Характеристика та основні елементи страхового ринку. Особливості його функціонування в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Діяльність в умовах ринку супроводжується різного роду ризиками. Тому принципово зміняються характер і функції страхування в Україні, зростає його значення як ефективного, раціонального, економічного і доступного засобу захисту майнових інтересів суб'єктів, що господарюють, виробників товарів і послуг, а також громадян.

Ринок страхових послуг є одним з необхідних елементів ринкової інфраструктури, тісно пов'язаним з ринком засобів виробництва, споживчих товарів, ринком капіталу і цінних паперів, праці і робочої сили. У країнах розвиненої економіки страхова справа має найширший розмах і забезпечує підприємцям надійну охорону їхніх інтересів від несприятливих наслідків різного роду техногенних аварій, фінансових ризиків, криміногенних факторів, стихійних і інших нещасть. В умовах панування державної форми власності й адміністративно-командної системи управління в нашій країні потенціал інституту страхування не міг бути розкритий повною мірою, сфера його застосування була дуже обмежена. Страхової справи в її справжньому значенні не було і не могло бути, оскільки не було основи - приватного підприємництва і самостійності суб'єктів, що господарюють.

Види страхування, характерні для країн з розвиненою ринковою економікою, не мали можливості одержати розвиток в Україні. Громадяни були змушені задовольнятися страхуванням будівель, домашнього майна, транспортних засобів і деяких інших об'єктів, а також визначеним набором різновидів особистого страхування, проведеного на умовах, диктованих страховиком-монополістом в особі органів державного страхування.

1. Теоретичні аспекти ринку страхових послуг

1.1 Економічна суть і принципи страхової діяльності

Людям природно притаманне прагнення захиститися від небезпеки втрати життя, здоров'я, житла, харчів тощо. Потреба в захисті дуже близька до первинних (фізіологічних) запитів. Зі зростанням запитів людини ускладнюються й атрибути її безпеки.

Протягом усього історичного шляху розвитку суспільне виробництво стикається із суперечностями між природою і людиною, а також між окремими суб'єктами виробничих відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій (ризиків), серед яких виокремлюють стихійне лихо і нещасні випадки.

Стихійне лихо являє собою випадок, спричинений руйнівною дією сил природи, охоплює здебільшого немалу територію і призводить до значних матеріальних збитків або загибелі чи втрати здоров'я багатьох людей.

Нещасні випадки - це такі події, котрі через несприятливий збіг обставин призводять до загибелі або втрати здоров'я окремих людей (наприклад, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди).

Згідно із Законом України "Про страхування", страхування - це вид цивільно-правових відносин із захисту майнових інтересів громадян (фізичних) і юридичних осіб при настанні певної події (страхового випадку), визначеної договором страхування чи чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів ( внесків, страхових премій).

Отже, страхування - це система економічних відносин, які виникають між двома сторонами - страховиком і страхувальником - щодо забезпечення захисту майнових інтересів останнього за рахунок сплати ним страхових платежів (премій) до спеціально створених для цього цільових фондів, звідки здійснюється відшкодування збитків (у разі настання обумовлених страхових випадків).

Як економічна категорія страхування представляє систему економічних відносин, що включає сукупність форм і методів формування цільових фондів коштів і їхнє використання на відшкодування збитку при різних ризиках, а також на надання допомоги громадянам при настанні певних подій у їхньому житті. Воно виступає, з одного боку, засобом захисту бізнесу і добробуту людей, а з іншого боку - видом діяльності, що приносить доход. Джерелами прибутку страхової організації служать доходи від страхової діяльності, від інвестицій тимчасово вільних коштів в об'єкти виробничої і невиробничої сфер діяльності, акції підприємств, банківські депозити і т.д.

Специфічність страхування, як економічної категорії, обумовлюється трьома основними ознаками: випадковим характером настання руйнівної події, надзвичайністю нанесеного збитку (шкоди) в натуральному і грошовому відношенні та об'єктивною необхідністю попередження і подолання наслідків вказаної події і відшкодування матеріальних чи інших втрат.

Страховий захист може бути забезпечений лише за умови, якщо суспільство має відповідні кошти для запобігання і відшкодування матеріальних втрат. Звідси виникає об'єктивна необхідність обособлення для цієї мети частини валового національного продукту, тобто формування страхового фонду, який являє собою резервний запас матеріальних і грошових засобів для забезпечення неперервності процесу суспільного відтворення і надання допомоги людям на випадок настання надзвичайних подій.

Страховий фонд створюється в результаті перерозподілу валового національного продукту. На практиці існує три форми організації страхового фонду, в яких суб'єктами власності на його ресурси виступають держава, окремий виробник чи страховик (спеціалізована страхова компанія).

Економічна сутність страхування проявляється в його функціях, які обумовлюють суспільне призначення даної категорії. Функції страхування подано на рис. 1.

Рис. 1. Функції страхування

- Ризикова функція полягає в переданні страховикові за певну плату матеріальної відповідальності за наслідки ризику, зумовленого страховими подіями, перелік яких передбачено чинним законодавством або угодою зі страхувальником, тобто отримання таким чином страхового захисту. Саме в рамках реалізації ризикової функції відбувається перерозподіл вартості серед учасників страхування у зв'язку з настанням наслідків випадкових страхових подій.

