією розуміються окремі особи, що входять до політичної та економічної еліти суспільства і суттєво впливають на ухвалення рішень у державі.

Важливим завданням є визначення впливу цих факторів на сталий розвиток через проміжний, другий, рівень. Тому пріоритети цих факторів щодо кожної мети другого рівня виходять з матриць попарних порівнянь щодо цієї мети, а отримані п'ять векторів пріоритетів потім зважуються вектором пріоритетів другого рівня, що дає змогу одержати шуканий складений вектор пріоритетів факторів.

Компонентами четвертого рівня є можливі шляхи вирішення проблеми сталого розвитку: реформування екологічних стандартів (зокрема, через прийняття високих стандартів ЄС); реформа нормативно-правової бази (зокрема, через розробку екологічного кодексу); зміна ставлення населення до проблем сталого розвитку; регулярний обмін думками; огляд ситуації щодо політики сталого розвитку.

Шляхи впливають на сталий розвиток через проміжні, другий і третій, рівні, тому пріоритети цих шляхів щодо кожного фактора третього рівня виводяться з матриць попарних порівнянь щодо цих факторів. Отримані чотири вектори пріоритетів потім зважуються вектором пріоритетів другого та третього рівнів, що дає змогу одержати шуканий складений вектор пріоритетів шляхів.

Цілями п'ятого (кінцевого) рівня є сценарії руху держави у напрямі сталого розвитку. Нами виокремлено чотири сценарії:

1) збереження ситуації статус-кво, за якої не відбувається істотного розвитку;

2) розвиток через інтеграцію до європейських структур, як ідеал - до Європейського Союзу;

3) розвиток через зближення з Російською Федерацією, зокрема, вступ до єдиного економічного простору ЄЕП (чи аналогічних структур);

4) розвиток через зростання власної економіки, рівня громадянської свідомості тощо, без інтеграції у будь-які структури.

Отже, маємо кінцевий результат, який свідчить про те, що найбільш перспективним для України є шлях розвитку через інтеграцію до європейських структур, його вага становить 0,427, або 42,7%. За ним йде шлях розвитку через власні сили (0,218, або 21,9%). Тобто, утримуючи позаблоковий статус, Україна може розвиватись відповідно до концепції сталого розвитку досить успішно.

Далі йде шлях зближення з Російською Федерацією (0,138, або 13,8%), який деякі громадські діячі розглядають як один з перспективних. Але більшість експертів вважають цей шлях менш привабливим, ніж інтеграція в європейські структури, що і підтверджується нашим дослідженням. Останнє місце посідає шлях на збереження статус-кво (0,077, або 7,7%), що очевидно, бо держава як синергетичний організм не може залишатись на одному рівні, і збереження статус-кво означає її неминучу деградацію.

Висновки

У дисертації здійснено аналіз і узагальнення теоретико-методологічних засад формування інституційних механізмів реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС і запропоновано нове вирішення актуального завдання - оцінки ефективності можливих шляхів сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграційних процесів.

Одержані в процесі дослідження результати дали можливість сформулювати такі висновки.

1. Системний аналіз вітчизняних і зарубіжних наукових джерел, присвячених проблемам реалізації концепції сталого розвитку, свідчить, що вони належать до найважливіших проблем сучасного етапу цивілізаційного розвитку. Незважаючи на численність публікацій з тематики сталого розвитку, фундаментальний рівень дослідження проблем досить часто є недостатнім, що, своєю чергою зумовлює необхідність ґрунтовних системних досліджень усіх аспектів сталого розвитку. Сьогодні досить детально досліджені природничі, економічні, соціальні, філософські аспекти концепції сталого розвитку. Водночас недостатньо розроблені аспекти сталого розвитку, пов'язані з процесами глобалізації, зокрема з євроінтеграційними процесами.

2. Сталий розвиток - це спроможність економічної, екологічної та соціальної систем ефективно виконувати властиві їм внутрішні та зовнішні функції. Сталість розвитку будь-якої системи повинна ґрунтуватися на інноваційних досягненнях, які спрямовані на задоволення життєвих потреб людей і збереження екологічних систем.