- Функція створення і використання страхових резервів (фінансова функція) полягає в накопиченні страховиком певного капіталу, достатнього для забезпечення покриття збитків (у разі їх виникнення), заподіяних страхувальникові стихійним лихом, нещасним випадком або іншою страховою подією. Формування страхових резервів - основа діяльності страховика, який концентрує кошти страхувальників, а потім використовує їх для покриття збитків, розподіляючи таким чином між усіма страхувальниками наслідки страхової події, яка сталася з одним із них. Дана функція передбачає також отримання страховим підприємством доходів та прибутку як основної мети діяльності будь-якого суб'єкта господарювання.

- Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово вільних коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. Специфіка договору страхування визначається особливістю перерозподілу коштів методом страхування та дає можливість страховику тимчасово, протягом дії договору, користуватися та розпоряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансових посередників з метою отримання прибутку.

- Функція заощадження коштів полягає у накопичені коштів страхувальника його внесками, обумовлених у договорі страхування, і, у випадку відсутності страхових подій за час дії такого договору, поверненню заощаджуваних коштів страхувальнику (особисте страхування) або інше за умов страхування (майнове страхування).

- Превентивна функція страхування спрямована на попередження можливих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій (наприклад, обладнання об'єктів страхування протипожежним устаткуванням, придбання медикаментів, засоби захисту в разі ДТП тощо). Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс заходів, їх фінансування за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення страхового ризику. При цьому страховики та страхувальники об'єктивно зацікавлені у попередженні настання страхових випадків.

- Контрольна функція виявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах. Відповідно до контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів.

Страхування характеризується не лише певними функціями, а й ґрунтується на основних, вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економічного інструменту. У страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи (рис. 2).

Вільний вибір страховика і виду страхування означає, що всім страхувальникам надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. А страховикам держава гарантує вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхового ринку, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Рис. 2. Принципи страхування

Страховий ризик - ймовірність настання страхової події, що виражає обсяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Конкретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події.

Страховий інтерес - будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випадок втрати майна, здоров'я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Зацікавленість у страховому захисті всіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим установам зростає з потребою відшкодування збитку в умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або з можливостями одержання визначених страхових сум по закінченні дії договору страхування.

Принцип максимальної сумлінності можна вважати принципом взаємної правдивості між страховиком та страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов'язаний правильно визначити збиток і виплатити страхове відшкодування.

Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкодування в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає створення умов, за яких досягається мета страхування. Відповідно необхідно дотримуватися конкретних принципів страхування.

Принцип платності передбачає передачу ризику за плату від страхувальника до страховика. Це дає змогу страховику сформувати відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності.

Принцип неперервності означає, що особі для отримання страхової виплати необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його відсутності страхова виплата здійснюватися не буде.

1.2 Страхові послуги в міжнародній економічній діяльності

Необхідною складовою системи підтримки національних учасників міжнародної економічної діяльності є державне страхування операцій, контрактів у зовнішньоекономічній діяльності від різних видів ризику. З погляду інтересів держави передусім має значення забезпечення господарських інтересів вітчизняних експортерів продукції і послуг. Страхування як необхідна складова валютно-фінансових і кредитних відносин обслуговує більшість видів міжнародної економічної діяльності (крім зовнішньої торгівлі товарами, послугами) й коопераційні, інвестиційні та інші види співробітництва.

Важливим компонентом і практичним інструментом макроекономічної політики у сфері страхування є підтримка експорту у формі державного страхування експортних поставок та експортних кредитів. Подібне страхування не обов'язково має покривати всю суму міжнародних контрактів чи переважну частину такої суми. Цілком достатнім зазвичай може виявитися використання механізму часткового державного гарантування від усіх ризиків, що може створити критичну масу підприємницького інтересу приватних страхових фірм, які непрямо спонукаються у подібний спосіб до більшої активності.

Держава може забезпечувати «верхній поверх» перестрахування, що створює достатньо сприятливу кон'юнктуру на ринку страхування щодо співвідношення прибутковості та ризиків операцій, а в кінцевому підсумку дає змогу заінтересувати національних виробників у продажу товарів на зовнішніх ринках.

Особливо важливу роль виконує держава у страхуванні ризиків, пов'язаних із міжнародно-політичною, соціально-економічною і валютно-фінансовою нестабільністю. У таких випадках система державного страхування може сягати максимальних показників і перекривати до 100 % «поля діяльності», пов'язаного з ризиками неекономічного характеру (війни, етнічні збройні конфлікти, революції, примусова експропріація, конфіскація та ін.) і до 90 % -- з ризиками комерційного плану (втрати від курсових коливань, інфляції, банкрутств та ін.).

Оскільки значна частина ризиків у міжнародній комерційній діяльності пов'язана насамперед з ризиками транспортування вантажів, транспортне страхування відіграє центральне місце у страхуванні міжнародної економічної діяльності. Види транспортного страхування обумовлені видами власне транспортування, передусім морського, залізничного, автомобільного та повітряного. Зважаючи на особливу роль морського транспортування, найбільшого значення набуло морське страхування (вантажів, засобів перевезення й фрахту). Винагорода, яку отримує за свої послуги суб'єкт страхування, називається страховою премією.

Ринкова модель вітчизняної системи страхування почала формуватися в контексті загальної структурної реформи в економіці. Отже, недостатній розвинутості ринкових інституцій у сфері виробництва об'єктивно відповідає слабка фінансова база страхувальних установ України. У свою чергу, цей факт означає обмеження не тільки у справі забезпечення захисту майнових та особистих прав громадян і підприємницьких суб'єктів, а й при здійсненні експортно-імпортних операцій, у процесі інвестування української економіки як вітчизняними, так і зарубіжними власниками капіталів.