3. Стратегічно важливою для розвитку України є проблема формування механізму реалізації концепції сталого розвитку. Аналіз державних і регіональних програм сталого розвитку показав, що їх автори намагаються перенести вирішення екологічних проблем до моменту досягнення Україною кращого економічного стану. На думку автора, це суперечить головному принципу сталого розвитку, відповідно до якого ідея сталого розвитку полягає саме у врахуванні екологічного фактора як одного з найважливіших компонентів соціально-економічному розвитку. Тому при укладанні цільових програм пріоритетною повинна бути екологічна політика, як цілеспрямована діяльність із забезпечення раціонального користування природними ресурсами та збереження якості навколишнього середовища при забезпеченні високих соціальних стандартів.

4. Аналіз головних етапів становлення та розвитку політики сталого еколого-економічного розвитку країн ЄС засвідчив наявність суттєвого впливу інтеграційних процесів на формування механізмів реалізації концепції сталого розвитку в межах окремих країн і союзу загалом. Водночас в Україні недостатньо враховується та певною мірою ігнорується фактор залежності процесів національного розвитку у всіх його аспектах від розвитку цих же процесів на глобальному рівні, що значною мірою зменшує ймовірність реалізації на практиці головних принципів сталого розвитку. Цей вплив не знаходить належного врахування при розробці перспективних програм розвитку України та при розробці стратегії і тактики реалізації концепції сталого розвитку. Викладене є особливо актуальним для розробки концепції сталого розвитку України як головного завдання, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №634 «Про затвердження Комплексної програми реалізації на національному рівні рішень, прийнятих на Всесвітньому саміті зі сталого розвитку, на 2003-2015 роки» від 26 квітня 2003 року.

5. На основі запропонованої моделі ієрархії пріоритетів еколого-економічного розвитку обґрунтовано положення про те, що найбільш ефективним шляхом переходу на принципи сталого розвитку є інтеграція до європейських структур. Серед усіх можливих шляхів найбільш несприятливим є збереження статус-кво.

6. На підставі отриманих наукових результатів пропонуємо:

а) з метою активізації еколого-економічних відносин у межах Україна - ЄС розробити багатосторонній договір «Про екологічну безпеку», надавши його нормам імперативного характеру, а національне законодавство адаптувати до норм цього договору;

б) для формування ефективних інструментів управління еколого-економічним розвитком України в Раді безпеки та оборони України та в Міністерстві екології та природних ресурсів сформувати підрозділи, головними завданнями яких було б вирішення стратегічних і тактичних завдань переходу України на засади сталого розвитку.

7. На основі аналізу напрямів еколого-економічної діяльності країн ЄС автором запропоновано стратегічні індикатори еколого-економічного розвитку, які повинні слугувати основою для ухвалення рішень на національному рівні:

а) обсяги зростання національного багатства країни при дотриманні оптимальних пропорцій між такими його елементами, як навколишнє середовище і національні природні ресурси;

б) рівні зниження антропогенного впливу на навколишнє середовище окремого регіону, країни, континенту;

в) зменшення поляризації населення планети на багатих і бідних.

8. Важливими для реалізації принципів сталого розвитку є визначені автором ознаки, яким повинні відповідати індикатори сталого розвитку: стійкість, репрезентативність, надійність, вимірюваність, фінансова спроможність, зрозумілість як для фахівців, так і для пересічних громадян. Вони уможливлюють ефективний моніторинг еколого-економічного розвитку.

9. Важливими на сучасному етапі розвитку нашої держави є врахування загальних принципів соціально - орієнтованої економіки, отриманих автором на підставі аналізу характеру еколого-економічних процесів у країнах ЄС:

а) економічний розвиток визнається доцільним за умови зниження природомісткості технологій і забезпечення екологічного захисту;

б) економіка визнається лише засобом досягнення високого рівня життя людини;

в) людина, її потреби та інтереси є стратегічними пріоритетами сталого розвитку.

Дотримання цих принципів забезпечить сталий розвиток економічної системи України в євроінтеграційних умовах.