1.3 Організаційна структура страхового ринку

В умовах утвердження ринкових засад господарювання важливою передумовою забезпечення фінансової стабільності держави, її сталого економічного розвитку та загального добробуту е ефективне функціонування страхового ринку.

Страховий ринок - це сфера економічних відносин, у процесі яких формуються попит і пропозиція на страхові послуги та здійснюється акт їх купівлі-продажу ,але різні автори тлумачать по-різному. (Табл. 1).

Об'єктивними умовами функціонування страхового ринку є наявність:

-- потреби в страхових послугах;

-- об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

-- суб'єктів страхування, що здатні задовольнити потреби або їх споживати.

Таблиця 1. Підходи до тлумачення поняття "страховий ринок"

Автори	Визначення страхового ринку	Коментар
І. Краснова В.В. Шахов В.Б. Гомелля	Певний економічний простір, деформуються попит на специфічну послугу, народжується пропозиція цієї послуги та створюються умови для реалізації послуги.	Зроблено акцент на визначенні страхування як частини економічних відносин. Підкреслено, що визначальним чинником існування страхового ринку є наявність страхової послуги.
О.А. Гвозденко	Сукупність економічних відносин з купівлі-продажу страхової послуги, що виражається в захисті майнових інтересів фізичних та юридичних осіб при настанні страхових випадків за рахунок грошових внесків страхувальників.	Зроблено акцентна визначенні поняття "страхова послуга".
В.В. Шахов, Б.Ю. Сербіновский, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко	Форма організації грошових відносин з формування та розподілу страхового фонду для забезпечення страхового захисту суспільства, а також сукупність страхових організацій, які беруть участь в наданні відповідних послуг.	Страховий ринок, перш за все, визначається сукупністю страхових організацій, які беруть участь у розподілі страхових фондів і формують грошові відносини у цій галузі. Не порушено питання про існування потреби у страховій послузі та її специфіку.
Л.Е. Рейтман, Т.А. Ротова, Л.С. Руденко	Система економічних відносин, складова сфера діяльності страховиків і перестраховиків на певній території по наданню відповідних страхових послуг страхувальникам. Гнучка система страхових послуг пристосована до інтересів страхувальників.	Визначає ринок як систему економічних відносин і робить акцент на тому, що сама система страхування визначає попит та пропозицію, до того ж ця система змінюється за інтересами попиту. Визначення вказує на територіальні межі страхового ринку.
А.К. Шихов	Сфера специфічних відносин, що виникають між страхувальниками, які потребують через можливе випадкове настання несприятливих подій страхового захисту своїх майнових інтересів, і страховиками, що забезпечують його за рахунок використання ними страхових фондів, сформованих із сплачуваних страхувальниками грошових внесків.	Основний акцент робиться на розкритті суті страхової послуги та економічних відносинах, що виникають при цьому. Це визначення якнайповніше розкриває поняття страхового ринку. Недолік наведеного визначення -прагнення звести в одному визначенні в сукупності економічні, правові та страхові аспекти.

Організаційна структура страхового ринку може бути представлена так (рис. 3.):

- страховики, які безпосередньо реалізують страхові послуги шляхом укладання договорів страхування;

- так звані “страховики для страховиків” - перестраховики, які беруть на себе частину великих ризиків за відповідну винагороду. Такі організації можуть як займатися виключно перестрахуванням, так і поєднувати страхову та перестрахувальну діяльність;

- страхові агенти та страхові брокери;

- різноманітні об'єднання страховиків;

- Міністерство фінансів України.



Рис. 3. Організаційна структура страхового ринку

На страховому ринку України переважно працюють акціонерні товариства закритого типу, що пояснюється низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика, відсутністю розвиненого ринку цінних паперів, спрощеною процедурою реєстрації тощо. Іншими формами організації страхових відносин є товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, товариства з повною відповідальністю.

Значного поширення на вітчизняному страховому ринку набули страхові компанії, створені потужними виробничими підприємствами, корпораціями або фінансово-промисловими групами для обслуговування власних потреб. Такі страхові компанії обслуговують потреби та інтереси засновників.

Крім вищезазначених основних суб'єктів, виділяють й інших учасників страхових відносин: товариства взаємного страхування, перестрахувальні компанії, об'єднання страховиків, орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

Товариства взаємного страхування (TBC) створені на основі добровільної угоди між об'єднаннями юридичних або фізичних осіб для страхового захисту своїх майнових інтересів. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа. Предметом основної діяльності товариств взаємного страхування є забезпечення страхового захисту, однак обсяг ризиків, що можуть бути прийняті на страхування, обмежений. TBC, окрім проведення страхової діяльності, надають фінансову підтримку його членам через інвестування коштів, видачу позик на потреби учасників товариства тощо.

На страховому ринку України функціонують такі об'єднання страховиків, як Ліга страхових організацій України, Моторне страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське бюро України, Асоціація "Українське медичне страхове бюро".

Метою створення Ліги страхових організацій України було добровільне об'єднання зусиль страховиків для формування повноцінного і дієвого страхового ринку. Страховиками Ліги страхових організацій передбачено вирішення таких стратегічних завдань розвитку страхування в Україні:

-- створення привабливого і доступного ринку для всіх страховиків та страхувальників нашої країни;

-- подальше відтворення законодавчої і нормативної бази;

-- перетворення страхування в ефективну складову ринкової економіки;

-- розширення інвестиційних можливостей страховиків тощо.