Список опублікованих праць за темою дисертації

У наукових фахових виданнях:

1. Федунь Ю. Економічний розвиток України в контексті інтеграції до ЄС / Юрій Федунь // Вісн. Львів. ун-ту. Сер. міжн. відн. - 2005. - №15. - С. 158-161.

2. Федунь Ю.Б. Актуальні проблеми забезпечення сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС / Ю.Б. Федунь, Р.В. Фещур // Вісн. НУ “Львівська політехніка”. - 2005. - №547. - С.276-283. (Особистий внесок - виявлено причини загострення ресурсно-екологічних проблем в Україні та запропоновано шляхи поліпшення екологічної ситуації в Україні).

3. Федунь Ю. Показники сталості еколого-економічного розвитку / Юрій Федунь // Вісн. Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. Серія міжнародні відносини. - 2008. - №25. - С.321-327.

4. Федунь Ю.Б. Проблеми сталого еколого-економічного розвитку України: кроки до розв'язання / Ю.Б. Федунь, М.А. Саницький // Вісн. НУ “Львівська політехніка”. - 2008. - №621. - С.238-246. (Особистий внесок - виявлено основні джерела викидів СО₂ та запропоновано конкретні шляхи їх зниження).

5. Федунь Ю.Б. Шляхи забезпечення сталого еколого-економічного розвитку України / Ю.Б. Федунь // Вісн. НУ “Львівська політехніка”. Менеджмент та підприємництво в Україні. Етапи становлення та проблеми розвитку. - 2009. - №657. - С.229-234.

6. Федунь Ю.Б. Реалізація політики сталого еколого-економічного розвитку в країнах ЄС: досвід для України / І.М. Грабинський, Ю.Б. Федунь // Вісн. НУ “Львівська політехніка”. Менеджмент та підприємництво в Україні. Етапи становлення та проблеми розвитку. - 2010. - №691. - С.327-333. (Особистий внесок - проаналізовано стратегію реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку в країнах ЄС та виявлено загальні орієнтири цієї політики та обгрунтовано можливість використання досвіду для України).

В інших виданнях:

7. Fedun J. Bezpoњrednie inwestycje zagraniczne w warunkach integracji Ukrainy z Uni№ Europejsk№ / Igor Hrabynskyj, Jurij Fedun - Warszawa: Wyd. Instytutu Rynku Wewnкtrznego i Konsumpcji, 2003. - S.25-30. (Особистий внесок - виявлено низький приплив іноземних інвестицій в економіку України та запропоновано умови покращення інвестиційного клімату в Україні).

8. Федунь Ю. Б. Економічний розвиток України в умовах глобалізації в контексті курсу інтеграції до ЄС. Матеріали міжнар. наук. студ.-асп. конф. “Економіка посткомуністичних країн в умовах глобалізації” / Федунь Ю. Б. - Львів. - 23-24 квіт. 2004р. - Львів, 2004. - С.310-311.

9. Федунь Ю. Політико-економічні проблеми адаптації екологічної та сільськогосподарської політики України до вимог ЄС та СОТ/ Юрій Федунь, Михайло Видойник // Swiatowe rolnictwo w globalizujacej sie gospodarce. - Кielce: WSU, 2006. - С.129-133. (Особистий внесок - проаналізовано особливості адаптації та гармонізації економічної політики України до вимог ЄС та СОТ).

10. Федунь Ю. Б. Екологічні проблеми сталого розвитку України в контексті євроінтеграції. Матеріали п'ятої міжнар. наук.-практ. конф. “Європейське Екологічне Право” / Федунь Ю. Б. - Львів ; Вроцлав ; Дрезден. - 31берез.-4 квіт. 2008 р. - Львів, 2008 - С.88-89.

11. Федунь Ю. Політика збалансованого розвитку в країнах, що приєднались до ЄС після 2004 року / Юрій Федунь // Матеріали звітної наук. конф. ф-ту міжнар. відносин. - Львів. - 5-8 лют. 2010 р. - Львів, 2010. - С.239-241.

12. Федунь Ю. Формування показників сталого еколого-економічного розвитку / Юрій Федунь // Матеріали наукової конф. ф-ту міжнар. відносин, присвяченої 350-річчю Львів. нац. ун-ту ім. І. Франка. - Львів. - 8-9 лют. 2011 р. - Львів, 2011. - С.147-148.