Основними завданнями Моторного страхового бюро України є гарантування платоспроможності страховиків -- членів Моторного транспортного страхового бюро щодо страхових зобов'язань; забезпечення розвитку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та організації співпраці з страховими організаціями інших держав у цій галузі.

Авіаційне страхове бюро організоване з метою координації діяльності національних страховиків у галузі авіаційних ризиків; співпраці із суб'єктами господарювання, які експлуатують або обслуговують засоби авіаційного транспорту; дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації; розроблення програм та методів страхування авіаційних ризиків, заходів щодо запобігання страховим випадкам тощо.

Морське страхове бюро створене для захисту і розвитку інтересів морського страхування, формування міжнародної політики страхування морської діяльності, узагальнення морського страхового законодавства.

Основною метою Асоціації "Українське медичне страхове бюро" є сприяння розвитку медичного страхування в Україні за допомогою впровадження єдиних правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування, організації юридичного захисту прав страховиків та страхувальників на ринку послуг медичного страхування.

На сьогодні можна з упевненістю зазначити, що з кожним роком зростає довіра населення до страхування як інституту реального захисту майнових та соціальних інтересів громадян. Свідченням цього є постійне збільшення активів страхових компаній, кількість страхових відшкодувань та підписаних угод. Проте потенціальні можливості вітчизняного страхування значно більші і вимагають свого розвитку. Цьому могла б сприяти масова пропаганда можливостей галузі, консалтингу послуг тощо. Але засобами рекламних акцій це питання не вирішити. Назріла необхідність створення посередницького ринку між страховиками і потенційними клієнтами.

Страховий посередник діє на страховому ринку поряд зі страхувальником і страховиком. Страхова індустрія використовує різні типи посередників та їхні комбінації. Посередницькі функції можуть виконувати: персонал страхових компаній, агенти, брокери, банки, туристичні агентства, відділення зв'язку, агентства нерухомості, автосалони тощо.

Закон України «Про страхування» від 7 березня 1996 р. № 85-96-ВР надає таке визначення посередників: «Страховики можуть здійснювати страхову діяльність через страхових посередників (страхових агентів і страхових брокерів). При цьому зазначає, що:

Страхові агенти - це громадяни або юридичні особи, які діють від імені та за дорученням страховика, виконують частину його страхової діяльності (укладання договорів страхування, одержання страхових платежів, виконання робіт, пов'язаних з виплатами страхових сум і страхового відшкодування). Страхові агенти є представниками страховика і діють в його інтересах за комісійну винагороду на підставі договору зі страховиком.

Страхові брокери - це громадяни або юридичні особи, які зареєстровані у встановленому порядку як суб'єкти підприємницької діяльності та здійснюють посередницьку діяльність на страховому ринку від свого імені на підставі доручень страхувальника або страховика.

Страховим посередникам в Україні заборонено працювати на користь іноземних страховиків, іноземним страховим посередникам дозволяється працювати на українському страховому ринку тільки через представництво, яке є платником податку, або через створене ними дочірнє підприємство.

Діяльність страхових агентів і страхових брокерів багато в чому збігається, але юридичний статус таких осіб різний.

Страхові брокери (обов'язкова державна реєстрація):

· юридичні особи, суб'єкти підприємницької діяльності, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України;

· громадяни-підприємці, офіційно зареєстровані в державному реєстрі страхових брокерів України; представництвах іноземних страхових брокерів, зареєстровані в Україні як платники податку та в державному реєстрі страхових брокерів України.

Страхові агенти (обов'язкова реєстрація відсутня):

· юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - виключний вид діяльності (страхові агентства);

· юридичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, для яких посередницька діяльність на страховому ринку - не виключний вид діяльності (туристичні агентства, консалтингові фірми, транспортні й експедиторські організації, юридичні контори тощо);

· громадяни-підприємці, що працюють зі страховою компанією на підставі агентської угоди;

· фізичні особи, які працюють страховими агентами за контрактом із страховою компанією;

· страхові компанії - резиденти, що продають страхові послуги іноземних страховиків на умовах агентської угоди;

· спеціалізовані об'єднання страховиків із правом реалізації страхових послуг учасників об'єднання;

· представництва іноземних страхових агентів - юридичних осіб, зареєстровані в Україні, як платники податку;

· представники іноземних страхових агентів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності.

Слід також окреслити відмінності між страховими посередниками. Страховий агент є уповноваженим страховика і діє згідно з агентською угодою на визначеній території. Страховий брокер, навпаки, є уповноваженим страхувальника або страхової компанії, що бажає перестрахувати ризики за взятими на себе зобов'язаннями. Клієнт доручає брокерові здійснювати всі необхідні дії, пов'язані з управлінням своїми договорами страхування (перестрахування) і розміщенням їх у страховій компанії на вибір брокера. Незалежність брокера від страховика або перестраховика (тобто від другої сторони угоди) - ключова відмінність брокера від агента. Саме незалежність брокера є гарантом того, що він, обираючи страхову компанію для свого клієнта, керується виключно інтересами останнього.

Страхові агенти діють від імені та за дорученням страховика. Страхові агенти беруть на себе частину обов'язків страховика. Через них страховик може здійснювати укладання договорів страхування, має можливість отримувати страхові платежі. Також вони забезпечують надання страхового відшкодування у разі настання страхового випадку.

Агент може виконувати:

· підготовку договорів страхування;

· укладення договорів страхування;

· обслуговування договорів страхування;

· оформлення документів для виплати відшкодування виплати страхових сум і відшкодувань.

Є кілька типів страхових агентів. В Україні страховими агентами є переважно фізичні особи, що працюють у тій чи іншій страховій компанії.

Роль агентів виконують також транспортні підприємства при здійсненні обов'язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті. Вони збирають страхові внески під час продажу пасажирам проїзних квитків, а потім перераховують їх до страхових компаній.

З розвитком нових видів страхування в нашій державі роль агентів починають виконувати банки та поштові відділення з продажу полісів обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та інших видів страхування. З огляду на зарубіжний досвід можна передбачити, що найближчим часом і банки залучатимуться до продажу полісів зі страхування життя.

На практиці можна спостерігати розвиток відносин «страхова компанія - страховий агент» від простих до складних форм. Уже згадувалися страхові агенти - фізичні особи (іноді їх називають «прямими агентами»), що працюють у штаті конкретної страхової компанії. У зарубіжних страхових компаніях є більш прогресивна та гнучка структура - страхові агенти - фізичні особи, які працюють на умовах контракту з однією («мономандатні страхові агенти») або кількома («багатомандатні страхові агенти») страховими компаніями. Такі агенти мають постійні зв'язки зі своїми клієнтами.

Поява інституту страхових брокерів на Україні - наслідок вступу нашої країни на шлях ринкових відносин, інтеграції в європейське співтовариство. З одного боку, західні компанії прагнуть вийти на нові ринки, і Україна в цьому розумінні представляє для них великий інтерес. З іншого боку, - український страховий ринок переймає західні технології. Особлива роль при цьому надається страховому брокеру, який є об'єднуючою ланкою між страховою компанією і клієнтом. Факт залишається фактом - потенційний клієнт вимагає грамотної та повноцінної консультації. Така практика інших країн (зокрема, високорозвинених), і Україна не є виключенням. Більш того, сюди можна додати «особливості національного страхування»: наш менталітет і події недалекого минулого.

Як представник свого клієнта страховий брокер має спеціальні знання «ринку страхування», тобто знає межі можливостей широкого кола страхових компаній. Саме ці знання, які потрібні клієнту і які він розраховує одержати від страхового брокера, стають важливим аргументом на користь страхового посередництва. Ось чому розумний покупець страхового полісу бажає, щоб йому запропонували різні варіанти. На страховому ринку існує велика кількість напрямів діяльності, де можна скористатись послугами страхового брокера. Наприклад, працівники підприємства можуть висловити бажання мати додаткову пенсійну програму, тому що державне пенсійне забезпечення, на жаль, є недостатнім. Страховий брокер може допомогти в розробці пенсійного плану для цілого заводу й розміщенні програми в надійній (щодо фінансів) страховій компанії.

Страхові брокери, як і страхові агенти, поділяються на кілька типів. Брокерами можуть бути як фізичні, так і юридичні особи (брокерські контори з найманим персоналом). Великі корпорації можуть мати свого так званого «кептивного брокера».

Найвідоміші в усьому світі брокери мають акредитацію на страховому ринку Ллойда і можуть розміщувати на ньому страхові ризики (так звані брокери Ллойда). Процедура розміщення ризиків у Ллойді не є унікальною, але вона - найдавніша. У загальних рисах її можна уявити за такою схемою. Брокер готує сліп. На цьому сліпі він розміщує всю необхідну інформацію щодо конкретного страхування під такими рубриками:

· найменування страхувальника, перестрахувальника;

· предмет (інтерес) страхування, перестрахування;

· тип (наприклад, факультативне перестрахування);

· клас (страхові ризики);

· ліміт відповідальності (страхова сума, франшиза);

· дата та період;

· премія (ставка або сума);

· загальні умови та винятки;

· спеціальні умови (гарантії);

· брокераж;

· андеррайтингова інформація.

Щоб отримати ціну для конкретного ризику, який брокер бажає розмістити в Ллойді, він показує сліп та андеррайтингову інформацію так званому андеррайтеру-лідеру. Після докладного вивчення всієї інформації, яка пов'язана з конкретним ризиком, призначається ціна. Якщо клієнт брокера погоджується на таку ціну, лідер формально приймає ризик і ставить на сліпі свій штамп та зазначає частку (відсоток) ризику, яку він на себе бере. Частина ризику, що залишилась, розміщується серед інших андеррайтерів.

Страхові посередники -- страхові брокери чи агенти, через яких укладається договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страхові брокери -- юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстровані в установленому порядку і за винагороду здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні.

Страхові агенти -- юридичні і фізичні особи, які є представниками страховика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Аджастери (диспашери) -- спеціалісти з розрахунків аварій та розподілу збитків між учасниками морського перевезення.

Аварійні комісари встановлюють причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило, під час дорожньо-транспортних аварій.

Сюрвейєри -- інспектори чи агенти страховика, що здійснюють огляд та оцінювання майна і визначають імовірність реалізації страхового ризику.

Андерайтери -- юридичні особи, які діють від імені страховика та мають право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Об'єктом страхового ринку є страхові продукти -- специфічні страхові послуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (пропонуються на страховому ринку). А перелік видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.

2. Аналіз розвитку ринку страхових послуг

2.1 Чинники формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг України

Формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг відбувається під впливом різних чинників, які обумовлюють інтенсивність та ефективність цього процесу. Найбільш загальний підхід до диференціації чинників, які впливають на конкурентне середовище на ринку, передбачає виокремлення середовища виникнення: внутрішнього та зовнішнього.