Анотація

Федунь Ю.Б. Політика сталого еколого-економічного розвитку України в умовах інтеграції до ЄС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.02 - світове господарство і міжнародні економічні відносини. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2011.

У дисертації висвітлено теоретичні засади становлення концепції сталого еколого-економічного розвитку та проаналізовано показники його оцінки. На основі аналізу виявлено особливості реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку у країнах - членах Європейського Союзу.

У дослідженні, з використанням аналізу ієрархій, визначено пріоритети та переваги шляхів сталого розвитку України, що дало змогу виявити чинники, які стримують сталий еколого-економічний розвиток, і на підставі цього проаналізувати пріоритети та науково обґрунтувати засади політики сталого еколого-економічного розвитку України. Методом моделювання визначено, що найбільш перспективним шляхом забезпечення сталості еколого-економічного розвитку України є (1) шлях інтеграції до ЄС, за ним йде (2) шлях розвитку через власні сили і далі - (3) шлях зближення з Російською Федерацією.

У роботі визначено теоретико-методологічні засади формування та інституційні механізми реалізації політики сталого еколого-економічного розвитку України за найбільш ефективного сценарію - інтеграції до ЄС.

Ключові слова: еколого-економічний розвиток, Європейський Союз, євроінтеграція, еколого-економічні проблеми, політика сталого розвитку, показники сталого розвитку, індикатори сталого розвитку.

Аннотация

Федунь Ю.Б. Политика устойчивого эколого-экономического развития Украины в условиях интеграции к ЕС. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата экономических наук по специальности 08.00.02 - Мировое хозяйство и международные экономические отношения. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2011.

В диссертации исследованы теоретические принципы становления концепции устойчивого эколого-экономического развития и проанализированы показатели его оценки. На основании анализа выявлены особенности реализации политики устойчивого эколого-экономического развития стран - членов Европейского Союза.

В исследовании, с использованием анализа иерархий, охарактеризованы приоритеты и преимущества путей устойчивого развития Украины, что позволило определить факторы, сдерживающие устойчивое эколого-экономическое развитие, и на этом основании проанализировать приоритеты и научно обосновать принципы политики устойчивого эколого-экономического развития Украины. При помощи метода моделирования установлено, что наиболее перспективным путём обеспечения устойчивости эколого-экономического развития Украины является (1) путь интеграции в ЕС, за ним следует (2) путь развития собственными силами и далее - (3) путь сближения с Российской Федерацией.

В работе определены теоретико-методологические принципы формирования и институционные механизмы реализации политики устойчивого эколого-экономического развития Украины в условиях наиболее эффективного сценария - интеграции в ЕС.

Ключевые слова: эколого-экономическое развитие, Европейский Союз, евроинтеграция, эколого-экономические проблемы, политика устойчивого развития, показатели устойчивого развития, индикаторы устойчивого развития.

Summary

Fedun Y. A policy of sustainable ecological-economic development of Ukraine under the conditions of integration towards the EU. - Manuscript.

The dissertation for the Scientific Degree of Candidate of Sciences (Economics) in speciality 08.00.02 - World Economy and International Economic Relations. - Ivan Franko National University of Lviv, Lviv, 2011.

The dissertation is devoted to the research of theoretical and practical issues of formation of sustainable ecological-economic development conception. The question of forming of indexes and indicators of sustainable development is considered, their influence on ecological-economic development status is determined, the system of indicators is offered in a complex, that covers the sphere of ecology, economy and social policy.

A concept "sustainable development" is specified in the dissertation and it is suggested to consider the sustainable development as development of humanity state on the whole, in which satisfaction of necessities of modern generation is put into practice taking into account the necessities of future generations, and development of association of people on the whole does not violate natural bases of biological sphere of the planet and provides the evolutions of both biosphere and civilization.

Generalization concerning realization of policy of sustainable ecological-economic development in the countries-members of the EU is shown, the stage-by-stage realization of nature protection policy in these countries is ascertained, possibility of pressure decline on an environment under the conditions of the economy growing when conducting the active policy of the state in a nature protection sphere is shown.