Чинники внутрішнього середовища страхової компанії обумовлюють зміну принципів та цілей господарювання, засобів, ресурсів та методів, необхідних для їхнього досягнення й керування. Вирішальними чинниками, які визначають стан внутрішнього середовища страхових компаній, на наш погляд, є: особливості виробництва, наявність необхідних фінансових ресурсів, наявність кваліфікованого персоналу, стан зовнішнього середовища.

Виробнича сфера страхових компаній залежить від специфіки надання страхової послуги. Складність та особливість надання страхової послуги полягає в тому, що на відміну від переважної більшості послуг, наприклад, транспорту чи зв'язку, вона є віртуальною. Так, страхова послуга має нематеріальний характер та пропонується покупцям як обіцянка, обумовлена великою кількістю застережень, віддалена від виконання тривалим терміном. До того ж вона може бути невиконаною, якщо при страхуванні не відбудеться подія, від якої покупець страхувався, внісши платіж. Тобто страховик пропонує послугу, за яку покупець повинен сплатити гроші одразу, а отримати її - в майбутньому або не отримати зовсім.

Щодо мінімального обсягу фінансових ресурсів, необхідного для створення страхової компанії, то його розмір регулюється державою. Фінансові ресурси потрібні для формування статутного фонду, який є не лише основним елементом власного капіталу страхової компанії, але й засобом забезпечення її фінансової стійкості.

Розглянемо залежність кількості страхових компаній на українському ринку страхових послуг від поетапного підвищення обсягу мінімального статутного фонду. Аналіз розпочнемо з 1994 р., оскільки лише у вересні 1993 р. була створена державна структура нагляду за страховою діяльністю. На кінець 1994 р. в Україні зареєстровано біля 700 страхових компаній. Велика кількість цих компаній функціонувала за принципом фінансових пірамід, чому сприяла висока інфляція. Посилення державного контролю над ринком страхових послуг й прийняття в березні 1996 р. Закону України «Про страхування» дало можливість звільнити ринок від більшості неплатоспроможних і псевдострахових товариств . Так, збільшення розміру мінімального статутного фонду з 5 тис. дол. США до 100 тис. ЕКЮ призвело до зменшення кількості страхових компаній з 500 в 1995 р. до 369 в 1996 р., а після перереєстрації в 1997 р. їх стало ще менше - 212. Лише четверта частина страхових компаній змогла виконати поставлені вимоги до величини статутного фонду й підтвердити свою платоспроможність. Зміни як у кількісному складі, так і в структурі ринку страхових послуг зумовили зміни до Закону України «Про страхування» у 2001 році. Розмір мінімального статутного фонду був підвищений до 1 млн. євро для компаній, які займаються ризиковим страхуванням, і до 1,5 млн. євро - для компаній зі страхування життя, що призвело до певної стабілізації на ринку страхових послуг.

Розвиток ринку страхових послуг об'єктивно викликав значну потребу у кваліфікованих фахівцях страхової справи, які є важливим чинником добробуту страхових компаній. Питання методів управління персоналом, ступінь мотивування персоналу стають одними з першочергових у забезпеченні ефективної діяльності страхових компаній.

Стан внутрішнього середовища страхової компанії значною мірою визначає зовнішнє середовище. Зовнішнє середовище будь-якої компанії, в тому числі й страхової, складається з мікросередовища та макросередовища. Чинники, які утворюють мікросередовище страхової компанії можна розділити на три групи. До чинників першої групи належать різні ринки, на яких формується своєрідний контингент споживачів страхових послуг: споживчий ринок, ринок виробників, ринок проміжних продавців, ринок закладів, міжнародний ринок. Щодо сили впливу певних груп споживачів на стан конкуренції на ринку страхових послуг, то вона буде значною при наявності таких чинників:

- споживачі, які купують значну частину страхового продукту, впливають на страхову компанію зменшенням обсягу придбання страхових продуктів;

- володіння широкою інформацією про страхові послуги, які пропонують страхові компанії, збільшує можливість вибору споживачів, що загострює конкуренцію на ринку страхових послуг.

Другу групу чинників, які впливають на мікросередовище страхової компанії, формують суб'єкти ринку страхових послуг. До суб'єктів ринку належать компанії, які входять на ринок та загострюють боротьбу; споживачі продукції; постачальники; виробники товарів-замінників; конкуренти; держава та її політика в галузі регулювання конкуренції . Імовірність потенційної конкуренції з боку нових страхових компаній визначають бар'єри входження на ринок. Якщо бар'єри досить високі, то ймовірність входу нових дійових осіб є невеликою. На вітчизняному ринку страхових послуг наявні як структурні, так і поведінкові бар'єри входу.

До бар'єрів структурного характеру належать:

- обмеження ємності регіонального ринку страхових послуг - високий ступінь задоволення попиту, що відображає як високу насиченість ринку, так і низьку платоспроможність споживачів;

- економічні та організаційні обмеження - важелі та стимули державного характеру (інвестиційна, кредитна, податкова, цінова та митна політика);

- капітальні витрати, обсяг первинних інвестицій - одне з основних обмежень можливості входження нових компаній на ринок страхових послуг;

- абсолютні переваги у рівні витрат - витрати на обслуговування одного клієнта діючих страхових компаній є нижчими, ніж у тих, хто вперше вступає на ринок страхових послуг, і обумовлені нерівністю стартових умов на ринку, технологічною перевагою діючих страхових компаній, розвитком філіальної мережі та витратами на рекламу;

- досягнення ефекту масштабу (у період між первинними інвестиціями та досягненням оптимального обслуговування у початківців є більш високі питомі витрати, ніж у тих страхових компаній, які вже діють на ринку страхових послуг і, отже, вони є менш конкурентоспроможними).

Поведінкові бар'єри характеризуються:

- стратегічною поведінкою страхових компаній, які діють на ринку страхових послуг (тарифна політика);

- сталими діловими стосунками страхових компаній і неформальними відносинами з покупцями;

- вертикальною й горизонтальною інтеграцію - діючі страхові компанії користуються усіма перевагами внутрішньокорпоративних зв'язків у вигляді доступу до сукупних інвестицій, фінансових та інформаційних ресурсів;

- адміністративними вимогами, які полягають у ліцензуванні страхових компаній; ускладненому порядку реєстрації; неформальних зв'язках керівників страхових компаній із органами влади.

У свою чергу, споживачі страхових послуг впливають на конкуренцію на ринку своїми потребами (зниженні тарифів на страхові послуги, покращенні якості обслуговування, наданні нових послуг). Споживачі на ринку страхових послуг виступають постачальниками фінансових ресурсів на ринок, що обумовлено особливостями сфери послуг.

Важливим чинником, який впливає на конкурентне середовище на ринку страхових послуг є й інші фінансові послуги, які здатні тією чи іншою мірою замінити страхові послуги. Загроза страховим компаніям тим більша, чим більша кількість ефективних замінників; обсяг замінників, які пропонують фінансові ринки; різниця в цінах між страховим продуктом і замінником на користь останнього. Наприклад, страховим компаніям зі страхування життя серйозну конкуренції можуть створити недержавні пенсійні фонди, які створені в Україні.

Інтенсивність конкуренції між існуючими страховими компаніями залежить від структурних чинників: кількості діючих страхових компаній та зрівноваженості між ними; обраної стратегії розвитку; вихідних бар'єрів.

Аналіз функціонування українського ринку страхових послуг у 90-х рр. ХХ ст. показав, що швидке зростання кількості страховиків не означає якісних змін у страховій сфері й, насамперед, наявності конкуренції між страховими компаніями. Багато страхових компаній було створено саме з метою використання найнижчої ставки оподаткування (3%) премій, що обумовлює отримання високого рівня прибутку. Розмір прибутку значною мірою залежить від ринкової частки, яка належить страховій компанії. Разом з тим, чим більша частка належить страховій компанії, тим більший її вплив на ринок. Ринковий вплив страхова компанія може використовувати як і з метою зниження тарифних ставок, удосконалення процесу надання послуг, так і з іншою метою - свідомого, цілеспрямованого впливу на умови обігу страхових послуг.

Суттєвим чинником, який впливає на ефективність конкуренції між страховими компаніями, є наявність вихідних бар'єрів із ринку страхових послуг.

Вихідні бар'єри - це економічні, соціальні, структурні й психологічні чинники, які змушують страхові компанії функціонувати на ринку, хоча вони можуть працювати на збиток. Саме наявність вихідних бар'єрів є чинником наявності на ринку страхових послуг неконкурентоспроможних компаній.

Зменшення вихідних бар'єрів обумовлене усуненням неплатоспроможних страхових компаній. Функціонування реально платоспроможних й економічно стійких страхових компаній сприяє динамічному розвитку ринку страхових послуг, зумовлює стабільність економічних взаємозв'язків зі страхувальниками та збільшує довіру до страхування, а, отже, надає позитивного імпульсу інтенсивному розвитку ринку страхових послуг.

Щодо наступного суб'єкта ринку - держави, то її вплив на формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг є як безпосереднім, так і опосередкованим. У процесі державного регулювання вплив на ринок страхових послуг здійснюється через конкурентну політику, ліцензійну політику, податкову політику. Саме держава здатна сформувати ефективне конкурентне середовище на ринку страхових послуг шляхом забезпечення конкурентоспроможності страхових компаній. Так, держава регулює фінансові ринки, які виступають у ролі замінників страхових послуг. Крім того, держава виступає як в ролі конкурента на ринку страхових послуг, так і в ролі споживача страхових послуг. Таким чином, державний вплив притаманний для всіх чинників, які формують конкурентне середовище на ринку страхових послуг, що обумовлює його значущість.

Третя група чинників, які впливають на формування мікросередовища на ринку страхових послуг, включає будь-які контактні аудиторії, які виявляють реальний чи потенційний інтерес до страхових компаній та чинять вплив на їхню здатність досягати поставленої мети. Наприклад, у засобах масової інформації (ЗМІ) висвітлюється діяльність страхових компаній та розвиток ринку страхових послуг. Вплив на розвиток конкурентного середовища на ринку страхових послуг здійснюється ЗМІ шляхом формування певної думки у потенційних конкурентів, споживачів про ринок. Макросередовище компанії визначають такі чинники, як економічні й соціальні умови, демографічна ситуація в країні, науково-технічний прогрес, культурне середовище, політична й законодавча стабільність.

Розглянемо основні критичні й граничні чинники, які утворюються в макросередовищі вітчизняних страхових компаній. Соціально-демографічні чинники (зниження народжуваності й процес старіння населення;підвищення загальноосвітнього рівня й зміна професійного складу населення; збільшення безробіття), природні умови (погіршення стану екосистеми; посилення забруднення її окремих компонентів; посилення втручання держави в процес регулювання екологічного стану й раціоналізації використання природних ресурсів), економічні умови (інфляція; зміна валютного курсу; зниження ділової активності), політико-правові умови (законодавче регулювання страхового підприємництва) впливають безпосередньо на структуру страхового портфеля компанії.

Розглянуті чинники формування конкурентного середовища на ринку страхових послуг доцільно, на нашу думку, групувати за характером їхнього впливу на результати діяльності страхових компаній.

Залежно від характеру впливу на інтенсивність конкуренції на ринку, чинники поділяють на дві групи: позитивні й негативні.

Перша група включає чинники, які дозволяють мінімізувати негативний ефект конкуренції на ринку страхових послуг. Позитивні (стабілізуючі) чинники підвищують ефективність розвитку конкурентного середовища на ринку страхових послуг та сприяють збільшенню структури страхового портфеля та рівня рентабельності страхових компаній. До них можна віднести підвищення рівня страхової культури, удосконалення законодавства щодо обов'язкових видів страхування.

Чинники другої групи (негативні або дестабілізуючі) погіршують стан конкурентного середовища на ринку страхових послуг. Наприклад, низька зацікавленість у страхуванні через недостатню платоспроможність населення. Визначення характеру впливу чинників на зміну конкурентного середовища на ринку страхових послуг обумовлює й визначення ступеня їхнього впливу. Залежно від ступеня впливу на розвиток конкурентного середовища на ринку страхових послуг усі чинники можна розділити на три групи: сильний, помірний, незначний.

Чинники, які обумовлюють радикальні зміни на ринку страхових послуг, належать до чинників із сильним ступенем впливу (державне регулювання ринку страхових послуг). Під помірним впливом чинників на конкурентне середовище (вхід нових страхових компаній на ринок) змінюється поведінка страхових компаній. Незначний вплив чинників конкурентного середовища проявляється у другорядності їхнього врахування під час зміни стратегії розвитку страховими компаніями.

Слід зазначити, що страхові компанії не лише пристосовуються до змін у конкурентному середовище, але й можуть певним чином впливати на чинники, які обумовлюють ці зміни. За можливістю впливу економічного суб'єкта на чинники, які формують конкурентне середовище на ринку, розрізняють нерегульовані, мало регульовані й умовно регульовані чинники.

Чинники, на які страхові компанії не можуть здійснити ніякого впливу, є нерегульованими (зовнішні чинники макросередовища, які відображають природне й соціально-економічне середовище функціонування компанії).

Страхова компанія повинна адаптуватися до цих чинників й налаштовувати свою діяльність відповідно до змін, які відбуваються в їхній системі.

Чинники, на які страховик може впливати опосередковано, належать до мало регульованих (зовнішні чинники мікросередовища). Наприклад, щодо споживачів страхова компанія реалізує певну маркетингову стратегію, вивчає, формує й задовольняє попит. На конкурентів страхова компанія впливає своєю тарифною політикою, якістю обслуговування, іміджем і безпосередньою присутністю на ринку. На контактні аудиторії - за допомогою якості й асортименту послуг, їхньою відповідністю попиту.

Внутрішнє середовище підприємств значною мірою піддається управлінню, але повністю елемент невизначеності виключити не можна, тому чинники, які обумовлені внутрішнім середовищем, визначаються як умовно регульовані.

2.2 Проблеми інтеграції страхового ринку України у світовий страховий простір

Об'єктивною реальністю кінця ХХ - початку ХХІ століття стала глобалізація світової економіки, що не оминуло і систему страхових відносин. Суть, механізм та наслідки цього процесу до кінця не вивчені і викликають діаметрально протилежні погляди. Одні вважають, що глобалізація - динамічний процес формування економічного та політичного неоліберального ринкового правопорядку. Інші, навпаки, вважають що вона несе хаос і може обернутися світовим хаосом, треті конструюють проміжні гіпотетичні концепції .Без сумніву, “глобалізація - це найвища на даний момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки й політики, а в зародковому стані - і культури”. Сьогодні світ перетворився у глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Виник глобально функціонуючий світовий виробничо-господарський механізм, складовими якого стали окремі національні економіки. На очах одного покоління відбуваються ущільнення простору і часу в глобальних масштабах, взаємне зближення країн, народів, регіонів. Під впливом глобалізації розширюється лібералізація соціально-політичної сфери, удосконалюються ринкові відносини в економіці, трансформується виробництво і ринок робочої сили, здійснюється технологічне оновлення в засобах масової інформації. Такі явища не оминають Україну. Головне завдання полягає в тому, щоб своєчасно виявити зміни та виробити рішення, які дозволять використати переваги глобалізації світової економіки. Але необхідно зробити виважені кроки у напрямку глобалізації економічних відносин.

Глобалізація страхових відносин є процесом стирання законодавчих та економічних бар'єрів між національними страховими ринками, що відбувається під впливом змін у світовій економіці, і має на меті формування глобального страхового простору. Це явище красномовно виражається у таких процесах: концентрація страхового й перестрахового капіталу; зрощення банківського та страхового капіталу; концентрація на ринку страхових посередників; концентрація споживачів страхових послуг; зміна попиту на “масові” страхові послуги, активізація участі страховиків у пенсійному страхуванні; розширення сфери використання приватного комерційного страхування; зміни традиційних форм і видів страхових послуг, які ведуть до зрощення страхових й фінансових послуг; зміна ринкового середовища в умовах повної комп'ютеризації споживачів страхових послуг.

Інтенсивна глобалізація світового страхового простору настійно вимагає від національних страхових ринків адаптації до нового режиму міжнародної торгівлі страховими послугами, який визначається процесами лібералізації системи страхового нагляду й дерегулювання страхових ринків. Сьогодні важливим завданням є оцінка причин, форм й тенденцій глобалізації страхового середовища, що дозволить оптимально сформувати напрями розвитку страхового ринку в Україні.